Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Госпіталь для душі: мама «Привида Києва» відкрила на Прикарпатті реабілітаційний центр для захисників та їхніх родин

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

Наталія Тарабалка дуже хотіла, аби її син став музикою, але він хотів літати. Степан не просто здійснив свою мрію, а й став одним з найвідоміших вартових українського неба, частиною легендарної авіабригади «Привид Києва».

«Я багато думаю про вибір сина, часто пишу вірші. В одному з них є рядки: «Ти вирішив героєм стати, а маму спитати?», – говорить Наталія.

Степан загинув в бою за три тижні після початку повномасштабної війни – 13 березня 2022 року. На гроші з державної компенсації Наталія створила унікальний відновлювально-оздоровчий центр для українських бійців. 

Чому вона називає його центром реабілітації душі, і як він допомагає впоратись їй з утратою та іншим з жахіттям війни, вона розповіла ШоТам.

Наталія Тарабалка

засновниця реабілітаційного центру «Тепло крилатої душі»

Я не могла не повернутися

Коли почалося повномасштабне вторгнення, ми з родиною були за кордоном. І одразу на наступний день я ухвалила рішення повертатися в Україну. 24 лютого – це був четвер, а вже у п’ятницю я купувала квитки.

Сім років я жила та працювала у Португалії. Прибирання, теплиці, кондитерські цехи. Робота непроста, але я звикла та й ніколи не боялася роботи. За ці роки з’явилися тут і добрі знайомі, і друзі. Зі мною був чоловік, донька з родиною. Але я не могла не поїхати. Відчувала себе ніби зрадницею. Хотіла бути ближче до сина, хоч він і не був удома. Степан з побратимами обороняв українське небо.

Степан Тарабалка став одним з найвідоміших вартових українського неба, символом легендарної авіабригади «Привид Києва». Фото надала Наталія.

Я одразу їхала не з порожніми руками. Люди за кордоном дуже швидко зорганізувалися, зібрали кошти та всіляку допомогу – цілий бус. До речі, поверталася я не сама, зі мною їхали також кілька наших хлопців, аби допомогти у захисті країни. Прямо на кордоні я познайомилася з дівчиною, яка уже мала військову амуніцію, бронежилет і тепловізор, вона зі мною все це передала в Україну.

Уже в Україні я зрозуміла, що назад не повернусь. А коли загинув Степан, вирішила,  що буду не просто існувати, а жити і творити те, про що ми з сином мріяли. Ми з ним не раз обговорювали, чому українці їдуть за кордон, і як важливо, аби люди почувалися добре і безпечно у своїй країні. 

Коли я перебувала за кордоном, мене вражало, що українці гуртувалися у кожній країні, в кожному місті, де мені довелося побувати. Це могло бути зовсім скромне невеличке місце, кімнатка, але люди там збиралися і вшановували свої традиції, відтворювали рідне.

Я думала: чому така сильна, квітуча нація не може жити добре на власній землі? А коли я чула, як діти, які народилися вже у Португалії, читали вірші Шевченка з акцентом, мене просто душили сльози.

Бути мамою легенди

Степан і його побратими, які з перших днів вторгнення не розгубилися, не злякалися і стали до оборони, розуміли ціну своєї сміливості – що, можливо, вони летять в один бік. Коли це сталося з сином, його побратими часто повторювали мені: ви маєте не оплакувати вибір сина, а навчитися гордитися ним. І я вчусь. Складно, важко, боляче. Ми всі зараз маємо творити ту націю, яка гідна своїх героїв.

Степана називали й досі називають «Привидом Києва». Знаєте, це один із небагатьох моментів, які ми з ним встигли поговорити, бо він оберігав мене і не розповідав багато про свою службу – де та що саме робить. Він мені пояснював, що це був створений такий збірний образ пілотів 40-ї бригади тактичної авіації Повітряних сил. Я вважаю, що «Привид Києва» виконав свої задачі: це не лише десятки знешкоджених ворожих літаків, це ще і легенда, яка дарувала надію і віру тисячам українців. У тій бригаді дійсно зібралися надзвичайні хлопці, і думаю, що вони подарують нам ще не одну легенду. Це ті герої, на яких виховуватимуться наступні покоління. 

Чи важко бути мамою героя-легенди? Важко, бо я не була готова до такого… Коли Степан був маленьким, я мріяла, аби він пов’язав своє життя з музикою, а він обрав небо. Я багато думаю про вибір сина, часто пишу вірші. В одному з них є рядки: «Ти вирішив героєм стати, а маму спитати?».

Важко бути мамою героя-легенди. Фото надала Наталія. Джерело: Офіс Президента України.

Хтось розчищає парк, хтось несе меблі та вазони

Реабілітаційний центр «Тепло крилатої душі» ми створили для військових та їхніх родин, а також для родин, які втратили рідних на війні. Розташований він у приміщенні колишньої лікарні, а взагалі це був панський маєток. 

Ідея створення такого закладу виникла коли я сама була на психологічній реабілітації після загибелі сина. Це була зустріч родин загиблих. На той момент я, якщо можна так сказати, була з найсвіжішою раною. І саме дівчата, які втратили своїх рідних ще у 2014-2015 роках, допомогли мені проскочити той найстрашніший бар’єр болю, допомогли не зануритися у самотність.

Я зрозуміла, що потрібно більше таких місць, де люди можуть спілкуватися і поділитися своїми переживаннями та підтримувати один одного. Тому у нашому центрі ми робимо великий акцент на створення довірливої, домашньої навіть, атмосфери. Щоб був і лікар, і психолог, і реабілітолог. Водночас, щоб можна було поспілкуватися, провести час з родиною чи навпаки – побути на самоті, послухати музику, попрацювати на землі чи посидіти під деревом у парку. 

Мою ідею підтримало дуже багато людей: громада Ценяви, і люди з-за кордону. Допомагають усім: хтось грошима, хтось робочими руками, хтось дарує меблі чи вазони з квітами для облаштування кімнат. Ми зараз у процесі ремонту, але відкрилися, як тільки були готові перші кімнати: масажна, тренажерка, кімната ароматерапії. Психолог часто проводить сеанси у парку на прогулянці чи на лавці. Це навіть краще, ніж кабінет. Навіть таке буває, що я з хлопцями сідаю грати в шашки чи шахи, і ми спілкуємося. Як я кажу, лікуємо один одного. Це теж важливо. До речі, у нас тут волонтерить за фахом психіатриня з Луганщини. Одна з масажисток – переселенка з Дніпропетровщини. Тож ця справа об’єднала багатьох-багатьох людей.

Ідею створення центра підтримало дуже багато людей. Фото: ШоТам.

Маячки, що повертають до життя

Плануємо ще багато добудувати й розширити спектр послуг. Тут поруч є чудовий ставочок, облаштуємо його, аби хлопці, які приїжджатимуть на реабілітацію, могли порибалити. Є сад, парк, який розчищали усім селом, і вже заклали калиново-дубову алею у пам’ять про захисників України. 

У планах також спортзал, домашня ферма й навіть город. В окремому будиночку плануємо облаштувати кімнати для тривалого перебування. Аби родина могла приїхати і переночувати тут кілька днів. Буде також кімната арттерапії з живописом, музичними інструментами. А ще мрію, аби у нас тут були коні.

Моя логіка така: треба допомогти хлопцям та дівчатам пригадати, що вони любили раніше, про що мріяли. Такі маленькі маячки – кущики помідорів, як на бабусиному подвір’ї, омріяна скрипка чи пару годин у тиші на рибалці – вони крок за кроком допомагатимуть вийти на світло, повернутися до життя після пережитого пекла війни. Звісно ж, все це у доповнення до роботи з психологами, психіатрами, реабілітологами.

Ми взялися за серйозну справу. Залучено дуже багато людей, багато нюансів треба знати. Я ж ані психолог, ані бухгалтер, ані керівник. Я просто людина, у якій оселилася мрія створити особливий центр: де не лише вправи, лікування, а де ставатиме тепло, легше на душі. Такий собі госпіталь для реабілітації душі.  

Зараз у нас уже склалася певна команда. Є юрист, є бухгалтер, є людина, яка допомагає з грантовими проєктами. Ми шукаємо благодійників та державної підтримки. На початку ми вклали свої кошти, але цього замало. Ремонт, відбудова триває. Критично необхідно оновити котельні, бо за час, поки будівля пустувала, опалювальна система вийшла з ладу зовсім. 

Більшість працівників центру працюють на волонтерських засадах, тому дуже важливо нам знайти більш-менш стабільне фінансування. Тим паче, що ми зараз подали заявку на отримання ліцензії медзакладу аби залучати ще більше фахівців саме медичного профілю. Ми відкрили прийом на платній основі для місцевих жителів, які теж бажають оздоровитися. І ці невеликі внески уже допомагають нам продовжувати облаштування центру. 

Я б дуже хотіла, щоб наш приклад надихнув також інших відкривати подібні центри для фізичної й духовної підтримки наших захисників та їхніх родин по всій країні. Кажуть, що Бог допомагає людям через руки інших людей. І це настільки надихає й підтримує, бо я розумію – люди підтримали мене в моєму горі й у моїй мрії. А тепер я підтримую інших. 

Цей матеріал створено у співпраці з Фондом імені Гайнріха Бьолля, бюро Київ – Україна.

Суспільство

Не шиють і не тчуть, а виготовляють за допомогою пістолета. Як у Черкасах створюють нетипові крафтові килими

Опубліковано

Що поєднує між собою крафтові килими і тафтинговий пістолет? Те, що перше можна створити за допомогою другого. Уявлення про килими та їхнє призначення змінює подружжя Сергія та Ельвіри Таморків з Черкас, які понад рік розвивають власну справу.

«Я думав, що килими це щось з типовими візерунками, що має лежати на підлозі або висіти на стіні. А потім зрозумів, що їх можна робити будь-якої форми та навіть у вигляді героїв фільмів чи мультфільмів», – ділиться Сергій.

Про килими у вигляді персонажів з Гаррі Поттера та підтримку державного гранту для ШоТам розповів засновник сімейного бізнесу RootsRugs Сергій Таморка. 

Перший килим – для друга

Сімейному бізнесу Сергій та Ельвіри Таморків більше року. Перший килим вони створили в грудні 2022 року та опублікували його фото в соціальних мережах. Це був двометровий крафтовий килим в етностилі з українськими та марокканськими мотивами, який подружжя зробило на замовлення свого друга.

Раніше Сергій з дружиною жили у Києві та працювали в сфері торгівлі одягом – мали власний магазин.  За освітою Ельвіра – біотехнолог, а Сергій технік сільського та лісового господарства. Освіта обох зовсім не пов’язана з творчістю, але саме вона є невід’ємною частиною життя цієї сім’ї. 

Подружжя Таморків, яке створює крафтові килими

Сергій та Ельвіра Таморки. Фото надав Сергій

Про створення килимів неординарним способом Сергій дізнався в 2019 році і хотів спробувати. Побачив кілька відео в американському YouTube та світлини на іноземних сайтах.

Незвичайний крафтовий килим

3D-килим, який створило подружжя. Фото надав Сергій Тиморка

Крафтові килими не лише на стіну та підлогу?

Сергій каже, що раніше мав доволі консервативну думку про килим: «Я думав, що килими – це щось з типовими візурунками, що має лежати на підлозі або висіти на стіні. А потім зрозумів, що їх можна робити будь-якої форми та навіть у вигляді героїв фільмів чи мультфільмів».

Яскравий килим, який свторило подружжя

Замовлення у вигляді мультиплікаційного героя. Фото надав Сергій Тиморка

Після початку повномасштабної війни ситуація з сімейним магазином одягу була доволі складною, в перші тижні весни розпродали весь наявний товар і вирішили припинити роботу. 

В Черкаси хотіли переїхати давно, бо звідти родом Ельвіра і місто завжди здавалося парі більш комфортним для життя. Сергій каже, що в Києві багато часу витрачав на логістику, дорогу, особливо в питаннях бізнесу. Після переїзду Сергій з Ельвірою думали, чим можуть займатися далі і чоловік згадав про виготовлення килимів.

Сергій розповідає, що процес створення килима починається з малюнка, який переноситься на раму. Малюнок може бути створений заздалегідь або намальований від руки, який потім треба за допомогою проектора перенести на полотно, яке перед тим натягують на раму. Далі відбувається процес вишивки, але не руками, а за допомогою пістолета, який протикає полотно. Чоловік наголошує, що це не машинна вишивка, килими створюються саме за допомогою пістолета.

Тафтинговий пістолет – постійний помічник в роботі тафтинговий пістолет, за допомогою якого подружжя створює вироби петельною технікою. Також можна використовувати великі пневматичні пістолети, аби створювати 3D-килими з довгим ворсом.

Процес створення крафтового килиму

Сергій Таморка створює килим за допомогою тафтингового пістолета. Фото: Суспільне Черкаси

Відразу вийшли на експорт

Спочатку Таморки придумували лише власні малюнки, адже експериментували та використовували різні мотиви вишивки. А далі клієнти почали робити замовлення за вже готовим малюнком. 

Більше 80% клієнтів замовляють крафтові килими у США, а інші – з Європи та України в тому числі. «Тафтиногові килими – це нова ніша в бізнесі, яка тільки зароджується в Україні, проте виробників уже є достатньо. Є виробники, які створюють килими саме для українських споживачів, ми ж вирішили відразу орієнтуватися на експорт», – каже Сергій.

Станом на сьогодні Таморки створили приблизно 200 килимів. Пошити килим можна і за кілька годин, але його створення не обмежується виключно шиттям. Тому в середньому на килим пара витрачає до двох-трьох робочих днів.

Синій килим створений Таморками

Об’ємний килим, який створили Таморки. Фото надав Сергій 

Корінь Мандрагори та етнічні мотиви

Сергій каже, що серед виробів має багато фаворитів, які, переважно, пов’язані з якимись персонажами. Наприклад, корінь Мандрагори з листками як у фільмі про Гаррі Поттера – одна частина килимка, а інша – горщик, за який корінь ховається. Це тип розсуваного килимка. В дитинстві Сергій дуже любив «Завойовник Зім», де був персонаж Гір, що перевдягався в зеленого собаку. Цього героя часто замовляли з-за кордону.

Килим, який створило подружжя

Розсувний килим з коренем мандрагори в горщику. Фото надав Сергій Таморка

«Найцікавіше для нас – робити щось унікальне, що потребує поєднання кількох технік. Ми хочемо створити найбільш унікальний килим в світі», розповідає Сергій Таморка.

Запитів від іноземних клієнтів дуже багато. Часто люди надсилають власні фото або просять створити якогось персонажа. Від клієнтів з України замовлень значно менше, але Сергій ділиться, що всі вони теж дуже різноманітні. Клієнти замовляли традиційний великий етнічний килим, а ще персонажів з аніме чи героїв мемів. 

Грантова підтримка для розвитку бізнесу

Розвивати власний бізнес Таморкам допоміг державний грант «Власна справа». Сергій ділиться, що подав заявку через «Дію» за кілька хвилин. І радить всім, хто хотів би спробувати податись на грантову підтримку, обов’язково подумати про свій бізнес-план – що хочете робити, як саме і кому це може бути потрібно. А ще важливо вміти планувати свій бізнес на тривалий час, хоча б на кілька років.

Таморкам грантові кошти допомогли збільшити об’єми сировини, кількість унікальних моделей, які створили самі та наповнили ними сайт, аби клієнти мали більший вибір. А ще орендувати приміщення, адже до того створювали килими вдома, де вже не поміщалися зі своїми рамами. 

Крафтові килими закордон продають за допомогою всесвітнього маркетплейсу крафтових товарів Etsy. Сергій та Ельвіра зараз взяли на роботу людину, яка адмініструватиме їхній магазин на цьому сайті, а вони витрачатимуть більше часу на саме створення килимів та своєї власної крафтової історії.

«Складно зберігати рівень якості при масштабуванні, тому ми хочемо залишатися на такому рівні своєї крафтовості. Ми прагнемо росту, але не плануємо створювати цех, де працюватимуть п’ятдесят людей, що робитимуть наші килими у великих об’ємах. Ми зосереджені на меншій кількості, але більшій якості», розповідає Сергій.

Килими на експорт, гроші – в Україну 

Для подружжя Таморків створення власних крафтових килимів – це можливість для творчості та прояву власної фантазії. «Ми хочемо приносити у цей світ щось цікаве, робити щось своє, продавати це закордоном, але залучати кошти сюди, в Україну», каже Сергій.

Чоловік переконує, що їхні кими відрізняються від магазинних тим, що їх не можна знайти на полицях магазинів. Він каже, що це унікальні роботи, які прив’язані до конкретних людей, залежно від їхніх запитів. А ще часто клієнти замовляють тафтингові килими як подарунок для своїх близьких.

Про плани на майбутнє Сергій відповідає впевнено та водночас з надією: «Ми плануємо покращувати свою майстерність, виготовляти більше цікавих килимів гарної якості, оновити свої інструменти та майстерню, покращувати сервіс та надання клієнтських послуг, створювати робочі місця. І найголовніше – знайти свій унікальний килим. А ще мріємо перемогти ворога у війні, аби відновили авіасполучення і доставка в США займала кілька днів».

Читати далі

Суспільство

Як дозвілля допомагає людям після травм повертатися до звичного життя

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту журналістики рішень. Ми створили його для людей, які постраждали від мінно-вибухових травм.
Тут розповідаємо історії українців, які втратили кінцівки чи отримали інші тяжкі поранення, щоби люди з такими випадками знали — в їхній унікальній ситуації є вихід.

Ці історії можуть стати прикладом для держави та волонтерів, аби виробити системні рішення для людей, життя та тіло яких змінилося внаслідок війни.

Яким є шлях до відновлення після травм, отриманих внаслідок війни? Окрім медичної допомоги, реабілітації та психологічної допомоги важливо забезпечити умови, щоб люди мали доступ на рівні з іншими мешканцями громади до спортивних, культурних закладів та заходів. Регулярні фізичні заняття допомагають в реабілітації, а дозвілля допомагає повернутися до життя як до травми. 

Дозвілля повертає до звичного життя

Станом на кінець 2023 року в Україні проживають приблизно 3 млн людей з інвалідністю, як зазначало Мінсоцполітики. 

Лікування, реабілітація та психологічна підтримка необхідні для відновлення постраждалих від вибухонебезпечних предметів. Та не менш важливим є повернення чи наближення його до того ритму життя, яке було до травми. Це можна зробити, забезпечивши доступ на рівні з усіма до дозвілля.

Фізичні вправи допомогли відновитися

Сергій Прищепа серйозно постраждав унаслідок вибуху касетних снарядів, коли їхав з родиною в авто на Київщині в березні 2022 року. Його дружина закрила своїм тілом 9-річного сина й загинула, а хлопчик отримав психологічну травму. 

Сергій отримав переломи руки та щелепи, а також опікові й уламкові травми. Йому вчасно надали першу медичну допомогу, а потім зробили низку операцій.

Сергій Прищепа показує автівку, яка постраждала внаслідок касетних снарядів. Фото: ШоТам

«До звичного ритму життя я повернувся не одразу, – згадує Сергій. – У мене був абонемент у спортзал, куплений у січні до початку повномасштабної війни, і тільки восени 2022 року я знову спробував фізичні вправи в спортзалі».

Чоловік каже, що регулярні фізичні заняття по півтори години на день відволікають психологічно, а також допомагають фізично. Спочатку його ноги згиналися не повністю – бракувало сил і мʼязової маси. Тепер чоловік повернувся до того рівня підготовки, який мав до поранення. 

Наблизитися до життя, яке в Сергія було до поранення, він зміг влітку 2023 року, адже у квітні йому ще робили операції на щелепі. 

«Звісно, у звʼязку з тим, що в країні війна, дозвілля змінилося. Ми з сином їздимо на дачу, відпочиваємо, я працюю. Якщо в Києві залишаємося, то, наприклад, йдемо в кіно. Нещодавно були на ВДНГ – каталися на ковзанах», – розповів Сергій.

Сергій Прищепа повернувся до того рівня фізичної підготовки, який мав до поранення. Фото: ШоТам

Країна стає доступнішою

Заступниця керівника ГО «Доступно.UA» Наталка Пархитько каже, що за останні роки інфраструктура в Україні стала більш доступною для людей з інвалідністю. 

«Не потрібно придумувати щось нове окремо для людей з інвалідністю. Головна задача – це зробити доступнішими якомога більше послуг, інфраструктуру та інформацію», – наголошує експертка.

Також важливим є сприйняття людей з інвалідністю, тому що досі існує бар’єр у спілкуванні. Так людей, які отримали інвалідність, жаліють або навпаки – героїзують, і це може бути неприємним досвідом. Якраз через небажання чути такі слова люди часом і вирішують побути вдома замість корисного дозвілля – подорожей, відвідування кінотеатрів тощо.

«Приміром, у Києві є доступні локації [для людей з інвалідністю]. Це, наприклад, кінотеатри в торгово-розважальних центрах. Так, можливо, вони й не ідеальні, але все ж надають можливість брати активну участь у соціальному житті Києва», – каже Наталка Пархитько.

У закладах усе частіше зʼявляються вбиральні, адаптовані під потреби людей з інвалідністю – вони зручні та мають широкі проходи. Також іноді зустрічаються знижені касові зони, щоб людям на кріслі колісному було комфортніше купити все необхідне.

Бізнесу у сфері дозвілля варто ставати свідомішим

Проєктна менеджерка групи проєктів з інклюзії та реабілітації UNDP Олена Іванова закликає бізнес, що пов’язаний з дозвіллям, ставати соціально свідомим – більш доступним для людей з інвалідністю. Дбати про фізичну доступність закладу, пристосовані вбиральні. Це стосується всіх видовищних закладів та закладів харчування, фітнес-клубів.

Для людей, які втратили слух, робити дублювання жестовою мовою та титрування, а для тих, хто втратив зір – аудіодескрипцію фільмів та спектаклів, спортивних змагань. Для дітей – інклюзивні парки розваг і майданчики, мистецькі школи та спортивні гуртки.

Читайте також: Інклюзивні парки для дітей в Україні: як працюють та як створити у своїй громаді

Від цього заклади лише виграють, адже люди будуть приходити й витрачати там гроші. А для самих постраждалих це можливість почуватися на рівні з іншими й мати дозвілля, яке допомагає відновлюватися фізично та психологічно.

Матеріал створено в партнерстві з ПРООН в Україні за фінансової підтримки Уряду Японії. Серію публікацій реалізують в межах проєкту «Сприяння безпеці людей в Україні шляхом реагування на багатовимірну кризу, спричинену війною».

Читати далі

Суспільство

Штучний інтелект допомагатиме розміновувати Україну — Мінекономіки

Опубліковано

Міністерство економіки підписало угоду про партнерство з американською компанією Palantir Technologies, яка використовуватиме штучний інтелект для допомоги в розмінуванні України.

Про це йдеться у повідомленні міністерства.

Зазначається, що гуманітарне розмінування — це нульовий етап відновлення України. Наразі потенційно забрудненими є 156 000 квадратних кілометрів землі, в зоні ризику перебуває понад 6 мільйонів українців.

«Саме тому прискорення гуманітарного розмінування, зокрема завдяки співпраці з такими технологічними компаніями як Palantir — це можливість зберегти життя людей та швидше розпочати відбудову України», — зазначила міністерка Юлія Свириденко під час підписання документа в Лондоні.

Угода містить конкретні положення щодо співпраці за такими напрямками:

  • оцифрування операцій гуманітарного розмінування, автоматизація процесів, передбачених Національною стратегією протимінної діяльності на період до 2033 року;
  • розширення цифрових можливостей для координації вивільнення та оцінки земель, визначення пріоритетів регіонів та управління ризиками в протимінній діяльності;
  • використання асистента на базі платформи штучного інтелекту Palantir (AIP) для прийняття рішень у протимінній діяльності.

Платформа працюватиме з великими базами даних, сформованих дотичними до виконання заходів протимінної діяльності структурами, починаючи від органів місцевого самоврядування, регіональної влади, міністерств та відомств і завершуючи операторами протимінної діяльності.

Читайте також«Наша місія – зробити українське поле безпечним». У стартапі Efarm.pro винайшли трактор-розміновувач на автопілоті. Як він працює

Передбачається, що бази міститимуть як сталу інформацію, наприклад, оцінку економічної ефективності сільгоспземель, близькість забруднених територій до комунікацій тощо, так і оперативну, яка буде регулярно оновлюватися. Йдеться, зокрема, про дані обстеження територій ДСНС, ДССТ, неурядовими операторами, кількість та стан техніки, наявність піротехнічних підрозділів  на конкретних напрямках і т.ін.

Як працюватиме платформа

Завдяки можливостям Palantir AIP, платформа аналізуватиме інформацію та надаватиме рекомендації щодо оптимізації процесів. Наприклад, зможе порадити, враховуючи всі дані, як найефективніше провести очищення конкретної території – за допомогою нових методів розмінування, таких, як дрони, чи з застосуванням традиційних методів. Кінцевою ж метою вбачається розмінувати території швидше та за менших витрат.

Раніше ми повідомляли, що у Мінекономіки планують, що штучний інтелект допоможе в гуманітарному розмінуванні території України. Відомство уже сформувало цілісну стратегію інформаційного менеджменту гуманітарного розмінування, що базується на data-орієнтовному підході.

Фото: Мінекономіки України.

Читати далі