Суспільство
Кризовий центр став бойовим. Як ветеранська ГО «Бандерівський Схрон» перейшла на військові рейки
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
«Бандерівський Схрон» – саме під такою назвою існував перший і єдиний в Україні кризовий центр для ветеранів. Тут колишні бійці отримували психологічну допомогу та долучалися до розвитку соціального бізнесу.
Нині центр не працює, адже всі ветерани «різко перестали бути “кризовими” і взяли до рук зброю». Натомість організація повністю переформатувала свою діяльність та вже кілька місяців поспіль займається допомогою колишнім «схронцівцям».
Ігор Чернецький
Засновник громадської організації «Центр для учасників АТО та їхніх сімей “Бандерівський Схрон”»
Ветеран війни. За освітою – юрист, військовий аналітик
Створили єдиний в Україні кризовий центр для ветеранів
Наша організація створила на Прикарпатті перший і єдиний в Україні центр довготривалого перебування учасників бойових дій, які опинилися у скрутній ситуації. Ветерани проводили у нас до пів року (а інколи й більше) та проходили повний курс соціалізації та адаптації.
Військових направляли з департаментів охорони здоров’я та соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації. Власне, гідних альтернатив для колишніх бійців не існувало. Так, є кілька подібних установ, проте, схоже, там працюють не зовсім професіонали.
У нас працювали фахові кризові психологи, а ще ми перемогли в грантовій програмі від Канади та отримали фінансування. Також кілька років поспіль нас фінансово підтримувала обласна рада: ці кошти спрямовувалися на соціальну та психологічну допомогу військовослужбовцям.
Планували розширення мережі Центрів
Цьогоріч ми планували розвиватися та збільшувати кількість центрів по Україні. Адже на цьому етапі могли одночасно приймати до 15-20 ветеранів, тоді як кількість людей у черзі сягала сотні. Це критично, оскільки часу для соціалізації одного ветерана потрібно чимало.
Планували й далі займатися допомогою військовим та розвивати соціальні підприємства, які мали допомогти з фінансуванням нашої діяльності. Це майстерня «Іграшки від Схрону» та підприємство «Кава зі Схрону».
«Бандерівський Схрон»
Ветеранська організація «Центр для учасників АТО та їхніх сімей “Бандерівський Схрон”» юридично була заснована у 2017 році, а загалом працює з 7 квітня 2016 року. Її засновник Ігор Чернецький за освітою юрист, військовий аналітик, учасник Революції Гідності. У ніч проти 18 лютого 2014 року отримав перше важке поранення ноги, внаслідок чого опинився на візку. Відтак, уже маючи інвалідність, брав участь в АТО, мав декілька контузій.
Ігор заснував організацію, аби допомогти бійцям, які опинилися в скрутній ситуації. Кризовий центр розташований у селі Клубівці Івано-Франківської області. Першими психологічну допомогу від ГО «Бандерівський схрон» отримали побратими Ігоря з «Михайлівського руху» і ветерани АТО з різних куточків України.
Центр працював як Будинок ветерана, де бійці могли безкоштовно проживати у колі побратимів: із дозвіллям та консультаціями психологів. Організація існує коштом донатів та доходів від двох соціальних підприємств. Ветеранів залучають до робіт, аби відволікти від тяжких спогадів та думок. Отримані навички допомагають їм ставати більш конкурентними на ринку праці.
Про вторгнення знали заздалегідь
Ми готувалися до повномасштабного вторгнення понад рік. Кожен ветеран розумів, що велика війна неминуча, вона точно мала початися, і саме в такому форматі, як це й відбулося.
Якоїсь миті бійці розповіли, що триває підготовка до форсованих вторгнень. Складно не помітити, коли в тебе перед очима ворог до чогось готується. Наші військові завжди відслідковують, коли бойовики або продовжують окопуватись, або готують плацдарм і розчищають шлях для просування техніки.
Про ймовірне вторгнення ми почали серйозно повідомляти ще наприкінці минулого року. Особисто я робив це як член Руху ветеранів України. Зокрема ми зверталися до влади Івано-Франківщини та закликали сформувати повноцінну територіальну оборону.
За два тижні до 24 лютого ми з побратимами нарешті досягли свого: у регіоні почали створювати добровольчі формування територіальної громади. Але якщо де-факто ТрО була, то де-юре у бригади не було нічого необхідного, навіть особового складу.
Кризовий центр зачинили – допомагати було нікому
Кожен член нашої громадської організації знав і розумів, куди піде в разі вторгнення та що робитиме. Приблизно так все й відбулося 24-го числа. Ми зібралися та роз’їхалися по військових частинах, думок про якісь інші дії ні в кого з нас не було.
Саме відтоді ми перестали існувати в напрямку допомоги кризовим ветеранам. Усі наші «кризові бійці» різко перестали бути «кризовими», взяли до рук військові квитки та пішли до військкоматів. Навіть ті ветерани, які мали інвалідність. Власне, серед них і я, тож сьогодні несу службу в одному з підрозділів ЗСУ.
Місце ветеранів зайняли їхні рідні, які були змушені залишити свої домівки в прифронтових містах та поїхати. З лютого по липень у «Схроні» проживали 18 дружин та дітей наших побратимів.
Замість допомоги ветеранам – підтримка Сил оборони
Ми повністю переформатувалися на допомогу Силам оборони та нашим побратимам і посестрам, які раніше були в. Працювати почали за всіма можливими волонтерськими фронтами: і машини закупляли та переобладнували, і гуманітарну допомогу доставляли, і допомагали з медичною та бойовою підготовкою.
З самого початку взялися за напрям доставлення медикаментів та продуктів до Київщини, Запоріжжя та Харківщини. Кожні 2-3 дні туди вирушали декілька наших машин. Ми роздавали бійцям те, що отримували від закордонних партнерів: харчі, амуніцію, транспорт.
Потім почали самостійно закуповувати машини та передавати їх підрозділам, де проходять службу ветерани зі «Схрону». Члени нашої громадської організації відправили на фронт уже понад 30 автівок, із яких 5 – переобладнали під потреби Сил оборони.
Ми досить серйозно зупинилися на медицині. Так вийшло, що одна з членкинь команди місяць тому пішла служити медиком. Вона добре розуміється на тому, чого саме бракує на фронті. Тому наша команда уважно передивляється все медичне обладнання, що надходить з-за кордону та прямує до шпиталів чи військових частин. Загалом ми сформували та передали на передову тисячі тактичних аптечок.
Коштами допомагають небайдужі та держустанови
Серед ветеранів, які були у складі команди ГО, наразі лише двоє не є чинними військовими. Оскільки ми змінили напрям роботи, то команда оновилася десь на 70%. Вірю, що після перемоги постійні члени «Схрону» до нас повернуться.
Ми сьогодні і далі отримуємо прибуток від нашого соціального підприємства «Кава зі схрону». Люди купують каву, а також «підвішують» її для бійців. Тому ми і каву військовим відправляємо, і маємо фінанси для закупівлі всього необхідного для фронту.
Певне фінансування, яке в нас було до лютого, ми витратили ще до кінця березня. Зараз здебільшого «живемо» завдяки донатам і переказам від діаспори. Фінансово нам допомагає Івано-Франківська обласна лікарня, обласне управління Державної служби охорони, Головне управління податкової інспекції. Вони щомісяця перераховують одноденну зарплату на рахунок організації. Також фінансово підтримують декілька українських айтівців.
Звісно, з часом тенденція донатів пішла на спад. Але «Бандерівський схрон» – це не умовний «Фонд Притули». Ми ніколи не прагнули масштабів фонду, бо маємо свій напрямок. Краще хай буде так, як є, і ми зможемо більшій кількості людей допомогти, ніж будемо «ловити в небі журавля і втрачати синицю з рук».
Кризовий центр точно відновимо, та бракує фахівців
Зараз наше основне завдання – забезпечити теплим одягом та взуттям тих, кому це не може надати держава. Також працюємо над можливістю поновлення індивідуальних аптечок, бо речі з них витрачаються. З цим трохи складно, адже ціна турнікетів досить висока. До того ж ми обираємо винятково турнікети, які мають міжнародні сертифікати та використовуються силами НАТО.
Ми точно відновимо наш кризовий центр, адже не бачимо іншого виходу. Планували зробити це після перемоги, але, можливо, доведеться і раніше. Вже понад місяць до мене надходять запити від психоневрологічних лікарень та особисто заступників командирів із морально-психологічного забезпечення. Вони просять допомогти тому чи іншому бійцю в певній ситуації з нашого профілю: психіатрії та психології.
Читайте також: Зі складів – на передову. Як проєкт «Тачка на ТРОкачку» відновлює радянські вантажівки для ЗСУ
Якщо кількість цих запитів буде збільшуватися, то задумаємося над спробою відновлення роботи. Але, на жаль, частина наших кризових психологів виїхали за кордон, а інші – пішли на службу.
Крім того, за час повномасштабної війни я отримав вже три звернення з проханням поділитися досвідом роботи кризового центру. І це не проблема, я готовий безкоштовно розповідати про всі підводні камені, які в нас були, аби тільки люди не зіштовхнулися із цими проблемами. Хоча й вважаю, що шишки краще набивати на власних помилках. Проте найголовніше – розуміти, що цей час витратиться даремно, що люди дійсно відкриють власні центри, а не «перегорять» цією ідеєю.
Суспільство
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
На столі в бібліотеці села Дружня Анна Михайлівна зберігала папку з документами наших військових. Коли росіяни зайшли в село й оселилися у відділі літератури для дошкільнят, бібліотекарка дуже хвилювалася.
«Я дуже переживала, чи ту папку не забрали так звані визволителі. Після деокупації вскочила в бібліотеку, і мені впала в очі папка — я так зраділа, що вона ціла! Хоч староста не дозволяв заходити в приміщення, адже там ще могли залишатися розтяжки від окупантів», — пригадує Анна Михайлівна.
Тепер бібліотеку в Дружні відновили завдяки волонтерам, а бібліотекарка розповіла ШоТам, як живе після відбудови і як привчає дітей до читання.
Анна Михайлівна Мушинська
завідувачка сільської бібліотеки села Дружня Бородянського району.
Думаю, бібліотекарка — це не професія, а якийсь діагноз
Бібліотека в селі Дружня працює з 1935 року — спочатку була хата-читальня, а тоді вже бібліотека. Вона не завжди була тут — за роки моєї роботи це вже третє приміщення. А працюю я тут близько 40 років, вже й не порахую добре.
Я з дитинства дуже полюбляла читати книжки й бігала до бібліотеки, тож мріяла вступити на філологічний факультет. Так трапилося, що я не пройшла по конкурсу, але жага до книжок залишилась у мене й досі. Я собі думаю, що бібліотекарка — це не професія, а якийсь діагноз.
Читайте також: Врятували понад 1000 книжок у мішках для зерна. Ця бібліотека на Сумщині пережила окупацію і знову працює
Тож уже 40 років працюю бібліотекаркою в селі Дружня. Хочеться передати читачам друковане слово, щоб вони не забували. А взагалі, коли бачу хоч маленьку крупиночку своєї праці — це для мене найвищі ордени.
Спокійно працювали й читали з дітьми, поки не почалося повномасштабне вторгнення. Наприкінці лютого 2022 окупанти зайшли до нас у село — воно невеличке, близько 2 000 людей живе.
Росіяни дуже далекі від реальності та сердиті
Росіян тут було дуже багато. У нас кругом стояли танки, направлені на житлові будинки. У садочку поруч є сховище, тож понад 200 людей там ховалися: і дітки маленькі були, і людей похилого віку багато, і люди з інвалідністю, яких з Бородянки привезли. Хліба ми не бачили понад 3 тижні. Тяжко було.
Окупанти хазяйнували в селі, забирали їжу з погребів, патрулювали вулиці, лякали людей. Ми боялися не те, що на вулицю вийти, а навіть у власні двори. БТРи стояли в кінці нашої вулиці, й окупанти хазяїв з хат виганяли на горище, щоб там жили, а самі будинки займали, і люди не могли навіть по воду спуститися.
Росіяни були далекі від реальності, наче сто років тому були тут. Сердиті такі, злі. От заходить один у двір, а там гарно, нормальний будинок, і каже: «Кто вам разрєшал так красіво жить?».
Колись на нашому полі трактористи орали та знайшли каску й патрончики, де було написано, що загинув воїн, який звільняв село під час Другої світової війни. Його прізвище було Бондаревський, то ми назвали на його честь одну з вулиць. То росіяни питали: «Как уліца називаєтса?». Коли чули, що Бондаревського, то між собою перемовлялися: «О, я тєбе гаваріл, ета Бендеровская».
А ще шукали військових, священника та «прєдсєдателя». Але ніхто нікого не здав, не вказав на них. Староста наш Анатолій Федоренко теж не виїжджав, допомагав людям як міг, ходив вулицями.
Та окупанти були жорстокими. Учительку Олю Савівну вбили: вона йшла від сестри, то її в спину розстріляли. Ще двох чоловіків убили під лісом. Нам не дозволяли навіть похорон влаштувати. Не могли й труну зробити — в тачку людину брали та бігли до кладовища, щоб хоч якось поховати.
Коли окупанти поїхали, в селі стояла страшна тиша
Пробули тут 33 дні, а вже як виходили, то спалили магазин і крайні будинки — дуже злі були. Ввечері в кінці березня вони просто поїхали — така тиша стояла в селі! Було страшно вийти на вулицю. То вже наступного дня ми один по одному виходили в тій страшній тиші. Вірите, навіть горобці не цвірінькали.
Наш будинок уцілів, і сусідські теж. У селі згоріли повністю до 10 будинків. Постраждали сусідні Загальці, Майданівка, Озерщина, Андріївка пошкоджена, Бородянка погоріла. Звісно, перш за все намагалися школи, лікарні, садочки відновити.
У нас у селі староста шукав контакти, щоб нам допомогли з відбудовою, тож благодійники привозили будматеріали: шифер, брезент.
Як уже росіяни вийшли з села, ми з дітьми прибігли до бібліотеки. Тут були вибиті двері, решітки вирвані, дірки в підлозі. Росіяни жили у всіх трьох кімнатах бібліотеки, зокрема, для дошкільнят і першокласників. Там найбільше запаскуджено було: розкидані матраци, недопалки валялися. Всюди розкидані їхні речі, продукти. Дуже погано пахло в кімнатах.
Чесно, я хвилювалася, бо в мене на столі була папка з документами наших хлопців, які з 2014 року воювали. Ми з ними зустрічалися й говорили, у мене були їхні прізвища й телефони, тож я дуже переживала, чи ту папку не забрали так звані визволителі. Вскочила в бібліотеку, і мені впала в очі папка — я так зраділа, що вона ціла!
Але ж староста не дозволяв заходити в приміщення, адже там ще могли залишатися розтяжки від окупантів. Якраз біля столу, де зараз комп’ютер, була величезна дірка.
Коли військові вже все перевірили, то Анатолій Миколайович прислав людей, і почали ремонтувати двері. Поступово приходили до тями, приводили бібліотеку до порядку.
Волонтери зробили бібліотеку сучаснішою
Далі приїхали волонтери і питали: «Чи треба вам якась допомога?». Ми все розповіли, і один з них — Сергій Шварц — привіз своїх друзів на ремонт. Вони купували фарби, шпалери, підлогу зробили, поремонтували електрику. Зробили косметичний ремонт, комп’ютер привезли й килимки.
А вже як поремонтували, то стали мені подарунки приносити — книжки, а також ігри для дітей і пазли. Самі збирали, і їхні друзі допомагали теж. Ми їм дуже вдячні. Багато казок та пізнавальної літератури тепер маємо.
Наші книжки теж зберегли всі — ми їх перетирали, пересушували. Лише кількох не дорахувалися. Хто зна, може, то росіяни й забрали. У нас була гарна серія казок із семи книжок, то лишилося лише дві. Вони були українською мовою — не знаю, чи буряти, які до нас зайшли, добре знали українську, але обкладинки такі яскраві, гарні, то може, як сувенір і позабирали.
Зараз у нас 145 читачів. Приміщення бібліотеки фактично не змінилося, але тепер тут гарний ремонт. Волонтери зробили бібліотеку сучаснішою — вони молоді, тож краще знають, як цікавіше діткам простір облаштувати.
Проводимо різні заходи — наприклад, діти приходять з батьками й читають разом. Влаштовуємо конкурси, даруємо призи за вивчені вірші. Влітку багато часу проводили на вулиці, «Лавочку-читалочку» влаштували: розстеляли килимок і читали та малювали.
Дуже хочеться зберегти бібліотеку
Під час тривоги діти не можуть проходити в бібліотеку, тому я йду до них — беру із собою книжки й читаю їм у сховищі. Садочок у нас близько, тому туди часто ходжу. Діти найбільше люблять казки, але читаємо й різні пізнавальні видання, в ігри граємо. Буває, розглядаємо глобус, щоб дітки знали, де розташована наша Україна.
У нас на другому поверсі жінки роблять кікімори для військових, сітки маскувальні, то разом з ними ми передавали малюнки від наших діток. Зараз діти стали розкутіші, а так то навіть бігати боялися.
А ще хочемо відволікти людей трошки — особливо дітей та підлітків — відволікти від цієї страшної інформації, від війни. Дуже хочеться зберегти бібліотеку, зберегти наше літературне надбання. Я розумію, що пріоритет у відновленні надають не нам. Культура взагалі не дуже була у фаворі, коштів виділяли завжди мало. Але я радію, що є люди, які розуміють цінність бібліотеки. Саме вони прийшли й допомогли, і допомагають досі.
У селі навіть клубу немає, але є бібліотека. Я стараюся, щоб вона завжди залишалася місцем, куди можна прийти, щоб люди не забували, щоб читали навіть в епоху інтернету та мобілок.
Цей матеріал створено ГО «Криголам» за підтримки ІСАР Єднання у межах проєкту «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства», що реалізується ICAP Єднання у консорціумі з Українським незалежним центром політичних досліджень (УНЦПД) та Центром демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ) завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку.
Зміст статті не обовʼязково відображає погляди ICAP Єднання, погляди Агентства США з міжнародного розвитку або Уряду США.
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
На автомобільній дорозі Т-03-10 «Стара Вижівка – Буцин» на Волині дорожники завершили ремонт мосту через річку Вижівка.
Про новину повідомили в Агентстві відновлення.
Зазначається, що це найдовша споруда на дорогах області, яку цьогоріч полагодили. Ремонт розпочали у серпні, будівельники працювали без вихідних.
Також це перший ремонт мосту, якому вже 45 років. За цей час він суттєво зруйнувався та став небезпечний для автотранспорту. А саме цією автодорогою пролягає найкоротший маршрут зі Старої Вижівки до Ковеля та Луцька.
Читайте також: 20 років працювала «на когось», а тепер має власне ательє за грант: досвід швачки з Дніпропетровщини
Що зробили?
Будівельники:
- відремонтували опори,
- влаштували монолітні залізобетонні накладні плити та гідроізоляцію,
- відновили конструкції,
- влаштували водовідведення й тротуари, пішохідні доріжки,
- відновили дорожнє покриття,
- нанесли розмітку та зробили огородження.
Тепер маршрут до районного та обласного центрів став безпечнішим.
Нагадаємо, на Житомирщини відкрили міст через річку Ірша, зруйнований окупантами торік.
Також на Чернігівщині відремонтували міст через річку Сейм.
Окрім того, на Херсонщині відновили два мости, які зруйнувалися через війну.
Фото: t.me/UkravtodorNews.
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
Бійці Сил спецоперацій виявили та навели вогонь HIMARS на російську командно-штабну машину. Це сталося на півдні України.
Про це повідомили у Командуванні ССО ЗС України.
Зазначається, що військові 73-го морського центру ССО під час розвідувальних дій на південному напрямку виявили командно-штабну машину противника. Росіяни використовували її для управління своїми підрозділами.
Аеророзвідники скоригували вогонь української артилерії на ворожу машину. Російську командно-штабну машину знищила американська реактивна система залпового вогню HIMARS.
«Унаслідок влучного удару ворожа КШМ не підлягає відновленню, тобто знищена вщент», — зазначають бійці ССО.
Читайте також: Бочки з томатною пастою були пробиті снарядами й уламками. На Херсонщині відновив роботу консервний завод, який майже знищили росіяни
Про ССО України
Сили спеціальних операцій Збройних сил України — окремий рід сил Збройних сил України, до складу якого входять частини спеціального призначення і підрозділи інформаційно-психологічних спеціальних операцій. Неофіційним гімном є пісня «Тихо прийшов, тихо пішов», написана під час російсько-української війни. Під час повномасштабного вторгнення РФ в Україну воїни ССО виконали низку важливих спецоперацій, зокрема:
- підірвали понтонний міст окупантів на Луганщині;
- знищили ворожі «Гради», що обстрілювали Сіверськодонецьк;
- виявили та знищили станцію зв’язку окупантів на Харківщині;
- підірвали ворожий КамАЗ у глибокому тилу ворога;
- підірвали у тилу ворога міст на Донеччині;
- захопили БПЛА «Орлан-10» із заводською документацією.
Нагадаємо, бійці ССО знищили ворожу САУ 2С3 «Акація» на південному напрямку.
Фото: facebook.com/usofcom.
