Місце сили та свободи. Історія містянки, яка досліджує феномен українського села

Мирослава Савісько все життя провела в містах. Вона жодного разу не саджала картоплю, а на магістратурі вивчала історію та розвиток міст. Та рік тому дівчина почала працювати в урбан-бюро Big City Lab, яке займається розвитком міст та територій, а також допомагає громадам з написанням стратегій розвитку. Саме звідси почалося її знайомство спочатку з малими містами, а згодом – з українським селом. 

Я звикла до компактності, а тут не вийде без транспорту

Про все, що менше 100 тисяч населення, я чула лише з розповідей бабусі, друзів та знайомих. Найменше місто, де я коли-небудь жила – це студентське містечко Геттінген у Німеччині, де мешкає приблизно 120 тисяч людей і дуже багато молоді, яка навчається в місцевому університеті. Звісно, я бувала в селі, проте це були короткі візити на відпочинок. Тому, вперше приїхавши до сільських громад, які планували написати свою стратегію розвитку, я зрозуміла, що нічого не знаю про українські сільські території. 

По-перше, я звикла до компактності та мобільності, а тут між селами однієї громади по 20 км відстані – та ще й не найкращими дорогами. Без власного автомобіля чи щонайменше велосипеда життя в селі видається нереалістичним (мені, як запеклій прихильниці ходьби та пересування на громадському транспорті, це прийняти було ще важче). 

Читайте також: Майстрині з Херсона відмовили всі роботодавці, а вона заснувала бізнес на варенні у 51 рік (ВІДЕО)

До розкиданості територій часто додається свободолюбство сіл. Громади утворилися шляхом об’єднання декількох сільських рад. І якщо раніше ці сільські ради самі хазяйнували на своїх територіях, то зараз мають знаходити компроміси. А це не завжди просто – виникають конфлікти і через фінансові ресурси, і через подальший розвиток. Наприклад, у громадах біля великих міст – це конфлікт «за» та «проти» забудови житловими комплексами з багатоповерхівками. А в громадах з сильним центром конфлікти виникають через фінансування ініціатив поза таким центром.

У селі можна залишитися наодинці практично будь-де

По-друге, відсутність людей. Якщо в Києві, чи рідних для мене Черкасах, потрібно пошукати місце, аби залишитися наодинці поза домом, то в селах я часто навіть не зустрічала людей. Це спричинено як низькою щільністю, так і загальною негативною демографічною ситуацією. В сільських територіях (віддалених від міст) населення щодня зменшується на 1 людину, а то й більше. Причини різні: це і невисока народжуваність, і активна міграція. 

І на те, аби поїхати, існують свої причини. Найчастіше люди покидають село через відсутність роботи. У сільських громадах не менше 50% населення працює в сільському господарстві. Проте часто це сезонна робота, де відсутня переробка, використання нових технологій і додана вартість. Фермери часто обирають найпростіший і найбільш зрозумілий шлях – виробництво рентабельних культур (зазвичай, пшениця) і її продаж великому закупівельнику (може бути агрохолдинг чи великий локальний підприємець). 

Читайте також: Перетворив справу предків на бізнес. Як карпатські чаї Trava.UA здійснюють мрії дітей на сході України

Невеликі виробники іншої продукції (наприклад, овочеві чи тваринницькі господарства) не мають достатньої кількості знань та довіри одне до одного, аби об’єднатися в кооператив, розширитися, переробляти продукцію та продавати її безпосередньо покупцеві. Та найголовніше – бояться за власний бізнес через недовіру до судових та правоохоронних органів. 

Також їдуть через дітей. Бо рівень культурних, освітніх, позашкільних та інших послуг та можливостей не такий широкий, та не такої якості, як у місті. 

Звучить, депресивно, складно і не динамічно? За відчуттями десь так і було в перші тижні роботи. Ще й складно, бо літератури та досліджень українських сіл доволі мало. Ба більше, формування територіальних громад остаточно завершилося лише торік, через що хороші практики чи виграшні стратегії тільки формуються громадами, шляхом спроб та помилок. 

Село стало для мене місцем сили та свободи

Трохи більше часу в темі та поїздки до інших сільських громад, які об’єдналися на початку реформи децентралізації, змінили моє розуміння сільських територій на більш позитивне. 

Зараз я розглядаю села як місця сили та свободи. Мешканці великих міст в Україні вже не перший рік тікають до села. Або на декілька днів, або назавжди. І деякі села активно приймають містян на «перезаряд»: хтось готує смачну органічну продукцію, хтось – зелені садиби та цікаві туристичні маршрути, а хтось – все й одразу. Завдання таких урбан-бюро як Big City Lab, якраз і полягає в тому, аби допомогти громадам виявити ці сильні сторони й вигадати план, як їх можна використати для вищого рівня життя місцевого населення. 

Села – це також території безпеки та свободи. У сільських територіях, де я працювала, значно менша кількість правопорушень, ніж у сусідніх містах. А великі території, необмежені запаркованим двором, створюють більше простору для гри та розуміння природи дітьми. 

Читайте також: «Big city life? Мене драйвують Чернівці». Як молодь з усього світу відкриває для себе Україну

Як в містах, так і в селах велику роль у майбутньому грають люди, які «керують» цими територіями. Хтось активно вчиться, інвестує в культуру та молодь. До такої місцевості можуть приїжджати або повертатися мешканці. Хтось інвестує в дороги та інфраструктуру, а звідти все одно виїжджатимуть. Та й тут, не без ролі держави. Важливо, аби розвиток сільських територій був у пріоритеті на національному рівні. 

І серед позитивних зрушень – поступовий територіальний, а не лише галузевий підхід до розвитку територій. У 2021 році в Державній стратегії регіонального розвитку вперше з’явилися різні підходи до територій, залежно від місця розташування. Наприклад, розвиткові пріоритети для сільських територій, віддалених від національних/міжнародних доріг, відрізняються від пріоритетів територій в горах чи біля кордонів.

Чи зрозуміла я українське село? Точно ні. Думаю, на це знадобиться ще не один рік, бо кожна територія різна, а її історія – унікальна. А загалом, місту та селу треба частіше перетинатися. Бо одне без одного їм точно буде важче існувати.