Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Чоловік на фронті, а я – на господарстві». Як під час війни працює сімейна ферма «Фільварок»

Опубліковано

«Фільварок» – сімейна ферма натуральних продуктів, у якій сім’я Жовтяків втілила найкращі практики світового виробництва екологічних продуктів. Їхні тварини живуть у гармонії з природою та, за словами самих фермерів, почуваються щасливими.

До повномасштабної війни родина налагодила постачання своєї продукції до «Лавки Традицій» та навіть встигла запустити власну крамничку, а згодом – ще й пекарню.

Цьогоріч сімʼя планувала відвідати купу ярмарків на сході країни, однак чоловік поїхав сам. Щоправда, не на ярмарки, а на війну. Старша донька також долучилась до лав ЗСУ і стала парамедикинею. Про життя ферми під час війни, дітей та мрії після перемоги ШоТам розказала Поліна Жовтяк.

Поліна Жовтяк

Співзасновниця сімейної ферми «Фільварок»

Хоч я народилась у селі, про ферму мріяв чоловік

Я народилася в селі, виросла серед природи. Моя бабуся все життя працювала на фермі, тож я з дитинства була знайома з цією справою. І хоча за освітою я педагогиня, а також маю юридичний фах і навіть працювала в банку, душею я з природою та фермою. 

А мій чоловік Сергій – навпаки: зростав у місті, але все життя хотів працювати з тваринами й мріяв про ферму. Після школи отримав сільськогосподарську освіту: зооветеренарія та агрономія. Навіть на тракторі вміє їздити!

У Європі сімʼя фермера вміє робити все, і ми – так само

Ви можете не повірити, але я також навчилася керувати трактором. Ніколи не вміла, але трапилось так, що не було трактористів. Тож я сіла за кермо й поступово все опанувала: можу їздити, можу робити тюки з сіна. Та й взагалі життя на фермі вчить багатьом речами. Наприклад, доїти корів, лікувати їх, ставити крапельниці, уколи тощо. 

На маленьких європейських фермах з усім, як правило, справляється сімʼя фермера. Вони з душею ставляться до тварин, і завдяки цьому щастя й спокій отримують обидві сторони. До речі, ветеринара там також немає, є лише ветслужба, яку запрошують на певні процедури, наприклад, на вакцинацію. А все інше фермери роблять самостійно. І ми – так само. 

Наша мета у тому, щоб тварини проживали життя щасливо

Загалом наша ферма нагадує європейський проєкт. Ми з чоловіком надихалися західним досвідом, де в центрі уваги ставили життя та комфорт тварин. Там корів випасають на пасовищах, а кури гуляють на свіжому повітрі. Кажуть, коли тварини щасливі, то й продукти виходять кращими.

Натомість в Україні на великих підприємствах кури сидять у клітках все життя, вони не бачать ані сонечка, ані трави – нічого. Їх примушують спати і їсти, коли це зручно людині, а не за біоритмами пташки. А у нас вони мають щасливе життя. Завдяки цьому яйця виходять більш смачними та корисними. 

У минулому ми також працювали у сфері сільського господарства

Та почалось все задовго до власної ферми. До цього ми також займались сімейним бізнесом – імпортували кормові добавки з Європи, працювали з великими підприємствами України: птахофабриками, свинарнями тощо. 

Читайте також: «Ми запросили понад 500 підприємців». Як Володимир-Волинська громада допомагає українському бізнесу під час війни

Ми представляли декілька європейських компаній, були посередниками для постачання різних компонентів готового корму (комбікорму). Так ми з чоловіком більше дізнались про годування тварин, їхнє здоровʼя та медицину. Тож у сільському господарстві ми опинилися не випадково, це був зважений вибір, де наша родина крок за кроком пробивала собі шлях. 

Шукали і знайшли свою ферму

Поступово ми почали шукали локацію для ферми, яка б відповідала нашим принципам натурального виробництва. Це зайняло певний час, ми багато їздили регіоном. І якось побачили оголошення про продаж ферми. Йшлося про дві невеликі ділянки в селах Нововасилівка та Іванівка. І ціна, і пропозиція нам підходили.

На фермі була і земля, і будівлі. Навіть корови були, але в надзвичайно жахливому стані. Концепція, яку розробляли попередні власники ферми, підходила й нам – створення сиропридатного молока. Але, на жаль, там були дуже різні породи корів, тож ми поступово покращували поголівʼя, залишаючи лише тварин з найкращим молоком.

Наші ферми розташовані в 50 кілометрах від Дніпра. Це екологічно чиста зона. Та водночас відстань є для мене додатковим випробуванням на міцність:  щодня доводиться долати по 150-200 кілометрів, щоб відвезти товар, доїхати до пекарні, вирішити якісь справи в Дніпрі.

Загалом у нас працюють шестеро людей: двоє на фермі, тракторист та троє пастухів. І, звісно, наша родина. У разі потреби ми залучаємо людей додатково. Усе обладнання купували самостійно, за власні кошти. Планували цьогоріч провести масштабну реконструкцію. Також хотіли проводити екскурсії фермою, але почалася повномасштабна війна. 

Мешканці нашої ферми

З самого початку ми вирішили, що будемо займатись яєчним та молочним напрямами. Тож на нашій фермі живуть кури, перепілки, цесарки, а ще особливі породи курей, які несуть кольорові яйця, наче великодні: зелені, блакитні та темно коричневі. А серед більших тварин – молочні породи корів, овець та кіз.

Цьогоріч у нас зʼявилися ще й «наші» птахи – український білий та сірий гуси. Це сталось завдяки допомозі пані Юлії Питенко та Фонду Slow Food «Together for Slow Food Сommunities in Ukraine». Вони займаються збереженням продовольчого біорізноманіття, зокрема і в Україні.  Ніколи не думала, що гуси такі класні! З ними справді можна спілкуватися. Такі вони всі говорливі та смішні. 

Не думала, що робитиму сири

Далі пішли сири. У нас дійсно шалений асортимент. Це все заслуга мого чоловіка: він рухав усі процеси й вкладав у цю справу свою енергію. А я його підтримувала, могла щось робити поруч, але всі інноваційні рішення щодо розвитку – це завдяки Сергію. 

Насправді, коли ми лише почали займатись виробництвом, я сказала, що не робитиму сири. От ні, і крапка! Але сьогодні роблю все, що необхідно. Зараз, поки чоловік на фронті, я готую простенькі сири, де технологія потребує лише нагріти, порізати, вимішати й викласти все до форми. А воно вже там далі пресується. 

Сергій займався складнішими процесами: пресуванням, періодичним перевертанням, замішуванням, промиванням сирного зерна й низкою інших технологій, що покращували смак. А коли пішов на війну – залишив кілька рецептів, з якими я справляюсь. Бринзу я почала виробляти сама, так само, як і кефір, ряжанку та йогурти. Щось вже було відпрацьовано, чомусь – навчалась. 

Творог мене навчили робити подруга-сировар Іванка з Києва. У нас доволі розвинена сироварна спільнота по всій країні. Ми завжди спілкувались, а з війною стали ще ближчими. Усі відкриті, добрі й чесні. Усі творчі й з власними історіями. Тож я слухаю і вчусь. На жаль, частина людей виїхали за кордон. Але війна завершиться і, думаю, вони повернуться. 

З фестивалів поверталися з купою замовлень

До великої війни ми два роки поспіль брали участь у ярмарках крафтовиків, які відбувались за сприяння  USAID у багатьох містах і містечках на Сході країни. Скрізь нас зустрічали неймовірно щирі люди, всі дякували за нашу продукцію. Наші сири натуральні й дуже смачні, тож покупці це дійсно цінували й, напевно, тому обирали нас. Додому ми поверталися «порожніми» й з купою замовлень на наступні тижні: продукції, яку брали з собою, практично ніколи не вистачало.

Цього року на початку лютого ми теж надсилали заявки на ярмарки по всій нинішній лінії фронту: Генічеськ, Бердянськ, Маріуполь. Ми планували почати з березня, але війна увірвалася до нашого життя… Я вірю в ЗСУ та нашу перемогу, і вірю, що скоро ми знову поїдемо на ярмарки. 

Ми орієнтувались на провідний досвід виробництва натуральних продуктів

Ми їздили по європейських фермах, були в Нідерландах, Бельгії, Франції, Італії та інших країнах. До того, як зʼявилась власна ферма, ми з чоловіком подорожували вдвох, а після запуску – поодинці, адже хтось мав слідкувати за господарством. У Нідерланди ми їздили від фірми, що виробляє молочне обладнання. Нас запросили на екскурсію, аби показати, як новітнє обладнання й роботи використовуються на практиці. 

Тепер наша мрія – це повністю щасливі корови, яких буде доїти робот. Бо через людський фактор тварини теж відчувають дискомфорт. А робот аналізує молоко і слідкує за здоровʼєм тварини. Надсилає інформацію до системи, а люди вже з телефону чи комп’ютера можуть слідкувати за всіма параметрами та продуктивністю. 

Крім того, Сергій навчався у провідних сироварів України, Європи та інших країн. Ці знання та технології дозволяють виготовляти так багато різноманітних видів сиру. Під час візиту до Італії Сергій перейняв досвід італійських сироварів. Завдяки цьому ми почали готувати пармезан, моцареллу та буррату. Насправді нічого «магічного» в цьому немає – лише важка праця та знання технології.

У кожного з нас свій фронт

Мій чоловік – доброволець, на фронті був ще з 2014 року. Тож коли в січні почались розмови про можливе вторгнення, ми обговорили план дій в сімейному колі. Морально я була готова, що він піде захищати країну, а я залишатимусь на господарстві. 

24 лютого зранку мене розбудив саме Сергій, сказав, що почалася велика війна. Зібрався і того самого дня пішов на війну. А через два тижні старша донька Катерина також стала на захист країни: тепер вона парамедикиня.

Читайте також: Трьома фурами зі сходу до Вінниці. Історія підприємства «Контакт», яке успішно релокувалося з Донеччини

Відтоді ми з дітьми відчутно подорослішали: я підтримую їх, а вони контролюють мене, аби я не наражала себе на небезпеку. У разі повітряної тривоги чи вибухів ми спускаємося до підвалу. А коли відносно спокійно, за молодшою донькою слідкує середній син. Тож я можу працювати.

Усі наші діти різні, але однаково самостійні й дорослі

У нас троє дітей, і всім ми даємо свободу вибору, ніколи не наполягаємо на чомусь. Можемо часом направити чи допомогти матеріально, але діти все вирішують самостійно. 

Наша старша дочка має ще зі школи чітку мрію – ресторан з готелем. Впевнена, це все ще попереду. Після школи вона пішла вчитись на кондитерку і відкрила власну пекарню. Та коли трапилась ця війна й Сергій пішов на фронт, вона подивилась на нього і сказала: «Я також піду». Вона не мала необхідного досвіду, їй всього 21 рік. Але було дещо важливіше: бажання та любов до своєї країни.

Син Денис ще обирає свій шлях. Він інколи допомагає нам на фермі, але вже зрозумів, що це не те, чим хоче займатись. Він більше цікавиться компʼютерами та дизайном. 

А менша донька Варвара мріє бути ветеринаром і лікувати тварин. Цьогоріч вона пішла в шостий клас. Школа у неї сучасна й відкрита до всього, тож торік ми привезли до класу маленького козлика й овечку. А ще пригостили всіх нашими натуральними сирами й іншими смаколиками. На жаль, цього року все відбувається онлайн, адже безпека – понад усе. А оскільки у нас приватний будинок, донька спілкується з іншими дітьми здебільшого через інтернет. 

Тож сьогодні кожен член нашої родини – на своєму фронті. На мені зараз і ферма, і пекарня, і будинок з двома дітьми. Я маю власну місію – зберегти дім та продовжувати роботу. Навіть коли «прильот» був у 800 метрах від нашого будинку – ми все одно залишилися. Це наша домівка, і я не хочу її покидати.

Одній на фермі важко, але чоловік завжди підтримує

Раніше ми з чоловіком були поряд 24/7, а отже, все робили разом. Вдвох несли відповідальність, вдвох ділили роботу. А коли почалась велика війна, то все лишилось на мені. Він, звісно, підтримує, телефонує, коли має нагоду. Сергій завжди каже, що я молодець і добре тримаюсь. Мовляв, у мене все вийде. Це надихає й додає сил. 

Але бували й такі моменти, коли втомлюєшся просто неймовірно: працюєш не зупиняючись, лягаєш опівночі, прокидаєшся вдосвіта. Особливо важко було під час посівної, коли палива практично не було. Я стояла у чергах за дизелем по 3-4 години, заправляла у каністри. А потім поверталася на ферму переробляти молоко, аби мати бодай якісь гроші. 

Немає опису світлини.

Неочікувано та дуже вчасно до нас звернулась організація SlowFood та пані Юлія Питенко, запропонувавши свою допомогу. Спочатку допомогли коштами на дизель для посівної, а потім ще й підтримали грошима на електроенергію. Згодом вони запропонували придбати класних українських гусей, тож я неймовірно вдячна цій співпраці.

Готуємо те, що замовляють клієнти

Після 24 лютого у нас змінився асортимент. Ми орієнтуємось на попит, а люди беруть молоді сири (моцареллу, бринзу, шевр тощо) та кисломолочну продукцію. Крім того, маємо крамничку на Нагорному ринку (ринок у Дніпрі, – ред.) й пекарню «Паляниця». Там працюють два пекарі, помічник та продавець. Вони роблять смачнющі круасани з натурального масла, печуть хліб на заквасці. 

Значні продажі були ще в перші місяці великої війни, тоді люди купували багато продуктів, а я навіть почала робити згущене молоко. Як і все натуральне, воно робиться доволі важко. Зараз готуємо мʼякі сири – буррату, моцареллу, бринзу, але не в такій кількості, як до війни. 

Хочеться боротися за нашу країну

Дуже важливо, аби бізнес працював і підтримував одне одного. Це наше майбутнє. Якщо бізнес функціонує й сплачує податки, то армія буде забезпечена всім необхідним. Це ніби коло, яке постійно повинно рухатися. А якщо щось одне зупиниться, то зупиниться й решта. Тому сьогодні кожен із нас – важливий, і кожна робота важливіша, ніж будь-коли. 

Держава намагається допомогти невеликим фермам. Наприклад, зараз починається програма підтримки невеликих господарств. Але мені бракує часу, аби в цьому розібратися. Наче все просто, але треба сісти й все уважно прочитати. Буду намагатися встигнути й з цим.

Читайте також: «Усе моє життя – це швейна справа». Як «Покровчанка» з Донеччини переїхала до Львова та одягає воїнів ЗСУ

За час повномасштабної війни я зрозуміла, що дуже люблю свою країну. Я завжди любила Україну, але сьогодні – особливо. Тепер зрозуміла, що наша держава дійсно крута. І за неї хочеться боротися до останнього. Я вірю в ЗСУ, вірю в нашу родину, і переконана: перемога буде за нами.

Коментарі

Суспільство

Велосипеди залишали всюди: як жителька Чернігівщини ініціювала створення велопарковки в селі

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю зі спецпроєкту ШоТам та Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.


Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.

Раніше жителі Количівки на Чернігівщині залишали велосипеди біля дерев чи під магазинами — їх було не злічити. Тепер біля місцевого ліцею красується сучасна 36-місна велопарковка з накриттям. А все завдяки місцевим жінкам, які у 2022 році створили ГО «Юстина», невтомно пишуть грантові заявки та досліджують, що ще можна змінити в селі. 

ШоТам поспілкувалися з очільницею організації Ольгою Вовченко про те, як завдяки опитуванню дізналися, що потрібна велопарковка в селі, та чому зміни в Количівці лише розпочинаються.

Ольга Вовченко

очільниця ГО «Юстина».

Вирішили створювати свою громадську організацію

Я працювала у Чернігівській обласній дитячій лікарні фельдшеркою, але через скорочення штату стала домогосподаркою. Коли почалося повномасштабне вторгнення, то ми з чоловіком вирішили не виїжджати, адже обоє — медики. Спочатку лікували військових, а коли Количівка вже була відрізана від Чернігова, взялися допомагати місцевим. 

Ми готували вдома на вогні. Газу не було, світла не було, а отже й інтернету — ми не знали, що відбувається. Але надавали медичну допомогу, прибирали у дворі, прали, годували собак і котів. Люди дуже згуртувалися.

Якраз напередодні 24 лютого у Количівку приїжджала представниця Українського жіночого фонду — місцеві жінки прийшли послухати, навіть створили групу самодопомоги. Але після початку вторгнення ми про проєкти не думали — турбот вистачало. Та невдовзі представниця фонду зателефонувала, аби поцікавитися, як справи в групи. Кілька жінок уже роз’їхалося, але дехто лишився і ми знову згуртувалися.

Ми ризикнули: прописали проєкт для психологічної підтримки жінок, але ще ж треба його реалізувати через громадську організацію, а в нас її не було. Нам запропонували партнерську з Корюківки, але це далеко. Транспорту нема, дороги погані, інтернету нема — що ж ми будемо робити? Вирішили створювати своє.

Частина учасниць ГО «Юстина». Наразі в ГО є 3 постійні учасниці, і кілька долучаються за змоги. Фото надала героїня 

«Юстина», бо справедливість

Так у вересні 2022 року ми, жінки з Количівки, створили громадську організацію «Юстина». Назву пояснюю просто — бо «справедливість» (з лат. justus — справедливий — ред.). Тоді ніхто не знав, що таке ГО, яка знадобиться документація і як створювати проєкти, але ми всього вчилися в процесі.

Перший проєкт «Юстини» — «Клуб Юстина надає крила» — підтримав Український жіночий фонд. Для нього місцева влада надала нам приміщення в будинку культури, і ми почали проводити там різноманітні заходи для психологічної підтримки жінок і дівчат. Грошей у селі не вистачало, тож ми приносили дрова з дому, аби зігріти приміщення. 

Ми запрошували психологиню, юриста, тому що багато жінок мали юридичні питання, а доїхати до Чернігова тоді було складно. Проводили й заходи з дітьми — ми хотіли, щоб діти теж могли розвантажитися психологічно.

Місцеві не одразу звикли до таких заходів, а деякі вважали, що їм не потрібна психологічна допомога, і мали багато упереджень щодо психологів. Але зміни в тих, хто таки відвідував заняття, були помітні. Жінки ставали спокійнішими, більш розкутими, виговорювались. Між собою знайомились, бо навіть живучи в одному селі, могли ніде не перетинатися.  

Після першого успішного проєкту було багато інших: робили спільний перегляд кіно для мам з дітками, створювали алеї пам’яті та невеликий меморіал в селі, інформували жінок про гендерно зумовлене насильство. 

Стратегічна сесія ГО «Юстина». Фото надала героїня 

Читайте також: Спершу був «хейт», згодом з’явився діалог: на Чернігівщині жителі голосують і змінюють свою громаду

Спільний запит у селі — велопарковка

У кожному дворі в Количівці є один чи кілька велосипедів — так діти добираються до ліцею, а багато працівників — на роботу. Тож коли в селі проводили анкетування, то виявили спільний запит — відсутність місця для роверів.

Я теж спостерігала за ситуацією — велосипеди всюди: біля магазину, пошти, біля ліцею просто валяються. Моя дитина додому приходила й жалілася, що там ланцюг злетів, там колесо пробите чи спиця погнулася.

Велосипеди були в Количівці всюди. Фото надала героїня

Так і виникла ідея — можна водночас облаштувати велопаковку та популяризувати здоровий спосіб життя. Тож коли ГО «Юстина» цьогоріч проходила навчання з організаційної спроможності й організатори запропонували подати якийсь проєкт на 250 тисяч гривень фінансування, ми точно знали, що робити.

Часу було небагато: на написання проєкту дали тиждень, а на реалізацію — місяць. Під час повторного анкетування зʼясували, що більшість людей була за встановлення велопарковки біля відбудованого ліцею, адже він розташований у центрі села й багато жителів його відвідують. Тож за підтримки ІСАР Єднання та Фонду «Партнерство за сильну Україну» ГО «Юстина» почала роботу.

Місцеві встановлюють спеціальне покриття на велопарковці в Количівці. Фото надала героїня

Ми залучили фахівців, провели заходи з безпеки — наприклад, тренінги з домедичної допомоги. Також організували велопрогулянку з дітьми по Количівці. Провели аудит безпеки, почали розробляти туристичні маршрути — і велопарковка в селі запрацювала.

Зізнаюся, мені було важливо прислухатися до дітей, адже вони залишали свої побажання щодо покращення села в спеціальній коробочці, а в межах одного з проєктів брали участь в опитуваннях.

Діти там теж висловлювали свої думки, і мене тоді збентежило, що одна дитина каже: «Нащо писати? Все одно нас ніхто не чує». І мені так хотілося щось зробити для дітей, щоб вони бачили, що мрії мають здійснюватися.

Зробили покриття та надихнули інших на зміни

Робота над велопарковкою не була простою — постачальник затримував терміни через перебої зі світлом, а ще треба було встановити конструкції та камери спостереження. Та попри всі складнощі, на початку цього навчального року велопарковку в селі зрештою відкрили. Та на цьому історія не закінчилася, адже покриття на майданчику не було — лише пісок. Я вирішила продовжувати шукати фінансування, але це було складно — більшість бізнесів були зайняті відбудовою.

Ось такою вийшла велопарковка біля ліцею в селі Количівка. Фото надала героїня

Проходить день, тиждень, а в дітей грузнуть колеса, вони пісок заносять до школи й додому. І я думаю: «Це ж дощі підуть, і буде ще гірше». То моя знайома й запропонувала відкрити збір. За зібраних 30 тисяч гривень нам таки вдалося зробити покриття. 

Витрати могли бути набагато більші, але виробники давали неймовірні знижки — я їм розповідала, для кого ми це робимо, і вони йшли назустріч. Так ми закупили решіточки, щебінь, спеціальне волокно.

Дуже радісно, що досвід цієї велопарковки поширився й далі — завідувачка місцевого будинку культури теж прописала схожий проєкт, щоб зробити велопарковку в ще одному місці. Ми завжди готові ділитися своїм досвідом.

Коментарі

Читати далі

Суспільство

Укрзалізниця додає ще один поїзд до Варшави: що відомо

Опубліковано

Укрзалізниця запускає другу пару поїздів на популярному маршруті Варшава – Рава-Руська – Львів. Відтепер із запровадженням нового графіка пасажири зможуть дістатися Чернівців, завдяки поїзду №865/866, що курсуватиме через Тернопіль, Чортків і Заліщики.

Про це повідомляє УЗ.

Як працюватиме новий маршрут?

  • На ділянці Варшава – Рава-Руська курсуватиме поїзд польської залізниці PKP Intercity.
  • На маршруті Рава-Руська – Львів – Чернівці працюватиме дизель-поїзд українського виробництва ДПКр-3.

Це сучасні комфортабельні поїзди, які забезпечать комфортну подорож для пасажирів.

Читати також: «Укрзалізниця» показала оновлений електропоїзд на маршрути з Дніпра

Що змінюється для пасажирів?

Додаткові місця на маршруті значно розширять можливості залізничного сполучення із західними областями України. Тепер із Варшави до Чернівців можна буде дістатися з пересадкою в Раві-Руській, а також зручно подорожувати до Львова, Тернополя чи Коломиї.

Маршрут Варшава – Рава-Руська – Львів – Коломия також залишається незмінним — на ньому продовжить курсувати поїзд №767/768 – 867/868.

Фото обкладинки: УЗ.

Коментарі

Читати далі

Суспільство

В Україні запустили акцію «2 000 подарунків до Нового року»: як здійснити мрію дитини

Опубліковано

15 листопада в Україні стартувала щорічна благодійна акція БФ «Твоя опора» «2 000 подарунків до Нового року», у межах якої кожен може здійснити мрію конкретної дитини, яка не може обійняти свого тата чи маму.

Про це повідомляють представники благодійного фонду.

Які діти отримають подарунки?

Це діти, які втратили батьків-Героїв, що захищали нашу країну, діти з родин військовослужбовців, діти з багатодітних сімей та родин опікунів, усиновлювачів, прийомних батьків, дитячих будинків сімейного типу. А ще — діти, які через складні життєві обставини були позбавлені батьківського піклування. 

Благодійну акцію «2 000 подарунків до Нового року» започаткував благодійний фонд «Твоя опора». Постійний партнер акції — компанія «Нова Пошта».

«Акція «2000 подарунків до Нового року» має на меті не просто зробити подарунок, а втілити мрію кожної дитини. Тому ми завчасно зібрали дитячі листи з новорічними мріями. А втілити ці мрії — може кожен із вас», — говорить засновниця  БФ «Твоя опора» Валерія Татарчук.

Читати також: У Полтаві відкрили новий центр психоемоційної підтримки для дітей і батьків

Про цьогорічну акцію

Цьогоріч свої листи із побажаннями до Святого Миколая та Санти надіслали 2000 дітей. Вони мріють про дуже прості речі: декоративну косметику; колонку, щоб слухати улюблену музику; кінетичний пісок; термос для чаю; розмальовку; теплий шарф. 

Ознайомитися зі всіма мріями та здійснити одну із них — можна на сайті БФ «Твоя опора». Всі подарунки доставить за свій рахунок у будь-яку точку України «Нова Пошта». 

З поваги до особистого життя та безпеки всіх дітей, які написали листи-побажання та чиї мрії опубліковані на сторінці акції, їх персональна інформація — прізвища, повна дата народження, місце перебування, фотографії чи будь-які діагнози — не висвітлюються у відкритому доступі.

Нагадаємо, що пошкоджений корпус «Охматдиту» підготували до зими: лікарня прийматиме на 15% більше пацієнтів (ФОТО).

Фото обкладинки: Freepik.

Коментарі

Читати далі