Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Ми запросили понад 500 підприємців». Як Володимир-Волинська громада допомагає українському бізнесу під час війни

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Величезна команда людей, які 24-го лютого не розгубилися і не зустріли війну у ступорі. Працівники виконавчого комітету міської ради спершу допомагали з гуманітарними потребами, згодом – почали комунікувати з переселенцями. А коли зрозуміли, що захід України перебуває у відносній безпеці, почали працювати з підприємцями, які рятувалися від війни. 

Так Володимир-Волинській громаді вдалося організувати роботу державної програми релокації українського бізнесу й зробити все, аби кожен підприємець, який потребує допомоги, міг скористатися нею та відновити роботу бізнесу. 

Про те, як громаді вдалося запросити до себе понад 500 підприємців зі сходу України, ШоТам розповіли начальниця відділу економічного розвитку, проєктної діяльності та інвестицій Володимир-Волинської міської ради Наталія Куран та головна спеціалістка відділу Анастасія Азанова.

Завжди хотілося, щоб в нашому місті з’являлися нові підприємства

Разом із командою ми активно працювали з бізнесами, підприємцями та й взагалі з людьми ще задовго до початку повномасштабного вторгнення. Ми напрацювали механізми залучення бізнесу звідусіль. До уваги брали не лише захід України, а всю країну загалом і навіть закордон. Адже завжди хотілося, аби в нашому місті, якому вже 1000 років, з’являлися нові підприємства.

Володимир-Волинська ОТГ

Головною нашою метою, як команди, було залучення якомога більшої кількості інвестицій в наше місто. Місця для бізнесу багато, приміщення є, а вся громада вкрай позитивно ставиться до нових людей. Саме тому ми продовжували розповсюджувати інформацію про місто та Володимир-Волинську громаду загалом.

Робота йшла, ми хотіли масштабуватися і прагнули вдосконалюватися. Але росія атакувала нашу країну. І відтоді всі наші плани змінилися докорінно.

Наша команда працювала від світанку й до заходу сонця

24-го лютого ми не зупинили свою роботу. Жодного ступору не було. Ні, навпаки, ми почали думати, що потрібно зробити для наших захисників та захисниць, що необхідно тим, хто рятується від бойових дій і чим ми можемо допомогти. Вперше після початку вторгнення ми зібралися в офісі того самого ранку. Й одразу почали працювати над планом подальших дій.

Звісно, перші тижні йшлося здебільшого про гуманітарну допомогу. Наша команда, як, мабуть, і всі українці, працювала від світанку й до заходу сонця – практично цілодобово. Ми продовжували роботу навіть з першими зірками. Адже хтось мав цим займатися.

робота над релокацією підприємців

Ми закуповували, розвозили, дізнавалися, де потрібна наша допомога. Власне, робили все, аби приносити користь в надважкий для кожного з нас час. Так минув перший місяць великої війни й навіть трохи довше. Ми продовжували займатися гуманітарними проблемами, допоки влада не заговорила про необхідність у відновленні економіки. 

Відтоді західними регіонами України почав ширитися чіткий меседж: необхідно відновлювати роботу. Потрібно відчиняти двері місцевих кав’ярень, ресторанів, магазинів. Та й взагалі продовжувати працювати, як це було раніше – до початку повномасштабної війни.

Усім не терпілося повернутися до бодай більш-менш мирного життя

Отримавши цей меседж, ми вирішили знову зібратися всією командою, і цього разу обговорити, хто і як готовий повертатися до роботи з підприємцями. Як виявилося, готовими були абсолютно всі. Усім не терпілося знову повернутися до бодай більш-менш мирного життя. Повернутися до вже знайомого русла.

Ми обговорили подальші дії і вже орієнтовно в квітні процес пішов. Наша команда почала налагоджувати зв’язки з бізнесом та підприємцями, які встигли приїхати до Володимир-Волинської громади. Паралельно ми почали шукати людей, які також прагнули працювати. А коли знаходили – пропонували свою допомогу. Крок за кроком – і ми запустили програму з релокації українського бізнесу.

локації для релокації підприємців

Дійсно великий потік підприємств, які мали намір евакуюватися з небезпечних та прифронтових регіонів, був саме у квітні. Відверто, роботи було багато. Та попри все нам вдалося сформувати повноцінну базу та практично автоматизувати всі процеси. Але зізнаємося, це було доволі складно.

Нам доводилося телефонувати, шукати, писати всім, до кого не могли дотягнутися. Крім того, були й складнощі – більшість номерів були недоступні. Або ж люди банально боялися відповідати на дзвінки з невідомих номерів.

Ми змогли запросити до нашої громади понад 500 підприємців

Географія бізнесів, яких ми запрошували релокуватися до нашої громади, була дійсно великою. Звичайно, не всі відповідали на наш запит. Були й такі, хто телефонував самостійно. Також ми враховували індивідуальність кожного запиту та чи зможемо допомогти конкретному підприємству. Для зручності роботи систематизували напрацьовану базу приміщень та земельних ділянок. Розробили презентаційні матеріали.

Читайте також: «Равлики під час війни? Чому б і ні!». Історія фермерів із Запоріжжя, які попри обстріли відновили роботу

Тому під кожне підприємство ми надавали не суцільно всю інформацію, що мали, а виключно те, що справді було необхідно конкретним людям. Завдяки цьому нам вдалося не загубитися серед сотень приміщень і тисяч людей.

Зі сходу до Польщі приблизно 1000 кілометрів, а тут – 12

Великий і відчутний плюс нашої громади – це близькість до кордону. Дванадцять кілометрів якісною дорогою – і вже видніється контрольно-пропускний пункт з Польщею. Аби було зрозуміліше: зі східних населених пунктів до Польщі – приблизно тисяча кілометрів. А у нас – всього дванадцять.

Ця доволі суттєва різниця допомогла багатьом підприємцям, чий бізнес пов’язаний з логістикою, полегшити свою роботу й навіть дещо зекономити. Адже саме логістика забирає шалену кількість коштів. А тому знайти якісну та вигідну логістику – не так просто, а під час великої війни – поготів.

Володимир-Волинська громада на карті

І ледь не забули сказати: ми маємо ще й залізницю. Цей момент реально допомагає деяким підприємцям виживати. А ми тішимося, коли вдається налагодити повний контакт від «А» до «Я». Зробити так, аби виробництво чи підприємство могло працювати на довоєнних потужностях. А інколи – навіть виходити за ці межі.

Чимало людей лише починають думати про те, як виїхати

Ми не зупиняємося й сьогодні. До того ж, потік підприємців-переселенців не зменшується. І це навіть попри те, що повномасштабна війна триває вже пів року. Може здаватися, що всі, хто хотів, вже давно евакуювалися. Та насправді це не так.

Чимала частина людей, які тримали чи досі тривають бодай якийсь бізнес на сході країни, зараз лише починають думати над тим, як виїхати та релокуватися. І наша робота в цей момент – допомогти цим бізнесам. Допомогти не просто виїхати, а й відновити роботу на новому місці. 

Хоча й бувають часом випадки, коли люди просто збираються та їдуть геть з нашої громади. Таке стається рідко, але комусь щось не підходить. Ми щоразу шукаємо варіанти, як пом’якшити цей переїзд. Шукаємо причини й усуваємо те, що могло не сподобатися підприємцям. Періодично додаємо й щось таке, на що точно звернуть увагу.

міськрада працює над релокацією підприємців

Зробимо все, щоб інвестиції заходили до України

Сьогодні ми з командою шукаємо варіанти подальшого розвитку та з’ясовуємо, що нам потрібно для цього робити. Насамперед ми розробили цілий план дій до 2027-го року. У ньому прописали практично кожен наш крок і всі подальші дії для вдосконалення роботи.

А ще хочеться створити індустріальний парк у нашому Володимирі-Волинську. За пів року ми зібрали всі необхідні для цього документи. І вже направили їх на опрацювання до міської влади. Це понад 30 тисяч гектарів. А от як саме ми плануємо їх використовувати й що там буде – поки що таємниця. Адже спершу варто все узгодити й отримати всі необхідні дозволи.

громада приймає підприємців

Звісно, ми будемо й надалі працювати та допомагати кожному, хто до нас звертається. Як зараз, під час великої війни, так і після нашої перемоги. Ми зробимо все, аби інвестиції заходили до України. Щоб про нас не забували й допомагали країні відновлюватися.

Суспільство

Воїни Князівської бригади спалили танк ворога на Харківщині

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

На Харківщині військові 14 окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого знищили ворожий танк.

Про це повідомили на фейсбук-сторінці підрозділу.

«Знищений  mоskalskiy танк на Харківщині. Красиво… І такої “краси” тут чимало…», — написали наші захисники.

Читайте також«Кава має бути бойовою». Херсонець запустив у Львові унікальний «кавотяг» та збирає сотні тисяч на ЗСУ

Про бригаду

14-та окрема механізована бригада імені князя Романа Великого — з’єднання Сухопутних військ. Підрозділи бригади були залучені до зимових боїв 2015 року за Дебальцеве. 14 жовтня 2019 року бригаді було присвоєно почесне найменування «імені князя Романа Великого». 8 березня 2022 року у бою за визволення від російських окупантів селища Макарів Київської області бійці бригади підбили шість російських танків.

Дивіться відеоЯк 14-та ОМБр перекрила окупантам маршрут просування на Київ

Нагадаємо, воїни 14 ОМБр «з вогником» знищили танк окупантів.

Також ми повідомляли, як Князівська піхота знищила три ворожі БМП.

Фото: фейсбук-сторінка 14 окрема механізована бригада імені князя Романа Великого.

Читати далі

Суспільство

На півдні ЗСУ знищили ворожий пункт управління безпілотниками

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Упродовж минулої доби, 29 вересня, ЗСУ вразили ворожий пункт управління безпілотниками в Давидовому Броді на Херсонщині.

Про це повідомило Оперативне командування «Південь».

Зазначається, що за бойовий день ЗСУ завдали 12 ударів по позиціях ворога. Силами протиповітряної оборони в Баштанському районі збито два російські штурмовики Су-25.

Ракетно-артилерійськими підрозділи ЗСУ виконали 276 вогневих завдань, зокрема з ураження командного пункту окупантів у Бериславському районі та шести районів зосередження живої сили, озброєння та техніки противника у Херсоні, Новій Каховці, Дар’ївці та Новій Кардашинці.

Читайте також: «Кава має бути бойовою». Херсонець запустив у Львові унікальний «кавотяг» та збирає сотні тисяч на ЗСУ

Українські захисники двічі атакували колону військової техніки росіян у Новій Каховці.

Унаслідок дій наших воїнів ворог втратив:

  • 43 окупантів;
  • 4 танки;
  • 4 великокаліберні гаубиці «Мста-Б» і «Мста-С»;
  • 2 самохідні гармати «Гіацинт-С»;
  • 2 реактивні системи залпового вогню «Град»;
  • міномет 120-го калібру;
  • 5 одиниць авто-бронетехніки;
  • безпілотний розвідник «Орлан-10».

Збройні сили України також знищили два склади боєприпасів окупантів у Бериславському районі.

Нагадаємо, 28 вересня на Херсонщині ЗСУ знищили ворожий контрольно-спостережний пункт і склад з боєприпасами.

Також ЗСУ точним ударом знищили пункт управління росармії на Херсонщині.

Фото: facebook.com/AFUkraine.

Читати далі

Суспільство

«Кава має бути бойовою». Херсонець запустив у Львові унікальний «кавотяг» та збирає сотні тисяч на ЗСУ

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

До повномасштабного вторгнення херсонець Дмитро Сивак займався туризмом та організовував походи для українців. Саме цей досвід неабияк допоміг його родині в перший день війни: сім’я миттєво спакувала наплічники, завантажила автівку спальниками й консервами та вирушила на захід.

У Львові чоловік приєднався до лав територіальної оборони та почав патрулювати місто. А коли необхідність у цьому зникла, взявся за власну справу. Дмитро створив унікальний велосипед-кавотяг та разом із дружиною готує каву у джезві.

Здавалося б, хто ризикне запускати кавовий бізнес у Львові, де й без того шалена конкуренція? Але у переселенців все вийшло! Сьогодні їхньою кавою смакують і місцеві мешканці, і українці, які також покинули свої домівки через війну. А Дмитро готується до запуску другого «кавотяга» та збирає сотні тисяч гривень на допомогу ЗСУ.

Дмитро Сивак

підприємець, мандрівник, створив велосипед-кавотяг

Туризм, крафтова кава та мрії про Кіпр

Я професійно займаюсь туризмом. Понад 16 років проводив людей у прекрасний світ природи, походів у гори та всього, що з цим пов’язано. Крім того, на Херсонщині я створив скеледром і мотузковий парк. 

Та оскільки я постійно був зайнятим своїми проєктами, дружина починала нудьгувати вдома. Тож я вирішив, що варто підшукати для неї якесь заняття. І буквально за дві ночі створив маленьку пічку, на якій ми вирішили варити каву поблизу скеледрому. Це був маленький атмосферний пристрій на дровах, який дозволяв готувати каву у максимально польових умовах. 

похід

Трохи згодом наша пічка обросла навісом, стільцями для гостей, про неї почали дізнаватися охочі поласувати кавою в новому форматі. Власне, кав’ярня та туризм – це те, чим я займався до повномасштабного вторгнення.

А ще планував наступні подорожі, ми з дружиною хотіли піти в похід до Кіпру. Адже за весь час сімейного життя ми жодного разу не бували у поході вдвох. Однак усі наші плани зламала росія. Ми почали збирати наплічники, але вже із зовсім іншої причини.

Дмитро Сивак

Зібрали наплічники, спальники та поїхали на захід

У ніч на 24 лютого мені зателефонував кум і «нагородив» новиною про початок нового етапу війни. Зізнаюся, до тієї миті я й не думав, що у сучасному світі можлива повномасштабна війна. Мені здавалося, це сюр. Але, на жаль, я помилявся.

Оскільки ми жили під Херсоном на лівому березі Дніпра, то відразу зрозуміли: спочатку нам треба щонайменше дістатися правого берега. Суто з географічної точки зору я підозрював, що нам загрожує глибока окупація. І ані для дружини, ані для дітей та самого себе я цього не хотів.

люди в сховищі

Раніше мої доньки вже бували в походах, тож 24 лютого вони зібралися самостійно й доволі швидко. Власне, як і ми з дружиною. Хіба що радилися, що точно варто брати з собою, а що можна залишити. Зібравши наплічники, ми закинули до автівки палатку та консерви. Також взяли консерви, якими ніхто так і не скористався. Але наявність такої «підстаховки» трохи заспокоювала.

Після цього ми сіли в машину та вирушили геть із Херсона. Моя дружина – львів’янка, тому ми поїхали до її рідного міста. Паралельно я телефонував усім нашим друзям та казав: «У Львові є будинок, де можна зупинитися». Слідом за нами виїхав і мій кум. Я запропонував йому залишитися з нами, адже це було більш безпечно, хай навіть і дещо тіснувато для всіх.

Спочатку варив рамен, а потім – метал

Ми їхали довго. Та попри всі затори та ДТП, що траплялися нам на шляху до Львова, ми все ж дісталися точки призначення. Перші тижні минули в нерозумінні того, що взагалі коїться в країні та що варто робити далі. 

Але складати руки й просто сидіти перед телевізором я не збирався. Щойно у Львові організували територіальну оборону, ми з кумом подалися туди. На той момент уся львівська поліція кудись поділася, тож ми почали патрулювати вулиці.

Дмитро Сивак

Але як би я того не хотів, усвідомлення, що ця війна триватиме не один місяць, прийшло доволі швидко. Минув деякий час, поліція повернулася до міста, ми перестали бути потрібними. І я зайнявся пошуком роботи. Адже справа мого життя – туризм – навряд чи комусь цікава під час повномасштабної війни. Крім того, я не був морально готовим відпочивати в горах замість того, аби працювати. На щастя, у мене справні руки, до того ж, мені завжди кортіло спробувати себе в ролі кухаря.

Я влаштувався до одного із закладів, але готувати рамен та крутити шаурму в мене не вийшло. Тож замість супів я пішов варити метал – на будівництво. Але й це не довговічна історія. Рано чи пізно будь-який проєкт завершується, та й кількість охочих працювати невпинно зростала, а отже, оплата зменшувалася. Саме тієї миті мені захотілося відкрити щось своє, аби не покладати на когось, а залежати тільки від себе самого.

Власний «кавотяг» у столиц кави? Чому б і ні

Оскільки у нас із дружиною вже був восьмирічний досвід роботи з кавою, ми вирішили продовжувати цю справу та займатися тим, що дійсно вміємо. Ідея створити «кавотяг» – невелику пічку-тумбочку з дровами та кавою – народилася ще кілька років тому. Але до переїзду я не знаходив часу та нагоди, аби її реалізувати.

Однак час «кавотяга» настав у Львові. Здається, подібних технологій приготування кави на дровах у місті всього три, та й ті без колес. А наш кавотяг ще й мобільний, тобто ми можемо пересуватися місто та не прив’язуватися до певної локації. А це доволі зручно в наших реаліях.

кавотяг у Львові

Зізнаюсь, місцеві мешканці сприйняли нас не одразу. Можливо, тому що ми прийшли в столицю кави з власною продукцією. Та поступово люди почали дізнаватися про нас та шукати той самий кавотяг на колесах. Допомогли і львівські блогери: вони розповіли підписникам про каву на дровах та піску, тож наша аудиторія поступово почала зростати.

Думаю, спочатку львів’янам було просто цікаво, що це таке. А вже після першої філіжанки кави – смачно. Також до нас почали приходити переселенці: аби поспілкуватися, розпитати про каву та просто поговорити. Особливо мене вразила історія однієї дівчинки-переселенки. Вона прийшла до нас по каву й вже під час розмови усвідомила, що спілкується з іншими людьми ледь не вперше за місяць.

розробник кавотяг

Кава має бути не лише смачною, а й бойовою

Паралельно із «кавотягом» я займаюся волонтерством. Розвантажую вантажівки з гуманітарним вантажем, закуповую плитоноски для військових. А зараз разом із кумом ще й почали організовувати пригон автівок для бойових задач. Ми їх купуємо, ремонтуємо і віддаємо бійцям. Я зрозумів, що завдяки своїй аудиторії в соціальних мережах можу збирати кошти й у такий спосіб допомагати нам захисникам і захисницям.

Загалом нам з кумом вже вдалося акумулювати приблизно пів мільйона гривень на амуніцію для українських армійців. Звісно, невеличка частина цих коштів надходить з «кавотяга». Адже ця кава мусить бути не лише смачною, а й «бойовою» – воювати на нашу перемогу.

собака в автівці

Моє бачення роботи в цій ситуації доволь філософське. Ти можеш хвилюватися, плакати, депресувати, а можеш взяти себе в руки й почати щось робити. Я обираю другий варіант. Адже опинившись сам на сам зі своїми думками, можна просто «з’їсти» себе. Тому я знайшов свій «окоп» і вдало в ньому працюю.

Працюю над другим «кавотягом» та чекаю на перемогу

Якщо говорити про власну адаптацію, то думаю, що цей процес досі триває. Я вже отримав безліч пропозицій від своїх туристів, з якими разом ходив у походи або організовував відпочинок. Вони пропонують знову зібратися взимку, адже вже 16 чи 17 років поспіль я влаштовую щорічний зимовий «двіж» із лижами десь на засніжених схилах Карпат.

Проте я не знаю, чим зможу собі це дозволити цьогоріч. Мені здається, я досі не готовий повертатися до умовного довоєнного життя. Попри всю кількість прохань від друзів та знайомих. Я наче й усвідомлюю, що це соціально корисно, але наразі не можу ухвалити чіткого рішення. Хоча все може змінитися.

кавотяг

Та поки що в моїх найближчих планах запустити другий «кавотяг». Він вже сконструйований і чекає свого часу. Думаю, це станеться зовсім незабаром. Я навіть вже розмірковую над третім, але це вже точно не раніше зими. Побачимо, як будуть розгортатися події.

А ще я обов’язково повернусь додому. Я точно знаю, що перемога над російською навалою відбудеться. Це питання часу і, звісно, ціни цієї перемоги. Але вона точно за нами. Тому залишатися на заході країни після того, як над Херсонщиною знову піднімуть український прапор, я не планую. Навіть свій бізнес я зробив мобільним: аби він також міг поїхати додому.

Читайте також: «Я малюю, щоб люди не опускали руки». Художник з Донеччини влаштовує благодійні виставки на підтримку ЗСУ

Читати далі