Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Тисячі туристів з усієї країни». Як одна родина популяризує село на Франківщині? Історія сімейного бізнесу «Опільські олії»

Опубліковано

До появи цього бізнесу Чесники на Франківщині у багатьох асоціювалися хіба що із церквою-пам’яткою та завжди зачиненим клубом. Сюди не поспішали їхати туристи, а місцеві, можливо, й не вірили, що їхнє село може перетворитися на справжній бренд.

Усе змінили «Опільські олії» – сімейний бізнес, який перезавантажив життя Чесників та перетворив невеличкий населений пункт на нову туристичну візитівку Прикарпаття. Про розвиток власної справи, батьків, які стали бізнес-партнерами, та специфіку виробництва ШоТам розповіла Роксолана Росоловська.

Роксолана Росоловська

співзасновниця сімейного бізнесу «Опільські олії»

Виробництво олії було віддушиною для батька-ветерана

За кілька років до пандемії ми з батьками жили в різних містах. Тато працював на Харківській ТЕЦ-3, мама – у Верховній Раді, а я жила та працювала в Карлових Варах, що в Чехії. У 2015 році тата мобілізували, а мама переїхала на Рогатинщину – у рідне село Чесники – аби доглядати за моєю бабусею. 

Після трьох років на фронті батько був у дуже складному стані – як фізичному, так і моральному. Ми вирішили, що йому потрібен спокій, свіже повітря, прогулянки у власному садку. До того ж, я купила породистих собак і була впевнена, що завдяки цьому тато відійде, а його стан покращиться.

Крім того, з’явилися проблеми зі шлунком, через які батько схуд на 13 кілограмів. Хтось тоді порадив нам спробувати олію з льону, мовляв, вона покращує травлення. І це дійсно спрацювало. Однак нам не завжди вдавалося придбати саме свіжу олію, а від іншої жодної користі не було. Тоді я запропонувала купити побутовий прес і самостійно витискати олію. 

засновники бізнесу "Опільські олії"
З батьками Галиною та Михайлом.

Власне, з цього все й почалося. Ми замовили прес із Німеччини, тато купив кілька кілограмів льону й невдовзі витиснув перші 50 грамів олії. Смак був неймовірним, але, що важливіше, батько захопився цим процесом й нарешті зміг відволіктися від думок про війну. Згодом ми почали експериментувати: тиснули з кунжуту, гарбуза та гірчиці. А потім почали пригощати олією рідних та друзів.

Перші замовлення надійшли від наших знайомих. З часом таких звернень лише більшало. Я відкрила ФОП, а тато почав ретельніше досліджувати цю справу. А ще я пам’ятала, що колись у нашому селі було конопляне поле, тож мріяла виготовляти ще один різновид олії. Відтак ми закупили коноплі в Інституті луб’яних культур Глухова та витиснули першу партію. Вона виявилась темно-зеленою та мала дуже цікавий насичений смак. Так наш асортимент почав поступово розширюватися.

Опілля – це не лише про пиво

Ми захопилися цією справою, хоча ніколи не мали досвіду ремісничої роботи. Знайшли пляшки, корки, придумали дизайн етикеток. Сімейний бізнес назвали «Опільські олії» – аби популяризувати рідний край. Адже всі знають, що на Прикарпатті живуть бойки та гуцули, а коли згадуєш про Опілля, то чи не єдина асоціація – пиво. Ми вирішили це змінити і зробити Рогатинщину відомою через наш сімейний бізнес.

Коли все більш-менш налагодилось і ми вийшли на певний рівень, почалась пандемія коронавірусу. Я була шокована, оскільки працювала у великій чеській компанії в Карлових Варах, де завжди було багато туристів. Тоді всі готелі та магазини зачинилися, люди повернулися додому, а я вирішила поїхати до батьків. Перші тижні були невідомістю, а тато засмучувався через скасування фестивалів, на яких ми планували презентувати свою продукцію. 

Тоді я запропонувала запрошувати людей до нас, щоб вони на власні очі побачили процес виготовлення олії. До того ж ми співпрацювали з місцевим сироваром, який також прагнув продавати свою продукцію. Тато відреагував скептично, але ми спробували. 

олії в пляшках

Наші олії залучили до села перших туристів

Я розуміла, що люди багато знають про європейські туристичні містечка та пам’ятки, як от Вавельський замок в Польщі чи термали Угорщини. Натомість про Рогатин та Чесники навіть у Львові практично нічого не чули. То чому б не запросити усіх до нас? Я вирішила організувати тур вихідного дня, показати нашу прекрасну церкву, провести на дегустацію олій та сиру. А водночас – розповісти туристам історію нашого села. 

Першими приїхали сім’ї з дітьми, для яких ми організували дегустацію олій і спекли домашній хліб. А для малечі придумали особливу цікавинку. Колись у Відні ми з мамою куштували морозиво з гарбузовою олією та шротом, що лишається від насіння після тиснення і містить багато клітковини. Тож для маленьких туристів ми зробили схоже морозиво. 

Пізніше наша родина розробила повноцінне дегустаційне меню. І чим більше ми продавали товар через інтернет, тим більше людей хотіли до нас завітати. Вони прагнули побачити, як саме ми тиснемо ці олії. 

історична будівля

Гірчить олія? У нас такого точно не трапиться

Наш метод холодного тиснення відрізняється від технології на великих заводах. Наприклад, там насіння можуть підсмажувати заради збільшення обсягу олії. Це дозволяє отримати на 10% більше готового продукту, що вкрай суттєво для великих об’ємів. Натомість «Опільські олії» виготовляються із сирого та необсмаженого насіння. Ми жертвуємо об’ємом заради якості.

Крім того, великі підприємства витискають олію на розігрітих пресах при температурі більше 100 градусів. Через це олія втрачає корисні властивості й може гірчити. Ми ж тиснемо при низьких температурах – близько 40 градусів, аби зберегти і смак, і користь.

Але гірчити олія може не лише через перегрів. Так само смак лляної олії може зіпсуватися через елементарний бруд у насінні льону. Наприклад, якщо туди потрапляє трохи пороху чи насіння бур’яну. Ще один варіант – неправильне зберігання, адже олію не можна залишати в теплі чи під прямим сонячним світлом. 

Також на великих заводах не тиснуть конопляну чи гарбузову олії. Причина цілком зрозуміла: там дуже малий вихід рідини. Для великого бізнесу це просто збитково. 

«Опільські олії» багаті на вітаміни та корисні для здоров’я

Ми намагаємося щодня тиснути невелику кількість нової олії, аби наші клієнти мали виключно свіжий продукт. Наша родина на власному досвіді зрозуміла, наскільки це важливо. А тому робимо все відповідально та якісно.

Можу сказати, що всі наші олії мають користь для здоров’я. Скажімо, олія з льону багата на вітаміни Омега-3. А в складі олії з волоського горіха чимало вітамінів А, Е, С, К, Р і групи В. Ця олія допомагає зміцнити судини, зменшує рівень холестерину, знімає подразнення, нормалізує рівень цукру у крові та підтримує роботу суглобів. 

олії з льону, горіху та гарбуза

Гарбузова олія лікує при застудах та бронхіті, олія з розторопші допомагає з проблемами печінки та нормалізацією процесів травлення, а кунжутна – містить велику кількість кальцію. Але мій особистий фаворит – гірчична, яка відрізняється бурштиновим кольором та насиченим смаком. До того ж вона підвищує еластичність судин, покращує зір та допомагає циркуляції крові. Звісно, олії не вилікують всіх хвороб, для цього потрібно консультуватися з лікарем. Але вони точно покращать самопочуття. І наша родина особисто переконалась у цьому.

Найкраще насіння вирощували на Херсонщині

До повномасштабної війни ми закуповували сировину на Херсонщині, де є прекрасні фермери, родюча земля і багато сонця. Ми замовляли звідти все насіння, крім кунжуту – його купували в Індії. Важливо, що херсонські фермери мали сепаратори – спеціальні апарати, які відфільтровують неякісне насіння – тому ми отримували ідеально чисту сировину. З початком вторгнення деякі наші партнери змогли виїхати та врятуватись, доля ще кількох фермерів нам досі невідома. 

Звісно, наша справа постраждала від окупації Херсонщини та замінування полів, бо такого якісного насіння більше ніде не знайдеш. Так само ми залежали й від Харківщини, адже до 24 лютого реалізовували продукцію на вже знищеному окупантами ринку Барабашова. Пандемія і повномасштабна війна стали великими викликами для бізнесу, фактично, нам довелося починати все заново. Проте багато наших харківських клієнтів переїхали на захід країни і продовжують купувати нашу продукцію.

Наш бізнес «привів» до села тисячі туристів з усієї країни

Ми маємо власну садибу, у якій приймаємо туристів. А якщо до нас прямують великі групи відвідувачів, то винаймаємо зали в місцевих кав’ярнях. За перший активний рік розвитку туризму ми прийняли понад дві тисячі людей. За час цьогорічних зимових свят – ще 750 людей. Якщо чесно, якоїсь миті ми перестали рахувати відвідувачів – сьогодні їхня загальна кількість вже перевищила п’ять тисяч, а щовихідних до нас приїжджають нові гості.

Нашому сімейному бізнесу вдалося стати туристичною візитівкою рідного села. Нещодавно я відзначала день народження, і у привітаннях гіди та працівники туристичних компаній зазначали, що без нашої родини Чесники б і надалі асоціювалися хіба що з напів розваленою церквою та завжди зачиненим клубом. Розумієте, до нас тут ніхто не проводив екскурсій, ніхто так сильно не цікавився історією села. Та й коли ми лише починали, всі ставилися до цієї ідеї скептично. Усе змінилося з часом, коли місцеві побачили перші результати.

засновниця бренду "Опільські олії"

«Совєти» знищили локальних виробників у малих селах

Зараз в селах залишаються переважно старші люди і діти, молодь виїжджає на заробітки. Я є прикладом того, що можна приїхати в село та добре заробляти. Але важливо знайти та розвивати власну ідею. Мені сумно, що на Рогатинщині немає локальних виробників. Колись наше село було ремісничим, тут працювали ткалі, ковалі, виробники шкіряного взуття. Також був молочний кооператив. Але все це знищила та зіпсувала радянська влада, яка ще й депортувала чимало талановитих людей. Через «совєтів» люди просто відвикли працювати на себе. 

Ми з батьками  дуже хочемо, щоб кожна людина популяризувала свій край. Село – це основа всього, хоча в радянський час це й було знецінено. Наше покоління не живе в «союзі», ми маємо керуватись європейськими цінностями і проводити просвіту серед людей. У старших людей життя пройшло у важкій праці, тому ми маємо подбати і про щасливу старість людей в селах.

Батьки – мої партнери у бізнесі, і я цим пишаюся

У травні ми плануємо розширити наш асортимент і виготовляти макову та кокосову олії, а також з чорного кмину. Хочемо розвиватися, тому думаємо про запуск маленької пекарні. А ще будуємо дегустаційну залу, аби приймати гостей в більш комфортних умовах. 

Найбільше я пишаюсь тим, що працюю разом зі своїми батьками. Я завжди кажу: якщо хочете відкрити власну справу, поділіться ідеєю передусім із батьками. Це найрідніші люди, які вас люблять просто за те, що ви є. Тому вони зроблять все можливе, аби допомогти. І точно будуть надійними партнерами.

Чесники з висоти пташиного польоту

Пишаюсь, що ми одні з небагатьох локальних виробників, які роблять промоцію саме для родини. Знаю багато крафтових бізнесів, які засновують подружні пари. Натомість я дуже горда, що працюю з батьками і завжди кажу, вони – це два крила, які мене тримають. А ще я дуже рада, що наша сімейна справа є для них можливістю реалізації. А вони є яскравим прикладом активних людей, які горять справою та вкладають в неї всю душу. 

Коментарі

Суспільство

«Громади зобов’язані допомагати переселенцям». Як на Чернігівщині підтримують тих, хто втратив дім

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю зі спецпроєкту ШоТам та Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.


Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.

У Бобровицькій громаді на Чернігівщині зараз живуть понад 2 тисячі переселенців. Крім житла, роботи, гуманітарки та допомоги з документами, ці люди потребують психологічної підтримки, тому влада у співпраці з благодійниками створила для них безкоштовний соціально-психологічний простір.

Як це реалізували, розповідає ШоТам.

Михайло Ділок

директор центру надання соціальних послуг Бобровицької сільської ради.

Уся допомога є безкоштовною

Наш соціально-психологічний простір створений на базі місцевого центру надання соціальних послуг. З втіленням цього проєкту нам допомогла благодійна організація «Право на захист». Усі послуги простору безкоштовні.

Крім як по психологічну допомогу, переселенці приходять до нас із різними питаннями. От днями чоловік з інвалідністю із Запорізької області звертався щодо ремонту електрики в будинку, куди його заселили. Інша сім’я живе в будинку, де немає газу, тому потрібно допомогти з дровами, адже стало холодніше. Ми стараємося всім допомогти, чим можемо — надаємо продукти, постіль, теплий одяг, через благодійників дістаємо ліки, допомагаємо оформити документи.

Центр соціальних послуг Бобровицької сільської ради. Фото: ШоТам

Геннадій Іванюк

виконувач обов’язків голови Бобровицької міської ради Чернігівської області 

«Ми хочемо, аби їм було в нас комфортно»

Наша Бобровицька громада має значну допомогу від Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» — матеріальну підтримку, а також тренінги для фахівців. Нам допомагають відновитися після бойових дій, адже росіяни окупували 9 сіл громади та знищили понад 160 будівель. 

Проєкт виділив нам багато необхідної техніки: пересувні фари для роботи вночі, екскаватор для ремонту доріг, а також чотири дробарки для переробки деревини. Тепер ми безкоштовно забезпечуємо переселенців дровами, аби вони могли опалити своє нове житло. 

Їхні діти навчатимуться у відновленій опорній школі, адже «ГОВЕРЛА» фінансує там ремонт і допомагає створити бомбосховище. Проте не менш важливим є й моральний стан переселенців, тому ми створили для них соціально-психологічний простір. У майбутньому хочемо виділити під нього окреме приміщення та найняти на роботу більше фахівців.

Геннадій Іванюк і Михайло Ділок спілкуються про розвиток соціально-психологічного простору. Фото: ШоТам

Вважаю, що громади зобов’язані допомагати переселенцям знайти житло та роботу, адже ці люди втратили свій дім. Ми хочемо, аби їм було в нас комфортно, і щоб вони не мусили їздити по інших містах у пошуках житла.

Марина Бушеленко

психологиня соціально-психологічного простору у Бобровицькій громаді

Люди часто бояться психологів, але ми хочемо допомогти

Я — дружина загиблого воїна, мама та психологиня, яка щось робить, аби допомогти іншим. Коли люди покидають свій дім і переїжджають у нове середовище, вони не знають, що на них чекає. 

Ми зустрічаємося з клієнтами індивідуально раз на тиждень, сеанс триває 45 хвилин. Часто до мене звертаються молоді мами з дітьми, які стають розгубленими на новому місці.

От нещодавно до мене приходила жінка з Сум, у якої там залишилися батьки. Через це вона відчуває постійну тривогу, тому я стараюся допомогти їй зібратися та навчитися боротися з тривогою, аби не переносити її на свою дитину. 

Часто люди бояться психологів, але ми хочемо допомогти. Я не даю порад, не засуджую, а слухаю та намагаюся допомогти розібратися з хаосом в голові, скерувати людину в правильному напрямку. Тоді на душі стає легше, адже зі мною можна поплакати та бути собою.

Переселенка Лариса Бабій на прийомі в психологині Марини Бушеленко. Фото: ШоТам

Після нашої роботи вони завжди дякують і зазначають, що бачать зміни: діти адаптуються в садочках, налагоджують сон і свій емоційний стан. Я допомагаю жінкам звернути увагу на власні бажання та згадати про свої базові потреби.

Я завжди раджу планувати своє майбутнє, бо якщо ви знаєте, чого прагнете, то відволікаєтеся від стресу. Насамперед це потрібно дорослим, але я працюю також з дітьми та підлітками. Перші сеанси ми проводимо за присутності їхніх батьків, а далі вже самі.

Марина Бушеленко біля будівлі соціально-психологічного простору для переселенців Бобровицької громади. Фото: ШоТам

Зараз ми починаємо співпрацювати з психологами з інших центрів, а ще плануємо проводити для переселенців у місті різноманітні тренінги. Наступного літа хочемо відкрити інклюзивну кімнату для дітей з інвалідністю та загалом завдяки психологічним технікам допомагати людям жити краще.

Коментарі

Читати далі

Суспільство

У Києві відкрили реабілітаційний центр для військових та рятувальників

Опубліковано

На базі медичної установи МВС у Києві запрацював сучасний реабілітаційний центр RECOVERY — 14-й у національній мережі.

Про це повідомляють в інстаграм-сторінці центру.

Реабілітація за світовими стандартами

Центр щороку прийматиме до 2 тисяч пацієнтів — військових, поліцейських та рятувальників, які зазнали поранень під час бойових дій. Заклад оснащений сучасним обладнанням, зокрема:

  • тренажерами для відновлення після мінно-вибухових травм;
  • апаратами віртуальної реальності, що роблять реабілітацію цікавою завдяки гейміфікації;
  • системами для точного оцінювання прогресу пацієнтів.
Фото: RECOVERY

Читати також: У Києві відреставрують «Будинок з комахами», збудований у 1893 році (ФОТО)

Команда та інклюзивність

З пацієнтами працює мультидисциплінарна команда — лікарі, фізичні терапевти, ерготерапевти, психологи та інші спеціалісти. Простір центру створений із дотриманням принципів інклюзивності, забезпечуючи доступність для всіх категорій пацієнтів.

Нагадаємо, що на Київщині відкрили новий гуртожиток для ВПО з п’яти областей (ФОТО).

Фото обкладинки: RECOVERY.

Коментарі

Читати далі

Суспільство

В Ірпені врятували червонокнижних кажанів під час утеплення багатоповерхівки (ФОТО)

Опубліковано

У багатоповерхівці на вулиці Полтавській, 61 в Ірпені виявили цілу колонію кажанів під час капітального ремонту фасаду. Роботи довелося зупинити, адже вони загрожували життю рукокрилих.

Про це повідомила депутатка Ірпінської міської ради Євгенія Антонюк.

Як відбувалася рятувальна операція

Мешканці будинку, побачивши знахідкою, звернулися по допомогу до міської ради. На місце одразу прибули фахівці Українського центру реабілітації рукокрилих. Завдяки підтримці організації, яка надала будівельну люльку, вдалося обстежити фасад і врятувати 44 кажани. Тварин оглянули й перевезли до спеціального місця, де вони перебуватимуть до весни.

Читати також: У Києві відреставрують «Будинок з комахами», збудований у 1893 році (ФОТО)

Чому це важливо

Всі види кажанів в Україні занесені до Червоної книги й є рідкісними. Подібні випадки потребують оперативного реагування, адже рукокрилі відіграють важливу роль в екосистемі.

Фото: виставлено на фейсбук-сторінки Євгенії Антонюк

Український центр реабілітації рукокрилих закликає мешканців Києва та області звертатися до них у разі виявлення кажанів, особливо якщо їхньому життю щось загрожує. Залишити повідомлення можна на сайті центру.

Нагадаємо, що у Києві на Вокзальній відкрили оновлений безбарʼєрний «МакДональдз».

Фото обкладинки: виставлено на фейсбук-сторінки Євгенії Антонюк.

Коментарі

Читати далі