Культура
Голос покоління цієї війни: про що фільм «Стрічка часу» Катерини Горностай
20 лютого в межах основного конкурсу Берлінського міжнародного кінофестивалю відбулась прем’єра документального фільму «Стрічка часу» Катерини Горностай. Документальну картину створили у співпраці з громадською спілкою «Освіторія», яка займається розвитком освіти в Україні, та в копродукції з продакшенами з Люксембургу, Нідерландів і Франції.
Кінознавиця «Довженко-Центру» Яна Дудко розповідає для ШоТам, чому варто подивитися цей фільм.
Фільм з України, який уперше за понад 25 років змагався за головну нагороду Берлінале
Новий фільм Катерини Горностай став першою українською стрічкою, що взяла участь в основному конкурсі кінофестивалю з 1997 року, коли в програмі показали «Три історії» Кіри Муратової. Окрім цієї визначної оказії для історії українського кіно, в житті режисерки відбулася ще одна важлива подія — Катерина стала мамою. Малюк є першою дитиною, яка народилася під час фестивалю й отримав перепустку з написом Berlinale baby.
Фото з інстаграма фестивалю
Читайте також: Українська команда фільму «Стрічка часу» розгорнула прапор з підписами військових на фестивалі у Берліні
Про що розповідає фільм
«Стрічка життя» — це документальна історія, створена у форматі споглядання за життям українських шкіл у різних регіонах під час повномасштабного вторгнення. У кожному з міст — Києві, Ірпені, Бородянці, Кам’янському, Черкасах, Запоріжжі чи Миколаєві — Горностай прагне розповісти історії школярів, чиє дитинство припало на час війни. Тут бачимо історію харківської підземної школи в метро, заняття з довоєнної підготовки для учнів старших класів і трагічнй епізод похорону директорки закладу в Ромнах на Сумщині, яка загинула через падіння дрону на корпус будівлі. Нашарування цих історій стверджує: так, війна досі триває, проте й життя теж.
Кадр з фільму «Стрічка часу»
Епізоди структурно поєднуються завдяки позачасовому та позапросторовому саундтреку композитора Олексія Шмурака. Музика створює окремий вимір оповіді: вона заповнює порожні та пошкоджені будівлі шкіл, вступає в діалог з голосами героїв та вводить глядача в гіпнотичний транс. У звуковій доріжці також використали звуки пташиних голосів, записаних у різних містах України. Це оформлення режисерка пояснює так:
«Під час роботи над звуком у нашому фільмі я згадала, що голоси птахів заспокоюють психіку. Це неймовірний ефект, зашитий у природу людини. Наші предки саме за пташиними піснями визначали, що місцевість безпечна, адже птахи затихають при наближенні хижака. Коли ми знімали наш фільм, ми записали голоси різних птахів в усіх містах, де побували в Україні, і хочемо, щоб вони співали в Україні й надалі, і наша батьківщина стала безпечним місцем. Впевнена, що це наша спільна мрія».
Одним з важливих елементів фільму є дослідження простору та його крихкості, але водночас і гнучкості. Будівлі шкіл потрапляють під ракетні обстріли та руйнуються, тож учні вимушені переходити в безпечніші приміщення або навчатись дистанційно. Завдяки роботі вчителів і внутрішній самоорганізації дітей школа стає умовним, але сталим простором, що завжди з тобою, мов домівка на спині. Найбільш показовим тут стає епізод дистанційного випускного з бахмутської школи — її учні розкидані по Україні та світу, їхнього міста вже може не існувати, проте вони залишаються одне в одного.
Кадр з фільму «Стрічка часу»
Тема дитинства для Катерини не є новою. Її попередній ігровий фільм «Стоп-Земля» також брав участь у Берлінале, де отримав «Кришталевого ведмедя» від юнацького журі конкурсної програми Generation 14plus. У фільмі режисерка звертається до повсякденного життя київських підлітків, у якому все відбувається вперше. «Стоп-Земля» — універсальна історія дорослішання, в якій Катерина хотіла створити образ «школи своєї мрії», а натомість отримала портрет покоління зумерів, зрозумілий міленіалам і навіть бумерам. У стрічці війна впливає на підлітків, проте точково — один з головних героїв переїхав до Києва з прифронтового міста й адаптується завдяки підтримці своїх друзів. Ці два фільми складають символічну дилогію про дорослішання до повномасштабного вторгнення та після його початку.
Читайте також: 10 фільмів українських режисерок про дорослішання, війну та дев’яності
Зараз режисерка працює над фільмом з робочою назвою «Антонівка». Її події відбуватимуться в деокупованому селі в повоєнній Україні. Центральними персонажами стане молода пара, яка тільки-но почала новий етап стосунків. Аврора — ветеринарка. Дівчина працьовита, добра та цілеспрямована, але емоційно незріла — коли їй погано, вона не вміє попрохати про допомогу, тому відштовхує найближчих. Дарко — чуйний і відповідальний композитор та музикант. Він безробітний, тому часто лишається на хазяйстві й так стає важливою частиною як дому, так і громади села.
Поки що рано будувати конкретні здогадки щодо наступного фільму Катерини, проте тема молодості та притаманній їй вразливості, що існує всупереч жорстокій реальності, є ключовою в повнометражному доробку режисерки.
Горностай стає голосом молодого покоління, яке формувалось у турбулентні та складні для сучасної української історії часи. Водночас це люди, які виборюють нашу державність і вже беруть або за декілька років братимуть участь у відбудові країни.
Саме тому «Стрічка часу» є важливим документом, який фіксує настрої та обставини умов, за яких зростає наше майбутнє. Фільм сповнений мрій і надій, проте не забуває про сувору й несправедливу реальність аж до самого фіналу — титру з присвятою пам’яті молодшого брата режисерки Максима Горностая, який загинув на Сході України у 2023 році.
Поки фільм доступний для перегляду тільки у межах фестивальних програм.
Фото обкладинки: кадр з фільму
Український військовослужбовець та майстер писанкарства Олег Кіращук передав вітання до Великодня, створивши авторську писанку. Він зробив її під час служби у 10-й окремій гірсько-штурмовій бригаді.
Про це повідомили у Світовому Конґресі Українців.
До початку війни у 2014 році Олег Кіращук понад два десятиліття професійно займався писанкарством. Його доробок налічує понад 15 тисяч писанок.
Майстер є членом Національної спілки майстрів народного мистецтва України та Національної спілки художників, а його роботи зберігаються у приватних колекціях у США, Канаді, Люксембурзі та інших країнах.
Читайте також: Як створити писанку вдома? Поради від писанкарки
У 2014 році він добровільно вступив до лав ЗСУ. З 24 лютого 2022 року бере участь у бойових діях як військовий 10-ї гірсько-штурмової бригади.
«Надсилаю вітання нашій молоді і наперед кланяюсь тим нашим нащадкам, які беруть у нас естафету і будуть працювати на благо України, і які будуть її захищати. Віддаю честь і схиляю молоді, яка віддала життя за нашу Свободу. Бажаю спокійних Великодніх свят!» — написав Олег Кіращук.
Нагадаємо, що Нацбанк випустив срібну монету у формі яйця, присвячену писанкарству (ФОТО).
Фото: фейсбук-сторінка СКУ
Студенти-кінознавці КНУТКіТ імені Івана Карпенка-Карого Алік Дарман і Володимир Прилуцький передали до фонду «Довженко-Центру» дві плівкові фільмокопії німих фільмів: «Трипільська трагедія» (1926) Олександра Анода-Анощенка та «Секрет рапіду» (1930) Павла Долина.
Про це повідомили в «Довженко-Центрі».
Про фільми
Виявлені плівки є контратипами — вихідними матеріалами, з яких виготовляють прокатні копії. За словами керівниці фільмосховища Довженко-Центру Тетяни Деркач, такі матеріали потрапляють до архіву вкрай рідко. Фахівці вже запланували відсканування фільмів, що дозволить невдовзі переглянути ці стрічки.
«Трипільська трагедія» — один із найстаріших фільмів, знайдених в Україні останнім часом. Стрічка розповідає про Трипільський похід більшовиків 1919 року. У ньому зображують події в пригодницькому жанрі з масштабними батальними сценами. Фільм отримав глядацький успіх, але зазнав критики за надмірну жорстокість.
Читайте також: У Каннах відбудеться світова прем’єра української стрічки «МІЛІТАНТРОПОС»
«Секрет рапіду» — перший фільм Павла Долини, знайдений в Україні. Стрічка розкриває конфлікт між індивідуальним і колективним у радянському виробництві, зосереджуючись на темі приховування технологічного секрету обробки сталі. Фільм знято на заводах Києва, Харкова і Горлівки, що додає йому індустріальної реалістичності.
Передача плівок відбулася в ЦОПі КНУТКіТ за участі студентів, представників «Довженко-Центру». та викладачів.
Нагадаємо, що «Довженко-Центр» запускає проєкт про українське поетичне кіно: програма показів.
Фото: фейсбук-сторінка «Довженко-центру»
Українську ілюстраторку Женю Полосіну визнали переможницею американського конкурсу American Illustration 44. Вона здобула відзнаку за колаж до матеріалу в The New York Times у рубриці Opinion про сценарії завершення війни в Україні.
Про це повідомила мисткиня.
Роботу відібрали до щорічного каталогу American Illustration — одного з найавторитетніших конкурсів ілюстрації у США. Колаж супроводжував аналітичну публікацію у грудні 2024 року та привернув увагу журі глибоким змістом і художнім втіленням складної теми.
«На жаль, ілюстрація й досі актуальна — три місяці потому прогнози щодо завершення війни не втратили своєї гостроти. І боюся, ще довго не втратять», — прокоментувала Полосіна у своєму дописі.
Художниця подякувала редакції The New York Times та артдиректору Сему Вітні за можливість долучитися до важливої теми й реалізувати роботу, яка резонувала з багатьма.
Читайте також: Нацбанк випустив памʼятну монету, присвячену мисткині Любові Панченко (ФОТО)
Про Женю Полосіну
Женя Полосіна — українська ілюстраторка та коміксистка з Києва. Вона створює ілюстрації для медіа, книжок і мистецьких проєктів, зокрема документальних. У 2015 році разом із художницею Анною Іваненко заснувала студію «Сері/граф», яка працює з авторськими зинами, принтами та експериментальним друком, зокрема шовкодруком, монотипією, гравюрою на картоні й сухою голкою.
У 2023 році здобула відзнаку «Найкращий книжковий дизайн» від Книжкового Арсеналу за документальний комікс «Блекаут. Хроніки нашого життя під час війни Росії проти України», створений у співавторстві з Анною Іваненко. У своїх роботах мисткиня фокусується на темах війни, соціального досвіду та збереження памʼяті.
Нагадаємо, що українська мисткиня стала першою лавреаткою премії Her Art Prize (ФОТО).
Фото: сайт «Книжкового арсеналу»
