Суспільство
Чому столиця постійно «тоне» після дощу? Автор блогу «Мамчин урбаніст» пропонує рішення, як покращити міста
Як змінити українські міста, щоб вони стали комфортними, естетичними та зручними для життя? Ці українці щодня над цим працюють. Публікуємо історії урбаністів, які не лише мріють про зміни, а й втілюють їх у реальність.
Як може змінитися Вокзальна площа, як ревіталізація річки Либідь кардинально змінила б обличчя міста та чому старі промзони — це нові артпростори та університети. Про це для ШоТам розповів автор блогу «Мамчин урбаніст» і дослідник міського простору Ілля Царенко.
Перед повномасштабною війною вчився у Швеції
Уже багато років я досліджую міста, створюю концепції для їхнього розвитку та шукаю способи, щоб вони стали зручними для людей. Я подорожував, спостерігав, навчався й намагався адаптувати побачене у своєму місті.
Протягом кількох років я провадив у Києві активну громадську діяльність, брав участь у проєктах «Ради з Урбаністики Києва» та «Урбанина», аналізував «мертві зони» промислових територій, досліджував можливості ревіталізації (відновлення шляхом реорганізації) річки Либідь, функції будівель та рух потоків транспорту. Перед повномасштабною війною поїхав до Швеції вчитися на міського планувальника, аби згодом застосовувати кращі світові практики в Україні
Вокзальна площа в столиці — простір, який вимагає змін
Моїм першим масштабним проєктом з командою «Урбанина» стала реконструкція Вокзальної площі. Напевно, це найбільш завантажений транспортно-пересадковий вузол столиці. Звідси відправляються потяги регіональних і міжнародних сполучень, громадський транспорт. Тут відбуваються постійні конфлікти між автівками та пішоходами, і тут геть відсутня велоінфраструктура.
Під час роботи над площею наша команда використовувала 3D-моделювання. Так ми хотіли показати, як може змінитися простір, протестувати різні варіанти забудови й аналізувати тіньові зони, транспортні потоки та рух пішоходів.
Особисто я працював над моделюванням окремих будівель, які розташовані на площі. Також проводив опитування відвідувачів простору: як вони пересуваються територією, що їм подобається або навпаки — викликає дискомфорт.
Ми пропонували повернути на Вокзальну площу трамвайний рух через вулицю Петлюри або запустити швидкісний трамвай уздовж залізничної колії — це б скоротило час у дорозі та створило ефективне сполучення з житловими районами.
Також працювали над безконфліктними маршрутами для пішоходів від вокзалу до станції метро та Приміського вокзалу, а вздовж Вокзальної вулиці пропонували додали велодоріжки з велопарковкою.
Окрім цього, ми аналізували, де виникають затори та як після дощів утворюються калюжі. Разом з командою ми створили мапу водотоків, щоб запропонувати рішення для відведення й очищення води, адже там у бетонному колекторі протікає річка Либідь, яку щороку забруднюють стічні води.
Облаштування громадського простору площі Вокзальна за проєктом «Урбанина». Фото надав Ілля Царенко
Річка Либідь потребує ревіталізації
Однією з головних причин занепаду Либеді є незаконні врізки в каналізацію — промислові підприємства, магазини та навіть деякі житлові комплекси роками зливають відходи прямо в річку, використовуючи її як каналізаційний стік.
Ми з командою працювали над ревіталізацією річки: повернули природну форму русла, щоб сповільнити рух течії, та запропонували перетворити цю територію на простір для відпочинку з зеленими зонами та пішохідними маршрутами. Це б покращило кліматичні умови, зменшило кількість закритої асфальтованої території, а ґрунти б поглинали воду і в разі значних опадів захищали б окремі ділянки міста від паводків.
Либідь могла б стати родзинкою Києва, як це вдалося зробити в багатьох містах світу. Ревіталізація міських річок — це не просто покращення екологічного стану, а й крок до значного економічного розвитку. Наприклад, у Сеулі капіталовкладення в оновлення струмка Чхонгечхон за рахунок зростання цін на нерухомість, розвитку бізнесу та створення рекреаційних просторів окупилися в сім разів.
Уявіть Київ, де вздовж відкритого русла Либеді створили буферні зони для пішоходів і велосипедистів та місця відпочинку з зеленими насадженнями — це кардинально змінило б обличчя міста.
Природне русло Либеді та новостворені рекреаційні парки проєкту «Урбанина». Фото надав Ілля Царенко
Київські Липки потребують механізму відведення та затримки води
Також я брав участь у проєкті з відновлення району Липки, де займався сценаріями руху пішоходів й аналізом водовідведення та взаємодії міських просторів з природним ландшафтом.
Липки мають складний рельєф, через що там є серйозні проблеми з водовідведенням — оскільки район розташований на пагорбах, дощова вода стікає вниз, підтоплюючи прилеглі території. Щоб вирішити цю проблему, ми запропонували інтегрувати «зелено-блакитну мережу» — систему, яка затримує та спрямовує потоки води, зменшуючи ризик затоплень і покращуючи міський мікроклімат.
Наявні зелені зони можуть збирати лише обмежений об’єм дощової води, а система сталого озеленення направляє воду до фільтруючих шарів ґрунту та природних каналів. Це дозволило б ефективно спрямовувати потоки у відновлені русла річок, що розташовані біля підніжжя Липок.
Усі ці рішення ми пропонували міській раді. На жаль, як і багато інших урбаністичних ініціатив, через повномасштабну війну проєкт поки не був реалізований і залишився на папері.
Карта потоків води за проєктом «Урбанина». Фото надав Ілля Царенко
Що таке концепція «міста-губки»
Підземні переходи, дороги, будинки — усе це затоплює після сильних опадів. Чому? Бо в місті немає системного підходу до водовідведення.
Рішення існує — це концепція «міста-губки», якою користуються у світі. Вода має затримуватись там, де вона впала: на дахах будинків (зелені дахи, резервуари для збору води), у спеціальних сховищах на дорогах, у системах природної фільтрації.
Це не лише запобігло б затопленням, а й дозволило б ефективно використовувати зібрану воду, наприклад, для поливу в спекотні періоди.
На цій мапі Києва Ілля позначив місця утворення калюж після злив. Фото надав Ілля Царенко
Читайте також: «Для Києва це було б ковтком свіжого повітря». Якою має бути післявоєнна відбудова? Погляд урбаністки
Перетворюємо промзони на артпростори, університети й житлові комплекси
У багатьох європейських містах промислові території вже давно стали центрами нової забудови — там зводять житла, креативні кластери, громадські простори. Наприклад, Західний порт (västra hamnen) у Мальме — це колишня портова зона, яку перетворили на сучасний житловий район з парками й офісами.
В артпросторі Fabrika у Тбілісі раніше була розташована швейна фабрика, проте після реставрації вона перетворилася на осередок мистецтва, творчості та гіпстерської культури, ставши першим у місті масштабним проєктом такого формату. Простір адаптували для маломобільних людей, а дизайн зробили з урахуванням елементів, які нагадували часи роботи фабрики.
Не менш крутий проєкт — Esch Belval, який побудували на місті найбільшого металургійного заводу Люксембурга. Будівлі переробили під факультети Люксембурзького університету, а також інших державних науково-дослідних установ і стартапів. Це приклад того, як промзони могли б використовувати і в Україні.
Факультети Люксембурзького університету. Фото: сайт Esch Belval
Головне, що відрізняє ці проєкти від київських забудов — це інтеграція нових кварталів у міську структуру, збереження історичних елементів та участь громади в плануванні. Проблемою всіх урбаністичних ініціатив у Києві є те, що вони невигідні забудовникам, які зазвичай зносять стару промзону, будують закритий ЖК і продають квартири за максимальною ціною.
Прикладами відновлення, відносно прийнятними, є бізнес-кампус UNIT.City на території Київського мотоциклетного заводу. Тут цехи перетворили на коворгінги й простори для розвитку стартапів, а всередині сторили екосистему парку, оновили інженерні мережі та розташували контейнери для роздільного збору відходів.
Прикладом успішної ревіталізації також є Kyiv Food Market на місці цехів заводу «Арсенал» — під час реконструкції території був збережений їхній первісний вигляд. В одному з цехів облаштували коворкінг, а в — інших ресторани та кафе. Тепер лише погляньте, скільки там збирається людей, — отже, там рухається економіка.
UNIT.City. Фото: сайт простору
Містам потрібні швидкісні регіональні залізничні сполучення
Що швидше люди зможуть дістатися до роботи з передмістя чи тих же промзон, то більшою буде економічна активність регіону.
У європейських країнах поїзди між містами курсують кожні 15-30 хвилин. В Україні ж на деяких напрямках є лише чотири поїзди на день, і вони часто не збігаються з робочими графіками людей.
Нам як частині Європи потрібне залізничне сполучення для кожного міста з населенням понад 50 тисяч. Окрім цього, Україна потребує реконструкції наявних колій, щоб поїзди могли рухатися зі швидкістю 120 км/год, а також створення пересадкових вузлів з Євросоюзом у прикордонних містах — це дозволило б пасажирам швидко пересідати на європейські потяги і напряму подорожувати до ЄС.
Мапа регіонального сполучення України. Фото надав Ілля Царенко
Зміни починаються з громади
Головна проблема відсутності змін — це відсутність запиту. Більшість з нас не усвідомлюють, що існують альтернативи, але міські зміни можливі лише тоді, коли громада починає розуміти їхню важливість. Саме тому активісти й урбаністи мають працювати над просвітництвом. Я намагаюся це робити через публічні виступи, статті та свій блог у твіттері «Мамчин урбаніст», а жителі можуть впливати на розвиток своїх міст через звернення, петиції та громадські слухання.
Що більше активності, то складніше владі ігнорувати важливі проєкти, інакше ми ризикуємо жити в місті, яке ми могли б мати, але так і не отримали. Міста — це не тільки будівлі чи дороги, а насамперед люди, які в них живуть, тому давайте разом створювати простори, де хочеться жити.
У дитинстві ми мріяли про Барбі або ж пупсів, яких можна годувати. А якби нам тоді хтось сказав, що можна гратися лялькою-бойовим гусаком або ж ляльковою версією себе?
До Всесвітнього дня лялькаря ШоТам зібрав десять українських сучасних майстринь, які бережуть давнє народне мистецтво та точно вас здивують.
Ляльки в стилі УПА з Прикарпаття
Забавки в українському стилі, у вигляді зими, весни, літа чи осені, а також у формі УПА — все це створює вчителька образотворчого мистецтва з Франківщини Оксана Василів. У своїх соцмережах майстриня пише, що всі її роботи об’єднує велике захоплення, з яким вона береться до справи.
Першу пару ляльок у формі УПА жінка створила у 2022 році, через кілька місяців після початку повномасштабної війни, адже відчула особливий символізм і хотіла у творчості показати продовження боротьби за нашу державу.
Фото з соцмереж Оксани Василів
Де придбати: фейсбук Оксани Василів
Бойові гусаки та лялька у вигляді Бориса Джонсона
У 2022 році Наталія Дремлюга з Вінничини волонтерила на підприємстві, яке шило плитоноски та розгрузки для українських військових. У вільний час жінка хотіла робити щось цікаве власноруч, тому пригадала російські фейки про нашу біологічну зброю та створила перші ляльки у вигляді бойових гусей.
Ще один цікавий виріб майстрині — лялька-гусак, схожа на колишнього прем’єр-міністра Великої Британії та доброго друга України Бориса Джонсона. Одну з таких забавок майстриня передала йому через журналістів.
Фото з соцмереж Наталії Дремлюги
Де придбати: фейсбук Наталії Дремлюги
Ляльки-обереги для ЗСУ
Народна майстриня України Ніна Балала з Полтавщини створює мотанки майже 10 років. Разом з колегами вона випустила дві збірки «Секретів лялькарок України», у яких розповіла про те, як виготовляти традиційні ляльки.
З початком повномасштабної війни майстриня створює обереги для військових. Також вона продає ляльки на благодійних аукціонах, а гроші віддає на потреби ЗСУ.
В Україні мотанки майстрині можна побачити в музеях Глухова, Броварів та Ужгорода. А ще вони вже помандрували за кордон — в Норвегію, Канаду, Францію та Польщу.
Фото з соцмереж Ніни Бабали
Де придбати: фейсбук Ніни Балали
Ляльки-портрети з добрими широкими очима
Майстриня Зоя Шишковська з Умані створює керамічні та текстильні ляльки, які дуже схожі на їхніх замовників.
Уже 30 років жінка працює викладачкою в дитячій школі мистецтв, а спробувала створити першу ляльку понад 8 років тому, аби зануритися в дитячі спогади.
Люди надсилають пані Зої свої фото й вона намагається зробити схожим обличчя забавки, а одяг, взуття й усе інше вигадує та створює сама.
Фото: інстаграм Зої Шишковської
Де придбати: інстаграм Зої Шишковської
Усміхнені ляльки з вінтажного горища
Художниця-лялькарка з Луцька Іванка Морем вважає, що стилізованою лялькою може стати кожен. Усі свої вироби майстриня створює з фотографій, які їй надсилають замовники. Кожна лялька усміхнена, адже жінка вирішила, що ці іграшки мають приносити лише позитив і добро.
Майстриня створює свої ляльки понад 15 років і за цей час виготовила кілька тисяч екземплярів за світлинами своїх клієнтів. Частину з них замовили за кордон, тому усміхнені ляльки від Іванки понесли традиційну народну творчість до інших народів і культур. Свої вироби майстриня створює вдома на горищі, яке оформила у вінтажному стилі.
Фото з інстаграму Іванки Морем
Де придбати: інстаграм Іванки Морем
Ляльки-мініатюрки з вовни
Майстриня зі Львова Дарія Сірко створює мініатюрні ляльки за допомогою голки, якою можна валяти шерсть. Вона виготовляє іграшки за портретами своїх клієнтів, а також за персонажами відомих фільмів.
З деяких із них майстриня робить дерев’яні підставки, а менші можна використовувати як брошки для одягу.
Фото з соцмереж майстрині
Де придбати: інстаграм Дарії Сірко
Мотанки з візерунками різних регіонів
Сестри Наталія та Тетяна Катриченко є народними майстринями України та вже понад 15 років створюють авторські ляльки-мотанки. Для них використовують домоткане полотно ХХ століття, яке купують на ярмарках і фестивалях. Вони часто створюють ляльки з давніми візерунками з різних регіонів України, а також відтворюють давні стилі, як-от вигляд чигиринської нареченої на другій світлині.
Свої вироби сестри вважають прикрасою для інтер’єру, проте клієнти часто купують їх як обереги. Ляльки від майстринь Катриченко уже замовляли в Японію, Америку, Португалію, Італію та інші країни.
Фото з соцмереж майстринь
Де придбати: фейсбук майстринь
Читайте також: Купують і в Америці, і в ПАР. Як українські ляльки-мотанки підкорюють світ
Зеленський і Байден з полімерної глини
За понад десять років Катерина Москаленко з Кропивницького створила 60 ляльок з полімерної глини, які виглядають, наче справжні. Серед найцікавіших — президент України Володимир Зеленський та колишній президент США Джо Байден: над ними майстриня працювала протягом восьми місяців.
Декілька ляльок мають власні паспорти, в яких вказані їхні назви. До кожної Катерина сама створює одяг та аксесуари, тому виготовляє одну протягом кількох місяців.
Фото: Суспільне Кропивницький
Де придбати: фейсбук Катерини Москаленко
Українські відьмочки для тих, хто вірить у магію
Майстриня зі Львова Людмила Кушнір створює різні ляльки, проте особливо привертають увагу маленькі відьми. У соцмережах жінка пише, що їх можна розмістити біля вхідних дверей, аби іграшка стала вартовою дому та не впускала до нього негативну енергію, або ж просто милуватися цією красою.
Фото з інстаграму Христини Кушнір
«Це гарний подарунок для тих, хто вірить у магію. Для людей, що обирають екологічний спосіб життя, для тих, хто цінує натуральні матеріали і прагне оточувати себе речами, які не шкодять природі. Ці ляльки підійдуть тим, хто вміє бачити красу в найдрібніших деталях», — вважає Христина Кушнір.
Де придбати: інстаграм Христини Кушнір
Ляльки-донати для воїнів
Олена Корнієнко з Черкас продає свої ляльки, аби зібрати донати для ЗСУ. Минулоріч майстриня організувала виставку «Маленькі історії» в Черкаському обласному краєзнавчому музеї, де презентувала нову серію своїх виробів. Усі виручені кошти жінка перерахувала на допомогу знайомому військовому.
За фахом жінка психологиня, проте вже понад 10 років проводить групові та індивідуальні майстер-класи з лялькарства. Ця творчість для неї теж є своєрідною терапією.
Фото: Суспільне Черкаси
Де придбати: на сайті
У Києві створять безбар’єрний маршрут, що пролягатиме від ЦНАПу Дарницького району (вулиця Степана Олійника, 21) до станції метро «Деміївська».
Про це повідомили в КМДА.
Що відомо про маршрут
Маршрут увійшов до списку з десяти перших безбар’єрних шляхів, які представив Департамент транспортної інфраструктури КМДА.
Безбар’єрний шлях створять завдовжки 12,5 кілометрів. Він об’єднає низку важливих об’єктів, зокрема:
- аптеки;
- медичні заклади і лабораторії;
- районний суд;
- Дарницьке управління поліції;
- відділення «Нової пошти» й «Укрпошти» тощо.
Для сполучення між цими об’єктами курсуватимуть автобуси маршруту № 91. Для пасажирів облаштують тактильну навігацію до найближчих зупинок громадського транспорту.
Також фахівці встановлять пристрій для звукового оповіщення про сигнали світлофорів на перехресті вулиць Олександра Кошиця та Драгоманова. Разом із цим поліпшать технічний стан зупинок «Вулиця Кошиця» на вулиці Драгоманова в обох напрямках руху.
Читайте також: СБУ та ГУР доправили гелікоптером хвору дівчинку до Києва, чим врятували їй життя
Як облаштують маршрути
Маршрути створюють для безперешкодного пересування людей з інвалідністю, батьків із візочками, людей старшого віку тощо.
Кожен маршрут обладнають:
- зручними з’їздами і пониженими бордюрами;
- тактильними смугами;
- навігацією для людей із порушеннями зору;
- оновленими інформаційними табло.
Ці шляхи дозволять відвідувати лікарні, аптеки ЦНАПи, станції транспорту, бібліотеки, музеї та інші важливі об’єкти. Один із десяти маршрутів охоплює 25 ключових точок.
Нагадаємо, що українські призери Олімпійських ігор долучилися до фотопроєкту «Спорт читає».
Фото обкладинки: Unsplash
Принц Уельський Вільям завітав до «Школи свободи» в Таллінні, яку заснували у 2022 році для біженців з України. Під час візиту принц Вільям поспілкувався з українськими школярами та отримав від них пам’ятний подарунок.
Про це повідомили на сторінках принца та принцеси Уельських.
«Школу заснували для підтримки українських дітей та молоді, які постраждали від війни. Вона пропонує їм гостинне та безпечне середовище для навчання. Слухаючи історії від учителів та учнів, стає зрозуміло не тільки про людські наслідки конфлікту, але й про мужність і силу, яку проявляють ті, кого він торкнувся»‚ — зазначили у дописі.
У публікації також розповіли про започаткування школи, процес навчання та труднощі, які виникали у дітей.
Читайте також: Голос покоління цієї війни: про що фільм «Стрічка часу» Катерини Горностай
Принцу Вільяму одна з українських учениць подарувала браслет, сплетений у кольорах прапора України. Він відповів:
«Моя донька одягне його і швидше за все забере його в мене. Щиро дякую. Я обожнюю українські кольори».
Нагадаємо, що Шерон Стоун показала картину українського художника у себе вдома (ВІДЕО).
Фото: інстаграм принца та принцеси Уельських
