Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Ґушка: як український бренд підкорив ліжниками Сінгапур

Опубліковано

Ліжники — це гуцульські ковдри з овечої вовни, якими вкривались наші предки ще 100 років тому. Ці ковдри тчуться на домашніх верстатах, вивалюються у карпатських водах та сохнуть на свіжому гірському повітрі. За сотні років технологія виробництва майже не змінилась. Щоб зберегти та переосмислити традиції предків, молодь з Яворова створила власний бренд Ґушка. Вони виготовляють з 100% овечої вовни килими, ковдри, доріжки, пледи та подушки за традиційними техніками. Їхні вироби вже розлетілись по різних країнах, а самі засновники мріють, щоб ліжники від Ґушка були у кожному домі у світі.

Дарина Фурманюк

Дарина Фурманюк

Співзасновниця бренду Ґушка. Разом з чоловіком Олегом Луканюком перетворюють стару Дідову Хатчину у креативний простір.

Хочемо відтворити давні ремесла

Ще здавна гуцули були переконані в тому, що вовна має цілющі властивості. Ліжниками застеляли ліжко, клали їх на підлогу, або використовували як ковдру. Ґушка — це майстерня вовняних виробів. Ми виготовляємо ліжники, а також традиційний гуцульський одяг — гуні, пальта, жилетки.

У своїх виробах ми відтворюємо та переосмислюємо українські традиції. Спочатку надихались скандинавськими мінімалістичними дизайнами, щоб звернути увагу людей до ліжників. Та згодом почали знайомити своїх клієнтів з традиційними ескізами. Під час карантину ми проробили дослідницьку роботу, шукали по музеях і архівах старі взірці ліжників. Вдалось відновити понад 10 ескізів з різних сіл нашого регіону.

Ми також і переосмислюємо давні традиції. На старих ескізах помітно, що люди відтворювали у ліжниках все, що бачили навколо — природу. Теж саме ми намагаємось робити і у своїх виробах, але з власним баченням природних мотивів. Цьому присвячена нова колекція “Ліс”.

Все почалось з Дідової Хатчини

Історія нашого бренду почалась з місця в горах в Яворові. Тут була ділянка, яка дісталась у спадок моєму чоловіку. Чотири роки тому тут, де раніше була лише старенька хатина, ми почали створювати простір альтернативного відпочинку. Хотілось зробити місце, де б кожен міг жити, творити і працювати. За ці роки нам вдалось звести нову домівку, стайню, майстерню, кінотеатрі завести невеличке господарство. У Дідовій Хатчині ми проводимо музичні фестивалі, тижні гончарства, різьби по дереву та інші події, які пов’язані з традиційним ремеслом. 

Читайте також: Купують і в Америці, і в ПАР. Як українські ляльки-мотанки підкорюють світ

Олег (чоловік Дарини, – авт.) фінансував це місце самостійно, а коли проєкт масштабувався, то потрібно було залучати і додаткові кошти. Потім ми подумали, що було б непогано створити ще одну справу, яка буде приносити прибуток. І ці кошти йтимуть на розвиток цього місця в горах. Чому саме ліжники? Бо на цьому місці, у Яворові, здавна популярне це ремесло. Тут досі живуть сім’ї, які займають ткацтвом.

Дідова Хатчина у Яворові

Так склалось, що сусідка Дідової Хатчини Люба Рибенчук — ткаля в третьому поколінні. Вона працювала самостійно і ткала вдома маленькі замовлення чи продавала вироби на базарі. Ми вирішили запропонувати працювати з нами, але сумнівались, чи погодиться. Та пані Люба з задоволенням погодилась і зараз вона вже керівник нашого виробництва. Я займаюсь маркетингом та дизайном, Олег Луканюк — плануванням та стратегуванням, а Микола Парпан — комунікацією з партнерами та клієнтами. Така у нас команда. 

Команда бренду Ґушка

Професія ткалі — це не соромно

Як тільки ми домовились з Любою, одразу взялись за справу. Ми орендували приміщення в Косові, купили верстати. До речі, з ними дуже багато роботи, бо зібрати і налаштувати старовинний верстат – дуже важко. А ще ми на основі старого обладнання склали нове.

Далі почали шукати майстринь в селі, які б ткали для нас. Також найняли студенток, яких навчили цьому ремеслу з нуля. Ми хочемо надати цій професії статусності. Раніше в селі вважали, що ткаля — це не престижно і краще бути домогосподаркою і нічого не робити. Жінки соромились своєї професії і коли у них питали про роботу, то вони тихеньку відповідали: “ну, я тчу”. Ми хочемо змінити це, щоб люди пишались, що несуть це ремесло роками. І головна наша мета передати традиції, щоб вони не залишались тільки в межах цього села. Саме тому і наймаємо молодь, щоб вони навчились ткацтва.

На виробництві працюють як молоді дівчата, так і старші жінки

У нас працюють старші жінки, яким вже за 60. Вони прядуть нитки у себе вдома, які ми потім забираємо і відправляємо у майстерню. А там вже створюємо нашу продукцію.

Без гірської річки не буде хорошого ліжника

Зараз наше виробництво зосереджене в орендованому приміщенні, але ми мріємо про власне. Всі процеси розкидані по різних місцях: валило в селі, виробництво в Косові, а частина овець знаходиться високо в горах. У нашій Дідовій Хатчині є 20 овець, але це лише 10% шерсті, яка нам необхідна для виробництва. Тому плануємо зібрати всі процеси в одному місці, яке буде доступним для туристів. 

Читайте також: Мосяжництво, ткацтво і лозоплетіння: 7 брендів, які відроджують традиції

З чого починається ліжник? Один раз на рік стрижуть овець. Роблять це зазвичай весною, інакше влітку тварина може спаритися і захворіти чи втратити молоко для вигодовування. Після цього заготовлену вовну випарюють і вимивають, щоб вона втратила ланолін (овечий шкірний жир). Далі вовну вичісують. Раніше це робити величезними граблями, а зараз цей процес автоматизували — великі вали перетирають вовну і роблять її м’якшою. Далі формуємо таку вовняну хмарку — кужіль. А вже потім наші майстрині прядуть вручну нитку для ткання — ґушку. Звідси й назва бренду– Ґушка.

Далі вже з цієї нитки тчуться вироби. Але це не останній етап. Коли ліжник чи одяг з вовни готовий, то його несуть у валило — це така велика природна пральна машинка на гірській річці. Тут під великим тиском вода перебиває вироби, щоб вони стали м’якшими та зменшились у розмірі. Саме тому вироби тчуться на кілька сантиметрів більшими.Після цього ми висушуємо ліжники чи одяг на свіжому повітрі. А вже потім можемо продавати.

Ліжники у Сінгапурі 

Два роки тому, коли ми тільки запустили бренд, то зіштовхнулись з тим, що українці не були готові платити за українську річ стільки, як за іноземну. Людям легше піти в IKEA і купити дорогий килим, який через 2-3 роки доведеться змінювати. Вони не знають, що в Україні може бути товар, який служитиме вічно і це зроблене тут, у нас. Перші наші клієнти з’явились майже одразу — це були гості та друзі Дідової Хатчини, які підтримували нас. Зараз ми вийшли на той рівень, коли люди вважають, що мати килим від Ґушка — це престижно.

Ліжники дуже полюбляють іноземці. У нас є навіть офіційний представник у Сінгапурі. Дизайнерам сподобались наші вироби і вони відкрили шоу-рум, де є наші килими. А так поодиноко ліжники та вовняний одяг майже кожного місяця відправляємо в Америку, Скандинавські країни, Європу. Зараз ми на етапі перемовин з багатьма країнами. Планували поїхати на виставки та ярмарки, але карантин нам завадив. Ми просто шукаємо дизайнерські компанії, шоу-руми, магазини, пишемо їм на пошту та розповідаємо про бренд. Так само спілкуємось з діаспорянами, які підтримують український продукт і готові допомагати. 25% наших замовлень — з-за кордону.

Читайте також: Кинула роботу в Лондоні та створила бізнес в Україні. Історія Марії Бондарєвої

Хочемо розширюватись. Якщо раніше мріяли про те, щоб ліжник був у кожній українській хаті, то тепер мріємо, щоб наші вироби були по всьому світі. А також наша команда зацікавлена у розвитку регіону, адже він багатий на ремесла, які потрібно досліджувати та зберігати. Хочемо зробити з Гуцульщини маленьку Швейцарію.

Коментарі

Суспільство

Велосипеди залишали всюди: як жителька Чернігівщини ініціювала створення велопарковки в селі

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю зі спецпроєкту ШоТам та Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.


Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.

Раніше жителі Количівки на Чернігівщині залишали велосипеди біля дерев чи під магазинами — їх було не злічити. Тепер біля місцевого ліцею красується сучасна 36-місна велопарковка з накриттям. А все завдяки місцевим жінкам, які у 2022 році створили ГО «Юстина», невтомно пишуть грантові заявки та досліджують, що ще можна змінити в селі. 

ШоТам поспілкувалися з очільницею організації Ольгою Вовченко про те, як завдяки опитуванню дізналися, що потрібна велопарковка в селі, та чому зміни в Количівці лише розпочинаються.

Ольга Вовченко

очільниця ГО «Юстина».

Вирішили створювати свою громадську організацію

Я працювала у Чернігівській обласній дитячій лікарні фельдшеркою, але через скорочення штату стала домогосподаркою. Коли почалося повномасштабне вторгнення, то ми з чоловіком вирішили не виїжджати, адже обоє — медики. Спочатку лікували військових, а коли Количівка вже була відрізана від Чернігова, взялися допомагати місцевим. 

Ми готували вдома на вогні. Газу не було, світла не було, а отже й інтернету — ми не знали, що відбувається. Але надавали медичну допомогу, прибирали у дворі, прали, годували собак і котів. Люди дуже згуртувалися.

Якраз напередодні 24 лютого у Количівку приїжджала представниця Українського жіночого фонду — місцеві жінки прийшли послухати, навіть створили групу самодопомоги. Але після початку вторгнення ми про проєкти не думали — турбот вистачало. Та невдовзі представниця фонду зателефонувала, аби поцікавитися, як справи в групи. Кілька жінок уже роз’їхалося, але дехто лишився і ми знову згуртувалися.

Ми ризикнули: прописали проєкт для психологічної підтримки жінок, але ще ж треба його реалізувати через громадську організацію, а в нас її не було. Нам запропонували партнерську з Корюківки, але це далеко. Транспорту нема, дороги погані, інтернету нема — що ж ми будемо робити? Вирішили створювати своє.

Частина учасниць ГО «Юстина». Наразі в ГО є 3 постійні учасниці, і кілька долучаються за змоги. Фото надала героїня 

«Юстина», бо справедливість

Так у вересні 2022 року ми, жінки з Количівки, створили громадську організацію «Юстина». Назву пояснюю просто — бо «справедливість» (з лат. justus — справедливий — ред.). Тоді ніхто не знав, що таке ГО, яка знадобиться документація і як створювати проєкти, але ми всього вчилися в процесі.

Перший проєкт «Юстини» — «Клуб Юстина надає крила» — підтримав Український жіночий фонд. Для нього місцева влада надала нам приміщення в будинку культури, і ми почали проводити там різноманітні заходи для психологічної підтримки жінок і дівчат. Грошей у селі не вистачало, тож ми приносили дрова з дому, аби зігріти приміщення. 

Ми запрошували психологиню, юриста, тому що багато жінок мали юридичні питання, а доїхати до Чернігова тоді було складно. Проводили й заходи з дітьми — ми хотіли, щоб діти теж могли розвантажитися психологічно.

Місцеві не одразу звикли до таких заходів, а деякі вважали, що їм не потрібна психологічна допомога, і мали багато упереджень щодо психологів. Але зміни в тих, хто таки відвідував заняття, були помітні. Жінки ставали спокійнішими, більш розкутими, виговорювались. Між собою знайомились, бо навіть живучи в одному селі, могли ніде не перетинатися.  

Після першого успішного проєкту було багато інших: робили спільний перегляд кіно для мам з дітками, створювали алеї пам’яті та невеликий меморіал в селі, інформували жінок про гендерно зумовлене насильство. 

Стратегічна сесія ГО «Юстина». Фото надала героїня 

Читайте також: Спершу був «хейт», згодом з’явився діалог: на Чернігівщині жителі голосують і змінюють свою громаду

Спільний запит у селі — велопарковка

У кожному дворі в Количівці є один чи кілька велосипедів — так діти добираються до ліцею, а багато працівників — на роботу. Тож коли в селі проводили анкетування, то виявили спільний запит — відсутність місця для роверів.

Я теж спостерігала за ситуацією — велосипеди всюди: біля магазину, пошти, біля ліцею просто валяються. Моя дитина додому приходила й жалілася, що там ланцюг злетів, там колесо пробите чи спиця погнулася.

Велосипеди були в Количівці всюди. Фото надала героїня

Так і виникла ідея — можна водночас облаштувати велопаковку та популяризувати здоровий спосіб життя. Тож коли ГО «Юстина» цьогоріч проходила навчання з організаційної спроможності й організатори запропонували подати якийсь проєкт на 250 тисяч гривень фінансування, ми точно знали, що робити.

Часу було небагато: на написання проєкту дали тиждень, а на реалізацію — місяць. Під час повторного анкетування зʼясували, що більшість людей була за встановлення велопарковки біля відбудованого ліцею, адже він розташований у центрі села й багато жителів його відвідують. Тож за підтримки ІСАР Єднання та Фонду «Партнерство за сильну Україну» ГО «Юстина» почала роботу.

Місцеві встановлюють спеціальне покриття на велопарковці в Количівці. Фото надала героїня

Ми залучили фахівців, провели заходи з безпеки — наприклад, тренінги з домедичної допомоги. Також організували велопрогулянку з дітьми по Количівці. Провели аудит безпеки, почали розробляти туристичні маршрути — і велопарковка в селі запрацювала.

Зізнаюся, мені було важливо прислухатися до дітей, адже вони залишали свої побажання щодо покращення села в спеціальній коробочці, а в межах одного з проєктів брали участь в опитуваннях.

Діти там теж висловлювали свої думки, і мене тоді збентежило, що одна дитина каже: «Нащо писати? Все одно нас ніхто не чує». І мені так хотілося щось зробити для дітей, щоб вони бачили, що мрії мають здійснюватися.

Зробили покриття та надихнули інших на зміни

Робота над велопарковкою не була простою — постачальник затримував терміни через перебої зі світлом, а ще треба було встановити конструкції та камери спостереження. Та попри всі складнощі, на початку цього навчального року велопарковку в селі зрештою відкрили. Та на цьому історія не закінчилася, адже покриття на майданчику не було — лише пісок. Я вирішила продовжувати шукати фінансування, але це було складно — більшість бізнесів були зайняті відбудовою.

Ось такою вийшла велопарковка біля ліцею в селі Количівка. Фото надала героїня

Проходить день, тиждень, а в дітей грузнуть колеса, вони пісок заносять до школи й додому. І я думаю: «Це ж дощі підуть, і буде ще гірше». То моя знайома й запропонувала відкрити збір. За зібраних 30 тисяч гривень нам таки вдалося зробити покриття. 

Витрати могли бути набагато більші, але виробники давали неймовірні знижки — я їм розповідала, для кого ми це робимо, і вони йшли назустріч. Так ми закупили решіточки, щебінь, спеціальне волокно.

Дуже радісно, що досвід цієї велопарковки поширився й далі — завідувачка місцевого будинку культури теж прописала схожий проєкт, щоб зробити велопарковку в ще одному місці. Ми завжди готові ділитися своїм досвідом.

Коментарі

Читати далі

Суспільство

Укрзалізниця додає ще один поїзд до Варшави: що відомо

Опубліковано

Укрзалізниця запускає другу пару поїздів на популярному маршруті Варшава – Рава-Руська – Львів. Відтепер із запровадженням нового графіка пасажири зможуть дістатися Чернівців, завдяки поїзду №865/866, що курсуватиме через Тернопіль, Чортків і Заліщики.

Про це повідомляє УЗ.

Як працюватиме новий маршрут?

  • На ділянці Варшава – Рава-Руська курсуватиме поїзд польської залізниці PKP Intercity.
  • На маршруті Рава-Руська – Львів – Чернівці працюватиме дизель-поїзд українського виробництва ДПКр-3.

Це сучасні комфортабельні поїзди, які забезпечать комфортну подорож для пасажирів.

Читати також: «Укрзалізниця» показала оновлений електропоїзд на маршрути з Дніпра

Що змінюється для пасажирів?

Додаткові місця на маршруті значно розширять можливості залізничного сполучення із західними областями України. Тепер із Варшави до Чернівців можна буде дістатися з пересадкою в Раві-Руській, а також зручно подорожувати до Львова, Тернополя чи Коломиї.

Маршрут Варшава – Рава-Руська – Львів – Коломия також залишається незмінним — на ньому продовжить курсувати поїзд №767/768 – 867/868.

Фото обкладинки: УЗ.

Коментарі

Читати далі

Суспільство

В Україні запустили акцію «2 000 подарунків до Нового року»: як здійснити мрію дитини

Опубліковано

15 листопада в Україні стартувала щорічна благодійна акція БФ «Твоя опора» «2 000 подарунків до Нового року», у межах якої кожен може здійснити мрію конкретної дитини, яка не може обійняти свого тата чи маму.

Про це повідомляють представники благодійного фонду.

Які діти отримають подарунки?

Це діти, які втратили батьків-Героїв, що захищали нашу країну, діти з родин військовослужбовців, діти з багатодітних сімей та родин опікунів, усиновлювачів, прийомних батьків, дитячих будинків сімейного типу. А ще — діти, які через складні життєві обставини були позбавлені батьківського піклування. 

Благодійну акцію «2 000 подарунків до Нового року» започаткував благодійний фонд «Твоя опора». Постійний партнер акції — компанія «Нова Пошта».

«Акція «2000 подарунків до Нового року» має на меті не просто зробити подарунок, а втілити мрію кожної дитини. Тому ми завчасно зібрали дитячі листи з новорічними мріями. А втілити ці мрії — може кожен із вас», — говорить засновниця  БФ «Твоя опора» Валерія Татарчук.

Читати також: У Полтаві відкрили новий центр психоемоційної підтримки для дітей і батьків

Про цьогорічну акцію

Цьогоріч свої листи із побажаннями до Святого Миколая та Санти надіслали 2000 дітей. Вони мріють про дуже прості речі: декоративну косметику; колонку, щоб слухати улюблену музику; кінетичний пісок; термос для чаю; розмальовку; теплий шарф. 

Ознайомитися зі всіма мріями та здійснити одну із них — можна на сайті БФ «Твоя опора». Всі подарунки доставить за свій рахунок у будь-яку точку України «Нова Пошта». 

З поваги до особистого життя та безпеки всіх дітей, які написали листи-побажання та чиї мрії опубліковані на сторінці акції, їх персональна інформація — прізвища, повна дата народження, місце перебування, фотографії чи будь-які діагнози — не висвітлюються у відкритому доступі.

Нагадаємо, що пошкоджений корпус «Охматдиту» підготували до зими: лікарня прийматиме на 15% більше пацієнтів (ФОТО).

Фото обкладинки: Freepik.

Коментарі

Читати далі