Комахи на безпілотниках: як підприємиця з Полтави рятує українську кукурудзу

У дитинстві Любов Лисенко мріяла про власні чобітки та робити щось таке, що змінюватиме світ на краще. Нині вона радо взуває звичайні гумаки, аби поїхати в поле й подивитись, як над соняшниками злітають безпілотники з особливими «пасажирами» на борту — крихітними, як крупинка манки, яйцями.

Метод захисту врожаїв за допомогою комах-хижаків не новий, але Любов вивела його на новий рівень — своїх габробраконів і трихограм вона випускає на українські поля зі спеціальних БПЛА.

Як робота в онкодиспансері підштовхнула її вивчати комах і як два безпілотники врятували її бізнес під час повномасштабної війни, підприємиця розповіла ШоТам.

Виховувала бабуся

Я народилася в родині вчительки та комбайнера в глухому селі на Полтавщині — туди навіть громадський автобус заїжджав усього раз на тиждень. Так склалося життя, що я дуже рано залишилась без батьків, і мене виховувала бабуся.

Жили ми з нею бідно, інколи навіть не було чого приготувати на вечерю. Я жартую, що то були такі «розвантажувальні» дні.

У школі теж було несолодко. Наді мною глузували, бо я ходила в старих бабусиних чоботях, тож я змалку прагнула досягнути успіху в житті. Та найбільше мене хвилювало, що я зможу змінити не для себе, а в світі загалом.

Плакала, бо телефон вже винайшли

У 7 років, коли мої подружки плакали, що не мають якоїсь ляльки, я плакала, бо все найкраще в цьому світі винайшли: вже є телефон, є телевізор. А що ж лишається мені? Що такого неймовірного можу створити я? Вже тоді мені дуже хотілося хоч трошечки змінити наш світ на краще.

Після школи було медичне училище, а далі я шість років пропрацювала в онкодиспансері. Мене дуже вразило, як за цей час змінився вік пацієнтів: коли я лише прийшла на роботу, в нас лікувалися люди за 50 років, а вже коли звільнялась, наймолодшому пацієнту було 18. Мене це жахало. Я задумувалась, чому так відбувається, і як впливає на нас те, що ми їмо, п’ємо, чим дихаємо.

Шкідників у Червону книгу досі не внесли

Коли я вперше почула про те, що є комахи, які можуть замінити хімікати на полях, це дуже мене зацікавило. Препарати-інсектициди, які використовують для боротьби зі шкідниками, завдають непоправної шкоди не лише тим, проти кого задіяні, а й багатьом іншим живим організмам навколо, зокрема й самій людині. Щовесни в період масової обробки полів соцмережі рясніють повідомленнями селян про те, що загинули бджоли, захворіла худоба…

Водночас самі шкідники досить швидко пристосовуються до хімпрепаратів, і аби досягти результату, виробникам доводиться збільшувати дозу діючої речовини. Та навіть при цьому я не знаю ще жодного шкідника, якого б внесли до Червоної книги України, бо він на межі зникнення. Людина використовує агресивні методи захисту рослин уже близько 100 років, але шкідників так поки нікому й не вдалося знищити.

Відтоді думка про можливості ширшого використання на українських полях ентомофагів — хижих комах, які порушують життєві цикли шкідників, — міцно засіла в моїй голові.

Казали, що я розводжу мух

Коли я почала робити перші кроки в цьому напрямку, в галузі біотехнологій все було дуже сумно: ті біолабораторії, які були створені ще за радянських часів, занепали, а нові не будували, адже конкурувати зі світовими виробниками хімпрепаратів було майже нереально. Тих, хто готовий був хоча б розглядати якісь альтернативні рішення, були одиниці.

Але я ризикнула й у 2011 році заснувала компанію «Біобаланс», аби популяризувати на українському ринку саме біологічний метод боротьби зі шкідниками як альтернативу хімічним інсектицидам.

Тоді на все з часточкою «біо» в назві ще дивилися з насмішкою, і взагалі про мене казали, що я просто розводжу мух.

Габробракони та трихограми в холодильнику

Але ми все ж розводимо не мух, а габробраконів і трихограм.

Трихограма — один з найпопулярніших агентів біологічного методу захисту рослин. Це така дрібна комаха, яка знаходить яйцекладки багатьох шкідників сільськогосподарських культур у ґрунті чи в стеблах рослин і відкладає свої яйця в ті личинки. Найчастіше трихограму застосовують для захисту кукурудзи від стеблового метелика.

Габробракон — це ще один відомий ентомофаг. Це така крихітна (всього 2-3 мм) паразитична оса. Її «ціль» — гусінь практично всіх видів листогризучих і підгризаючих совок, а також вогнівок та плодожерок.

Для розведення цих комах у нас є спеціально облаштована біолабораторія. Коли вони досягають необхідної нам стадії розвитку, то чекають на свою чергу в холодильниках.

Працювати на радянській техніці було збитково

Коли ми налагодили процеси вирощування комах, перед нами постали одразу два питання, які треба було вирішити.

Перше: а як же відстежувати шкідника на полях? Адже випускати ентомофагів треба в конкретний період, коли шкідник перебуває на чітко визначеній фазі свого циклу розвитку.

Ми розробили та запатентували власну світлову пастку. Цей пристрій допомагає моніторити інтенсивність льоту шкідників і розрахувати оптимальний час для заселення на поле ентомофагів.

Друге важливе питання: як доправляти комах на поля? Раніше для цього широко використовували малу сільськогосподарську авіацію: мотодельтаплани та «бекаси». Це техніка ще радянських часів, і вона потребувала значних вкладень при підготовці до кожного наступного сезону.

І була велика проблема з підбором персоналу. Частина пілотів, з якими ми співпрацювали, використовували хорошу техніку, яку правильно обслуговували й за якою доглядали, і вони виконували свої завдання відповідально. Але були й ті, хто через несправну техніку, а інколи власне несерйозне ставлення до процесу вносив ентомофагів абияк. Ми встановлювали системи GPS на літаки, але й це не завжди спрацьовувало — ми ніяк не могли це контролювати, а отже й не могли гарантувати якість своїх послуг аграріям.

Вся ідея була під загрозою. Це підштовхнуло нас до пошуку альтернатив, і ми почали вивчати тему безпілотних технологій.

БпЛА з Китаю не впорався

Вперше задіяти безпілотний літак для внесення ентомофагів ми вирішили у 2017 році. Замовили модель з Китаю, зібрали, налаштували, виготовили під нього трихограмницю (спеціальний пристрій для розпорошення яєць трихограми над полем) і відправили в поля.

Це був перший тест, щоб взагалі зрозуміти, чи буде ця ідея з використанням безпілотника життєздатною. Бо ж фантазувати й мріяти — це одне, а випробувати все в польових умовах — зовсім інше.

Врешті після кількох пробних вильотів ми зрозуміли, що цей безпілотник не може виконати наше технічне завдання, хіба що з великою кількістю вдосконалень. Проаналізувавши ринок безпілотних технологій, які існували на той час і були хоча б якось доступними для нас, ми вирішили створити свій власний БпЛА.

Два роки наша команда працювала над прототипом. У 2020 році ми запустили над полем свій перший безпілотник. Він непогано впорався з усіма завданнями, але не на 100%. Далі — знову місяці допрацювань, і нарешті восени 2021 року в нас було два робочі БпЛА для заселення ентомофагів на поля.

За кілька місяців ці безпілотники врятували наш бізнес. 

@biobalans_ua А як Ви провели своє літо?#summer #work#ukraine🇺🇦 #bpla #summervibes ♬ Вистоїмо – KOZAK SIROMAHA

Війна й заборона на польоти

У березні 2022 року, коли минув перший шок після початку повномасштабного вторгнення, ми ухвалили рішення знову відкривати наш офіс у Полтаві та готуватися до нового сезону. Яким він буде, як ми будемо працювати, чи буде взагалі комусь потрібне те, що ми робимо, — цього ми не уявляли.

2022 рік був дуже складним для нас: комендантська година, обмеження польотів малою сільськогосподарською авіацією, брак працівників, розгублені аграрії, які не знали, як працювати в нових умовах. А потім з’явилися «Шахеди», РЕБи… Й обмеження на польоти ставали все жорсткіші та жорсткіші.

Тож саме ті два безпілотники, які ми так довго й марудно виготовляли, дали нам як бізнесу можливість вижити під час повномасштабної війни. Те рішення пʼятирічної давнини про те, що нам треба братися за БпЛА, виявилося доленосним і рятівним.

Знову повірили в себе

До кінця 2023 року ми змогли виготовити третій безпілотник, але цього було недостатньо, аби вчасно виконувати всі замовлення.

Завдяки гранту «Курс на Незалежність» від агропромхолдингу «Астарта-Київ» ми змогли придбати 3D-принтер та інше необхідне обладнання, тож тепер самі друкуємо комплектуючі. Також ми розробили власний висипний механізм для прицільнішого розселення ентомофагів на полях і теж друкуємо його на 3D-принтері — це прискорило процес виробництва втричі.

Але не менш важливим для нашої компанії було те, що коли ми побачили себе серед фіналістів конкурсу, ми зрозуміли, що в нас вірять. Ми ніби самі наново повірили в себе, ніби отримали точку моральної опори.

Коли йде війна і гинуть люди, все здається не на часі та непотрібним. І коли наш проєкт отримав грант, це дало нам моральний поштовх — я бачила, що навіть люди на роботу почали приходити в зовсім іншому настрої. Ми знову повірили, що робимо важливу справу.

В Україні біометод захисту рослин ще не набув такої популярності, як у країнах Європи, і нам складно конкурувати з великими виробниками хімічних інсектицидів, а точніше з їхніми рекламними кампаніями. Ми не маємо можливості донести до кожного агровиробника, які переваги в застосуванні ентомофагів.

Найактивніше нашу продукцію застосовують ті господарства, які займаються органічним виробництвом або експортують свій товар до країн Євросоюзу, де дуже суворо контролюють вміст пестицидів. Вірю, що кількість таких виробників з кожним роком зростатиме.

Наша технологія внесення ентомофагів за допомогою безпілотників дає нам дуже вагомі переваги на ринку європейських країн. Наразі працюємо над тим, аби зробити достатньо БпЛА для забезпечення цією послугою всіх своїх клієнтів в Україні.

Ми також дивимося в бік працевлаштування військовослужбовців, які звільнилися зі Збройних сил України. Для цього організовуємо курси й навчаємо їх працювати на нашій техніці. У нас уже є досвід роботи з ветеранами, і ми будемо розвивати цей напрямок.

І як бізнес, і як люди ми щодня зіштовхуємося з новими викликами, й інколи здається, що негараздів стільки, що не розгребти. Але ми не маємо права здаватися, зупинятися — дуже багато людей заплатили своїм життям, аби ми не лише прокидалися вранці, але й робили щось для своєї країни.