Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Чому ми його робимо?
Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.
Коли Маргарита Тютюнник переїхала в Самбір на початку повномасштабного вторгнення, то як і багато інших переселенців почувалася розбитою й не знала, що робити далі. Минуло два роки життя в громаді, й тепер Маргарита робить «смачні квіти» з зефіру та допомагає іншим жінкам зняти стрес на заняттях з танців.
«Війна навчила мене жити тут і зараз. Я вдячна людям у громаді за те, що мені тут комфортно, і я почуваюся, як удома. Таке відчуття, що живу тут не два роки, а десять»,— каже Маргарита.
Як місцеві активістки, влада та переселенки допомагають жінкам знайти себе в Самбірській громаді Львівщини — в новому матеріалі ШоТам.
У складний період підтримала психологиня
До повномасштабного вторгнення Маргарита Тютюнник 17 років працювала вчителькою в школі. Коли евакуювалася до Самбора з Запорізької області, то спершу продовжувала працювати онлайн, а потім пробувала влаштуватися за фахом у новому місті, проте в школах вакансій не було.
Морально відʼїзд з дому сприймала болісно, і хоча за освітою жінка психологиня, але сама собі допомогти не могла. А ще не дозволяла собі проявляти всі емоції, бо вважала, що іншим набагато гірше. Саме в такий складний період Маргарита познайомилася з психологинею Анастасією Пироговою, яка також переїхала до Самбора з Запорізької області.
Після цих зустрічей жінки стають більш впевненими в собі
Після переїзду Анастасія як волонтерка долучилася до команди місцевих психологів, з якими спільно працювали над проєктами в громаді. Пізніше її запросили стати координаторкою програми в Самбірській громаді від організації «Центр Жіночі перспективи», що працює з 1997 року.
За підтримки місцевої влади й організації Анастасія створила для інших переселенців файл «Дорожня карта», аби люди знали, де можуть знайти психологічну підтримку, юридичну консультацію, садок, школу чи лікарню. А ще вона була однією з ініціаторок створення гінекологічного кабінету для жінок з інвалідністю за підтримки влади.
Фахівчині Центру в співпраці з місцевою владою, за підтримки ООН «Жінки в Україні» та за фінансування уряду Швеції створюють у малих громадах ГО для жінок, організовують «круглі столи» про проблеми переселенців, вчать активісток писати грантові заявки, вести перемовини та заробляти.
Анастасія виступає на заході для переселенців, присвяченому інтеграції в громаду. Фото надала Анастасія Пирогова
«Ми створили в Самборі потужний психологічний хаб. Я теж у розпачі поїхала з дому з малою дитиною, і було дуже складно, проте завдяки спільноті вдалося взяти себе в руки та розвиватися. Спільно ми ходимо в гори на ретрити, відвідуємо тренінги та підтримуємо одна одну. Мені дуже подобається, що те зернятко допомоги, яке я вкладаю в людей, потім розростається й переходить від однієї людини до іншої», — ділиться Анастасія Пирогова.
«Психологині проводять терапевтичні групи, організували курси англійської для дорослих з нуля, майстер-класи, а ще чудовий хор. Після цих зустрічей жінки стають більш впевненими в собі та роблять власні кроки в бізнесі. Я пишаюся тим, що ми не просто даємо їм корисну інформацію, а й стаємо для них джерелом наснаги», — каже представниця «Центр Жіночі перспективи» Олена Кальбус.
Ретрити для жінок у Самбірській громаді (Анастасія — з кошиком в руках, а Маргарита — крайня праворуч). Фото надала Анастасія Пирогова
Робить квіти з зефіру та викладає на танцях
Саме після консультацій Маргарита почала почувати себе краще: «Анастасія стала для мене рідною душею. Наші зустрічі вселили в мене надію та силу, я почала більше вірити в себе, спілкуватися з новими людьми й зрозуміла, що треба брати себе в руки та щось робити».
Букетик із зефіру, який створила в Самборі Маргарита Тютюнник. Фото із соцмереж Маргарити
Якось вона натрапила в інтернеті на відео, де розповідали, як створювати квіти з зефіру. Маргарита придбала онлайн-навчання, і коли наставниця похвалила вироби з першого разу, то вирішила, що продовжуватиме. Зараз підприємиця отримує замовлення й від місцевих, і від клієнтів з інших міст, зокрема, зі своєї рідної Запорізької області. А ще надсилає смаколики військовим, аби підняти їм настрій та віддячити за їхню роботу.
Крім створення «смачних квітів», жінка хотіла займатися спортом, аби розвантажувати мозок. Звичайний фітнес їй був нецікавий, тому пішла на навчання та стала сертифікованою тренеркою танцювальної фітнес-програми Zumba.
До Маргарити приходять різні дівчата, та всіх вона просить про одне — вимкнути мізки та відпочити під час заняття. Жінка жартує, що вони з ученицями не збираються на «Танці з зірками», але намагаються підтримати одна одну та покращити настрій.
Маргарита Тютюнник демонструє найбільший букет із зефіру, який створила сама. Фото з соцмереж Маргарити
«Мені шкода, що я знайшла себе саме в такій ситуації. Але, можливо, за інших обставин я б не наважилась», — говорить Маргарита.
На вулиці Нижній Вал, 37/20 відкривається культурний простір “Кузня” (drib37). Це відновлена пам’ятка архітектури в центрі Подолу, де за сюжетом роману Валер’яна Підмогильного “Місто” проживав головний герой Степан Радченко після переїзду до Києва. У творі згадується: “На Нижньому Валу одшукав тридцять сьомий номер, зайшов хвірткою на подвір’я і постукав на ґанку в глухі, поїдені червою двері…”.
На початку повномасштабного вторгнення представники Подільської громади вивчали будівлі, що могли б бути потенційними пам’ятками, але перебували під загрозою знищення. Вони знайшли цю будівлю, отримали її законно у власність і почали опікуватися нею. Зокрема, оформили статус щойно виявленої пам’ятки архітектури, повідомляє команда проєкту для The Village Україна.
Ця будівля, збудована у 1900 році, раніше дійсно була кузнею. Вона зберегла свою автентичність, зокрема композицію й фасади, що робить її цінною, пояснюють у департаменті культурної спадщини КМДА.
Тепер у цьому просторі облаштовано культурний центр із галереєю. Першою подією стане фотовиставка-рефлексія митця Микити Журавльова, присвячена Одесі.
“Кузня” працюватиме з 12:00 до 21:00. Відвідати виставку можна у ці ж години. Вона триватиме 21 та 22 травня (з можливим продовженням), а відкриття відбудеться о 18:00.
Вхід – вільний донат, усі кошти будуть передані підрозділу ГУР МО “Химера”.
Нагадаємо, що Олександр Усік переміг Фʼюрі та став абсолютним чемпіоном світу в надважкій вазі.
Також ми повідомляли, що в Міністерстві оборони тестують електронну чергу в ТЦК та СП.
Марії — лише 115 сантиметрів, у пологовому від неї відмовилися батьки, вона має інвалідність… Та попри все пережите, дівчина не втратила віри ні в себе, ні у свої можливості, ні у свою країну! Маша є однією з найсильніших спортсменок у Європі серед паралімпійців і веде свій блог у соцмережі, аби мотивувати інших любити себе та не втрачати мотивації, що б там не було!
Історія дівчини
Привіт! Мене звати Марія, мені 33 роки і ви будете здивовані, коли побачите мене в повний зріст. Та, попри це, я живу повноцінним життям, сама себе збезпечую, професійно займаюся спортом, учасниця Паралімпійських ігор, призерка Кубку світу та чемпіонка України і Європи.
Додатково я займаюся ще блогерством. Знаєте, я завжди хотіла жити в Америці, але зрозуміло після повномасштабного втогнення, що я хочу жити в своїй країні. Незважаючи на всі труднощі, я зрозуміло, що Україна в моєму серці понад усе.
Моя історія почалась з 1991 року. Коли я народився, лікарі побачили, що я дитина з вадами і запропонували моїм батькам написати відмову. Вони це і зробили.
Родина, яка була поряд
Після цього я потрапила до дитячого будинку і там проживала до підліткового віку. У 14 років я попала до прийомної родини. Я побачила різницю між дитячим будинком та сімʼїю. З розуміла, що саме в той час, коли я потребувала родини, вони були поряд. Саме завдяки моїй родині я знайшла себе і зрозуміла, чого я хочу від життя.
Спортом я почала займатися з підліткового віку. Мені запропонував тренер, мій перший Олександр Анатолійович. Попала вперше на Паралімпійські ігри, це у 2012 році. Я побачила, що таке дійсно великі спортсмени, дійсно ті, які здобувають медалі, ті, які боряться понад усе заради того, щоб у першу чергу подолати себе. У спорті я здобула силу духу,також фізичні сили. Я зрозуміла, що в цьому житті треба завжди боротися. Спорт мені це явно показав.
У 28 років мені наснився сон, що в моїй квартирі моя рідна матір та її донька, моя сестра. Я це розповіла подрузі, і вона мені запропонувала поїхати та зустрітися з нею. Зустріч у нас була дуже тяжкою. Я сказала людині, що я на неї зла не тримаю. Хочу просто дізнатися, чому саме я така, чого так вийшло, що я залишилась без батьків.
Були питання дуже прості, не дуже складні для людини, яка має все знати. Але на відповідь я дуже багато чула брехні і неправди.
Матір по цей час приховує, що я є, що я жива. Я їй сказала, якщо ти будеш надалі мене приховувати, я не можу так надалі з тобою спілкуватися.
Я також поїхала, знайшла батька, ми з ним зустрілися. З батьком було все інакше. Батько – це та людина, яка показала, що ми всі люди, ми всі можемо помилятися. Найголовніше, що я побачила в ньому, що він хотів це виправити. Ми спілкуємось надалі, він мені дуже сильно допомагає, коли я потребую. З його сім’єю я також спілкуюсь, у нас дуже добрі і теплі відносини.
В своєму блозі я показую приклад, що попри всі життєві обставини і не зважаючи на те, що в мене є інвалідність, я живу повноцінним життям. Надалі я планую займатися ще спортом і зараз готуюся до Кубку світу. Потім вже буде ясно, чи попадаю я на Паралімпійські ігри в Париж 2024. Планую далі займатися і будую собі кар’єру саме в спорту.
Нагадаємо про 10 українських науковців, які змінили світ своїми винаходами.
Також ми повідомляли, що Олександр Усік переміг Фʼюрі та став абсолютним чемпіоном світу в надважкій вазі.
В ньому надають консультації з підготовки, забезпечення та умов проходження служби в Спеціальних операціях (ССО) та допомагають обрати військову спеціальність. Крім того, в рекрутинговому центрі можна отримати юридичну підтримку під час вступу на службу.
Фото: ССО
Центр розташований на Оболонській набережній, 7 (корпус №1) та працює щодня з 09:00 до 18:00. Також можна звернутися за номером 0 800 357 174.
Нагадаємо, що в київській поліції запустили кінологічний дитячий гурток.
Також ми повідомляли, що “Азов” показав унікальні кадри порятунку цивільних з “Азовсталі” (ВІДЕО).
