Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«До війни ми не розуміли, наскільки сильні й круті». Декораторка з півдня створила благодійний проєкт, аби допомогти воїнам ЗСУ

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

Наталя Ворощук – декораторка з Миколаєва, яка була змушена покинути рідне місто через повномасштабне вторгнення росіян. Аби вберегтися від війни, родина вирушила до Чернівців. Упродовж першої години в новому місті чоловік Наталі мобілізувався та став на захист рідного міста, а жінка з дитиною залишися у родичів.

Утім просто сидіти на місці Наталя не могла: вона почала волонтерити, закуповувати для бійців різноманітні повербанки, коптери та інші необхідні речі. А нещодавно запустила благодійний проєкт з патріотичними наліпками. Усе заради однієї мети – допомогти нашим воїнам та наблизити перемогу України.

З дитинства захоплювалася творчістю, але вивчилася на бухгалтера

До повномасштабного вторгнення я працювала одразу в двох сферах. Першу половину робочого дня була бухгалтеркою, а решту часу присвячувала маленькій власній справі – декору. Я займалась декором весіль, днів народження та інших святкових подій, створювала подарунки ручної роботи, вітрини тощо. Навіть зробила фотозону на день міста.

Тож перша моя професія була більш офісною, а друга – творчою. Працювала в дві зміни, а інколи – в три. Адже під час святкових сезонів доводилося займатися декором навіть вночі. Проте коли тобі справді подобається якась справа – це все не так важко.

декораторка запустила благодійний проєкт

Я працювала по Миколаєву та області, інколи були замовлення в Херсоні. А почалося все ще під час декрету. Скільки себе пам’ятаю, завжди захоплювалася творчістю й любила створювати щось власноруч. З шести років відвідувала міський будинок творчості, навчалась декоративно-прикладного мистецтва. Але коли настав час обирати майбутню професію, я підійшла до цього питання доволі прагматично. Знайти творчу роботу було складно, тож після школи вирішила навчатися на бухгалтера.

Зайнялася декором і постійно навчалась чомусь новому

Я люблю працювати з цифрами, моя мати також бухгалтерка, та й дідусь працював у цій сфері. Однак під час декрету я зрозуміла, що все ж хочу займатися чимось творчим, і поступово почала знову створювати щось власними руками. Спочатку це був кардмейкінг, згодом – альбоми в стилі скрапбукінг. А коли син подорослішав і міг бодай трохи лишатися наодинці, почала займатися святами.

Першим «проєктом» став день народження власного сина. Пізніше з’явилися замовлення від друзів. Так крок за кроком дійшла до нового етапу – до мене почали звертатися абсолютно незнайомі люди. 

переселенка запустила благодійний проєкт

Увесь цей час я багато навчалась. Так, у мене був чималий досвід в декоративно-прикладному мистецтві, але я продовжувала відвідувати різноманітні курси з декору. Бодай раз на рік – аби підвищувати кваліфікацію. Опановувала маркетинг, ведення бізнесу, флористику. Намагалася постійно розвиватися й підвищувати свій рівень. 

А в 2017 році, коли податкове законодавство привели до тями й з’явилася можливість оформити роботу офіційно, я відкрила ФОП. І навіть п’ять років потому, в 2022-му, була однією з небагатьох декораторок Миколаєва, котрі працювали офіційно.

Мій чоловік – ветеран, тож ми були готові до великої війни

Я не можу сказати, що напередодні великої війни в Миколаєві відчувалась якась напруга. Але люди розуміли, що може початися новий етап. Напередодні вторгнення, 19 лютого, у мене було велике замовлення на декорування дня народження. Тоді вже ходили чутки, що наступ почнеться з дня на день. Ми навіть спілкувалися із замовниками й радилися, чи встигнемо все зробити та відсвяткувати. Встигли. А щойно розібрали всі декорації – почалася повномасштабна війна.

Перед цим чоловік поїхав у відрядження, і, звісно, ми хвилювалися, чи встигне він повернутися. У мене немає водійського посвідчення, тож самостійно вибиратися з міста було б складно. Утім «тривожна» валізка у нас була. 

сім'я з Миколаєва
Наталя з чоловіком та сином на Соборній площі в Миколаєві.

Мій чоловік – ветеран російсько-української війни, пішов добровольцем у 2014 році, згодом – приєднався до лав патрульної поліції. А три роки тому повернувся до цивільного життя й почав будувати бізнес. Мені здається, всі, хто був на війні, розуміли, що вторгнення неминуче. Можливо, не говорили про це вголос, але точно знали. 

Тому ми були готові до початку війни. Розуміли й відчували, що це станеться. І коли цей день настав, нам вистачило 20 хвилин, аби зібрати основні речі. Усе лежало на місцях і просто чекало свого часу. Ця готовність нам допомогла. 

Щойно приїхали до Чернівців – чоловік мобілізувався

24 лютого ми прокинулися о п’ятій ранку – росіяни бомбили наш аеродром та військові частини. Частіше за вибухи було чутно хіба що роботу винищувачів: спочатку російських, потім – наших. І цей звук страшніший за будь-який вибух.

Ми зібрали речі та почали моніторити новини. Слідкували за подіями в Херсоні, який на той момент ще тримався. Я навіть пішла на роботу та до обіду відпрацювала бухгалтеркою. А як повернулася додому – чоловік зайнявся організацією евакуації. 

Коли стало відомо, що Херсон опинився під окупацією, ми вирішили їхати з міста.. Вирушили до родичів у Чернівці. Чоловік спочатку планував повертатися до Миколаєва, аби приєднатися до місцевої тероборони й боронити місто. Та події розвивалися надто стрімко. Тож менш ніж за годину після приїзду він пішов до чернівецького військкомату. 

Часу на зволікання не було, а його знання дійсно могли допомогти. Чоловіка одразу відрядили до частини, а згодом їхній підрозділ направили на південь – відвойовувати Миколаївську область. Власне, вийшло саме так, як він і планував. Навіть попри травму коліна та біль під час ходьби. Він потребував лікування, але не зважав на це, бо волів захищати країну.

Вирішили повертатися додому, коли чоловік потрапив до госпіталю

Через два тижні наші родичі вирішили їхати за кордон і взяли нас із сином з собою – до Німеччини. Дорога була дуже довгою, але через стрес ми навіть цього не помітили. Та й загальні враження доволі позитивні: українців добре приймають, відчувається справді позитивне ставлення. Але це все одно не наша країна, не наша домівка. Так тривало приблизно два місяці – до середини травня.

Вирішили повертатися, коли дізналися, що через коліно чоловік потрапив до госпіталю та чекає на операцію. Я хотіла бодай якось йому допомогти та підтримати, адже лікарі забороняли навіть рухатися. Зараз його вже підлікували, він може ходити, але операції досі не було. У госпіталі кажуть, що ситуація не критична, тож варто чекати, поки прооперують бійців із більш серйозними проблемами.

Але чоловік не сидить склавши руки. Почав активно волонтерити, ремонтує автомобілі, які їдуть на фронт. Він добре на цьому розуміється, оскільки раніше займався ремонтом спецтехніки та машин, зокрема, електрики.

Після повернення до України дихати стало легше. По-перше, тут, вдома, я можу бодай щось зробити. Так, у Німеччині я долучилися до «інтернет-військ», виконувала якісь завдання. Але у нас були обмеження щодо трафіку, й більша його частина йшла на онлайн-заняття сина. А я хотіла допомагати нашій країні.

Окупанти та здоровий глузд – це паралельні реальності

Мені завжди подобалися туристичні Чернівці. Але жити тут доволі незвично. Часом здається, що миколаївці більш активні. Скажімо, тут часто без попередження відключають воду, і місцеві просто звикли до цього. Відключили – окей, будемо чекати. А у нас, в Миколаєві, люди підняли би «кіпіш» та просто «винесли» владу, засипавши її купою претензій.

Наталя Ворощук

Загалом адаптація минула доволі складно. Зокрема, через пошук роботи. Розумію, що працювати декораторкою у мене не вийде, адже вся база залишилася вдома. Там – усі мої конструкції, тканини, декоративні квіти. Цілий підвал, завалений декором. Тож я подавалася на інші вакансії, але всі хочуть працевлаштовувати лише місцевих. Можливо, роботодавці бояться, що переселенці поїдуть додому. І виходить, що одні й ті самі вакансії щомісяця оновлюються, але не закриваються. Це якось дивно.

Спочатку я сподівалася, що війна триватиме кілька тижнів і незабаром завершиться. Але, на жаль, ні. Напевно, хотіла вірити в хоча б найменший здоровий глузд окупантів. Що вони щось зрозуміють та заберуться з нашої землі. Але де здоровий глузд, а де окупанти? Це речі, що існують у паралельних реальностях.

Запустила благодійний проєкт, аби допомогти ЗСУ

Коли я зрозуміла, що буду повертатися до України, почала думати, як можу допомогти армії. Під час виїзду з Миколаєва ми прихопили з собою плотер – спеціальний інструмент, що вирізає різні написи. Це ніби принтер, але замість друкованого барабану всередині «бігають» ножі й створюють візерунки. З його допомогою я створювала різні святкові наліпки, а в Чернівцях прилад отримав нове призначення.

наліпки від переселенки з Миколаєва

Я вирішила робити наліпки для машин, блокнотів та різних гаджетів. Це ж так просто: люди прагнуть виказати свою підтримку армії, країни, свою приналежність до України. Одну з наліпок замовили навіть до США! А можливості пристрою необмежені: можна створити будь-який візерунок.

Оскільки я не вмію малювати в різних програмах, то беру з мережі зображення з правом вільного використання. Скажімо, звичайний колосок. І починаю трохи фантазувати, комбінувати картинку в своїй уяві. Потім додаю проєкт в програму для потера та запускаю друк.

благодійний проєкт з наліпками

Коптер, інвертори та «Сила Бандери»

Наліпки – повністю благодійний проєкт, весь прибуток я спрямовую на потреби армії. Це рівно половина від вартості. Інші 50% йдуть на розхідні матеріали. Звісно, хочу відновити роботу ФОП і сплачувати податки для підтримки економіки країни.

Цей проєкт допомагає безпосередньо бригаді мого чоловіка. Крім того, ще до повноцінного старту волонтерства нам вдалося придбати коптер Mavic. Спочатку купили дрон із системою скидання гранати, але зрештою його довелося перепрофілювати: артилерія потребувала «очей».

коптер мавік

А коли почала займатися наліпками, купили бійцям п’ять інверторів для зарядки телефонів, рацій та інших пристроїв. Також передали «Силу Бандери». Це такий військовий безшумний повербанк із захистом від води та бруду. Він має різні виходи та може заряджати понад 30 різних пристроїв. Це вкрай важлива річ на передовій, адже користуватися генераторами небезпечно: вони гучні й можуть видати наші позиції. 

благодійний проєкт допоміг придбати повербанк

Усе це вдалося придбати, зокрема, й завдяки допомозі знайомих. На збори донатили друзі, підписники з Миколаєва, але здебільшого – одні й ті самі люди. Та гроші рано чи пізно закінчуються. Власне, тому я й хочу розвивати проєкт із наліпками. Це допоможе розширити аудиторію та залучати донати від мешканців інших регіонів. 

Крім того, я зверталася по допомогу до блогерів з Миколаєва – достатньо відомих та популярних. Писала й не знала, чи вони взагалі побачать мої повідомлення. А вийшло так, що всі, кому писала, дуже швидко відгукувалися та поширювали інформацію про збори.

Війна показала, наскільки миколаївці сильні й круті 

З початком великої війни моє ставлення до Миколаєва змінилося. Адже коли ти постійно живеш на одному місці й лише інколи відвідуєш інші міста як турист, домівка здається якоюсь сірою, похмурою. Ніби не такою усміхненою. Але затримавшись у новому місті надовго, відчувши його з позиції місцевого мешканця, розумієш, наскільки класно було вдома.

У нас прямі й довгі вулиці, якими неможливо заблукати. Куди не підеш – набережна, а на світанку чи заході сонця це взагалі неймовірна краса. Та й з 2014 року місто почало відбудовуватися й змінюватися на краще. Закинутий причал перетворили на громадський простір із локаціями для фотосесій та різних фестивалів.

сім'я з Миколаєва
Наталя з сином та чоловіком на «8 причалі» в Миколаєві.

Зараз я розумію, що моє місто класне, як би там не було (плаче). Про Миколаїв дійсно знали мало, усе крутилося довкола стереотипу про «бандитське місто». У нас навіть був місцевий жарт: якщо загуглити «У Миколаєві», то єдина нормальна інформація в цьому й полягала – «У Миколаєві». А далі йшло щось про аварії, злочини тощо.

Та насправді у нас багато хорошого й світлого. І велика війна показала, які в нас неймовірні люди. У перші дні в місті не було паніки, навпаки, всі згуртувалися, вишикувалися в черги до військкоматів та тероборони, готували «бандера-смузі». 

Читайте також: «Нам важливо говорити про рідне місто». Як маріупольці відкрили кав’ярню «0629» в центрі Львова

Навіть завідувачка дитсадка, до якого колись ходив мій син, пішла в ТрО. І таких прикладів дуже багато. Ніхто не боявся повісток – усі самостійно йшли до центрів комплектування. Досі пам’ятаю ранок 24-го лютого: я йду на роботу, а всі чоловіки – з речами до військкомату. Усі згуртувалися, місто об’єдналося заради спільної боротьби.

Благодійний проєкт переселенки

Думаю, ця війна дуже змінила миколаївців. Ми побачили, якими є насправді. Сильними і крутими. Здатними разом дати відсіч та вибити росіян з міста. І щойно в Миколаєві стане безпечно, навіть якщо не буде води, – ми одразу повернемося туди. Адже дуже сумуємо за нашою домівкою. 

Сьогодні мріяти про щось глобальне чи довгострокове навіть страшно. Але, безумовно, усі наші майбутні плани пов’язані з розбудовою Миколаєва. Хочемо відкрити власне сімейне кафе, і дуже хотілося б, аби все вийшло. А ще, звісно, планую повернутися до улюбленої справи й знову займатися декором.

Суспільство

“Біжу заради маленьких сердець”: у День Києва відбудеться благодійний забіг

Опубліковано

26 травня, у Києві, відбудеться 31-й щорічний “Пробіг під каштанами”. Організатори повідомили про реєстрацію. Гасло проєкту незмінне — #біжу заради маленьких сердець. Цьогоріч учасники бігтимуть для порятунку маленьких пацієнтів Центру дитячої кардіології та кардіохірургії Міністерства охорони здоров’я України. Зібрані кошти спрямують на закупівлю необхідного медичного обладнання для Центру дитячої кардіології та кардіохірургії МОЗ.

Про це йдеться на сайті пробігу.

У зв’язку з воєнним станом в Україні, організатори “Пробігу під каштанами” вирішили провести захід в онлайн-форматі. Учасники з усього світу запрошуються вийти на пробіжку або прогулянку в безпечних місцях, щоб пройти традиційну 5-кілометрову дистанцію.

Читайте також: Знай більше: “НотаЄнота” запрошує освітян долучитися до проведення антифейкових ігор з протидії дезінформації

Для участі в заході необхідно зареєструватися на сайті probig.in.ua та сплатити благодійний внесок у розмірі 300 гривень.

Потім потрібно завантажити та роздрукувати онлайн-номерок. У День Києва, 26 травня 2024 року, учасники повинні надягнути номерок, вийти на пробіжку чи прогулянку, опублікувати фото або відео в соціальних мережах з хештегами #probig2024 та #біжузарадималенькихсердець.

Також з’явилася можливість обирати формат отримання стартового пакета: через відділення Нової пошти або в офісі, який працюватиме з 20 по 24 травня 2024 року за адресою: місто Київ, вулиця Вʼячеслава Чорновола, 28/1, Центр дитячої кардіології та кардіохірургії МОЗ України. Учасники, які бігатимуть за межами України, можуть завантажити онлайн-номерок на сайті.

Нагадаємо, у лютому 2024 року Міністерство оборони оголосило про розробку застосунку “Армія+”, спрямованого на потреби військових. Перед складанням “дорожньої карти” розробок було проведено опитування кількох тисяч військовослужбовців.

Фото: 30-й “Пробіг під каштанами”

Читати далі

Суспільство

Познайомив Європу з українською молочною продукцією: Андрій Палій

Опубліковано

Бився за Україну проти росіян і поляків, а після І Світової познайомив Європу з якісною українською молочною продукцією, яку англійці, німці, голландці й австрійці змітали з поличок магазинів!

Андрій Палій — молочний магнат Галичини, який відродив українське молочарство, а ставши успішним бізнесменом, займався розвитком освіти та культури на рідній землі.

Це продовження нашої рубрики “Нація підприємців: як українці бізнес будували”. Разом з командами проєкту “Локальна історія” та Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАНУ розбиваємо міф про “бідних і неграмотних селюків-українців”. Популяризуємо історію та повертаємо своє!

Біографія Андрія Палія

Народився Палій 1 грудня 1893 року в селі Кривотули на Прикарпатті в родині ремісників. У ті часи ці землі були в складі Австро-Угорщини, яка потім розпочала Першу світову. Тож, закінчивши гімназію, у 1914 році Андрій був мобілізований до австрійського війська.

Визвольні змагання

Брав активну участь в бойових діях. Після поразки та розпаду Автро-Угорщини став до лав Галицької армії. Воював проти поляків за Галичину в складі ЗУНР.

“Але, нажаль, після того, як у травні 1919 року розпочинається в східній Галичині наступ армії Галлера, гірська бригада втрачає ініціативу й змушена переходити на то бік карпатського”, – каже Павло Артимишин, історик.

Професійний шлях

Коли армія відступала, її прийняла Чехословаччина, а Андрій пішов здобувати освіту. У празькій політехніці закінчив агрономічні студії, а знання втілив, повернувшись на Галичину. Хлопець долучився до реорганізації молочної промисловості за прикладом чеських і данських кооперативів.

На той момент у Львові вже існував молочний кооператив, який пізніше назвали “Маслосоюзом”. Його Андрій Палій і очолив. Під його керівництвом молочарство не лише відродилося, а й стрімко розвинулося.

Читати також: Знай більше: “НотаЄнота” запрошує освітян долучитися до проведення антифейкових ігор з протидії дезінформації

Розвиток підприємства

З 1926 року галицьке масло почали експортувати до Англії, Німеччини, Австрії, Данії та навіть Китаю. У Станіславові, Львові й Перемишлі відкрили нові філії, при яких діяли фірмові крамниці. 1928 році відділи “Маслосоюзу” відкрилися також у Луцьку та Більську на Підляшші. Якість своєї продукції Андрій демонстрував на численних виставках. Вироби підприємства періодично рекламували в тогочасних виданнях. А з 1937 “Маслосоюз” почав відкривати невеликі крамниці-кавʼярні.

“Можна було купити кави, і при цій каві скуштувати канапки, змащені маслом від Маслосоюзу”, – зазначає Павло Артимишин.

Слава успішного підприємця допомогла Андрієві вкладатися й у громадську й освітню діяльність. Він став заступником президента друкарні, під дахом якої перебували всі міські католицькі видавництва. Вступив співредактором журналу “Кооперативне Молочарства” та долучився до розвитку спорту. Виступав співредактором журналу “Кооперативне Молочарства” та долучився до розвитку спорту.

Прихід радянської армії

Розквіт “Маслосоюзу”, як і більшості підприємств українців, завершився окупацією совєтів. Андрієві довелося втікати за кордон, а його справу націоналізували.

Європейський підхід до бізнесу замінили колгоспною системою після II Світової. Андрій продовжив працювати з молочарством, але вже в Канаді. Спробував створити і своє підприємство, але справи так, як на рідній Галичині, вже не пішли.

Андрій Палій піщов з життя 11 травня 1961 року в Едмонтоні, похований в Торонто. Його донька Лідія Палій стала відомою діаспорною діячкою у сфері літератури та малярства.

Нагадаємо, що стали відомі лауреати театральної премії “Київська пектораль-2023”.

Читати далі

Суспільство

Понад половину ФОПів у 2023 році створили жінки

Опубліковано

Більша частина ФОПів  (57%) у 2023 році зареєстрували жінки.

Про це йдеться у дослідженні YouControl Market.

Ця тенденція є стабільною протягом останніх п’яти років. У 2023 році кількість нових ФОПів, відкритих жінками, зросла і становить 45 000 більше, ніж тих, що були створені чоловіками.

Попри це, більше нових підприємств все ж відкривають чоловіки. Жінки становлять лише 24% від загальної кількості нових компаній. Ця тенденція триває протягом багатьох років в Україні.

Дослідження також розглянуло, які галузі вибирають жінки для створення бізнесу та чому великий бізнес залишається переважно чоловічим. Також досліджено кількість жінок-власниць у топ-1000 компаній.

За результатами дослідження, найбільше жінок ФОПів працюють в сферах аудиту, бухгалтерії, освіти та інших послуг.

Читайте також: 10 безкоштовних онлайн-курсів, що допоможуть пережити війну та її наслідки

Найпопулярнішою галуззю для жінок-підприємців у 2023 році стали салони краси, де вони створили понад 18 000 нових ФОПів. Це стало найбільшою кількістю серед усіх нових ФОПів, де частка жінок становить 94%.

У топ-1000 компаній у 2023 році лише 7% мають кінцевих бенефіціарів жінок, а ще 11% – жінки власниці разом з чоловіками. Більшість компаній в Україні керують чоловіки, але лише 14% жінок обіймають посаду керівника у цих компаніях.

Нагадаємо, раніше ми повідомляли, що 27 березня у Міжнародний день театру о 16:00 в Київському муніципальному академічному театрі опери та балету для дітей і юнацтва відбулося урочисте нагородження лауреатів театральної премії “Київська пектораль-2023“.

Фото: YouControl Market.

Читати далі