«Кримом усе почалося, Кримом має й закінчитися». Дев’ять років спротиву окупації півострова в історіях киримли

26 лютого Україна відзначає День спротиву російській окупації Криму. Цього дня 2014 року люди з різних куточків півострова зібралися на мітинг, що відбувся за сприяння Меджлісу кримськотатарського народу, щоб висловити протест проти захоплення Криму.

Протягом дев’яти років окупації кримськотатарський національний рух не зупинявся, вирішуючи нові виклики, що постали перед киримли. Як кримські татари чинили спротив окупації та захищали свою ідентичність – ШоТам розповіли Гаяна Юксель, Алім Алієв, Ельмаз Акімова й Арсен Тартан.

Гаяна Юксель

членкиня Меджлісу кримськотатарського народу

Кримські татари почувалися впевнено в незалежній Україні

Росія окупувала Крим тоді, коли кримські татари вже майже 25 років як повернулися на свою історичну Батьківщину з місць депортації. За чверть століття вони побудували домівки, виростили дітей, працевлаштувалися. Сформувалося близько 200 організацій, запрацювали кримськотатарські інституції: театр, університет, національна бібліотека, національний музей. І найголовніше, у Криму в політичній площині діяв Меджліс кримськотатарського народу – представницький орган кримських татар, а також відбувалися вибори в Курултай – з’їзд кримських татар.

Ми почувалися впевнено у себе вдома, живучи в незалежній Україні – державі, що розуміла проблеми повернення корінного народу з місць депортації. Звісно, було й багато невирішених питань, але нікому й на думку не спадало звертатися до іншої держави, щоб їх розв’язати. У 2014 році Меджліс кримськотатарського народу став єдиним політичним органом, який на той момент перебував на території Криму й відверто виступив проти окупації. 26 лютого саме за сприяння Меджлісу був проведений найпотужніший мітинг, присвячений цьому, а 15 березня Меджліс закликав усіх кримчан, незалежно від національності, не брати участь у незаконному референдумі. 

Реакція окупантів, яким не сподобалася така позиція представницького органу та кримських татар загалом, не змусила довго чекати. Ми відчули її одразу: нам забороняли проведення жалобного мітингу 18 травня та Дня кримськотатарського прапора 26 червня. Першими в’їзд заборонили лідерам кримських татар Мустафі Джемілєву та Рефату Чубарову, активістам Ісмету Юкселю, Сінаверу Кадирову, а згодом – і багатьом іншим кримським татарам. У 2016 році Меджліс був визнаний екстремістською організацією, і ми вже не могли працювати в нових умовах. Внаслідок репресій і тиску 10 із 33 членів Меджлісу виїхали з Криму на материкову частину України.

Ми завжди говорили, що Кримом усе тільки починається

З 2014 року головною метою національного руху кримських татар стала деокупація Криму, збереження народу та його національної ідентичності, становлення його політичних прав. Наша діяльність поділилася на кілька напрямів. Перший із них – політичний. Меджліс кримськотатарського народу був вбудований у політичне життя України і визнаний спочатку постановою Верховної Ради в 2014 році, а потім Законом «Про корінні народи України» в 2020 році. Усі дев’ять років Меджліс є невіддільною частиною життя країни та процесів, спрямованих на деокупацію півострова. Кримом усе почалося, Кримом усе має й закінчитися. Наші представники, ветерани, члени Меджлісу брали участь у численних заходах в Україні й за кордоном, завжди наголошуючи на необхідності поваги до територіальної цілісності України, повернення Криму та збереження національної єдності.

Другий напрям – соціальний – спрямований на захист представників народу в умовах окупації. Так вийшло, що центральний представницький орган розташований у Києві, а переважна більшість кримських татар стали своєрідними заручниками у Криму. Необхідно було подбати про соціальний захист і зв’язок з Україною через паспорти, свідоцтва й інші документи. Також важливо було забезпечити можливість для продовження освіти. І обов’язково захистити родини політв’язнів. У нас 258 політв’язнів, з них більша частина, майже 190 – кримські татари, які мають багатодітні родини. 

Третім напрямом стало надання юридичної допомоги політв’язням і людям, що зазнають репресій і тиску. Усі наші громадяни, і кримські татари зокрема, потребують правової допомоги й захисту. Четвертий напрям – інформаційний. Усі ці роки ми працювали, щоб про Крим не забули ані в Україні, ані за кордоном. Ця тема була активною в 2014-2016 роках, а потім відчувся занепад, тому що склалося враження, що в Криму тихо-спокійно і кров не ллється. Такий підхід відчувався в політичних колах на Заході. Ми завжди говорили, що Кримом усе тільки починається. На жаль, ми мали рацію.

За дев’ять років настрої кримських татар не змінилися

Ми відчували міжнародну підтримку від країн, що завжди були на боці України, від організацій міжнародного рівня: ООН, ОБСЄ, Європарламенту, НАТО, ЮНЕСКО, ПАРЄ. Однак у таких ситуаціях важливим є результат, а його ми ще не досягли – Крим не повернений. Водночас не можна применшувати потужну роботу, яку провела і Україна, і міжнародні партнери. Були ухвалені численні резолюції та рішення на захист територіальної цілісності України й повернення Криму до її складу. 

Кримські татари у 2014 році на 100% були проти окупації Криму. Ми добре знаємо, що таке Російська імперія, Радянський Союз і РФ. У нас хороша генетична пам’ять, ми не забуваємо, що вони робили з нами, починаючи з анексії Криму у 1783 році. Наші дідусі й бабусі добре пам’ятають, як це – коли радянський озброєний солдат заходить у дім. Вони в 1944 році це пережили, а ми – у 2014-му.

За дев’ять років настрої кримських татар не змінилися – просто вони приховані. Територія Криму повністю під контролем, тому вільно говорити й діяти там – складно, це подвиг. Якщо людина мовчить, це не означає, що вона погоджується. Просто вона вимушена це робити, живучи в умовах окупації. Кримські татари чекають на Україну й вірять, що ворог буде покараний. Після деокупації розпочнеться процес долучення Криму до українського контексту й контенту. І цей процес відбудеться з урахуванням усіх тих помилок, що робилися протягом чверті століття незалежності країни. Україна вже готується до цього: проводяться експертні обговорення щодо Криму після деокупації.

Алім Алієв

заступник генерального директора Українського інституту, журналіст, правозахисник

Як би окупанти не залякували людей, протести все одно відбувалися

Після окупації на півострові активізувався волонтерський рух. Наприклад, місцеві мешканці передавали їжу та необхідні речі українським військовим частинам, що перебували в Криму. Пам’ятаєте ці кадри, коли кримські татари приготували плов у великому казані й передавали його через паркан? Розпочалися акції протесту. На 8 березня вийшли жінки, які виступали за підтримку територіальної цілісності.

На початку березня кримський татарин Решат Аметов вийшов на одиночний пікет у Сімферополі з протестом проти окупації. Російські силовики закинули його в машину, через кілька тижнів його понівечене тіло знайшли в лісі. Решат Аметов став першою цивільною жертвою війни, про яку ми знаємо. Однак як би росіяни не залякували людей, протести відбувалися все одно. Тому окупанти почали саджати, викрадати та вбивати активістів, журналістів і просто громадян, які висловлюють свою позицію. 

Коли Росія почала вводити окупаційні адміністрації та силовиків, з’явилися низові ініціативи, наприклад, «Кримська солідарність» що об’єднала громадянських журналістів, адвокатів, родин політв’язнів, які висвітлюють судові процеси, процеси обшуків і затримань. Хоча Меджліс був заборонений як екстремістська організація, його осередки неформально діють.

Ще один наочний приклад протесту – мій хороший друг Наріман Джелял, журналіст і перший заступник Меджлісу кримськотатарського народу. У 2021 році Наріман був одним зі спікерів саміту Кримської платформи, але після його повернення до Криму проти нього завели кримінальну справу. Так звані російські суди засудили Нарімана на 17 років ув’язнення, позбавивши кримських татар і проукраїнських мешканців півострова явного лідера.

Спротив після повномасштабного вторгнення

Важливо говорити про протест, який ми спостерігаємо вже під час повномасштабної війни. Станом на сьогодні окупаційні суди Росії в Криму завели близько 250 кримінальних і адміністративних процесів за дискредитацію російської армії на людей, які вішали український прапор, співали український гімн або інші пісні, наприклад «Червону калину» або «Стефанію». На людей, які в соцмережах засуджували повномасштабну війну й називали Росію агресором. На вчителів у школах, які пояснювали дітям, що відбувається насправді.

Богдан Зіза – один з яскравих прикладів. Це художник, який навесні 2022 року на знак протесту проти війни Росії взяв і облив жовтою і синьою фарбами двері окупаційної адміністрації Євпаторії. Богдана викрали, він піддавався тортурам, а тепер його звинувачують в екстремізмі й тероризмі. Важливо відзначити, що Крим з 2014 року став для Росії у 2022 році рольовою моделлю щодо процесу окупації нових територій. Починаючи зі створення катівень у підвалах, викрадення та вбивств активних людей до проведення фейкових референдумів.

Попри всі заборони, люди на півострові перебувають в одному інформаційному контексті з Україною. Пам’ятаєте лавочки в Севастополі, на яких було написано «Буча», «Ірпінь», «Маріуполь»? Мешканці Криму розуміють, що відбувається в інших регіонах України. Кримськотатарські бабусі й дідусі читають молитву Дуа – це також один з ритуалів. На кримськотатарських весіллях завжди вмикали українські пісні на знак протесту, але тепер, після повномасштабного вторгнення, окупанти почали пресувати і в цьому.

Необхідно працювати з переусвідомленням історії

У 2022 році Крим повернувся в публічний інформаційний контекст України. І навпаки – ще більше українського контексту стало в Криму серед місцевих мешканців. Усі відстежують перебіг війни, бачать, що відбувається на полі бою, а також акти геноциду, що творить Росія стосовно українських громадян. Очевидно, що це не залишає людей байдужими. 

Українцям важливо не забувати, що в Криму живуть і чекають на деокупацію сотні тисяч проукраїнських мешканців, попри те що Росія колонізує півострів, намагається знищити ідентичність і мілітаризувати свідомість, звозить практично 700 тис. нового населення з Росії.

Дуже важливо підтримувати кримськотатарську ідентичність, культуру й мову. Необхідно працювати з переусвідомленням історії та наслідків колонізації на півострові, починаючи з назв міст і селищ, які після депортації були тотально перейменовані. Важливо говорити про формати кримськотатарської національної територіальної автономії у складі України, які передбачають і право зберегти власну ідентичність, і брати відповідальність за свою Батьківщину разом з українцями.

Ельмаз Акімова

активістка, громадянська журналістка

Моя громадська діяльність почалася з одиночного пікету

У лютому 2018 року в Бахчисараї я вийшла на одиночний пікет проти варварської так званої реставрації з боку окупаційної влади в Криму кримськотатарської історичної пам’ятки – Ханського палацу. Це була не реставрація, а кампанія зі знищення Хансараю – резиденції кримськотатарських ханів. І, на превеликий жаль, вона досі триває. Все, щоб не залишити в Криму слідів історії корінного народу. Під час пікету на мене накинулися двоє провокаторів – жінка і чоловік.

Вони порвали мій плакат і кричали, що кримські татари вічно невдоволені та що нам треба забиратися в Україну, якщо нам так не подобається жити в російському Криму. Усе це вони знімали на відео. А потім приїхала поліція, погрожувала мені, після чого я поїхала у відділок. Звичайно, я написала заяву на нападників і на дії співробітників поліції, але справедливості в Криму чекати і не варто було – правоохоронці відповіли мені відпискою про те, що буцімто «склад злочину відсутній».

У той день розпочалася моя громадська діяльність. Я стала громадянською журналісткою, почала висвітлювати судові процеси проти громадян України, яких переслідувала російська влада в Криму. Писала про порушення прав і масові обшуки в домах кримських татар. Співорганізовувала акції до пам’ятних дат нашого народу. Я є координаторкою кримськотатарської громадської ініціативи Nefes, членами якої є політичні в’язні – журналіст, перший заступник Меджлісу кримськотатарського народу Наріман Джелял та журналіст Асан Ахтемов.

Щорічно наша громадська ініціатива організовує міжнародний онлайн-диктант єдності кримськотатарською мовою. Після арешту Нарімана Джеляла та Асана Ахтемова організовувати його стало важче, але ми не маємо наміру припиняти свою діяльність і віримо, що дуже скоро ми дочекаємося їх на свободі і продовжимо працювати разом. 

Люди з непохитною позицією склали кістяк суспільства в Криму

Після 2014 року активістам стало набагато важче й небезпечніше займатися своєю діяльністю, бо такі люди перебувають під постійним наглядом правоохоронних органів. Ті, хто залишилися і продовжили займатися своєю справою, склали сильний надійний кістяк нашого суспільства після 2014 року. Треба розуміти, що є багато людей з непохитною громадянською позицією, які не є публічними особами, проте вони завжди готові допомагати у спільній справі. Це вчителі, юристи, підприємці, фермери та інші. Усі, хто не може залишатися осторонь від проблем народу. Особисто для мене одним із найцінніших досягнень за останні дев’ять років є об’єднання всіх цих різних людей заради того, щоб принести користь своєму народові в ці складні часи.

Після арешту в 2021 році Нарімана Джеляла про кримських татар на міжнародній площині стали згадувати частіше. Наріман Джелял не покинув Крим, хоча у нього була така можливість. Але після 2014 року він залишився на своїй Батьківщині та був одним із вільних голосів кримських татар з окупації. Окрім відкритої діяльності в Криму, він не боявся брати участь у міжнародних заходах, присвячених порушенню прав в окупації. Навколо нього згодом стали збиратися активні люди в Криму, він працював із молоддю. Навіть тепер, перебуваючи в СІЗО, він не перестає висвітлювати важливі проблеми. 

Агресивна пропаганда здебільшого не діє на кримських татар

Міжнародна підтримка в умовах окупації повинна бути не ситуативною, а постійною. Не тільки тоді, коли ми стикаємося з масовими обшуками та арештами, коли в нас викрадають людей, катують їх і погрожують родинам. Треба розуміти, що люди на окупованих територіях залишаються абсолютно незахищеними і вони потребують підтримки. Як з боку України, громадянами якої вони були, є і залишаються, так і з боку міжнародних організацій. Я просто хочу, щоб про це пам’ятали. Бо наша боротьба триває не рік, не два, а вже дев’ять років поспіль. 

Кримські татари в Криму співпереживають українцям. У багатьох близькі та друзі перебувають на територіях, які нині під обстрілами. Люди постійно моляться за них. живуть надією. Багато хто виїхав, щоб не йти в армію РФ, адже вони є громадянами України і не хочуть воювати проти своєї країни. Незважаючи на те що в Криму агресивна пропаганда, на кримських татар вона здебільшого не діє, і окупаційна влада це розуміє. Однак люди в Криму абсолютно ніяк не захищені, у разі чого ніхто не стане на їхній захист. 

Я точно знаю, що після звільнення Крим не може і не повинен залишатися таким, яким він був до 2014 року. Потрібно відкинути синдром меншовартості й совкову імперськість і будувати повноцінну європейську державу з рівними правами для всіх громадян нашої країни від Криму до Чернігова, від Львова до Донецька. Сподіваюсь, що саме так і буде.

Арсен Тартан

активіст

Організовував розважальні заходи, щоб підтримати кримських татар

Я займаюся громадською діяльністю з 2008 року. Ще живучи в Євпаторії, у мене була організація, де ми популяризували культуру, історію, традиції та звичаї кримських татар, влаштовували екскурсії та освітні курси. Після окупації півострова я переїхав до Києва та продовжив цю діяльність, проте у зміненому форматі. У Києві тоді почало з’являтися дуже багато людей, які виїхали з Криму й залишилися без землі під ногами. Я маю на увазі не тільки матеріальні речі, а й спілкування насамперед. Адже це одна з основних потреб людей як соціальних істот.

Я сконцентрувався на організації заходів, спочатку це були івенти виключно розважального характеру. Тоді в них була така потреба, як би це святково не звучало. Був запит на те, щоб переключитися – людям вистачало проблем. Тож потрібно було їх зібрати, створити приємну атмосферу, познайомитися, поспілкуватися, знайти спільних родичів – без цього не обходиться жодна зустріч кримських татар. Люди успішні тільки тоді, коли вони не переживають та починають адаптовуватися в нове суспільство. Деякі проєкти, які були потім реалізовані на значно вищому рівні, часто починалися з таких знайомств на концертах або під час кінопоказів.

Зустрічі з видатними киримли, кримськотатарська Вікі та перформанси

Перші два-три роки наша спільнота в Києві розвивалася дуже стрімко. Згодом виник запит на інтелектуальні й освітні заходи. Утворився клуб інтелектуальних ігор та кіноклуб, ми організовували тематичні екскурсії. Масштаб заходів став більшим. Протягом трьох місяців кожні вихідні ми влаштовували для молоді зустрічі з потужними особистостями: Рефатом Чубаровим, Ерфаном Кудусовим, імамом та іншими.

На 90% це були кримські татари, але нас підтримували не тільки вони. Наприклад, Олексій Носівець, який за останні чотири роки повністю вивчив кримськотатарську мову й багато долучався до наших ініціатив. Наприклад, допоміг мені з втіленням ідеї фарбування прапорів на Оболонській набережній. Він повністю взяв технічну частину реалізації на себе. А через кілька днів після знайомства з Антоном Процюком, адміністратором української Вікіпедії, ми створили ініціативну групу для наповнення кримськотатарської Вікі.

Ми влаштовували акції та перформанси, висловлюючи своє ставлення до окупантів. Одна з моїх улюблених – флеш-стьоб «Діди отжигали» до 450-річчя спалення Москви кримським ханом, яку ми організували з ексбранцем Кремля Ісмаїлом Рамазановим. До посольства РФ прийшли люди з портретами «дідів» – вигаданих намальованих воїнів Кримського ханства. Метою нашої акції було показати, наскільки смішно для нормальних людей хизуватися тим, до чого не маєш стосунку, і радіти війнам, в яких не буває переможців і є тільки смерть. А ще що «мир» і «рускій мір» – це антоніми.

Ми не можемо без України, а Україна не може без нас

Станом на сьогодні активні проукраїнські люди в Криму складають критичну меншість. Внаслідок колоніальної політики Росії населення півострова значно збільшилося. Крим – це регіон, що потребуватиме радикальних рішень. Якщо серед 2,5 млн населення залишаться 2 млн проросійськи налаштованих, свідомо чи несвідомо, то кого вони приведуть до влади на місцевому рівні? 

Для кримських татар очевидно: для збереження культури й мови немає інших важелів, окрім кримськотатарської національно-територіальної автономії. Вона має певні принципи квотування, що обмежить прохід до влади проросійських реваншистських сил. Розділяти кримське й українське питання в Криму не можна в жодному разі. Ми не можемо без України, а Україна не може без нас.