Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Можна сидіти й плакати, а можна продовжувати жити»: як жінка виїхала з окупації та захищає права дітей з інвалідністю

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю ШоТам зі спільного проєкту з DG East про переселенців, які втратили дім, але продовжили свою діяльність у нових містах і селах.
Чому ми його робимо? Більше
Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про переселенців, які втратили дім, але продовжили свою діяльність у нових містах і селах.
Чому ми його робимо?

Наші герої є прикладом активізму та незламності українських переселенців, які попри війну продовжують власну справу або починають новий бізнес.

«До мене підійшла медсестра, сказала: “Ви народили дауна” і вийшла з палати», — розповідає Ірина Ханікова з Херсонщини про день народження своєї пʼятої дитини.

Замість того, аби скласти руки, вона вирішила боротися за те, щоб її син та інші діти з синдромом Дауна почували себе в суспільстві такими, як усі. Вона об’єдналася з іншими батьками та створила громадську організацію «Сонячні діти Херсонщини»

Навесні 2022-го родина виїхала з окупації та опинилась у Вінниці. Для ШоТам Ірина розповіла, як вона продовжує допомагати дітям з інвалідністю вже в новому місті.

Ірина Ханікова

голова громадської організації «Сонячні діти Херсонщини».

Я бачила Артема уві сні — він був не схожий на інших дітей 

Лікарі можуть поставити діагноз «синдром Дауна» під час вагітності — для цього роблять скринінгові тести, беруть аналіз ДНК плоду. Я не робила ці тести — по УЗД все було добре, вагітність протікала чудово, всі аналізи були в нормі. Але я відчувала, що в мене народиться особлива дитина. Неодноразово в мене був сон, у якому до мене невпевнено біжить хлопчик, і я не бачила його обличчя. Він відкриває ручками обличчя й кричить мені «мама». Я зрозуміла, що це мій син, і він не схожий на інших дітей.

Артем народився передчасно, і про те, що нього синдром Дауна, я почула тільки після пологів. Уявіть: я тільки-но народила дитину, її повезли у відділення інтенсивної терапії. Я не знала, в якому вона стані, і тут до мене заходять і таке кажуть. А потім вже зайшов лікар і сказав, що нічого страшного — просто він схожий на інопланетянина. Але дітки, які народжуються передчасно, теж так виглядають, і я трохи заспокоїлась.

На другий день до палати зайшов генетик, повідомив про підозру на синдром Дауна і сказав, що треба здавати кров на каріотип. Усі аналізи здали, і генетики підтвердили трисомію 21 хромосоми. Потім у пологовому проводили додаткові обстеження, бо в таких дітей часто є супутні захворювання, вроджені патології. На щастя, серйозних проблем зі здоров’ям у Артема не виявили. 

Син Артем, який народився з синдромом Дауна. Фото надала Ірина Ханікова

Таку дитину треба всьому навчати

Артем відразу отримав статус дитини з інвалідністю. Ми зі свого боку почали налаштовувати себе на життя з особливою дитиною — я почала багато читати, шукати громадські організації, які займаються такими дітьми, і активно займатися з Артемом.

Таку дитину треба всього навчати: якщо інші самостійно вчаться тримати голову, перевертатися на бік, сидіти та повзати, то з цією дитиною треба наполегливо працювати. У 8 місяців ми вже звернулися до фахівців реабілітаційного центру. 

Ми робили все, щоб для Артема заняття були не лише корисними, а й цікавими. Він обожнював знаходити свої улюблені іграшки серед квасолі та гороху, годинами міг сидіти в басейні з кульками, малювати.

Нам дуже пощастило, що у Артема не було інших супутніх захворювань, і ми не витрачали часу на операції, лікування. Адже більшість дітей із синдромом Дауна перші роки життя бувально живуть у лікарнях, і це пригальмовує їхній розвиток ще більше.

Родина готується до фестивалю. Фото надала Ірина Ханікова

Ми вирішили захищати права дітей із синдромом Дауна

Інформації про таких дітей майже немає в інтернеті, а якщо і є, то вся вона невесела. Це не давало жодних надій, а лише заганяло в смуток. Я вирішила виправити цю ситуацію — пошукала такі родини, як ми, в Херсоні, знайшла та створила у 2018 році ГО «Сонячні діти Херсонщини». Разом ми вирішили лобіювати та захищати права дітей із синдромом Дауна.

Діти, якими опікується громадська організація «Сонячні діти Херсонщини». Фото надала Ірина Ханікова

Спочатку це була група людей, яким було цікаво щось робити для дітей з інвалідністю. Ми дуже довго збиралися в мене у квартирі. Дітки собі гралися, а в нас із батьками зароджувались ідеї наших перших проєктів і заходів. Ми робили ляльок, ставили театральні вистави, малювали і виконували різні вправи, які розвивають мовлення.

За декілька років ми отримали від міста приміщення в оренду. Всім світом збирали гроші, щоб зробити там ремонт і придбати якісне обладнання. У цьому інклюзивному просторі було все, що потрібно для розвитку дітей. Ми збиралися, проводили концерти, змагання, святкували дні народження. До нас приходили не тільки дітки з особливими потребами — в цьому центрі було цікаво всім, ми нікого не відокремлювали. Наприклад, у нас була театральна студія, куди ходили й нормотипові діти.

ГО «Сонячні діти Херсонщини» організувала театральну виставу. Фото надала Ірина Ханікова

Після того, як до нас двічі приходили російські солдати, ми евакуювалися

Окупація Херсона. Всі в розпачі. Ми зрозуміли, що треба щось робити, і почали зустрічатися в зумі: проводили заняття, малювали, ставили вистави, робили ляльок, вчилися правильно дихати, святкували разом. Але всі розуміли, що треба евакуюватися, бо дуже небезпечно жити в окупації. Майже всі виїхали — лише декілька сімей залишилися в Херсоні до деокупації та поїхали після підриву Каховської ГЕС, адже їхні будинки були повністю знищені. 

Херсонці вийшли на вулиці з українськими прапорами, протестуючи проти окупації міста. Фото надала Ірина Ханікова

Спочатку ми зі старшими дітьми виходили на мітинги, допомагали військовим, носили їжу до шпиталів. Але молодші діти не настільки сильні — в доньки почалися панічні атаки. І після того, як до нас двічі приходили російські солдати, ми ухвалили рішення евакуюватися.

Виїжджати вирішили на Вінниччину. Декілька років тому ми відвідували Вінницю й привозили сюди нашу виставку «Я — дитина, я не синдром Дауна. Перший дотик». Проводили її разом з місцевою громадською організацією «Вінниця Даун синдром». У нас зав’язалися дуже теплі стосунки з керівницею. До того ж, багато сімей, які брали участь у наших проєктах, були вінниччанами. Я відчувала, що якщо ми переїдемо до Вінниці, то це не так лячно — буде якась підтримка. 

Під час евакуації Артем увесь час співав гімн України

Ми виїжджали вчотирьох — я, чоловік, донька Ксюша й Артем, а старші діти евакуювалися окремо. Ми їхали з чужими людьми — вони взяли нас до себе в машину й одразу сказали, що ми можемо взяти два рюкзаки й не більше. Береш із собою документи, кілька пар змінної білизни, іграшки дитині і все. 

Евакуація була складною. Ми 2,5 години пробули під обстрілами. Дорогою до Вінниці Артем увесь час співав гімн України. Коли потрапили під обстріл, Ксюша дуже плакала, в неї почалася панічна атака, а Артем продовжував співати, але ще голосніше — можливо, це була його захисна реакція. 

Орендувати житло у Вінниці було завданням з двома зірочками, бо в нас є кішка та собака, яких ми привезли з собою, тому ми змушені були орендувати приватний будинок. У нас непогані умови — ми все облаштували й зробили там затишок. Ми навчилися обходитися мінімумом.

Перше, що я почала купувати на новому місці — речі, які були дорогими для кожного члена нашої родини. Ксюша дуже любила свій плед, тому я купила такий самий. Купила чашки, з яких обожнювала пити ранкову каву, щоб було хоч щось, що нагадуватиме, що тут теж дім, тут теж є частинка Херсона. 

Приїхавши до Вінниці, ми відразу віддали дітей до школи — не дистанційно, а офлайн. Ми відновили для них усі тренування, які в них були в Херсоні: донька продовжує займатися танцями, а син — футболом, плаванням, карате й музикою. 

Артем зараз іде до четвертого класу. В нього дуже хороші стосунки з однокласниками та вчителями. Друзі зі школи приходять до нього на день народження, запрошують його до себе. Звісно, безглуздо порівнювати знання Артема та його однокласників — ми порівнюємо лише те, що він знав вчора та сьогодні. Якщо є якісь перемоги — це класно. 

Син Ірини Артем. Фото надала Ірина Ханікова

Треба відновлювати традиції, які були в Херсоні

Можна сидіти й плакати, сумувати за домом, а можна продовжувати жити — я ж не можу поставити своє життя та життя дітей на паузу. Тому у Вінниці громадська організація відразу відновила свою роботу, хоч і в онлайн-форматі, бо всі 50 її членів тепер живуть у різних містах. Ми продовжуємо консультувати, проводити тренінги та майстер-класи. 

«Сонячні діти Херсонщини» розпочали співпрацю з організацією «Вінниця Даун синдром» і реалізували класний проєкт «Інклюзивне навчання: право, можливість, результат», який досліджує реальні проблеми та недоліки у впровадженні якісної інклюзивної освіти в Україні.

Наприклад, учителям страшно, бо вони не працювали з такими дітьми, і коли дитина з’являється в класі, вони не завжди можуть знайти підхід. Ми в нашій організації шукаємо нові методики модифікації шкільної програми, організовуємо заходи з вчителями, де розповідаємо, як працювати з дітьми з синдромом Дауна. 

Але іноді збираємося в офлайні, зокрема, кілька разів на рік проводимо інклюзивні табори, куди учасники ГО привозять своїх дітей. Так є змога пообійматися, поспілкуватися, обговорити нові ідеї. 

Інклюзивний табір. Фото надала Ірина Ханікова

Ми вирішили, що треба відновлювати традиції, які були в Херсоні. У нас були дуже круті фестивалі, які досі люди згадують, тож спочатку ми відновили конкурс «Кращі інклюзивні практики України», а потім провели інклюзивні веселі старти «Кожен зможе» аж у чотирьох містах України. 

Зараз у розробці є багато нових проєктів, бо постійно треба нагадувати суспільству, що такі діти є і що в них такі самі права, як і в інших дітей. Ніхто не застрахований — кожна 700-та дитина народжується з такою генетичною аномалією. 

Хочеться побачити пожовклі каштани, Олешківські піски та Рожеві озера

Ми хочемо повернутися додому в Херсон, і не тільки тому, що в нас є там квартира. Херсон — це місто, де наше серце. Ритм життя Херсона збігається з ритмом твого життя. Ти не можеш надѝхатися цим повітрям, тобі хочеться скоріше побачити ці пожовклі каштани, Олешківські піски та Рожеві озера. Херсонцям не вистачає херсонців.

Жінка сумує за рідним містом, але продовжує активну громадську діяльність у Вінниці. Фото надала Ірина Ханікова

Наша квартира вціліла. Був приліт у дах — він понівечений, але тримається. Вікна майже всюди вибиті, але зараз усе відремонтували силами мешканців та ОСББ. Люди деякі повернулися й там живуть. Ми продовжуємо сплачувати комунальні за своє житло, платимо гроші до фонду ОСББ. У нас дуже чисте подвір’я, ростуть квіти, поливають і підстигають газони, доглядають за дитячим майданчиком. 

Але про повернення говорити зарано. До кінця війни ми точно будемо тут, у Вінниці. Діти навчатимуться в школі, а я буду запускати нові проєкти і досягати того, щоб діти з синдромом Дауна почували себе в суспільстві такими, як усі.

Суспільство

У Києві запрацювала перша екомашина для збирання використаних батарейок (ФОТО)

Опубліковано

На правому березі Києва запустили першу екомашину, яка збиратиме використані батарейки на перероблення. Машина вивозитиме батарейки з усіх пунктів приймання руху «Батарейки, здавайтеся!».

Про це повідомили в русі «Батарейки, здавайтеся!».

Тест-драйв машини тривав упродовж місяця. Вона змогла перевезти понад п’ять тонн батарейок, які здавали кияни у магазинах-партнерах та будинках, що зареєстровані у програмі руху.

Читайте також: UAnimals оголосили лавреатів Всеукраїнської зоозахисної премії

Батарейки за принципом 100% перероблення залежно від типу передадуть таким заводам:

  • Eneris Recupyl в Польщі;
  • Accurec в Німеччині;
  • EraSteel у Франції тощо.

Перероблення матеріалу повністю фінансують партнери руху, а саме виробники й дистриб’ютори батарейок: Panasonic, VARTA, Duracell, GP Batteries та інші компанії.

Нагадаємо, що розробники з України запустили платформу для бронювання будинків на природі.

Фото: фейсбук-сторінка «Батарейки, здавайтеся!»

Читати далі

Суспільство

«Культурні сили» провели захід на тему підтримки жінок, які втратили чоловіків на війні

Опубліковано

«Культурні сили» та платформа «Меморіал» 26 березня провели захід, який присвятили розвитку культури підтримки жінок, які втратили чоловіків на війні. На події відбувся відкритий діалог між лідерками громадянського суспільства, представниками патронатних служб, військовими, волонтерами та митцями.

Про це повідомили в «Культурних силах».

Що обговорили на заході

Подію організували для того, аби почати діалог на важливу тему, яку можуть оминати у суспільстві через її важкість. Спікери обговорювали, як не залишати жінок, які втратили коханих наодинці з горем, а також як навчитися не шкодити, натомість вміти підтримувати і турбуватися.

На панелі «Культура підтримки» керівниця психологічного простору «ПроЖИТИ» Катерина Чижик розповіла:

«Для мене особисто одним із тригерних слів було “тримайся”. Нема мені за що триматися, нема за кого триматися. І ще, коли сусіди або хтось кажуть: “та молода, ще вийдеш заміж” це саме болюче, що можна сказати жінці, яка втратила свого коханого чоловіка».

Катерина втратила свого чоловіка у 2023 році. Аби пережити цю подію, жінка почала створювати власне місце сили. У цей період виник психологічний простір «ПроЖИТИ».

Читайте також: Ukraїner та PR Army створили фільм про депортацію кримських татар (ВІДЕО)

У «Культурних силах» зазначили, що саме в громадському секторі започатковують проєкти, які можуть полегшувати проживання горя втрати.

«Якби не громадський сектор, я взагалі не уявляю, що було б з багатьма членами родин загиблих. Громадським організаціям, які підтримують рідних і близьких загиблих воїнів, треба об’єднувати зусилля, бо державним органам та суспільству часто байдуже на їх проблеми»‚ — розповіла очільниця фонду «Маємо жити» Оксана Боркун.

Також важливою темою для жінок, які втратили своїх чоловіків, є збереження пам’яті про них. Керівниця патронатної служби «Азов.Супровід» Ріна Рєзнік зазначила:

«Є величезна кількість онлайн-петицій про присвоєння звання Героїв України. І ми з одного боку розуміємо, що кожен з загиблих герой цієї країни, а з іншого боку також розуміємо, що не можемо забезпечити кожному цю державну нагороду, назву міста, назву вулиці й таке інше. Зараз це є найбільшим випробуванням, як весь цей обсяг горя акумулювати і дати кожній індивідуальній, величезній, серйозній трагедії достатньо простору і місця для того, щоб це вшанування було достатньо гідним і великим». 

Презентація кліпу «Місто наречених»

На події «Культурні сили» представили новий кліп на пісню Саші Чемерова «Місто наречених». Його присвятили жінкам, які пережили втрату. У кліпі знялася Таті Сонце (Тетяна Мельник).

«Головна героїня цього кліпу не актриса, це жінка, котра втратила свого коханого на війні. І тут на екрані ми можемо бачити не гру, а власне проживання втрати», — зазначив засновник платформи «Культурні сили» Миколай Сєрга.

Автор пісні Саша Чемеров поділився своїми емоціями від переглядання кліпу:

«Як і всі присутні, я вперше дивився цей кліп. І мені важко було втримати сльози. Моїм завданням було не констатувати факт втрати, а дати надію. Тому що життя все ж таки продовжується, все ж таки життя має сенс». 

Відео: ютуб-канал «Культурних сил»

Довідка

«Культурні сили» — це платформа, що об’єднує військових творчих професій, культурних діячів, аналітиків та волонтерів. До цієї платформи входять такі проєкти та бренди:

  • «Культурний десант»;
  • «Книга на фронт»;
  • «Фронтова студія»;
  • «Оркестр 59» тощо.

«Культурні сили» формують та розвивають воїнську культуру, забезпечують морально-психологічну підтримку військових, підтримують родини загиблих, розвивають культурну дипломатію та впроваджують стратегії впливу через культуру та мистецтво.

Нагадаємо, що «Культурні сили» провели у Києві відкриту розмову, присвячену колективній пам’яті.

Фото: «Культурні сили»

Читати далі

Суспільство

На Подолі в Києві відкривають креативний простір MLYN design hub (ФОТО)

Опубліковано

У Києві відкриють новий креативний простір MLYN design hub, присвячений сучасному українському дизайну. Відвідувати простір можна буде щодня та безплатно. Відкриття MLYN design hub запланували на квітень 2025 року.

Про це повідомили у команді простору.

Що буде в MLYN design hub

Простір працюватиме у стінах колишнього заводу «КиївМлин», у якого й запозичили частину назви. Головна мета проєкту — знайомити українців з якісними предметами інтер’єру, що виробили в Україні, та популяризувати їх.

Українські виробники та дизайнери зможуть представляти свої роботи у межах експозицій інтер’єрних предметів. Виставкова зала оновлюватиметься кожні три-чотири місяці.

«В MLYN design hub ми прагнемо зробити сучасний український дизайн більш помітним для широкої аудиторії. Тому відкрили цей простір — затишний, дружній, наповнений подіями, який щоденно дає можливості для розвитку і популяризації дизайну. Тут українські виробники і дизайнери можуть представити свої роботи на постійній основі, а відвідувачі — відкрити для себе якісні, естетично довершені предмети інтер’єру, створені в Україні», — зазначив засновник MLYN design hub Роман Михайлов.

Читайте також: «Довженко-Центр» запускає у шести містах кіноклуб

Перша експозиція

Першою виставкою у просторі стане експозиція під назвою «Зерно». Її створили під кураторством артдиректорки простору Ярослави України.

«Експозиція “Зерно” представить інсталяції різних інтер’єрних зон, скомпонованих з предметів українського виробництва. В ній ми переосмислимо традиції нашого дизайну в потоці сучасних тенденцій», — розповіла Ярослава Україна.

MLYN design hub працюватиме щодня, вхід для відвідувачів вільний. Експозиційна зона працюватиме з 10:00 до 19:00, а подієва зала прийматиме заходи до 23:00. Простір розташований за адресою вулиця Спаська, 36/31, на другому поверсі.

Раніше ми писали, що анонімний митець зі Львова зібрав понад мільйон гривень на військо за допомогою картин.

Фото: MLYN design hub

Читати далі