Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Ми перестали доїти своїх корів». На Хмельниччині розвивають незвичайну ферму та мріють відродити покинуте село

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

Є на Хмельниччині особлива ферма: корів тут не доять, не розлучають з телятами, вони носять трекери і гуляють цілий рік на вільному випасі. Екоферма Zgar farm – родинний проєкт Тараса та Анни Нечепоруків. Молоде подружжя переїхало із Вінниці до села на вісім хат у 2020 році: хотіли втекти від «ковідного» карантину, і закрутилося.

Уже майже рік Анна порядкує на хуторі сама, доки Тарас керує аеромобільним взводом. Як ферма стала прихистком для десятків людей під час повномасштабної війни, про великі перспективи маленького села Згар ШоТам розповіла співвласниця родинної екоферми Zgar farm Анна Нечепорук.

Анна Нечепорук

співвласниця родинної екоферми Zgar farm

Студентське кохання знайшло мене через сім років

Я народилась і виросла у Вінниці, закінчила школу, потім педагогічний університет. Саме там я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком – Тарасом. Він теж вчився на історичному факультеті, тільки на два курси старше. Але вперше я побачила його на концерті, бо він ще й музикант. 

Ми почали зустрічатися, але тоді не склалося: ми розсталися і не бачилися більше семи років. Я поїхала у Харків, закінчила юридичну академію, працювала помічником адвоката. Все було чудово, я взагалі не думала про повернення до Вінниці.

Але захворіла мама і я повернулася додому, аби її підтримувати. У Вінниці ми з Тарасом знову почали спілкуватися і зрозуміли, що вже не хочемо розставатися. Тепер у нас спільна родина і ферма. Гадаю, що це доля, адже через стільки років ми знову один до одного притяглися як магнітом.

Я ніколи не думала, що буду жити у селі

Село для мене це було щось невідоме, далеке, казкове навіть. У мене не було бабусів-дідусів у селі, як у багатьох однолітків. Але коли Тарас вперше мене привіз у Згар на ферму своєї бабусі, я просто сказала: «Вау! Я такого ще не бачила». Цей простір, це повітря, тварини, які ходять вільно, не прив’язані – все це одразу заворожило мене, була просто купа емоцій.

Під час ковідного карантину ми почали сюди часто їздити. Але це були такі «тури одного дня»: ми весь день насолоджувалися свободою та природою, а ввечері поверталися до міста. Але дороги сюди буквально нема. А в нас машина така низенька, треба дуже пильнувати усі вибоїни, аби не застрягнути. І от якось ми засиділися дотемна і залишилися ночувати на фермі. На ранок зрозуміли, що вже не хочемо інших ранків. Ось уже три роки наш дім тут.

Тепер у Анни та Тараса є спільна родинна ферма. Фото надала Анна Нечепорук.

Ми перестали відлучати телят, доїти корів

Родинну ферму у Згарі заснувала Тарасова покійна бабуся Раїса понад 20 років тому. У неї тут були і корови, і вівці, і свині. У нас – корови, кобила, два цапи та собаки. От ще днями курчатка вилупилися. 

Наша Zgar farm – нетипова ферма: ми корів не доїмо і не ріжемо на м’ясо. У перший рік нашого «фермерування» ми з Тарасом таки пробували традиційний метод: телят відлучали від корів, збирали молоко, я робила сир. 

Але це було дуже важко, треба було більше робочих рук. Так і якось відразу це здалося нам неправильним – розділяти маму та її маля, забирати молоко, яке призначене для нього. Ми вирішили, що корови – прекрасні мами і хай вони телят вирощують самі. І тепер у нас на фермі діє прекрасне коров’яче ГВ (грудне вигодовування – прим. ред.). Ми перестали відлучати телят, доїти корів. Здорова корова народжує гарне здорове теля, яке ми тут ростимо, а потім продаємо людям у господарство, а вони вже з неї тоді мають молоко.

Теличок підрощуємо та продаємо людям на домашнє утримання. А от з хлопчиками складніше. Якщо за два роки бичка ніхто не купує, таки доводиться продавати на м’ясо.

Пологи приймати вмію, а доїти – ні

Усе, що стосується контакту з коровами, я освоювала з нуля. Я дитя міста. Була…А тепер знаю вже, як приймати пологи у корів. 

Уже кілька разів доводилося «тягнути» теля, робити уколи, вливати суспензії. Все з нашим дільничним ветеринаром на телефоні, звісно. Він у нас дуже класний, завжди консультує мене і коли треба, оперативно приїздить на ферму.

Усі наші тварини на постійному ветеринарному контролі. У корів періодично беруть кров на аналіз, аби вчасно виявити якусь загрозу. Але оскільки вони постійно на волі, то є міцнішими та здоровішими, ніж ті, які стоять у стійлах. 

Анна та Тарас обрали нетиповий для України метод господарювання. Фото надала Анна Нечепорук.

Корови дуже розумні, вони і самі вміють себе доглянути. От, наприклад, бачу – об’їли мені горіх, а горіхове листя – це природній глистогінний засіб. І я розумію, що тварина вміє сама себе підлікувати.

Доїти я не вмію, бо не треба. Ми не забираємо у корів, що годують, їхнє молоко, все лишається телятам, вони ссуть мамине вим’я, скільки треба. Взагалі це такий нетиповий для України метод господарювання, бо він не дуже прибутковий в порівнянні з фермами з акцентом на виробництво молока чи м’яса. Але ми не готові до таких акцентів. 

Наша ферма чимось нагадує американські та скандинавські господарства – там теж худоба на вільному випасі. Але там так вирощують корів на м’ясо. Можна сказати, що ми змішали всього потрошку, щось додали своє, і маємо, те, що маємо.

Як це працює? У нас велика територія, огороджена електропастухом, я на корову можу причепити трекер і більш-менш автономно дивитися за ними. Це розв’язує мені руки: я не повинна сама їх пасти чи наймати пастухів, я можу займатися іншими справами, яких у селі дуже і дуже багато. А останні півтора року я ще й постійно маю бути на зв’язку, раптом Тарас напише чи зателефонує.

Читайте також: «Мрія тата тепер годує село та рятує переселенців». Я відкрила равликову ферму в розпал війни. Історія Ольги Баумкетнер зі Львівщини

Підписники допомогли закрити збір на авто за три дні

Тараса мобілізували восени 2022 року. Зараз він є командиром аеромобільного взводу. З перших днів я відстежую усі потреби та питання, які постають перед його підрозділом. Перше, що я зробила – відвезла їм повну машину їжі та змінного одягу: футболки, білизну, шкарпетки, аби мали завжди на зміну. Звісно, зараз і питання харчування, і запасного одягу вирішено, але тоді, на початку, стояло гостро.

Потім з допомогою друзів та соцмереж ми зібрали на турнікети, аптечки. Коли хлопці забазувались на Півдні були проблеми з водою, треба було за нею їздити. І я відкрила збір та за три дні зібрала необхідні кошти. Мої підписники в Інстаграмі зробили диво.

Але виявилося, що авто, на яке ми розраховували, уже продали. Я знайшла інше, в Одесі. Поїхала сама забирати і сама перегнала хлопцям аж під Миколаїв. Зараз стараюся по можливості поповнювати запаси турнікетів та інше по медицині – бо то розхідні матеріали, завжди актуально.

Тарас є командиром аеромобільного взводу. Фото надала Анна Нечепорук.

Вночі ходила зустрічати машини з біженцями

Коли почалося повномасштабне вторгнення, я почала приймати переселенців. Перші до мене приїхали в ніч з 25-го на 26-те лютого. Нас тоді ночувало у моїй маленькій хатинці 12 людей. Спали, хто де приткнувся. 

Взагалі у нас тоді одна кімната стояла у ремонті, особливих умов для гостей не було, але весь час дзвонили люди й питали: «Ми можемо у вас переночувати?». І я не могла нікому відмовити. Питала, яке у них авто (бо не всяке зможе проїхати нашою дорогою), і скидала локацію хати баби Галі (моя подружка і підопічна, їй уже 87 років) та вночі йшла зустрічати машини. Усіх я попереджала, які маємо умови, але людям було потрібно просто поспати у безпеці. Коли вони лягали, то «відключались» за секунду. І діти, і дорослі. Нічліг та гарячий суп – усе, що наша родина могла запропонувати. Але навіть це давало людям сили продовжити свій шлях, зібратися з думками, аби ухвалити рішення, що робити далі.

Я так порахувала, що у нас було більш як 40 людей за цей час. Хтось був тиждень, хтось два, хтось два місяці. З більшістю ми досі підтримуємо зв’язок. 

Коли наші пожильці роз’їхалися, ми з чоловіком вирішили переробити грубу та підлогу в одній із порожніх хат, аби на наступну холодну пору мати місце, де приймати людей. Але ремонт зупинився на стадії розваленої грубки, бо чоловік мобілізувався, а я сама цього не можу зробити. Була б дуже рада допомозі волонтерів, якщо такі знайдуться. Я завезу бетон, зварю гарячий обід, але дуже потрібні робочі руки.

Анні потрібна допомога, щоб відремонтувати хату, адже Тарас – на фронті. Фото: ШоТам.

Згар кличе гостей на емоційне перезавантаження

Коли у нас зупинялися вимушені переселенці, я побачила, як Згар допомагає людям морально відпочити. Тут немає людей, практично немає мобільного зв’язку, ти не можеш безперестанку гортати чи дивитися новини, бо просто не ловить мережу. І я задумалася про те, аби приймати гостей на нашій фермі.

Першими гостями для відпочинку стали діти з родин переселенців. У нашій Вовковинецькій громаді запустили проєкт з організації дозвілля для таких діток, і ферма стала одним із партнерів. 

Діти приїздили до нас з батьками на вихідні. Ми з ними гуляли луками, купалися і засмагали на ставку, я влаштовувала їм різні майстер-класи, гуртом варили борщ у казані. Діти кайфували від такої кількості вільного простору: бігай, ганяй м’яча, де хочеш, не треба остерігатися дороги чи що розіб’єш м’ячем комусь вікно… Для батьків дуже багато важить побачити, що їхня дитина знову сміється. Ну і їм самим посмакувати їжу з багаття, посидіти біля води, погладити тварин – хороша підзарядка. Всі від нас їдуть з новими силами.

Згар допомагає людям морально відпочити. Фото надала Анна Нечепорук.

Зараз я продовжую запрошувати до себе людей, які хотіли б просто відпочити від міста, від новин. Не забути про війну, ні! А лише трохи емоційно перезавантажитись. Коли ти змінюєш оточення, то потім набагато більше можеш зробити корисного.

Ми уже тут відсвяткували Івана Купала, влаштовували тематичні фотопікніки. До мене приїздили з Києва, Миколаєва, Житомира, Хмельницького. У нас з Тарасом є дуже багато ідей, планів щодо нашого хутора. Вони нікуди не зникли, але поки на паузі.

Я розумію, наскільки це круте місце, який у нього неймовірний потенціал, і відкрита для всіх ідей та партнерств щодо зеленого туризму, збереження традицій. У мене є земля, територія. Навколо – неймовірна природа. Я мрію облаштувати у Згарі кемпінг, шукаю інвесторів та грантові програми.

Нам дуже потрібна дорога. До ферми є лише ґрунтовка. Крім цієї дороги, доїхати до мене, до зариблених ставків, до бабці Наталки, наприклад, більше немає чим. Минулого року ми за власні кошти засипали найбільші ями, але це дуже дорого. Коли твій чоловік на фронті, усі кошти йдуть туди. 

Тож цього року я взялася штурмувати нашу селищну раду. Поїхала і виступила прямо на сесії. І мене почули: нам виділили щебінь і грейдер, аби його розгорнути. Тепер сюди і швидка зможе заїхати, раптом що. Якщо я хочу розвиватися у туристичній сфері, дорога надважлива. Буду продовжувати.

У селищній раді виділили щебінь і грейдер для нової дороги. Фото: ШоТам.

Корови як депозит

Розумію, що цієї зими я ще буду господарювати на фермі без Тараса. Тому я реально оцінила свої сили та продала максимум тварин, скільки могла. Адже заготовити сіна на всіх важко і дорого. Залишила лише маточне стадо та телят. На продаж пішли телички з першою вагітністю. Перші пологи – дуже важливий момент, а так вони будуть уже в нових господарів і там їм приділяють максимум уваги. Також я продала бичків.

На наших корів завжди є попит. Люди знають, як вони вирощуються, що це здорові та витривалі тварини, бо вони вигодувані молоком без обмежень, бо вони загартовані життям на відкритому просторі. Взагалі корови у нас як депозит. Збільшуємо стадо, а коли треба кудись кошти – продаємо кілька тварин.   

Мрію про кооператив

Хоч це село на вісім жилих хатинок і не моє рідне, відчуваю себе тут краще, ніж вдома у Вінниці. Тому що тут краса, природа, простори, і так багато перспектив, їх лише треба побачити! 

Усе більше молоді повертається у села, починають свою справу – нову, круту. Думаю, що скоро будемо тут жити не тільки ми з Тарасом, а й молодь. Класно було б співпрацювати, створити якийсь кооператив. Внутрішній туризм – це те, що повинно в Україні зараз стрімко розвиватись, ми ж маємо настільки круту базу, гріх її не помічати.  

Я за розвиток нашого, українського. За кордон їздити треба, обов’язково, принаймні аби перейняти щось та вивчити нове. Але спочатку треба зробити своє. 

Яким я бачу Згар через 20 років? Звісно, з великою «вільною» фермою, з сучасним кемпінгом, з відбудованими хатинками, з асфальтованою дорогою, з домашніми виробництвами, майстернями традиційних ремесел. Так воно і буде. Я ж обіцяла бабі Галі. 

Анна та баба Галя чекають на гарну дорогу та багато туристів. Фото: ШоТам.

Публікація підготовлена за підтримки Представництва «Фонду Фрідріха Науманна за Свободу» в Україні. Фонд Фрідріха Науманна за Свободу – фонд ліберальної політики, що сприяє зміцненню свободи слова та гідності людини в усіх сферах суспільства.

Суспільство

Друга частина науково-фантастичного фільму «Дюна» вийшла на українських платформах: де можна подивитися

Опубліковано

Друга частина науково-фантастичного фільму «Дюна» вже доступна на українських онлайн-платформах. Кінострічку можна переглянути на таких платформах, як Megogo, Sweet TV та «Київстар ТБ». З 29 лютого вона також доступна в українському кінопрокаті.

Про це повідомляє видання village.

“Дюна” – це науково-фантастичний фільм, знятий за романом американського письменника Френка Герберта. У 2021 році вийшла перша із запланованих двох частин кіноадаптації режисера Дені Вільньова.

Читайте також: Яким буде меморіал Героїв України у Львові: результати всеукраїнського конкурсу

У фільмі розповідається про планету Арракіс (Дюна), де видобувають речовину «спайс», що здатна розкривати потенціал людства.

У другій частині «Дюни» головний герой, Пол Атрід, разом із плем’ям фременів мститься заколотникам, які вбили його родину.

У фільмі грають Тімоті Шаламе, Зендея, Остін Батлер, Флоренс Пʼю та інші.

Нагадаємо, вийшов тизер-трейлер документального фільму “Тісто”.

Фото: скриншот із трейлеру

Читати далі

Суспільство

У Києві презентували унікальний проєкт та мультфільм «Книга-мандрівка. Міста»

Опубліковано

16 квітня, у кінотеатрі «Оскар» в ТРЦ «Гулівер» відбулась гала-презентація проєкту та мультфільму «Книга-мандрівка. Міста». Проєкт «Книга-мандрівка. Міста» — створено одночасно у двох форматах мультфільмів, що виходить на офіційному YouTube-каналі «Книга-мандрівка. Україна», та книг, які видані «Видавництвом Старого Лева».

Про це повідомляє Міністерство культури та інформаційної політики.

Проєкт розповідає про шість незламних міст України: Харків, Чернігів, Суми, Запоріжжя, Миколаїв та Київ.

Авторкою проєкту стала Ірина Тараненко. Авторами текстів до кожної подорожі містами стали письменники, журналісти та діячі культури відповідних міст у співавторстві з командою «Books&Cartoons». Так, автором книги про Харків став Сергій Жадан, Чернігів – Дмитро Кузьменко, Суми — авторства Ірени Карпи, Миколаїв — від Братів Капранових, та Запоріжжя, історію якого розповів Вадим Єрченко.

Читайте також: Сніг посеред квітня: у гори Буковини повернулася зима – фото

Прем’єри мультфільмів та офлайн-презентації книжок відбулись в цих містах ще в березні та протягом квітня 2024 року. 

«Книга-мандрівка. Міста» створено за підтримки проєкту Агентства США з міжнародного розвитку USAID «Зміцнення громадської довіри» (UCBI). Партнери проєкту: Укрзалізниця, 1+1 media, Київстар ТБ, Novikova Agency, ТРЦ Gulliver, кіномережа «Оскар», ТМ «Моршинська», журнал VIVA.

Нагадаємо, актори з Франківського театру виступатимуть у Великій Британії.

Фото: Міністерства культури та інформаційної політики

Читати далі

Суспільство

Українські полярники записали звуки рідкісних китів

Опубліковано

Українським вченим вдалося зустріти рідкісних китів — південних плавунів та записати їхні звуки. Дослідження проводили за участі українського судна “Ноосфера” в протоці Джерлаш, де найчастіше реєструють зустрічі з південними плавунами.  

Про це розповіли в Національному антарктичному науковому центрі.

Українські полярники записали звуки рідкісних китів

Окремо пошук тварин здійснювали з моторного човна, який пересувався неподалік і обстежував важкодоступні для великого судна бухти.

Українські полярники записали звуки рідкісних китів

Завдяки цьому з судна вдалося записати звуки плавунів.

Українські полярники записали звуки рідкісних китів

Для запису використовували спеціальну акустичну систему, що складається з:

  • акустичного рекордера, вмонтованого в обтічний корпус;
  • троса довжиною 180 м;
  • крила, яке тримає корпус з рекордером на фіксованій глибині;
  • хвостовика, що запобігає надмірній вібрації.

Читайте також: Продавчиня із деокупованої Іванівської громади проходить курси з домедичної допомоги (ВІДЕО)

Така конструкція дозволяє робити якісні записи під час руху судна попри акустичні шуми, які воно створює.

Українські полярники записали звуки рідкісних китів

Біологи отримали понад чотирнадцять годин акустичних записів — попередня оцінка деяких з них показала наявність звуків не лише плавунів, а також косаток і горбатих китів. 

Акустичні дослідження на “Вернадському” виконують з 2021 року. 

Зокрема, вчені записували різних морських ссавців з човнів, а також вели безперервні записи під час сезону розмноження тюленів Ведделла біля станції. 

Також вже другий рік поспіль досліджують антарктичних китів за допомогою методу пасивного акустичного моніторингу — декілька стаціонарних акустичних рекордерів встановили поблизу острова Анверc і вони працюють цілорічно.

Пасивний акустичний моніторинг дозволяє дізнатися про сезонність перебування тварин там, де неможливо організувати постійні спостереження за участю людей. 

Нагадаємо, Україна буде виробляти компоненти для малих ядерних систем.

Фото: Національний антарктичний науковий центр

Читати далі