

Суспільство
«Чоловік на фронті, а я – на господарстві». Як під час війни працює сімейна ферма «Фільварок»
«Фільварок» – сімейна ферма натуральних продуктів, у якій сім’я Жовтяків втілила найкращі практики світового виробництва екологічних продуктів. Їхні тварини живуть у гармонії з природою та, за словами самих фермерів, почуваються щасливими.
До повномасштабної війни родина налагодила постачання своєї продукції до «Лавки Традицій» та навіть встигла запустити власну крамничку, а згодом – ще й пекарню.
Цьогоріч сімʼя планувала відвідати купу ярмарків на сході країни, однак чоловік поїхав сам. Щоправда, не на ярмарки, а на війну. Старша донька також долучилась до лав ЗСУ і стала парамедикинею. Про життя ферми під час війни, дітей та мрії після перемоги ШоТам розказала Поліна Жовтяк.

Поліна Жовтяк
Співзасновниця сімейної ферми «Фільварок»
Хоч я народилась у селі, про ферму мріяв чоловік
Я народилася в селі, виросла серед природи. Моя бабуся все життя працювала на фермі, тож я з дитинства була знайома з цією справою. І хоча за освітою я педагогиня, а також маю юридичний фах і навіть працювала в банку, душею я з природою та фермою.
А мій чоловік Сергій – навпаки: зростав у місті, але все життя хотів працювати з тваринами й мріяв про ферму. Після школи отримав сільськогосподарську освіту: зооветеренарія та агрономія. Навіть на тракторі вміє їздити!
У Європі сімʼя фермера вміє робити все, і ми – так само
Ви можете не повірити, але я також навчилася керувати трактором. Ніколи не вміла, але трапилось так, що не було трактористів. Тож я сіла за кермо й поступово все опанувала: можу їздити, можу робити тюки з сіна. Та й взагалі життя на фермі вчить багатьом речами. Наприклад, доїти корів, лікувати їх, ставити крапельниці, уколи тощо.

На маленьких європейських фермах з усім, як правило, справляється сімʼя фермера. Вони з душею ставляться до тварин, і завдяки цьому щастя й спокій отримують обидві сторони. До речі, ветеринара там також немає, є лише ветслужба, яку запрошують на певні процедури, наприклад, на вакцинацію. А все інше фермери роблять самостійно. І ми – так само.
Наша мета у тому, щоб тварини проживали життя щасливо
Загалом наша ферма нагадує європейський проєкт. Ми з чоловіком надихалися західним досвідом, де в центрі уваги ставили життя та комфорт тварин. Там корів випасають на пасовищах, а кури гуляють на свіжому повітрі. Кажуть, коли тварини щасливі, то й продукти виходять кращими.

Натомість в Україні на великих підприємствах кури сидять у клітках все життя, вони не бачать ані сонечка, ані трави – нічого. Їх примушують спати і їсти, коли це зручно людині, а не за біоритмами пташки. А у нас вони мають щасливе життя. Завдяки цьому яйця виходять більш смачними та корисними.
У минулому ми також працювали у сфері сільського господарства
Та почалось все задовго до власної ферми. До цього ми також займались сімейним бізнесом – імпортували кормові добавки з Європи, працювали з великими підприємствами України: птахофабриками, свинарнями тощо.
Читайте також: «Ми запросили понад 500 підприємців». Як Володимир-Волинська громада допомагає українському бізнесу під час війни
Ми представляли декілька європейських компаній, були посередниками для постачання різних компонентів готового корму (комбікорму). Так ми з чоловіком більше дізнались про годування тварин, їхнє здоровʼя та медицину. Тож у сільському господарстві ми опинилися не випадково, це був зважений вибір, де наша родина крок за кроком пробивала собі шлях.
Шукали і знайшли свою ферму
Поступово ми почали шукали локацію для ферми, яка б відповідала нашим принципам натурального виробництва. Це зайняло певний час, ми багато їздили регіоном. І якось побачили оголошення про продаж ферми. Йшлося про дві невеликі ділянки в селах Нововасилівка та Іванівка. І ціна, і пропозиція нам підходили.

На фермі була і земля, і будівлі. Навіть корови були, але в надзвичайно жахливому стані. Концепція, яку розробляли попередні власники ферми, підходила й нам – створення сиропридатного молока. Але, на жаль, там були дуже різні породи корів, тож ми поступово покращували поголівʼя, залишаючи лише тварин з найкращим молоком.
Наші ферми розташовані в 50 кілометрах від Дніпра. Це екологічно чиста зона. Та водночас відстань є для мене додатковим випробуванням на міцність: щодня доводиться долати по 150-200 кілометрів, щоб відвезти товар, доїхати до пекарні, вирішити якісь справи в Дніпрі.

Загалом у нас працюють шестеро людей: двоє на фермі, тракторист та троє пастухів. І, звісно, наша родина. У разі потреби ми залучаємо людей додатково. Усе обладнання купували самостійно, за власні кошти. Планували цьогоріч провести масштабну реконструкцію. Також хотіли проводити екскурсії фермою, але почалася повномасштабна війна.
Мешканці нашої ферми
З самого початку ми вирішили, що будемо займатись яєчним та молочним напрямами. Тож на нашій фермі живуть кури, перепілки, цесарки, а ще особливі породи курей, які несуть кольорові яйця, наче великодні: зелені, блакитні та темно коричневі. А серед більших тварин – молочні породи корів, овець та кіз.

Цьогоріч у нас зʼявилися ще й «наші» птахи – український білий та сірий гуси. Це сталось завдяки допомозі пані Юлії Питенко та Фонду Slow Food «Together for Slow Food Сommunities in Ukraine». Вони займаються збереженням продовольчого біорізноманіття, зокрема і в Україні. Ніколи не думала, що гуси такі класні! З ними справді можна спілкуватися. Такі вони всі говорливі та смішні.

Не думала, що робитиму сири
Далі пішли сири. У нас дійсно шалений асортимент. Це все заслуга мого чоловіка: він рухав усі процеси й вкладав у цю справу свою енергію. А я його підтримувала, могла щось робити поруч, але всі інноваційні рішення щодо розвитку – це завдяки Сергію.
Насправді, коли ми лише почали займатись виробництвом, я сказала, що не робитиму сири. От ні, і крапка! Але сьогодні роблю все, що необхідно. Зараз, поки чоловік на фронті, я готую простенькі сири, де технологія потребує лише нагріти, порізати, вимішати й викласти все до форми. А воно вже там далі пресується.

Сергій займався складнішими процесами: пресуванням, періодичним перевертанням, замішуванням, промиванням сирного зерна й низкою інших технологій, що покращували смак. А коли пішов на війну – залишив кілька рецептів, з якими я справляюсь. Бринзу я почала виробляти сама, так само, як і кефір, ряжанку та йогурти. Щось вже було відпрацьовано, чомусь – навчалась.
Творог мене навчили робити подруга-сировар Іванка з Києва. У нас доволі розвинена сироварна спільнота по всій країні. Ми завжди спілкувались, а з війною стали ще ближчими. Усі відкриті, добрі й чесні. Усі творчі й з власними історіями. Тож я слухаю і вчусь. На жаль, частина людей виїхали за кордон. Але війна завершиться і, думаю, вони повернуться.

З фестивалів поверталися з купою замовлень
До великої війни ми два роки поспіль брали участь у ярмарках крафтовиків, які відбувались за сприяння USAID у багатьох містах і містечках на Сході країни. Скрізь нас зустрічали неймовірно щирі люди, всі дякували за нашу продукцію. Наші сири натуральні й дуже смачні, тож покупці це дійсно цінували й, напевно, тому обирали нас. Додому ми поверталися «порожніми» й з купою замовлень на наступні тижні: продукції, яку брали з собою, практично ніколи не вистачало.
Цього року на початку лютого ми теж надсилали заявки на ярмарки по всій нинішній лінії фронту: Генічеськ, Бердянськ, Маріуполь. Ми планували почати з березня, але війна увірвалася до нашого життя… Я вірю в ЗСУ та нашу перемогу, і вірю, що скоро ми знову поїдемо на ярмарки.

Ми орієнтувались на провідний досвід виробництва натуральних продуктів
Ми їздили по європейських фермах, були в Нідерландах, Бельгії, Франції, Італії та інших країнах. До того, як зʼявилась власна ферма, ми з чоловіком подорожували вдвох, а після запуску – поодинці, адже хтось мав слідкувати за господарством. У Нідерланди ми їздили від фірми, що виробляє молочне обладнання. Нас запросили на екскурсію, аби показати, як новітнє обладнання й роботи використовуються на практиці.
Тепер наша мрія – це повністю щасливі корови, яких буде доїти робот. Бо через людський фактор тварини теж відчувають дискомфорт. А робот аналізує молоко і слідкує за здоровʼєм тварини. Надсилає інформацію до системи, а люди вже з телефону чи комп’ютера можуть слідкувати за всіма параметрами та продуктивністю.

Крім того, Сергій навчався у провідних сироварів України, Європи та інших країн. Ці знання та технології дозволяють виготовляти так багато різноманітних видів сиру. Під час візиту до Італії Сергій перейняв досвід італійських сироварів. Завдяки цьому ми почали готувати пармезан, моцареллу та буррату. Насправді нічого «магічного» в цьому немає – лише важка праця та знання технології.
У кожного з нас свій фронт
Мій чоловік – доброволець, на фронті був ще з 2014 року. Тож коли в січні почались розмови про можливе вторгнення, ми обговорили план дій в сімейному колі. Морально я була готова, що він піде захищати країну, а я залишатимусь на господарстві.
24 лютого зранку мене розбудив саме Сергій, сказав, що почалася велика війна. Зібрався і того самого дня пішов на війну. А через два тижні старша донька Катерина також стала на захист країни: тепер вона парамедикиня.
Читайте також: Трьома фурами зі сходу до Вінниці. Історія підприємства «Контакт», яке успішно релокувалося з Донеччини
Відтоді ми з дітьми відчутно подорослішали: я підтримую їх, а вони контролюють мене, аби я не наражала себе на небезпеку. У разі повітряної тривоги чи вибухів ми спускаємося до підвалу. А коли відносно спокійно, за молодшою донькою слідкує середній син. Тож я можу працювати.
Усі наші діти різні, але однаково самостійні й дорослі
У нас троє дітей, і всім ми даємо свободу вибору, ніколи не наполягаємо на чомусь. Можемо часом направити чи допомогти матеріально, але діти все вирішують самостійно.
Наша старша дочка має ще зі школи чітку мрію – ресторан з готелем. Впевнена, це все ще попереду. Після школи вона пішла вчитись на кондитерку і відкрила власну пекарню. Та коли трапилась ця війна й Сергій пішов на фронт, вона подивилась на нього і сказала: «Я також піду». Вона не мала необхідного досвіду, їй всього 21 рік. Але було дещо важливіше: бажання та любов до своєї країни.

Син Денис ще обирає свій шлях. Він інколи допомагає нам на фермі, але вже зрозумів, що це не те, чим хоче займатись. Він більше цікавиться компʼютерами та дизайном.
А менша донька Варвара мріє бути ветеринаром і лікувати тварин. Цьогоріч вона пішла в шостий клас. Школа у неї сучасна й відкрита до всього, тож торік ми привезли до класу маленького козлика й овечку. А ще пригостили всіх нашими натуральними сирами й іншими смаколиками. На жаль, цього року все відбувається онлайн, адже безпека – понад усе. А оскільки у нас приватний будинок, донька спілкується з іншими дітьми здебільшого через інтернет.

Тож сьогодні кожен член нашої родини – на своєму фронті. На мені зараз і ферма, і пекарня, і будинок з двома дітьми. Я маю власну місію – зберегти дім та продовжувати роботу. Навіть коли «прильот» був у 800 метрах від нашого будинку – ми все одно залишилися. Це наша домівка, і я не хочу її покидати.
Одній на фермі важко, але чоловік завжди підтримує
Раніше ми з чоловіком були поряд 24/7, а отже, все робили разом. Вдвох несли відповідальність, вдвох ділили роботу. А коли почалась велика війна, то все лишилось на мені. Він, звісно, підтримує, телефонує, коли має нагоду. Сергій завжди каже, що я молодець і добре тримаюсь. Мовляв, у мене все вийде. Це надихає й додає сил.
Але бували й такі моменти, коли втомлюєшся просто неймовірно: працюєш не зупиняючись, лягаєш опівночі, прокидаєшся вдосвіта. Особливо важко було під час посівної, коли палива практично не було. Я стояла у чергах за дизелем по 3-4 години, заправляла у каністри. А потім поверталася на ферму переробляти молоко, аби мати бодай якісь гроші.

Неочікувано та дуже вчасно до нас звернулась організація SlowFood та пані Юлія Питенко, запропонувавши свою допомогу. Спочатку допомогли коштами на дизель для посівної, а потім ще й підтримали грошима на електроенергію. Згодом вони запропонували придбати класних українських гусей, тож я неймовірно вдячна цій співпраці.
Готуємо те, що замовляють клієнти
Після 24 лютого у нас змінився асортимент. Ми орієнтуємось на попит, а люди беруть молоді сири (моцареллу, бринзу, шевр тощо) та кисломолочну продукцію. Крім того, маємо крамничку на Нагорному ринку (ринок у Дніпрі, – ред.) й пекарню «Паляниця». Там працюють два пекарі, помічник та продавець. Вони роблять смачнющі круасани з натурального масла, печуть хліб на заквасці.

Значні продажі були ще в перші місяці великої війни, тоді люди купували багато продуктів, а я навіть почала робити згущене молоко. Як і все натуральне, воно робиться доволі важко. Зараз готуємо мʼякі сири – буррату, моцареллу, бринзу, але не в такій кількості, як до війни.
Хочеться боротися за нашу країну
Дуже важливо, аби бізнес працював і підтримував одне одного. Це наше майбутнє. Якщо бізнес функціонує й сплачує податки, то армія буде забезпечена всім необхідним. Це ніби коло, яке постійно повинно рухатися. А якщо щось одне зупиниться, то зупиниться й решта. Тому сьогодні кожен із нас – важливий, і кожна робота важливіша, ніж будь-коли.
Держава намагається допомогти невеликим фермам. Наприклад, зараз починається програма підтримки невеликих господарств. Але мені бракує часу, аби в цьому розібратися. Наче все просто, але треба сісти й все уважно прочитати. Буду намагатися встигнути й з цим.
Читайте також: «Усе моє життя – це швейна справа». Як «Покровчанка» з Донеччини переїхала до Львова та одягає воїнів ЗСУ
За час повномасштабної війни я зрозуміла, що дуже люблю свою країну. Я завжди любила Україну, але сьогодні – особливо. Тепер зрозуміла, що наша держава дійсно крута. І за неї хочеться боротися до останнього. Я вірю в ЗСУ, вірю в нашу родину, і переконана: перемога буде за нами.
Суспільство

На правому березі Києва запустили першу екомашину, яка збиратиме використані батарейки на перероблення. Машина вивозитиме батарейки з усіх пунктів приймання руху «Батарейки, здавайтеся!».
Про це повідомили в русі «Батарейки, здавайтеся!».
Тест-драйв машини тривав упродовж місяця. Вона змогла перевезти понад п’ять тонн батарейок, які здавали кияни у магазинах-партнерах та будинках, що зареєстровані у програмі руху.
Читайте також: UAnimals оголосили лавреатів Всеукраїнської зоозахисної премії
Батарейки за принципом 100% перероблення залежно від типу передадуть таким заводам:
- Eneris Recupyl в Польщі;
- Accurec в Німеччині;
- EraSteel у Франції тощо.
Перероблення матеріалу повністю фінансують партнери руху, а саме виробники й дистриб’ютори батарейок: Panasonic, VARTA, Duracell, GP Batteries та інші компанії.


Нагадаємо, що розробники з України запустили платформу для бронювання будинків на природі.
Фото: фейсбук-сторінка «Батарейки, здавайтеся!»
Суспільство

«Культурні сили» та платформа «Меморіал» 26 березня провели захід, який присвятили розвитку культури підтримки жінок, які втратили чоловіків на війні. На події відбувся відкритий діалог між лідерками громадянського суспільства, представниками патронатних служб, військовими, волонтерами та митцями.
Про це повідомили в «Культурних силах».
Що обговорили на заході
Подію організували для того, аби почати діалог на важливу тему, яку можуть оминати у суспільстві через її важкість. Спікери обговорювали, як не залишати жінок, які втратили коханих наодинці з горем, а також як навчитися не шкодити, натомість вміти підтримувати і турбуватися.
На панелі «Культура підтримки» керівниця психологічного простору «ПроЖИТИ» Катерина Чижик розповіла:
«Для мене особисто одним із тригерних слів було “тримайся”. Нема мені за що триматися, нема за кого триматися. І ще, коли сусіди або хтось кажуть: “та молода, ще вийдеш заміж” — це саме болюче, що можна сказати жінці, яка втратила свого коханого чоловіка».
Катерина втратила свого чоловіка у 2023 році. Аби пережити цю подію, жінка почала створювати власне місце сили. У цей період виник психологічний простір «ПроЖИТИ».
Читайте також: Ukraїner та PR Army створили фільм про депортацію кримських татар (ВІДЕО)

У «Культурних силах» зазначили, що саме в громадському секторі започатковують проєкти, які можуть полегшувати проживання горя втрати.
«Якби не громадський сектор, я взагалі не уявляю, що було б з багатьма членами родин загиблих. Громадським організаціям, які підтримують рідних і близьких загиблих воїнів, треба об’єднувати зусилля, бо державним органам та суспільству часто байдуже на їх проблеми»‚ — розповіла очільниця фонду «Маємо жити» Оксана Боркун.
Також важливою темою для жінок, які втратили своїх чоловіків, є збереження пам’яті про них. Керівниця патронатної служби «Азов.Супровід» Ріна Рєзнік зазначила:
«Є величезна кількість онлайн-петицій про присвоєння звання Героїв України. І ми з одного боку розуміємо, що кожен з загиблих — герой цієї країни, а з іншого боку також розуміємо, що не можемо забезпечити кожному цю державну нагороду, назву міста, назву вулиці й таке інше. Зараз це є найбільшим випробуванням, як весь цей обсяг горя акумулювати і дати кожній індивідуальній, величезній, серйозній трагедії достатньо простору і місця для того, щоб це вшанування було достатньо гідним і великим».
Презентація кліпу «Місто наречених»
На події «Культурні сили» представили новий кліп на пісню Саші Чемерова «Місто наречених». Його присвятили жінкам, які пережили втрату. У кліпі знялася Таті Сонце (Тетяна Мельник).
«Головна героїня цього кліпу не актриса, це жінка, котра втратила свого коханого на війні. І тут на екрані ми можемо бачити не гру, а власне проживання втрати», — зазначив засновник платформи «Культурні сили» Миколай Сєрга.
Автор пісні Саша Чемеров поділився своїми емоціями від переглядання кліпу:
«Як і всі присутні, я вперше дивився цей кліп. І мені важко було втримати сльози. Моїм завданням було не констатувати факт втрати, а дати надію. Тому що життя все ж таки продовжується, все ж таки життя має сенс».
Довідка
«Культурні сили» — це платформа, що об’єднує військових творчих професій, культурних діячів, аналітиків та волонтерів. До цієї платформи входять такі проєкти та бренди:
- «Культурний десант»;
- «Книга на фронт»;
- «Фронтова студія»;
- «Оркестр 59» тощо.
«Культурні сили» формують та розвивають воїнську культуру, забезпечують морально-психологічну підтримку військових, підтримують родини загиблих, розвивають культурну дипломатію та впроваджують стратегії впливу через культуру та мистецтво.
Нагадаємо, що «Культурні сили» провели у Києві відкриту розмову, присвячену колективній пам’яті.
Фото: «Культурні сили»
Суспільство

У Києві відкриють новий креативний простір MLYN design hub, присвячений сучасному українському дизайну. Відвідувати простір можна буде щодня та безплатно. Відкриття MLYN design hub запланували на квітень 2025 року.
Про це повідомили у команді простору.
Що буде в MLYN design hub
Простір працюватиме у стінах колишнього заводу «КиївМлин», у якого й запозичили частину назви. Головна мета проєкту — знайомити українців з якісними предметами інтер’єру, що виробили в Україні, та популяризувати їх.
Українські виробники та дизайнери зможуть представляти свої роботи у межах експозицій інтер’єрних предметів. Виставкова зала оновлюватиметься кожні три-чотири місяці.
«В MLYN design hub ми прагнемо зробити сучасний український дизайн більш помітним для широкої аудиторії. Тому відкрили цей простір — затишний, дружній, наповнений подіями, який щоденно дає можливості для розвитку і популяризації дизайну. Тут українські виробники і дизайнери можуть представити свої роботи на постійній основі, а відвідувачі — відкрити для себе якісні, естетично довершені предмети інтер’єру, створені в Україні», — зазначив засновник MLYN design hub Роман Михайлов.
Читайте також: «Довженко-Центр» запускає у шести містах кіноклуб

Перша експозиція
Першою виставкою у просторі стане експозиція під назвою «Зерно». Її створили під кураторством артдиректорки простору Ярослави України.
«Експозиція “Зерно” представить інсталяції різних інтер’єрних зон, скомпонованих з предметів українського виробництва. В ній ми переосмислимо традиції нашого дизайну в потоці сучасних тенденцій», — розповіла Ярослава Україна.
MLYN design hub працюватиме щодня, вхід для відвідувачів вільний. Експозиційна зона працюватиме з 10:00 до 19:00, а подієва зала прийматиме заходи до 23:00. Простір розташований за адресою вулиця Спаська, 36/31, на другому поверсі.



Раніше ми писали, що анонімний митець зі Львова зібрав понад мільйон гривень на військо за допомогою картин.
Фото: MLYN design hub