Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Big city life? Мене драйвують Чернівці». Як молодь з усього світу відкриває для себе Україну

Опубліковано

Підтримай ШоТам

Відмовитися від звичного життя й відправитися на знайомство з абсолютно невідомою Україною. А може, й взагалі залишитися назавжди. Молодь з усього світу відкриває для себе українські міста та вперто порівнює нашу культуру, стиль та тусовки з власним досвідом, наголошуючи, що тут — круто. Разом із волонтерською програмою GoCamp розповідаємо про трьох людей, які проміняли Париж, Нью-Йорк та Берлін на Львів, Чернівці та Київ. І так, вони ні про що не шкодують.

Затусити в столиці й обміняти Париж на Львів. Історія француза Алексі

Алексі Одоне

Волонтер із Франції, який приєднався до GoCamp та залишився вчителювати в Україні.

Алексі народився в Кретеї, неподалік від французької столиці. У Парижі хлопець вступив до Інституту східних мов і цивілізацій та вирішив вивчати українську мову. Саме так! За словами Алексі, це єдиний заклад у Франції, де викладають українську. Утім це був лише початок А згодом у житті молодого француза почалася нова сторінка — освітнє волонтерство за програмою GoCamp.

За рік він об’їздив майже всю Україну, стартувавши у Чернігові та завершивши подорож у Вінниці. І хоча парижанин одразу вподобав Київ, для постійного та буденного життя Алексі обрав Львів.

Під час подорожей француз принципово спілкується з усіма українською. Можливо, якісь російські слова він все ж встиг запам’ятати, однак вживати їх хлопець не поспішає. Каже, мова — ідентифікатор, і говорити на території вже 30 років як незалежної України російською — як мінімум дивно, а як максимум — недоречно.

«Насправді, в мене був вибір яку мову вчити: російську чи українську. Я принципово обрав українську, аби бути тут ближчими до людей, культури і традицій, а також показати своїм співвітчизникам, що українська мова в Україні — у пріоритеті. Я вчив українську, починаючи з абетки, а вже потім це були українські пісні. Так, наприклад, трек «Журавлі» гурту the Hardkiss — пісня, з якої почалася прокачка мови і повне занурення в українську музичну індустрію», — розповідає Алексі. 

Найбільше захоплення у парижанина викликало те, як українці вміють відриватися, — ніби востаннє. У вересні видання The New York Times опублікувало історію від журналістки і письменниці Рози Лістер про Київ і техно-вечірки міста. Алексі переконаний, це зайвий раз підтверджує, що Київ — це не новий Берлін, а повноцінний і самобутній культурний центр.

«Рейв культура в Україні просто вражає, я ніде такого не бачив. Ви, українці, вмієте розважатися. Київ — найкраще місто Європи для рейвів! А ще я маю в столиці три улюблені заклади зі смачною їжею, в які готовий щоразу повертатися. Прогулянка? Окей, я стовідсотково обиратиму Пейзажну алею. Однак я маю бути чесним: попри всю крутість столиці, для життя нічого краще за Львів для мене не існує», — додає волонтер GoCamp.

І Алексі не зрадив собі: він переїхав жити до Львова, одружився з українкою, яка родом із Криму, та вирішив вчителювати в Україні. Француз вступив до Могилянки, вивчив вірші Стуса й Шевченка, став членом Української асоціації перекладачів та готовий вчителювати у будь-якому державному закладі нашої країни. А влітку 2021 року Алексі Одоне став героєм важливого для України кінопроєкту про освіту «2045: Нова національна ідея», який переглянули понад мільйон людей. 

Прогресивний Київ замість «сталих» США. Історія американки Еліни Кент

Еліна Кент

Американка, як приїхала до України, аби волонтерити на Сході нашої країни. Журналістка найпопулярнішого англомовного видання України Kyiv Post.

Еліна Кент американка і мультимедійна журналістка у найпопулярнішому англомовному виданні України Kyiv Post. Вона створила авторський подкаст про події Євромайдану «Революції та війни: Україна через 5 років», а в 2017 році стала волонтеркою програми GoCamp.

Напередодні поїздки до України Еліна поділилася своїми планами щодо волонтерства з друзями та знайомими. Зрештою, всі розділилися на два табори: перші відмовляли та наголошували на реальній небезпеці, другі — підтримували та підбадьорювала. Американка послухала оптимістів.

Еліна волонтерила на Сході України. Каже, спілкуючись з мешканцями Слов’янська та Краматорська, відчула, що там багато патріотів, які намагаються змінити Україну і вплинути на майбутнє країни. Вони бачать світло в цьому довгому, багаторічному пороховому тунелі і щодня, крок за кроком, виборюють власну свободу. 

«Ніхто за кордоном не знав, що дійсно відбувається в Україні та як насправді тут протікає життя. Для цього я і вирішила полетіти. А потім і зовсім залишилася тут та провела такий інформаційний міст між Україною, Америкою та Європою», — поділилася Еліна.

Читайте також: «Бандеру замовляють і школярі, і військові». Як волонтер Олег Божик створює бюсти видатних українців та популяризує історію

Особливо важким і гострим питанням для Еліни є окупація Криму, адже матір журналістки — кримська татарка, предків якої депортувала радянська влада.

«Мати не народилася і не виросла в Криму. Так склалося, що сім’я була серед більшості корінного населення кримських татар, які були депортовані в Середню Азію в 1944 році. Це зробив Сталін, який вбив половину населення, зокрема й мою прабабусю Маубе. У мене є родичі в Криму, я гостювала у них в дитинстві. Крим для мене — особливе місце зі своєю культурою та історією. Тут сонячно і гарно, багато дивовижних людей. Я мрію побачити вільний Крим без Росії», — ділиться Еліна.

Вона закінчила Бостонський університет за спеціальністю міжнародні відносини. Ще в університеті Кент мріяла про роботу в медіа і працювала на студентському радіо. Щоб отримати омріяну роботу у штатах, дівчині потрібен був досвід, який вона знайшла саме в Україні. 

Зараз Еліну найбільше цікавить урбанізм, лайфстайл і рейв-культура українців. Власне, це і було її основною діяльністю як продюсерки і журналістки видання Kyiv Post, яке наразі призупинило свою роботу.

«Молодь України — це прекрасні, модні, креативні і прогресивні люди з унікальним світобаченням. Вони вміють використовувати весь вільний простір і наповнювати його своєю шаленою енергетикою. З ними Україна модернізується на очах. Я вважаю, що зараз найкращий час, аби відвідати Україну і побачити на власні очі, як вона трансформується», — каже Еліна.

Еліна під час волонтерства в GoCamp.

Знайомі, друзі і колеги дівчини дещо здивовані, що вона переїхала з Америки до України. Але й на це Кент має аргументовану відповідь.

«Нью-Йорк і Лондон, куди всі так прагнуть поїхати, — сталі, вже сформовані культові міста, незмінні з року в рік. В Україні, навпаки, ти ніби на американських гірках: і заряджаєшся, немов від потужного акумулятора, і реально загартовуєшся. Після повернення додому починаєш сумувати за Києвом. Це місто, де люди живуть вільно, не засуджуючи одне одного».

Чернівці стали для мене рідними. Історія Кейтлін, яка обирала між Нью-Йорком та Буковиною

Кейтлін Цуркан

Волонтерка та літературознавиця з США, яка закохалася в Чернівці та місцеву культуру.

Кейтлін Цуркан літературознавиця та волонтерка з США, яка раніше викладала англійську та французьку успішним бізнесменам та відомим моделям у Нью-Йорку, а тепер живе у Чернівцях і видає авторський журнал «Apofenie» про українських митців, літературу і фотографію. 

Завдяки Кейтлін американці знайомляться із творчістю Сергія Жадана, Ірини Цілик, Артема Чеха та інших сучасних письменників. А ще американка успішно руйнує стереотипи про «радянську Україну». 

Фото: Шпальта.

Уперше вона потрапила до України за програмою GoCamp, коли протягом трьох тижнів навчала англійської учнів однієї з чернівецьких шкіл. Ця мандрівка настільки вразила волонтерку, що згодом українське місто стало для нею домівкою. Зі справжніми друзями та родиною.

«Найцінніше для мене — люди, яких я зустріла в Україні. Усе почалося із родини, у якої я гостювала під час першого візиту в Чернівці. Вони робили все, щоб я почувалася добре в незнайомому місті. Спогади про те, як після обіду ми з дітками гралися, розмовляючи англійською та українською, є найтеплішими для мене й досі».

Читайте також: «Це найменше, що можна зробити для країни». Історії людей, які у свідомому віці перейшли на українську

Скільки б разів Кейтлін не поверталася до рідного Нью-Йорка, де колись працювала викладачкою французької літератури, ані Бродвей, ані Централ Парк не змогли переконати її залишитися. Проте Буковині це вдалося. Кейтлін закохалася надовго і по-справжньому. 

«Я захотіла спробувати щось не схоже на big city life. Тепер Чернівці — місто, яке мене драйвує. Моє рідне місто», — каже літературознавиця. 

Кейтлін Цуркан (ліворуч) та Христя Венгринюк (праворуч) під час дискусії в Літературному целанівському центрі, Чернівці. Фото: Шпальта.

Ця гра контрастів «мегаполіс — маленьке українське місто» про екзистенційне. Ритми і «залізне небо» великого міста просто перестали відгукуватися всередині Кейтлін, і вона знайшла свій затишок в Україні.

«До пандемії я багато подорожувала Європою: Лондон, Париж, Рим, але від жодної країни не було того приємного щему, як від Чернівців. Для мене, як для літературознавця, немає найкращого в світі міста для життя. То любов».

Підтримай ШоТам

Суспільство

«Україна БЕЗ сміття» три дні прийматиме небезпечні відходи у Києві

Опубліковано

Підтримай ШоТам

У Києві станція сортування «Україна без сміття» упродовж 3-5 грудня безкоштовно прийматиме небезпечні відходи. Можна буде здати батарейки, ртутьвмісні лампи та термометри.

Про це йдеться на фейсбук-сторінці організації.

Скільки можна здати?

  • батарейки — до 20 штук за раз;
  • ртутьвмісні лампи — до 5 штук за раз;
  • цілі ртутні термометри — не більше 3 штук за раз.

Як здавати?

  • усі відходи мають бути цілими та чистими.
  • ртутьвмісні лампи та термометри приймають запакованими в цупку картонну коробку чи пластиковий футляр.
  • Li-Ion батарейки потрібно щільно обклеїти скотчем, щоб вони не займалися, контактуючи з іншими батарейками.

На станції потрібно звернутися до вільного консультанта в помаранчевій жилетці: він обов’язково має оглянути все, що принесли на утилізацію.

Читайте такожПочни з органіки Що таке компостування та чому воно рятує нашу планету

Небезпечні відходи приймають тільки на станції сортування у визначені дні прийому. На послуги УБС Кур’єр, УБС Uklo і Пластик Поштою прийом не поширюється.

Станція сортування «Україна без сміття» розташована на вулиця Саперно-Слобідська, 25/4 поблизу станції метро Деміївська.

Нагадаємо, у Харкові встановили перший в Україні уловлювач сміття.

Фото: vsim.ua.

Підтримай ШоТам

Читати далі

Суспільство

У прокат виходить перша українська новорічна інклюзивна комедія «Мій дідусь – Дід Мороз»

Опубліковано

Підтримай ШоТам

У прокат виходить перший український новорічний фільм, що забезпечений інклюзивністю – можливістю перегляду в кінотеатрах для людей з порушеннями зору та слуху.

Про це пише Нове українське кіно.

Творці фільму наголошують на важливості інклюзивності в кіно. Вони намагалися донести до глядача, що попри сучасні умови і технічний прогрес, люди не повинні забувати про головні цінності: родину, дружбу, любов і доброту один до одного. Про те, як важливо дати дітям щасливе дитинство і зберегти в них віру в дива.

Комедія «Мій дідусь – Дід Мороз» – це добрий, веселий, сімейний фільм, який занурить глядача в новорічну атмосферу і поверне віру у дива. Слоган фільму: «Коли новий рік не клеїться, його потрібно терміново рятувати!».

Сюжет

Напередодні Нового Року дев’ятирічний Максим мріє лише про те, щоб знайти свого дідуся, ще й коли він сам Дід Мороз. Тому і відправляється прямісінько у столицю на його пошуки. Дорогою він знаходить багато друзів, яким допомагає своєю дитячою безпосередністю, простими та водночас влучними порадами, але знаходяться i вороги, які намагаються зіпсувати йому Новий Рік. Максим не здається, навіть після не справжніх Дідів Морозів, так само як і його мама, яка одразу ж кинулась на його пошуки.

Виробник фільму: компанія SHL Production та Bad Karma Production. Режисер: Сергій Шляхтюк. Продюсер: Ева Воєрманн, Олександр Бухтіяр. Оператор: Сергій Суботін. Автор сценарію: Єва Воерманн, Сергій Шляхтюк.

У ролях: Наталя Бадер, Лев Пічахчи, Діана Глостер, Микита Вакулюк, Дядя Жора, Дар’я Дубровська, Іра Кудашева, Лючія Кургінян, Руслан Сеферов, мопс Картман та інші.

Читайте такожПодарунки, що прямують на Донбас. Як «Олені Святого Миколая» втілюють мрії дітей з прифронтових сіл та містечок

Як зазначається, спільно з юридичною компанією EVERLEGAL та міжнародним технологічним холдингом TECHIIA творці адаптували фільм під застосунки Earcatch та Subcatch, які дозволяють «побачити» та «почути» фільм людям з обмеженими можливостями у кінотеатрах чи вдома.

Ініціювали інклюзивну версію кіно команди проєкту «Доступне кіно» та ГО «Боротьба за права» (Fight for Right), які працюють над тим, щоб забезпечити доступність відеоконтенту для незрячих і нечуючих людей.

У світі інклюзивний контент став одним із пріоритетних напрямків у кіноіндустрії. Натомість в українських кінотеатрах лише 10 фільмів виходило у доступних форматах та один серіал на телебаченні. І це не був масовий прокат.

Кінотеатральна прем’єра фільму «Мій дідусь – Дід Мороз» відбудеться 2 грудня 2021 року. Допрем’єрний показ – 30 листопада. Після прокату фільм буде доступний на телеканалах та онлайн платформах.

Нагадаємо, український мінісеріал Надії Парфан «Заново» про безпритульного вийшов онлайн.

Фото: cinema.in.ua.

Підтримай ШоТам

Читати далі

Суспільство

Морські піхотинці здали кров задля порятунку людського життя

Опубліковано

Підтримай ШоТам

У Миколаєві військовослужбовці окремої артилерійської бригади імені генерал-хорунжого Олексія Алмазова Командування морської піхоти ВМС ЗС України долучилися до акції «Здай кров – врятуй життя».

Про це повідомляє пресслужба бригади.

Понад тридцять військовослужбовців бригади здали кров для потреб Центру первинної медико-санітарної допомоги №6 м. Миколаєва.

«Військовослужбовці не з чуток знають ціну донорській крові як для лікувальної терапії, так і для порятунку людського життя», – зазначив старший лейтенант Костянтин Чаусов, начальник медичної служби, за ініціативи якого організовано цей захід.

Читайте такожОдна здача крові може врятувати три життя. Історії українців, які стали донорами

Донорська кров необхідна завжди, особливо великі її потреби для післяопераційних хворих, постраждалих в нещасних випадках, терапії онкохворих. Тож військовослужбовці бригади з розумінням відгукуються на подібні запити від медичних установ та закладів Миколаєва.

Нагадаємо, в Україні запровадили посвідчення і нагрудний знак «Почесний донор»/

Фото: facebook.com/406oabr.

Підтримай ШоТам

Читати далі