Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Усе життя мешкала в місті, а тепер має власне лавандове поле у селі. Як харків’янка створила великий парк для відпочинку

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

Алла Кущ усе життя мешкала у місті. Одного разу після розмови з подругою жінка «загорілася» ідеєю створити лавандове поле, навіть попри те, що ніколи не мала справи з вирощуванням рослин.

Втім ця мрія настільки захопила Аллу, що вона закупила насіння лаванди, разом з мамою виростила розсаду і взялася за пошук місця для лавандового поля. Зі своїм чоловіком Алла знайшла ідеальну ділянку, де створила справжній лавандовий парк на 70 соток землі. Для ШоТам підприємиця з Харківщини розповідає історію свого бізнесу.  

Алла Кущ

власниця лавандового парку BUSH FARM на Харківщині.

До лаванди я не садила жодної рослини у своєму житті

Я ніколи не думала, що матиму бізнес, який бодай якось пов’язаний з вирощуванням, рослинами та ґрунтом. До моменту, як з’явилася ідея лавандового поля, я не посадила жодної рослинки у своєму житті. До того ж увесь свій час я проводила у місті. У село їздила лише до бабусі, але це не рахується, адже я там не жила. 

Можу сказати, що я була «дитиною асфальту», аж поки не трапилася розмова з моєю подругою щодо різних бізнес-проєктів. Тоді думала: варто розпочати щось своє, але достеменно не знала що. 

Я розмірковувала над створенням дитячого центру. Мої діти були якраз дошкільного віку і мені хотілося зробити щось для них. Я бачила, що в Америці створюють садочки для дітей у приватних будинках, де є свійські тварини, город. Але подруга одразу забракувала цей варіант і запропонувала свій: вирощувати лаванду. 

Перші кущі ми виростили вдома

Лавандові поля – неймовірна краса. Останнім часом вони доволі популярні для фотосесій. Тоді у розмові ми зовсім трохи обговорили ідею лаванди, але це настільки припало до душі, що я вирішила – обов’язково повинна спробувати. У моїй родині лише мама зналася на тому, як і що потрібно саджати і доглядати. Звісно, коли мова зайшла про лаванду, то інформацію довелося шукати в інтернеті. 

Вже зараз я знаю, що у відкритих джерелах чимало неправдивої інформації про вирощування цієї рослини. Свій досвід я здобула завдяки спробам та помилкам, і вже нині моя родина має свій власний лавандовий парк. Проте спершу я купила насіння. Для потрібного ефекту залишила у холодильнику й згодом разом з мамою посадила у маленькі стаканчики вдома. 

На щастя, моя мама живе у приватному будинку, й у нас була змога спробувати зростити рослину. Можу сказати, що з півтори тисячі розсади і близько 15 тисяч насінинок нам вдалося виростити близько 700-800 кущів лаванди. 

Перші кущики посадила разом з мамою у маленькі стаканчики вдома. Фото надала Анна.

Цілина? Що це? 

Я так сильно хотіла займатися цією справою, що одночасно з першою спробою виростити лаванду, разом з чоловіком ми взялися шукати ділянку, де зможемо облаштувати лавандовий парк. На той момент у нас навіть не було машини, але кожні вихідні ми їздили Харківщиною у пошуках особливого місця. 

Я точно знала, яким мало бути це місце – бачила його мальовничим, і там обов’язково мало бути озеро. Щось схоже я побачила на відео. Для мене це було доволі важливим аспектом. Пошуки тривали орієнтовно пів року. 

Утім постійно щось було не так, як хотілося, чогось бракувало для ідеальної картинки. Аж раптом ми врешті натрапили на те, що так довго шукали. Хоча й без озера, але з копанкою. Тоді наші пошуки успішно завершилися – я була задоволена ділянкою, й вже була готова засаджувати землю лавандою та очікувати на своє поле. 

Поки не дізналася, що таке цілина. Для тих, хто також не знає що це таке, поясню – це ділянка землі, неорана, якою давно ніхто не опікувався. Вона придатна до землеробства, але для цього її треба обробити та перечекати цілу зиму, аби на ній можна було щось саджати і надалі збирати врожай. Бур’ян, який обвивав землю, міг з легкістю поглинути ті маленькі кущики лаванди, що ми вирощували з мамою. 

З лавандою теж були проблеми. До цього моменту я читала, що з висадженого насіння лаванди у справжні кущі перетворюється лише 50-60 відсотків, але тоді я ще не знала, що з купленого насіння ці відсотки кардинально зменшуються. 

Окрім цього частину наших кущиків вирвали пташки. Після потужного дощу, коли лаванда ще росла у мами біля будинку, я помітила як кущики лежали просто на поверхні. Тоді й дізналася, що птахи в цьому місці шукали хробаків. Так вони знищили десь 300 рослин. 

На свій страх і ризик я таки вирішила, що саджатиму лаванду вже на нашій землі. «Була не була», – подумала я, і посадила все, що у нас залишилося. Це приблизно 700-800 кущів з півтори тисячі розсади. Хоча планували набагато більше.

Немає нічого більш постійного, ніж щось тимчасове 

У бізнес ми вклали гроші з квартири, яку продали у Харкові. Звісно, що не всі, але певну частину. Ми розраховували придбати ділянку з будинком і квартиру у Харкові в кредит, а згодом зробити там ремонт. Ми тоді отримали безвідсотковий кредит, як багатодітна родина, бо в той час я якраз народила третю дитину. 

І почався ковід. З початком пандемії я тішилася тому, що в нас з’явилася ця земля. У селі, куди ми переїхали разом з дітьми, вони могли вільно гуляти, насолоджуватися весною і літом.

Я думала, що наш переїзд тимчасовий і десь восени ми повернемося у місто. Та й загалом, село буде для нас сезонним відпочинком. Втім карантин затягнувся і ми залишилися у селі на зиму. Це був доволі важкий період у моєму житті, адже увесь час я була з маленькою дитиною у селі, де й вийти немає куди. 

До того ж робота в полі дійсно складна. Особливо, якщо до цього ніколи не займався городом, звикнути важко. Але тоді серце «палало» любов’ю до маленьких кущиків, які потрібно посадити в землю. 

Читайте також: Назбирала вже купу осколків, але варіанту поїхати з України не розглядає. Як фотографка з Сумщини вирощує лаванду за 10 кілометрів від кордону з росією

Чоловік приїхав з консервами, а я посміхнулася

Інколи здавалося, що от-от і руки опустяться. Та попри всі негаразди я так «горіла» справою, що не давала собі зупинятися. Мій чоловік підтримує мене в моїх ідеях, а ця йому особливо подобалася. Тому щоразу я поверталася до роботи на своєму лавандовому полі.

Чоловік підтримує ідеї Анни. Фото надала героїня.

Коли почалось повномасштабне вторгнення, я не вірила. 23 лютого після роботи чоловік приїхав з консервами, а я посміхнулася. 

24-го нас розбудили дзвінком і сказали, що почалася війна. Навіть після цього я не повірила. Думала, що це десь далеко, але точно не в Харкові і в області. Коли в перші дні ракета прилетіла просто в центр міста, я усвідомила, що дійсно розпочалася велика війна. 

Я була готова кинути все й їхати, аби вберегти своїх дітей. Для мене це було найголовнішою метою. У квітні чоловік вивіз нас до Болгарії, а сам повернувся назад. Ми зробили візи у Канаду, як запасний варіант, але вже наприкінці травня я разом з дітьми повернулася додому. 

Нам пощастило. У село, де ми купили будинок і землю, війна не дісталася. Мої діти не чули сирен, вибухів і не бачили, що накоїли вороги. Вони знають, що відбувається, але на власні очі та вуха, не бачили й не чули. У нашому селі увесь час було спокійно, якщо можна так сказати, ракети пролітали повз усього кілька разів. 

Після початку повномасштабної війни я сумнівалася, чи варто знову саджати лаванду. А чи не прийде сюди війна? Та все ж наважилася, висадила, зібрала врожай. Через рік ми зробили офіційне відкриття сезону і запросили людей у наш лавандовий парк на 70 соток землі з озером. 

Лавандове поле перетворилося на лавандовий парк. Фото надала Анна.

Зібрали понад 50 тисяч гривень і виростили «прапор Великої Британії»

Ми організували благодійний вхід, тобто всі кошти, які ми зібрали, пішли на потреби Збройних сил України. Це гроші за вхід, донати на банку, з їжі та напоїв – разом 51 тисяча гривень.

Зараз я розмірковую над тим, аби розширити парк до двох гектарів землі. З ще одним озером, яке буде вдвічі більше. 

Подекуди ми маємо візерунки з лаванди, низка яких нагадує прапор Великої Британії, а побачили ми це випадково, коли знімали парк згори. 

Ми хочемо зробити з лаванди не просто фотозону, де платять за вхід, за годину намагаються зробити кілька кадрів і все. Це буде територія з гойдалками, альтанками, звісно ж, озером, місцями для відпочинку і перекусу. Я хочу, щоб наш парк став тим місцем, куди люди прагнутимуть повертатися. 

Анна прагне зробити парк повноцінним місцем для відпочинку. Фото надала героїня.

Лавандовий парк – місце, де здійснюються мрії

У своїх соцмережах я пишу, що наш парк – це місце, де здійснюються мрії. Я хочу, щоб так було насправді. Адже до нас приїжджають зробити пропозицію своїй коханій людині, у нас гуляють закохані, відпочивають діти.

Моя мета зробити так, аби люди могли перепочити від постійної метушні, буквально на кілька годин відволіктися від жахіть війни і налаштувати себе на подальшу працю. Цю мрію, я впевнена, втілю у життя. 

Мене мотивують відгуки людей про парк та про нашу натуральну косметику. З лавандою потрібно ж було щось робити, а не просто дивитися, тому я вирішила створити маленьку лінійку доглядової натуральної косметики з наших рослин, яку можна використовувати навіть дітям. Я переконана, якщо «горіти» своєю справою, то все відбуватиметься як треба. А усі негаразди лише загартовуватимуть бажання працювати й втілювати свою мрію.

Суспільство

На Подолі в будівлі врятованої памʼятки відкрили арт-простір

Опубліковано

На вулиці Нижній Вал, 37/20 відкривається культурний простір “Кузня” (drib37).

Це анонсували на сторінці простору в Instagram.

Про архітектурну памʼятку

На вулиці Нижній Вал, 37/20 відкривається культурний простір “Кузня” (drib37). Це відновлена пам’ятка архітектури в центрі Подолу, де за сюжетом роману Валер’яна Підмогильного “Місто” проживав головний герой Степан Радченко після переїзду до Києва. У творі згадується: “На Нижньому Валу одшукав тридцять сьомий номер, зайшов хвірткою на подвір’я і постукав на ґанку в глухі, поїдені червою двері…”.

На початку повномасштабного вторгнення представники Подільської громади вивчали будівлі, що могли б бути потенційними пам’ятками, але перебували під загрозою знищення. Вони знайшли цю будівлю, отримали її законно у власність і почали опікуватися нею. Зокрема, оформили статус щойно виявленої пам’ятки архітектури, повідомляє команда проєкту для The Village Україна.

Ця будівля, збудована у 1900 році, раніше дійсно була кузнею. Вона зберегла свою автентичність, зокрема композицію й фасади, що робить її цінною, пояснюють у департаменті культурної спадщини КМДА.

Читати також: Українські підлітки спільно із колишнім консультантом NASA написали книги про Марс

Про простір

Тепер у цьому просторі облаштовано культурний центр із галереєю. Першою подією стане фотовиставка-рефлексія митця Микити Журавльова, присвячена Одесі.

“Кузня” працюватиме з 12:00 до 21:00. Відвідати виставку можна у ці ж години. Вона триватиме 21 та 22 травня (з можливим продовженням), а відкриття відбудеться о 18:00.

Вхід – вільний донат, усі кошти будуть передані підрозділу ГУР МО “Химера”.

Нагадаємо, що Олександр Усік переміг Фʼюрі та став абсолютним чемпіоном світу в надважкій вазі.

Також ми повідомляли, що в Міністерстві оборони тестують електронну чергу в ТЦК та СП.

Фото: простір “Кузня”

Читати далі

Суспільство

Лише 115 сантиметрів зростом, але одна з найсильніших в Європі

Опубліковано

Марії — лише 115 сантиметрів, у пологовому від неї відмовилися батьки, вона має інвалідність… Та попри все пережите, дівчина не втратила віри ні в себе, ні у свої можливості, ні у свою країну! Маша є однією з найсильніших спортсменок у Європі серед паралімпійців і веде свій блог у соцмережі, аби мотивувати інших любити себе та не втрачати мотивації, що б там не було!

Історія дівчини

Привіт! Мене звати Марія, мені 33 роки і ви будете здивовані, коли побачите мене в повний зріст. Та, попри це, я живу повноцінним життям, сама себе збезпечую, професійно займаюся спортом, учасниця Паралімпійських ігор, призерка Кубку світу та чемпіонка України і Європи.

Додатково я займаюся ще блогерством. Знаєте, я завжди хотіла жити в Америці, але зрозуміло після повномасштабного втогнення, що я хочу жити в своїй країні. Незважаючи на всі труднощі, я зрозуміло, що Україна в моєму серці понад усе.

Моя історія почалась з 1991 року. Коли я народився, лікарі побачили, що я дитина з вадами і запропонували моїм батькам написати відмову. Вони це і зробили.

Родина, яка була поряд

Після цього я потрапила до дитячого будинку і там проживала до підліткового віку. У 14 років я попала до прийомної родини. Я побачила різницю між дитячим будинком та сімʼїю. З розуміла, що саме в той час, коли я потребувала родини, вони були поряд. Саме завдяки моїй родині я знайшла себе і зрозуміла, чого я хочу від життя.

Спортом я почала займатися з підліткового віку. Мені запропонував тренер, мій перший Олександр Анатолійович. Попала вперше на Паралімпійські ігри, це у 2012 році. Я побачила, що таке дійсно великі спортсмени, дійсно ті, які здобувають медалі, ті, які боряться понад усе заради того, щоб у першу чергу подолати себе. У спорті я здобула силу духу,також фізичні сили. Я зрозуміла, що в цьому житті треба завжди боротися. Спорт мені це явно показав.

Читати також: Це українські страви, про які ви навряд щось чули: давні рецепти кулінарної спадщини

Важка зустріч

У 28 років мені наснився сон, що в моїй квартирі моя рідна матір та її донька, моя сестра. Я це розповіла подрузі, і вона мені запропонувала поїхати та зустрітися з нею. Зустріч у нас була дуже тяжкою. Я сказала людині, що я на неї зла не тримаю. Хочу просто дізнатися, чому саме я така, чого так вийшло, що я залишилась без батьків.

Були питання дуже прості, не дуже складні для людини, яка має все знати. Але на відповідь я дуже багато чула брехні і неправди.

Матір по цей час приховує, що я є, що я жива. Я їй сказала, якщо ти будеш надалі мене приховувати, я не можу так надалі з тобою спілкуватися.

Я також поїхала, знайшла батька, ми з ним зустрілися. З батьком було все інакше. Батько – це та людина, яка показала, що ми всі люди, ми всі можемо помилятися. Найголовніше, що я побачила в ньому, що він хотів це виправити. Ми спілкуємось надалі, він мені дуже сильно допомагає, коли я потребую. З його сім’єю я також спілкуюсь, у нас дуже добрі і теплі відносини.

В своєму блозі я показую приклад, що попри всі життєві обставини і не зважаючи на те, що в мене є інвалідність, я живу повноцінним життям. Надалі я планую займатися ще спортом і зараз готуюся до Кубку світу. Потім вже буде ясно, чи попадаю я на Паралімпійські ігри в Париж 2024. Планую далі займатися і будую собі кар’єру саме в спорту.

Нагадаємо про 10 українських науковців, які змінили світ своїми винаходами.

Також ми повідомляли, що Олександр Усік переміг Фʼюрі та став абсолютним чемпіоном світу в надважкій вазі.

Читати далі

Суспільство

В Києві запрацював перший рекрутинговий центр ССО

Опубліковано

Перший рекрутинговий центр Сил спеціальних операцій ЗСУ відкрили у Києві. 

Про це повідомляють в Telegram-каналі ССО.

Фото: ССО

Читати також: В Сумах запрацював реабілітаційний спецпроєкт для ветеранів та цивільних

Про центр

В ньому надають консультації з підготовки, забезпечення та умов проходження служби в Спеціальних операціях (ССО) та допомагають обрати військову спеціальність. Крім того, в рекрутинговому центрі можна отримати юридичну підтримку під час вступу на службу.

Фото: ССО

Центр розташований на Оболонській набережній, 7 (корпус №1) та працює щодня з 09:00 до 18:00. Також можна звернутися за номером 0 800 357 174.

Нагадаємо, що в київській поліції запустили кінологічний дитячий гурток.

Також ми повідомляли, що “Азов” показав унікальні кадри порятунку цивільних з “Азовсталі” (ВІДЕО).

Фото: ССО

Читати далі