Суспільство
Об’єднали світових митців, авіакомпанію та міжнародних донорів. У Бучі відновили школу мистецтв: покрокова історія реновації
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
Їм вдалося згуртувати навколо себе світових митців, провідну німецьку авіакомпанію та міжнародних благодійників. А все для того, щоб відновити школу мистецтв, яка постраждала під час окупації Бучі.
Сьогодні реновація будівлі практично завершена: благодійники оновили фасад, замінити вікна та двері, оновили комунікації та закупили нові музичні інструменти. На все знадобилося трохи більше року та близько 10 мільйонів гривень інвестицій. Як відбудовували школу мистецтв, про руйнування якої дізнався весь світ – у матеріалі ШоТам.
Дмитро Чейчук
заступник міського голови Бучі
Місто оговтується від окупації, але викликів ще вистачає
Насамперед варто сказати, що Буча поступово оговтується після страшних подій минулого року. Процес відбудови динамічний, але тривалий. Тобто не є статичним – ми постійно щось робимо, виконуємо якусь роботу, відновлюємо нові об’єкти.
Після деокупації пріоритетним завданням для міськради стало відновлення інфраструктури та надання соціально важливих послуг. Це і водопостачання, і електроенергія, і налагодження водовідведення, і забезпечення доступу до медичної допомоги тощо. Тобто ми прагнули зробити все можливе, аби люди могли якомога швидше повернутися додому. Це було першочерговим викликом.
Другий виклик – демонтаж будівель, які постраждали внаслідок збройної агресії та зазнали критичних руйнувань. А отже, були небезпечними для містян. Ми всі знаємо, що деякі люди готові повертатися на зруйновані об’єкти ледь не одразу після деокупації. Але чи це безпечно? Питання риторичне. Тому для нас було вкрай важливо зачистити ці території й унеможливити будь-які ризики.
А далі ми взялися за підготовку до опалювального сезону. Зокрема сфокусувалися на відновленні вікон і дверей, аби зменшити тепловтрати. Згодом – відновлення міських котелень. Звісно, окремі виклики з’явилися під час блекаутів, адже місто мало забезпечити джерела живлення, щоб люди мали доступ до води. Тобто паралельно із відбудовою в широкому сенсі цього слова ми постійно вирішуємо ще й якісь короткотермінові питання.
Кожен донор має власні умови, тож головне – діалог
Насправді у контексті відбудови Буча має прекрасний досвід співпраці з міжнародними організаціями. Хтось із них обирає конкретні напрями, хтось допомагає нам із відновленням комплексно. Натомість міська рада звертається до всіх можливих фондів, організацій та донорів, які можуть зацікавитися участю у відбудові нашого міста.
І це не «сліпа» розсилка листів. Скажімо, якщо ми знаємо, що певна організація спеціалізується на відновленні критичної інфраструктури, то приходимо до неї із відповідним запитом. Так само, наприклад, і з ЮНІСЕФ: у цьому випадку звертаємося із конкретним запитом про допомогу з відбудовою навчальних закладів чи укриттів у школах і дитсадках.
Кожен донор має власні критерії та умови співпраці, тому кожен випадок – це предмет діалогу. Певна кількість благодійників заходить на правах єдиного донора, який бере на себе повну відбудову конкретного об’єкта. А хтось заходить і каже: «У нас є такий напрямок діяльності, ми готові взяти участь у відновленні міста, спрямуйте нас». І ми розглядаємо абсолютно всі варіанти. Тобто для нас прийнятно і долучити донора до вже розпочатих проєктів, і віддати йому проєкт «під ключ». Головне – це результат.
Відбудова школи мистецтв – приклад ефективної співпраці
Один із яскравих прикладів відновлення «під ключ» – це Бучанська школа мистецтв імені Левка Ревуцького. Міжнародна організація зайшла конкретно на цей об’єкт, самостійно визначила обсяг роботи та обрала підрядні організації. І доволі серйозно взялася за реалізацію проєкту. Я вважаю цей кейс чудовим прикладом співпраці місцевої влади та благодійників. Адже за контроль і координацію відповідала міська рада, а результат забезпечили донори. Це доводить, що подібна колаборація працює доволі ефективно.
А ще вкотре демонструє, що головне в нашій справі – комунікація. Тому колегам із інших деокупованих громад раджу брати участь у всіх можливих заходах від міжнародних організацій, постійно контактувати з ними та бути на зв’язку із фондами, які продемонстрували зацікавленість вашою громадою. Це підтверджує досвід не лише Бучі, а й багатьох інших громад, які вже залучили донорів до відбудови. Тож комунікуйте, спілкуйтесь і відновлюйтесь
Любов Матерева
директорка Бучанської дитячої школи мистецтв імені Левка Ревуцького
Після деокупації вирушила до нашої школи
Упродовж усієї окупації та боїв за Київщину я була на зв’язку зі своїми колегами. Телефонувала, писала, знала, хто та де перебуває. Але після звільнення міста приїхати сюди змогла не одразу. Я бачила, що тут відбувалося – танки, жертви та насилля. Тож чекала знайомих, які б відвезли мене автівкою з Ворзеля до нашої школи.
Коли приїхала, побачила розбиті вікна, обстріляний фасад та зруйновані комунікації. Я просто дивилася на будівлю школи, але не могла навіть зайти туди: окупанти могли залишити щось під час відступу. Тож довелося чекати фахівців із розмінування.
Звісно, це відбулося не швидко, але вже десь через тиждень прийшла наша черга й будівлю обстежили. На щастя, вибухових пристроїв там не було, та й самі окупанти, схоже, не заходили в школу. Адже всередині так само висів синьо-жовтий прапор. Крім того, у нашу концертну залу влучив російський снаряд, але дивом всі музичні інструменти вціліли.
Опинившись в будівлі, оглянувши всі пошкодження, ми не розуміли, що робити далі. Так, пережити окупацію – це величезний стрес. Та водночас ми мали відповідальність перед батьками, викладачами та учнями. Утім через бойові дії діти та викладачі опинилися в різних місцях. Тому було вирішено зупинити діяльність школи до кінця навчального року.
Першими благодійниками стали митці зі світовими іменами
А далі в нас було лише одне завдання – відновити нашу школу мистецтв. Ми виклали світлини із пошкодженнями на сторінки закладу в соціальних мережах, і, здається, що благодійники самі нас знайшли. Вже 18 червня 2022 року в Німеччині у Мюнхенській філармонії відбувся благодійний концерт за участю відомих німецьких та українських митців, під час якого зібрали першу суму на відбудову та реновацію нашої школи. Тож нашими першими благодійниками стали саме музиканти, і це, як на мене, дуже символічно. А невдовзі німецький національний перевізник виділив відсоток від кожного квитка на нашу відбудову.
Ці перші внески заохотили і нас, і керівництво громади шукати кошти для повної реновації навчального закладу. І нам пощастило: після розголосу в Мюнхені на міськраду вийшов благодійний фонд BGV CHARITY FUND. Тоді відділ культури міської ради підписав з BGV меморандум про співпрацю та партнерство, в межах якого ми почали планувати поетапне відновлення школи. До того ж фонд залучив до проєкту кількох німецьких донорів, зокрема організацію #WeAreAllUkrainians та Help alliance авіаперевізника Lufthansa.
Відбудова школи триває у кілька етапів
Загалом донори інвестували у відновлення нашої школи близько 10 мільйонів гривень, фактично зберігши ці кошти для місцевого бюджету. На першому етапі нам вдалося замінити вікна і водно-комунікаційні мережі. Чи була в цьому нагальна потреба? Безумовно. По нашій території їздили танки і бронетранспортери, які фактично «продавили» всю мережу. А отже, після деокупації труби виявилися пошкодженими.
Також у межах першого етапу для викладачів закупили 40 ноутбуків – аби освітяни могли забезпечити безперервне онлайн-навчання. І це не примха, а необхідність, оскільки багато дітей виїхали за кордон, та й повітряні тривоги лунали чи не щодня.
Крім того, заклад отримав 7 електронних фортепіано, 4 гітари, акордеон, 6 маленьких синтезаторів та віолончель. І, напевно, найголовніше – на початку 2023 року донори передали нам потужний генератор на 100 кВт для забезпечення роботи закладу.
Ще в школі повністю замінили систему електричного опалення. Тут варто розуміти, що будівлі вже понад 20 років, і ця система дійсно потребувала оновлення. Тож завдяки благодійникам у кожному класі з’явилися датчики, було встановлено щитову та налагоджено роботу так, аби команда закладу могла регулювати температуру в кожному кабінеті. І приємний бонус: під час першого етапу було реалізовано 100 стипендій на безкоштовне навчання для талановитих і обдарованих дітей.
Попереду – створення духового оркестру
Вже на другому етапі нам зробили новий фасад у патріотичному стилі. Це вкрай важливо в наших реаліях – показати кожній дитині, що тут Україна. Однак на цьому роботи не обмежилися: благодійники прагнули забезпечити безбар’єрний доступ до всіх приміщень і зробити школу дійсно інклюзивною. Тож у закладі переобладнали вбиральню, встановили пандус, придбали крісло-підіймач, аби абсолютно всі діти могли з легкістю потрапляти на другий поверх.
Наразі ми очікуємо на третій етап відновлення – ближче до вересня. Він передбачає закупівлю музичних інструментів для духового оркестру. Це, скажу чесно, наша мрія. І у нас для неї вже є практично все: і викладачі, і бажання дітей. Хочемо створити оркестр, який після перемоги України виступить із концертом перед усім світом і доведе, що українці – незламні.
Вже маємо 250 нових заяв та готові до роботи
До повномасштабної війни у нашій школі навчалися понад 600 дітей. Однак після 24 лютого багато сімей виїхали. Хтось покинув навчання, а хтось, навпаки, продовжує відвідувати онлайн-заняття, навіть перебуваючи в Європі. Ба більше, наші діти не лише навчаються, а й виступають за кордоном, представляючи Україну на різних конкурсах. Здобувають золоті медалі, виборюють перші місця.
Нині заклад відвідують 400 дітей. Але ми вже провели вступні іспити на новий навчальний рік і отримали майже 250 заяв. Крім того, практично щодня приходять батьки з дітками, які також хочуть до нас вступити. Тому в серпні плануємо проводити додаткові вступні іспити й творчі конкурси.
А тому в нас точно все вийде.
І я раджу іншим освітянам також вірити в світле майбутнє та нашу перемогу. Я не можу дати якоїсь універсальної поради щодо того, що і як варто робити, якщо ви опинилися в схожій ситуації. Але точно знаю: потрібно боротися. Боротися, перемагати, комунікувати й домовлятися про співпрацю.
Бучанська громада готова поділитися досвідом відбудови з іншими! Для цього зателефонуйте заступнику міського голови Дмитру Чейчуку: +38(068)328-39-05.
Суспільство
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
На столі в бібліотеці села Дружня Анна Михайлівна зберігала папку з документами наших військових. Коли росіяни зайшли в село й оселилися у відділі літератури для дошкільнят, бібліотекарка дуже хвилювалася.
«Я дуже переживала, чи ту папку не забрали так звані визволителі. Після деокупації вскочила в бібліотеку, і мені впала в очі папка — я так зраділа, що вона ціла! Хоч староста не дозволяв заходити в приміщення, адже там ще могли залишатися розтяжки від окупантів», — пригадує Анна Михайлівна.
Тепер бібліотеку в Дружні відновили завдяки волонтерам, а бібліотекарка розповіла ШоТам, як живе після відбудови і як привчає дітей до читання.
Анна Михайлівна Мушинська
завідувачка сільської бібліотеки села Дружня Бородянського району.
Думаю, бібліотекарка — це не професія, а якийсь діагноз
Бібліотека в селі Дружня працює з 1935 року — спочатку була хата-читальня, а тоді вже бібліотека. Вона не завжди була тут — за роки моєї роботи це вже третє приміщення. А працюю я тут близько 40 років, вже й не порахую добре.
Я з дитинства дуже полюбляла читати книжки й бігала до бібліотеки, тож мріяла вступити на філологічний факультет. Так трапилося, що я не пройшла по конкурсу, але жага до книжок залишилась у мене й досі. Я собі думаю, що бібліотекарка — це не професія, а якийсь діагноз.
Читайте також: Врятували понад 1000 книжок у мішках для зерна. Ця бібліотека на Сумщині пережила окупацію і знову працює
Тож уже 40 років працюю бібліотекаркою в селі Дружня. Хочеться передати читачам друковане слово, щоб вони не забували. А взагалі, коли бачу хоч маленьку крупиночку своєї праці — це для мене найвищі ордени.
Спокійно працювали й читали з дітьми, поки не почалося повномасштабне вторгнення. Наприкінці лютого 2022 окупанти зайшли до нас у село — воно невеличке, близько 2 000 людей живе.
Росіяни дуже далекі від реальності та сердиті
Росіян тут було дуже багато. У нас кругом стояли танки, направлені на житлові будинки. У садочку поруч є сховище, тож понад 200 людей там ховалися: і дітки маленькі були, і людей похилого віку багато, і люди з інвалідністю, яких з Бородянки привезли. Хліба ми не бачили понад 3 тижні. Тяжко було.
Окупанти хазяйнували в селі, забирали їжу з погребів, патрулювали вулиці, лякали людей. Ми боялися не те, що на вулицю вийти, а навіть у власні двори. БТРи стояли в кінці нашої вулиці, й окупанти хазяїв з хат виганяли на горище, щоб там жили, а самі будинки займали, і люди не могли навіть по воду спуститися.
Росіяни були далекі від реальності, наче сто років тому були тут. Сердиті такі, злі. От заходить один у двір, а там гарно, нормальний будинок, і каже: «Кто вам разрєшал так красіво жить?».
Колись на нашому полі трактористи орали та знайшли каску й патрончики, де було написано, що загинув воїн, який звільняв село під час Другої світової війни. Його прізвище було Бондаревський, то ми назвали на його честь одну з вулиць. То росіяни питали: «Как уліца називаєтса?». Коли чули, що Бондаревського, то між собою перемовлялися: «О, я тєбе гаваріл, ета Бендеровская».
А ще шукали військових, священника та «прєдсєдателя». Але ніхто нікого не здав, не вказав на них. Староста наш Анатолій Федоренко теж не виїжджав, допомагав людям як міг, ходив вулицями.
Та окупанти були жорстокими. Учительку Олю Савівну вбили: вона йшла від сестри, то її в спину розстріляли. Ще двох чоловіків убили під лісом. Нам не дозволяли навіть похорон влаштувати. Не могли й труну зробити — в тачку людину брали та бігли до кладовища, щоб хоч якось поховати.
Коли окупанти поїхали, в селі стояла страшна тиша
Пробули тут 33 дні, а вже як виходили, то спалили магазин і крайні будинки — дуже злі були. Ввечері в кінці березня вони просто поїхали — така тиша стояла в селі! Було страшно вийти на вулицю. То вже наступного дня ми один по одному виходили в тій страшній тиші. Вірите, навіть горобці не цвірінькали.
Наш будинок уцілів, і сусідські теж. У селі згоріли повністю до 10 будинків. Постраждали сусідні Загальці, Майданівка, Озерщина, Андріївка пошкоджена, Бородянка погоріла. Звісно, перш за все намагалися школи, лікарні, садочки відновити.
У нас у селі староста шукав контакти, щоб нам допомогли з відбудовою, тож благодійники привозили будматеріали: шифер, брезент.
Як уже росіяни вийшли з села, ми з дітьми прибігли до бібліотеки. Тут були вибиті двері, решітки вирвані, дірки в підлозі. Росіяни жили у всіх трьох кімнатах бібліотеки, зокрема, для дошкільнят і першокласників. Там найбільше запаскуджено було: розкидані матраци, недопалки валялися. Всюди розкидані їхні речі, продукти. Дуже погано пахло в кімнатах.
Чесно, я хвилювалася, бо в мене на столі була папка з документами наших хлопців, які з 2014 року воювали. Ми з ними зустрічалися й говорили, у мене були їхні прізвища й телефони, тож я дуже переживала, чи ту папку не забрали так звані визволителі. Вскочила в бібліотеку, і мені впала в очі папка — я так зраділа, що вона ціла!
Але ж староста не дозволяв заходити в приміщення, адже там ще могли залишатися розтяжки від окупантів. Якраз біля столу, де зараз комп’ютер, була величезна дірка.
Коли військові вже все перевірили, то Анатолій Миколайович прислав людей, і почали ремонтувати двері. Поступово приходили до тями, приводили бібліотеку до порядку.
Волонтери зробили бібліотеку сучаснішою
Далі приїхали волонтери і питали: «Чи треба вам якась допомога?». Ми все розповіли, і один з них — Сергій Шварц — привіз своїх друзів на ремонт. Вони купували фарби, шпалери, підлогу зробили, поремонтували електрику. Зробили косметичний ремонт, комп’ютер привезли й килимки.
А вже як поремонтували, то стали мені подарунки приносити — книжки, а також ігри для дітей і пазли. Самі збирали, і їхні друзі допомагали теж. Ми їм дуже вдячні. Багато казок та пізнавальної літератури тепер маємо.
Наші книжки теж зберегли всі — ми їх перетирали, пересушували. Лише кількох не дорахувалися. Хто зна, може, то росіяни й забрали. У нас була гарна серія казок із семи книжок, то лишилося лише дві. Вони були українською мовою — не знаю, чи буряти, які до нас зайшли, добре знали українську, але обкладинки такі яскраві, гарні, то може, як сувенір і позабирали.
Зараз у нас 145 читачів. Приміщення бібліотеки фактично не змінилося, але тепер тут гарний ремонт. Волонтери зробили бібліотеку сучаснішою — вони молоді, тож краще знають, як цікавіше діткам простір облаштувати.
Проводимо різні заходи — наприклад, діти приходять з батьками й читають разом. Влаштовуємо конкурси, даруємо призи за вивчені вірші. Влітку багато часу проводили на вулиці, «Лавочку-читалочку» влаштували: розстеляли килимок і читали та малювали.
Дуже хочеться зберегти бібліотеку
Під час тривоги діти не можуть проходити в бібліотеку, тому я йду до них — беру із собою книжки й читаю їм у сховищі. Садочок у нас близько, тому туди часто ходжу. Діти найбільше люблять казки, але читаємо й різні пізнавальні видання, в ігри граємо. Буває, розглядаємо глобус, щоб дітки знали, де розташована наша Україна.
У нас на другому поверсі жінки роблять кікімори для військових, сітки маскувальні, то разом з ними ми передавали малюнки від наших діток. Зараз діти стали розкутіші, а так то навіть бігати боялися.
А ще хочемо відволікти людей трошки — особливо дітей та підлітків — відволікти від цієї страшної інформації, від війни. Дуже хочеться зберегти бібліотеку, зберегти наше літературне надбання. Я розумію, що пріоритет у відновленні надають не нам. Культура взагалі не дуже була у фаворі, коштів виділяли завжди мало. Але я радію, що є люди, які розуміють цінність бібліотеки. Саме вони прийшли й допомогли, і допомагають досі.
У селі навіть клубу немає, але є бібліотека. Я стараюся, щоб вона завжди залишалася місцем, куди можна прийти, щоб люди не забували, щоб читали навіть в епоху інтернету та мобілок.
Цей матеріал створено ГО «Криголам» за підтримки ІСАР Єднання у межах проєкту «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства», що реалізується ICAP Єднання у консорціумі з Українським незалежним центром політичних досліджень (УНЦПД) та Центром демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ) завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку.
Зміст статті не обовʼязково відображає погляди ICAP Єднання, погляди Агентства США з міжнародного розвитку або Уряду США.
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
На автомобільній дорозі Т-03-10 «Стара Вижівка – Буцин» на Волині дорожники завершили ремонт мосту через річку Вижівка.
Про новину повідомили в Агентстві відновлення.
Зазначається, що це найдовша споруда на дорогах області, яку цьогоріч полагодили. Ремонт розпочали у серпні, будівельники працювали без вихідних.
Також це перший ремонт мосту, якому вже 45 років. За цей час він суттєво зруйнувався та став небезпечний для автотранспорту. А саме цією автодорогою пролягає найкоротший маршрут зі Старої Вижівки до Ковеля та Луцька.
Читайте також: 20 років працювала «на когось», а тепер має власне ательє за грант: досвід швачки з Дніпропетровщини
Що зробили?
Будівельники:
- відремонтували опори,
- влаштували монолітні залізобетонні накладні плити та гідроізоляцію,
- відновили конструкції,
- влаштували водовідведення й тротуари, пішохідні доріжки,
- відновили дорожнє покриття,
- нанесли розмітку та зробили огородження.
Тепер маршрут до районного та обласного центрів став безпечнішим.
Нагадаємо, на Житомирщини відкрили міст через річку Ірша, зруйнований окупантами торік.
Також на Чернігівщині відремонтували міст через річку Сейм.
Окрім того, на Херсонщині відновили два мости, які зруйнувалися через війну.
Фото: t.me/UkravtodorNews.
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
Бійці Сил спецоперацій виявили та навели вогонь HIMARS на російську командно-штабну машину. Це сталося на півдні України.
Про це повідомили у Командуванні ССО ЗС України.
Зазначається, що військові 73-го морського центру ССО під час розвідувальних дій на південному напрямку виявили командно-штабну машину противника. Росіяни використовували її для управління своїми підрозділами.
Аеророзвідники скоригували вогонь української артилерії на ворожу машину. Російську командно-штабну машину знищила американська реактивна система залпового вогню HIMARS.
«Унаслідок влучного удару ворожа КШМ не підлягає відновленню, тобто знищена вщент», — зазначають бійці ССО.
Читайте також: Бочки з томатною пастою були пробиті снарядами й уламками. На Херсонщині відновив роботу консервний завод, який майже знищили росіяни
Про ССО України
Сили спеціальних операцій Збройних сил України — окремий рід сил Збройних сил України, до складу якого входять частини спеціального призначення і підрозділи інформаційно-психологічних спеціальних операцій. Неофіційним гімном є пісня «Тихо прийшов, тихо пішов», написана під час російсько-української війни. Під час повномасштабного вторгнення РФ в Україну воїни ССО виконали низку важливих спецоперацій, зокрема:
- підірвали понтонний міст окупантів на Луганщині;
- знищили ворожі «Гради», що обстрілювали Сіверськодонецьк;
- виявили та знищили станцію зв’язку окупантів на Харківщині;
- підірвали ворожий КамАЗ у глибокому тилу ворога;
- підірвали у тилу ворога міст на Донеччині;
- захопили БПЛА «Орлан-10» із заводською документацією.
Нагадаємо, бійці ССО знищили ворожу САУ 2С3 «Акація» на південному напрямку.
Фото: facebook.com/usofcom.
