Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Колонки

Не бійтеся афішувати допомогу, або Навіщо бізнесу будувати позитивний імідж під час війни

Опубліковано

Позитивний імідж для бізнесу – як броня для військового. Він захистить від інформаційних атак та спроб рейдерства. Він впливає на довіру клієнтів та примноження прибутку. Позитивне сприйняття бізнесмена може стати ключем до найрізноманітніших дверей, які ведуть до збільшення впливу його компанії. Як під час війни вибудувати позитивний імідж – деякі корисні поради я зібрав в цій колонці.

Українських бізнесменів не вчили працювати в умовах війни. Так само і українських PR-спеціалістів. Можливо, тому ми бачимо комунікаційні провали на кшталт «Героїчної Бучі Комбучі», колготок із принтом ЗСУ тощо. Бо навчання відбувається в бойових умовах, яке вимагає тонкого відчуття запиту суспільства. А його відсутність може завдати безповоротних втрат іміджу бізнесу та його керівника.

Імідж – це образ. Це те, як про вас думають інші, коли вас немає. Це те, які ви вживаєте слова в своїй публічній комунікації чи які використовуєте жести, якого кольору хустка в піджаку чи якої марки годинник на руці. Важливо все. Адже і слова, і жести, і аксесуари можуть говорити про ваші цінності, характер, переваги чи недоліки. Міцний авторитет бізнесмена в суспільстві випливає з привабливого іміджу. Але не менше про вас розкажуть і ваші справи.

Війна чітко окреслила стратегічний напрямок будь-якої комунікації. Вдала комунікація має акцент на Героях – українських військових. Бізнесмен не обирає час, в який йому працювати, але може вибирати вдалу стратегію комунікації для цього часу. Тому найперше, з чого починається вибудова іміджу зараз, – це підтримка армії. Український підприємець, який хоче працювати в Україні, має підтримувати своє військо. А бізнесмен, який думає про позитивний імідж – робити це публічно. І що більшою є потужність бізнесу – то більш потужною має бути підтримка армії. Якщо підтримка не пропорційна величі, як це не парадоксально, це може завдати удару по іміджу.

Проживайте складні часи разом із громадянами. Виявляючи турботу та емоційну підтримку, можна досягти успіху.

Чи потрібно публічно декларувати фінансову підтримку армії? Так. Громадяни сприймають позитивно такий внесок у перемогу. Я не пам’ятаю жодного випадку, коли підтримка армії українським бізнесменом була засуджена суспільством. Крім того, така публічна декларація може стати важливим елементом відповіді на питання про ваші цінності та сприяти побудові позитивного іміджу.

Coca-Cola в період світових війн без зайвої скромності працювала над створенням свого іміджу. Компанія створила рекламні постери, на яких були зображені військові, які п’ють їхній напій. Один із таких постерів містив напис: «Старий друг Кока». Це було своєрідним натяком на те, що цінності залишаються незмінними навіть під час війни. Крім того, компанія здійснила й інші заходи для створення образу напою, який був улюбленим серед військових. Відповідні постери та фото можна побачити в архіві компанії. Після війни настав поствоєнний період, і компанія не зупинилася, використовуючи вже інший контекст для побудови позитивного образу своєї марки.

Читайте також: Гайд для активістів. Як стати потужним голосом, який не зможе ігнорувати влада

Не бажаєте мілітаризуватися – сконцентруйтеся на допомозі внутрішньо переміщеним особам (ВПО). Тема переселенців не ваша? Тоді співпраця із перевіреними гуманітарними організаціями може стати ідеальним рішенням. Але проживайте цю епоху разом із громадянами. У воєнні часи, виявляючи турботу та емоційну підтримку, можна досягти успіху. Подумайте, ким або чим ви готові опікуватися і говорити про це публічно. І дійте.

Ідеально, якщо ви знайдете спосіб допомоги, який максимально відповідатиме напрямку вашого бізнесу. Наприклад, директор мережі музичних крамниць може підтримувати безкоштовними уроками музики дітей військових. Відвідувати ці уроки і знайомитися із батьками та дітьми, розповідати їхні історії у своїх соціальних мережах. Звичайно, слід зважати на розмір вашого бізнесу та соціальний статус вашої персони. Від цього залежатиме, чи варто в комунікації ставати форвардом або ж краще, щоб про ваші вчинки переповідали ЗМІ.

Відгук навислій загрозі над суспільством та країною конкретними справами – це не лише про соціальну відповідальність чи моральну підтримку, а й про зміцнення власного авторитету. Під час інформаційних кампаній для отримання авторитету в суспільстві застосовується ефективна стратегія – наголошення на спільних проблемах громадян та висловлюванні на ті теми і під таким кутом, що відповідає аудиторії. Дослідження підтверджують, що це спряє зростанню авторитетності в очах громадян. Цей метод є простим, але дієвим для побудови довіри. Але в будь-якому випадку це неможливо зробити, якщо не наважитися заявляти публічно про свій внесок у перемогу.

Інформаційна інфраструктура

Бізнесмен може обмежитися комунікацією через власну сторінкою у Фейсбук чи через колонки в ЗМІ, збираючи навколо себе ком’юніті, демонструючи підтримку військових, свою експертність тощо. Побудова іміджу такими інструментами не вимагає порівняно значних ресурсів, а послідовність дій поступово збільшуватиме кількість прихильників та вимальовуватиме позитивний імідж.

Якщо ж ми говоримо про керівників великого чи середнього бізнесу, то чого хочуть такі бізнесмени? Вибудувати імідж і репутацію такої собі reliable person. Людини, якій можна довіряти, людини діла і слова. Людини, чия репутація йде перед нею і говорить про бізнесмена більше, ніж будь-яке погоджене інтерв’ю. Вибудова подібного сприйняття стає парасолькою в таких питаннях як інформаційні атаки, спроби навісити ярлики чи рейдерські дії. Вибудова позитивного іміджу стане бронею від зазіхань на бізнес чи безпосередньо на власників. Мати підтримку суспільства – це бути захищеним від зовнішніх небезпек.

Читайте також: Чи потрібно вашому бізнесу бути в Threads? Кілька аргументів на користь нової соцмережі

Один із цікавих кейсів, який ефективно сприяє створенню позитивного іміджу і привертає увагу суспільства – це збір-розіграш «Майбах за донат 500 гривень». Проводить його журналіст «Української правди» Михайло Ткач. Мета: продати Mercedes-Maybach бізнесмена втричі дорожче його вартості. Виручені кошти, а це 30 млн гривень, будуть спрямовані на потреби ЗСУ.

Цей приклад цікавий з погляду побудови позитивного іміджу. Такий крок демонструє, що бізнесмен більше турбується про майбутнє країни, ніж про свої матеріальні статки. Цей крок однозначно вплине на популяризацію його особистого бренду. Десятки тисяч людей, які візьмуть участь в розіграші, стають свідками цієї події і асоціюватимуть благородну справу з ім’ям підприємця. Цей крок може стати дієвим і у питанні корекції негативного іміджу в позитивний бік. В українському суспільстві вкоренилося переконання, що багатство – це часто наслідок неправомірних дій. У такому контексті бізнесмен, який має моральні проступки, щедро віддаючи матеріальне, може бути помилуваний. Прізвище бізнесмена нам не називали, але, ймовірно, буде оголошено під час передачі авта.

Прозорість та відкритість – ключові чесноти бізнесу під час війни. Тому постійно спілкуйтеся зі співробітниками, клієнтами та громадськістю

Також можна згадати подібні кейси в минулому. У 2014-ому український бізнесмен В’ячеслав Константиновський обміняв свій Rolls-Royce Phantom на допомогу силам АТО. Тоді його крок прикував увагу багатьох ЗМІ і був висвітлений в позитивному світлі.

Через 8 років Андрій Данилко за 250 тисяч фунтів продав авто зі своєї колекції, яке належало Фредді Мерк’юрі, а виручені кошти пообіцяв спрямувати на створення сучасного центру реабілітації та протезування в Україні. Ця подія також привернула увагу українських та закордонних журналістів. І точно заклала свій камінчик у фундамент позитивного іміджу. Проте, варто зазначити, що розпродаж автопарку сам по собі не вирішить всіх проблем із іміджем, і точно миттєво його не побудує. Це лише один із можливих шляхів, який міг би стати таким собі флешмобом серед успішних бізнесменів.

Якщо у вашому автопарку лише одне авто і його неможливо інвестувати у побудову іміджу, звісно, існують й інші дієві кроки. Під час війни прозорість та комунікабельність – важливі чесноти. Тому постійно спілкуйтеся зі співробітниками, клієнтами та громадськістю, надаючи їм актуальну інформацію про вплив конфлікту на вашу діяльність.

Дайджест порад для керівників бізнесу

Шукайте передові ідеї, не бійтеся стати першим, хто впровадить їх у свій бізнес.

Підтримуйте етичне лідерство. Ваше лідерство повинно демонструвати відповідальність та вміння приймати важкі рішення. Покажіть здатність адаптуватися до змін, приймати виклики, визначайте пріоритети і беріть на себе відповідальність за прийняті рішення.

Реагуйте на проблеми вчасно. Будьте готовими швидко реагувати на негативні ситуації та проблеми, які можуть виникати через війну.

Зберігайте довіру і репутацію. Репутація є надзвичайно важливою під час війни. Прагніть підтримувати високі стандарти етики та прозорості, щоб зберегти довіру співробітників, клієнтів і громадськості. Репутацію важко вибудовувати, але дуже легко втратити.

Підтримуйте соціально важливі проєкти та допомайте тим, хто цього потребує. Це може позитивно вплинути на імідж компанії та її керівників. Розгляньте можливості спонсорства благодійних заходів або внесення внеску в громадські ініціативи.

Зосередьтеся на підтримці співробітників та клієнтів, які можуть бути безпосередньо або опосередковано задіяні у війні. Виявляйте розуміння, емпатію та допомогу, це допоможе підтримувати позитивний імідж.

І наостанок, демонструйте успішні кейси, в яких ваша компанія зуміла адаптуватись до умов війни та досягти успіху. Це може бути впровадження нових стратегій, запуск ефективних проєктів або надання допомоги громаді. Розповідайте про ці приклади через соціальні медіа, пресрелізи та інші комунікаційні канали. Залучайте для цього лідерів суспільної думки або експертів із вашої галузі.

Сподіваюсь, ці поради можуть допомогти підсилити ваш позитивний імідж та ділову репутацію і надихнути на створення чогось нового.

Це авторська колонка. Публікація відображає особисті думки автора, що можуть не співпадати з позицією редакції ШоТам. 

Коментарі

Колонки

У межах проєкту єРобота українські підприємці отримали 10 мільярдів гривень

Опубліковано

За понад два роки дії програми 21 000 підприємців отримали гранти на старт або розвиток бізнесу. За цей час держава інвестувала 10 мільярдів гривень, з яких понад 4 мільярди повернулися в бюджет.

Про це повідомили у пресслужбі Міністерства економіки України.

«Завдяки грантовій підтримці підприємці відкрили тисячі нових компаній, змогли збільшити виробництво, розширити асортимент продукції та послуг, освоїти нові напрямки діяльності та заявити про себе на нових ринках. А також створити близько 60 тисяч робочих місць в усіх регіонах країни. Бізнес працює, розвивається, сплачує податки, зміцнює нашу економіку», — зазначила Юлія Свириденко.

Вона повідомила, що понад чотири мільярди гривень повернулися в бюджет завдяки сплаченим податкам та зборам.

Статистика проєкту

Від запуску проєкту єРобота у липні 2022 року:

  • за програмою «Власна справа» — видали 19 000 мікрогрантів на 4,5 мільярда гривень;
  • на розвиток переробних підприємств — видали 779 грантів на 3,9 мільярда гривень;
  • на садівництво та розвиток тепличного господарства — видали 240 грантів на 1,1 мільярда гривень;
  • ветеранам та членам їхніх родин — видали 1036 грантів на 481 мільйонів гривень.
Фото: телеграм-канал Мінекономіки

Читайте також: Творче об’єднання МУР оголосило про створення премії для викладачів: як взяти участь

Як отримати грант

Подати заявку на отримання гранту можуть як підприємці, що вже працюють, так і люди, що не мають досвіду ведення бізнесу.

Заяви та бізнес-план можна подати через Дію. Обов’язковою умовою отримання гранту є створення нових робочих місць: від одного-двох при наданні мікрогранту до кількох десятків при наданні грантів за іншими програмами.

Грантові кошти повертаються державі у вигляді сплачених податків і зборів в процесі діяльності підприємства впродовж трьох років.

Нагадаємо, що в Україні обрали вчительку року: вона отримала 1 млн грн на свій проєкт.

Фото обкладинки: Pixabay

Коментарі

Читати далі

Колонки

Конституція Пилипа Орлика: нездійснена або чинна й досі?

Опубліковано

Угоди і конституції (Pacta et Constitutiones) Пилипа Орлика — документ, який ніколи не був Конституцією. Та все ж ми і досі залишаємося під його впливом, а наші вороги знецінюють його. Очевидно, його фактична роль є значно вагоміша формальної.

«Договір Пилипа Орлика з Військом Запорозьким не тільки не стався як Конституція, а нею ніколи й не був, хибне сприйняття документа могло статися через некоректний переклад його назви», — запевняє дослідник, заступник Голови Конституційного Суду Сергій Головатий. Оригінальну назву латиною «Pacta et Constitutiones» переклали як «Пакти і Конституції». Та пакти в міжнародному праві набули популярности тільки через кілька століть (як от Міжнародні пакти про права людини, прийняті ООН у 1966 році), а про Конституцію в сучасному розумінні цього слова тоді ще не чули, вважає Головатий. Натомість поруч із латиною документ був укладений і староруською мовою (можна знайти ще визначення «староукраїнська» чи «старокиївська» мови), де та ж назва може перекладатися сучасною українською як «Домовленості і Постанови».

Безперечно, така критика заслуговує уваги, адже й у формі, і у змісті є «конституційні недоліки». Конституція — це найвище юридичне закріплення існування держави. Чи то пак паспорт із іменем, походженням, зовнішністю і найголовнішими рисами власника. Усе це є в Конституції Орлика, але бракує формальности — існування української держави як суверенного суб’єкта. Значить: немає незалежної держави — не може бути й Конституції! Саме ця прикрість і завадила документу Пилипа Орлика офіційно стати першою Конституцією цивілізованого світу. Адже на той час минуло понад 50 років, відколи, за словами Орлика: «…Московська держава численними винахідливими способами змогла права та вольности військові, нею ж підтверджені, порушити і вщент зруйнувати, а на вільний козацький народ, нею ніколи не завойований, накинути невільниче ярмо».

Критикують і форму документа, що був складений саме як договір. Та чітких вимог щодо форми її укладання немає, особливо враховуючи, що правники знають про  неписані конституції. А якщо поглянемо в перспективу всього XVIII сторіччя, то побачимо, що перші  конституції побачать світ саме у формі договору.

А як щодо змісту? Стосовно нього історики і правники одностайні: документ містить преамбулу, 16 статей, що вичерпно регулюють публічні відносини, встановлюють принципи правління й обґрунтовують право України на незалежність, вони сповнені передових політичних поглядів свого часу, духу республіканства і демократії. Цей документ майже на 100 років випереджає «першу Конституцію в світі», що з’явиться в США 1787 року. Однак тут теж є нюанс: положення Конституції Орлика могли набрати повної чинности лише після звільнення Українських земель з-під московського ярма. Але, на жаль, жаданням Козацької держави не судилося здійснитися, а їхній законодавчий акт діятиме лиш кілька років на деяких українських територіях. 

Критики конституційности Акту Орлика вказують і на те, що документ утверджував нерівність українського народу, передбачаючи поділ на класи. Такий поділ там звісно є, але викладені положення захищають усі верстви населення, покращуючи їхнє становище, і прагнуть розвинути суспільну думку до майбутньої рівности усіх людей в українській державі. 

За красивими метафорами, якими щедро наділена Конституція Орлика, можна мимоволі втратити розуміння, чим же є цей документ. Через те, що акту не судилося набрати повної чинности, може скластися враження, що він не мав реального впливу на тогочасну Українську державу. Та хіба це так?

Найперше — про що мало хто згадує — Конституція Орлика затвердила право стародавнього козацького народу не просто на становлення, а саме на відродження власної держави. Конституція встановила головні напрямки розвитку Української держави: звільнення від зовнішнього ворога — Московського царства і внутрішнього — необмеженої влади Гетьмана. Після здобуття незалежности від московитського іга мала бути відновлена і «первісна влада Київського митрополитського престолу» надана раніше Вселенським Константинопольським Патріархатом. Незалежній державі — незалежна церква! 

Цей документ очевидно був прогресивним на той час. Отримавши підтвердження Шведським Королем Карлом ХІІ, гетьман, уклавши його, заявив про існування Козацької державности на всю Европу й отримав визнання серед її політичної еліти. 

Щоб оцінити новаторство у Конституції Пилипа Орлика, повернімося на початок XVIII століття. У тодішній Французькій Монархії, до прикладу, за правління Людовика XIV вирує абсолютизм. Рабовласництво стає офіційним, через прийняття «Чорного кодексу», який деякі історики вважали «найжахливішим юридичним документом, створеним в наші часи». Він встановлював суворе покарання за найдрібніші проступки, а мінімальні прописані права для підневільних на ділі ніяк не реалізувалися через тиск рабовласників на правосуддя. Непривілейовані верстви населення потерпали від беззаконня, а до Великої Французької Революції і прийняття першої Французької Конституції лишається ще близько 90 років. Аж у 1792 році Франція стає республікою, а отже, влада обирається народом. Козацька ж держава прийшла до договірної форми державного устрою і вільного обрання Гетьмана раніше, і Конституція Орлика лише констатує це!

Окрім цього, ще на початку XVIII століття Козацька держава взяла курс на демократичні засади, зокрема непорушности прав: як козаків, так і селян. Заборонялося чинити гніт, захоплювати землю чи майно, примушувати до невільної праці. Гетьман не міг займатися судочинством, а суд мав бути непідкупним. Вже тоді Пилип Орлик не тільки розумів необхідність розділення влади на окремі гілки, але й дбав про їх незалежність й заклав основи боротьби з хабарництвом. 

У той же час московський цар Петр І впроваджував реформи під гаслом «прорубування вікна в Європу». Така метафора є показовою: чи то нащадки орди були настільки здичавілими, що до европейської цивілізації могли наблизитися хіба що через видовбаний отвір у стіні, чи то не знали, що аби кудись увійти, користуються дверима. Вся державна влада зосереджувалася в руках одного органу, який Петр призначав сам. За якими критеріями йшов відбір невідомо. Це може свідчити про корупцію, і, в результаті, цілковиту відсталість державного устрою. 

Конституція 1710 року черговий раз підтвердила істину, що дуже дратує нашого давнього ворога: Україна це Европа. І це не просто політичний слоган чи зображення на географічній мапі в школі, а звичний порядок речей: наша держава є питомою частиною Европейської спільноти,  пройшла разом з нею один шлях розвитку суспільної думки, і як показує цей прецедент, часом навіть трохи випереджала її. 

Тож, Конституція Орлика не тільки була прогресивна, вона заклала основи для розвитку нашої держави щонайменше на 300 років, допоки 1917, хоча й ненадовго, і потім аж 1991 не відновилась незалежність від московії, а 2019 — незалежна церква. І українці й дотепер сумлінно працюють над метою, визначеною колись славетним Гетьманом Пилипом Орликом разом зі Старшинами Війська Запорозького.

Це авторська колонка. Публікація відображає особисті думки авторки, що можуть не співпадати з позицією редакції ШоТам.

Коментарі

Читати далі

Колонки

Гучніше води, вище трави: чи варто говорити про лінгвоцид?

Опубліковано

Учора похвалила свою бабцю за те, що вона вживає багато репресованих слів із реєстру Орисі Демської-Кульчицької, на що вона мені шикнула. Себто то слова “неграмотні, бабські, нормальні люде так не балакають”, і недайбог їх хтось почує. У моєї бабці, як і в багатьох українців, не вкладається в голові, що наші мовні особливості – гідні та унікальні. Та їм втокмачили у голови про штучність і ницість української.  

Здавалося б, змусити здорових мислячих людей зневажати свою мову і соромитися її – нереально. Але чорта з два! Саме цим займалися окупанти нашої землі, вчиняючи лінгвоцид. Якщо ви читаєте цей текст, то ви пане чи пані, так чи інакше ознайомлені із підлістю й жорстокістю московитів. На жаль, ви лиш вкотре підтвердите цю аксіому, дізнавшись про історію української мови. 

Першим у цій жахливій і болючій хронології був московський патріарх, який у 1620 наклав анатему на книги українського друку. Трохи більше ніж чотириста років тому наклали прокляття на нашу мову. Це стало фатальною точкою відліку в історії знущання і знищення української. Відтоді кожен, хто відчував силу і багатство мови українців, намагався її розчавити своїми наказами, інструкціями, таємними указами й заборонами. Кожен новий спосіб був жорстокішим за попередній і все більше клював цвіт мови. Її забороняли повсюди: в освіті, у церкві, в офіційних установах, в літературі, в науці – і завсіди намагалися знищити її в думках. І совєтський союз став найближчий до цієї пожадної, імперської мети, бо крім утисків в усіх сферах діяльности, він кліщем заліз всередину мови, заражаючи інфекцією світ її морфем і фонем. Совєти пожирали унікальні особливості мови, згладжуючи різницю між російською та українською, паплюжачи мову до невпізнаваности.

А тим часом в катівнях убивали так звану “відсталу частину українських мас, в яких спостерігаються націоналістичні тенденції”, тобто тих, хто досліджував по-справжньому мову, творив нею, писав наукові статті, ба навіть просто спілкувався українською.  Так, метою совєтів було знищити щонайбільше носіїв мови.

Будь-яким способом. Жорстоко. Нещадно. Стражданнями.

Голодом.

1921-23, 1932-33, 1946-47 – найчорніші роки в нашій історії, коли відбирали чесно-й-тяжко зароблене до останньої крихти, до найостаннішої, найзахованішої, найприбереженішої. Совєти забирали все, змушували матерів дивитися, як пухнуть їхні діти та віднімали природню потребу, доводячи до божевілля та смерти мільйони українців. І ми знаємо що, коли росіяни нас знищують вони хочуть забрати не лише хліб, а й душу. Люди на тваринячому рівні зрозуміли – щоб вижити, треба змінюватись, підлаштуватись під систему і не висовуватись. Хочеш мати роботу і можливість прогодувати сім’ю? Відмовляйся від своєї ідентичности, засунь подалі свою національну свідомість, переходь на російську і шикай, щоб твої онучки робили так само. Цей наратив глибоко всотався в думки багатьох українців, які й після прийняття незалежности із звірячою дикістю тримаються за московський язик. Про трансгенераційну травму говорить Оксана Забужко: «Маємо усвідомити, що ми народилися (ми – «російськомовні українці») в російськомовних сімʼях тому, що колись із нашими предками (в не такому далекому коліні) – дідусями, прадідусями, а часом навіть батьками – зробили щось дуже погане». ⠀

А доки в українських селах люди гинули від лютого голоду, праці українських мовознавців комуністи оголосили «шкідницькими й націоналістичними», «спрямованими на відрив української мови від російської”. Як парадоксально, правда ж? Штучно споріднюючи ці мови, навпаки називали вигаданими ті питомі риси української, які не зближують її з російською. Плюють межи очі і кажуть, шо то дощ. 

Передусім, совєти полізли в нашу фонетику, себто у звукову частину нашої мови. Хоч вся ця історія із “третім місцем серед мов світу” виявилась побрехенькою, ні для кого не секрет, що українська – досить милозвучна. І все це завдяки питомій правописній системі, яку намагався зламати срср (читайте “сересере”, будь ласка). Правописна комісія 1933 p. займалась ліквідацією «нaцioнaлiстичних пpaвилa щoдo пpaвoписy». Насамперед слід зауважити, що вилучили літеру ґ, яку понад 300 років активно вживали в давно засвоєних иншомовних та питомих українських словах типу гедзь, гудзик, ґирлиґа, ґелґотати тощо. Ба більше ця буква мала розрізняльний статус, адже ж є різниця поміж «грати» і «ґрати», «гніт» і «ґніт». На щастя, ми відновили цю букву в 90-х, однак не встановили чітких правил вживання. Нам досі треба врегулювати, що чужі h, g у новіших запозиченнях – передаються г, ґ відповідно (гобі, а не хобі; геловін, а не хелоувін; інстаґрам, а не інстаграм), натомість у словах запозичених давніше, особливо грецького походження – г (газета, фігура, гама). Тоді ж вилучили букву т на місці грецької літери θ (тета). І коли в редакції правопису 2019 було відновлено цю норму, багато мовців, привчених до російського способу передачі иншимовних слів, збентежилися від «Атен», «катедри», «мітології» тощо. Але єдине, за що варто переживати – це варіятивність цього правила. Правописна комісія ніби співає «дитирамби» мовознавцям, але й дозволяє далі проводити «ефіри» з попередніми, змосковщеними формами.

Також була проведена операція «и», що намагалась навчити нас вживати правильні проізношенія без букви «и» на початку слова, і ніяк по-инакшому, навіть инколи, навіть коли під ивою напала икавка. Ще у 1933 вилучили таке красиве, я на мене, правило: «Завсіди чуже ia передаємо через ія, ie – через іє, iu – через ію (у загальних іменниках), але io через іо». Себто до змосковщення ми казали «соціяльний», «радіюс», «фіялки», «авдієнція» тощо. З останнього слова можна помітити ще одний штучно забутий спосіб передачі иншомовного au, ou: до споріднення з російською ми читали «Фавста», слідували філософії Шопенгавера, робили павзу у стосунках та вивчали фавну десь на просторах Таврії.

Так само дотошно і, на жаль, філігранно правописна комісія залізла і в нашу морфологію, наприклад, взоруючи на московську. мову, вилучили закінчення -и в іменниках жіночого роду: осени, смерти, соли, пам’яти, а також у словах імени, племени, тімени. І якщо в Редакції 2019 відновили деякі слова ІІІ відміни, то іменники IV відміни із вставним суфіксом –ен- чомусь залишили без змін, хоча в нас є дивом вбережені «курчати», «котеняти». Зaдля yпoдібнення двoх мовних систем – yкpaїнськoї i poсiйськoї творці правопису виходили за всі рамки і навіть змінювали рід іменників. До «примусової маскулізації» наше мовлення рясніло «екстазою» «генезою», «желатиною», «діягнозою» та ще велетенським списком.

Позаяк цілковито споріднити мови лише змінами в правописі важко – совєти вирішили вилучити цілі слова. У більшости се наукові терміни, щоб опісля сказати, що в Україні немає науки. Я наведу лиш кілька слів, викреслених за «націоналістичну тенденцію, штучну розбіжність між російською й українською мовами»: гордівниця — гордовита жінка, середкутня — бісектриса, сурядна і рядна — координата й ордината, на взір — на зразок, долішній — нижній. Більше репресованих слів – у реєстрі Орисі Демської-Кульчицької. 

А бабуся досі хвилюється, що я порпаюся в мовній темі, кажучи передане від її батьків, що пережили голод “тихо будь і не висовуйся, людям краще такого не розказувати». Розумію тебе, бабусю, але для нації бути “тихіше води, нижче трави” – це шлях у могилу, що нижче цієї трави. Адже ми маємо гучно про себе заявляти, тягнутися високо до сонця і виборювати своє почесне місце під ним, а не мовчки йти під землю – до могили. 

Це авторська колонка. Публікація відображає особисті думки авторки, що можуть не співпадати з позицією редакції ШоТам.

Коментарі

Читати далі

Шопочитати

Культура6 днів тому

Степ, аромат полину, запахи моря і гір — це проєкт «Yuşan-Зілля» про єдність культур українців і кримських татар 

У залі поволі згасає світло, простір наповнюють перші акорди. Український голос починає пісню, а в...

Суспільство2 тижні тому

Адаптивний одяг, інклюзивний посуд і дошки для нарізання: ці ініціативи полегшують життя людям з пораненнями

Нарізати овочі, поснідати улюбленими стравами, одягти штани — всі ці повсякденні справи стають справжніми викликами...

Суспільство3 тижні тому

«Чи я можу вам допомогти?»: це хлопці з соцмереж, які купують у бабусь квіти та роблять інші добрі справи

Ви точно бачили ці відео в соцмережах, коли хтось купує продукти для літньої жінки, скуповує...

Економіка і бізнес3 тижні тому

Українські пазли за мотивами Гаррі Поттера й не тільки: як бізнес із Харкова отримав ліцензію від Warner Bros.

Коли бізнес українських пазлів Woods Story тільки починався, Вікторія та Михайло все робили самі, адже...