Іспанії відправила до України колону з легковими автомобілями, каретами швидкої допомоги та медичними засобами.
Про це повідомили на сайті оборонного відомства країни
У межах нової партії допомоги до України надійдуть армійські позашляховики Anibal, карети швидкої і п’ять тонн медичних засобів. Крім того, найближчими днями з Іспанії відправлять ще дванадцять вантажівок.
Як пояснили в Міноборони Іспанії, автівки та медичні матеріали були передані із запасів збройних сил країни, а транспортування організував іспанський військовий підрозділ, що забезпечує матеріально-технічну підтримку операцій і навчань на національній території та за кордоном.
«Це та допомога, про яку попросили представники України. Триває жорстока війна, багато поранених, а отже, вони терміново потребують медикаментів», – зазначила міністерка оборони Іспанії Маргарита Роблес.
Крім того, вона анонсувала нову партію військової допомоги, що надійде до України орієнтовно в листопаді. Також Іспанія продовжує допомогати з навчанням українських бійців.
Раніше ми писали, що Іспанія відправила Україні 5 транспортних літаків із боєприпасами для великокаліберних артилерійських систем.
Також нагадаємо, Литва ремонтуватиме пошкоджені в Україні гаубиці PzH 2000.
Близько чотирьох тисяч дітей в Україні щороку залишаються без батьківського піклування. З війною ця проблема набула особливого значення. Діти, на жаль, втрачають батьків, але жоден заклад не здатен замінити дитині сім’ю, забезпечити тепло і родинний затишок, подарувати дитинство. В Україні передбачені виплати на усиновлених дітей.
Розмір допомоги на дітей, над якими встановлено опіку, становить:
на дітей до 6 років – 6 407,5 грн (2,5 прожиткових мінімуми для дітей цього віку);
на дітей до 6 років з інвалідністю – 8 970,5 грн (3,5 прожиткових мінімуми для дітей цього віку);
на дітей від 6 до 18 років – 7 990 грн (2,5 прожиткових мінімуми для дітей цього віку);
дитина з інвалідністю від 6 до 18 років – 11 186 грн (3,5 прожиткових мінімуми для дітей цього віку).
Ця виплата адресується опікуну, але кошти є власністю дитини. Ці гроші можна як відкладати на рахунок дитини, поки вона зможе сама ними розпоряджатися, так і використовувати на її потреби (при цьому опікуном що три місяці подається звіт про витрачені суми).
Український історик Микола Бандрівський показав архівну фотографію старенької пари з Галичини, яку зробити в 1937 році. Він поділився історією світлини зі своєю авдиторією. Фото було виставлене на сторінці Oleksandr Romazan.
Про світлину історикрозповівна своїй Facebook-сторінці.
Історія світлини
На цій майже столітньої давності світлині, ви бачите ну, вже дуже стареньких, але – усміхнених і щасливих діда і бабу. Це фото підписане, що це “Галичина. 1937 рік” і виставлене девʼятого травня на сторінці Oleksandr Romazan у Facebook.
Невідомо, в якому саме селі було зроблено цю світлину.
“Але, точно знаю, що таких щасливих пар, які в любові і злагоді дожили до дуже поважних літ, в Галичині – незліченна кількість”, – відзначає Микола Бандрівський.
За плечима у таких пар – війни, різні пошесті, голод і розкуркулення, але ніщо з того всього не здатне було стерти з їхніх лиць отой щасливий усміх наприкінці їхніх днів.
“Отож, дай Боже кожному з нас дожити до їхнього віку і відходити з цього земного життя без якогось особливого, за ним, жалю, але з твердою надією на загальне Воскресіння”, – відзначає історик.
Нагадаємо, що фільм Алана Бадоєва став доступним на британській платформі OD365.
Також ми повідомляли, що влітку вийде український шутер про ковбоїв A Twisted Path to Renown: коли саме (ВІДЕО).
Маріуполька Індіра Урусова втратила дім, але знайшла спосіб розказувати про нього з листівок і постерів. Опинившись у Болгарії, дівчина створила проєкт «KRYLATI», який тепер виріс у цілу освітню спільноту. Разом з подругою Індіра організовує івенти, а також запрошує істориків та жителів сходу розказати про справжню українську Донеччину.
Як «KRYLATI» руйнують стереотипи про схід і захід та про що мріє Індіра, дивіться в новому випуску ШоТам!
Особиста історія дівчини
Якщо в тебе загроза життю, тобі треба на якомога швидше виїхати, ти не знаєш, чи це можливо чи ні. По дорозі дуже багато людей каже про те, що не виїжджайте, бо там розстрілюють машини на виїзді.
Мене звати Урусова Індіра, мені 22 роки, я сама родом з Маріуполя. У Маріуполі я завжди активно займалась будь-якою волонтерською, громадською і загалом суспільною такою діяльністю. І тоді, напевно, я отримала той самий поштовх до отримання своєї першої освіти бакалаврської на спеціальності «Евент-менеджмент» в Київському національному університеті культури і мистецтва.
Але так склалося, що стався ковід, тому ми загалом не дуже багато навчалися в самому Києві. І я більшу частину свого навчання провела в Маріуполі.
Повномасштабне вторгнення
Повномасштабне вторгнення ми зустріли трошки раніше, навіть за тиждень до 24 лютого, бо тоді вже були чутні вибухи, були чутні якісь дії, які відбувалися. Тоді було дуже багато військових, які ставали на околицях нашого міста, адже я жила на околицях міста.
Першого березня у нас перестав ловити зв’язок, нас перестали давати воду, газ. Тому ми переїхали ближче до центру міста, готували їжу на вулиці, розпалювали вогнище і якось пристосовувалися до цього життя.
Але вже 18 березня біля нашого будинку прилетів снаряд в госпіталь військовий. Батьки на той час вирішили, що це насправді зараз шанс єдиний виїхати з Маріуполя. І вже 20 березня ми виїхали з Маріуполя, опинилися в Бердянську.
Евакуація закордон
Ми там провели буквально пів місяця і більше ми там не захотіли бути, адже там вже теж була окупація. Ми їхали через країну-агресора, потім ми виїжджали через Грузію, надалі у нас була Туреччина, Греція і таким чином ми опинилися в Болгарії.
Це був важкий період, бо це було одинадцять днів поїздки в машині з купою речей, які ми встигли забрати. Я це виставила собі в соціальній мережі, на що дуже активно зреагувала моя подруга Ната, яка сказала, що це неймовірно класно і це не можна просто так залишати.
Одинадцятого травня «KRYLATI», запустилися, ми продали в той день всі свої листівки. Зараз я проживаю в двох містах, скажімо так. В Києві і у Львові, бо родина тут, я навчаюся у Львові.
“Розказуємо про справжню Донеччину”
Напевно, зараз більше отримую якихось навичок, намагаюся ці навички втілювати в проєкті, якось його розвивати і робити більш професійним.
Ми організовуємо лекції, де розказуємо про справжню Донеччину без стереотипів, розказуємо про те, як взагалі жити на Донеччині, що таке Донеччина, чи взагалі існує Донбас і всі ці такі питання, які нам постійно ставлять.
Сьогодні, коли ти опиняєшся в іншому місті і абсолютно не маєш ніякої можливості повернутися додому, тобі дуже важливо розказати про це іншим. Тому «KRYLATI», вони в першу чергу покликані розповідати про дім. І тому для мене важливо хоча б розказати про це іншим людям, розказати про те, чого вони не бачили.
Бо дуже багато людей приходять до нас на лекції і кажуть, що вони ніколи не були на Сході, вони ніколи не були в Маріуполі, не були в будь-якому іншому місті. І для мене це є такою трохи втратою, але в той же час це виклик розказати цим людям так, щоб вони ніби побували там.
Або щоб вони закохалися в цей регіон настільки, щоб потім приїхати його відбудовувати і щось там робити. І крила, і ті історії, і ці лекції, вони не просто є таким освітнім напрямком. Вони є напрямком, в якому і люди можуть познайомитись, а якщо це люди зі Сходу, то вони можуть знайти спільноту для себе. Тобто ми дуже багато чуємо про те, що дякуємо вам, дівчата, ви насправді зробите класну справу. Ви для мене як рідні східняки.
Я сумую з Маріуполем і, напевно, дуже би хотіла зараз повернутися туди, пройтися по тим самим вуличкам. Я би хотіла просто, щоб мене висадили десь на в’їзді в місто. Я би хотіла просто пройтися по тим вуличкам до свого дому.
Коли ми виїжджали, мені не вистачило цього моменту прощання з цим містом, бо це було дуже швидко. І цього вимагали події, які тоді відбувалися, вимагали ці обстріли постійні. Тому я би хотіла просто пережити, напевно, цю травму повністю, саме проходячи по цим місцям, проходячи по тим місцям, де відбувалися класні події мого життя, де я переживала свої емоції.
І, напевно, дуже би хотіла потрапити на площу біля драму, бо це місце куди ми постійно казали, що ми туди повернемося.
Нагадаємо, що фільм Алана Бадоєва став доступним на британській платформі OD365.