Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами
>

Суспільство

Чому слід вірити в ЗСУ? Ось 7 перемог та подвигів нашої армії, якими варто пишатися

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Героїчний рейд 95-ї бригади, звільнення українських міст та битви за стратегічні об’єкти, що дозволили зупинити наступ ворога, – за вісім років війни українські бійці неодноразово давали відсіч бойовикам та російським військовим. Сьогодні як ніколи важливо вірити в Збройні сили України та підтримувати нашу армію. ШоТам зібрав сім подвигів та перемог наших захисників, якими справді варто пишатися.

Рейд 95-ї бригади

Цю операцію українських десантників тилами проросійських сил на Донбасі вважають найдовшим рейдом бронетехники в новітній історії світу. Він тривав з 19 липня до 10 серпня 2014 року. За цей час бійці 95-ї бригади подолали 470 кілометрів, із них 170 – у тилу ворога та з боями за визволення Лисичанська, за Савур-Могилу, Степанівку й Маринівку, за переправу на річці Міус, Міусинськ і Красний Луч. 

Рейди 95-ї бригади ЗСУ

Українські військові знищили три блокпости бойовиків та змогли виконати головний стратегічний задум: створити коридор для виходу підрозділів, що опинилися в оточенні на кордоні. Завдяки цій операції вдалося звільнити 3 тисячі українських бійців та понад 250 одиниць техніки.

«Я описав би той рейд коротко – «живі заздрили мертвим». Ми вирушили туди витягнути хлопців з Ізвариного. А щоб це зробити, потрібно було пройти через Савур-Могилу. Словом, реально залізли в тил ворога, в саму дупу. І вилізли звідти тільки завдяки хитрощам та інтуїції командувача, Михайла Забродського. Коли вийшли звідти – не вірилося, що все закінчилося. Чи була це найскладніша наша операція? Та біс його знає. Просто – робота», – згадує Ігор Герасименко, командир 1-го батальйону 95-ї бригади.

Бої за Луганський аеропорт

Захист Луганського летовища тривав 146 днів, з квітня до вересня 2014 року. Українські десантники разом із іншими підрозділами ЗСУ боронили аеропорт практично в повному оточенні та без наземного сполучення. «Пробити» дорогу, доставити боєприпаси та деблокувати летовище нашій армії вдалося лише в липні, а вже в серпні російські регулярні війська знову оточили аеропорт.

Під час повторного оточення будівлі летовища були вщент зруйновані російською артилерією. Українські військові вийшли з руїн в ніч на 1 вересня 2014 року. 

Танк ЗСУ під час оборони ЛАП

«Ми скористалися темрявою та вийшли у вогневому коридорі завширшки в один кілометр. Ми виходили у суцільному вогні. Росіяни ще дві доби не заходили в аеропорт, бо побоювалися, що ми там залишились», – згадує один із керівників оборони летовища генерал-майор Андрій Ковальчук. 

За його словами, для наших військ аеропорт був форпостом, на якому трималася оборона фронту значної частини Луганщини. Летовище було важливим стратегічним об’єктом, і саме завдяки його обороні українським захисникам вдалося завадити нарощуванню російських сил та активному просуванню окупантів. 

Звільнення Маріуполя

Бойовики вторглися в місто 13 квітня 2014 року – через 6 днів після окупації Донецька. Вони захопили адмінбудівлі та перекрили кілька центральних вулиць. Перша спроба звільнення Маріуполя відбулася 9 травня, коли колона 72-ї бригади зруйнувала барикади та наштовхнулася на опір бойовиків. Аби уникнути великої кількості жертв серед місцевого населення та ескалації напруги, штаб АТО вирішив тимчасово вивести українські сили з міста.

9 травня 2014 року. БМП 72-ої окремої механізованої бригади (нині Чорних Запорожців) перелітає барикаду в Маріуполі.

На світанку 13 червня українські військові почали успішну операцію зі звільнення міста. До неї долучилися спецпідрозділ МВС «Азов», підрозділи Нацгвардії, дві роти батальйону «Дніпро-1» та бійці 79-ї аеромобільної бригади.

Штурм почався о 05:00 ранку, а вже ввечері над Маріуполем замайорів синьо-жовтий прапор. Завдяки операції українським захисникам вдалося ліквідувати ключові опорні точки бойовиків, знищити їхню техніку та встановити контроль над усіма захопленими спорудами. 

Звільнення Мар’їнки

4 серпня 2014 року батальйони «Азов» і «Шахтарськ» почали одну з найбільш успішних операцій АТО, яка водночас стала і оборонною, і контрнаступальною. Під час спроби розділити укріплений район бойовиків на дві частини, українські добровольці зіштовхнулися з шаленим опором. Та згодом до наших захисників долучилася бронетехніка 51-ї механізованої бригади. Бійці не отримували такого наказу, але залишатися осторонь не змогли. Разом із добровольцями їм вдалося зайняти центральні позиції окупантів.

ЗСУ після звільнення Мар'їнки

«Вони пішли до бою, без жодного екіпірування, але сміливі, як соколи. Їхня підтримка була неоціненною. Пам’ятаю, як один сказав: «Як це ви підете далі, а ми сидітимемо?». Страху не було, лише потреба виконати свій обов’язок. Згрузилися з «КАМАЗів» і зі священним гаслом: «Слава Україні!» пішли до бою», – згадує учасник операції, доброволець Дмитро Кухарчук.

Читайте також: 30 років ЗСУ. Перевір, що ти знаєш про історію Збройних сил України (ТЕСТ)

Після цього наші військові почали зачистку Мар’їнки. На той момент бойовики вже зрозуміли, що не зможуть втримати місто, та почали гатити з мінометів, гранатометів, гаубиць та установок «Град». А тому завершувати зачистку довелося під вогнем російської артилерії. 

Так Мар’янка повернулася під контроль України.Через рік російські найманці спробували повернути місто під свій контроль, утім українські військові відбили атаку. «Після звільнення мирні люди, жителі Мар’їнки, зустрічали нас зі сльозами на очах і українською мовою на устах. Мар’їнка наша. І залишатиметься нашою», – додає Кухарчук.

Оборона Донецького аеропорту

Ця оборона почалася зі швидкої перемоги української армії. У ніч з 25 на 26 травня російські бойовики проникли в аеропорт та зайняли новий термінал летовища. Утім звідти їх витіснив наш спецназ, який перебував на території ДАПу ще з квітня.

Наступні 7 місяців цей вкрай важливий стратегічний об’єкт залишався під контролем українських захисників. Активні бої почалися у вересні. Бойовики почали систематично штурмувати аеропорт, займаючи нові позиції та знову відступаючи під тиском нашої армії. Через постійні обстріли будівлі летовища поступово руйнувалися. У грудні 2014-го найбільше постраждав старий термінал, 13 січня остаточно впала диспетчерська вежа, а наприкінці місяця окупанти підірвали й новий термінал. Через два дні вцілілі захисники покинули термінал. 

ЗСУ на захисті ДАП

Героїчна оборона Донецького аеропорту тривала 242 дні та стала одним із головних символів спротиву російській окупації. За мужність та незламність наших бійців почали називати «кіборгами», а генерал-майор Олег Мікац згодом скаже, що саме завдяки обороні ДАПу українській армії вдалося стримати сили ворога.

«Оборона Донецького аеропорту показала спроможності України на відсіч! Відсіч ворогу, який суттєво переважає за ресурсами… І давати її так, щоб ворог ще довго згадував це, як свій страшний сон», – переконаний боєць 93-ї бригади, «кіборг» Кирило Недря.

Бої за Савур-Могилу

Савур-Могила – не просто вершина на мапі, а важливий стратегічний об’єкт неподалік українсько-російського кордону. Звідти добре видно прилеглу територію, що дозволяє відслідковувати пересування всіх сил в радіусі 30-40 кілометрів. 

Бойовики зайняли курган на початку червня 2014 року та перетворили його на власний опорний пункт. Завдяки цьому вони перешкоджали підвезенню боєприпасів та провізії для української армії, відстежували пересування наших військ та коректували артилерійські обстріли з території РФ.

Бійці ЗСУ біля Савур-Могили

Протягом червня-липня бої за контроль над вершиною перейшли в затяжну фазу. Українські військові неодноразово намагалися захопити курган, але через щільні артилерійські обстріли ці спроби залишилися безуспішними.

7 серпня група під командуванням полковника Ігоря Гордійчука та добровольців «Правого сектору» після довогодинного бою змогла зайняти Савур-Могилу. Наступного дня українські сили остаточно закріпилися на кургані. Це стало початком майже тритижневої оборони височини. Російські війська продовжували гатити по позиції, а тамтешні ґрунти унеможливлювали створення надійних укріплені. Захищатися військовим доводилося у вирвах від снарядів та за руїнами меморіального комплексу. Вночі 24 серпня, після 12 діб оборони, бійці отримали наказ про відступ.

«Висоту здали лише тоді, коли в радіусі 40 кілометрів не залишилося наших підрозділів, і ніхто не міг хлопців нормально прикрити. Поки була артилерійська підтримка, поки остання установка «Граду» не поїхала, стояли. Силами піхоти, зі стрілецькою зброєю, утримати такий об’єкт нереально. До того ж, встановлена на кургані стела звалилася, ховатися було ніде. Наші бійці опинилися в оточенні, почали прибувати російські військові. Це вже був зовсім інший розклад», – розповідає доброволець Максим Музика.

Визволення Лисичансько-Сєвєродонецької агломерації 

Влітку 2014-го Лисичанськ став основним опорним пунктом бойовиків у Лисичансько-Сєвєродонецькій агломерації. Вони обладнали позиції, встановили блокпости та організували вогневі точки просто в житлових будинках.

24 липня, після звільнення Рубіжного та Сєвєродонецька, почалася військова операція під командуванням Михайла Забродського, командира 95-ї омбр. Бійці батальйону «Донбас» разом із тактичними групами 95-ї, 24-ї та 51-ї бригад вийшли на околиці Лисичанська, зайняли мости та встановили блокпости. Військові не могли повністю оточити місто через недостатню кількість сил, а тому Лисичанськ звільняли поетапно.

Бійці, які звільняли Лисичанськ

Бої точилися й в самому місті, утім бойовикам не вдалося стримати наступ української армії. Танки розбивали блокпости, встановлені на перехрестях вулиць, а вогневі точки та позиції снайперів вдалося придушити стрілецькою зброєю та гранатометами. 

«Я все життя буду шкодувати, що можна ж було камеру на каску прикрутити, зняти. Будь-який Голлівуд просто відпочиває, таке було!», – згадує учасник звільнення міста, доброволець Святослав-Андрій Грушевський.

Святкування річниці звільнення Лисичанська
Святкування шостої річниці звільнення Лисичанська.

Операція зі звільнення Лисичанська та Сєвєродонецька дозволила нашим військовим відновити контроль над кількома районами Луганщини. Завдяки цьому наприкінці серпня російські війська так і не змогли здійснити прорив у глиб країни.

Вірте у Збройні сили України!

Суспільство

ССО України знищили ворожий польовий склад боєкомплекту (ВІДЕО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Сили спецоперацій України виявили та знищили в одному з районів виконання завдань польовий склад боєкомплекту російських окупантів.

Про це повідомили у пресслужбі ССО України.

За інформацією, під час  спостереження за об’єктом було  встановлено наявність значних запасів ворожих боєприпасів, зокрема, снярядів до танків та артилерійських систем різного калібру.

Перебуваючи на невеликій відстані від цілі, воїни Сил спецоперації навели на неї артилерію та корегували її вогонь до знищення об’єкта.

Дивіться відео: Прикордонник, який послав російський корабель, став найцитованішим автором України

«Подібні операції є вкрай важливим компонентом роботи ССО України, адже, знищуючи склади боєкомплектів ворога, Сили оборони позбавляють його можливостей вести агресивні дії як до українського війська так і мирного населення», — йдеться у повідомленні.

Нагадаємо, ССО України у тилу ворога знищили склад боєприпасів із дрона Punisher.

Як ми повідомляли раніше, снайпери ССО ліквідували ворожі БМП пострілом із відстані 754 метри.

Фото: скриншот із відео.

Читати далі

Суспільство

35 тис. хлібин для Бучі та Гостомеля. Як топ-кондитерка Києва перетворила бізнес на волонтерський проєкт

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

До повномасштабного вторгнення кондитерська студія Інни була однією з найпопулярніших у столиці. Аби замовити весільний торт, молодятам доводилося вишиковуватися в чергу й домовлятися про все заздалегідь. Утім війна перетворила успішну справу на волонтерський осередок, який об’єднав неймовірних людей.

Тепер замість вишуканих десертів та незвичайних тортів – хліб для мешканців Бучі, Гостомеля та Бородянки. За понад 70 днів команда Інни випекла майже 35 тисяч хлібин. А ще встигла виготовити понад 6 тисяч пасок до Великодня.

Інна Солнцева

засновниця та власниця кондитерської студії в Києві

З 24 лютого організувала команду волонтерів, аби пекти безкоштовний хліб для мешканців звільнених населених пунктів

Дивилась кулінарне шоу й вирішила, що також маю спробувати

До кондитерської справи я постійно перебувала у пошуках себе. Працювала менеджеркою з продажів, мерчандайзеркою, мала свій магазин одягу. Намагалась знайти щось справді своє. І випадково вийшло, що зупинилася саме на кондитерській справі.

Тоді я якраз була в декреті, дивилася кулінарне шоу. І якоїсь миті у кондитера впав величезний торт. Мені стало дещо моторошно, але ця людина зібралася, спокійно взяла й все виправила. І я подумала: а чому б не спробувати й мені?

Я й раніше намагалася готувати щось солодке, але це було дуже по-домашньому – для родини. Наприклад, коли ми святкували перший День народження дитини, я сама зробила торт. Усі хвалили, казали що смачно. Але зараз я згадую, аналізую й розумію, що це був просто жах (сміється, – ред.). Хоча, коли ти щось робиш своїми руками, – це завжди щось максимально цінне.

Кондитерка Інна Солнцева

Починала з Youtube, а готувала на домашній кухні

У мене не було коштів на майстер-класи. Тому перший час вчилася всьому з YouTube. Якісь безкоштовні рецепти, поради. Звісно, щось з того виходило, а щось – ні. Вже згодом напрацювала власні унікальні техніки та рецепти, якими тепер ділюся зі своїми студентами.

Перший рік роботи став роком експериментів зі смаками. Я нічого не продавала, просто готувала й віддавала рідним або сусідам. Але за цей час мені вдалося накопичити певні навички, опанувати розуміння смаку. 

Як правило, я швидко «вигораю»: захоплююсь якоюсь справою, а потім розумію, що вона набридла. Але коли минув рік, я зрозуміла, що мені досі цікаво. А тому продовжила цим займатися.

На першу духову шафу вартістю 13 тисяч гривень ми збирали пів року. Відкладали маленькими сумами, але все ж назбирали. Потім – придбали перший холодильник. Я не могла дозволити собі купити все й одразу. Тому доводилося визначати пріоритети й робити все поступово.

Майстер-клас від кондитерки Інни Солнцевої

Мій перший весільний торт падав двічі

Якось я хотіла зробили сюрприз для своєї подруги і самостійно приготувати для неї весільний торт. Працювала над ним всю ніч, зробила три яруси, хоча й не розуміла, як це все має триматися. Напевно, хотіла вимахнутися (сміється, – ред.), показати, що можу зробити таку красу.

Насправді, торт вийшов доволі непоганий. І коли ми вже мали виїжджати, виявилося, що коробка була не надто надійною. Ми взяли її за ручки, підняли зі столу, а ці ручки просто відірвалися. І торт впав. На щастя, він не дуже пошкодився. Ми, ніби в тому шоу, швидко його зібрали, знову закрили коробку та вирушили до РАЦСу.

У ліфті він впав вдруге – обірвалося дно коробки. І там вже не було, що рятувати. Ми привезли його на офіційну церемонію, так він простояв ще три години. А вже в ресторані торт подавали одразу порізаним. Точніше, зібраним з того, що залишилося. А я слідом за кожною тарілкою передавала свій телефон і всім показувала, яким був мій торт з самого початку (сміється, – ред.).

До 24 лютого ми були серед найпопулярніших кондитерів міста

Через два роки після роботи вдома я дозволила собі орендувати першу студію. Ремонт у ній ми робили вдвох із чоловіком, самостійно. Там все ще не було професійної техніки: ми притягнули до студії все, що було вдома. Звичайні столи, холодильник тощо. Просто, аби я вже не працювала в квартирі. Адже кондитерська справа потребує дотримання чітких стандартів. Так минув ще один рік.

З часом у мене почали з’являтися перші клієнти, про мій бізнес дізнавалися люди. Тоді, звісно, я почала збирати кошти на професійну техніку. Так моя друга студія була вже повністю облаштована правильним та професійним обладнанням.

Інна Солнцева біля триметрового торта

А третя, в якій ми працюємо зараз, – максимально ідеальна. Це студія, площею 120 квадратних метрів. Моє натхнення, моя творча локація, моє місце сили. До повномасштабної війни ми були одними з найпопулярніших кондитерів Києва. Проводили навчання, співпрацювали з провідними агенціями, обслуговували найкращі весілля столиці. Торік разом із командою ми навіть зробили найбільший торт в Україні – три метри заввишки.

Жодного разу не думала над тим, аби покинути Київ

24 лютого – це день, який розділив моє життя на «до» та «після». День переоцінки цінностей, аналізу свого життя. Я бачила величезні затори, людей, які постійно кудись бігли з візочками. Але жодного разу не подумала про те, аби залишати свій дім. Аби покинути свою студію й кудись поїхати. Навіть попри те, що практично всі мої друзі покинули країну.

Перші три дні я намагалася отямитися та збагнути ситуацію. Просто повірити, що це – не сон, і цей жах справді відбувається з нами. На третій день я зрозуміла, що потрібно щось робити, приносити користь, допомагати іншим людям.

У моїй студії було доволі багато духових шаф, та й хліб – це стратегічно важливий продукт, який потрібен кожному. Тож рішення, що саме ми будемо робити, прийшло до мене практично одразу.

На оголошення про пошук волонтерів відгукнулися 15 людей

Вже 28 лютого я сталося в шаленій черзі до супермаркету METRO. Аби потрапити до магазину, мені довелося відстояти 4,5 години. Після цього протягом двох днів я була з температурою під 40. Але це не стало приводом, аби не працювати.

Перша закупівля обійшлася мені приблизно в 30 тисяч гривень. Це все були мої власні кошти. Ми брали лише стратегічно важливі інгредієнти, без яких неможливо виготовити смачний хліб чи батон. Наша автівка була завантажена настільки, що я – водійка – сиділа за кермом на мішку з борошном. Але ця закупівля була доволі простою, адже в магазинах ще були всі необхідні продукти. Далі ставало все складніше й складніше. Частину інгредієнтів нам передавали навіть з-за кордону. Наприклад, дріжджі.

Волонтери готують хліб

Коли ми придбали все необхідне, я написала оголошення в чаті району. Мовляв, шукаю людей, які могли б нам допомагати. Наступного дня, 29 лютого, до нас прийшли 15 волонтерів, які залишаються в команді й сьогодні. 

Це лікар, вчитель, будівельник, шеф-кухар, бухгалтер, підприємці…. Усі вони – святі люди. Адже приходять щодня на роботу, за яку можуть отримати хіба що буханець хліба. Але це справжня команда, справжня сім’я. У нас одна мета, і ми впевнено крокуємо до неї. 

35 тисяч хлібин – для Бучі, Гостомеля та Бородянки

Коли вже вдалося налагодити процес виготовлення хліба, ми через Instagram почали шукати людей, які потребували допомоги. Відгукнулися волонтери, з багатьма з них ми працюємо й сьогодні.

Щойно відновили транспортне сполучення до Бучі, Бородянки та Гостомеля, ми почали працювати в дві зміни. Щодня віддавали волонтерам понад 600 хлібин саме до цих населених пунктів. Кілька разів я також їздила до Бородянки. І досі, коли я згадую побачене, у мене тремтять руки. Після першої поїздки я два дні не могла прийти до тями.

Хліб, спечений для мешканців деокупованої Київщини

Упродовж 40 днів моя команда працювала без жодного вихідного та відпочинку. Кожен із нас розумів, що це абсолютно другорядні питання. Ми були настільки захоплені цією справою, що не могли дозволити собі збавляти оберти. Особливо, коли люди так потребували нашої допомоги.

Увесь хлібчик, який ми робимо, – виключно ручної роботи. Це все – результат нашої шаленої праці. За весь час (станом на 12 травня, – ред.) нам вдалося випекти приблизно 35 000 хлібин. І це все – завдяки неймовірним людям, які мені допомагають. Без них я б ніколи не впоралася з такими обсягами.

Робили паски, бо люди цього потребували

Як правило, ми робили батони й темний хліб. Але Великдень – одне з найсвітліших свят у цьому році, на яке завжди чекають. Напередодні кілька волонтерів почали цікавитися, чи будуть у нас пасочки. Я подумала й вирішила: якщо люди запитують, чому б не зробити?

Думала, це все буде значно легше й швидше, але через велику кількість пасок нам довелося працювати цілодобово. Ми навіть розділилися на дві команди, були денна та нічна зміни. За кілька днів нам вдалося виготовити приблизно 6300 пасок, які волонтери передали мешканцям деокупованих сіл та міст.

Майстер-клас з виготовлення хліба та пасок на Великдень

Після цього я отримала купу голосових повідомлень та скріншотів з повідомленнями від людей, які дякували, що навіть під час війни їх не залишили на свято без паски. І я дуже рада, що у нас все вийшло. Бо була якась насолода від цієї роботи.

І, що важливо, це була колективна робота. Дорослі випікали, а діти прикрашали. Усі були максимально залучені до цього процесу. Ми навіть встигли провести майстер-клас для дітей-переселенців. Вони також власноруч робити пасочки, випікали, прикрашали. Я обожнюю Великдень. А тому добре, що у нас все вийшло. Хоча й було дуже важко.

80% наших витрат взяли на себе прості українці

Перші мої закупівлі – це виключно власні кошти. Але згодом люди почали розповідати про нас іншим, робили репости з нашої сторінки в Instagram. І завдяки цьому ми практично два місяці працювали завдяки донатам підписників, колег та простих українців. Звісно, зараз усі вже дещо виснажені й обсяг пожертв зменшився. Але я можу з упевненістю сказати, що 80% витрат взяли на себе наші люди. Звичайно, я також вкладаю власні кошти, адже не можу цього не робити.

Але були й неприємні ситуації. На самому початку, коли ми шукали перші кошти, я писала багатьом блогерам з проханням розповісти про нас. Просто зробити репост, допис, аби люди дізналися про нашу роботу. Більшість – взагалі не відповіли на повідомлення. А якщо відповіді й були, то на кшталт: «Вартість реклами – 1000 грн». Якої реклами? Ми печемо безкоштовний хліб. Я краще на ці гроші куплю 10 кілограмів маргарину та напечу хліба.

Хліб та паски для військових ЗСУ

Поступово відновлюємо бізнес, але продовжуємо пекти хліб

Сьогодні обсяги хліба, який ми випікаємо, зменшилися. Адже зменшилася й потреба: магазини знову працюють, а проблеми з логістикою вирішилися. Але ми продовжуємо працювати на запит волонтерів. Зараз наші хлопці, які лікувалися в Києві, повертаються на східний напрямок, поблизу Маріуполя. І ми три дні працюємо, аби передати весь хліб туди. 

До цього передавали хліб харків’янам. А ось, наприклад, на понеділок у нас є запит на Вишгородський район. До цього – Броварський. Тобто необхідність завжди є, і ми продовжуємо допомагати й відповідати на всі запити.

Водночас ми на 30% починаємо працювати саме як бізнес. Тобто зранку і до 14-15 години ми будемо й надалі робити безкоштовний хліб. А після 15:00 – працювати, як робили це раніше, до 24 лютого.

Кондитерка Інна Солнцева ріже торт

Але я постійно наголошую, що всі кошти, які надходять від людей, – це гроші виключно на закупівлю інгредієнтів для безкоштовного хліба. Мені стає моторошно, коли бачу, як окупанти вивозять наше зерно. Тому намагаюсь постійно замовляти борошно, цукор, олію – стратегічні складові. Просто, щоб вони у нас були. Аби в разі чого ми могли зі спокійним серцем пекти для тих, кому це потрібно.

Допомогти команді Інни та підтримати виготовлення безкоштовного хліба – просто. Наприклад, переказом на карту 4731219612367932. Або зателефонуйте напряму та запропонуйте будь-яку іншу допомогу – +38(067)-72-02-303.

А щоб підтримати ШоТам та читати ще більше історій про неймовірних українців – достатньо одного донату.

Читати далі

Суспільство

У Києві волонтер запустив виробництво галетного печива для військових

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

42-річний Костянтин Овчаренко під час війни допомагав облаштувати польову кухню на лівому березі Києва, а згодом взявся за приготування печива та сухпайків для українських воїнів.

Історію волонтера розповіли у Вечірньому Києві.

Галетне печиво — універсальний продукт, яким можна перекусити

У мирному житті 42-річний Костянтин Овчаренко — спеціаліст з навчання персоналу в компанії мінеральної води. А у воєнний час —волонтер.

У перші дні повномасштабного вторгнення чоловік допомагав будувати намети на польовій кухні неподалік від станції метро «Чернігівська». Тепер майданчик нагадує невеличке містечко.

Після того, як кожен міліметр кухні просто неба облаштували, а роботу на ній — запустили, Костянтин почав міркувати, чим ще він може бути корисним. Побратим запропонував волонтеру ідею виробництва галетного печива.

«Це універсальний продукт, яким можна як перекусити, намазавши зверху чимось, або навіть повноцінно пообідати», — пояснює Костянтин Овчаренко.

Читайте такожВійна та їжа: як логістика перемагала зброю. Розповідає історик Володимир Полторак

Потроху друзі-волонтери почали експериментувати. За рецептом звернулися до професійних технологів. З кожною спробою у них виходило дедалі краще.

Першу партію випічки чоловіки відправили бійцям з розвідки. Після того, як військовим засмакувало, кияни вирішили запустити ціле виробництво галетного печива.

Готували печиво у дитсадку

Спочатку для випікання чоловікам запропонували приміщення їдальні у дитячому садочку. Там колектив виховного закладу зголосився допомогти у приготуванні. За день ґаздиням вдається приготувати до 30 кг випічки.

Свіже, охайно запаковане печиво коробкою за коробкою спустошувалося на блокпостах воїнів.

Нещодавно колектив відсвяткував випуск першої тонни виготовленого печива.

Після війни Костянтин Овчаренко планує повернутися на роботу та до звичного, без сирен, життя. Втім, запевняє: обовʼязково знаходитиме час для продовження волонтерської діяльності, яка, ймовірно, після Перемоги, стане бізнесом.

Нагадаємо, у Черкасах волонтери виготовляють енергетичні батончики для ЗСУ.

Також у Києві відкривають кав’ярню, де безкоштовно пригощатимуть млинцями.

Фото: facebook.com/polyovakuhnya; vechirniy.kyiv.ua.

Читати далі