«Давайте повертати містам їхні культурні обличчя». Як київська активістка рятує  українську мозаїку

Згадайте, який вигляд мав ваш будинок, школа чи садок, коли ви були дитиною. Чи пам’ятаєте ті кольорові мозаїки, що виблискували на сонці, керамічні панно чи барельєфи, які прикрашали стіни? Можливо, вони вже стерлися з вашої пам’яті, бо їх від вас сховали. Багато таких витворів мистецтва «зашили» під утеплення, знесли або просто викинули як «пережиток радянщини». Але є ті, хто не дає їм зникнути.

Як активістам вдалося врятувати унікальні монументальні твори, чому вони занепадають і як їх зберегти для майбутніх поколінь в інтерв’ю для ШоТам розповіла Ельміра Еттінгер.

Спершу врятували керамічні рельєфи Олександра Міловзорова

Я завжди любила архітектуру модернізму та монументального мистецтва. Мені подобалося гуляти містом, милуватися мозаїками, фотографувати їх. Проте спостерігати, як ці витвори мистецтва зникають або руйнуються, було боляче. 

Тож спершу я вела блог — робила фотографії й висвітлювала проблеми руйнування мозаїк та інших монументальних творів. Моя діяльність привернула увагу медіа, і ми змогли зберегти деякі об’єкти. Наприклад, разом з Оленою Борисовою врятували керамічні рельєфи Олександра Міловзорова у Ворзелі в закинутомі Будинку композиторів. Це саме той художник, який оздобив мозаїкою станцію метро Олімпійська та Тараса Шевченка. Ми навіть відшукали самого автора в соцмережах, а ще залучили асоціації реставраторів, які допомогли відновити його роботи.

Але недостатньо лише зберегти мозаїки чи рельєфи — важливо їх популяризувати, адже це не лише наша культурна спадщина, а й унікальні туристичні «магнітики» міста. Тож ми організували виставку, присвячену творчості Міловзорова, де представили його ескізи та фото монументальних робіт.

Боремося за збереження скульптур Виноградаря

Виноградар — район, який майже повністю оздоблений керамічними скульптурами Любові Муравйової. Зараз цим районом опікується молодий активіст Макар Поліщук. Він самостійно ініціював очищення керамічних скульптур художниці, які прикрашали його масив.

«Казка» — одна з перших робіт, яку нам вдалося врятувати. Вона стоїть на території дитсадка № 518. Ці канонічні скульптури постійно фарбували неоригінальними фарбами, та Макар ініціював повернення скульптурі її автентичного вигляду.

Колись, іще в 70-х, ця композиція отримала нагороду як кращий приклад благоустрою. Автор району Едуард Більський спеціально запросив Муравйову для створення унікальних скульптур. Її роботи — це і мистецтво, й об’єкти, з якими можна взаємодіяти. Наприклад, «Казка» також є дитячим майданчиком, по якому можна лазити, гратися, навіть ховатися всередині. До реставрації Макар запросив і мене. Цей проєкт отримав велику підтримку в соціальних мережах, тож тепер ми разом працюємо над відновленням інших об’єктів. 

Згодом ми з друзями самостійно взялися за реставрацію скульптури художниці «Ніч на Купала», яка була в жахливому стані та майже розвалювалася. 

Wyświetl ten post na Instagramie

Post udostępniony przez МАМА МОДЕРНІЗМУ (@elmira.ettinger)

Зараз перед нами стоїть складніше завдання — відновлення скульптури «Весна», яку Муравйова зробила у 1982 році. Памʼятка неймовірно складна — вона як аркада, де колонами стоять три дівчини, поєднані між собою «кронами», — таке містичне поєднання образів жінки та природи. Зараз «Весна» руйнується, усі деталі ламаються та відпадають, а колись вона прикрашала простір біля автобусної зупинки та магазину. Для її реставрації потрібно не лише залучити професійних скульпторів, але й знайти фінансування та підтримку міської влади. 

Монументальні твори в «тіньовій зоні» культурної спадщини

Монументальне мистецтво — це не просто прикраса міста, а важлива родзинка культурної спадщини, яка формує характер та унікальність наших громад. На жаль, монументальні твори нині опиняються в «тіньовій зоні» культурної спадщини — вони ще недостатньо старі, щоб отримати охоронний статус, але вже для багатьох виглядають застарілими. Їх сприймають як пережиток радянської епохи, який має бути знищений, та ми помиляємось, адже художники не винні, що народилися й творили в ті часи за вимушених обставин. 

Раніше існував закон, за яким 2% від вартості будівництва будь-якого громадського закладу — школи, лікарні, бібліотеки чи будинку культури — виділяли на оздоблення. Так художники заробляли на життя. Більшість з них зображували сцени повсякдення, модні сюжети чи символи свого часу. А якщо на якихось творах і є радянська символіка — її можна просто прибрати, як ми це зробили у випадку мозаїки Палацу дитячої творчості та юнацтва на Соломʼянці: зафарбували червоний прапорець та обійшли мозаїку утепленням. 

Не ховайте мистецтво за будівельними матеріалами  

Якось мені написав повідомлення вінниччанин — він розповів, що в їхньому місті одна компанія чорною вагонкою зашила мозаїку, яка зображувала студентів у модному на той час одязі. Я відзняла сюжет для інстаграму, і відео привернуло увагу спільноти, тож навіть міська рада пообіцяла втрутитися. 

Ми також отримали заяву від компанії, яка пообіцяла створити нову мозаїку в українському стилі, однак це викликало обурення серед громади. Ця мозаїка так показувала студентство, зокрема іноземне, бо знаходилася у районі медичного інституту. Згодом компанія повідомила, що поверне мозаїку. 

Керамічне полотно у Вінниці. Фото надала Ельміра Еттінгер

На жаль, в останні роки багато українських мозаїк зруйнували або приховали під утепленням. Наприклад, у Києві утеплення школи № 98 загрожує знищенням мозаїкам 1963 року — одним з перших у столиці. Одну вони вже «зашили», а зараз ми боремося за те, щоб врятувати друге полотно.

Керамічне полотно школи № 98 у м. Київ. Фото надала Ельміра Еттінгер

Монументальні твори треба зберігати для наступних поколінь

Інший важливий наш проєкт, який ми взяли під опіку — це керамічне панно Дитячої художньої студії імені Осташинського. Мозаїка біля студії була в катастрофічному стані, з неї було втрачено близько 40%. Для реставрації я оголосила збір коштів через інстаграм, і за добу люди зібрали 40 тисяч гривень — на ці кошти ми змогли придбати інструменти, 75 мішків розчину, сітку для зміцнення стіни та інші необхідні матеріали. Спершу ми демонтували залишки, потім укріпили поверхню сіткою та зацементували. На жаль, через холод роботи довелось призупинити до весни.

Зараз працюємо над знятими шматками, аби навесні покласти оригінальну мозаїку на місце. До роботи долучилися мої друзі та знайомі, яких я знаю з екскурсій про модернізм. До речі, цю мозаїку створили в 1968 році за ескізом учениці Надії Безрукової, якій тоді було лише 16 років, а викладали її діти, і це додає панно унікальності. Цікаво, що тепер відновленням також займаються молоді активісти — відбулась така собі естафета поколінь.

У Києві збереглася єдина мозаїка Алли Горської 

Занедбаний ресторан «Вітряк» у Києві має напрочуд гарне панно. На ньому зображений абстрактний сюжет: квітковий орнамент, який вітром несе кудись у далечінь. Це єдина мозаїка Алли Горської, яка залишилася в Києві. На початку 2000-х років будівлю ресторану прикрили банерами, а згодом повністю зашили панелями. До повномасштабної війни активістка Євгенія Моляр разом з родичами художниці вимагали у власників зняти панелі та зробити табличку з описом цього твору.

Зараз мозаїка «Вітряка» перебуває у вкрай поганому стані й потребує негайної реставрації. З’явилася петиція з закликом захистити цю роботу, і багато людей її підписали. Але є проблема приватної власності, коли історичне мистецтво перебуває на території, яку власники можуть використовувати на власний розсуд.

Читайте також: «На допитах демонстративно запалювала цигарку»: що ви знаєте про Аллу Горську? (тест)

Така ж проблема з рестораном «Маяк» у Дніпрі — там біля бару розташоване керамічне панно підводного світу, яке створило подружжя художників Лілія та Володимир Триколенки. Ресторан не охороняється, і тому він став черговим обʼєктом вандалізму. Тож я з головою управління з охорони культурної спадщини Дніпра Надією Лиштвою звернулася до власника з проханням зберегти панно або передати його нам для збереження. На жаль, власник ігнорує наші запити, а приїхати й забрати його самотужки ми не маємо юридичного права. 

Нам потрібен інструмент, який би регулював долю монументальних творів, навіть якщо будівля перебуває в приватній власності, бо без цього ми будемо втрачати цілий пласт культури.

Панно ресторану «Маяк» у Дніпрі до та після вандалізму. Фото надала Ельміра Еттінгер

Як залучити людей до збереження культурної спадщини

Збереження монументального мистецтва для мене — це не просто його реставрація, а спосіб зберегти ідентичність українських міст і показати, що навіть у звичайних спальних районах є місця, які приваблюють як містян, так і туристів. До мене вже звертаються іноземні туристи, аби я провела екскурсію по монументальних творах Києва. Щоб їх зберігати, потрібна співпраця громадськості, активістів і державних органів. Людей треба інформувати про цінність таких творів, а також про те, як їх можна захистити.

Щоб мотивувати громаду, потрібно надавати приклади успішних кейсів — це можуть бути реставраційні проєкти або історії, які показують, як збереження культурної спадщини робить місто привабливим і комфортним для життя. Мій досвід показує — варто лише почати, щоб показати суспільству приклад, до якого воно захоче долучитися. 

Я хочу, щоб люди рятували своє монументальне мистецтво в інших містах — на жаль, ми не можемо охопити всю країну. Ви також можете долучитися до нашої громадської організації «Спілка дослідників і реставраторів творів монументального мистецтва й архітектури», яку ми створили нещодавно. 

Розповсюджуйте інформацію про твори, які потребують захисту, через соціальні мережі, беріть участь в організації зустрічей та акцій. Давайте разом повертати містам їхні культурні обличчя, бо якщо ми будемо осторонь, культурну спадщину можна втратити назавжди.