Коли учні столиці отримають безкоштовні проїзні

Незалежний оглядач Павло Авдокушин показує, яким красивим стає Київ з кожним днем. Він знімає масштабні будівництва столиці. Чоловік каже, що не все так погано, як ми думаємо.  Ось його на канал.

Це він знімає вражаючі кадри будівництва мосту на Троєщину. Перехід зводять і “заморожують” уже майже 17 років. Павло руйнує чутки і показує, як впевнено міст “росте”.

Чоловік оглядає найбільш масштабні будівництва Києва. Зняв уже понад 30 об’єктів, більшість яких стали “серіалами”. Тут і “Скляний місточок”, Шулявка, метро на Виноградар і Велика окружна дорога.

“Стосовно проєктів міського або державного значення, є враження, що все рухається за синусоїдою. То дуже добре: є гроші з бюджетів, є своєчасне забезпечення проєктною документацією та всі необхідні погодження, – і все будується швидко, професійно, з застосуванням сучасних технологій, обладнання та матеріалів. Потім наступає спад і все завмирає. Потім – знов підйом. Але, в цілому, у інфраструктурному, зокрема у дорожньому та мостовому будівництві, вважаю ситуація набагато краща, аніж в інших галузях української економіки. Принаймні, у Києві. Багато шкоди розвитку міської інфраструктури, як не дивно, завдають усілякі “активісти” та “незалежні експерти”, які діють у інтересах окремих приватних забудовників. Вони гальмують діяльність міської влади з будівництва мостів та доріг, підбурюючи окремі групи населення до протестів, вимагаючи скоригувати вже існуючі корисні для міста проєкти. Адже, за їхнім переконанням, побудувати на зручному клаптику київської землі новій ЖК набагато цікавіше, аніж прокласти дорогу, або провести гілку метро”, – вважає Павло Авдокушин.

Читайте також: “Велике будівництво” на Київщині: як ремонтують дорогу на Чернігів (ВІДЕО)

У Павла Авдокушина вища технічна освіта, має диплом з відзнакою КПІ. Спочатку знімав відео для себе, та потім не зміг зупинитися. Замінив смартфон на спецкамеру і знімає карколомні ракурси дроном.

“Не люблю, коли мене іменують блогером. Блогер переважно ділиться з глядачами власними думками. Я ж роблю огляди будівництв та просто пояснюю те, що бачу. Тому мені більш подобається назва “Оглядач”. Спочатку то було хобі: я вже кілька років знімав коротенькі відео про те, що мені здавалося цікавим. Останнім часом це перетворилося на роботу і спеціалізовані будівельні огляди виходять в мене щодня. Це просто не лишає часу для інших занять”, – розповідає Павло  Авдокушин.

Підтримують Павла “на плаву” пожертви глядачів, оскільки оглядацтво не дає можливості працювати в будь-якій іншій сфері, доводиться “живитися” з цього промислу. Чоловік розповідає, що займається такими зйомками найперше для власного задоволення та хоче запалити людей оптимізмом.

“По-перше, мені подобається сам процес зйомок. По-друге, хочеться залишити для наступних поколінь таку собі будівельну хроніку міста. Завжди було цікаво роздивлятися світлини та відео якихось знайомих місць, зроблені 20-50-100 років тому. Сподіваюся, що і мої огляди комусь буде цікаво переглядати через багато років. По-третє, коли сучасні ЗМІ життя країни змальовують переважно у чорному кольорі, хочеться показати людям, що насправді не все в нас так погано. Запалити оптимізмом. Тому мої огляди завжди позитивні”, – пояснює оглядач.

Павло сподівається, що колись ця справа буде приносити достатньо заробітку, щоб вистачало на достойне життя, та на розширення проєкту на всю Україну. 

“Аматорські зйомки робив ще у 90-х роках, але з доступністю ютубу це стало робити цікавіше. Власне, регулярні будівельні огляди почав робити рік тому: 18 березня 2019 року в мене вийшов перший огляд Шулявського мосту, який щойно закрили на ремонт. Підписників в мене тоді було всього 120 осіб :-)”, – згадує Павло.

Павло пригадує, що першим зняв Подільсько-Воскресенський мостовий перехід і Шулявку.

“Випадково заїхали на нього з товаришем на велосипедах, а потім ще зробив обльот дроном. Першим вважаю вищезгаданий міні-огляд Шулявськго шляхопроводу. Хоча тоді я теж випадково потрапив на нього, але так ретельно описав те, що відбулося з мостом за добу після закриття, що мої глядачі забажали продовження, а перегляди та кількість підписників стали стрімко зростати. Через ще кілька оглядів перебігу цього ремонту я усвідомив, що знайшов “свою тему”, – каже Павло  Авдокушин.

Усього Павло Авдокушин зняв вже близько понад 30 об’єктів. З них десь 20 перетворилися на “довгограючі” серіали. Пригадує, що будівельники спочатку жахалися його, але через деякий час побачили, що він не вишукує “чорнухи”, а навпаки намагається позитивно та всебічно висвітлити їхню роботу. Почали підписуватися на канал, а потім вже радо зустрічали навіть на нових об’єктах, бо більшість будівельників тепер знає його “в обличчя”. 

Про активні фази будівництва Павло тепер дізнається саме від будівельників.

“Зараз вже маю безліч контактів будівельників від рядових до керівників. Всім подобається моя робота, тому мене радо інформують, коли на майданчику намічається щось цікаве. Також товаришую з різними пресслужбами – від мерської до прессекретарів забудовників. Вони теж про якісь події мені повідомляють, а я ділюся з ними фото та відеокадрами. Нарешті, часто про нові інфраструктурні об’єкти, або про якісь “ворушіння” на тих, що я вже висвітлюю, повідомляють самі глядачі”, – розповідає оглядач.

Найпопулярніше його відео зібрало близько 125 тисяч переглядів. Це небагато, є куди рости. У середньому ж кількість переглядів поки що 10-25 тисяч на огляд.

Учасники симфонічного оркестру Вінницької обласної філармонії записали відеокліп, перебуваючи на самоізоляції. Перебуваючи кожен окремо по домівках, вони зіграли “Увертюру до опери Кармен” французького композитора Жоржа Бізе, передає видання Veжa.

“Імпроізували, як могли”

Цей відеокліп опублікували 1 квітня про що повідомили на фейсбук-сторінці філармонії, з гумором зазначивши, що “артисти імпровізували, як могли”.

На відео музиканти – в кумедних та концертних костюмах, у респіраторах і за пошиттям медичних масок, вдома і на вулиці… Саме так симфонічний оркестр Вінницької філармонії продовжує працювати та розважатися у самоізоляції.

“При явному “попустительстві” диригента, артисти імпровізували як могли, а часом і більше. І саме у тому “більше” – відмінність нашого відеокліпу від європейських зразків”, – йдеться у повідомленні. 

“Ми не лише виконуємо музику, а й виходимо за рамки жанру і популяризуємо у суспільстві необхідність дотримуватись рекомендацій МОЗ, ВОЗ, БОГс і здорового глузду. Сподіваємось, що наш почин буде першим в країні. Слухайте нас і будьте здорові!”, – йдеться у дописі.

Євген Правенький, повернувшись з війни, зайнявся бджільництвом. Зараз він розвиває свою пасіку і хоче відкрити будинок пекаря. Про це розповідає Проєкт USAID “Економічна підтримка Східної України”.

Як починав бізнес?

Євген Правенький до початку бойвих дій на Сході України працював у країнах Європи будівельником. У 2014 році повернувся до України і пішов служити добровольцем. Після отримання поранення Євген вирішив розвивати власну справу і придбав п’ять вуликів. Хоча бджолярством усе життя займався його батько, а він допомагав.

Зараз пасіка Євгена на околиці Старобільська, що на Луганщині, нараховує сто вуликів.

“Я збираю трав’яний мед, коли цвітуть сади, акація, також є соняшниковий мед. Батько мій 35 років займався пасікою, нарешті і я дійшов до цього”, – поділився Євген Правенький.

На своїй пасіці Євген розводить українську степову бджолу. Каже, вона краще адаптується до клімату того регіону, де виведена.

“Ця бджола тисячі років живе на нашій території, у степах Луганщини. Ми розводимо саме цю бджолу, пропонуємо її на продаж”, – говорить бджоляр.

Більше вуликів – більше заробітку

У лютому 2020 року Євген взяв участь тренінгу від Проєкту USAID “Економічна підтримка Східної України” з генерування бізнес-ідей. Разом з іншими учасниками – людьми з інвалідністю – Євген почув, що розвиток бджолярства і переробка продуктів, створення товарів з більшою доданою вартістю наразі є вигідною справою. Тож ще більше утвердився в думці, що далі треба розвивати пасіку.

Читайте також: 15 вишів України запрошують ветеранів АТО на безкоштовне навчання

“Я хочу кількість вуликів збільшити до п’ятисот. Тоді буде вигідно не лише оптом мед здавати, а й більше продавати продуктів бджільництва – пилок, віск, прополіс, настоянки, це буде більший заробіток. І це дозволить мені взяти на роботу людей з інвалідністю. Зараз я працюю один і утримую свою родину, коли качаю мед, в сезон наймаю додатково працівників. Якщо моя пасіка зросте, то працівники потрібні будуть не лише на сезон, а впродовж року – ремонтувати вулики, готуватися до нового сезону, обробляти рамки для меду”, – розповів Євген.

Проблемою зараз бджоляр називає відсутність лугів для пасіки. Євген намагається перевозити свої вулики у такі місця, де є багато різноманітних трав і пилку на них, бо від цього смачніший мед. Також чоловік планує створити сімейне фермерське господарство і закласти сад. Крім бджіл, Євген займається ще птахівництвом – розводить цесарок.

Мрія бджоляра

Чоловік має ще одну мрію. Його родина живе у будинку 1890 року, колись у ньому жив пекар, який тримав власну пекарню у Старобільську. Євген мріє колись відкрити і свою, аби виготовляти свіжу домашню випічку для жителів міста і прилеглих сіл.

“У цієї будівлі вже є історія, колись тут жив пекар і виготовляв свіжу випічку для містян. Зараз хліб до Старобільська привозять з інших міст і районів Луганщини. Я планую написати бізнес-план і подати заявку на грант, щоб отримати обладнання для своєї пекарні. Мені здається, коли тут знову запахне хлібом і тістечками, це буде надзвичайно”, – поділився старобільчанин Євген Правенький.

Не в борщ, а в пічку. На Одещині відходами з моркви і петрушки опалюють будинки. Михайло Цонков три роки виробляє агропелети з відходів рослин, які вирощують у його сільгоспкооперативі. Вони дають трохи менше тепла, ніж деревні, але набагато дешевші та безпечніші для довкілля.

Читайте також: У містечку на Сумщині запустили котельню на хмизі, яка заощаджує мільйони гривень

У селі Котловина не рубають дрова і відмовились від газу. Перейшли на біопаливо з відходів сільгоспкультур. Тут вирощують на продаж насіння овочів і зелені. Раніше відходи віддавали вівцям або спалювали. Тепер морква, буряк і петрушка  – паливо для котлів, а попіл використовують як добрива. Агропелети виробляє кооператив «Гагауз Єрі».

“Коли горять пелети, на вулиці за запахом завжди можна визначити, з чого вони виготовлені”, – Михайло Цонков, голова кооперативу.

За сезон тут виробляють до 70 тонн біопалива. За тонну просять по 1500 гривень. У планах кооперативу  – ароматне паливо з лаванди.

Двоє майстрів роблять зі свого села перлину району. Безкоштовно майструють дерев’яні лави, сміттєві урни, жаб та козаків. І тепер село Рябці на Чернігівщині справжній музей, розповідає Укрінформ.

Красу створило подружжя альтруїстів – скульптор Петро Пікуль і майстриня Оксана Сапроненкова. 

Вдихнули життя у дерев’яні зруби безкоштовно, задля краси, зручності та благоустрою села. Сусідам зробили ексклюзивні лави. 

“Тепер бабусям є де посидіти в очікуванні”, – каже майстриня Оксана Сапроненкова.

За Петром – груба робота, а витонченості додає Оксана . 

“Якщо в Рябцях підтримувати порядок, сюди могли б їздити навіть туристи”, – кажуть митці.

Ніжинський пенсіонер у 69 років майструє собі “Роллс-ройс” та “Макларен” . Микола Тараканов створює машину мрії зі старого джипа.

“Донька подарувала гроші і сказала, щоб витратив на мрію. Так і зробив”, – розповідає Микола Тараканов.

Читайте також: Суперкар McLaren 650S отримав тюнінг «Чорнобиль» (ВІДЕО)

Щодня він прокидається о 4 ранку та йде до своєї “Валентини”. Назвав машину на честь коханої дружини. Колеса тракторні, двигун з “Мерседеса” у 2,5 літри. Корпус збирає сам з металу та пластику.

“Я не п’ю і не курю, моя погана звичка – машини, на них і витрачаю кошт”, – каже Микола Тараканов.

До цього чоловік вже зібрав собі “Макларен”. Дружина тішиться із захоплення чоловіка.

“Ми не утискаємо права одне одного. Я після справ йду до телевізора, а він сюди”, – говорить Валентина Тараканова.