Суспільство
«А хто мені скаже, що я не можу?». Історія волонтерки з «кришталевістю» кісток, яка йде проти законів фізики
Усі навколо казали, що вона порушує закони фізики та робить неможливе. Ольга Пометун народилася з «кришталевістю» кісток і через травму в дитинстві перестала рости, та це не завадило їй самостійно водити авто й навчитися плавати. Ольга потрапила до Книги рекордів України — там про неї вже дві згадки.
Зламати жінку, яка себе не вважає «залізною леді», не змогла навіть війна. Три дні шоку, а далі – місяці волонтерства. Ольга очолила благодійний фонд, який у Камʼянському вже допоміг тисячам родин і регулярно підтримує військові підрозділи.
Не знайшла себе в «паперовій» роботі
Я народилася з «кришталевістю» кісток. Так кажуть про вроджену крихкість, коли кістки дуже легко ламаються — один необережний рух може обернутися (і в мене часто так було) переломом. Звісно, я вже переросла це й нині не така «крихка», як у дитинстві, але все ж не стала «залізною леді» — маю першу групу інвалідності.
Зараз мені 37, і я — керівниця благодійного фонду «Об’єднані Добром» у місті Камʼянське Дніпропетровської області. Маю економічну освіту, за фахом — бухгалтерка. Після закінчення навчання приблизно рік я працювала за спеціальністю, але зрозуміла, що це не моє — постійна робота з паперами була не тим, що треба. Я хотіла спілкування з людьми, тому змінила сферу діяльності й наступні 10 років працювала майстринею манікюру.
Я не шкодую про те, що маю економічну освіту, тому що вона дуже багато разів мені допомагала. Також це можливість працювати в держструктурах. Гадаю, все в моєму житті відбувається так, як і має бути.
Першу гору здолала
Моє життя — це суцільне море: хвиля, яка то підіймається, то опускається. Я люблю ці моменти підйому. Одним з таких, мабуть, був той, що до 30 років я заробила собі на авто й у 28 років сіла за кермо власної машини.
Тоді, знаєте, це взагалі було дуже тяжко в нашій країні. Жінка за кермом — це вже був якийсь нонсенс, а жінка з інвалідністю за кермом — це вважалося за якісь надзвичайні речі. Держслужбовці, памʼятаю, питали: «А хто тобі сказав, що ти можеш водити машину?». Та я не здавалась: «А хто мені скаже, що я не можу?».
Машина дещо обладнана під мої потреби, але за пʼять хвилин може перетворитися на звичайну. І я на ній — упевнена водійка. Памʼятаю, коли розповіла кумі, що я вже їжджу, вона запитала: «Олю, а що далі?».
Друга гора піддалася теж
А далі було плавання. Працювати майстринею манікюру по 10 годин на добу було складно, особливо для спини. Я запитала в лікаря, що може мені допомогти, окрім масажів, і він порадив спробувати плавання. Я не вміла, але він сказав: «То навчись!». І я подумала: «Так, а дійсно, що тут складного? Машину ж воджу. Я все можу, я така ж як усі».
Це знову був випадок, коли в мене не вірили, але в себе повірила я. Але, чесно кажучи, очікувала, що буде легше. Проблема була в тому, що людина повинна триматися на воді, а я тонула через особливості тіла. Це були серйозні випробування в моєму житті. Після пʼяти років тренувань я таки попливла.
Це було щось неймовірне. Фахівці казали, що я «порушую закони фізики», що «це неможливо». Мої досягнення відзначили — я потрапила до Книги рекордів України з позначками «плавання попри закони фізики» та «найспортивніша «кришталева» жінка України».
Я думала над тим, аби зайнятися плаванням професійно, брати участь у змаганнях. Але моє тіло все ж мені не дозволило. Коли до змагань залишалося півтора місяці, я впала, і в мене був тяжкий перелом. Надалі від ідеї змагань я відмовилась.
У той період я написала мотиваційну книгу «Відкрий себе для життя». Її надрукували тиражем у дві тисячі примірників, з яких півтори тисячі вже придбали. У книзі описана моя історія та поради психолога, як «відкрити себе з різних боків».
«Скоріше оговтуйся від війни, бо багато роботи»
Вторгнення росії стало для мене шоком. Я розуміла, що людство ще не прийшло до розуміння цінності життя, і що є економічні, бактеріологічні, вірусні війни. Але те, що можуть «піти» танки, і скидатися бомби на людей, для мене було поза зоною уяви. Перші дні я пробула на заспокійливих у якомусь дивному стані.
Через три дні мені зателефонував знайомий і запитав, як я почуваюся. «Не знаю», — відповіла чесно. І він каже: «То давай опритомній, бо дуже багато роботи». Наступні місяці три волонтерського життя я погано памʼятаю: я прокидалася з телефоном у руках і засинала з ним же.
Був кумедний випадок, коли мені зателефонувала подруга й запитала, чи піду я в неділю святити вербу. Я дуже здивувалась і кажу: «Та яка верба? Її святять за тиждень до Великодня. Де той Великдень? Нескоро ще». І подруга відповідає: «Ну так, то сьогодні п’ятниця, у неділю «верба», а за тиждень Великдень, Олю». І я розумію, що вже закінчується квітень, але я досі живу десь там, у лютому…
Крізь нас пройшли тисячі родин
Благодійний фонд «Об’єднані Добром» офіційно народився у квітні 2022 року. Це було потрібно, щоб мати юридичну можливість робити різні запити на допомогу, тому що звернень було дуже багато.
Нині в команді семеро людей (усі переселенці) плюс ті, хто допомагає матеріально — бізнесмени, меценати. Я займаюся більше адміністративною роботою: керую, що куди розподілити, подаюся на гранти, спілкуюся з військовими.
З початку вторгнення в нашому місті були тисячі переселенців: з Херсонщини, Запоріжжя, Харківщини, Донецької та Луганської областей. А ще наше місто було транзитним для переселенців, які їхали за кордон. Потрібно було для людей зібрати гуманітарний набір, розмістити когось на ніч, знайти ліки, кудись супроводити.
У вересні я підбила статистику того, що ми зробили за цей період. Зʼясувалося, що ми допомогли вже більш ніж 10 тисячам родин. Я собі думала, що було десь 2-3 тисячі, тому була трохи шокована. Питала команду: «Це все ми зробили? Коли ж ми встигли?».
Допомогу військовим порахувати неможливо. Якнайкраще це відображає кількість різних подарунків у нас на складі. Військові залишають нам різні шеврони, гільзи, прапори. Ми працюємо з 5-7 підрозділами, яким допомагаємо, закриваючи їхні запити. Приміром, бійці приїжджають і кажуть: «Нам потрібна суха їжа, ми будемо йти на завдання». І ми швиденько знаходимо.
Очі сяяли, а я ж просто запамʼятала імʼя
Мені дуже складно втримати емоції, коли люди, які приходять за пакунком продуктів, вдячні так, наче ми дали їм нове житло. Памʼятаю, колись до нас прийшов дідусь, який сказав: «Не хочу вам жалітися, але…» й розповів свою історію евакуації та життя по підвалах. Він просив допомогу для дружини в лікарні. Ми тоді переважно допомогу надавали людям, які писали в Telegram, бо продзвонювання відбирало багато часу. Але цьому дідусю з кнопковим телефоном ми пообіцяли зателефонувати, щойно в нас буде те, що йому потрібно.
Через кілька днів нам привезли продукти та засоби гігієни. Ну, ми одразу йому й подзвонили. Він прийшов, і я кажу: «Ось, Василю Васильовичу, будь ласка». Як же він тоді здивувався, що ми запамʼятали його імʼя — був такий втішений.
За 5-6 місяців я зустріла цього дідуся в місті. Він привітався (теж запамʼятав, як мене звуть), похизувався новеньким смартфоном, і що він тепер теж є в нашій групі в Telegram. Згодом ще кілька разів ми перетиналися з різних питань, як-от оформлення документів чи матеріальна допомога. А на Великдень Василь Васильович приніс нам паску, яку спекла його жінка. Мені дуже незручно в такі моменти, але ж як я могла йому відмовити? Це було, як кажуть, «від душі».
Бувають складнощі, але дещо тримає на плаву
Мене зараз часто питають, що я буду робити після війни. Я не знаю. Я точно залишусь у Камʼянському, бо раніше хотіла переїхати до Дніпра чи Києва, але з початком війни полюбила своє маленьке місто, зрозуміла його цінність. Я хочу його розвивати і приносити користь людям тут.
Інколи бувають моменти, коли мені здається, що в мене йде земля з-під ніг, і що все, крах, нічого не виходить. Буває, картаю себе за якісь рішення. Але життя мене навчило, що за якийсь час я точно собі подякую, що тоді зробила саме так, і все вийшло набагато краще, ніж могло б бути.
Я дуже люблю життя — у ньому є стільки класного, цікавого, веселого, теплого, смачного! Я люблю свою родину, свій дім, свій колектив. Мабуть, саме це додає мені сил рухатися далі.
У перші дні повномасштабної війни ми, українці, показали, що є дуже могутніми, добрими. У наших генах настільки багато мудрості, любові та сили, що ми змогли витримати ось ту орду, яка прийшла на нашу землю. Я б дуже хотіла, щоб ми змогли це в собі зберегти, перемогли й далі продовжили втілювали це в мирному житті. Наша сила допомагатиме нам зростати. Якщо захочемо, ми це зробимо — і відбудуємо, і вийдемо на дуже гарний рівень життя, але це залежить від усіх нас.
Випробуйте себе в знанні історії Києва: на кожній сторінці — старовинна фотографія та факт про конкретне місце, а на звороті — його сучасний вигляд і відповідь.
Дізнайтеся разом з ШоТам, наскільки добре ви знаєте столицю та її еволюцію крізь час.
Під час археологічних досліджень цієї вулиці виявили систему підземних тунелів і катакомб. Ці ходи використовували в різні періоди історії міста, наприклад, під час Другої світової війни.
Клацніть, щоб перевернути
Це місце розташоване між сімома вулицями, а влітку по вечорах тут відбувається шоу світломузичних фонтанів.
Клацніть, щоб перевернути
До 1500-річчя Києва цю памʼятку реконструювали, хоча точний вигляд оригінальної споруди залишався невідомим.
Клацніть, щоб перевернути
З кінця 18 століття на цій площі проводили відомі ярмарки, на яких збиралися купці з усієї Європи.
Клацніть, щоб перевернути
На початку 20 століття ця будівля слугувала місцем проведення балів, концертів і театральних вистав для київської еліти.
Клацніть, щоб перевернути
У 2015 році під час розкопок на цій площі археологи знайшли цілу вулицю часів Київської Русі та стародавні артефакти.
Клацніть, щоб перевернути
До 2001 року через цю площу, яка була важливим пересадковим пунктом у міській транспортній мережі, проходила трамвайна лінія.
Клацніть, щоб перевернути
Share:
28 березня в Києві відбулася презентація дослідження «Жінки у війні: мотивації залишатися та причини виїжджати», під час якої експерти проаналізували, що спонукає українок залишатися в країні, попри війну, а що може змусити їх вирішити переїхати за кордон.
ШоТам відвідали презентацію та готові поділитися з вами результатами.
Про опитування
З 23 по 30 січня 2025 року Центр економічної стратегії спільно з American University Kyiv провів опитування серед жінок віком від 18 до 60 років, які живуть в Україні (за винятком тимчасово окупованих територій). Також експерти опитали українок, які після початку повномасштабної війни виїхали за кордон. У дослідженні взяли участь 2018 респонденток.
Як війна вплинула на переселення жінок
- 39% українок були змушені залишити свої домівки; з них 53% вже повернулися.
- 69% переміщених жінок залишалися в межах України, 24% виїхали за кордон, а 7% поєднували обидва варіанти.
- Більшість переміщень були тривалими: 39% опитуваних перебували поза домом понад рік.
Мотивація залишатися в Україні
Згідно з дослідженням, для 79% опитаних є важливим залишатися в Україні, 15% не визначилися з відповіддю, а 6% не вважають це принциповим.
Що повпливало на таке рішення:
- вік і соціальний статус: старші жінки частіше обирають залишатися;
- фінансовий стан: люди з вищими доходами менш схильні до еміграції;
- власність житла: наявність власного житла підвищує бажання залишитися;
- мова спілкування: україномовні громадянки частіше обирали залишитися.
На відміну від попередніх досліджень, нині жінки з вищими доходами менш схильні до виїзду.
«Так само окремо в нас була категорія підприємиць, тобто власниць своєї справи. Вони, в принципі, не хочуть виїжджати з України, хочуть залишатися тут», — відзначила заступниця директора Інституту поведінкових досліджень Наталя Заїка.
Всупереч очікуванням і поширеним стереотипам:
- жінки з дітьми мають таке ж бажання залишатися в Україні, як і ті, хто не має дітей;
- відсоток жительок сіл і містянок, які хочуть жити в Україні, приблизно рівний;
- для жінок, чиї населені пункти зараз розташовані в окупації або а зоні активних бойових дій, не менш важливо залишатися в Україні.
Читати також: Працювала в Лондоні, але повернулася в Україну: це управліниця, що цифровізує державу
Основні причини залишатися
«У відкритих відповідях часто повторюються фрази: “Тому що тут моя сім’я”, “Тому що тут мої діти”. Це підкреслює глибоку прив’язаність до рідних і бажання підтримувати їх у складні часи», –– зауважила Наталя Заїка.
Які ризики бачать в Україні та за кордоном
Жінки за кордоном значно гостріше сприймають потенційні ризики повернення до України, оцінюючи їх у півтора-два рази вище, ніж ті, хто залишився в країні. Водночас другі бачать більше загроз у разі переїзду за кордон, пов’язаних із соціальною адаптацією, фінансовою стабільністю та медичним забезпеченням.
Перспективи життя за три роки
Жінки, які залишаються в Україні, загалом дивляться в майбутнє з більшою надією, ніж ті, що перебувають за кордоном. Більшість українок вважають, що за три роки вони зможуть повернутися до своєї довоєнної спеціальності — так думають 59% респонденток. Серед жінок за кордоном таких менше — лише 47%, хоча вони частіше розглядають варіант зміни професії або перекваліфікації.
Щодо рівня життя, 46% опитуваних в Україні очікують на покращення своїх умов за три роки, тоді як серед людей за кордоном цей показник значно вищий — 80%. Проте ймовірність погіршення рівня життя бачать лише 7% жінок в Україні, а серед жінок за кордоном таких 20%.
Перспективи завершення війни для них також виглядають по-різному. Майже третина опитуваних в Україні (29%) вірить, що за три роки війна повністю завершиться. Однак серед жінок за кордоном такий оптимізм мають лише 5%. Водночас майже половина останніх (45%) вважає, що війна залишиться в стані замороженого конфлікту, тоді як в Україні таку думку поділяють лише 12%.
Читати також: Обʼєднані Маріуполем: ці переселенці запустили чи релокувати свої бізнеси й ініціативи
Про дослідників
Центр економічної стратегії (ЦЕС) — незалежний аналітичний центр, заснований у травні 2015 року. Його мета — підтримка реформ в Україні для досягнення стійкого економічного зростання. Центр проводить незалежний аналіз державної політики та сприяє посиленню громадської підтримки реформ.
American University Kyiv (AUK) — це приватний університет, розташований у Києві. Заснований у партнерстві з Arizona State University (ASU) та Cintana Education, AUK надає інноваційну вищу освіту за американськими стандартами на рівнях бакалаврату, магістратури й докторантури.
Фото обкладинки: UAExperts.
На правому березі Києва запустили першу екомашину, яка збиратиме використані батарейки на перероблення. Машина вивозитиме батарейки з усіх пунктів приймання руху «Батарейки, здавайтеся!».
Про це повідомили в русі «Батарейки, здавайтеся!».
Тест-драйв машини тривав упродовж місяця. Вона змогла перевезти понад п’ять тонн батарейок, які здавали кияни у магазинах-партнерах та будинках, що зареєстровані у програмі руху.
Читайте також: UAnimals оголосили лавреатів Всеукраїнської зоозахисної премії
Батарейки за принципом 100% перероблення залежно від типу передадуть таким заводам:
- Eneris Recupyl в Польщі;
- Accurec в Німеччині;
- EraSteel у Франції тощо.
Перероблення матеріалу повністю фінансують партнери руху, а саме виробники й дистриб’ютори батарейок: Panasonic, VARTA, Duracell, GP Batteries та інші компанії.
Нагадаємо, що розробники з України запустили платформу для бронювання будинків на природі.
Фото: фейсбук-сторінка «Батарейки, здавайтеся!»
