Суспільство
«Червоні рюкзаки». Як створювали проєкт для підлітків, що розповідає про рідкісних тварин України
Майже 60 годин відзнятого матеріалу, два тижні подорожей півднем України, понад 50 людей в команді та 5 рідкісних тварин, які перебувають на межі зникнення. Це – новий Youtube-проєкт, в якому 12-річний Андрій та його пес Рес знайомлять підлітків із унікальними червонокнижними жителями Придунав’я, місцевою кухнею та традиціями. Перша подорож охопила Бессарабію, а вже весною команда планує вирушити до Карпат, аби почати роботу над другою частиною.
Анастасія Матешко
Режисерка та сценаристка «Червоних рюкзаків»
Ми новачки, і нам пощастило
Ідея проєкту виникла з життя. Якось ми вирушили до друзів, які живуть в Бессарабії. І коли побачили цю природу, тварин – дуже здивувалися. Чесно, навіть не уявляли, що в Україні мешкають такі види. Почали все це фотографувати, розповідати знайомим, друзям, поділилися цим зі Світланою, нашою продюсеркою.
Просто показували фото й розмовляли, і тут виникла ідея: давайте зробимо так, аби цю природу й цих тварин побачили якомога більше людей. Особливо ті, хто не здогадувався про таку флору й фауну в Україні. Тим більше під час карантину всі були дещо замкнені, почали мандрувати країною, відкривати нові місця. Тому ми вирішили поділитися власними враженням.
Вже під час підготовки виникла ідея зробити ведучим не лише Андрія, а й Рея. Адже він – представник тваринницького світу. Щоправда, коли почалися зйомки, виникла певна драматургія. Андрій – мандрівник і дослідник, йому все цікаво, він нічого не боїться: просто йде вперед повз болота та хащі. А Рей всього лякався, не міг плавати, боявся птахів, буйволів, усієї природи. І так вийшло, що представника цієї ж природи Андрію довелося інтегрувати в цей світ.
Читайте також: Врятувати Карпатського буйвола. Як працює перша та найбільша буйволина ферма на Закарпатті
Ми оптимісти, оскільки нічого про це не знали. Фактично новачки, а новачкам щастить. Напевно, якби ми почали готуватися зараз, то вже боялися б брати на себе такі зобов’язання. Не казали б, що нам вдасться сфотографувати диких тварин, дослідити невідомі місця. Взагалі, дитина – це завжди складно, тварина – також складно, а тут ще й дикі тварини! Люди по пів року фотополюють та мандрують, аби зафіксувати істот, яких ми вирішили відшукати за два тижні. І тут ми такі: «Поїдемо і знімемо!». І нам вдалося це зробити. Новачкам справді щастить.
Як мама – я дуже хвилювалася, як режисерка – була задоволена
Під час зйомок ми використовували дрони, і саме завдяки цьому вдалося зафільмувати червонокнижного білохвостого орлана та підсоколика. Там навіть орнітологи зраділи! Орлан – це взагалі величезний птах, і ми трохи налякали його дроном. Через це він покинув свою територію та залетів на місце, де гніздувався підсоколик. І вони почали битися між собою!
Ми стоїмо, спостерігаємо за цим, дрон завис над птахами, хтось навіть робив ставки, але, звісно, ми всі хвилювалися за птахів. І підсоколик переміг! Він прогнав уп’ятеро більшого орлана, який залетів на чужу територію. І підсоколик був правий. Потім ми всією командою вибачалися перед птахами, адже дрон – не найкорисніша річ для них.
Так само дрон налякав і тарпанів – диких коней. А ось щодо буйволів – вони б цей дрон і з’їли, напевно, якби він ще там повисів. Такі класні пофігісти! Але коли це стадо на нас побігло, ми не знали, що робити. Хапати Андрія, чи Рея, чи техніку. Вже уявляла, що будемо казати продюсерці. Вони просто біжать на нас, а Андрій – там, з ними! У мене, як у мами, серце калатало. Але як режисерка я була дуже задоволена.
Природа змінювала сценарій та дарувала несподіванки
Нам чимало допомогли наші нові друзі. Ми потоваришували з багатьма місцевими науковцями, команду супроводжувала представниця WWF, керівниця напрямку «вода» Інна Гоч. Також до нас долучилися Тетяна Балацька з острову Єрмаків, Іван Русєв з Тузлівських лиманів, Михайло Жмуд, який став нашим лінійним продюсером та допоміг налагоджувати всі знайомства. І ще багато спеціалістів та науковців! І всі ці люди щиро допомагали нам та вболівали, аби все вдалося. Нашій вдачі ми завдячуємо людям з величезним досвідом.
Я була здивована, але Рей прислухався до всіх! Ми витрачаємо години на заняття з кінологами, а це, виявляється, було зайвим. Просто підходить Іван Русєв, каже «Рей, ходімо!», і він йде. Такий слухняний, нікого не лякає, сам не лякається. А з Андрієм Русєв взагалі домовився разом відстежувати браконьєрів на території національного парку. Було захопливо, цікаво, складно і пізнавально. Вау-ефект супроводжував нас під час всіх зйомок.
Та були й невдачі: як ми і передбачали, лісового кота відзняти не вийшло. Його й профільні фахівці не завжди можуть побачити. Але ми це обіграли, розповіли про фотопастку, показали, як Андрій її встановлював. Це запрограмовані невдачі, адже ми діяли як дослідники. І в цьому є певний шарм. Глядач разом із нами відчуває процес. Та й сценарій скоріше був путівником місцями, які ми хотіли показати. А вже в цих місцях природа дарувала нам якісь справді несподівані речі.
Читайте також: Збираємося в гори. Шість українських виробників туристичного спорядження
Усі люблять пухнастих тварин, а як же рідкісні риби?
Як ми обирали, про яких тварин розповісти? Це буде напівжарт і напівправда. Світлана Рудюк, наша продюсерка, – кошатниця. І, звісно, котів люблять усі. Але ж ми обрали лісового кота! Його не кожен може побачити, він доволі небезпечний і рідкісний. І якщо найбільш розповсюдженою хатньою твариною у нас є кіт, то найменш поширеною на Придунав’ї також є він. Щоправда, лісовий. Тому вирішили почати з нього.
Звісно, не могли оминути увагою пеліканів. Я взагалі думала, що їх можна зустріти лише в Африці. А тут цілих два види. І вони неймовірно красиві! Це своєрідний символ Придунав’я, він там практично повсюди. І весь цей час перехоплює подих. Якоїсь миті ми вже думали: «Ну коли нам набридне знімати цих пеліканів?». Але так і не набридло. На них можна дивитися вічно.
А ще білуга. Знаєте, легко любити пухнастих тваринок, їх використовують як символіку, створюють символи, емблеми, збирають завдяки ним кошти. А риба таких теплих емоцій чомусь не викликає. Тому ми вирішили стати на захист білуги, створити окремий випуск. Відчули якийсь поклик, що маємо її захистити. Вона ж така цікава! Одна з найдавніших істот у світі, яка змогла пережити динозаврів, а тепер опинилися на межі зникнення. До речі, під час зйомок нам пощастило взяти участь у зарибленні і випустити до Дунаю 10 тисяч мальків стерляді – «родичів» білуги.
Цей проєкт – дивовижний досвід та маленьке диво. Бо власне захоплення невеликою подорожжю перетворилося на щось глобальне. І я вдячна, що доля обрала саме мене як інструмент, через який можна щось змінити, розповісти, показати іншим людям. Я лише провідник, і це дуже велика честь. І величезне свято – відчувати себе частинкою природи. Нам пощастило з класною командою, ми вийшли на дійсно планетарний масштаб. І від цього захоплює подих.
Андрій Матешко
Актор, екоактивіст, ведучий проєкту «Червоні рюкзаки»
Усе почалося із завдання в дитячому садку
Моє захоплення природою почалося ще з гербарію в дитсадку. Аби виконати «домашнє завдання», нам з мамою та бабусею довелося разом ходити та збирати листя. І тоді я почав його роздивлятися, вивчати природу, рослинність, цікавитися екологією.
Зйомки в проєкті «Червоні рюкзаки» стали для мене величезною відповідальністю, яка відчувалася практично щодня. Звісно, я розумів, який внесок в збереження природи можу зробити, і мені було від цього приємно. Але відповідальність перед глядачами справді була чималою.
До того ж зніматися було складно. Після кожного нового дня зйомок я приходив до номеру, сідав і думав: «Як же я виснажився». Але потім мої думки змінювалися. Я розумів, що це важливо й необхідно, це класна справа. І втома зникала. Я був готовий працювати й творити, був готовий на все.
Рей обирає диван, а не пригоди, але все одно долає власні лінощі
Домашня тварина мотивує тебе вийти на вулицю, відмовитися від гаджетів, цікавитися природою. І це те, чого я насправді прагну: аби кожна людина бодай трохи захопилася довкіллям та екоактивізмом. Наша країна поступово заповнюється хмарочосами, і зелених куточків з кущами та дерева стає все менше. Тому важливо цінувати природу, берегти екосередовище, в якому ми живемо.
Рей часто обирає диванчик замість пригод. Він трохи лінивий, постійно хоче додому, не демонструє якоїсь зацікавленості і навіть не любить плавати. Коли починається спека, всі сусідські собаки біжать до води, а Рей залишається на диванчику. Та попри це з ним справді цікаво. Я беру його з собою, і йому доводиться долати власні лінощі та любов до м’яких подушок.
Він став невід’ємною частиною нашої команди, нашим талісманом. Це лише на перший погляд він здається страшним і великим собакою. Але в душі він дитина, трохи смішна, але завжди – людяна. Інколи кажеш йому щось, повертаєшся, а він дивиться ніби людина. Рей вже давно став частиною нашої родини.
Удвох нам вдалося стати частиною програми, яка корисна для всіх: від школярів молодших класів до пенсіонерів. Я раджу подивитися всі п’ять випусків кожному. Це змінює уявлення про нашу країну та світ довкола.
Світлана Рудюк
Директорка компанії Dobranichfilm та продюсерка «Червоних рюкзаків»
«Червоні рюкзаки» об’єднали понад 50 людей
Проєкт став для нас викликом та дуже своєчасною історією. Якщо подібні програми ніхто не зніматиме, у нас залишається не так вже й багато шляхів. Варто говорити про природу. Просто й динамічно. Розуміти, що про такі речі слід розповідати з найменшого віку. Якщо ми не будемо оберігати довкілля, рано чи пізно ризикуємо зупинити своє існування на цій планеті. А переїхати на іншу – такої опції немає. Варто вже зараз щось робити. Саме тому «Червоні рюкзаки» – це велика відповідальність.
Відзнятий матеріал, напевно, варто рахувати годинами. Одна 15-хвилинна програма – це приблизно 5-6 годин запису. А оскільки працювали двоє операторів, то ці цифри можна помножити на два. Але це дало нам можливість монтувати більш динамічно, не втрачати важливі й цікаві моменти. Перед нами стояв виклик. Дитина-ведучий, собака, дика природа – це все було супер цікаво і супер відповідально.
А ще в нас була команда, де кожен одне одного міг підстрахувати. Якщо подивитися на титри з усіма учасниками (а це й оператори, монтажери, експерти, екоактивісти, науковці, постпродакшн тощо), здається, що цей барабан крутиться нескінченно. «Червоні рюкзаки» об’єднали разом понад 50 людей.
Читайте також: Український кінопроєкт про Тузлівські лимани здобув головний приз у Чехії
Зараз ми починаємо готуватися до нового сезону в Карпатах. Вже стартували перемовини з фондом WWF, шукаємо експертів, і сподіваємося, що навесні 2022 року будемо знімати другу частину. А взагалі наша мета – об’їхати всю країну, кожен регіон, а згодом – вийти за межі України.
Фото надані командою проєкту
Суспільство
Ми прагнемо надихнути прикладом, аби інші підприємці долучалися до цієї державної програми.
Щоб допомагати дітям і дорослим з інвалідністю, Юлія Шевченко здобула фахерготерапевтки. Для обстеження пацієнтів вона мусила просити допомоги в колег, адже має порушення зору. Та завдяки державній програмі компенсації лікарня облаштувала для Юлії зручне робоче місце, і тепер вона може самостійно заповнювати документацію та проводити огляди.
Прагнула допомагати й дітям, і дорослим
Юлія Шевченко працювала вчителькою української мови у школі для дітей з порушеннями зору. Прагнула допомагати вихованцям, бо сама з дитинства мала діагноз «катаракта», тож її очі розрізняли лише світло. Згодом Юлія вирішила змінити свій фах і пішла навчатися на ерготерапевтку, аби працювати ще й із дорослими. Втім, впоратися без допомоги колег Юлія не могла — вони заповнювали документацію та читали довідки, які приносили пацієнти.
Згодом фахівчині запропонували роботу в реабілітаційному центрі обласної психоневрологічної лікарні — його відкрили у 2023 році, адже все більше людей потребували відновлення в зв’язку з повномасштабною війною. Пошук реабілітологів, які взялися б за «тяжких» пацієнтів, став для директорки закладу Софії Кучерук непростим завданням:
«Дефіцит кадрів фахівців з реабілітації був і є по всій Україні, тому що таких фахівців дуже мало хто раніше готував. А Юля — фахівчиня з ерготерапії. Ми з нею поспілкувалися, побачили її в роботі й зрозуміли, що це саме та фахівчиня, яка нам потрібна. Тож до нас звернувся з пропозицією Центр зайнятості, який розповів нам про державну програму для оснащення робочого місця».
Від робочого місця залежить, як працівники можуть надавати допомогу пацієнтам
Так Софія вирішила купити для Юлії світлодіодну панель, обладнання для оцінки рухливості рук, комп’ютер і тактильну тростину. Ерготерапевтка пояснює:
«Тростина допомагає мені виходити з пацієнтами за межі відділення. Комп’ютер дозволяє самостійно вести документацію. Також адаптували світло, оскільки в мене є світловідчуття, а тут дуже багато пацієнтів, які погано рухаються, щоб я їх не збила — при яскравому освітленні я їх бачу, як тіні. Ще для мене придбали тест ARAT, і це дозволяє мені самостійно оцінювати функціональність пацієнтів, зокрема їхніх верхніх кінцівок».
У лікарню також нещодавно взяли на роботу працівника на кріслі колісному, тож додатково встановили для нього підйомник. Загалом облаштування робочих місць для двох співробітників коштувало медзакладу 200 000 грн. Та директорка оформила компенсацію через Службу зайнятості, й закладу повернули ці гроші.
«Ми думаємо про те, як облаштувати працівникам комфортне робоче місце, адже від цього залежить, яку допомогу та як вони зможуть надавати пацієнтам. Тим, що ми закупили, користуються не лише наші співробітники, а й пацієнти. За допомогою тростини Юля навчає тих, хто має проблеми з зором, як необхідно рухатися», — розповідає Софія Кучерук.
Тож тепер Юлія допомагає пацієнтам відновити рухливість, аби ті самі могли взутися чи приготувати їжу:
«Нове обладнання дозволяє мені самостійно оцінити пацієнта й менше смикати колег із проханнями про допомогу. Я є мотиваторкою для своїх пацієнтів, оскільки вони бачать, що я працюю, і в них є можливості для полегшення та покращення свого стану».
Інформаційна кампанія щодо державної програми компенсації за облаштування робочих місць для людей з інвалідністю реалізується Програмою розвитку Організації Обʼєднаних Націй (ПРООН) в рамках проєкту «Протимінна діяльність в Україні» на запит Міністерства економіки України за участі Державної служби зайнятості та за фінансової підтримки Уряду Республіки Корея.
Менторка реабілітаційного центру UNBROKEN Вікторія Хемич і протезистка Оксана Лехняк прибули до Канн, щоб підтримати українську команду творчого об’єднання TABOR під час прем’єри документальної стрічки «Мілітантропос».
Про це повідомляють UNBROKEN і Hromadske.
Стрічка розповідає про вплив війни на повсякденне життя українців, трансформацію суспільства та адаптацію до нової реальності.
Під час премʼєри Вікторія Хемич — колишня пацієнтка UNBROKEN, яка втратила ногу внаслідок російського обстрілу і нині працює менторкою, — зʼявилася на червоній доріжці фестивалю.
Читайте також: Анджеліна Джолі на гала-вечорі в Каннах згадала українську письменницю Вікторію Амеліну
«Коли ми дивилися фільм, то, хоч і були в Каннах, а відчували себе неначе вдома — в Україні. Адже у “Мілітантропосі” передано все те, чим ми живемо вже понад три останні роки. Фільм надзвичайно гарно знятий. Це біль і краса водночас. Стрічка викликає сильні емоції, сльози та мурахи. Все, що показано на екрані — до болю знайоме. Це чесно, пронизливо і максимально правдиво», — поділилася Вікторія.
Фото: інстаграм UNBROKEN
Нагадуємо, що Ахтем Сеітаблаєв презентував у Каннах тизер шпигунської драми «ГУР: Код «Сікора».
Фото обкладинки: Hromadske
Сьогодні додому повернулися ще 307 українських захисників у межах масштабного обміну полоненими у форматі 1000 на 1000, про який домовилися в Туреччині.
Про це повідомив Президент України Володимир Зеленський.
Так за два дні обміняли вже 697 наших воїнів. Обмін продовжиться і завтра.
Серед звільнених — військові ДШВ, СБС, Військово-Морських Сил, Сил ТрО, а також Державної прикордонної служби та Національної гвардії України. З окремих підрозділів і військових частин полонених вдалося визволити вперше.
В Головному управлінні розвідки також зазначили, що додому зокрема повернулися 27 захисників Маріуполя.
Читайте також: «Не зрозумів, чому я плачу»: жінка з Павлограда вперше побачила чоловіка після трьох років полону
«Дякую всім, хто залучений до процесу обміну, хто цілодобово працює. Наша мета – повернути кожного й кожну з російської неволі. Продовжуємо нашу взаємодію з партнерами, щоб це стало можливим», — наголосив Президент.
Нагадуємо, що перші 390 українців вдома в межах обміну 1000 на 1000 (ФОТО)
Фото: Володимир Зеленський
