

Суспільство
На Львівщині фермерка організувала прихисток для переселенців і забезпечила їх роботою
Катерина Тарасенко, яка переїхала на Львівщину у 2014 році з Алчевська та відкрила там ферму, під час повномасштабного вторгнення облаштувала прихисток для переселенців та допомогла їм з роботою.
Про це повідомили на фейсбук-сторінці Бізнес мережі сільських жінок України.
Розповідається, що у рідному Алчевську Катерина Тарасенко викладала промисловий маркетинг у Вищій школі бізнесу та керувала підприємством. Коли переїхала на Львівщині спільно з місцевим підприємцем Василем Загородним у селі Загірне відкрила ферму.
Прихисток відкрили спонтанно
А у березні 2022 року жінка організувала прихисток для переселенців «Дах над головою».
Катерина розповідає, що у її бізнес-партнера Василя Загородного в сусідньому селі Дашава було непрацююче кафе. Там планували зробити спортивний центр, але після початку великої війни було зрозуміло, що люди поїдуть з території бойових дій і їх треба десь розміщувати.
«Вже 1 березня ми приймали перших біженців з Києва. В Інтернет-мережі побачила сайт Прихисток, де українці залишали свої оголошення, і я також розмістила оголошення», — згадує Катерина.
До 14 березня у притулку «Дах над головою» оселилося 68 осіб з Краматорська, Харкова, Донеччини, Бахмута, Чернігівщини, Київщини. Жінка каже, що відкрити прихисток було спонтанне рішення, ніяких спеціальних умов для життя в кафе не було.
Читайте також: «За день годуємо пів тисячі відвідувачів». Як харківська «Каша Маслом» релокувалася до Чернівців
Вона звернулася до односельців, до місцевого священика і люди почали нести все, на що були багаті: матраци, постіль, подушки, ковдри, старі ліжка, речі першої необхідності, продукти.
Місцеві постійно підтримували прихисток. Один житель привіз цілу тушу свині, сусідка ліпила вареники і зранку приносила, щоб накормити людей.
Розголосом допомогли журналісти
Коли про прихисток «Дах над головою» розповіло «Радіо Свобода», у Дашаву приїхали представники Інтернаціонального Медичного Корпусу та чеської компанії «Людина в біді». Вони привезли нові розкладачки, постіль, подушки, багато іншого, що додало прихистку більше родинного затишку та порядку.
У перші місяці Катерина зверталась до усіх знайомих волонтерів, ті відгукувались і привозили допомогу з Німеччини, Польщі, Іспанії, Франції. Вони бачили, що гуманітарка йде саме переселенцям і вже не чекали на прохання, а заїжджали з продуктами та речами першої необхідності.

Допомогли 400 українцям
За десять місяців війни через прихисток пройшло близько 400 осіб. Хтось знаходив кращий варіант для життя, хтось їхав далі, за кордон. Нині у прихистку постійно перебувають 35-50 людей, більшості просто немає куди повертатися, їхні будинки спопелені під час бойових дій.
Катерина живе тут же, разом з біженцями, завжди у центрі подій, перша дізнається про побутові складності та бере їх в роботу.
Переселенці працюють прямо в прихистку. Хто вміє смачно готувати, відповідає за сніданки, обіди та вечері. Хто любить працювати на землі, вирощує городину. У притулку немає найманих працівників, всі на самообслуговуванні.
Читайте також: Як цивільним підготуватися до зустрічі з нападником. Поради інструктора з самооборони
Хто хоче, працює на фермі кооперативу «Карпатські газди», роботи там досхочу, адже лише одних кіз 200 штук. Кооператив робить чудові крафтові сири.
«Насамперед це терапія. Коли людина приїжджає і думає про те, що її хата зруйнована, а родичі залишилися десь там, це дуже складно. Знаю з власного досвіду. Одного дня я вже все втратила, тепер нестрашно. Не хочеться самій зациклюватися на втратах і раджу людям, які втекли з-під обстрілів, думати про майбутнє, як з нуля розпочати життя», — каже Катерина.
Нагадаємо, переселенці звели на Хмельниччині грибну ферму і зібрали перший врожай.
Також ми розповідали, як в Ужгороді переселенці створили театральну студію «УЖіК».
Фото: facebook.com/rwbn.ua.
Суспільство

Учасники «Підпільного стендапу» 1 квітня провели благодійний стрим, який тривав понад три з половиною години. Під час трансляції коміки збирали гроші на пікапи для спецпідрозділу НГУ «Атей».
Стрим відбувся на ютуб-каналі «Підпільного стендапу».
Як пройшов стрим
На трансляції виступили відомі українські коміки та знаменитості, зокрема Василь Байдак, Дядя Жора, Ницо Потворно, Саша Гонтар, Роман Міщеряков, Ганна Кочегура, Юрій Коломієць та інші. Під час стриму гості жартували, виконували завдання та розігрували мініатюри.
Мета благодійної трансляції
Під час благодійного стриму українці задонатили на пікапи для військових понад 250 тисяч гривень. Загальна мета збору — 500 тисяч гривень. Долучитися до нього можна за посиланням.
Підрозділ спеціального призначення «Атей» сформували два роки тому під командуванням Євгена Безсмертного. Бійці «Атей» брали участь у бойових діях на Донеччині, Харківщині, Запоріжжі та інших ділянках фронту. Наразі підрозділ проходить перепідготовку та комплектування задля розширення до роти спецпризначення.
Читайте також: Перо з фільмів Антоніо Лукіча продали за півмільйона гривень: кошти передали на ППО (ФОТО)
Про «Підпільний Стендап»
«Підпільний Стендап» — одне з найбільших об’єднань стендап-коміків в Україні, яке почали формувати у 2015 році. Щомісяця стендапери проводять близько ста концертів. Обʼєднання створює такі проєкти:
- «Майже Інтелектуальне Шоу»;
- «Підпільні Розгони»;
- «Підпільний Кіноклуб»;
- «Підпільний подскаст» та інші.
Нагадаємо, що «Підпільний Стендап» запустив нове шоу про книжки: першим гостем став Макс Кідрук.
Фото обкладинки: ютуб-канал «Підпільного стендапу»
Суспільство

На території Чорнобильського заповідника розквітнув рідкісний білоцвіт весняний. Через знищення природних середовищ квітку внесли до Червоної книги.
Про це повідомили в Чорнобильському радіаційно-екологічному біосферному заповіднику.
На Київщині цю квітку можна зустрітися хіба що в присадибних ділянках як декоративну рослину. Білоцвіт весняний росте переважно у Карпатах та на Поліссі.
У заповіднику вказали, що в Чорнобилі ці квітки колись висадили господарі однієї з осель міста. Рослина має потужну кореневу систему, а тому вона швидко розростається та розквітає білими дзвіночками із фіалковим ароматом.
Читайте також: Майстриня з Харкова допомогла покинутим котам на понад 250 тисяч гривень
«У народі вважається, що білоцвіт приносить удачу та є символом оновлення, а той факт, що він зберігся в зоні відчуження, надає йому ще більшої значущості: немов природа повертає собі життя у місцях, колись залишених людьми»‚ — написали у заповіднику.


Нагадаємо, що на місці лісової пожежі на Київщині висадили шість тисяч нових дерев.
Фото обкладинки ілюстративне: «Вікімедіа»
Суспільство

Валентин з містечка Курахове працює енергетиком уже понад 20 років. Курахівська ТЕС була у місті центральним підприємством, тому він навіть не вагався, який фах обере для себе:
«Я інженер-механік, завжди жартую, що руки ростуть з правильного місця, тому вдома ремонтував велосипеди чи машини. А згодом на роботі — обертові механізми. Та найважливіше — ми знали, що наша робота є критично важливою, бо ми давали людям світло і тепло».
Улюблену роботу довелось покинути, коли росіяни наблизилися до міста та почали кілька разів на день обстрілювати станцію.
Росіяни обстрілювали ТЕС щодня
У рідному місті Курахове я збудував свій будинок, зробив парник, де вирощував лимони, ходив на риболовлю. Згодом почав будівництво — змайстрував лазню та літню кухню біля будинку. Проте все змінилося у 2022 році.
Моя сім’я виїхала на Закарпаття уже 8 березня, а я ж залишився на роботі. Ми з колегами працювали щодня і часто відновлювали техніку на станції після російських обстрілів.
Перші пів року нас атакували переважно вночі, а коли росіяни підійшли ближче, то обстрілювали ТЕС з артилерії майже щодня. Часто стріляли на світанку — перед тим, як люди мали вийти на роботу. Потім як за розкладом наступна атака була в обід, а далі — ввечері. І це ще не враховуючи ракет, які також часто прилітали і по місту, і по станції.

Курахівська ТЕС до повномасштабного вторгнення. Фото: ДТЕК Курахівська ТЕС у фейсбуці
Я залишився жити у власному будинку, де ще у 2014 році облаштував гарний просторий підвал. Після початку повномасштабного вторгнення туди до мене переїхав брат і так ми разом жили понад два роки. Принесли туди деякі меблі, поставили буржуйку, провели електрику. А ще я зробив удома свердловину, тому ми постійно мали свіжу воду.
Останні дні на станції не працювали, а просто виживали
Переважно по Курахівській ТЕС прилітало ще до оголошення тривоги. Тому ми постійно прислухалися і коли вже чули гучні вибухи неподалік, то ховалися. Росіяни з артилерії влучали і в паркувальні майданчики, тому наші авто були побиті. А коли обстрілювали ракетами, то навіть бомбосховище здригалося.

Під час одного з обстрілів постраждала автівка Валентина. Фото надав Валентин
Тому останні місяці на роботі ми вже не працювали, а просто сподівалися вижити. У касках та бронежилетах переміщувалися різними коридорами та старались менше виходити на вулицю.
Проте влітку минулого року після чергового обстрілу керівники отримали наказ, що запуску блоку не буде і потрібно розбирати наше обладнання.
Ми так довго ремонтували станцію, а тепер мусили її залишити. З рідної станції я забрав з собою лише системний блок власного комп’ютера.
На новій роботі ділюся досвідом з колегами
Я дуже просився на роботу саме на Бурштинську ТЕС, адже хотів бути ближче до сім’ї, яка жила на Закарпатті. І зараз живу у невеличкому селі біля Бурштина. Ми часто зідзвонюємося з курахівськими колегами, адже багатьом з них компанія запропонувала роботу на інших своїх ТЕС. Декілька з них навіть жили у мене деякий час, поки не знайшли власне житло. А ще ми хочемо зустрітися всі разом під час відпустки десь в Карпатах.
Часом колеги з Бурштинської ТЕС запитують мене про обладнання, з яким я працював удома. Я показую свої фото, схеми та креслення, ми часто порівнюємо механізми, хоча тут станція більш сучасна за нашу.

Валентин перевіряє техніку на новій роботі. Фото надав Валентин
Єдине, що для мене не змінилося, то це кількість роботи — її було багато вдома, а тепер і тут, проте я швидко до всього звикаю. Тут я також працюю зі схожими обертовими механізмами.
І знову ремонти через ворожі обстріли
Кожен мій день починається з наради та ранкового обходу. Протягом дня я відповідаю на листи від підрядників, перевіряю техніку та планую ремонти. Коли починається повітряна тривога, то ми спускаємося в укриття або ж покидаємо територію. Деякі колеги мусять залишатися на своєму робочому місці та рятувати обладнання після прильотів, якщо це необхідно.

Курахівська ТЕС після чергового російського обстрілу. Фото надав Валентин
Ця проблема скрізь мене переслідує. В Кураховому ми з колегами лише змогли відремонтувати обладнання, тільки запустили димарі, все почало диміти як знову новий обстріл.
Так само і тут — дуже багато пошкоджень, деяке обладнання вже не підлягає ремонту, а щось потребує багато коштів і часу. Ми не маємо таких можливостей та й бракує енергетиків, які б могли цим займатися, бо молодь не поспішає йти в цю сферу. Тому працюємо ми.
Все одно люблю свою роботу
Я сумую за домом та рідною ТЕС, але вже й не знаю, чи буде до чого повертатися, адже минулоріч росіяни окупували Курахове.
Я бачив фото, як зараз виглядає станція. Там зруйнували майже всі труби, пошкодили багато приміщень, цехів, немає вікон та даху. Зараз це місце зовсім не впізнати.
Професія енергетика досить складна, та навіть якби я знав, що нас чекає в майбутньому, то все одно б пішов працювати в цю сферу.
Валентин під час роботи. Фото надав Валентин
Зараз кожен має допомагати країні на своєму місці. Я не можу долучитися до війська через проблеми з хребтом. Тому продовжую працювати та станції та робити те, що вмію найкраще — давати людям світло. Бо якщо тут нікого не буде, то що ж тоді — все зануриться в темряву?