

Суспільство
Лікарі готували їжу для пацієнтів на багатті, а місцеві здавали позиції росіян. Як Тростянецька громада зустріла окупацію й відновлюється після
Залишившись відрізаними від військ ЗСУ, жителі Тростянецької громади, що на Сумщині, не здалися, організували потужне підпілля та надавали нашим військовим інформацію про переміщення окупантів.
Росіяни пробули у Тростянці місяць, але встигли завдати великої шкоди — майже зруйнували лікарню, у якій залишалися пацієнти та лікарі. Жінка народила у підвалі двійню, поки окупанти гатили з танків. Та тепер лікарня відбудовується завдяки міжнародним донорам, державі та десяткам небайдужих людей.
Жителі Тростянця розповіли ШоТам, як вони повалили дерева, аби росіяни не зайшли в місто, якою для них була окупація та як попри все відбудувати лікарню відділення за відділенням.

Юрій Бова
міський голова Тростянця.
Повалили дерева, щоб не пустити окупантів
Завдяки децентралізації Тростянець збільшив свій бюджет з 45 до 200 млн гривень. У нашому розпорядженні опинилося 12 старостинських округів — це величезна територія зі своїми недопрацюваннями. Тож нашим завданням стало направити ресурси на розвиток і комфорт людей. До великої війни ми запланували багато проєктів, вклали гроші у лікарню, реконструювали стадіон, почали будівництво спортивно-оздоровчого центру з басейном і спортзалом.
Як для мене почалася війна? О пів на 5 ранку мені подзвонили й сказали, що на кордоні уже бій. А після 11 ранку колони ворожої техніки заходили у Тростянець. Військових у місті не було, тож ми зібралися і спробували зупинити росіян. Повалили дерева на одній з доріг — це перекрило її на кілька днів, й колона не змогла зайти у місто. На жаль, друга таки зайшла, ми не встигли пошкодити ще один шлях.
Чесно, був розпач — 100 одиниць техніки зайшло у Тростянець, а у нас — ніякої зброї, хіба кілька мисливських карабінів. Тож спільно з громадою вирішили переходити у підпілля. У нашій міській раді росіяни облаштували собі штаб — навіть генерали там засідали. Пізніше ми знайшли списки усіх підрозділів, які зайняли місто. У окупантів були плани прорватися на Пирятин і Київ, тож наше підпілля почало діяти. Ми знали, що у сусідньому Лебедині та Охтирці були українські військові.
Я вважаю Тростянець містом героїв
Сформували актив з 30 людей, які обходили і виявляли місця стоянки росіян, робили фото та відео, позначали чіткі координати, їхали в Лебедин і передавали всю зібрану інформацію. Така наша робота дала колосальний результат: ми допомогли ЗСУ знищити у Тростянецькій громади 142 одиниці техніки, у нашому селі Білка було вражено понад 30 ворожих машин! Наші хлопці навіть добу могли просидіти у полі, аби коригувати вогонь. 7 березня нас зареєстрували як добровольчий загін і ми змогли офіційно отримати зброю.

Місцеві надавали нашим військовим інформацію про переміщення окупантів. Фото з архівних відео окупацї.
11 березня у Тростянці наші військові вразили командні пункти противника з Байрактара. За нашими даними саме тоді загинув перший російський генерал. Тож окупанти одразу вийшли з будівлі, яку займали, бо боялися.
Загально у громаді перебувало 300 одиниць окупантської техніки, тут було пекло. Я вважаю Тростянець містом героїв, які ціною власного життя захищали Сумщину. У нас загинуло 47 цивільних людей, їх катували. Росіяни бачили, що у самому місті ЗСУ нема, а кожен день прилітає по їхніх позиціях.
Як міський голова я взяв на себе відповідальність, і ми вивозили цивільних з міста самі. Вдалося вивезти близько трьох тисяч людей — формували колони і їхали об’їзними шляхами через блокпости росіян. Було нелегко. У місті лишалися й колаборанти.
Мене переслідували теж, зламали ворота та обстріляли хату. Сусіди попередили, що в будинку 10 військових у засідці, а на даху сусідів снайпер чекає мого приходу.
У підвалі жінка народжувала двійню, поки окупанти гатили по лікарні
Головний лікар Тростянецької лікарні лишався на місці майже до кінця окупації. Він зміг виїхати за кілька днів до звільнення міста. А до того весь час був з тією частиною колективу, яка залишилася працювати. Лікарі та медсестри не покинули свої робочі місця, надавали допомогу пораненим.
За словами генерального директора Тростянецької лікарні Анатолія Анатолійовича Плахтирі, під час окупації у закладі працювало 60 медиків. Умови були важкі: не було світла, води, газу, доводилося готувати на багатті їжу для пацієнтів.
Лікарню обстрілювали впритул. Спочатку 18 березня вистрілили з танка і пошкодили систему теплопроводу, тож центральний корпус залишився без опалення. А 22 березня два танки виїхали на вулицю і масовано почали гатити по лікарні. Але в палатах залишалися люди, тож всі перейшли до підвалу. Одна жінка навіть народжувала двійню якраз під час цих обстрілів. А взагалі за час окупації в лікарні народилося 8 дітей.
Як розповідає медсестра Дарія Гарячова, спочатку біля лікарні з’явився блокпост, тож довелося ходити через ліс. Але вже 21 березня по дорозі на роботу жінка почула свист снарядів над головою. Того дня медсестра не повернулася додому, пробула в лікарні до 24 березня. О пів на сьому ранку пішла додому, а лікарня уже була повністю розбита. Йшла центральною дорогою — боялася зустріти росіян, але нікого не було.
Дарія пригадує, що до лікарні потрапляли поранені в чергах за хлібом чи олією в місті. Люди не встигали сховатися і отримували уламкові поранення. До лікарні їх привозили люди на приватних машинах, адже швидкі проїхати не могли — росіяни їх не пускали.

Під час окупації у лікарні працювало 60 медиків. Фото: ШоТам.
Лікарня потихеньку запрацювала
Та вже 25 березня росіяни пішли з Тростянця, а наступного дня у місто зайшли ЗСУ. На цьому проблеми не завершилися, адже треба було убезпечити людей. Багато будівель було заміновано, ми знаходили розтяжки й організували патрулювання містом. Також розвозили людям продукти, адже майже всі магазини були пограбовані.
Ми зрозуміли, що люди не зможуть повернутися на свої робочі місця, якщо лікарня залишатиметься зруйнованою. Всюди були уламки снарядів, сліди обстрілів. Після деокупації багато людей запропонували допомогу. Почали з вікон — друзі з Кривого Рогу прислали нам багато плівки й ми заклеїли вибите скло.
А через 5 днів уже склили вікна на першому поверсі. Потім артисти, що бували у Тростянці, організували акцію — у супермаркетах лунали їхні музичні хіти у підтримку нашого міста із закликом допомогти. Так нам вдалося зібрати 200 тисяч і засклити пологове відділення.
Хтось віз обладнання, меблі, ліки — десятки людей допомагали. Медзаклад з Польщі надав нам укомплектовану машину швидкої допомоги. Лікарня потихеньку запрацювала.

Укомплектовану машину швидкої допомоги передали з Польщі. Фото: ШоТам.
За словами генерального директора Тростянецької лікарні Анатолія Анатолійовича Плахтирі, у вересні до закладу повернулося 95 % лікарів та медсестер. Зараз тут працює майже 400 людей. Лікарня обслуговує близько 35 тисяч осіб — це населення Тростянця та сусідньої громади.
Пологове відділення уже повністю відновлене, терапія і неврологія теж, інфекційне відновлюється і утеплюється. Монтуємо модульну поліклініку з меблями і обладнанням, її нам подарувала німецька компанія GIZ. Також завдяки допомозі цієї компанії та міської ради утеплюємо інфекційний корпус — разом на це виділили 4 мільйони. Також Червоний Хрест надав 2 млн гривень на відбудову лікарні. Швейцарська компанія Medair допомогла переобладнати операційні зали — тепер це сучасні простори для роботи. На відновлення уже витратили 50 млн гривень сумарно, але треба близько 150 млн, адже лікарня дуже постраждала. Роботи попереду багато.
Держава включила нашу лікарню в перелік спроможних, тепер ми в програмі відновлення — буде утеплення зовнішніх стін і ремонт у стаціонарній поліклініці. За це відповідає Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури України, яким займається Мустафа Наєм. Це величезна допомога для нас.
Відбудуємо все ще кращим
Я вважаю, що війна відкинула нас на багато років назад. І зараз мусимо переглядати пріоритети на найближчі роки — треба відновлювати зруйновані об’єкти.
Я переконаний, що треба не опускати руки. У нас теж був розпач, я казав Анатолію Анатолійовичу, якщо ми зараз зачинимо лікарню, то вона вже ніколи не запрацює. Адже лікарі роз’їдуться у пошуках нової роботи. Тож з травня і до сьогодні лікарня ні на день не зупинялася, і приймає пацієнтів.
Наша позиція така: ми відновимо краще, ніж було. Це надихає навіть тих, хто приїжджає сюди лікуватися. Бо все навколо розбите, а лікарня — відбудовується.

З травня і до сьогодні лікарня ні на день не зупинялася. Фото: ШоТам.
Що можна порадити іншим громадам? Набратися терпіння і робити. Якісніше працювати з різними фондами, люди хочуть допомагати, треба тільки їх знайти. А тоді чітко пояснити потреби. Ми зробили чек-лист, де працівники кожного підрозділу: освіти, культури чи медицини, написали все, що їм необхідно. Адже просити треба конкретно — 50 ліжок, наприклад.
Для благодійників теж маю пораду: жертвувати тільки те, що одразу можна використати. Якщо швидка, то одразу укомплектована, бо така машина з потрібним обладнанням рятує життя. Я вважаю, що в першу чергу треба допомагати тим, хто був в окупації, бо у таких громад потреб дуже багато. І ділитися, звісно. Якщо в нас було забагато гуманітарної допомоги, ми віддавали сусіднім громадам, які теж її потребують.
Суспільство

Міжнародний Благодійний фонд «Карітас України» оголосив аукціон зустрічей «Прихистки добра», щоб зібрати 2 мільйони гривень на шість прихистків для переселенців старшого віку. В аукціоні розігрують зустріч з письменниками, підприємцями та музикантами.
Про це повідомила пресслужба фонду.
Мета збору
У шести прихистках мережі Карітас — в Бориславі, Івано-Франківську, Коломиї, Тернополі, Чорткові та Одесі — зараз мешкають 154 людини старшого віку. Через скорочення міжнародного фінансування «Карітас України» просять про допомогу, аби ці люди й надалі могли отримувати безпечне житло, медичну допомогу, харчування, гігієнічні засоби, психосоціальні послуги та догляд.
Читайте також: Фестиваль добра: 700 дитячих мрій чекають на здійснення
Мешканці шістьох прихистків — це переважно вимушені переселенці старшого віку, одна з найуразливіших категорій населення під час війни. Більшість з них самотні, з інвалідністю або хронічними захворюваннями. Раніше ці бабусі й дідусі мешкали у Лимані і в Курахово, на сході і на півдні, але через постійні загрози з боку рф евакуювалися.
З ким можна зустрітися
Для участі у зборі треба зробити доброчинну ставку. Так можна виграти зустріч з лідерами думок за кавою, на прогулянці чи онлайн Розіграш проводять на інстаграм-сторінці аукціону. Аукціон триватиме до 29 травня до 23:00. Переможцем стає той, чия ставка підіймається найвище Початок — 2 тисячі гривень, один крок — 200 грн.
В аукціоні вже беруть участь: Оксана Забужко, Ірена Карпа, Артем Бородатюк, Костянтин Розенштраус-Макаров, Антоніо Лукіч, Тетяна Трощинська, Євгенія Клепа, Антон Птушкін, Лілія Пустовіт, Євгенія Кузнєцова, Роман Бахарєв, Олександра Матвійчук, Марина Саприкіна, Елизавета Фещенко, Володимир Луцик, Тарас Панасенко, Саша Ганапольська, Софія Андрухович.
Також на збір можна зробити довільну пожертву


Нагадуємо, що в Києві з’явиться новий безбар’єрний маршрут: деталі.
Фото: фейсбук-сторінки «Карітас Україна» та проєкту «Прихистки добра»
Суспільство

Двоє ветеранів ГУР з ампутаціями зійшли на Гімалаї. Іван Тарн та Олександр Дашко з позивними «Артан» і «Кракен» привертали увагу, аби зібрати 3 мільйони гривень на боротьбу з фантомними болями у проєкті Limitless.
Про це повідомили в ГУР Міноборони України.
«Життя після ампутації є!»
Двоє ветеранів спецпідрозділів ГУР МО України Іван Тарн та Олександр Дашко, які мають ампутації, піднімалися на Гімалаї для благодійного проєкту Limitless. Бійців у горах супроводжували професійні альпіністи Тетяна Яловчак і Тарас Поздній.
Розвідники піднялися на висоту 5280 метрів, тобто до базового табору «Еверест». Олександр Дашко, який має велику ампутацію ноги, поділився, що його знайомі до останнього не вірили у реальність такого задуму: «Мені казали, мовляв, туди люди навіть з двома ногами не піднімаються, а в тебе й так ноги нема, ти ще більше своє здоров’я угробиш — не лізь. Тож мені було важко, але це сходження мають побачити інші хлопці з ампутаціями. Вони повинні побачити, що життя після ампутації є!»
Читайте також: Готові досягати вершин навіть після поранень: це українські військові, які зійшли на Кіліманджаро
Місія проєкту
Під час сходження прагнули привернути увагу до проблем бійців, які мають ампутації, та зібрати 3 мільйони гривень на боротьбу з фантомними болями.
«Фантомний біль ― це коли в тебе нема кінцівки, але так болить, ніби вона в тебе є. Вона може боліти, може свербіти — і мозку треба якось прийняти. Деякі хлопці мучаться з цим роками», ― розповіли ветерани ГУР.



Нагадуємо, що в Криму активісти вшанували жертв геноциду кримськотатарського народу (ФОТО).
Фото: ГУР Міноборони України
Суспільство

У Чернівцях проведуть вісімнадцятий благодійний фестиваль «Буковинська мрія». Для дітей, які переживать складні періоди життя, підготують подарунки. До ініціативи можуть долучитися всі охочі, ставши для маленьких мрійників чарівниками.
Про це редакції повідомили в БФ «Місто Добра».
Мрії, які можуть стати реальністю
Захід готують для дітей, які вже зіштовхнулися з жорстокістю і серйозними проблемами дорослих. На свято завітають вихованці «Міста Добра» та пацієнти медичного центру «Дім метеликів». Серед них є діти з важкими, часто невиліковними діагнозами. Організатори хочуть подарувати свято й тим, хто через війну втратив батьків, дім — це підопічні проєкту «Наші діти», який фонд втілює спільно з Datagroup. Також на захід запрошують дітей, які живуть в родинах, де щодня борються з бідністю та відчаєм.
Читайте також: Три роки не бачив тата: 15-річного хлопця повернули в Україну з ТОТ
«Мрії цих дітей — реальні, щирі й дуже земні. Вони не просять зірку з неба. Вони пишуть листи з мріями про нове взуття, рожеві сукні, мультяшні” ляльки, цікаві книжки, перші в їхньому житті велосипеди, фарби для малювання, Лего або планшет, бо в їхньому світі це – щось велике і недосяжне», — розповідають у фонді.
Організатори пропонують відчути себе чарівниками та здійснити мрію когось із дітей. Таких людей у «Місті Добра» називають добродіями. Долучитися може кожен охочий. Для цього потрібно прочитати листи та надіслати подарунок. Крім того, «мрію» можна вручити й особисто. Усього у фонді потребують 700 пакунків з подарунками.
Деталі можна дізнатись за поштою: [email protected].
Мрії дітей щодня публікує засновниця фестивалю Марта Левченко на своїй фейсбук-сторінці.
Про фестиваль
«Буковинська мрія» — найбільший благодійний фестиваль Східної Європи, на якому вже понад 10 років втілюють дитячі мрії.
Вихованці дитячих притулків, малюки з інвалідністю та діти з бідних сімей пишуть листи-мрії, а дорослі можуть стати добрими чарівниками та допомогти реалізувати ці листи в життя.
За час існування фестивалю-табору більше 10000 мрій дітей стали реальністю. За словами організаторів, учасники перших фестивалів вже виросли і самі стали благодійниками.



Нагадуємо, що Артем Пивоваров подарував перуку з власного волосся пацієнтці Охматдиту (ФОТО).
Фото: БФ «Місто Добра»