Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Лікарі готували їжу для пацієнтів на багатті, а місцеві здавали позиції росіян. Як Тростянецька громада зустріла окупацію й відновлюється після

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

Залишившись відрізаними від військ ЗСУ, жителі Тростянецької громади, що на Сумщині, не здалися, організували потужне підпілля та надавали нашим військовим інформацію про переміщення окупантів.

Росіяни пробули у Тростянці місяць, але встигли завдати великої шкоди — майже зруйнували лікарню, у якій залишалися пацієнти та лікарі. Жінка народила у підвалі двійню, поки окупанти гатили з танків. Та тепер лікарня відбудовується завдяки міжнародним донорам, державі та десяткам небайдужих людей.

Жителі Тростянця розповіли ШоТам, як вони повалили дерева, аби росіяни не зайшли в місто, якою для них була окупація та як попри все відбудувати лікарню відділення за відділенням.

Юрій Бова

міський голова Тростянця.

Повалили дерева, щоб не пустити окупантів

Завдяки децентралізації Тростянець збільшив свій бюджет з 45 до 200 млн гривень. У нашому розпорядженні опинилося 12 старостинських округів — це величезна територія зі своїми недопрацюваннями. Тож нашим завданням стало направити ресурси на розвиток і комфорт людей. До великої війни ми запланували багато проєктів, вклали гроші у лікарню, реконструювали стадіон, почали будівництво спортивно-оздоровчого центру з басейном і спортзалом.

Як для мене почалася війна? О пів на 5 ранку мені подзвонили й сказали, що на кордоні уже бій. А після 11 ранку колони ворожої техніки заходили у Тростянець. Військових у місті не було, тож ми зібралися і спробували зупинити росіян. Повалили дерева на одній з доріг — це перекрило її на кілька днів, й колона не змогла зайти у місто. На жаль, друга таки зайшла, ми не встигли пошкодити ще один шлях. 

Чесно, був розпач — 100 одиниць техніки зайшло у Тростянець, а у нас — ніякої зброї, хіба кілька мисливських карабінів. Тож спільно з громадою вирішили переходити у підпілля. У нашій міській раді росіяни облаштували собі штаб — навіть генерали там засідали. Пізніше ми знайшли списки усіх підрозділів, які зайняли місто. У окупантів були плани прорватися на Пирятин і Київ, тож наше підпілля почало діяти. Ми знали, що у сусідньому Лебедині та Охтирці були українські військові. 

Я вважаю Тростянець містом героїв

Сформували актив з 30 людей, які обходили і виявляли місця стоянки росіян, робили фото та відео, позначали чіткі координати, їхали в Лебедин і передавали всю зібрану інформацію. Така наша робота дала колосальний результат: ми допомогли ЗСУ знищити у Тростянецькій громади 142 одиниці техніки, у нашому селі Білка було вражено понад 30 ворожих машин! Наші хлопці навіть добу могли просидіти у полі, аби коригувати вогонь. 7 березня нас зареєстрували як добровольчий загін і ми змогли офіційно отримати зброю.

Місцеві надавали нашим військовим інформацію про переміщення окупантів. Фото з архівних відео окупацї.

11 березня у Тростянці наші військові вразили командні пункти противника з Байрактара. За нашими даними саме тоді загинув перший російський генерал. Тож окупанти одразу вийшли з будівлі, яку займали, бо боялися. 

Загально у громаді перебувало 300 одиниць окупантської техніки, тут було пекло. Я вважаю Тростянець містом героїв, які ціною власного життя захищали Сумщину. У нас загинуло 47 цивільних людей, їх катували. Росіяни бачили, що у самому місті ЗСУ нема, а кожен день прилітає по їхніх позиціях. 

Як міський голова я взяв на себе відповідальність, і ми вивозили цивільних з міста самі. Вдалося вивезти близько трьох тисяч людей — формували колони і їхали об’їзними шляхами через блокпости росіян. Було нелегко. У місті лишалися й колаборанти.

Мене переслідували теж, зламали ворота та обстріляли хату. Сусіди попередили, що в будинку 10 військових у засідці, а на даху сусідів снайпер чекає мого приходу.

У підвалі жінка народжувала двійню, поки окупанти гатили по лікарні

Головний лікар Тростянецької лікарні лишався на місці майже до кінця окупації. Він зміг виїхати за кілька днів до звільнення міста. А до того весь час був з тією частиною колективу, яка залишилася працювати. Лікарі та медсестри не покинули свої робочі місця, надавали допомогу пораненим.  

За словами генерального директора Тростянецької лікарні Анатолія Анатолійовича Плахтирі, під час окупації у закладі працювало 60 медиків. Умови були важкі: не було світла, води, газу, доводилося готувати на багатті їжу для пацієнтів. 

Лікарню обстрілювали впритул. Спочатку 18 березня вистрілили з танка і пошкодили систему теплопроводу, тож центральний корпус залишився без опалення. А 22 березня два танки виїхали на вулицю і масовано почали гатити по лікарні. Але в палатах залишалися люди, тож всі перейшли до підвалу. Одна жінка навіть народжувала двійню якраз під час цих обстрілів. А взагалі за час окупації в лікарні народилося 8 дітей.

Як розповідає медсестра Дарія Гарячова, спочатку біля лікарні з’явився блокпост, тож довелося ходити через ліс. Але вже 21 березня по дорозі на роботу жінка почула свист снарядів над головою. Того дня медсестра не повернулася додому, пробула в лікарні до 24 березня. О пів на сьому ранку пішла додому, а лікарня уже була повністю розбита. Йшла центральною дорогою — боялася зустріти росіян, але нікого не було. 

Дарія пригадує, що до лікарні потрапляли поранені в чергах за хлібом чи олією в місті. Люди не встигали сховатися і отримували уламкові поранення. До лікарні їх привозили люди на приватних машинах, адже швидкі проїхати не могли — росіяни їх не пускали.

Під час окупації у лікарні працювало 60 медиків. Фото: ШоТам.

Лікарня потихеньку запрацювала

Та вже 25 березня росіяни пішли з Тростянця, а наступного дня у місто зайшли ЗСУ.  На цьому проблеми не завершилися, адже треба було убезпечити людей. Багато будівель було заміновано, ми знаходили розтяжки й організували патрулювання містом. Також розвозили людям продукти, адже майже всі магазини були пограбовані.

Ми зрозуміли, що люди не зможуть повернутися на свої робочі місця, якщо лікарня залишатиметься зруйнованою. Всюди були уламки снарядів, сліди обстрілів. Після деокупації багато людей запропонували допомогу. Почали з вікон — друзі з Кривого Рогу прислали нам багато плівки й ми заклеїли вибите скло. 

А через 5 днів уже склили вікна на першому поверсі. Потім артисти, що бували у Тростянці, організували акцію — у супермаркетах лунали їхні музичні хіти у підтримку нашого міста із закликом допомогти. Так нам вдалося зібрати 200 тисяч і засклити пологове відділення.

Хтось віз обладнання, меблі, ліки — десятки людей допомагали. Медзаклад з Польщі надав нам укомплектовану машину швидкої допомоги. Лікарня потихеньку запрацювала. 

Укомплектовану машину швидкої допомоги передали з Польщі. Фото: ШоТам.

За словами генерального директора Тростянецької лікарні Анатолія Анатолійовича Плахтирі, у вересні до закладу повернулося 95 % лікарів та медсестер. Зараз тут працює майже 400 людей. Лікарня обслуговує близько 35 тисяч осіб — це населення Тростянця та сусідньої громади.

Пологове відділення уже повністю відновлене, терапія і неврологія теж, інфекційне відновлюється і утеплюється. Монтуємо модульну поліклініку з меблями і обладнанням, її нам подарувала німецька компанія GIZ. Також завдяки допомозі цієї компанії та міської ради утеплюємо інфекційний корпус — разом на це виділили 4 мільйони. Також Червоний Хрест надав 2 млн гривень на відбудову лікарні. Швейцарська компанія Medair допомогла переобладнати операційні зали — тепер це сучасні простори для роботи. На відновлення уже витратили 50 млн гривень сумарно, але треба близько 150 млн, адже лікарня дуже постраждала. Роботи попереду багато.

Держава включила нашу лікарню в перелік спроможних, тепер ми в програмі відновлення — буде утеплення зовнішніх стін і ремонт у стаціонарній поліклініці. За це відповідає Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури України, яким займається Мустафа Наєм. Це величезна допомога для нас.

Відбудуємо все ще кращим

Я вважаю, що війна відкинула нас на багато років назад. І зараз мусимо переглядати пріоритети на найближчі роки — треба відновлювати зруйновані об’єкти. 

Я переконаний, що треба не опускати руки. У нас теж був розпач, я казав Анатолію Анатолійовичу, якщо ми зараз зачинимо лікарню, то вона вже ніколи не запрацює. Адже лікарі роз’їдуться у пошуках нової роботи. Тож з травня і до сьогодні лікарня ні на день не зупинялася, і приймає пацієнтів. 

Наша позиція така: ми відновимо краще, ніж було. Це надихає навіть тих, хто приїжджає сюди лікуватися. Бо все навколо розбите, а лікарня — відбудовується.

З травня і до сьогодні лікарня ні на день не зупинялася. Фото: ШоТам.

Що можна порадити іншим громадам? Набратися терпіння і робити. Якісніше працювати з різними фондами, люди хочуть допомагати, треба тільки їх знайти. А тоді чітко пояснити потреби. Ми зробили чек-лист, де працівники кожного підрозділу: освіти, культури чи медицини, написали все, що їм необхідно. Адже просити треба конкретно — 50 ліжок, наприклад. 

Для благодійників теж маю пораду: жертвувати тільки те, що одразу можна використати. Якщо швидка, то одразу укомплектована, бо така машина з потрібним обладнанням рятує життя. Я вважаю, що в першу чергу треба допомагати тим, хто був в окупації, бо у таких громад потреб дуже багато. І ділитися, звісно. Якщо в нас було забагато гуманітарної допомоги, ми віддавали сусіднім громадам, які теж її потребують. 

Суспільство

Збудував ферму, у якій корови живуть щасливе життя без насильства та вбивства їхніх теляток

Опубліковано

“Ми для себе однозначно вирішили, що кожне живе створіння, яке народилося на нашій фермі, повинно прожити своє життя до кінця і щасливо”, – каже власник ферми “Голока”, Валерій.

Історія Валерії

Привіт усім! Мене звати Валерій, я засновник ферми Голока. В перекладі з санскриту означає планета корів.

Корови для нас – це члени сім’ї. Кожна з них для нас надзвичайно важлива. Ця ферма робилася власними коштами, власними руками. Мені допомагав син, допомагала дружина морально. Так помаленьку ми зробили те, що змогли.

Читати також: Лікарі поставили на ноги нерухомого хлопчика (ВІДЕО)

Переїзд в село на знайомство з приютом

Життя так склалося, що близько семи років тому ми з міста переїхали жити в село, де придбали велику ділянку землі.

Одна із моїх знайомих попросила їй допомогти доставити бичка новонародженого у приют під назвою Пхумі. Вона знаходиться в Миколаївській області. І фактично я можу сказати, що ця ферма стала для мене натхненням.

Я всім раджу, всім небайдужим людям, яких хоча б трохи цікавить життя курів, їхня доля, і тих, хто дійсно оболівають за те, що корови жили і помирали своєю смертю, а не на бійнях, відвідати цей приют.

Повномасштабне вторгнення

Взагалі по професії я будівельник, але з початком війни всі замовлення будівельні буквально зупинилися. І ця молочна справа дійсно стала для нас спасією.

На фермі в нас 4 корови. Ще не всі війні, але 50 літрів в день ми маємо молочка. Особливого молочка. Ми вибрали породу джерсей. Це дуже хороша порода, ви побачите їх. Це дуже цікаві, дуже характерні корови.

Також у нас є наша сироварня, місце, де відбувається магія під назвою виробництво сиру. Починаючи з молока, виробництво сиру може займати від кількох годин до півроку, до року. більше 15 одиниць молочної продукції.

Сюди входять не тільки сири, а й масло, маслогі, сметана, йогурт, молоко. Наші покупці загалом люди з усієї України. Це люди, які дійсно розуміють ту філософію, яку ми сповідаємо, а саме чистого, некровавого молока. У священих писаннях неодноразово вказується на те, що причини війн на планеті відбуваються через те, що вбиваються тварини. І особливо важливою твариною на Землі вважається саме корова. Це стало для мене місією, це стало для мене основою мого життя.

Нагадаємо, що жінки, які заснували стартапи у сфері технологій можуть отримати грант: як взяти участь.

Також ми повідомляли, що український бренд створив колекцію благодійних вишиванок: яскраві фото військових жінок.

Читати далі

Суспільство

На Пейзажній алеї знесли незаконну “церкву-МАФ” УПЦ МП

Опубліковано

Незаконний “храм-МАФ” УПЦ МП, розташований на території Національного музею історії України неподалік Андріївського узвозу, знесли.

Про це повідомило керівництво музею в “Медіацентрі Україна”.

У музеї підкреслюють, що споруду було зведено з порушенням законодавства, без проведення археологічного дослідження та без дозволу Інституту археології НАН України, а також без відповідних дозволів Міністерства культури.

Читати також: У Дії нагадали, як при відключенні світла не залишитися без інтернету

Крім того, будівлю так і не ввели в експлуатацію. Звільнену територію планують використовувати для проведення освітніх заходів і дитячих програм про давнє минуле і сучасність. Також у майбутньому планується проведення археологічних досліджень на ділянках, які досі не були вивчені.

“Храм-МАФ” мали демонтувати ще 7 травня, але роботи відклали через “технічні причини”.

Нагадаємо, що жінки, які заснували стартапи у сфері технологій можуть отримати грант: як взяти участь.

Фото: Вечірній Київ

Читати далі

Суспільство

Декілька серій відомого серіалу “Бріджертони” знімала українка

Опубліковано

Дві серії “Бріджертонів” зняла українська операторка Діана Оліфірова.

Про це повідомляє Back to the Roots.

фото: Діана Оліфірова

Про операторку

Діана Оліфірова — українська операторка, яка закінчила КНУТКіТ імені І. К. Карпенка-Карого та Київську школу фотографії. Після навчання в Україні вона вступила до британської National Film and Television School. Сьогодні Діана працює над великими міжнародними проєктами, такими як Heartstopper від Netflix.

Читати також: На Каннському кінофестивалі покажуть українські фільми “Назавжди Назавжди” та “Ля Палісіада”

Про серіал

Серіал заснований на серії романів Джулії Квінн. Події розгортаються на початку XIX століття, в епоху Регентства у Великій Британії.

У центрі сюжету – тендітна Дафна, старша дочка в аристократичній родині. Вона стає “перлиною сезону” серед наречених і привертає увагу не лише багатьох перспективних кавалерів, але й самої королеви. Однак, Дафна мріє не тільки про вигідний шлюб, але й про справжнє кохання. Її плани на шлюб раптово руйнуються, і репутацію дівчини та її родини може врятувати лише друг її брата – бабій і красень герцог Гастингс. Вони починають удавані стосунки, але несподівано закохуються одне в одного…

Нагадаємо, що у Львові побудують соціальне житло для ВПО та людей, які проходять реабілітацію.

Також ми повідомляли, що UAnimals випустили колекцію одягу з тваринами захисників з Азовсталі.

Фото: Бріджертони

Читати далі