Суспільство
«Червоні рюкзаки». Як створювали проєкт для підлітків, що розповідає про рідкісних тварин України
Майже 60 годин відзнятого матеріалу, два тижні подорожей півднем України, понад 50 людей в команді та 5 рідкісних тварин, які перебувають на межі зникнення. Це – новий Youtube-проєкт, в якому 12-річний Андрій та його пес Рес знайомлять підлітків із унікальними червонокнижними жителями Придунав’я, місцевою кухнею та традиціями. Перша подорож охопила Бессарабію, а вже весною команда планує вирушити до Карпат, аби почати роботу над другою частиною.
Анастасія Матешко
Режисерка та сценаристка «Червоних рюкзаків»
Ми новачки, і нам пощастило
Ідея проєкту виникла з життя. Якось ми вирушили до друзів, які живуть в Бессарабії. І коли побачили цю природу, тварин – дуже здивувалися. Чесно, навіть не уявляли, що в Україні мешкають такі види. Почали все це фотографувати, розповідати знайомим, друзям, поділилися цим зі Світланою, нашою продюсеркою.
Просто показували фото й розмовляли, і тут виникла ідея: давайте зробимо так, аби цю природу й цих тварин побачили якомога більше людей. Особливо ті, хто не здогадувався про таку флору й фауну в Україні. Тим більше під час карантину всі були дещо замкнені, почали мандрувати країною, відкривати нові місця. Тому ми вирішили поділитися власними враженням.
Вже під час підготовки виникла ідея зробити ведучим не лише Андрія, а й Рея. Адже він – представник тваринницького світу. Щоправда, коли почалися зйомки, виникла певна драматургія. Андрій – мандрівник і дослідник, йому все цікаво, він нічого не боїться: просто йде вперед повз болота та хащі. А Рей всього лякався, не міг плавати, боявся птахів, буйволів, усієї природи. І так вийшло, що представника цієї ж природи Андрію довелося інтегрувати в цей світ.
Читайте також: Врятувати Карпатського буйвола. Як працює перша та найбільша буйволина ферма на Закарпатті
Ми оптимісти, оскільки нічого про це не знали. Фактично новачки, а новачкам щастить. Напевно, якби ми почали готуватися зараз, то вже боялися б брати на себе такі зобов’язання. Не казали б, що нам вдасться сфотографувати диких тварин, дослідити невідомі місця. Взагалі, дитина – це завжди складно, тварина – також складно, а тут ще й дикі тварини! Люди по пів року фотополюють та мандрують, аби зафіксувати істот, яких ми вирішили відшукати за два тижні. І тут ми такі: «Поїдемо і знімемо!». І нам вдалося це зробити. Новачкам справді щастить.
Як мама – я дуже хвилювалася, як режисерка – була задоволена
Під час зйомок ми використовували дрони, і саме завдяки цьому вдалося зафільмувати червонокнижного білохвостого орлана та підсоколика. Там навіть орнітологи зраділи! Орлан – це взагалі величезний птах, і ми трохи налякали його дроном. Через це він покинув свою територію та залетів на місце, де гніздувався підсоколик. І вони почали битися між собою!
Ми стоїмо, спостерігаємо за цим, дрон завис над птахами, хтось навіть робив ставки, але, звісно, ми всі хвилювалися за птахів. І підсоколик переміг! Він прогнав уп’ятеро більшого орлана, який залетів на чужу територію. І підсоколик був правий. Потім ми всією командою вибачалися перед птахами, адже дрон – не найкорисніша річ для них.
Так само дрон налякав і тарпанів – диких коней. А ось щодо буйволів – вони б цей дрон і з’їли, напевно, якби він ще там повисів. Такі класні пофігісти! Але коли це стадо на нас побігло, ми не знали, що робити. Хапати Андрія, чи Рея, чи техніку. Вже уявляла, що будемо казати продюсерці. Вони просто біжать на нас, а Андрій – там, з ними! У мене, як у мами, серце калатало. Але як режисерка я була дуже задоволена.
Природа змінювала сценарій та дарувала несподіванки
Нам чимало допомогли наші нові друзі. Ми потоваришували з багатьма місцевими науковцями, команду супроводжувала представниця WWF, керівниця напрямку «вода» Інна Гоч. Також до нас долучилися Тетяна Балацька з острову Єрмаків, Іван Русєв з Тузлівських лиманів, Михайло Жмуд, який став нашим лінійним продюсером та допоміг налагоджувати всі знайомства. І ще багато спеціалістів та науковців! І всі ці люди щиро допомагали нам та вболівали, аби все вдалося. Нашій вдачі ми завдячуємо людям з величезним досвідом.
Я була здивована, але Рей прислухався до всіх! Ми витрачаємо години на заняття з кінологами, а це, виявляється, було зайвим. Просто підходить Іван Русєв, каже «Рей, ходімо!», і він йде. Такий слухняний, нікого не лякає, сам не лякається. А з Андрієм Русєв взагалі домовився разом відстежувати браконьєрів на території національного парку. Було захопливо, цікаво, складно і пізнавально. Вау-ефект супроводжував нас під час всіх зйомок.
Та були й невдачі: як ми і передбачали, лісового кота відзняти не вийшло. Його й профільні фахівці не завжди можуть побачити. Але ми це обіграли, розповіли про фотопастку, показали, як Андрій її встановлював. Це запрограмовані невдачі, адже ми діяли як дослідники. І в цьому є певний шарм. Глядач разом із нами відчуває процес. Та й сценарій скоріше був путівником місцями, які ми хотіли показати. А вже в цих місцях природа дарувала нам якісь справді несподівані речі.
Читайте також: Збираємося в гори. Шість українських виробників туристичного спорядження
Усі люблять пухнастих тварин, а як же рідкісні риби?
Як ми обирали, про яких тварин розповісти? Це буде напівжарт і напівправда. Світлана Рудюк, наша продюсерка, – кошатниця. І, звісно, котів люблять усі. Але ж ми обрали лісового кота! Його не кожен може побачити, він доволі небезпечний і рідкісний. І якщо найбільш розповсюдженою хатньою твариною у нас є кіт, то найменш поширеною на Придунав’ї також є він. Щоправда, лісовий. Тому вирішили почати з нього.
Звісно, не могли оминути увагою пеліканів. Я взагалі думала, що їх можна зустріти лише в Африці. А тут цілих два види. І вони неймовірно красиві! Це своєрідний символ Придунав’я, він там практично повсюди. І весь цей час перехоплює подих. Якоїсь миті ми вже думали: «Ну коли нам набридне знімати цих пеліканів?». Але так і не набридло. На них можна дивитися вічно.
А ще білуга. Знаєте, легко любити пухнастих тваринок, їх використовують як символіку, створюють символи, емблеми, збирають завдяки ним кошти. А риба таких теплих емоцій чомусь не викликає. Тому ми вирішили стати на захист білуги, створити окремий випуск. Відчули якийсь поклик, що маємо її захистити. Вона ж така цікава! Одна з найдавніших істот у світі, яка змогла пережити динозаврів, а тепер опинилися на межі зникнення. До речі, під час зйомок нам пощастило взяти участь у зарибленні і випустити до Дунаю 10 тисяч мальків стерляді – «родичів» білуги.
Цей проєкт – дивовижний досвід та маленьке диво. Бо власне захоплення невеликою подорожжю перетворилося на щось глобальне. І я вдячна, що доля обрала саме мене як інструмент, через який можна щось змінити, розповісти, показати іншим людям. Я лише провідник, і це дуже велика честь. І величезне свято – відчувати себе частинкою природи. Нам пощастило з класною командою, ми вийшли на дійсно планетарний масштаб. І від цього захоплює подих.
Андрій Матешко
Актор, екоактивіст, ведучий проєкту «Червоні рюкзаки»
Усе почалося із завдання в дитячому садку
Моє захоплення природою почалося ще з гербарію в дитсадку. Аби виконати «домашнє завдання», нам з мамою та бабусею довелося разом ходити та збирати листя. І тоді я почав його роздивлятися, вивчати природу, рослинність, цікавитися екологією.
Зйомки в проєкті «Червоні рюкзаки» стали для мене величезною відповідальністю, яка відчувалася практично щодня. Звісно, я розумів, який внесок в збереження природи можу зробити, і мені було від цього приємно. Але відповідальність перед глядачами справді була чималою.
До того ж зніматися було складно. Після кожного нового дня зйомок я приходив до номеру, сідав і думав: «Як же я виснажився». Але потім мої думки змінювалися. Я розумів, що це важливо й необхідно, це класна справа. І втома зникала. Я був готовий працювати й творити, був готовий на все.
Рей обирає диван, а не пригоди, але все одно долає власні лінощі
Домашня тварина мотивує тебе вийти на вулицю, відмовитися від гаджетів, цікавитися природою. І це те, чого я насправді прагну: аби кожна людина бодай трохи захопилася довкіллям та екоактивізмом. Наша країна поступово заповнюється хмарочосами, і зелених куточків з кущами та дерева стає все менше. Тому важливо цінувати природу, берегти екосередовище, в якому ми живемо.
Рей часто обирає диванчик замість пригод. Він трохи лінивий, постійно хоче додому, не демонструє якоїсь зацікавленості і навіть не любить плавати. Коли починається спека, всі сусідські собаки біжать до води, а Рей залишається на диванчику. Та попри це з ним справді цікаво. Я беру його з собою, і йому доводиться долати власні лінощі та любов до м’яких подушок.
Він став невід’ємною частиною нашої команди, нашим талісманом. Це лише на перший погляд він здається страшним і великим собакою. Але в душі він дитина, трохи смішна, але завжди – людяна. Інколи кажеш йому щось, повертаєшся, а він дивиться ніби людина. Рей вже давно став частиною нашої родини.
Удвох нам вдалося стати частиною програми, яка корисна для всіх: від школярів молодших класів до пенсіонерів. Я раджу подивитися всі п’ять випусків кожному. Це змінює уявлення про нашу країну та світ довкола.
Світлана Рудюк
Директорка компанії Dobranichfilm та продюсерка «Червоних рюкзаків»
«Червоні рюкзаки» об’єднали понад 50 людей
Проєкт став для нас викликом та дуже своєчасною історією. Якщо подібні програми ніхто не зніматиме, у нас залишається не так вже й багато шляхів. Варто говорити про природу. Просто й динамічно. Розуміти, що про такі речі слід розповідати з найменшого віку. Якщо ми не будемо оберігати довкілля, рано чи пізно ризикуємо зупинити своє існування на цій планеті. А переїхати на іншу – такої опції немає. Варто вже зараз щось робити. Саме тому «Червоні рюкзаки» – це велика відповідальність.
Відзнятий матеріал, напевно, варто рахувати годинами. Одна 15-хвилинна програма – це приблизно 5-6 годин запису. А оскільки працювали двоє операторів, то ці цифри можна помножити на два. Але це дало нам можливість монтувати більш динамічно, не втрачати важливі й цікаві моменти. Перед нами стояв виклик. Дитина-ведучий, собака, дика природа – це все було супер цікаво і супер відповідально.
А ще в нас була команда, де кожен одне одного міг підстрахувати. Якщо подивитися на титри з усіма учасниками (а це й оператори, монтажери, експерти, екоактивісти, науковці, постпродакшн тощо), здається, що цей барабан крутиться нескінченно. «Червоні рюкзаки» об’єднали разом понад 50 людей.
Читайте також: Український кінопроєкт про Тузлівські лимани здобув головний приз у Чехії
Зараз ми починаємо готуватися до нового сезону в Карпатах. Вже стартували перемовини з фондом WWF, шукаємо експертів, і сподіваємося, що навесні 2022 року будемо знімати другу частину. А взагалі наша мета – об’їхати всю країну, кожен регіон, а згодом – вийти за межі України.
Фото надані командою проєкту
Суспільство
Сьогодні, 19 березня українська мисткиня Ліна Котенко святкує свій 94-й День народження. За роки своєї творчості вона стала лауреаткою Шевченківської премії, Премії Антоновичів, Ордену Почесного легіону. У 1967 році разом з Павлом Тичиною та Іваном Драчем номінована на Нобелівську премію з літератури.
Добірку про Ліну Костенко підготувала редакція ШоТам.
16 років вірші поетеси знаходились під забороною
У травні 1966 року в Спілці письменників відбулася традиційна церемонія таврування “національних відщепенців”. Ліна Костенко виступила відкрито на підтримку Івана Світличного, Опанаса Заливахи, Михайла Косіва, Михайла та Богдана Горинів, отримавши купу оплесків. Після того, як її лист в захист Чорновола в 1968 році не було надруковано в газеті “Літературна Україна”, її ім’я зникло з преси на багато років. Понад шістнадцяти років поетеса працювала “в стіл”.
У Ліни Костенко було тавро дочки “ворога народу”
У 1936 році батька Ліни Костенко засудили на десять років концтаборів. Після оголошення вироку Василь Костенко сказав суддям: “Вашим червоним прапором тільки биків лякати”. Ця безстрашність і справжня людська гідність пізніше передалися його дочці.
Рух шістдесятників
Ліна Костенко виявила нетерпимість до несправедливості, відчуття власної гідності та непохитний характер, що спонукали її стати активною учасницею руху шістдесятників. У 1965 році поетеса, разом з кінорежисером Сергієм Параджановим, поетом Іваном Драчем, авіаконструктором Олегом Антоновим та іншими діячами, надіслала до влади лист-протест проти арештів української інтелігенції та вимагала проведення публічних розглядів судових справ.
Читати також: Режисер у 16. Підліток з Прикарпаття зняв фільм про українських добровольців
Вихід з заборони
З початку 90-х років зацікавленість творчістю Ліни Костенко почала зростати, виходячи з-під заборон. У 2000 році, як повідомили в Українському інституті національної пам’яті, президент України Леонід Кучма нагородив поетесу орденом Ярослава Мудрого V ступеня. Однак Ліна Василівна відмовилася йти на церемонію нагородження, промовивши крилату фразу: “Політичної біжутерії не ношу”.
Повномасштабна війна
Ліна Костенко зустріла початок широкомасштабної війни в Києві у знаменитому будинку на вулиці Олеся Гончара 52, що також відомий як “письменницький”. Цей будинок отримав свою назву через те, що 40 років тому в ньому мешкали виключно письменники. Його збудували на кошти літературного фонду у формі розгорнутої книги ще на початку 80-х років 20 століття.
“Уявіть собі, я писала. Розумієте, я ж належу до покоління, яке пережило Другу світову війну, і мені оці бомби о 4 ранку, вони мені звичні. З мого дитинства. А тепер, знову почула ті самі бомби, тільки страшніші”, – розповідає Ліна Костенко.
Влітку 2022 року посол Франції в Україні Етьєн де Понсен нагородив Ліну Костенко орденом Почесного легіону в Києві. Тоді вона присвятила цю нагороду всім українським воїнам зі словами: “Вони – наш найпотужніший легіон”.
Нагадаємо, як перетворили закинутий хутір на картинку з Pinterest: історія подружжя, яке зробило “дизайнерський ремонт” у сторічній хатині.
Цитати Ліни Костенко про Україну, мову, війну та росію
- “А ви думали, що Україна так просто. Україна — це супер. Україна — це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни”
- “У кожної нації свої хвороби. У Росії – невиліковна”
- “Коли в людини є народ, тоді вона уже людина“
- “Доля не усміхається рабам“
- “Вічна парадигма історії: за свободу борються одні, а до влади приходять інші“
Фото: Освіторія
Суспільство
Завершено прокат фільму “Уроки толерантності”. Стрічка вийшла на великі екрани 14 лютого була на екранах 4 тижні. Загальні касові збори склали 1 742 732 грн, а кількість проданих квитків сягнула 11 447.
Про це повідовляє ДержКіно.
Про кінострічку
Фільм створено за мотивами п’єси Ігоря Білиця “Гей-парад”. У центрі сюжету пересічна українська родина, яка аби дати раду фінансовій скруті, погодилася стати учасниками програми з євроінтеграції “Уроки толерантності”.
Читати також: Фільм “Бачення метелика” зʼявився на Takflix
За її умовами, вони мають на певний час оселити у себе вдома ЛГБТ-представника та активіста. Тепер родина вимушена боротись із власною гомофобією та неприйняттям інакшості. Але серед усіх інших викликів, їх також хвилює те, що скажуть сусіди.
Фільм створений за підтримки Державного агенства України з питань кіно, SOLAR MEDIA Entertainment.
Нагадаємо, що Дія.Engine номінована на міжнародний конкурс: як проголосувати.
Також ми повідомляли, що “Це крафт” відкрив реєстрацію на грантовий конкурс.
Суспільство
Кінострічку можна переглянути в онлайн-кінотеатрі з 18 березня 2024 року. Стрічка розповідає про українську аеророзвідницю Лілію з позивним “Метелик”, яку визволяють із російського полону. Її чекають рідні, друзі, побратими й коханий. Але нове життя приносить нові виклики.
Про це повідомляє ДержКіно.
Про фільм
Головну роль зіграла акторка Маргарита Бурковська. Також у фільмі з’явилися Наталка Ворожбит, Любомир Валівоць, Мирослава Витриховська-Макар. Сценарій написали режисер Максим Наконечний й Ірина Цілик.
Читати також: Читати про минуле, щоб творити майбутнє. Сім книжок про історію України, які зрозуміє кожен
Щоб історія була реалістичною, команда фільму спілкувалася з військовослужбовцями й проходила військовий вишкіл першої домедичної допомоги. Підготовка до фільму та зйомки тривали понад чотирьох років.
Режисер стрічки – одесит, Максим Наконечний.
Премʼєра та нагороди
Перший показ “Бачення метелика” відбувся на Каннському фестивалі в програмі “Особливий погляд”. Стрічка також отримала нагороду як найкращий український повнометражний фільм на Одеському міжнародному кінофестивалі.
10% із кожного квитка Takflix передаватиме “Жіночому Ветеранському Руху”, а 50% – творцям кіно.
Нагадаємо, що варто подивитися: фільми про війну і не тільки, які Україна висувала на “Оскар”.