Суспільство
Майже кожен житель села переконаний – у його криниці найчистіша вода. Але це не так. Як на Полтавщині очищають воду для місцевих, переселенців та військових
«Звичайна сільська жінка» – так Лідія Чернига з Полтавщини описує сама себе. Та не простою сферою вона вирішила займатись, а саме – очищує воду для питних потреб.
Все розпочалось навесні 2021 року, коли жінці запропонували участь у навчальній програмі з можливістю отримати грант на відкриття власної справи. Та запуск бізнесу припав на повномасштабне вторгнення. Як Лідія надає питну воду для волонтерів та військових, у навчальні заклади та переселенцям – розповіла для ШоТам.
Лідія Чернига
засновниця бізнесу з очищення питної води «ЛіДіЯ».
Вони казали «не висовуйся», а я йшла трошки проти течії
Я – проста жінка у віці 50+, народилась і живу у селі Білики на Полтавщині. Прожила всі реалії радянських часів: працювала як молодий спеціаліст у колгоспі, на початок моєї карʼєри припала Чорнобильська катастрофа з усіма її наслідками. Мабуть, в цьому є певний відбиток у моєму світогляді.
Попри те, що я була жовтеням, комсомолкою і мала рекомендацію до лав комуністичної партії – це все ніяк не зробило мене такою, якою очікувала влада. Система була така, що ми всі мали бути її частиною. Всюди говорили: «Не висовуйся, це може погано закінчитися». Все одно я йшла трошки проти течії. Тож моя карʼєра у колгоспі не дуже склалась.
Більшість життя пропрацювала за фахом землевпорядника. Призупинила роботу лише на період складної операції та реабілітації. Та коли повернулась, знову через те, що я мала власну думку і щось пропонувала, – моя карʼєра пішла нанівець. Я висловлювала не особисті забаганки, а показувала, як має бути за законодавством та наукою землевпорядкування. На мене почали «шикати» і хотіли обмежити у роботі. Звісно, йти проти системи самій – дуже складно, але і прогинатися не дозволяли моральні орієнтири.
Тож останні роки я, як особа з інвалідністю, не працювала. Разом з чоловіком займались домашнім господарством. Повністю забезпечували себе самі: сад, город, птиця.
З роками Лідія переконалась, що жінка може все. Фото: ШоТам.
Використала знання та досвід, аби створити корисний для громади бізнес
Наше село знаходиться у зоні присутності великого аграрного бізнесу – Астарта. Вони багато інвестують у соціальний, культурний та інший розвиток місцевості. У квітні 2021 року анонсували грантовий проєкт про започаткування власної справи для сільських жінок зі складними життєвими обставинами (наприклад, з інвалідністю або багатодітні мами, або такими, які повернулись з місць позбавлення волі).
Керівниця відділу корпоративно-соціальної роботи компанії – моя давня знайома – звернулась до мене і каже: «Спробуй, це твій шанс. Навіть якщо передумаєш, завжди буде можливість відмовитись». Я подумала, порадилась з родиною і заповнила анкету. Спочатку хотіла створювати якусь крафтову продукцію, тим паче у нас в сімʼї вже був подібний досвід. Але фізично ми б з чоловіком не змогли забезпечити необхідну роботу. Тому шукали щось таке, де б продукт вироблявся на обладнанні.
Тоді став у пригоді мій волонтерський досвід у своїй рідній сільській школі. У 2015-2016 роках ми робили проєкт ВООЗ з доступу до чистої питної води та санітарії. Адже у нас тоді не було водогону у районі, а воду беремо з поверхневих джерел (по простому – з криниць та свердловин). Однак ніхто не знав ні про якість, ні про безпечність такої води.
Протягом двох років тут робили дослідження і виявили, що у нашій воді у 9,5 раза перевищено гранично допустимі концентрації розчинених речовин. Це стало переломним моментом, аби грантодавець надав обладнання для очищення води у школі та для переконання батьків учнів, що це дійсно потрібно.
Отже, коли випала нагода розпочати свій бізнес, я згадала про воду. Я знала проблему, розуміла, кому це потрібно і, що найголовніше, вміла це вирішувати. Все склалось наче пазли. Тож своє завдання я сформулювала так: забезпечити доступ до питної води у нашому селищі.
Дослідження виявили, що у воді в селі у 9,5 раза перевищено гранично допустимі концентрації розчинених речовин. Фото: ШоТам.
Найскладніше – зламати міф у людей про чистоту води з криниці
Майже кожен житель глибоко переконаний, що у його криниці – найчистіша вода. Говорять різне: і те, що вода смачна, і що діди пили й довго жили, і діти от народжуються здорові… Тому я не змінюю їхнє уявлення насильно, а забезпечую альтернативу.
Хоча воду можна і у магазині купити, але там вона вже в пляшках і людина платить за тару, логістику, бренд і, найменше, за саму воду. У моєму пункті очищення та розливу води людина платить лише за воду – це по суті місцева вода, яка проходить шлях очищення системою зворотного осмосу. До того ж процес повністю відкритий – це такий собі водний шоурум.
Крім цього, ми діємо за протоком Полтавського обласного центру метрології, стандартизації і сертифікації щодо відповідності води для споживання. Плюс ми пропонуємо настільну лабораторію, де кожна людина може протестувати свою воду. Так кожен може самостійно переконатись, чи йому дійсно потрібно очищувати воду зі своєї криниці чи свердловини.
23 лютого 2022 року я мала дзвінок з менторкою, де ми пропрацьовували маркетингові аспекти роботи. Я одночасно говорила з нею та приймала пологи у нашої собаки. Тож на ранок 24-го у нас було 5 цуценят та інформація про повномасштабне вторгнення. Далі вже почались дзвінки від родичів, друзів. Багато що відбулося і мій бізнес-план потребував змін, мʼяко кажучи. Але очищення води не втратило актуальність, а навіть навпаки.
У селі по-різному реагували на таку пропозицію. Неочікувано, але першими моїми клієнтами стали переселенці, які зупинились у нас. Адже ми приймаюча громада: маємо 11 тисяч своїх жителів і ще 2700 людей приїхали у пошуку прихистку. Це майже 25% до місцевого населення. І саме вони стали агентами змін у культурі споживання чистої води.
Переселенці буквально шукали цю воду. Невдовзі вже місцеві жителі стали питати: «Чи скоро ти відкриваєшся? Бо люди шукають тебе». І тоді у березні 2022-го я просила власника приміщення швидше закінчити ремонт, бо я готова вже встановлювати обладнання.
Готова надавати послугу навіть одному клієнту, бо вода – це життєва необхідність
Мій пункт очищення води знаходиться недалеко від дому – 20 хвилин пішки. Поки немає такої кількості людей, аби я могла працювати повний день зранку до вечора, тому підлаштовуюсь під запити.
До повномасштабної війни я складала бізнес-план, за яким точка беззбитковості мала настати максимум через п’ять місяців. Але війна (як і скрізь) внесла свої корективи.
Нині майже половину очищеної води я віддаю безкоштовно: забезпечую кілька волонтерських напрямів, які везуть воду до цивільних та військових. А також безплатно надаю воду у будинок сімейного типу, які перемістили до нас з Донеччини; центр надання адміністративних послуг селищної ради, станцію екстреної медичної допомоги та військкомат. Для мене така соціальна відповідальність – це справа честі. Бо всі повинні мати доступ до чистої питної води.
З клієнтами я контактую через групу у вайбері. Там вони можуть залишити свій запит на кількість води і зручний час – це бачать інші учасники і вже підлаштовуються під обраний час, коли я буду на місці. У мене немає правил чи обмежень за кількістю людей, наприклад, що я прийду лише після 10 запитів. Ні, я не відмовлю навіть якщо напише одна людина – не маю морального права.
Така ж сама група у мене створена з волонтерами. Іноді вони приїжджають зі своїми бочками, іноді питають, чи є вже розлита вода. Так ми погоджуємо час і обсяги й працюємо за погодженим графіком.
Якщо ж я відсутня – їжджу на лікування чи у мене інші поїздки, то маю з-поміж наших клієнтів волонтерку. Вона має санітарну книжку та ознайомлена з усіма процесами, тож заміняє мене.
Лідія готова працювати навіть заради одного клієнта. Фото: ШоТам.
Хотіла б розвиватися: доставляти воду в інші громади й придбати автомати для розливу
Я подала заявку на проєкт від Естонської ради з питань біженців разом з запорізьким фондом «Єдність та майбутнє», і пройшла навчання. При написанні бізнес-плану, я зазначила таку проблему: у мене є обладнання і я наливаю воду клієнтам у їхню тару. Але я б хотіла розвиватися і, наприклад, доставляти воду в інші громади. Однак не маю 19-ти літрових бутлів. Отже, мені потрібні були: тара, генератор (бо почались блекаути), змінні картриджі для очищення води. Так я отримала грант у 100 тисяч на закупівлю матеріалів при максимально можливому фінансуванні у 150 тисяч гривень.
Був ще інший проєкт – премія від Франко-української торгово-промислової палати «Створено жінками». Лише 10 заявок із 300 потрапили у фінал, зокрема, і моя. Отриману премію у 100 тисяч гривень я планую також використати для розширення бізнесу.
Самі клієнти пропонують способи, як мені покращити чи збільшити роботу. Наприклад, часто кажуть про автомати самообслуговування для розливу води. Я промоніторила – кожен апарат коштує 100+ тисяч гривень. Але якщо клієнти хочуть, то маю йти назустріч. Наразі веду перемовити з виробником таких апаратів і хочу встановити за погодженням власника приміщення.
Інший запит – це відкрити в сусідній громаді точку з віддаленим робочим місцем. Бо довозити туди воду я можу у соціальні та навчальні заклади, а роздрібним споживачам це некомфортно. Уявіть, що приїхала бочка з водою, вистроїлись черга як за молоком у радянські часи. Це ненормальне відношення до людей. Треба бути на місці і створювати комфортні умови й послуги. Вже маємо партнерів у громаді та обговорюємо нашу співпрацю з фінансової та з організаційної сторони. Рано чи пізно ми все зробимо, але хочеться якнайскоріше.
Але я переконалась, що жінка може все. У селі чи в місті, у будь-якому віці, у будь-якій сфері. Варто лише вірити та памʼятати, що немає нічого неможливого, якщо є палке бажання.
За посередництва Держави Катар із тимчасово окупованих територій вдалося повернути п’ять українських дітей. Це повернення втілили у межах ініціативи Bring Kids Back UA.
Про це повідомив уповноважений з прав людини Дмитро Лубінець.
На підконтрольну територію України повернули дітей віком від 11 до 16 років. Вони проживали у Криму та Донецькій, Луганській й Запорізькій областях.
У межах ініціативи вдалося повернути зокрема й 12-річну дівчинку, батько якої перебуває у полоні в росії. За останні три роки вона двічі змінювала своє місце проживання та мала конфлікти з матір’ю. Команда ініціативи змогла допомогти бабусі оформити опіку над дівчинкою. Надалі дитині надаватимуть усі необхідну підтримку.
Читайте також: Анджеліна Джолі підтримала 14-річну дівчину, яка постраждала від атаки росіян (ФОТО)
Також повернули хлопчика, який проживав з батьком та регулярно піддавався жорстокому поводженню з його боку.
«Мама намагалася самостійно вивезти хлопчика, але спроби були безуспішні. І лише завдяки зверненню до нашого офісу та залученості незмінного попередника Держави Катар матір та її син воззʼєдналися»‚ — написав Дмитро Лубінець.
Нагадаємо, що 11-річний хлопчик із Данії зібрав 34 тисячі данських крон для дітей з України (ФОТО).
Фото: фейсбук-сторінка Дмитра Лубінця
Випробуйте себе в знанні історії Києва: на кожній сторінці — старовинна фотографія та факт про конкретне місце, а на звороті — його сучасний вигляд і відповідь.
Дізнайтеся разом з ШоТам, наскільки добре ви знаєте столицю та її еволюцію крізь час.
Під час археологічних досліджень цієї вулиці виявили систему підземних тунелів і катакомб. Ці ходи використовували в різні періоди історії міста, наприклад, під час Другої світової війни.
Клацніть, щоб перевернути
Це місце розташоване між сімома вулицями, а влітку по вечорах тут відбувається шоу світломузичних фонтанів.
Клацніть, щоб перевернути
До 1500-річчя Києва цю памʼятку реконструювали, хоча точний вигляд оригінальної споруди залишався невідомим.
Клацніть, щоб перевернути
З кінця 18 століття на цій площі проводили відомі ярмарки, на яких збиралися купці з усієї Європи.
Клацніть, щоб перевернути
На початку 20 століття ця будівля слугувала місцем проведення балів, концертів і театральних вистав для київської еліти.
Клацніть, щоб перевернути
У 2015 році під час розкопок на цій площі археологи знайшли цілу вулицю часів Київської Русі та стародавні артефакти.
Клацніть, щоб перевернути
До 2001 року через цю площу, яка була важливим пересадковим пунктом у міській транспортній мережі, проходила трамвайна лінія.
Клацніть, щоб перевернути
Share:
28 березня в Києві відбулася презентація дослідження «Жінки у війні: мотивації залишатися та причини виїжджати», під час якої експерти проаналізували, що спонукає українок залишатися в країні, попри війну, а що може змусити їх вирішити переїхати за кордон.
ШоТам відвідали презентацію та готові поділитися з вами результатами.
Про опитування
З 23 по 30 січня 2025 року Центр економічної стратегії спільно з American University Kyiv провів опитування серед жінок віком від 18 до 60 років, які живуть в Україні (за винятком тимчасово окупованих територій). Також експерти опитали українок, які після початку повномасштабної війни виїхали за кордон. У дослідженні взяли участь 2018 респонденток.
Як війна вплинула на переселення жінок
- 39% українок були змушені залишити свої домівки; з них 53% вже повернулися.
- 69% переміщених жінок залишалися в межах України, 24% виїхали за кордон, а 7% поєднували обидва варіанти.
- Більшість переміщень були тривалими: 39% опитуваних перебували поза домом понад рік.
Мотивація залишатися в Україні
Згідно з дослідженням, для 79% опитаних є важливим залишатися в Україні, 15% не визначилися з відповіддю, а 6% не вважають це принциповим.
Що повпливало на таке рішення:
- вік і соціальний статус: старші жінки частіше обирають залишатися;
- фінансовий стан: люди з вищими доходами менш схильні до еміграції;
- власність житла: наявність власного житла підвищує бажання залишитися;
- мова спілкування: україномовні громадянки частіше обирали залишитися.
На відміну від попередніх досліджень, нині жінки з вищими доходами менш схильні до виїзду.
«Так само окремо в нас була категорія підприємиць, тобто власниць своєї справи. Вони, в принципі, не хочуть виїжджати з України, хочуть залишатися тут», — відзначила заступниця директора Інституту поведінкових досліджень Наталя Заїка.
Всупереч очікуванням і поширеним стереотипам:
- жінки з дітьми мають таке ж бажання залишатися в Україні, як і ті, хто не має дітей;
- відсоток жительок сіл і містянок, які хочуть жити в Україні, приблизно рівний;
- для жінок, чиї населені пункти зараз розташовані в окупації або а зоні активних бойових дій, не менш важливо залишатися в Україні.
Читати також: Працювала в Лондоні, але повернулася в Україну: це управліниця, що цифровізує державу
Основні причини залишатися
«У відкритих відповідях часто повторюються фрази: “Тому що тут моя сім’я”, “Тому що тут мої діти”. Це підкреслює глибоку прив’язаність до рідних і бажання підтримувати їх у складні часи», –– зауважила Наталя Заїка.
Які ризики бачать в Україні та за кордоном
Жінки за кордоном значно гостріше сприймають потенційні ризики повернення до України, оцінюючи їх у півтора-два рази вище, ніж ті, хто залишився в країні. Водночас другі бачать більше загроз у разі переїзду за кордон, пов’язаних із соціальною адаптацією, фінансовою стабільністю та медичним забезпеченням.
Перспективи життя за три роки
Жінки, які залишаються в Україні, загалом дивляться в майбутнє з більшою надією, ніж ті, що перебувають за кордоном. Більшість українок вважають, що за три роки вони зможуть повернутися до своєї довоєнної спеціальності — так думають 59% респонденток. Серед жінок за кордоном таких менше — лише 47%, хоча вони частіше розглядають варіант зміни професії або перекваліфікації.
Щодо рівня життя, 46% опитуваних в Україні очікують на покращення своїх умов за три роки, тоді як серед людей за кордоном цей показник значно вищий — 80%. Проте ймовірність погіршення рівня життя бачать лише 7% жінок в Україні, а серед жінок за кордоном таких 20%.
Перспективи завершення війни для них також виглядають по-різному. Майже третина опитуваних в Україні (29%) вірить, що за три роки війна повністю завершиться. Однак серед жінок за кордоном такий оптимізм мають лише 5%. Водночас майже половина останніх (45%) вважає, що війна залишиться в стані замороженого конфлікту, тоді як в Україні таку думку поділяють лише 12%.
Читати також: Обʼєднані Маріуполем: ці переселенці запустили чи релокувати свої бізнеси й ініціативи
Про дослідників
Центр економічної стратегії (ЦЕС) — незалежний аналітичний центр, заснований у травні 2015 року. Його мета — підтримка реформ в Україні для досягнення стійкого економічного зростання. Центр проводить незалежний аналіз державної політики та сприяє посиленню громадської підтримки реформ.
American University Kyiv (AUK) — це приватний університет, розташований у Києві. Заснований у партнерстві з Arizona State University (ASU) та Cintana Education, AUK надає інноваційну вищу освіту за американськими стандартами на рівнях бакалаврату, магістратури й докторантури.
Фото обкладинки: UAExperts.
