Суспільство
«Сало у вакуумі, смузі чи фруктові чипси? Треба виробляти щось ще – навчимося і будемо робити». Дружина військового з Одещини перетворила стару школу на потужний волонтерський хаб
Ганна Самотей чекає додому з Перемогою одразу двох найдорожчих: сина та чоловіка. Вона волонтерить для потреб фронту уже дев’ять років. За цей час освітянка з 20 річним стажем освоїла чимало навичок: як сплести «кікімору», обрати «мавік» та переобладнати стару школу на осередок для волонтерів та ветеранів.
Вона згуртувала охочих допомагати військовим не лише у рідному Ананьєві, але й за межами Одеської області. Про людей з великими серцями, 25 000 м² маскувальних сіток, та чому у волонтерів ніколи не буде відпусток, Ганна розповіла ШоТам.
Ганна Самотей
голова громадсько-волонтерської організації «Великі серця».
Почалося все з кілограма картоплі
Я з тих, у чию родину війна прийшла у 2014 році. Чоловік долучився до АТО. Пам’ятаю, дзвонить мені й питає так поміж іншим: «А скільки зараз на ринку кілограм картоплі коштує?».
Виявилося, що вони міняли свої консерви на картоплю у людей, бо таких запасів мали вдосталь, а хотілося простої смаженої картоплі. Кажу: так, завтра я до вас приїду і тільки від тебе залежить, з чим я приїду, тож розказуй все. І з тої картоплі почалось моє волонтерство. Тоді я думала: ну ось ще трошки, мій демобілізується і все, я з цим зав’язую! З АТО чоловік повернувся у 2015-му, а я досі «зав’язую».
Ганна почала волонтерити у 2014 році й продовжила навіть коли чоловік демобілізувався. Фото надала героїня.
Я ж його вже втретє чекаю
Закохалась я у свого Олександра з першого погляду, і дотепер дуже люблю, наче ще дужче. Познайомились ми у 1991 році, у його сестри був день народження, святкували у дворі, а я якраз повз проходила, бо наші батьки по сусідству жили. Запросили й мене з ними посидіти, розговорилися. За три роки ми відгуляли наше весілля.
Я його вже втретє чекаю: проводжала на строкову службу, чекала з АТО, і ось уже півтора року чекаю з повномасштабної війни. З 25 лютого 2022 року він у строю.
Стару школу перетворили на волонтерський штаб
Нашій громадській організації «Великі серця» уже дев’ять років. Коли чоловіка призвали до лав ЗСУ, до осені я все робила сама. Потім до мене приєдналися дружини інших мобілізованих з нашого містечка. Коли почалися серйозні запити і збори, ми зрозуміли, що нашу діяльність необхідно якось юридично оформити. Вже у листопаді ми зареєстрували ГО «Великі серця» – бо тут дійсно зібралися люди з великим серцем.
У 2018 році мене запросили на навчання до «Юридичної сотні» (всеукраїнська правозахисна громадська організація, яка надає соціально-правовий захист учасникам російсько-української війни та членам їхніх сімей – прим.ред.) Після навчання можна було взяти участь у конкурсі проєктів від Одеської ОДА, переможці отримали кошти на реалізацію. Так у нас з’явився стартовий капітал на омріяний Центр відпочинку та реабілітації учасників АТО (ООС) та їхніх сімей.
Ми взяли в оренду колишнє приміщення сільської школи, яке вже не використовувалося, власноруч робили ремонт. Закупили техніку, меблі зносили люди, місцеві фермери допомогли грошима. Зрештою спільними зусиллями вийшов наш Центр: з тренажеркою, дитячою ігровою, більярдною залою. Не у кожному великому місті є такий. З початком повномасштабного вторгнення Центр став й волонтерським штабом. Ми тут плетемо маскувальні сітки, в’яжемо «кікімори», крутимо цигарки, фасуємо медові вітамінні смузі – робота кипить щодня. Якщо раніше ми працювали вихідними, то вже другий рік наші волонтери залучені по сім днів на тиждень.
Багатьох дивує, що ми робимо цигарки. Все просто: це дуже поширений, невичерпний запит військових, а вони коштують дорого. Тож ми вирішили виробляти власні – придбали електричну машинку для скручування, купили порожні «гільзи» й табак. Пакуємо у непромокальні пакетики з написом «Заспокійливе герою нашого часу». Хлопці оцінили одразу і якість, і назву.
У нас взагалі кілька власних продуктів: сало у вакуумному пакуванні, каші з м’ясом у реторт-упаковці, фруктові чипси. Треба буде навчитися та виробляти щось ще – навчимося і будемо робити.
На кошти від Одеської ОДА у громадській організації відкрили Центр відпочинку та реабілітації учасників АТО (ООС). Фото надала героїня.
«Аню, як ти витримуєш?»
Старший син Іван, як і мій чоловік, теж в ЗСУ. Молодший – Олександр – волонтерить зі мною. Часто друзі питають мене: «Аню, як ти витримуєш?». Витримую, бо маю підтримку своєї родини, чоловіка.
Буває таке, що вся його підтримка – це плюсик у месенджері, більше він просто не має змоги проявити. Але то вже так багато! Мами, дружини військових мене зрозуміють. А коли почуєш голос, то взагалі крила виростають!
Де він і що він пережив – цього мені ніколи не розповідав, бо береже мене. Я дуже часто раджуся з ним, якщо є зв’язок, звісно. Наприклад, якого кольору потрібна сітка для такого-то регіону? Який зручніше пояс на «кікіморі» зробити? Яку порцію каші краще у реторт-пакет класти, аби можна було на окопній свічці нагріти?
Читайте також: «Я довела, що жінки здатні на все». Як ветеранка з Богуслава відкрила благодійний фонд на честь загиблого сина та допомагає побратимам
Зробили понад 25 000 м² маскувальних сіток
Ми тісно контактуємо з усіма військовими, яким допомагаємо: що саме треба, яке воно має бути? Ті ж сітки: кольори підбираємо відповідно до замовлення і до території, де цю сітку будуть використовувати. На Південний напрямок одна кольорова гамма, на Донецький – інша. До речі, уже зв’язали понад 25 000 квадратних метрів!
Сітки на фронт у «Великих серцях» плетуть і дорослі, і діти. Фото надала героїня.
«Кікімори» – наша фірмова фішка, ми в’яжемо їх з 2015 року. Уже напрацювали власний «дизайн». Починали із суцільного пончо, а тепер це цілий костюм: штани, пончо та окремо капюшон. Нитки – акрил та шерсть, акрил швидко сохне на вітрі, а шерсть гріє. Один такий костюм – це п’ять-шість днів роботи, але нещодавно Центр зайнятості почав направляти до нас людей, дівчата швидко долучилися до процесу і тепер ми плетемо одну «кікімору» за два дні.
Волонтерська мережа росте
Не у всіх є можливість приїхати і працювати у нас у Центрі, бо є охочі з різних населених пунктів. Люди самі почали пропонувати взяти якусь роботу додому. У нас уже є наші «філії» в різних селах громади і навіть в іншій області. Наприклад, у Гандрабурівському ліцеї педколектив та учні взяли на себе виготовлення окопних свічок, лік уже пішов на тисячі штук.
Друга філія зорганізувалася у сусідній Долинській громаді – там роблять маскувальні сітки на базі місцевого ліцею.
Третя філія «Великих сердець» працює у Миколаївській області. У перший рік вторгнення у нас в Ананьєві жила родина вимушених переселенців – Тетяна та Віктор Бідюки. Вони активно працювали у нашому волонтерському центрі, а коли їхнє село Центральне звільнили, повернулися додому й організували роботу там: плетуть маскувальні сітки, «кікімори», виготовляють цигарки.
Четверта філія уже назріває. У нас є спортивний ліцей в Ананьєві, де діти та вчителі шиють подушечки, аптечки. Будуть ще охочі – будемо розширюватися, роботи вистачить на всіх.
Найстрашніше для нас – не встигнути. Ми віддаємо весь свій час, всі свої сили. Якщо хтось захоче підтримати нас, допомогти – ми відкриті до співпраці та звітування. Хто має бажання надіслати нам тканину, нитки – у Фейсбуці є сторінка ГО «Великі серця», ви можете звернутися туди.
У громадській організації запрошують усіх охочих до співпраці. Фото надала героїня.
Після Перемоги роботи для волонтерів буде ще більше
Зараз я вже знаю, що після демобілізації наші захисники потребують не менше, а то і більше підтримки, ніж на полі бою.
Тож після Перемоги ми плануємо розширити наш реабілітаційний центр. Приміщення в оренді у нас до 2029 року. Будемо організовувати зустрічі зі спеціалістами, навчання, свята, просто спілкуватися. Тому що не лише чоловікам потрібна така реабілітація, а й їхнім дружинам, матерям, дітям. Тож роботи у нас планується ще більше, ніж є сьогодні.
Якщо у когось є спортивні тренажери без діла, ми з радістю приймемо такий подарунок. У нас є орбітрек і бігова доріжка, але цього мало. Плануємо вести спортивно-реабілітаційні групи для ветеранів.
Коли накриває – йдіть до волонтерів
Серце «Великих сердець» – це матері і дружини військових. Ми найкраща підтримка одна одній. Сидіти вдома самій і чекати того повідомлення від чоловіка дуже і дуже важко. Навіть друзі й рідні не завжди не можуть так підтримати, бо не знають, що саме відчуває жінка. Тому ми постійно знаходимося у Центрі, бо тут точно розуміють.
Півтора року Центр працював без перепочинку. Ми думали: «Який відпочинок? Треба ще більше, ще швидше!». Та вигоріли. Тоді проконсультувалися з психологинею і вона порадила нам робити «примусове» розвантаження.
Тепер раз на місяць ми влаштовуємо собі посиденьки: смажимо на вогні картоплю або купуємо торт і чаюємо. Просто розмовляємо, співаємо, сміємося, плачемо разом. І справді стає легше, наче трошки підзаряджаєшся і готова знову гори перевертати, аби добути хлопцям те, що вони просять.
З 2014 року у мене є ще одна родина – волонтерська. Коли немає настрою, обсіли тяжкі думки та безнадія, коли не знаєш, що робити, куди себе приткнути – тут тобі завжди знайдуть важливу задачу, нагадають, наскільки ти потрібен.
У Ганни є ще одна родина – волонтерська. Фото надала героїня.
Тому я всім кажу: коли накриває, йдіть до волонтерів, до громадських організацій, які працюють на Перемогу. Повірте, у вас там не буде депресії, у вас там буде робота. Ви не опускатимете рук, бо вони будуть постійно зайняті. Будуть однодумці, ви будете працювати, допомагати одне одному і наближати головне – Перемогу.
Публікація підготовлена за підтримки Представництва «Фонду Фрідріха Науманна за Свободу» в Україні. Фонд Фрідріха Науманна за Свободу – фонд ліберальної політики, що сприяє зміцненню свободи слова та гідності людини в усіх сферах суспільства.
Суспільство
«Ми запустили регулярні рейси з Кишинева. Мені було б дуже приємно, якщо б хтось із журналістів ШоТам поїхав з нами у прес-тур», — написала до нашої редакції PR-менеджерка SkyUp Анастасія Арнова. Ну, і хто ми такі, щоб відмовитися? У прес-тур полетіла директорка з розвитку й комунікацій ШоТам Вікторія Півень. Тож передаємо їй мікрофон.
Вікторія Півень
директорка з розвитку й комунікацій ШоТам
«Запросили? Лечу!»
Це мій перший політ від початку повномасштабної війни та перший у житті рейс SkyUp. На момент запрошення в прес-тур я знаю про компанію лише дві речі: вона була «рідною сестрою» українського туроператора Join UP! і першою у світі впровадила зручну форму для стюардес — замінила спідниці та підбори на брюки з кросівками. Усе.
Вже під час підготовки дізнаюся, що SkyUp — єдина приватна авіакомпанія України, яка змогла евакуювати всі свої літаки.
Але при цьому її головний офіс залишився й працює в Києві, податки сплачують в український бюджет, а українську команду зберегли майже в повному складі (за винятком тих, хто покинув її за власним бажанням). Близько 50 працівників SkyUp стали до лав ЗСУ, троє з них поклали за Україну свої життя.
Крім того, компанія від свого заснування співпрацює з ГУР і допомагає рятувати українців з небезпек по всьому світу. Наприклад, у 2020 році саме вони вивозили українців з охопленого епідемією Уханя (Китай). У перші місяці великої війни SkyUp також виконував евакуаційні, гуманітарні та спеціальні рейси — допомагав ГУР евакуювати українців з Сектору Гази.
Два роки від початку повномасштабного вторгнення SkyUp тримався на плаву за допомогою «мокрого лізингу» (ACMI) — це коли компанія дає свої літаки разом з екіпажами в оренду іншим авіаперевізникам. Паралельно він шукав шляхи повернення до власних рейсів. Задля цього отримали сертифікат європейського експлуатанта (AOC), що дає можливість виконувати регулярні рейси. Так з української компанії SkyUp перетворився на міжнародну.
З весни 2025 року він запустив регулярні рейси з Кишинева (Молдова) до 13 міст у восьми країнах Європи: Франції, Іспанії, Португалії, Греції, Чехії, Німеччини, Швеції та на Кіпрі. Кишинів обрали тому, що цей міжнародний хаб є одним з найближчих до українського кордону.
За одним з цих напрямків ми й летимо.
Читайте також: Український лоукостер SkyUp створив книжку про подорожі для дітей з аутизмом
Політ у SkyUp. Фото: Вікторія Півень
Кишинів — Барселона
До столиці Молдови добираємось автобусом Київ-Кишинів близько 10 годин.
В аеропорту боляче бʼє в очі російська мова на рекламних стендах. Але стає краще, коли раптом чуєш українською «Пішли по каву!», озираєшся й бачиш компанію дівчат у яскраво-помаранчевих костюмах. Це бортпровідниці SkyUp з нашого рейсу. У голові з полегшенням лунає: «Свої».
Ми знайомимося з ними біля корнера зі смаколиками й питаємо дозволу на зйомку в салоні під час польоту. Дівчата здивовані, але не проти.
Бортпровідниця SkyUp під час польоту. Фото: Вікторія Півень
До Барселони летимо новим аеробусом, яким SkyUp щойно поповнив свій флот. З плюсів, які відчула, — він помітно тихіший за інші літаки й сідає набагато мʼякше.
У польоті нас пригощають ролами з нового меню. Я замовила з грушею та сиром Горгонзола — це дійсно смачно. На зворотному шляху спробувала обід FishBox — запечену рибу з овочами, булочкою, грецьким салатом і десертом. Теж смачно, але, на мою думку, для не надто довгого перельоту, як наш, оптимальнішим є рол.
За три години приземляємося в Барселоні — столиці Каталонії, одному з 17 автономних регіонів Іспанії. В аеропорту нас зустрічають сертифікована гідка Аделіна та представниця Каталонської агенції з туризму на імʼя Араселі. Я ще не знаю, що завдяки цим жінкам побачу Каталонію очима тих, хто її щиро любить.
Аделіна та Араселі. Фото: Анастасія Арнова
Про Каталонію — з любовʼю
Наше знайомство почалося з Монсеррату — місця, де небо немов тримається на скелях. Культовий цей монастир не лише для туристів, а й для місцевих. Зокрема, тут зберігається статуя Чорної Мадонни — головної святої покровительки Каталонії, до якої приходять тисячі паломників. Але навіть якщо ви не паломник, сюди варто піднятися хоча б заради вражаючих краєвидів.
Вид з Монсеррат. Фото: Evgheni Sholari
Наступна зупинка — Сіджас. Містечко лежить неподалік Барселони, але має зовсім інший настрій: затишні білі вулички, мало автівок, пляжі без натовпу. Атмосфера трохи богемна, трохи курортна — ідеально, як на мене.
Сіджас. Фото: Cristina Plataș
Сімейна виноробня Торрес у Пенедесі — місце, не менш прекрасне, ніж море та гори. Виноградники, завод, ресторан, музей, родинний особняк — тут все на одній території. Вважаю, що саме так виглядає бізнес мрії. Торреси виготовляють вино понад 150 років та експортують його по всьому світу, зокрема й в Україну. На екскурсії можна побачити не лише шлях вина від лози до пляшки, а й скуштувати прямо з бочки.
Ще одне місце, яке вразило, — монастир Поблет. Там досі живуть монахи — поміж прекрасної та водночас моторошної архітектури, яка буквально дихає на тебе темним минулим Середньовіччя.
Сімейна виноробня Торрес у Пенедесі та монастир Поблет. Фото: Cristina Plataș, Evgheni Sholari
Далі рушаємо до Реуса — міста, де народився легендарний архітектор Антоніо Гауді. На одній площі з музеєм на його честь стоїть будинок, спроєктований конкурентом митця Луїсом Доменек-і-Монтанером. Всередині майже все збереглося в оригіналі, навіть меблі. Кожна деталь — від вітражів до посуду — без перебільшення є витвором мистецтва.
У Реусі ми також завітали до Museu del Vermut — музей-бару, де зібрана найбільша у світі колекція вермуту. І, звісно, дегустували, бо як інакше?
Будинок, спроєктований Луїсом Доменек-і-Монтанером, та Museu del Vermut. Фото: Вікторія Півень
Камбрілс — ще один морський діамант Каталонії. Це рибальське містечко, де човни справжні, риба свіжа, а набережна живе у власному ритмі та без зайвої метушні.
На четвертий день подорожі опиняємося в Таррагоні. Про це місто кажуть, що воно стоїть на кістках римських легіонерів, і це майже не метафора — тут історія буквально під ногами! Вхід у Таррагону пролягає через тисячолітню стіну, стелі місцевих магазинів тримають давньоримські арки, а вид на море відкривається крізь стіни колізею.
Камбрілс і Таррагона. Фото: Вікторія Півень
Містечко, назву якого я чула вперше, але вже ніколи не забуду — Салоу. Божевільної краси будинки створені геніальним Гауді, а за ними — фантастичний пляж Кала Пенья Тальяда, який носить звання одного з найкрасивіших на узбережжі Коста-Дорада.
А на цьому місці має бути абзац про пригоди в парку розваг «Порт Авентура», але моє обличчя красномовніше за будь-які слова. Це був атракціон «Шамбала» — найвищі гірки в Європі, 78 пекельних метрів.
Салоу та «Шамбала». Фото: Вікторія Півень
Те, що цінніше за краєвиди
За останні кілька годин перед поверненням додому ми встигли буквально пробігтися Барселоною. Саґрада, Будинок Бальо та захопливий краєвид на місто з підніжжя Музею мистецтв — ось і все, що вдалося побачити.
Але з цього прес-туру я привезла дещо цінніше, ніж спогади про памʼятки, — це зустрічі, які стали важливішими за краєвиди. Я опинилася в цій подорожі з людьми, яких не знала раніше, але з якими було так легко й тепло, ніби ми давно знайомі.
Учасники прес-туру. Фото: Олеся Бережанська
Бо ця поїздка — не тільки про маршрути, а й про спільні цінності та мову. І про людей, які огорнули нас гостинністю й подарували кілька днів без тривог і вибухів.
Особисто я SkyUp тепер сприймаю не як авіакомпанію «десь там у Європі», а як команду, яка, попри війну, втрати й закрите небо в Україні, продовжує робити свою справу. Вона працює, розвивається, шукає можливості й літає — з українським екіпажем, з українською мовою на борту, з увагою до дрібниць, які дають відчуття «своїх».
І хочеться вірити, що наступного разу летітимемо не з Кишинева, а з Борисполя. Домовились?
Філіп Котлер перевернув світове уявлення про маркетинг і вписав себе в історію. Його книжки розлітаються по світу, а студенти завдяки його знанням опановують навчальні дисципліни. Та чи знаєте ви, що цей маркетолог — син українців?
ШоТам дослідили його біографію та розповідають, як Філіп став батьком сучасного маркетингу.
Емігранти, що шукали кращої долі у Штатах
Філіп Котлер народився в 1931 році в Чикаго, США, але з Україною його пов’язують батьки — Моріс Котлер (Котляревський) і Бетті Бубар. Різні джерела подають місця їхнього народження по-різному: начебто обоє були з Чернігівської області, або ж батько з Ніжина, а мама з Бердичева.
Але факт лишається таким, що двоє молодих мігрантів у 1917 році шукали кращої долі за океаном, а врешті знайшли одне одного, створили сім’ю та дали життя майбутньому цілої галузі. Крім Філіпа, у Бетті та Моріса народжуються ще двоє синів. Котлер пригадує, що тато хотів, аби всі троє стали атлетами, але в жодного спортивна кар’єра не склалася. Пізніше батько таки сказав, що пишається своїми синами, попри те, що ті обрали інші шляхи. Молодший Ніл став професором і дослідником політичних наук, середній Мілтон — бізнесменом, а найстарший нащадок Котляревських зробив величезний вклад у маркетинг як галузь.
Кар’єра та перша книжка для студентів
Філіп Котлер ще з дитинства думав, яку професію йому обрати. Хлопчик любив читати і фантазував про своє майбутнє, приміряючи різні кар’єрні ролі.
«У дитинстві, коли чув про людину, яка зробила щось цікаве, одразу ж теж хотів цим займатися. Коли читав статтю про астронавта, хотів ним стати. Про Ейнштейна — хотів бути вченим і математиком. Коли ознайомився з біографією Лінкольна, мріяв потрапити у світ політики», — пригадує Філіп Котлер свої ранні роки.
Але його вибір зупинився на економіці, тож магістерський ступінь він отримав у Чиказькому університеті, а докторський — у Массачусетському технологічному. Потім почав викладати, і написав першу книжку саме для занять зі студентами — «Менеджмент маркетингу. Аналіз, планування та контроль» (1967). Але вона вийшла за межі класу та стала бестселером — її переклали на понад 25 мов. На зараз у Філіпа Котлера вийшло вже близько 100 книжок.
Зробити світ кращим
У чому ж полягає основна ідея економіста та чому його вважають «батьком» сучасного маркетингу? За Котлером, маркетинг — це спосіб не просто продати товар чи послугу, а задовольнити потребу споживача й показати свої цінності.
«Хороша компанія пропонує відмінні продукти та послуги. Чудова компанія також це пропонує, але ще й прагне зробити світ кращим місцем», — писав науковець.
Тож дослідник запевняє, що бізнес мусить мати місію та дбати не тільки про прибуток, адже світ змінюється, а з ним і маркетинг.
«Мій вчитель Мілтон Фрідмен висловлював ідею: коли ви хочете виміряти успіх, вам треба мати одиницю прибутку. І якщо це є, то не хвилюйтеся про все інше. Але тепер все змінилося. Ми маємо практикувати сталість, і, на щастя, зараз компанії намагаються відновити ресурси, використати їх повторно, позбутися сміття», — казав Філіп Котлер під час лекції проєкту ReІnforceUA від Бізнес-школи МІМ.
У 2010 році він створив Всесвітній маркетинговий саміт (World Marketing Summit) — незалежну організацію зі штаб-квартирою в Торонто, що прагне завдяки маркетингу створити кращий світ для майбутніх поколінь.
Котлер та Україна
94-річний Філіп Котлер пам’ятає про своє українське коріння, хоч і народився в Штатах. У 2006 році він отримав звання Почесного доктора НаУКМА та прочитав у Могилянці лекцію.
А у 2022 році науковець висловив підтримку нашій державі та виступив з безоплатною онлайн-лекцією:
«Коли почалась війна проти вашої країни, я сподівався, що всі великі країни світу, як-то Індія та Китай, підтримають Україну. І був дуже розчарований, коли цього не сталося — вони захотіли бути нейтральними. Але також Сполучені Штати Америки та інші союзники мають вести переговори, в яких вони зробили недостатньо. Вони мають публічно говорити з тими країнами про те, що робить зараз росія».
Фото обкладинки: Branding Mag
У Києві на станції метро «Вокзальна» задля покращення доступності 18 червня почали монтувати пандуси на сходах при вході та виході.
Про це повідомили в КМДА.
Першу конструкцію вже встановили вночі 18 червня. Завершити монтаж другого пандуса планують до кінця тижня. Роботи виконують у нічний час, щоб не заважати пасажирам. У КМДА зазначили, що всі пандуси відповідають сучасним будівельним нормам і вимогам безбар’єрності.
Також в адміністрації нагадали про можливість замовити супровід для пасажирів з інвалідністю та інших маломобільних груп. Для цього слід зателефонувати за номером (044) 238-55-11, бажано за годину до поїздки, і повідомити час та маршрут. У травні такою послугою скористалися майже 950 пасажирів.
Нагадаємо, що під час поетичного вечора з Жаданом у Києві зібрали пів мільйона гривень для «Хартії» (ФОТО).
Раніше ми писали, що Jerry Heil приєдналася до збору UNITED24 «Вартові неба» після ракетного удару по її студії (ВІДЕО).
Фото: сайт КМДА