Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами
Eksport ukrains koho medu do YAponii 2018 Eksport ukrains koho medu do YAponii 2018

Суспільство

Експорт українського меду до Японії збільшився уп’ятеро

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Українські виробники нарощують постачання меду до Японії. За п’ять років експорт українського меду до Країни Вранішнього Сонця збільшився більш як у п’ять разів – з 19 до 96 тонн. Про це повідомили у “Союзі пасічників України”, пише  Delo.UA.

Скільки продали?

“Якщо у 2014 році до цієї країни було поставлено всього 19 тонн українського меду, то за підсумками 2017 р. – 96 тонн”, – йдеться у повідомленні.

Японські покупці споживають близько 51 тис. тонн меду на рік, із яких лише 5% – з японських пасік. У грошовому еквіваленті обсяг місцевого ринку у 2017 році склав 561 млн дол.

Близько 70% меду в Японії імпортується з Китаю, але за останні 10 років його частка помітно скоротилася. І на місце китайському меду прийшов український.

“Через проблеми з якістю, а іноді і фальсифікацію китайської продукції, український мед тут припав до смаку”, – зазначили у  “Союзі пасічників України”.

Читайте також: Індія відкрила свій ринок для українських яблук

Які особливості японського ринку?

Японці готові купувати українську продукцію дорожче, ніж США або ЄС, але і вимоги у них набагато жорсткіші. Вони в основному люблять фасований, виключно рідкий продукт, найчастіше – світлий, прозорий. Популярний у Японії мікс рапсового і акацієвого меду. А якщо на етикетці вказано, що він натуральний – тоді продукт цінується ще більше.

Як повідомляється, підприємство-експортер і його потужності мають бути сертифіковані за одним із міжнародних стандартів харчової безпеки. В Україні компанія-експортер повинна мати дозвіл на експорт меду до Японії. Крім того, така компанія має бути зареєстрована у держоргані, який контролює імпорт продуктів харчування і медикаментів до Японії.

А українцям залишиться?

В Україні виробляється значно більше меду, ніж споживається на внутрішньому ринку. Основними споживачами українського меду є країни ЄС і США, куди традиційно поставляється близько 70% і 30% української продукції.

Наша країна входить до топ-5 світових виробників меду. Більша частина продукції – експортується. За даними Продовольчої і сільськогосподарської організації ООН (FAO), у 2017 році українські пасічники експортували близько 68 тис. тонн меду на 134 млн дол.

У компанії “Асканія-Пак” (Київ) повідомили, що за 8 місяців поточного року експортовано 22 тис. тонн (-67% рік до року) меду на USD 46 млн (-43% рік до року).

 

Суспільство

Ударна авіація ЗСУ знищила 15 броньованих машин ворога за добу

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Ударна авіація Повітряних Сил ЗСУ за добу, 13 серпня, завдала до 10 авіаударів по позиціях окупаційних військ.

Про це повідомили у Командуванні Повітряних Сил ЗСУ.

Зазначається, що під прикриттям винищувальної авіації, штурмовики Су-25 та бомбардувальники Су-24м завдали ударів по:

  • взводних та ротних опорних пунктах,
  • танкових колонах на марші,
  • позиціях реактивних систем залпового вогню,
  • переправах та скупченню живої сили й техніки противника.

Як наслідок — знищено близько п’ятнадцяти бойових броньованих машин ворога та десятки окупантів.

Дивіться відео: Окупанти знищили його кавовий бізнес, а він відродив справу у Рівному

Довідка

Повітряні сили ЗСУ — вид збройних сил, що має на озброєнні винищувальну, бомбардувальну і транспортну авіацію, а також зенітні ракетні війська і радіотехнічні війська. Повітряні сили у цьому вигляді були створені у 2004 році шляхом об’єднання двох видів: Військово-повітряних сил та Військ протиповітряної оборони України.

Дивіться відеоЯк Протиповітряні сили оборони ЗСУ героїчно прикривають бійців і бережуть наш спокій

Нагадаємо, 12 серпня протиповітряна оборони України знищила ворожий штурмовик Су-25 та чотири безпілотники окупантів.

Раніше ми повідомляли про те, що українські військові показали роботу бойової авіації на МіГ-29.

Фото: facebook.com/AFUkraine.

Читати далі

Суспільство

У Києві мисткиня розписує українськими орнаментами протитанкові їжаки

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

У Києві Варвара Логвин перетворює громіздкі металеві оборонні конструкції – протитанкові їжаки – у справжні витвори мистецтва.

Дівчина розписує «їжаки» українськими орнаментами. Відео створення шедеврів Варвара опублікувала на своїй сторінці у фейсбуці.

«Я розписую протитанкових їжаків бо хочу, щоб наша українська культура звучала голосно, сучасно, актуально та обов‘язково життєрадісно. Особливо в час прискіпливої уваги світу до України», – написала мисткиня.

Читайте також: «Працюємо з березня й до перемоги». Закарпатці перетворили елітний ресторан на безкоштовну їдальню для переселенців

Відео вже набрало пів сотні вподобайок, а також чимало коментарів. Приємно вражені користувачі соцмережі пишуть, що вклоняються таланту дівчини, а її роботи згодом треба буде передати в музей війни чи виставити на аукціоні.

Нагадаємо, розмальований «петриківкою» тубус від керованої ракети продали на благодійному аукціоні.

Раніше ми повідомляли, як зупинки громадського транспорту на Дніпропетровщині перетворилися на мистецький витвір.

Фото: скриншот із відео.

Читати далі

Суспільство

«Працюємо з березня й до перемоги». Закарпатці перетворили елітний ресторан на безкоштовну їдальню для переселенців

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

До повномасштабного вторгнення Інна Пригара разом із батьком розвивали бізнес одразу в трьох напрямках: сироварня, крамниця з місцевими продуктами і slow food ресторан «Ґелета». Вони створили власну філософію продуктів, яка кардинально відрізнялася від позиції більшості українських закладів. 

У перші дні, коли росія атакувала Україну, до Нижнього Селища на Закарпатті почали прибували переселенці. Ступор від ситуації минув за кілька днів – ресторан відкрив свої двері як соціальна їдальня. Тут не потрібні талони чи довідки: якщо вам необхідна їжа – ви її отримаєте.

Заклад працює безперервно з перших днів березня. До роботи соціальної їдальні долучаються і волонтери, і місцеві мешканці: усі, хто прагне допомогти переселенцям. А нещодавно Інна наважилася на новий проєкт: безкоштовний хостел для тих, чий дім відібрала чи знищила росія.

Продукти мають повільно рости, а потім повільно готуватися

Сироварня, магазинчик з локальними продуктами і ресторан – ось, чим я займалася до 24-го лютого. Маленьке хобі, яке згодом переросло в повноцінну роботу. Я розробила стиль і філософію праці, якої чітко дотримувалася: продукти мають повільно рости, а потім повільно готуватися. Так їжа буде більш якісною, смачною та корисною.

Разом із батьком ми закуповували продукти, які вирощували фермери поруч із рестораном та магазином. Найбільшу дистанцію обрали для себе 150 кілометрів. Далі ми не їздили. Адже хотіли підтримувати підприємців нашого західного регіону. 

Інна Пригара, співзасновниця slow food ресторану «Ґелета» та «Селиської сироварні».

Для мене було не складно з’їздити за фореллю, наприклад, 30 кілометрів туди й назад, коли нам була потрібна нова партія свіжої риби або, скажімо, малини. До того ж, за час функціонування ресторану та магазину ми напрацювали своїх фермерів, свою клієнтську базу. І це значно полегшувало мені роботу. 

Хоча я й дуже полюбляю спілкуватися з новими людьми та шукати нових підприємців, але коли вже є певна база, то в цьому немає потреби. І кількість ресурсу, який я на це витрачала, зменшився. Окрім цього, нам вдалося зібрати команду людей, які погоджувалися на нашу філософію та стиль роботу. 

ресторан Ґелета
Ресторан «Ґелета» у селі Нижнє Селище на Закарпатті.

Я запропонувала годувати тих, хто цього потребує

24 лютого було страшно. Мене розбудив телефон, подзвонив брат. О шостій ранку я дізналася, що росія нас атакувала. Стало страшно. Страшно від того, що я не знала, що робити, що буде далі, як можна щось планувати і що варто зробити найперше. Я навіть переймалася не стільки за себе, скільки за людей, які зі мною працюють. 

Вони точно хотіли щось від мене почути і зрозуміти, як ми рухаємося далі і чи рухаємося взагалі. Перший день, звісно, ніхто не працював. Але вже на другий і третій дні, коли до нашого Нижнього Селища почали приїжджати люди з усієї країни, в моїй голові з’явилося цілком органічна думка. 

Я зібрала усіх співробітників і запропонувала годувати тих, хто цього потребує. Я не здивувалася, коли почула і відчула підтримку від усіх, з ким працювала. Хіба що були ті, хто вирішив одразу виїхати за кордон для своєї безпеки. Але це ніяк не вплинуло на кількість охочих працювати, адже з’явилися волонтери, які були готові допомогти.

ресторан Ґелета та його команда

У самий пік нам бракувало 40-літрової каструлі борщу

Робота закипіла. Ми почали діставати усі запаси продуктів, які мали в коморах. Єдине, що мене лякало, так це кількість людей, яких потрібно було нагодувати. Наш ресторанчик розрахований на максимум 60 відвідувачів. А в перший день, коли ми відкрили двері «соціальної їдальні», до нас прийшли 80 людей. 

Тоді я запанікувала. Одна справа – вмістити цих людей. Можна зробити зміни, чи певний час для обіду, але збільшити кухню я не могла ніяк. А вона у нас маленька. Не було навіть каструль на 40 літрів. Бо вони нам ніколи до цього не були потрібні. Тоді я підрахувала кількість посуду і закупила великі каструлі та миски. Щоб ви зрозуміли, у самий пік нам бракувало 40-літрової каструлі борщу, аби нагодувати всіх.

ресторан Ґелета: засновния закладу годує переселенців

За кілька днів ми остаточно визначилися з форматом нашої роботи, розробили певний план дій і почали готувати. У нашому селищі багато чуйних людей, вони почали приносити продукти, хто що міг. Яйця, крупи, м’ясо, якусь зелень – все, що було на полицях і все, чим могли поділитися. Для мене це стало дуже цінно, адже я отримала чималу підтримку.

Я не могла опустити руки, розпустити команду і повісити табличку «Зачинено»

Ми витратили кілька тижнів, щоб остаточно звикнути до нового стилю роботи. Вже не йшлося про slow food аж ніяк. Усе стало дуже швидким: швидко приготувати, швидко нагодувати. Я вставала з самого рання, приходила додому під ніч, приймала душ і просто падала на ліжко. 

Ось, в якому режимі ми працювали. Цієї миті мені вже було байдуже, звідки привозять картоплю й де вона виросла, мене цікавила її вартість і кількість. Я купляла все, що ми могли собі дозволити. Трошки згодом до нас почала потрапляти гуманітарна допомога – це допомогло залишатися в строю і продовжувати годувати тих, хто цього потребує.

ресторан Ґелета приймає ВПО

Бо відмовити я не могла. До нас приходили люди, які жили в школах і дитячих садочках, ті, хто спав на підлозі у когось в гостях, неймовірна кількість дітей і навіть малеча з інтернату. Я не могла опустити руки, розпустити команду і повісити табличку «Зачинено». 

Місцеві господині раз на тиждень рятують нас від втоми

Шалений темп ми тримали чотири місяці. Весь час мені допомагали волонтери і місцеві з мого селища. Мені було неймовірно приємно, коли жіночки-сусідки прийшли до нас, взяли каструлю на 40 літрів, а наступного дня принесли нам цю каструлю вже забиту голубцями.

Так ці жінки робили щотижня протягом чотирьох місяців. Я так зрозуміла, що до них долучалися багато дівчат, тож вони влаштовували собі такі «вечорниці з голубцями». Але це нас рятувало від втоми один день на тиждень, бо на одну страву менше готувати. 

кухня ресторану Ґелета

Сказати, що була вдячна цим жіночкам, – це не сказати нічого. Ми, як і всі, працювали на адреналіні, на межі своїх можливостей. Але цього дня можна було бодай трохи перепочити перед тим, як знову втомитися. 

Я зрозуміла, що мені потрібна допомога, що не можу впоратися самостійно

Місяць тому я зрозуміла, що починаю вигорати. Я стикнулася з цією проблемою вперше, адже раніше філософія закладу та магазинчику дозволяла відпочивати і не напружуватися максимально. Своє вигорання від втоми я помітила доволі вчасно. Якраз тієї миті, коли всі довкола теж почали «здуватися». 

Неможливо постійно працювати в стресі, без вихідних і жодного відпочинку. Тому я звернулася до психотерапевта. Я зрозуміла, що мені потрібна допомога, що не можу впоратися самостійно. 

За цей місяць я почала вчитися домовлятися з собою. Спеціаліст допомагає мені зробити це без шкоди для соціальної їдальні, але й з певним відпочинком для себе. А ще мені пощастило: я живу в Карпатах. І коли відчуваю, що варто перепочити, я виходжу у ліс з чашкою кави. Пів години такого відпочинку наповнюють мене. За цей час я нарешті змогла видихнути спокійно. Я поступово набираюся сил, бо попереду черговий важливий проєкт. 

Це буде місце для тих людей, чиї домівки забрала війна

Разом із командою волонтерів ми вирішили створити хостел для переселенців. Ми запланували, що це буде приміщення для орієнтовно 30 осіб. Місце для тих людей, чиї домівки забрала війна або для людей, які опинилися під окупацією. Я хочу, аби це місце було безкоштовним або з мінімальною оплатою за комунальні послуги. 

Бо ми розуміємо, що людям доведеться максимально економити свої кошти, щоби знову придбати житло. А ми всі знаємо, що це доволі немаленькі гроші. За таким самим принципом працює й наша соціальна їдальня. 

прийом речей для переселенців

На щастя, нам допомагає Європейський кооператив Лонго Май, який зв’язав нас з німецькою організацією Medico International. Спершу вони виручили нас продуктами і ресурсом для заробітної плати моїм співробітникам, а тепер сприяють будівництву хостела. Ми обрали приміщення і там вже завершують “чорнові” роботи. Сподіваюся, вже через кілька місяців зможу відкрити двері хостела для тих, хто цього потребує.

Я не готова знову відкривати ресторан і брати гроші

Зачинити їдальню і знову відкрити ресторан? Я не готова. Правда, поки що в моїй голові не вкладається картинка, як хтось може їсти форель і пити вино поруч з тими, хто тікав від обстрілів. 

Кожен, хто приходив до нас у їдальню, ділився своїми історіями. Хтось жив у підвалі, хтось не бачив хліба місяць. Після цих розповідей хочеться працювати ще більше. Адже можна побачити, як допомагаєш людей. Здавалося б, це просто обід та вечеря, а для когось це можливість відчути підтримку і бодай трохи заощадити. 

ресторан Ґелета годує ВПО

Тому, принаймні поки що, для мене неприйнятно брати гроші за їжу. Можливо, пізніше, коли я зрозумію, що вже час і можна знову відкриватися повноцінно як заклад харчування – ми це зробимо. Але коли настане цей час – я не знаю.

Читати далі

Шопочитати

Суспільство2 дні тому

Десять хвилин – і готово. Як підприємство на Львівщині готує «сухі борщі» для воїнів ЗСУ

Перші страви на передовій – це рідкість, яку українські воїни не завжди можуть собі дозволити....

Суспільство3 дні тому

«Ми 41 день були відрізані від України». Як громада на Чернігівщині відновлюється після деокупації

Корюківська громада на Чернігівщині однією з перших постраждала від повномасштабного російського вторгнення. Окупанти зруйнували місцеві...

Суспільство1 тиждень тому

Фарбуємо так, щоб жоден окупант не побачив. Алік Мухін та його команда закамуфлювали понад 900 автівок для ЗСУ

Алік Мухін ще підлітком знав, ким буде, коли виросте. Він хотів, аби його життя обов’язково...

Технології2 тижні тому

Двоє друзів з Донецька відкрили майстерню на Троєщині й збирають байки для ЗСУ. Ось їхня історія

Mechanics United заснували двоє друзів, які тривалий час працювали пліч-о-пліч. Якоїсь миті хлопці зрозуміли: час...