Суспільство
Кав’ярня-шоурум з роботами переселенців. Як «Просто кава» з Донеччини підкорила Івано-Франківськ
«Просто кава» – заклад зі Слов’янська, який поєднав у собі класичну кав’ярню з шоурумом із роботами майстрів-переселенців. До повномасштабного вторгнення проєкт успішно розвивався у Слов’янську, але велика війна змусила команду «Просто кави» евакуюватися.
Завдяки державній програмі релокації засновницям кав’ярні Юлії Довгопольській та Аллі Мініній вдалося вивезти обладнання з Донеччини та облаштуватися на новому місці – в Івано-Франківську. Тут бізнес переселенців набув соціальної складової та крок за кроком завойовує містян власними десертами та смачною кавою.
Планували створити не кав’ярню, а шоурум хенд-мейду
Перший заклад ми відкрили в Слов’янську у травні 2016 року. Спершу планували створити не просто кав’ярню, а радше шоурум, де місцеві майстри могли б продавати свої вироби ручної роботи. Ми прагнули побудувати таку собі платформу для реалізації. Крім того, хотіли, аби в закладі було кілька столиків та кавомашина.
Проте згодом знайшли просторе приміщення з барною стійкою та місцем для відвідувачів, тож запланований шоурум утворився вже на базі повноцінної кав’ярні. Рік потому ми відкрили ще одну залу – для відпочинку. Там проводили літературні вечори, відзначали дні народження, показували кіно, організовували конференції.
Загалом у Слов’янську ми займалися двома проєктами – великою кав’ярнею та невеликим закладом у форматі to go. Через локдаун перший проєкт довелося закрити, а «Просто кава» продовжила роботу.
Працівниці банку стали кондитерками
Ми з Юлею – найкращі подруги, тож коли вона відкривала перший заклад, я вирішила допомогти й стала адміністраторкою. До цього ми працювали в банку, але Юля завжди була дуже креативною та навіть шила іграшки. Власне, це й стало однією з причин, чому першочергово ми орієнтувалися саме на запуск шоуруму.
Певний час у наших кав’ярнях продавалися десерти місцевих кондитерів. Але ми не хотіли постійно залежати від інших людей, тож вирішили готувати солодке власноруч. Перші десерти нашого виробництва – це макаруни, які готувала Юля. Вона не мала кулінарної освіти, але дуже ретельно вивчала всі процеси та відвідувала різні майстеркласи.
Поступово кількість наших клієнтів збільшилася: люди приходили, аби скуштувати смачні десерти. А згодом тістечка почали замовляти й власники інших закладів. Паралельно Юля вдосконалювала свої навички й зрештою ми повністю перейшли на кондитерські вироби власного виробництва.
Люди приходили до нас по каву, десерти та спілкування
Коли ми створювали кав’ярню, чогось подібного в місті не було. Хіба що невеличкі заклади, де можна взяти каву із собою. Ми натомість хотіли створити затишок та атмосферу. А тому в нашій кав’ярні люди приходили до людей, аби провести час разом. Я всім розповідаю дуже круту історію про молоду пару, яка познайомилась у нашому закладі. Коли вони одружувались, то свою весільну фотосесію також влаштували у нас.
А ще у нас дуже міцна команда. У Слов’янську нас було п’ятеро, і кожен член колективу працював практично з самого запуску. Крім того, ми не просто колеги, ми – команда-сім’я. Ми розвивалися, будували нові плани, але, на жаль, усе це перекреслила війна.
24 лютого я створювала ілюзію роботи
Буду відвертою, я навіть не думала, що може початися повномасштабна війна. 21 лютого наша бариста Настя поїхала у міні-відпустку до Києва.. Якби ми знали, що почнеться вторгнення, то точно не відпустили б її.
Зранку 24 лютого я прокинулася через повідомлення у вайбері: подруга, яка працює у військові частині, написала про початок війни. Пізніше зателефонувала Настя, вона сиділа у сховищі в столиці та не знала, що робити далі.
Я ж відчинила заклад і почала працювати, точніше створювала ілюзію роботи. Наше місто вже знайоме з бойовими діями, тож я розуміла, що війна – це небезпечно. І вона точно змінить наше життя кардинально. Тому просто чекала, коли прокинеться Юля, аби поговорити із нею.
Знайти житло в Кропивницькому допомогли наші відвідувачі
Ми працювали весь березень, а потім наші співробітники почали поступово виїжджати. Першою була бариста з маленькою дитиною, а в квітні виїхав ще один колега. Я також вивезла свою сім’ю, але сама залишалася в місті з мамою. 8 квітня росіяни вдарили про вокзалу в Краматорську, наступного дня ми виїхали. Обрали Кропивницький, адже там було мало прильотів, а ще це неподалік нашого дому, куди ми планували незабаром повернутись.
Я переїхала зі своїми рідними, двома баристами та їхніми близькими. Звісно, у нас були проблеми з житлом, адже людей багато, а те, що нам обіцяли, не втілилося в життя. Тоді я звернулася в соцмережах з проханням допомогти нам із пошуком помешкання, і на цей заклик відгукнулися наші відвідувачі. Для нас це стало свідченням любові, поваги та дуже хорошої репутації в рідному місті.
Юля на той час була на Закарпатті, а ми опинилися в ступорі: усе наше життя залишалося у Слов’янську, а ми – в орендованій квартирі у чужому місті. І ніхто з нас не знав, як планувати майбутнє.
Перевезли обладнання за програмою релокації
Якось в червні зателефонувала Юля і сказала, що треба діяти. Вона завжди була для нас двигуном та лідером, який веде за собою та може вирішити всі питання. Юля розповіла, що ми можемо об’єднатися з кількома підприємцями на Донеччині та вивезти обладнання з пекарні за державною програмою релокації. Тоді я почула про цю програму вперше, але ми наважилися й зробили це.
Оскільки переїхати можна було лише на захід країни, ми почали шукати місце для перезапуску кондитерської. У більшості міст варіантів приміщень під оренду було вкрай мало, чого не скажеш про Івано-Франківськ. Скажімо, якщо у Львові було лише 10 оголошень, то у Франківську – майже 70. Це й визначило кінцеву адресу нашої релокації.
Перших партнерів знайшли через інстаграм
Коли я приїхала на Закарпаття, Юля вже підшукала і приміщення для бізнесу, і квартиру для проживання. Того ранку ми просто прийшли в нашу нову пекарню та почали готувати макаруни. Робили й не знали, де будемо їх реалізовувати. А потім просто зайшли в інстаграм та почали писати на сторінки всіх франківських закладів.
Жодна людина і жоден заклад не проігнорували наші повідомлення. Звісно, не всі погодилися взяти наші десерти: хтось продавав власну випічку, у когось кондитерки не було взагалі, а в когось – забагато. Однак всі відповідали нам. Тобто до нас поставилися не як до конкурентів, а як до людей, які опинилися в новому місті та потребують підтримки.
Першим закладом, який погодився взяти наші десерти, стала «Кав’ярня пана Персидського» у центрі міста. Ми познайомилися з власницею Іриною, а згодом вона порекомендувала нас своїм друзям. Сьогодні ми співпрацюємо вже з чотирма місцевими закладами.
Виграли грант та перезапустили «Просто Каву» у Франківську
З червня ми готували солодощі та продавали їх місцевим кав’ярням. Проте нам дуже бракувало власної, адже шість років в рідному місті наше життя оберталось саме довкола «Просто Кави». Ми дуже хотіли відкрити кав’ярню, спробувати відновити затишну атмосферу та спілкування з відвідувачами. А тому почали шукати приміщення. Навіть попри те, що в нас не було на це фінансів. Потім подалися на грант через «Дію», нам його затвердили, а отже, ми змогли втілити мрію.
Ми облаштували кав’ярню в підвальному приміщенні без жодного вікна. Спочатку мені було дуже незвично, оскільки приміщення в Слов’янську було дуже просторим та світлим. Але згодом я зрозуміла, що в наших реаліях так буде навіть краще.
А ще нас дуже мотивувала підтримка людей. Нам постійно писали, запитували, як справи, коли плануємо запуститися знову. На відкриття «Просто Кави» у Франківську до нас приїхали переселенці з Донеччини – просто підтримати. А з ними – і місцеві мешканці.
Допомагаємо майстрам-переселенцям продавати свої вироби
У Слов’янську ми співпрацювали з місцевими майстрами, тому після перезапуску в Івано-Франківську постійно думали, як допомагти іншим людям, зокрема талановитим переселенцям. Зрештою вирішили створити в кав’ярні таку точку, куди майстри-переселенці могли б принести свої вироби для реалізації.
Так нам вдалося об’єднати майстрів зі Слов’янська, Краматорська, Миколаєва, Харкова, Києва та Франківська. Подібний проєкт ми мали і вдома, але там до ціни виробника ми додавали 15-30% для власного заробітку. Цього разу ми не беремо ані копійки за продаж виробів. Просто реалізуємо та передаємо кошти майстрам, а вони використовують їх на власний розсуд. Як правило, практично всі залишають собі лише частину, а інше переказують на підтримку ЗСУ.
Організовуємо майстеркласи для франківців
Одразу після переїзду у нас не було знайомих із креативної сфери. Та якось до кав’ярні завітала дівчина на ім’я Зоряна, яка прочитала про нас в інтернеті та вирішила підтримати. З’ясувалося, що вона ліпить вироби з глини та навчає цьому дітей. Так ми домовилися організувати у «Просто Каві» перший майстерклас, аби частину коштів передати на потреби армії.
Читайте також: «ВПО – це не лише гуманітарка». Як бахмутська громадська організація допомагає переселенцям у Черкасах
Захід об’єднав 16 учасників – як місцевих мешканців, так і переселенців. Усі спілкувалися між собою та пили каву. А одна з відвідувачок того самого вечора запропонувала провести інший майстерклас – з нейрографіки. Згодом ми познайомилися з дівчиною з Харкова, яка тепер навчає наших відвідувачів розписувати пряники.
Наразі ми продаємо власні десерти, а також випічку кондитерів із Краматорська та Харкова. Орендували нове приміщення, у якому дві кімнати облаштували під пекарні. Більшість десертів так само створює Юля, інші – наші партнери-переселенці.
Після перемоги працюватимемо на два міста
Зараз у нас всіх одна мета – наша перемога. Після цього ми дуже хочемо повернутися додому. Але водночас плануємо розвивати і заклад у Франківську. Мріємо, аби люди приходили до нас цілеспрямовано за емоціями. І дуже хочемо розвиватись – допомагати армії та країні, працевлаштовувати людей, сплачувати податки, проводити цікаві заходи та допомагати переселенцям.
Ми з Юлею вже спланували, як будемо працювати на два міста після перемоги. Вона пів року керуватиме усім тут, я – у Слов’янську. Після цього ми поміняємось місцями ще на пів року, адже Франківськ встиг стати для нас другою домівкою. Ще хочемо відкрити кав’ярню в нашому українському Криму. Нас двоє, але ми маємо колосальну підтримку від колег, рідних та відвідувачів. А з такою підтримкою – зможемо все.
Мер Венеції Луїджі Бруньяро відзначив нагородою українського військового Яніса Терещенка, який служить у 3-ї ОШБр. 10 березня під час своєї відпустки він зміг врятувати життя хлопця з ножовими пораненнями.
Про це повідомив мер Венеції.
Парубок отримав тяжке поранення ножем під час бійки — після сутички нападник зник. Згодом на місце прибули медики та правоохоронці.
Як розповів військовий, йому вдалося врятувати життя хлопця завдяки аптечці й турнікету, які він завжди носить із собою.
«Моя особиста вдячність і подяка всієї Венеції за цей великий жест людяності, мужності та альтруїзму»‚ — написав Луїджі Бруньяро.
Читайте також: Військовий повернувся з полону та власноруч зняв свій банер з Алеї зниклих безвісти (ВІДЕО)
Також Яніс Терещенко поділився, як відбулася зустріч із Бруньяро:
«Почув сьогодні від мера Венеції слова підтримки нас у війні проти російської федерації. Пан Бруньяро був в Одесі під час одного з обстрілів і висловив повагу Силам оборони України за працю і відданість Батьківщині».
Нагадаємо, що 3-тя штурмова запустила власний магазин: увесь прибуток передаватимуть військовим.
Фото обкладинки: акаунт Луїджі Бруньяро в X
Суспільство
Дорогою на роботу в Тернополі СММниця Оля кілька разів зустрічала дідуся, який продає саморобні дерев’яні троянди — по 35 гривень за одну.
Попри низьку ціну, торгівля просувалася повільно. Тоді дівчина вирішила розповісти в Threads про квіти, які придбала собі та подружкам. Завдяки її допису троянди з деревини почали замовляти жителі різних міст України.
«Вічні» квіти з Тернопільщини
63-річний Олександр живе в селі Горинка на Тернопільщині, де має худобу та город. Вільний від господарства час чоловік береже для хобі — створює квіти з деревини. Олександр пригадує, що цю техніку освоїв багато років тому для панно, а з часом удосконалив методи обробки матеріалу й почав робити об’ємні троянди в натуральну величину.
Навесні майстер їздить за 50 кілометрів в обласний центр продавати свої вироби. Квиток до Тернополя коштує близько ста гривень, тому таких виїздів небагато. Раніше Олександр продавав квіти по 35 — говорить, що ціну ставив символічну й не рахував собівартість.
Фото користувачки Олени в Threads
Допис про майстра з Торговиці
Оля працює в тернопільській СММ-агенції, де пише сценарії до відео й тексти, що піднімають продажі товарів. Дорогою на роботу дівчина не раз бачила на Торговиці дідуся з виробами, які той згортав і віз додому.
Напередодні 8 березня Оля купила в майстра сім троянд і роздала їх дівчатам на роботі, у той же день написала про це в Threads. Інші користувачі почали поширювати публікацію та просили надіслати квіти «Новою поштою». Наразі під дописом майже 500 коментарів від замовників зі Львова, Києва, Житомира та інших міст України.
«Ці троянди чимось нагадали мені дитинство. У нас вдома теж стояли дерев’яні квіти на підвіконні. Років десять їх ніхто й ніколи не зрушував з місця, тільки мама десь раз на рік бризкала букет лаком для волосся, аби блищав. Я думаю, людям теж відгукнулися ці вироби з дитинства, ну і, звичайно ж, вони захотіли підтримати пана Олександра», — ділиться Оля.
Після такої реакції дівчина попросила контакти майстра, аби замовники дзвонили безпосередньо йому. Чоловік має кнопковий телефон і зізнається, що точно б не займався просуванням своїх виробів в інтернеті. Олександр не виробляє квіти у великих масштабах, бо процес може тривати тижнями.
Хобі не для бізнесу
Створення троянди з деревини — це вимочування фанери, вирізання пелюсток, підготовка стебла, скручування та розфарбовування.
Усе це Олександр робить переважно взимку, коли має менше роботи по господарству. Чоловік не очікував такої кількості коментарів і замовлень з інших міст — для зв’язку він залишив контакт своєї доньки Оксани. Вона розповіла, що з початку березня вже продали близько 60 троянд — а це майже всі запаси, які її батько вирізав протягом пів року.
Пізніше про Олександра також розповіла користувачка тіктоку Олена. Вона допомогла йому відправити партію квітів «Новою поштою». Її відео на момент публікації набрало понад 3,7 млн переглядів.
@olhor.ua Одна моя покупка квітів ручної роботи привела до несподіваної та крутої реклами майстра з виготовлення дерев'яних троянд 🌹
♬ оригінальний звук – OLHOR
«Я ніколи не робив на замовлення, бо знав, що не можу продати більше, ніж виробляю. Донька розповіла мені, що переглядів багато. Це потрібно дякувати Олені та Олі за те, що вони так поставилися», — говорить Олександр.
Люди в коментарях дивувалися, що дерев’яні троянди коштують дешевше за живі квіти, які швидко зів’януть. Попри те, що Олена та потенційні замовники пропонували більші гроші, майстер відмовився піднімати ціну вище ніж 80 гривень за квітку — свій вибір пояснює тим, що не планує перетворювати хобі на бізнес і поки нових замовлень не приймає.
Під час будівництва метро на Виноградар у Києві фахівці зводять перший в Україні дворівневий тунель.
Про це повідомив директор з промислового та підземного будівництва Акім Хохлов в етері телеканалу «Київ 24».
Перебіг будівництва
Будівельники зводять одразу два рівні з відставанням 50 метрів. Наразі фахівці зробили понад 200 метрів тунелю.
Нижній тунель використовуватимуть для потягів від Києва до Виноградаря, верхній — у зворотному напрямку.
Також на ділянці облаштують спеціальні матеріали для звукоізоляції, позаяк тунель проходить у густонаселеному районі. Це рішення дозволить поглинати майже весь шум від потягів, а місцеві жителі не відчуватимуть сильних підземних коливань.
Читайте також: Куди піти в Києві цього тижня: лекції, фестивалі та зустрічі, які шкода пропускати
Метро на Виноградар зсередини.🚝😱Метро на Виноградар зсередини: як працюватиме дворівневий тунель? Роблять одразу два рівні з відставанням у 50 метрів. Нижній тунель буде для потяга від міста до Виноградаря, другий (верхній) — навпаки, пояснює Акім Хохлов, директор з промислового та підземного будівництва. 🔕Хохлов зазначає, що в тунелі встановлюють матеріали для звукоізоляції, які поглинатимуть майже весь шум від потягів. Мешканці навіть не відчуватимуть сильних підземних коливань. Наразі зроблено вже більш як 200 метрів тунелю, додає він.
Опубліковано Телеканал Київ24 Середа, 12 березня 2025 р.
Раніше ми писали, що на будівництві метро у Києві закладають котлован станції «Мостицька» (ФОТО).
Фото обкладинки: фейсбук-сторінка Autostrada
