Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Майже кожен житель села переконаний – у його криниці найчистіша вода. Але це не так. Як на Полтавщині очищають воду для місцевих, переселенців та військових

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

«Звичайна сільська жінка» – так Лідія Чернига з Полтавщини описує сама себе. Та не простою сферою вона вирішила займатись, а саме – очищує воду для питних потреб. 

Все розпочалось навесні 2021 року, коли жінці запропонували участь у навчальній програмі з можливістю отримати грант на відкриття власної справи. Та запуск бізнесу припав на повномасштабне вторгнення. Як Лідія надає питну воду для волонтерів та військових, у навчальні заклади та переселенцям – розповіла для ШоТам

Лідія Чернига

засновниця бізнесу з очищення питної води «ЛіДіЯ».

Вони казали «не висовуйся», а я йшла трошки проти течії

Я – проста жінка у віці 50+, народилась і живу у селі Білики на Полтавщині. Прожила всі реалії радянських часів: працювала як молодий спеціаліст у колгоспі, на початок моєї карʼєри припала Чорнобильська катастрофа з усіма її наслідками. Мабуть, в цьому є певний відбиток у моєму світогляді.

Попри те, що я була жовтеням, комсомолкою і мала рекомендацію до лав комуністичної партії – це все ніяк не зробило мене такою, якою очікувала влада. Система була така, що ми всі мали бути її частиною. Всюди говорили: «Не висовуйся, це може погано закінчитися». Все одно я йшла трошки проти течії. Тож моя карʼєра у колгоспі не дуже склалась.

Більшість життя пропрацювала за фахом землевпорядника. Призупинила роботу лише на період складної операції та реабілітації. Та коли повернулась, знову через те, що я мала власну думку і щось пропонувала, – моя карʼєра пішла нанівець. Я висловлювала не особисті забаганки, а показувала, як має бути за законодавством та наукою землевпорядкування. На мене почали «шикати» і хотіли обмежити у роботі. Звісно, йти проти системи самій – дуже складно, але і прогинатися не дозволяли моральні орієнтири.

Тож останні роки я, як особа з інвалідністю, не працювала. Разом з чоловіком займались домашнім господарством. Повністю забезпечували себе самі: сад, город, птиця. 

З роками Лідія переконалась, що жінка може все. Фото: ШоТам.

Використала знання та досвід, аби створити корисний для громади бізнес 

Наше село знаходиться у зоні присутності великого аграрного бізнесу – Астарта. Вони багато інвестують у соціальний, культурний та інший розвиток місцевості. У квітні 2021 року анонсували грантовий проєкт про започаткування власної справи для сільських жінок зі складними життєвими обставинами (наприклад, з інвалідністю або багатодітні мами, або такими, які повернулись з місць позбавлення волі). 

Керівниця відділу корпоративно-соціальної роботи компанії – моя давня знайома – звернулась до мене і каже: «Спробуй, це твій шанс. Навіть якщо передумаєш, завжди буде можливість відмовитись». Я подумала, порадилась з родиною і заповнила анкету. Спочатку хотіла створювати якусь крафтову продукцію, тим паче у нас в сімʼї вже був подібний досвід. Але фізично ми б з чоловіком не змогли забезпечити необхідну роботу. Тому шукали щось таке, де б продукт вироблявся на обладнанні. 

Тоді став у пригоді мій волонтерський досвід у своїй рідній сільській школі. У 2015-2016 роках ми робили проєкт ВООЗ з доступу до чистої питної води та санітарії. Адже у нас тоді не було водогону у районі, а воду беремо з поверхневих джерел (по простому – з криниць та свердловин). Однак ніхто не знав ні про якість, ні про безпечність такої води. 

Протягом двох років тут робили дослідження і виявили, що у нашій воді у 9,5 раза перевищено гранично допустимі концентрації розчинених речовин. Це стало переломним моментом, аби грантодавець надав обладнання для очищення води у школі та для переконання батьків учнів, що це дійсно потрібно. 

Отже, коли випала нагода розпочати свій бізнес, я згадала про воду. Я знала проблему, розуміла, кому це потрібно і, що найголовніше, вміла це вирішувати. Все склалось наче пазли. Тож своє завдання я сформулювала так: забезпечити доступ до питної води у нашому селищі. 

Дослідження виявили, що у воді в селі у 9,5 раза перевищено гранично допустимі концентрації розчинених речовин. Фото: ШоТам.

Найскладніше – зламати міф у людей про чистоту води з криниці

Майже кожен житель глибоко переконаний, що у його криниці – найчистіша вода. Говорять різне: і те, що вода смачна, і що діди пили й довго жили, і діти от народжуються здорові… Тому я не змінюю їхнє уявлення насильно, а забезпечую альтернативу. 

Хоча воду можна і у магазині купити, але там вона вже в пляшках і людина платить за тару, логістику, бренд і, найменше, за саму воду. У моєму пункті очищення та розливу води людина платить лише за воду – це по суті місцева вода, яка проходить шлях очищення системою зворотного осмосу. До того ж процес повністю відкритий – це такий собі водний шоурум. 

Крім цього, ми діємо за протоком Полтавського обласного центру метрології, стандартизації і сертифікації щодо відповідності води для споживання. Плюс ми пропонуємо настільну лабораторію, де кожна людина може протестувати свою воду. Так кожен може самостійно переконатись, чи йому дійсно потрібно очищувати воду зі своєї криниці чи свердловини. 

Читайте також: «Маємо все, аби створювати локальний добрий продукт для себе і світу». Як на Київщині попри війну та окупацію виготовляють натуральні ефірні олії

23 лютого 2022 року я мала дзвінок з менторкою, де ми пропрацьовували маркетингові аспекти роботи. Я одночасно говорила з нею та приймала пологи у нашої собаки. Тож на ранок 24-го у нас було 5 цуценят та інформація про повномасштабне вторгнення. Далі вже почались дзвінки від родичів, друзів. Багато що відбулося і мій бізнес-план потребував змін, мʼяко кажучи. Але очищення води не втратило актуальність, а навіть навпаки. 

У селі по-різному реагували на таку пропозицію. Неочікувано, але першими моїми клієнтами стали переселенці, які зупинились у нас. Адже ми приймаюча громада: маємо 11 тисяч своїх жителів і ще 2700 людей приїхали у пошуку прихистку. Це майже 25% до місцевого населення. І саме вони стали агентами змін у культурі споживання чистої води. 

Переселенці буквально шукали цю воду. Невдовзі вже місцеві жителі стали питати: «Чи скоро ти відкриваєшся? Бо люди шукають тебе». І тоді у березні 2022-го я просила власника приміщення швидше закінчити ремонт, бо я готова вже встановлювати обладнання.

Готова надавати послугу навіть одному клієнту, бо вода – це життєва необхідність

Мій пункт очищення води знаходиться недалеко від дому – 20 хвилин пішки. Поки немає такої кількості людей, аби я могла працювати повний день зранку до вечора, тому підлаштовуюсь під запити. 

До повномасштабної війни я складала бізнес-план, за яким точка беззбитковості мала настати максимум через п’ять місяців. Але війна (як і скрізь) внесла свої корективи.

Нині майже половину очищеної води я віддаю безкоштовно: забезпечую кілька волонтерських напрямів, які везуть воду до цивільних та військових. А також безплатно надаю воду у будинок сімейного типу, які перемістили до нас з Донеччини; центр надання адміністративних послуг селищної ради, станцію екстреної медичної допомоги та військкомат. Для мене така соціальна відповідальність – це справа честі. Бо всі повинні мати доступ до чистої питної води.

З клієнтами я контактую через групу у вайбері. Там вони можуть залишити свій запит на кількість води і зручний час – це бачать інші учасники і вже підлаштовуються під обраний час, коли я буду на місці. У мене немає правил чи обмежень за кількістю людей, наприклад, що я прийду лише після 10 запитів. Ні, я не відмовлю навіть якщо напише одна людина – не маю морального права.

Така ж сама група у мене створена з волонтерами. Іноді вони приїжджають зі своїми бочками, іноді питають, чи є вже розлита вода. Так ми погоджуємо час і обсяги й працюємо за погодженим графіком.

Якщо ж я відсутня – їжджу на лікування чи у мене інші поїздки, то маю з-поміж наших клієнтів волонтерку. Вона має санітарну книжку та ознайомлена з усіма процесами, тож заміняє мене. 

Лідія готова працювати навіть заради одного клієнта. Фото: ШоТам.

Хотіла б розвиватися: доставляти воду в інші громади й придбати автомати для розливу

Я подала заявку на проєкт від Естонської ради з питань біженців разом з запорізьким фондом «Єдність та майбутнє», і пройшла навчання. При написанні бізнес-плану, я зазначила таку проблему: у мене є обладнання і я наливаю воду клієнтам у їхню тару. Але я б хотіла розвиватися і, наприклад, доставляти воду в інші громади. Однак не маю 19-ти літрових бутлів. Отже, мені потрібні були: тара, генератор (бо почались блекаути), змінні картриджі для очищення води. Так я отримала грант у 100 тисяч на закупівлю матеріалів при максимально можливому фінансуванні у 150 тисяч гривень. 

Був ще інший проєкт – премія від Франко-української торгово-промислової палати «Створено жінками». Лише 10 заявок із 300 потрапили у фінал, зокрема, і моя. Отриману премію у 100 тисяч гривень я планую також використати для розширення бізнесу. 

Самі клієнти пропонують способи, як мені покращити чи збільшити роботу. Наприклад, часто кажуть про автомати самообслуговування для розливу води. Я промоніторила – кожен апарат коштує 100+ тисяч гривень. Але якщо клієнти хочуть, то маю йти назустріч. Наразі веду перемовити з виробником таких апаратів і хочу встановити за погодженням власника приміщення.

Інший запит – це відкрити в сусідній громаді точку з віддаленим робочим місцем. Бо довозити туди воду я можу у соціальні та навчальні заклади, а роздрібним споживачам це некомфортно. Уявіть, що приїхала бочка з водою, вистроїлись черга як за молоком у радянські часи. Це ненормальне відношення до людей. Треба бути на місці і створювати комфортні умови й послуги. Вже маємо партнерів у громаді та обговорюємо нашу співпрацю з фінансової та з організаційної сторони. Рано чи пізно ми все зробимо, але хочеться якнайскоріше. 

Але я переконалась, що жінка може все. У селі чи в місті, у будь-якому віці, у будь-якій сфері. Варто лише вірити та памʼятати, що немає нічого неможливого, якщо є палке бажання.

Коментарі

Суспільство

Як біотехнологиня та вчителька мотивують жінок змінювати професії (ВІДЕО)

Опубліковано

Біотехнологиня та вчителька пішли зі своїх робіт, щоби розвивати прифронтове Запоріжжя. А тепер попри обстріли навчають молодь урбаністики, а жінок — робототехніки. Повну історію героїнь ми розказали на ютуб-каналі ШоТам.

Історія героїнь випуску

Світлана Мамай готувала дітей до успішного складання ЗНО у приватній школі. Та її цілі змінилися, коли на Запоріжжя полетіли ракети, а на околицях точилися бої. Тоді одразу зупинили навчання, а Світлана бачила себе лише у волонтерстві.

«Усе було досить сумбурно — невідомо, що далі. Розгублені діти, розгублена певною мірою я, втрата соціальних напрацювань, які в мене були. Тобто те, що в мене було важливим у викладанні — взаємодія з людьми, це енергетика, яку ти можеш отримувати, — воно повністю зникло», — поділилася культурна менеджерка ГО «Молодь Онлайн» Світлана Мамай.

Читайте також: Підприємець із Вінниці відкрив енергонезалежну реберню на воді (ВІДЕО)

Фото: ютуб-канал ШоТам

У волонтерському штабі вона зустріла Анастасію Торянік, яка полишила роботу в біотехнологічній кампанії, аби надавати гуманітарну допомогу. Світлана та Анастасія спрацювалися і скоро опікувалися волонтерськими групами.

Та невдовзі ГО, яка координувала штаб, припинила роботу. Колежанки опинилися перед вибором: повертатися до звичних справ чи повністю йти в активізм. Тож вони долучилися до ГО «Молодь Онлайн», якій саме бракувало лідерок.

Тепер Анастасія організовує навчання для молоді Запоріжжя, а Світлана займається урбаністикою.

Відео: ютуб-канал ШоТам

Про те, як активістки розвивають громадське життя у власному місті, дивіться повне відео на ютуб-каналі ШоТам. Це відео створили завдяки підтримці Уряду Канади в межах проєкту «Голос жінок і лідерство Україна», що впроваджує Український Жіночий Фонд.

Раніше ми писали, як режисерка відкрила власну кіностудію: 17 років до мрії (ВІДЕО).

Фото: ютуб-канал ШоТам

Коментарі

Читати далі

Суспільство

В Україні презентували стрічку «Сімейний альбом» про родинну історію Голодомору й війни (ВІДЕО)

Опубліковано

У столичному кінотеатрі «Жовтень» 21 листопада презентували документальну стрічку «Сімейний альбом». Його зняла режисерка Марина Ткачук у партнерстві з Музеєм Голодомору та Українським культурним фондом.

Про це повідомили у Міністерстві культури та стратегічних комунікацій.

У фільмі досліджують історичні паралелі, які є між геноцидом росії під час Голодомору 1932–1933 років і в період повномасштабної війни.

Фото: пресслужба МКСК

Читайте також: У Сикстинській капелі та Папських апартаментах створили вісім українських аудіогідів (ФОТО)

«Прем’єра відбулася за участі творчої команди та головної героїні стрічки — британської фотохудожниці Самари Пірс. Її прадід, австрійський інженер Александр Вінербергер став випадковим свідком Голодомору в Харкові 1933 року. Йому вдалося таємно сфотографувати жертв трагедії і передати ці світлини за кордон. Вінербергер прагнув донести світу правду про геноцид українців і зупинити його», — написали в МКСК. 

Коли Самара віднайшла камеру свого прадіда та альбом із фотографіями з України, вона переосмислила свій творчий шлях. Жінка вирушила на Харківщину через 90 років після Голодомору, аби засвідчити сучасні прояви геноциду проти українського народу. 

Відео: ютуб-канал Планети кіно

Читайте також: Столичному театру на Подолі присвоїли ім’я його засновника: що про нього відомо

У міністерстві зазначають, що фільм «Сімейний альбом» уперше представили у світі на ювілейному Варшавському міжнародному кінофестивалі 13 жовтня 2024 року. 

Цей фільм уже озвучили п’ятьма мовами:

  • англійською;
  • польською;
  • німецькою;
  • французькою;
  • іспанською.

Фільм «Сімейний альбом» здобув перемогу на Мистецькому конкурсі державного підприємства «Мультимедійна платформа іномовлення України» у 2023 році. Стрічку створила компанія «Гуд Монінг Дістрібьюшн».

Нагадаємо, що орган із труб і уламків ракет звучатиме на вокзалі у Львові.

Фото обкладинки: ютуб-канал Планети кіно

Коментарі

Читати далі

Суспільство

8 фото Марка Залізняка, які розкривають Голодомор та інші злочини «совєтів» проти українців

Опубліковано

В об’єктив фотографа з Донеччини Марка Залізняка потрапила національна трагедія українського народу, а сам митець, даючи настанови своєму синові-фотографу, казав: «Сину, не міняй цю хорошу справу на рублі. Знімай: те, що сьогодні — рядовий знімок, то завтра буде історією»… І сьогодні його світлини дійсно стали історією, яку тепер неможливо замовчати.

Редакція ШоТам створила добірку фотографій 1930-х років від Марка Залізняка, яка варта вашої уваги.

Біографія фотографа

Марко Залізняк — фотоаматор з хутора Романівка на Донеччині, залишив фотолітопис руйнування українського села Вдале наприкінці 1920-х – на початку 1930-х років. На його знімках увічнено моменти колективізації, розкуркулювання, знищення майна селян, відбирання хліба та виселення до Сибіру.

Фото: архів Покровського історичного музею

Залізняк вже з 12-річного віку захоплювався фотографією. Під час Голодомору йому пропонували стати фотографом у НКВС, але він відмовився. Щоб врятувати сім’ю від голоду, він обміняв свої нагороди з Першої світової війни на два пуди хліба та вивіз їх з Романівки. Пізніше він працював на будівництві заводу у Гришиному, але змушений був повернутися до Романівки внаслідок конфлікту з головою сільської ради.

У 1934 році Залізняк був засуджений за руйнування та крадіжку колгоспної пасіки, але справу закрито після апеляції та зняття звинувачення.

Фотографії Марка Залізняк стали основою для створення документальних фільмів про Голодомор, таких як «Миттєвість нашого життя», «Симфонія Донбасу», «Голодомор» та інших. Ці знімки мають велике значення у збереженні історичної правди про Голодомор, їх використовують у підручниках, монографіях та інших джерелах.

8 фото, що доводять злочини «совєтів»

  1. Розкуркулена сім’я біля свого будинку в с. Удачне Донецької області. 30-ті рр. ХХ століття
Фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

2. Розкуркулювання селянина П. Масюка. Село Удачне Донецької області. 1934 рік

Фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

3. Члени товариства зі спільного обробітку землі перевозять комору розкуркуленого селянина П. Ємця до загальної комори. 1930-ті роки

Фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

4. Збирання замерзлої картоплі на Донеччині. 1930-ті роки

Фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

5. Розкулачені селяни села Вдале Червоноармійського району Донецької області, 1930-ті роки

Фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

6. Доставка майна розкуркулених селян на бригадний двір у селі Удачне Гришинського району Донецької області, 1932 рік

фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

7. Народне гуляння біля гойдалок у селі Гришине Донецької області, 1930-і роки

Фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

8. Збір зернових за допомогою лобогрійки на хуторі Романівському Гришинського району Донецької області. На передньому плані — Марія Леонтьєвна Воробйова, 1930 рік

Фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

Коментарі

Читати далі