Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Повернулась, бо тут мій дім, кіт та рідний підрозділ» – єдина командирка взводу в Службі судової охорони Донецької області

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

Уже майже рік як пошкоджена будівля суду стала для Світлани Петряєвої другою домівкою. Разом із колегами облаштували мінімальний побут, адже збираються тут навіть не в свою зміну. Жартують, що пункт варти тепер їхній «центр Всесвіту».

До повномасштабного вторгнення Світлана проводила пресконференції, приймала міжнародні делегації, а тепер охороняє суд зі зброєю та у бронежилеті. Нині вона – єдина командирка взводу в Службі судової охорони Донецької області.

Про шлях від прессекретарки до командирки взводу ССО, чому вирішила повернутися з евакуації та як рятує людей і троянди – розповіла ШоТам.

Світлана Петряєва

командирка взводу територіального управління Служби судової охорони в Донецькій області.

Вчилася у «Нави», тож не боялася нових викликів

Все моє життя – це Донеччина. Народилася у Костянтинівці, навчалася на журфаці в Маріуполі, потім працювала на регіональному телеканалі в Краматорську, у пресслужбі облдержадміністрації та управління соцзахисту. До речі, в університеті моєю викладачкою була Валерія Карпиленко-Суботіна, та сама легендарна «Нава» – речниця полку «Азов», захисниця Азовсталі та Маріуполя. Вже тоді у неї був такий характер: сталева витримка, сміливість рішень. Всі студенти її обожнювали.

У 2020 році я пройшла конкурс та атестацію на посаду прессекретарки територіального управління Служби судової охорони у Донецькій області. Під час роботи в пресслужбі ОДА нам з колегами часто доводилося їздити на тодішню лінію розмежування: Авдіївка, Мар’їнка, Красногорівка, тож до небезпеки, вибухів та обстрілів я звикла. Але переключитися на роботу в ССО мені все ж було непросто: я мусила освоювати вогневу підготовку, домедичну допомогу.

Я працювала у ССО й на посаді прессекретаря, й у відділі кадрів. Організовувала пресконференції, комунікувала зі ЗМІ та міжнародними делегаціями, писала та знімала відео про своїх колег, які несли варту у судах, і навіть не здогадувалася, що за два роки я сама буду на їхньому місці.

Раніше Світлана писала та знімала відео про своїх колег, а тепер сама зі зброєю та у бронежилеті. Фото надала героїня.

Перша ССО була ще у козаків

Службу судової охорони (ССО) було створено не так давно – у 2019 році. Тож це відносно новий державний орган. Цікаво, що перший «прототип» судової охорони з’явився ще за часів козацтва. Тоді судді особисто рішення не ухвалювали, а подавали пропозиції на розгляд товариства. Головний суддя входив до старшини і мав власних охоронців – джурів.

Нині Служба судової охорони – це державний орган в системі правосуддя. Він займається охороною громадського порядку під час судових засідань. Співробітники ССО гарантують безпеку усіх учасників судового процесу: суддів, адвокатів, свідків – усіх присутніх на засіданні суду; пильнують, аби ніхто не проніс небезпечні предмети, в разі потреби надають першу медичну допомогу.

З початком повномасштабного вторгнення ССО перейшла посилений режим несення служби: усі працівники були залучені до патрулювання та охорони судових установ. Працівницям керівництво наполегливо рекомендувало евакуюватися.

Я не хотіла евакуюватися

Ситуація в Донецькій області була дуже небезпечна й ніхто не міг прогнозувати, що буде далі. Я довго не хотіла їхати. Але на початку квітня все ж піддалася на вмовляння шефа й батьків. У той евакуаційний потяг я буквально остання сідала, вагалась. Пам’ятаю, як потяг рушив, а в мене сльози покотилися: так важко було їхати. Адже вся моя родина залишалася. Батьки – пенсіонери, обидві бабусі у лежачому стані, а ще п’ятеро котів та собака. Через стан здоров’я бабусь родина вирішила не евакуюватися, бо старенькі могли просто не перенести цієї дороги.

Евакуаційним потягом я доїхала до Львова, а звідти волонтери допомогли добратися до Чернівців. Там мене уже чекали нові колеги з місцевої ССО – мені організували переведення. Вночі приїхала, а наступного дня я уже була на службі.

Світлані організували переведення до Чернівців. Фото: ШоТам.

Згідно з постанови КМУ, працівників ССО залучали до охорони громадського порядку та об’єктів критичної інфраструктури: ми патрулювали, заступали на пости в самому територіальному управлінні. Перший місяць працювали без вихідних. Паралельно я ще виконувала обов’язки провідного спеціаліста служби інформаційно-аналітичної роботи. Була рада такому навантаженню, бо це допомагало приборкувати безперервний потік думок про дім. Але коли десь заходила мова про Донеччину, хоч якась згадка – у мене сльози лилися з очей. І мені дуже хотілося додому. Просто нестерпно. В листопаді я повернулася в Донецьку область.

Прессекретарка і командирка взводу

Тепер я командирка 7-го взводу 2-го підрозділу охорони територіального управління ССО у Донецькій області. Це інший рівень відповідальності. Ти – людина, яка носить зброю, страж порядку та закону. За сумісництвом я також продовжую виконувати обов’язки прессекретарки та курувати взаємодію з міжнародними організаціями.

В умовах війни у нас діє посилений наряд несення служби. У нас по області у повному обсязі наразі функціонує лише 15 судів. Десь дистанційно проводяться засідання, десь очно. Суд, за якими я закріплена в охороні, наразі не працює. Згідно із законом, ССО продовжує охороняти також будівлю та майно судових установ.

Я згадую часи, коли їздила по області та знімала роботу нашої служби в різних судових установах. Деякі з цих відео, наприклад, з Бахмуту, тепер лише історія… Поруч з нашим судом теж уже «прилітало», ворог поцілив у житловий будинок. Співробітники ССО допомагали рятувати людей. Коли пролунав вибух, двоє наших хлопців були якраз на чергуванні, один залишився на посту, а інший побіг допомагати. І до приїзду рятувальників двох людей витягли з-під завалів.

Пізніше на периметрі ми знайшли вибухівку – скоріш за все, відлетіло під час влучання в будинок і не спрацювало, на щастя. Будівля суду зазнала пошкоджень: від вибуху повилітали вікна, а десь навіть двері, впав один перестінок і стелі в кількох кімнатах.

Ворог поцілив у житловий будинок поруч з судом. Фото: ШоТам.

Пальма стійкості та центр Всесвіту

З листопада 2022 року, коли повернулася з евакуації, я проводжу на робочому місці більшість часу, навіть не у свою зміну. І не лише я. Ми з колегами облаштували собі тут мінімальний побут, часто тут збираємося, спілкуємося, в щось граємо. Гуртом легше триматися. Той підвал, де наш пункт відеоспостереження і укриття, – там ми, можна сказати, живемо. Готуємо їсти.  Жартома називаємо його «центром Всесвіту», бо практично все наше життя зараз тут: здав зміну, погомонів з колегами, а вже і скоро на наступну. А ще ж у мене тут своя зона відповідальності – зелена. Моє нове хобі: ходжу поверхами, поливаю квіти, які вціліли.

Є у нас особлива пальма, яку всі працівники добре знають. Так от, ми всі думали, що вона загинула. А якось при обході приміщення помітили, що рослина пустила нові зелені росточки. Уявіть, вона пережила зиму, коли тут, у приміщенні з вибитими вікнами, було -10 °C десь, а на вулиці всі -30 °C. А вона вижила! Її ніхто не поливав з того часу, як судді виїхали. Знайшли ми її десь в кінці весни. Зелену! Я її забрала додому, доглядаю. Коли всі повернуться, буде їм сюрприз. Наша власна пальма стійкості.

Коли мене запитують, чому я повернулася з «безпечного» регіону, я не знаю, що відповідати, справді. А як інакше? Інакше я не могла. Донеччина – це мій дім, тут я виросла, тут моя родина, мій рідний колектив ССО, мій найкращий у світі кіт, який, щоправда, відколи я несу службу в охороні живе з батьками та їхніми тваринами, бо я не буваю вдома днями.

Хоч зараз я не живу з ними в одному місті, але можу дбати про них: діставати ліки, передавати посилку зі смаколиками для кота та врешті просто взяти таксі й поїхати та обійняти їх усіх. Це варте ризиків.

Світлана дбає про найдорожчих, хоч не буває вдома днями. Фото: ШоТам.

Завдяки роботі у пресслужбі ОДА, а потім і ССО, я знаю кожен куточок Донецької області, майже скрізь довелося побувати. Вся наша Україна красива і рідна, але Донеччина рідна найперше. Хоч зараз вона й зранена, й понівечена окупантами. Ще більше її люблю!

Люди дивляться на ці троянди та посміхаються

Біля будівлі нашого суду є розкішна трояндова клумба. Відтоді, як суд евакували, ніхто за ними не доглядав пів року. З весни цього року у мене на роботі завівся секатор. У мене не було ніякого доручення чи прохання від керівництва. Я просто прийшла, подивилася на них і побачила, що вони потребують піклування. Жартую, що у мене тепер троянди замість кота, поки він не зі мною.

Я їх постійно обрізаю: зайву парость від кореня, відцвілі бутони. Вони в мене повністю відквітли у кінці червня. А тепер знову квітнуть. Поки я працюю на клумбі, часто спілкуюся з місцевими жителями. Вони бачать цю красу і зупиняються помилуватися. Хтось постоїть хвилинку і йде, хтось починає розмову. 

Був випадок, коли проходила жінка і така сумна-сумна, наче щойно плакала. Я запитала, що сталося, вона розповіла, що шукає роботу, ніде не може знайти, бо більшість закладів, установ у місті не працюють через війну. Я їй нарадила групи у соцмережах, державні ресурси, де можна моніторити вакансії. А на додачу вирішила трошки її підбадьорити та зрізала їй велику трояндову гілку на дев’ять квіток. Ви б бачили її реакцію: вона і плакала, і сміялась – наче я їй злиток золота дала, а не троянди. Тепер я часто дарую перехожим квіти. Я бачу, що люди дивляться на них і посміхаються. А значить, я мушу будь-що зберегти ці троянди!

Люди дивляться на троянди біля будівлі суду та посміхаються. Фото: ШоТам.

Ми всі чекаємо настання Перемоги і миру. У нас попереду дуже багато роботи по взяттю під охорону судових установ на деокупованих територіях. І це буде дуже складна робота. Нашою задачею буде не тільки охороняти, але здобути довіру людей, які роками жили в окупації. Тільки на нашій вірі, підтримці й зосередженості на спільній меті базується Перемога. І я вважаю, що ми повинні вірити не лише в ЗСУ (це безсумнівно!), але також і в себе, в свою роль у цій найголовнішій боротьбі.

Публікація підготовлена за підтримки Представництва «Фонду Фрідріха Науманна за Свободу» в Україні. Фонд Фрідріха Науманна за Свободу – фонд ліберальної політики, що сприяє зміцненню свободи слова та гідності людини в усіх сферах суспільства.

Суспільство

На Подолі в будівлі врятованої памʼятки відкрили арт-простір

Опубліковано

На вулиці Нижній Вал, 37/20 відкривається культурний простір “Кузня” (drib37).

Це анонсували на сторінці простору в Instagram.

Про архітектурну памʼятку

На вулиці Нижній Вал, 37/20 відкривається культурний простір “Кузня” (drib37). Це відновлена пам’ятка архітектури в центрі Подолу, де за сюжетом роману Валер’яна Підмогильного “Місто” проживав головний герой Степан Радченко після переїзду до Києва. У творі згадується: “На Нижньому Валу одшукав тридцять сьомий номер, зайшов хвірткою на подвір’я і постукав на ґанку в глухі, поїдені червою двері…”.

На початку повномасштабного вторгнення представники Подільської громади вивчали будівлі, що могли б бути потенційними пам’ятками, але перебували під загрозою знищення. Вони знайшли цю будівлю, отримали її законно у власність і почали опікуватися нею. Зокрема, оформили статус щойно виявленої пам’ятки архітектури, повідомляє команда проєкту для The Village Україна.

Ця будівля, збудована у 1900 році, раніше дійсно була кузнею. Вона зберегла свою автентичність, зокрема композицію й фасади, що робить її цінною, пояснюють у департаменті культурної спадщини КМДА.

Читати також: Українські підлітки спільно із колишнім консультантом NASA написали книги про Марс

Про простір

Тепер у цьому просторі облаштовано культурний центр із галереєю. Першою подією стане фотовиставка-рефлексія митця Микити Журавльова, присвячена Одесі.

“Кузня” працюватиме з 12:00 до 21:00. Відвідати виставку можна у ці ж години. Вона триватиме 21 та 22 травня (з можливим продовженням), а відкриття відбудеться о 18:00.

Вхід – вільний донат, усі кошти будуть передані підрозділу ГУР МО “Химера”.

Нагадаємо, що Олександр Усік переміг Фʼюрі та став абсолютним чемпіоном світу в надважкій вазі.

Також ми повідомляли, що в Міністерстві оборони тестують електронну чергу в ТЦК та СП.

Фото: простір “Кузня”

Читати далі

Суспільство

Лише 115 сантиметрів зростом, але одна з найсильніших в Європі

Опубліковано

Марії — лише 115 сантиметрів, у пологовому від неї відмовилися батьки, вона має інвалідність… Та попри все пережите, дівчина не втратила віри ні в себе, ні у свої можливості, ні у свою країну! Маша є однією з найсильніших спортсменок у Європі серед паралімпійців і веде свій блог у соцмережі, аби мотивувати інших любити себе та не втрачати мотивації, що б там не було!

Історія дівчини

Привіт! Мене звати Марія, мені 33 роки і ви будете здивовані, коли побачите мене в повний зріст. Та, попри це, я живу повноцінним життям, сама себе збезпечую, професійно займаюся спортом, учасниця Паралімпійських ігор, призерка Кубку світу та чемпіонка України і Європи.

Додатково я займаюся ще блогерством. Знаєте, я завжди хотіла жити в Америці, але зрозуміло після повномасштабного втогнення, що я хочу жити в своїй країні. Незважаючи на всі труднощі, я зрозуміло, що Україна в моєму серці понад усе.

Моя історія почалась з 1991 року. Коли я народився, лікарі побачили, що я дитина з вадами і запропонували моїм батькам написати відмову. Вони це і зробили.

Родина, яка була поряд

Після цього я потрапила до дитячого будинку і там проживала до підліткового віку. У 14 років я попала до прийомної родини. Я побачила різницю між дитячим будинком та сімʼїю. З розуміла, що саме в той час, коли я потребувала родини, вони були поряд. Саме завдяки моїй родині я знайшла себе і зрозуміла, чого я хочу від життя.

Спортом я почала займатися з підліткового віку. Мені запропонував тренер, мій перший Олександр Анатолійович. Попала вперше на Паралімпійські ігри, це у 2012 році. Я побачила, що таке дійсно великі спортсмени, дійсно ті, які здобувають медалі, ті, які боряться понад усе заради того, щоб у першу чергу подолати себе. У спорті я здобула силу духу,також фізичні сили. Я зрозуміла, що в цьому житті треба завжди боротися. Спорт мені це явно показав.

Читати також: Це українські страви, про які ви навряд щось чули: давні рецепти кулінарної спадщини

Важка зустріч

У 28 років мені наснився сон, що в моїй квартирі моя рідна матір та її донька, моя сестра. Я це розповіла подрузі, і вона мені запропонувала поїхати та зустрітися з нею. Зустріч у нас була дуже тяжкою. Я сказала людині, що я на неї зла не тримаю. Хочу просто дізнатися, чому саме я така, чого так вийшло, що я залишилась без батьків.

Були питання дуже прості, не дуже складні для людини, яка має все знати. Але на відповідь я дуже багато чула брехні і неправди.

Матір по цей час приховує, що я є, що я жива. Я їй сказала, якщо ти будеш надалі мене приховувати, я не можу так надалі з тобою спілкуватися.

Я також поїхала, знайшла батька, ми з ним зустрілися. З батьком було все інакше. Батько – це та людина, яка показала, що ми всі люди, ми всі можемо помилятися. Найголовніше, що я побачила в ньому, що він хотів це виправити. Ми спілкуємось надалі, він мені дуже сильно допомагає, коли я потребую. З його сім’єю я також спілкуюсь, у нас дуже добрі і теплі відносини.

В своєму блозі я показую приклад, що попри всі життєві обставини і не зважаючи на те, що в мене є інвалідність, я живу повноцінним життям. Надалі я планую займатися ще спортом і зараз готуюся до Кубку світу. Потім вже буде ясно, чи попадаю я на Паралімпійські ігри в Париж 2024. Планую далі займатися і будую собі кар’єру саме в спорту.

Нагадаємо про 10 українських науковців, які змінили світ своїми винаходами.

Також ми повідомляли, що Олександр Усік переміг Фʼюрі та став абсолютним чемпіоном світу в надважкій вазі.

Читати далі

Суспільство

В Києві запрацював перший рекрутинговий центр ССО

Опубліковано

Перший рекрутинговий центр Сил спеціальних операцій ЗСУ відкрили у Києві. 

Про це повідомляють в Telegram-каналі ССО.

Фото: ССО

Читати також: В Сумах запрацював реабілітаційний спецпроєкт для ветеранів та цивільних

Про центр

В ньому надають консультації з підготовки, забезпечення та умов проходження служби в Спеціальних операціях (ССО) та допомагають обрати військову спеціальність. Крім того, в рекрутинговому центрі можна отримати юридичну підтримку під час вступу на службу.

Фото: ССО

Центр розташований на Оболонській набережній, 7 (корпус №1) та працює щодня з 09:00 до 18:00. Також можна звернутися за номером 0 800 357 174.

Нагадаємо, що в київській поліції запустили кінологічний дитячий гурток.

Також ми повідомляли, що “Азов” показав унікальні кадри порятунку цивільних з “Азовсталі” (ВІДЕО).

Фото: ССО

Читати далі