Крізь очерет – до козацьких поховань, або Як я реанімувала міський трамвай №20 і розповідаю справжню історію Одеси

Одеситка Юлія Карабаджак ще до вторгнення мріяла стати екскурсоводкою та розповідати туристам про справжню, а не міфологізовану Одесу. Навчання дівчини обірвала війна, однак вона не відступила від своєї мрії. Юлія дала друге дихання унікальному трамвайному маршруту, що проходить історичними локаціями. Зокрема, старовинним козацьким кладовищем, яке доводить, що Одеса існувала задовго до дати, нав’язаної російською пропагандою.

Для цього вона записала перший українськомовний аудіогід та влаштувала масштабну толоку, прибравши весь «очеретяний маршрут». Але й на цьому не все! Сьогодні одеситка працює над проєктом скверу на кінцевій зупинці трамваю та готує аудіогіди для інших маршрутів. Про зміни, які стають туристичною візитівкою міста, Юлія розповіла команді ШоТам.

Напередодні вторгнення почала вчитися на екскурсоводку

Незадовго до повномасштабної війни я вирішила змінити свій шлях і відшукати справу, якою займатимусь впродовж життя. Моя ідея полягала в тому, аби стати екскурсоводом в Одесі й проводити оглядини міста для іноземних туристів. Однак я встигла закінчити лише теоретичну частину навчання. До практики не дійшла – росія знову атакувала Україну.

Звісно, з початком повномасштабної війни взагалі не йшлося ані про екскурсії, ані про туристів, а про іноземних – поготів. Перший час я намагалася відволікти себе від постійного моніторингу новин приготуванням кексів. Це було чимось новим для мене, яскравим, красивим. Згодом спробувала продавати свої вироби, спочатку друзям і близьким, а згодом – незнайомцям.Навіть випікала профітролі для місцевої кав’ярні. Та зрештою я усвідомила, що геть не моє, і точно не те, чим я хочу займатися в житті. Тож довелося знову вирішувати, що робити далі.

І відповідь не змусила себе довго чекати: я зрозуміла, що варто почати розповідати про Одесу, і робити це саме українською мовою. Усе своє свідоме життя я спілкувалася російською, вела цією мовою всі соціальні мережі. Ба більше, навіть перші пів року повномасштабної війни продовжувала говорити російською. Але якоїсь миті я зрозуміла, що час це змінювати.

Хотіла довести, що Одеса – не місто радянських наративів

Я відчула, що можу зламати ці радянські наративи, що окупували моє місто. Мені закортіло донести, що Одеса – це не кримінальне місто з Мішою Япончиком, а зовсім навпаки. А для того, щоб розповідати про Одесу, потрібно було насамперед її пізнати. Тому я ходила на екскурсії, читала, вивчала історію і щоразу була в захваті від того, які скарби криються у моєму рідному місті. 

Історія Одеси стала для мене своєрідним інформаційним фронтом, битву за який я розпочала у своєму блозі в інстаграмі. До цього моменту він був російськомовним і не мав якоїсь конкретної мети. Однак пізніше я усвідомила, що це саме той інструмент, який допоможе мені боротися і покаже Одесу такою, яка вона є насправді. Хоча, зізнаюся, було чимало сумнівів, адже блогерів вже багато, здавалося, що всі ніші зайняті і пробитися буде нереально. 

Я почала з українізації свого блогу і себе. Складно – так, неможливо – ні. З самого початку був певний внутрішній спротив, коли в мережі ширилися сварки про «не таких російськомовних». Але я заспокоїлася, взяла себе в руки і вирішила це виправити в собі. На щастя, в Одесі багато розмовних клубів, які підтримують охочих у вивченні української. І я завітала до одного з них.

І там я побачила, що в місті є безліч людей, які прагнуть перегорнути сторінку й почати говорити українською. І мені сподобалося. Так, було доволі складно, але все ж я потроху крокувала до своєї мети.

Скажу відверто: в Одесі було складно першою почати розмову українською, переступити цей бар’єр. І щоб його зруйнувати, я поїхала в Київ. Буквально на один день. І це спрацювало! Я говорила з людьми українською, а в голові крутилася думка: «Навіть, якщо я кажу щось не так, мене тут ніхто не знає, а цих людей я бачу вперше і востаннє». І це допомагало. 

Українізувалася сама й почала допомагати з цим іншим

Звісно, весь процес був поступовий. Пригадую, як приємно було вперше замовити каву українською, а потім заговорити з друзями. Інколи, коли я все ж втомлювалася, то переходила на російську, трохи відпочивала, але потім поверталася до свого брейн-шторму. Допоки це не стало чимось звичним. Хоча і зараз часом мені складно пригадати якесь слово, та це не заважає продовжувати розмову і отримувати компліменти щодо моєї української. 

До речі, це стало для мене однією з причин організації «Кавових зустрічей» – одного з моїх проєктів, що допомагає дівчатам-одеситкам починати спілкуватися українською. Чому кажу саме дівчаткам? Бо чоловіки приходять до нас дуже рідко. 

Як правило, збирається близько 12 людей у приємному місці і з чашкою кави або чаю. Можна сказати, що ми самостійно створюємо тепле та безпечне середовище для спілкування українською. Ніхто нікого не змушує і ні до чого не зобов’язує. Це просто привід для зустрічі та невеличкої практики рідної мови. 

Ви чули про 20 маршрут? Ми вам розповімо

Історія аудіогіду для 20 маршруту трамваю в Одесі почалася з того, що влітку я побувала на заході «Культурна реставрація». Серед усіх розваг, які презентували організатори, був «Книжковий курінь». Це мандрівна бібліотека, в які можна взяти будь-яку книгу безкоштовно, а через два тижні – повернути назад. 

Я взяла маленьку книжечку під назвою «Одесские трамвайные истории». У ній описувалися історії трамваїв та зупинкових павільйонів Одеси. Здебільшого ці історії я знала, але книжка освіжила їх у пам’яті. І я подумала, що про це варто розповісти у своєму інстаграмі, зауваживши, що більшість павільйонів трансформувалися у якісь продуктові магазини чи шиномонтажі. А ті, що залишилися без уваги, – просто занепадають. Мені хотілося показати, що Одеса має ще ось таку спадщину, яку, на жаль, ніхто не зберігає. 

20 маршрут я виокремила серед інших, адже він унікальний. Його шлях пролягає не серед житлових кварталів, а повз очерет. І, особисто мені він чимось нагадує тунель кохання у Клевані, що на Рівненщині. Утім, якщо у Клевані тунель, то наш 20 маршрут йде просто крізь очерет. 

Як народилася сама ідея аудіогіду для цього трамваю, я точно не пригадаю. Але чітко пам’ятаю, як закортіло зробити 20 маршрут ще однією туристичною локацією Одеси, яку можна відвідати навіть під час війни, коли пляжі заміновані, а більшість туристичних місць не працюють.

Моя ціль – не лише туристи, а й популяризація історії

Але туристи – не єдина мета. Я прагнула привернути увагу саме до історії цього маршруту. Адже, крім того, що він сам по собі дуже старий, 20 трамвай проїжджає повз старовинний Сотниківський цвинтар із десятками козацьких поховань. Найдавніша могила датується 1791 роком – а це на три роки раніше, аніж «офіційно» заснували Одесу.

До того ж на цьому маршруті можна побачити Шкодову гору з унікальними печерними будиночками, в якій жили наші «пращури-одесити». На щастя, з’явилися небайдужі люди, які хочуть зберегти ці пам’ятки. Так само, як і я – 20 трамвай.

А тому можу з упевненістю сказати, що цей маршрут – не просто «мальовничий куточок» Одеси. Ні, він також виконує надзвичайну історичну місію та має неабияку цінність, яку ми маємо зберегти. Зрештою, це кладовище доводить, що Одесі точно більше 200 років.

Завдяки цьому в мене з’явилася ідея створити аудіогід для 20 маршруту. Увесь процес зайняв у мене приблизно місяць, можливо, трохи більше. Більшість часу я витратила на те, аби проїхатися 20 трамваєм, зафіксувати час між зупинками, розписати особливості кожної з них. 

Усю цю інформацію я вмістила у цікавий і доступний текст та записала перший аудіогід маршрутом. Скажу відверто, записувала все вдома, на звичайний диктофон у телефоні. А потім – самостійно монтувала на комп’ютері. Власне, так і з’явився українськомовний аудіогід маршрутом 20 трамваю.

Через тік-ток про аудіогід дізналися понад 650 тис. людей

Вже зараз я планую зробити його більш професійним та адаптувати під сам трамвай. Тому що перша версія налаштована під слухача у навушниках, а хочеться зробити так, щоб його прослухали якомога більше людей та дізналися про усі цікавинки, які приховує у собі маршрут. 

З самого початку публікації аудіогіду я практично не отримувала відгуків. Він не набирав прослуховувань та жодних реакцій. Тоді я відзняла відео та розповіла, чому варто скористатися цим трамваєм. У тік-тоці цей ролик «залетів» на 650 тисяч переглядів. Для мене це і досі щось неймовірне. Та все ж ажіотажу маршруту не додало навіть це. 

На новий рік я поїхала до Львова і побачила там схожу історію, але замість трамваю був ретро потяг, який їхав зі Львова у Брюховичі буквально 15 хвилин. І, уявіть, на нього чекала купа туристів. Мені було дуже шкода, що в Одесі занепадає такий потенціал. Адже трамвай є, очерет є, аудіогід є, історія є – бракує лише людської зацікавленості. 

За півтори години ми з містянами прибрали весь маршрут

Мені не давало це спокою аж до березня, допоки я не відвідала захід, на якому пояснювали, як перетворити ідею на проєкт і знайти для нього фінансування. Там я розповіла про свою мріюі посіла третє місце серед запропонованих ідей.

Ця «бронза» дозволила мені можливість розмістити проєкт на краудфандинговій платформі й збирати кошти на реалізацію. Та, на жаль, у мене не було прописаного бюджету і я не знала, на що конкретно потрібно збирати ці гроші. Я мала лише уявлення про те, що варто зробити, наприклад, із зупинками. Але, знову ж, без конкретики. 

Тому першочергово вирішила, що час прибрати усе сміття, яке накопичилося на 20 маршруті. Для цього опублікувала анонс у соцмережах і за два тижні до події мою анкету заповнили понад 130 волонтерів.

Це було приємно, адже я не знала нікого з цих людей. Вони хотіли допомогти і прибрати маршрут. Це були і дорослі, і діти, і студенти, і навіть пластуни. Ми зібралися і взялися до роботи, якою було чимало. Крім того, зі мною зв’язалися представники департаменту міського господарства, запросили на зустріч і сказали, що це чудова ініціатива, яку вони залюбки підтримають. А ще надали обладнання та інвентар для прибирання. 

Ми впоралися за годину чи півтори. Усі волонтери розділилися на групи, відпрацювали на своїй ділянці, тож незабаром увесь маршрут став охайним та чистеньким. До того ж нам виділили окремий вагон, який був нашим «таксі» і підвозив на кожну станцію. 

Зараз я спостерігаю, що популярність маршруту поступово зростає. Про це зокрема свідчить кількість прослуховувань аудіогіду, а ще я бачу, коли мене позначають у сторіс в інстаграмі. Це приємно, адже люди дізнаються про історію маршруту, Одеси і помічають те, чого раніше, можливо, не бачили. 

У планах – сквер для відпочинку містян на кінцевій зупинці

Однак толока і люди, які користуються цим маршрутом – не кінцевий результат. Я активно працюю над тим, аби створити на кінцевій зупинці сквер. Перетворити цю локацію на місце, куди захочуть приїхати люди. Тобто не просто дістатися трамваєм із точки «А» у точку «Б», а приїхати, щоб насолодитися маленькою подорожжю і відпочити.

Для цього я заручилася підтримкою представника Одеської архітектурно-будівельної академії, який зацікавився моєю ідеєю. Він взявся розробляти концептуальний проєкт скверу і реставрації зупинки. Коли ми отримаємо візуальний план, то зможемо просити одеситів підтримати наш проєкт. А відтак – іти до міської влади, отримувати дозвіл і шукати фінансування.

Крім того, я створила аудіогід історичними місцями Одеси, зараз думаю, як продовжити історію трамваю і куди ще можна зводити людей, яким подобається слухати та насолоджуватися краєвидами міста. Також у планах – озвучити історію ще одного одеського трамваю.

Він, на відміну від 20 маршруту, йде дуже довго і проїжджає чимало місць, які ховають в собі чимало цікавого. Та й взагалі, було б чудово, аби Одеса стала містом, де кожна поїздка може розповісти щось нове. І не лише українською, а й англійською, французькою чи німецькою. Думаю, це також спонукатиме туристів приїжджати до Одеси. 

Але поки що це лише плани на майбутнє. Найближчим часом, а саме 24 червня, я планую влаштувати івент для містян та туристів на кінцевій зупинці 20 маршруту. Маленький захід, на якому ми презентуємо концептуальний проєкт скверу. Дуже сподіваюсь, що нам вдасться заручитися підтримкою містян.