Василь Сірант двічі ставав на захист України у російсько-українській війні, у 2014, коли її ще називали АТО, і у 2022, і двічі повертався додому після тяжких поранень. Нині чоловік мешкає у Боярці, на Київщині, очолює охоронну фірму “Комбат-Секьюріті”, а на роботу запрошує таких самих ветеранів, як сам — бо знає, як непросто тим, хто повертається з фронту, знову знайти своє місце у цивільному житті.
До війська Василь Сірант пішов добровольцем. З 15 травня 2014 року служив у підрозділі спеціального призначення, а з листопада 2016 — у 24-му окремому штурмовому батальйоні «Айдар».
За час свого перебування в АТО встиг побувати у найгарячіших точках. Чотири заходи в Іловайськ, Волноваха, Мар’їнка, пізніше були Щастя, Трьохізбенка, Станиця Луганська, Золоте…
У 17-му році я отримав тяжке поранення. Після того — операція у лікарні імені Мечникова в Дніпрі, понад пів року лікування і довічна інвалідність 2-ї групи, — розповідає Василь Сірант.
Однак коли розпочалося повномасштабне вторгнення, попри проблеми зі здоровʼям, уже 25-го лютого 2022 року ветеран був у Одесі, де долучився до 28-ї окремої механізованої бригади ім. Лицарів Зимового Походу. У складі цього формування брав участь у захисті Очакова та Миколаєва.
«3-го березня ми вже були на Миколаївському напрямку, у Очакові. Зупиняли росіян у Олександрівці та Сухій Балці. Пізніше брали участь у звільненні Херсонщини. Наш 3-й батальйон 28-ї ОМБР був серед перших підрозділів, що заходили у Херсон з південного боку. Разом із побратимами я займався там відпрацюванням запобіжних заходів, утриманням додаткових доріг сполучення. Якраз тоді потрапив під обстріл — і знову отримав тяжке поранення», — згадує ветеран.
Після чотирьох місяців лікування військовому повідомили, що воювати він більше не зможе, з такими травмами — лише додому. Василя Сіранта звільнили з лав ЗСУ та зняли з військового обліку.
Вже вдруге ветерану довелося проходити шлях відновлення після поранення та адаптовуватися до цивільного життя.
Очолив охоронну фірму, у якій працевлаштовує побратимів
Повернувшись додому після другого поранення, Василь Сірант очолив охоронну фірму «Комбат-Секьюріті». Хоч бізнес і заснований ще 2015 року, та з різних причин не працював у останні роки. Ветеран активно взявся відновлювати роботу компанії.
Чи не перше, про що подумав, коли став працювати в охоронному бізнесі, що його побратими теж потребують роботи. І навички, які вони здобули в боях, особливо цінні для його фірми. Тож почав запрошувати на роботу таких самих ветеранів, як сам — людей, які захищали Україну ціною власного життя й здоровʼя, отримали поранення, інвалідність.
Намагаюся забезпечити роботою таких самих ветеранів, як я. Хочу, щоб хлопці, які звикли до військового життя, знайшли себе у мирному. Значно легше адаптуватися, коли ти перебуваєш серед людей зі схожим досвідом, — пояснює ветеран.
Щоб масштабувати бізнес і мати змогу працевлаштовувати більше побратимів, у 2023 році Василь Сірант взяв участь у конкурсі «Варто: підтримка ветеранського бізнесу» від Українського ветеранського фонду. А отримавши фінансову підтримку, працює над розвитком фірми.
Уже замовив нове обладнання, закупив автомобіль, найближчим часом очікує на ще один. От-от «Комбат-Секьюріті» переїде у новий офіс, який наразі облаштовують безперебійними системами, щоб можна було виконувати свою роботу незалежно від зовнішніх обставин, незабаром там запрацює серверна, яка забезпечуватиме надання таких послуг, як відеонагляд та пультова охорона.
Однак вкладають не лише в приміщення та техніку: щоб стати впізнаваними на ринку, займаються також брендуванням, розробляють банери, листівки.
«Фірма має повний пакет ліцензійних і дозвільних документів на надання охоронних послуг. Наша основна діяльність — це охорона периметра територій та охорона об’єктів. Зараз займаємось охороною об’єктів у місті Бучі. Крім того, підписали договори з низкою державних установ на Київщині. У планах — запустити більше обʼєктів, розширити територію обслуговування та взяти на роботу більше людей», — говорить Василь Сірант.
На теперішній час увесь штат фірми — це колишні військові, ветерани Афганістану, АТО та повномасштабної російсько-української війни — загалом шість чоловік.
Робота, яка допомагає ветеранам адаптуватися в цивільному житті
При працевлаштуванні ветеранів треба враховувати їхні фізичні можливості і використовувати навички, здобуті ними на війні, наголошує Василь Сірант.
«Наприклад, у людини перебитий нерв лівої руки, а на правій руці немає кількох пальців. Зрозуміло, що такому ветерану підійде не кожна робота. Але наглядати, що відбувається на обʼєкті, за допомогою камер відеоспостереження йому цілком під силу. Для цієї роботи важлива витримка, спостережливість, уважність, відповідальність, при цьому не потрібно докладати фізичних зусиль», — пояснює ветеран і підприємець.
Із власного досвіду Василь Сірант знає, що якщо створити ветерану умови, коли він почуватиметься комфортно, то наслідком стане і стабілізація фізичного та психічного стану, і швидка адаптація до цивільного життя.
Ще одна перевага роботи в «Комбат-Секьюріті» — це перебування серед своїх людей.
«Деяких хлопців, які у мене працюють, я добре знаю, бо був їхнім командиром. Знаю про їхні травми, знаю про проблеми, які вони мусять вирішувати після повернення з фронту – наприклад, з оформленням документів, на які треба чекати іноді по пів року, через що виникають затримки з виплатами, а як наслідок — сварки у родині. Запрошуючи до себе на роботу військових, я розумію, що їм важлива і фінансова підтримка, яку вони тут отримають», — говорить ветеран.
У фірмі Василя Сіранта ветерани можуть працювати вахтовим методом — два тижні на роботі, два вдома. За словами керівника, це зручно хлопцям, які мешкають в інших регіонах.
«Ветерани з інвалідністю часто не лише фізично, але й психологічно не готові повноцінно піти на роботу. Їм потрібен час на лікування, реабілітацію, а також підтримка та розуміння. А тут, серед своїх, вони знову інтегруються у життя, яке було для них звичним до служби. До того ж мають час, щоб побути вдома з рідними чи пройти реабілітацію», — пояснює підприємець.
Уже двоє ветеранів завдяки такому підходу змогли пройти адаптацію, а потім працевлаштуватися у своїх населених пунктах. І це для Василя Сіранта — справжній успіх, яким пишається. І який прагне повторювати для інших побратимів — бо це одне із завдань його бізнесу.
Гуртожиток відкрили у селі Дорогинка, що знаходиться у Фастівському районі. У ньому житимуть сім родин.
Про це повідомили на сайті Київської обласної військової адміністрації.
Родини житимуть у п’яти двокімнатних помешканнях, одному трикімнатному та одному однокімнатному. Їх обладнали меблями та побутовою технікою. У гуртожитку збудували два санвузли, кухню та зону відпочинку.
Цей проєкт реалізовували за фінансової підтримки Агентства ООН у справах біженців (УВКБ ООН) та благодійної організації «Благодійний фонд РОКАДА».
Також у Київській області вже реалізували кілька спільних проєктів для розміщення тих, хто покинув свій дім через війну. В Ірпені, Богуславі та Сквирі реконструювали гуртожитки, а в селах Бориспільського, Бучанського та Фастівських районів переобладнали помешкання для проживання родин. На сьогодні створили 500 нових місць для поселення ВПО.
Нагадаємо, що в чотирьох громадах Київщини запрацювали соціальні хаби: що отримають відвідувачі.
Зараз ви читатимете статтю зі спецпроєкту ШоТам та Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.
Раніше жителі Количівки на Чернігівщині залишали велосипеди біля дерев чи під магазинами — їх було не злічити. Тепер біля місцевого ліцею красується сучасна 36-місна велопарковка з накриттям. А все завдяки місцевим жінкам, які у 2022 році створили ГО «Юстина», невтомно пишуть грантові заявки та досліджують, що ще можна змінити в селі.
ШоТам поспілкувалися з очільницею організації Ольгою Вовченко про те, як завдяки опитуванню дізналися, що потрібна велопарковка в селі, та чому зміни в Количівці лише розпочинаються.
Ольга Вовченко
очільниця ГО «Юстина».
Вирішили створювати свою громадську організацію
Я працювала у Чернігівській обласній дитячій лікарні фельдшеркою, але через скорочення штату стала домогосподаркою. Коли почалося повномасштабне вторгнення, то ми з чоловіком вирішили не виїжджати, адже обоє — медики. Спочатку лікували військових, а коли Количівка вже була відрізана від Чернігова, взялися допомагати місцевим.
Ми готували вдома на вогні. Газу не було, світла не було, а отже й інтернету — ми не знали, що відбувається. Але надавали медичну допомогу, прибирали у дворі, прали, годували собак і котів. Люди дуже згуртувалися.
Якраз напередодні 24 лютого у Количівку приїжджала представниця Українського жіночого фонду — місцеві жінки прийшли послухати, навіть створили групу самодопомоги. Але після початку вторгнення ми про проєкти не думали — турбот вистачало. Та невдовзі представниця фонду зателефонувала, аби поцікавитися, як справи в групи. Кілька жінок уже роз’їхалося, але дехто лишився і ми знову згуртувалися.
Ми ризикнули: прописали проєкт для психологічної підтримки жінок, але ще ж треба його реалізувати через громадську організацію, а в нас її не було. Нам запропонували партнерську з Корюківки, але це далеко. Транспорту нема, дороги погані, інтернету нема — що ж ми будемо робити? Вирішили створювати своє.
Частина учасниць ГО «Юстина». Наразі в ГО є 3 постійні учасниці, і кілька долучаються за змоги. Фото надала героїня
«Юстина», бо справедливість
Так у вересні 2022 року ми, жінки з Количівки, створили громадську організацію «Юстина». Назву пояснюю просто — бо «справедливість» (з лат. justus — справедливий — ред.). Тоді ніхто не знав, що таке ГО, яка знадобиться документація і як створювати проєкти, але ми всього вчилися в процесі.
Перший проєкт «Юстини» — «Клуб Юстина надає крила» — підтримав Український жіночий фонд. Для нього місцева влада надала нам приміщення в будинку культури, і ми почали проводити там різноманітні заходи для психологічної підтримки жінок і дівчат. Грошей у селі не вистачало, тож ми приносили дрова з дому, аби зігріти приміщення.
Ми запрошували психологиню, юриста, тому що багато жінок мали юридичні питання, а доїхати до Чернігова тоді було складно. Проводили й заходи з дітьми — ми хотіли, щоб діти теж могли розвантажитися психологічно.
Місцеві не одразу звикли до таких заходів, а деякі вважали, що їм не потрібна психологічна допомога, і мали багато упереджень щодо психологів. Але зміни в тих, хто таки відвідував заняття, були помітні. Жінки ставали спокійнішими, більш розкутими, виговорювались. Між собою знайомились, бо навіть живучи в одному селі, могли ніде не перетинатися.
Після першого успішного проєкту було багато інших: робили спільний перегляд кіно для мам з дітками, створювали алеї пам’яті та невеликий меморіал в селі, інформували жінок про гендерно зумовлене насильство.
Стратегічна сесія ГО «Юстина». Фото надала героїня
У кожному дворі в Количівці є один чи кілька велосипедів — так діти добираються до ліцею, а багато працівників — на роботу. Тож коли в селі проводили анкетування, то виявили спільний запит — відсутність місця для роверів.
Я теж спостерігала за ситуацією — велосипеди всюди: біля магазину, пошти, біля ліцею просто валяються. Моя дитина додому приходила й жалілася, що там ланцюг злетів, там колесо пробите чи спиця погнулася.
Велосипеди були в Количівці всюди. Фото надала героїня
Так і виникла ідея — можна водночас облаштувати велопаковку та популяризувати здоровий спосіб життя. Тож коли ГО «Юстина» цьогоріч проходила навчання з організаційної спроможності й організатори запропонували подати якийсь проєкт на 250 тисяч гривень фінансування, ми точно знали, що робити.
Часу було небагато: на написання проєкту дали тиждень, а на реалізацію — місяць. Під час повторного анкетування зʼясували, що більшість людей була за встановлення велопарковки біля відбудованого ліцею, адже він розташований у центрі села й багато жителів його відвідують. Тож за підтримки ІСАР Єднання та Фонду «Партнерство за сильну Україну» ГО «Юстина» почала роботу.
Місцеві встановлюють спеціальне покриття на велопарковці в Количівці. Фото надала героїня
Ми залучили фахівців, провели заходи з безпеки — наприклад, тренінги з домедичної допомоги. Також організували велопрогулянку з дітьми по Количівці. Провели аудит безпеки, почали розробляти туристичні маршрути — і велопарковка в селі запрацювала.
Зізнаюся, мені було важливо прислухатися до дітей, адже вони залишали свої побажання щодо покращення села в спеціальній коробочці, а в межах одного з проєктів брали участь в опитуваннях.
Діти там теж висловлювали свої думки, і мене тоді збентежило, що одна дитина каже: «Нащо писати? Все одно нас ніхто не чує». І мені так хотілося щось зробити для дітей, щоб вони бачили, що мрії мають здійснюватися.
Зробили покриття та надихнули інших на зміни
Робота над велопарковкою не була простою — постачальник затримував терміни через перебої зі світлом, а ще треба було встановити конструкції та камери спостереження. Та попри всі складнощі, на початку цього навчального року велопарковку в селі зрештою відкрили. Та на цьому історія не закінчилася, адже покриття на майданчику не було — лише пісок. Я вирішила продовжувати шукати фінансування, але це було складно — більшість бізнесів були зайняті відбудовою.
Ось такою вийшла велопарковка біля ліцею в селі Количівка. Фото надала героїня
Проходить день, тиждень, а в дітей грузнуть колеса, вони пісок заносять до школи й додому. І я думаю: «Це ж дощі підуть, і буде ще гірше». То моя знайома й запропонувала відкрити збір. За зібраних 30 тисяч гривень нам таки вдалося зробити покриття.
Витрати могли бути набагато більші, але виробники давали неймовірні знижки — я їм розповідала, для кого ми це робимо, і вони йшли назустріч. Так ми закупили решіточки, щебінь, спеціальне волокно.
Дуже радісно, що досвід цієї велопарковки поширився й далі — завідувачка місцевого будинку культури теж прописала схожий проєкт, щоб зробити велопарковку в ще одному місці. Ми завжди готові ділитися своїм досвідом.
Укрзалізниця запускає другу пару поїздів на популярному маршруті Варшава – Рава-Руська – Львів. Відтепер із запровадженням нового графіка пасажири зможуть дістатися Чернівців, завдяки поїзду №865/866, що курсуватиме через Тернопіль, Чортків і Заліщики.
Додаткові місця на маршруті значно розширять можливості залізничного сполучення із західними областями України. Тепер із Варшави до Чернівців можна буде дістатися з пересадкою в Раві-Руській, а також зручно подорожувати до Львова, Тернополя чи Коломиї.
Маршрут Варшава – Рава-Руська – Львів – Коломия також залишається незмінним — на ньому продовжить курсувати поїзд №767/768 – 867/868.
Коментарі