«Хочемо, щоб нас почули». Як люди з інвалідністю стали професійними акторами

Інклюзивний театр «Ми є» з’явився у Сумах більш як три роки тому. Його учасники — актори та акторки з різними видами й групами інвалідності. Разом вони вже показали містянам не одну якісну виставу та ставали переможцями кількох фестивалів. Ініціатива вже вийшла за межі сцени — і стала початком проєкту «Химери. Ми є». Творці готуються до серйозної документальної вистави, що збере історії їхнього реального життя і відкриє їх світові.

Ми хочемо бути почутими

Кожен із нас хоче так чи інакше бути включеним у суспільство, незалежно від зовнішності, добробуту чи здоров’я. Ми прагнемо любити, бажати, мріяти та жити. Саме для цього більш як три роки тому ми створили театр для людей з інвалідністю «Ми Є». Долаючи фізичні та моральні складності, разом ми вже показали українцям не одну якісну виставу та ставали переможцями кількох фестивалів. Не раз виступали у просторі просто неба, даючи місту зрозуміти — «Ми є! Ми хочемо, щоб нас бачили та чули. Ми — не про жалість. Ми — про творчість та потенціал».

Рік тому ми вирішили, що прагнемо ще глибше розповісти світу про прийняття «Себе та Іншого і прийняття Іншими Себе». Для цього започаткували проєкт «Химери. Ми Є». Ми зібрали історії наших фізичних і душевних ран. Біль у цих історіях — про непорозуміння, насильство, стигматизацію та самотність. Текст вистави складається з відвертих інтерв’ю та містить мрії, прагнення, сподівання, які не є химерними, які гідні того, щоб втілити їх у реальне життя.

Ідея з краплею скепсису

Ідея об’єднати акторську майстерність і людей з інвалідністю з’явилася не в мене — вони самі попросили. Один із майбутніх акторів театру «Ми є» звернувся до мене з проханням завітати до них у публічний простір, що в бібліотеці. Там зібралися люди з інвалідністю і запитали, чи можу я як режисерка з ними попрацювати. Вони казали, що хочуть організувати своє творче об’єднання. Я спочатку поставилася до цього скептично, тому що не знала, чи вистачить їм сил та здоров’я приходити на репетиції. Але погодилася.

Я тоді сказала, що буду ставитися до них зі всією своєю режисерською суворістю, без усіляких потурань. Попередила, що заняття триватимуть лише у випадку, якщо вони витримають і не пропустять жодної репетиції. Так і сталося. Всі актори реально відвідують кожну. Це єдина театральна трупа, яку я бачила у своєму житті, що так відповідально ставиться до репетицій. У нас є хлопчик на інвалідному візку, і тільки коли страшний сніг чи ожеледь він сильно перепрошує, що не може відвідати репетицію. А так і в дощ, і в сніг всі приходять і працюють.

Мами пильно стежили за репетиціями

Сьогодні у групі — 11 акторів, усе це для них безкоштовно. Приміщення нам надає міські бібліотека або галерея. Все тримається на ініціативі учасників. Збиратися на репетиції можемо як раз чи два на тиждень, так і всі сім, якщо потрібно багато над чим працювати. У нас є чат, де ми спілкуємося. Ні дня не проходить без обміну емоціями, адже це частина нашого життя.

Звичайно, під час репетицій з людьми з інвалідністю виникають певні складнощі. Це і фізичні особливості, і психологічні та ментальні проблеми. Спочатку багато мам ходили на репетиції, тому що вони взагалі мені не довіряли. Не знали, що там буде, що то за театр, чи не перенавантажу я їхніх дітей. Але зараз мами стали невіддільною частиною команди. Вони навіть можуть самі провести репетицію і завжди допомагають із реквізитами. Я знаю з практики, що проблеми бувають у будь-якому театрі. Але немає такого, чого не можна здолати, якщо є мета.

Поставили високу планку для професійних акторів

Разом з акторами ми почали брати участь у фестивалях. Вони працюють дуже старанно та натхненно, їм це справді подобається. Для них театр «Ми є» — це місце спілкування, дружби, творчої реалізації, арттерапії. Першим матеріалом, з яким ми працювали, була вистава «Чайка, на ім’я Джонатан Лівінгстон». І щоразу, коли хтось бачить, що ми взялися за це, чую: «О, це такий складний матеріал. Як ви так доторкнулися?». Мовляв, не всі професійні актори на це здатні.

Читайте також: 7000$ та виклик від Родрігеса: як це знімати фільм із людиною з ДЦП у головній ролі

У нас в Сумах є державний фестиваль, де час від часу виступають люди з інвалідністю. І я бачу, що їхні керівники намагаються ставити якісь казочки чи ще щось досить легеньке. Але я дивлюся на своїх акторів — це люди, яким від трохи більш як двадцяти до понад сорока років. Їх хвилюють проблеми кохання, стосунків, миру, того, важкого життя. Тому ми взяли «Чайку» як образ прагнення до польоту. Там зграя каже, що живе, щоб їсти. І ми дуже цю проблему розуміли. Тому першим матеріалом ми дуже пишаємося і будемо далі його розвивати та показувати. Також поставили вистави: «Доросла казка» та «Ми є».

Химери — не лише про людей з інвалідністю

Чудовим розвитком став момент, коли у нас з’явилася Ганна Губенко. Ми живемо з нею в одному місті та знайомі вже давно. Наші професійні погляди на інклюзивність в один момент збіглися. Вона запропонувала створити спільний проєкт, щоб ширше показати суть відсутності інклюзії в місті. 

З акторами ми також із самого початку обговорювали слово «химери». Визначали, що саме воно для них значить. І вони розповіли, що химери асоціюються не тільки з людьми з інвалідністю. Для них це також і самотні люди, безхатченки, люди з негативними емоціями та у складних життєвих ситуаціях. Кожен із них відкривав нам свою історію, коли він почувався химерою. І ми це все записували на диктофон, щоб разом створити документальну виставу, що збере розповіді про реальне життя.

Нашу п’єсу зафільмує професійний продакшн

Проєкт є чудовим продовженням особистого життєвого процесу. Я довгий час працюю з питаннями біоетики — це сукупність етичних норм і принципів, що регулює поведінку людини з позицій збереження життя на Землі. Біоетика досить тісно пов’язана з уразливими групами населення. Одним з основних принципів біоетики є справедливість. А це саме те, чого так бажають люди з інвалідністю. Моя пропозиція — схарактеризувати  цю проблематику, стигму уразливості через біоетичне поняття «химер» — стала ключовою для проєкту. Химери — це таке наукове і повсякденне поняття одночасно, яке дійсно може відкрити різні боки інклюзивності. Тому ми вирішили винести цю ідею на поверхню. Ми обрали конкурс «Культура. Спільнота» від Міжнародного фонду «Відродження» в межах проєкту «EU4USociety». 

Цей незвичний конкурс  має триступеневий розвиток. По-перше, спроможна заявка, де оцінюють культурну цінність проєкту, його соціальний вплив на громади та спроможність команди. По-друге, якщо заявку схвалили (у нашому випадку це сталося 14 грудня 2020 року) — то потрібно залучити кошти від громадян на краудфандинговій платформі «Спільнокошт». І якщо гроші вдасться зібрати, Фонд фінансує проєкт громадської організації у сумі, яка дорівнює зібраній шляхом краудфандингу. 

Ми зібрали повну суму навіть раніше кінцевого терміну. Ми не закривали платформу до кінцевої дати, бо маємо ще потреби в костюмах та інших супутніх речах. Зараз у межах проєкту «Химери. Ми є» ми готуємо п’єсу, яку відзніме професійний оператор від BlackFox Production. Ми зможемо її не тільки викласти на Youtube, а й відправляти на різні конкурси. Також плануємо зібрати усіх доброчинців, які підтримували нас протягом краудфандингової компанії. Безумовно, вони стануть нашими першими глядачами. Без їхньої підтримки проєкт би не відбувся.

Історії акторів побачать містяни

Також ми запланували створити стінопис, що стане основою нашого осередку сили у місті. Спочатку актори та акторки пропишуть свої образи химер на папір, потім промалюють, трансформувавши слова у символи та образи. Художниця Римма Миленкова збере їх в один ескіз, який обговорить з акторами. На цьому етапі учасники та учасниці скоригують кольори та деталі. Далі майстриня нанесе обриси ескізу на стіну. Всі роботи будемо виконувати на невеликій висоті, адже під керівництвом кураторки, малювати буде інклюзивна група, їхні друзі, батьки та добровольці.

Зараз проєкт уже починає втілювати один з етапів — створення муралу. Відкрити його плануємо в кінці червня 2021 року. Завершення проєкту «Химери. Ми є» заплановане на вересень 2021 — саме до того часу ми маємо здати грантодавцю необхідні звіти. Однак це завершення — умовне. Ми будемо продовжувати нашу діяльність. Є ідея показати документальну виставу у школах, щоб розповісти дітям історії від людей з інвалідністю. Цим ми хочемо підтримати інклюзивну освіту в Україні. Театр «Ми є», звісно, продовжить свою діяльність. Плануємо також гастролі з нашим творчим надбанням, адже актори дуже мріють про таку діяльність. Нам пишуть люди з інвалідністю з різних міст України, що вони дуже хотіли б подивитися на практиці, як ми це робимо. І ми з радістю будемо ділитися досвідом.

Вплинемо на владу через петиції

Паралельно з проєктною діяльністю, ми з акторами зараз проходимо навчання з адвокації. Зокрема, вчимося правильно писати петиції. Адже, у людей з інвалідністю є потреби, і ми рухаємося до того, щоб їх задовольнити. На цьому навчанні також підіймати питання прав громадян. Навіть не всі люди з інвалідністю знають, що існує Загальна Декларація прав людини. Нам хочеться доповнень у правовій свідомості для таких людей.  

Таким є наш інструмент місцевого впливу на владу. Це не просто писати пост про допомогу у Facebook, який набере кілька лайків. Просвітницька діяльність — це реальний шанс змінити ситуацію несправедливості, обмеженості, недоступності. Від відсутності пандусу до можливості вийти надвір подихати. Це питання не просто інклюзії, а універсальності дизайну самого міста. 

Насправді ці люди можуть бути поштовхом, за допомогою якого місто буде змінюватися, буде покращуватися. Ми не хочемо сказати, що ми тут зараз місто-сад побудуємо. Але ми бажаємо зробити Суми, де народжуються наші діти, більш інклюзивним містом, відкритим і універсальним для усіх. І робитимемо ми це якраз через звернення уваги до проблем уразливості й химерності. Адже іноді ми всі відчуваємо себе химерними. І під час карантину ми ще більше це розуміємо.