Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Корсет для Мадонни, естетичний БДСМ і евакуація до Івано-Франківська. Історія київського бренду Anoeses

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

Anoeses – український преміальний бренд еротичних аксесуарів і повсякденного одягу зі шкіри та латексу, що поступово стає відомим на весь світ. Їхні вироби популярні в США та Європі, речі бренду з’являються на обкладинках фешн-видань, а корсети носять зірки, зокрема Мадонна.

Під час повномасштабної війни команда компанії евакуювалася з Києва до Івано-Франківська, куди повністю перевезла все виробництво. Ольга Третьяк, директорка з маркетингу Anoeses, розповіла ШоТам, чому бренд із самого початку орієнтувався на міжнародний ринок, як за останні роки змінилося ставлення українців до сексу та про перевезення всього бізнесу на Захід України.

Ольга Третьяк

Директорка з маркетингу українського бренду еротичних аксесуарів Anoeses

БДСМ може бути естетичним

Бренд Anoeses заснувало подружжя Костянтина та Катерини Саввопуло у 2018 році. До цього займалися шоурумом, де продавалися еротичні аксесуари різних виробників. Однак згодом вони зрозуміли, що ті вироби не повністю відповідають їхнім смакам. З точки зору естетики, якості та функціональності жодний із брендів не задовольняв потреби пари. Тож вони вирішили створити власний, сфокусувавшись на унікальному дизайні та гарній якості. Наші аксесуари можуть служити роками, вони виготовлені з твердої та м’якої шкіри, яку ми замовляємо в Італії. 

Особливістю Anoeses стало ще й те, що ми продемонстрували, що БДСМ може бути естетичним. Зазвичай БДСМ-аксесуари асоціюються з якимось трешем або приміщеннями, в які лячно й зайти. А ми хотіли створити бренд, який виготовлятиме вироби, що будуть приваблювати людей, щоб вони хотіли їх використовувати й не боялися цього.

Засновники українського БДСМ бренду Anoeses
Засновники бренду, подружжя Костянтина та Катерини Саввопуло.

Назва Anoeses походить із психологічного терміну anoesis. Це відчуття, засноване виключно на емоціях, яке не має під собою когнітивного складника. У нас дуже емоційний бренд. Ми розмовляємо з клієнтами не через логіку або раціо, а мовою естетики, дотиків і ароматів. Фокусуємося на тому, щоб від наших продуктів люди отримували емоційні враження.

Клієнти довіряють нам свої таємниці

Наша цільова аудиторія – це open minded люди з широким кругозором, які передусім цінують естетику, цікавляться модою, мистецтвом, сексом, самопізнанням і розкриттям своєї сексуальності. Вони не бояться експериментувати, дізнаватися про своє тіло, вподобання та бажання, а також говорити про це зі своїм партнером або партнеркою. Мета нашого бренду – почати цю комунікацію між людьми за допомогою аксесуарів. Особисто я розмовляла з парою, яка почала свій шлях у БДСМ з наших товарів. Вони побачили їх і поцікавилися: «А що тобі подобається?», «Дивися, ось в Інстаграмі дівчина в бондажному комплекті. Ти хочеш це спробувати?». Потім пара купила те, що їм сподобалося. По-перше, це дуже красиво, а по-друге, додає перчинки у стосунки, поліпшує комунікацію між партнерами та їхні відчуття від сексу.

Велику увагу ми приділяємо сервісу. Виріб виготовляється під конкретне замовлення – у нас немає стоку. Ми підтримуємо комунікацію з клієнтами на всьому шляху аж до доставки. Після цього обов’язково запитуємо, чи сподобалася наша продукція. Люди цінують таке персональне ставлення. Говорять, що вони полюбляють момент розпакування продуктів Anoeses. Ми пакуємо річ у чорну матову коробку, в яку додаємо ще стікери та листівку. На вироби ми наносимо парфуми, і речі пахнуть нашим особливим ароматом. 

Ми близько спілкуємося з нашими клієнтами, як друзі, і вони можуть розповісти нам про свої секрети в інтимному житті. Наприклад, сказати: «Мені, будь ласка, дві портупеї: одну для жінки, другу – для коханки». Або повідомити, що певний товар вже неактуальний, тому що розлучився з партнером – і тоді ми підтримуємо їх. У нас відбувається постійна комунікація. Нам довіряють таємниці, тому що бачать, що ми відкриті до спілкування й ніколи нікого не засуджуємо.

Одяг українського БДСМ бренду Anoeses

Від БДСМ до кежуалу

Ми починали з того, що були БДСМ-брендом: виробляли шкіряні речі, бондажні аксесуари, портупеї. Потім зрозуміли, що людям, які цікавляться БДСМ, також подобається гарний повсякденний одяг. Вони не ходять тільки в портупеях. Однак не бояться яскраво самовиражатися та носити щось таке, у чому можуть піти на звичайну вечірку й виглядати при цьому трохи провокативно й сексуально, але водночас елегантно. Тому ми почали виготовляти ще й корсети та боді. 

Є стереотип, що люди, які практикують БДСМ, живуть якось по-своєму, не так, як інші. Однак учасники й учасниці кінк-ком’юніті можуть, наприклад, обіймати позиції в топ-менеджменті корпорацій. І це не означає, що вони не можуть проявлятися так, як їм подобається, і мати певні фетиші.

Співачка Tinashe у комбінезоні від українського БДСМ бренду Anoeses
Співачка Tinashe у комбінезоні від українського бренду Anoeses. Фото: intheknow.com.

Ризикнули – й одразу почали продаватися на весь світ

Із самого початку ми продавалися тільки онлайн – і одразу на весь світ, тому ведемо наш сайт і соцмережі англійською мовою. Розуміли, що український ринок замалий для цієї ніші, до того ж українці мали низку стереотипів щодо БДСМ. У США та Європі також багато забобон стосовно цього, однак все одно менше. Перед запуском у нас не було жодних досліджень міжнародного ринку – просто ризикнули. Ми вірили в якість наших продуктів та їхню цінність. Згодом отримали перші замовлення, і наші обсяги у природний спосіб почали зростати. Найбільше клієнтів маємо із США – це наш основний ринок.

Команда Anoeses дуже швидко росте. За минулий рік до нас долучилося багато нових співробітників. У Києві на нашому виробництві виготовлялися речі зі шкіри й латексу, а також текстиль. Цього року ми планували відкрити свій шоурум у Києві, однак з початком повномасштабної війни відклали ці плани. Ми обов’язково це зробимо, але дещо пізніше. 

Український БДСМ бренд

Переїхали до Івано-Франківська, щоб врятувати бізнес

Ми взагалі не готувалися до повномасштабної війни й не думали про план Б. Вторгнення Росії стало для нас тотальною несподіванкою. Вранці 24 лютого ми зідзвонилися всією командою й обговорювали, що робити далі. Запитань було дуже багато, і ми колективно приймали рішення. Перші два-три тижні після початку нового етапу війни ми займалися тільки публікаціями в соцмережах і комунікацією з клієнтами. Як бренд з великою аудиторією по всьому світу розповідали про війну, про те, що відбувається в Україні. Попередили всіх клієнтів, що через затримку не можемо надсилати замовлення.

Згодом зрозуміли, що потрібно відновлювати виробництво, тому що якщо ми це не зробимо в найближчі два-три тижні, то просто не матимемо можливості продовжувати наш бізнес. Так ми вирішили, що перевеземо все до Івано-Франківська. На початку квітня сюди перебралася й уся команда.

Після евакуації наша команда розширилася

На Заході України ми почувалися в більшій безпеці. Івано-Франківськ має гарну інфраструктуру, він менший, ніж Львів, але більший за багато інших міст. Ми розуміли, що знайти житло у Львові для всіх членів команди буде дуже складно, як і місце для власне виробництва. Після евакуації колектив бренду навіть розширився – ми взяли нових людей на латексне виробництво саме з Івано-Франківська.

Наша робота в Івано-Франківську дуже відрізняється від того, що ми робили в Києві. Тут темп повільніший і все інакше: нове приміщення, люди по-іншому взаємодіють. Ми постійно стикаємося з безліччю різних складнощів. Наприклад, тут немає таких студій, в яких ми можемо знімати контент, немає наших підрядників. Тому ми кілька разів все одно їздили до Києва. Наші терміни доставки збільшилися: якщо раніше експрес-доставка займала від трьох до п’яти днів, то тепер – приблизно два тижні. Звісно, так сталося не через переїзд до Івано-Франківська, а через війну.

Лорена Дюран в одязі українського БДСМ бренду
Модель Victoria’s Secret Лорена Дюран. Фото: swimsuit.si.com.

Під час війни випустили БДСМ-мануал для новачків

Паралельно з онлайн-магазином ми розвиваємо освітню платформу Anoeses Education. Ми запустили її минулого літа. Зрозуміли, що маємо багато експертизи, якою хочемо ділитися. Це важливий складник бренду, тому що ми прагнемо показати наші цінності, погляди на секс, заохотити людей розуміти себе та інших, гармонійно взаємодіяти. До того ж еротичні вироби та sex education гарно поєднуються.

Спочатку ми просто писали пости й проводили дослідження, а потім почали працювати з дівчиною, яка в БДСМ-культурі вже багато років. Разом з нею ми написали БДСМ-мануал для новачків – наш перший диджитал-продукт. Коли почалася повномасштабна війна, ми тимчасово зупинили наше виробництво та вирішили, що потрібно випустити мануал, щоб підтримати продаж. Люди давно чекали такого продукту про БДСМ, він їм сподобався. А ми не плануємо зупинятися на цьому та працюватимемо над створенням інших.

Наш бренд визнають в Україні та світі

До нового етапу війни ми спостерігали за тим, що в Україні люди поступово стають усвідомленішими, більше заглиблюються в тему сексу. Коли ми тільки починали, зацікавлених у нашій продукції українців було дуже мало, проте з роками їхня кількість зросла. Цьому сприяє, зокрема, рейв-культура, яка розвивається в Києві. У нас з’явилося багато якісних гарних клубів і барів, часто на вечірках був дрес-код, і люди хотіли відвідувати їх в яскравих образах. 

Мадонна в корсеті Aria від українського бренду Anoeses. Фото: wmagazine.com.

Багато знаменитостей носять наші аксесуари та одяг. Коли наприкінці червня з’явилися публікації, що Мадонна на NYC Pride Week одягнула наш корсет, усі такі: «Вау, Мадонна!». Але в нас і до неї було багато прихильників серед зірок: співачки Tinashe, Charli XСX, модель Victoria’s Secret Лорена Дюран, балерина Віолетта Комишан та інші. Наш бренд визнають у світі, а отже, це означає підтримку України та позитивний вплив на наш ринок.

Суспільство

Alyona Alyona і Jerry Heil встановили рекорд на Євробаченні 2024

Опубліковано

Вчора, 7 травня, Jerry Heil та alyona alyona з композицією “Teresa & Maria” встановили рекорд на “Євробаченні-2024”, увійшовши до фіналу. Вже 17-й раз представники від України потрапляють до фіналу пісенного конкурсу, що є рекордом в історії Євробачення.

Про це повідомляє Детектор Медіа.

Відтак Україна стала єдиною країною, яка завжди проходить у фінал конкурсу. Свою позицію Україна тримає з 2004 року.

Нагадаємо, місті Мальме, Швеція, пройшов перший півфінал Євробачення 2024, де виступили 15 країн-конкуренток. Цього року Україну представляє alyona alyona та Jerry Heil. 

alyona alyona та Jerry Heil виступили під номером 5. Номер співачкам ставила талановита українська режисерка Таня Муіньо, яка до того працювала з Кеті Пері, Дженніфер Лопес, Harry Styles, Post Malone, The Weeknd та іншими світовими зірками.

Читайте також: Цифровізація освіти: у Мінцифри розповіли про розвиток цифрових навичок

У півфіналах могли голосувати лише глядачі тих країн, які беруть участь у відповідному півфіналі. Тобто в Україні можна віддати свої голоси лише 7 травня. У першому півфіналі зможуть проголосувати глядачі з Німеччини, Швеції та Великої Британії, а у другому — з Франції, Італії та Іспанії.

Фінал пісенного конкурсу відбудеться у суботу, 9 травня.

Фото: ДМ

Читати далі

Суспільство

Активісти розпочали реставрацію історичної вивіски “Перукарня” на Подолі

Опубліковано

Благодійна організація “Має значення” розпочала відновлення історичної вивіски “Перукарня” на Подолі, на вулиці Почайнинська, 57/59. Демонтаж вивіски розпочали ще вчора, 7 травня, він виявився непростим, і потребував участі 3-х людей.

Про це активісти розповіли на своїй сторінці. 

“Пластикові літери буквально розсипалися в руках, і ми по-справжньому злякалися того, що затягнули з порятунком і як би не було занадто пізно. У майстерні нас утішив реставратор, пообіцявши задіяти італійські розчини і фарби, які продовжать життя вивіски. Щиро віримо, що її відродження вдасться і оновленою вона повернеться на своє первісне місце, де висіла з 1977 року, рекламуючи все ще діючу перукарню на Подолі” — йдеться у дописі.

Серед запланованих реставраційних робіт на цей тиждень: 

  • Очищення від залишків фарби; 
  • Шліфування;
  • Визначення історичних кольорів. 

Читайте також: Які гранти для українського бізнесу доступні в травні: пропозиції для підприємців

Активісти також нагадали про те, що досі триває збір на відновлення вивіски.

“Має значення” розпочали відновлення історичної вивіски “Перукарня” на Подолі, на вулиці Почайнинська, 57/59

Нагадаємо, у Києві відкривається виставка робіт студентів академії імені Бойчука.

Фото: “Має значення”

Читати далі

Суспільство

Вивезла 159 собак із Бахмута: історія вчительки, яка вже вдруге будує притулок для безхатніх тварин

Опубліковано

Кожен день вчительки іноземних мов Марини Шажко розпочинається о 5 ранку. Вона веде на прогулянку двох своїх собак — Тару та Муху, декілька годин працює, а потім поспішає на автобусну зупинку, адже на неї чекають ще дві сотні собак у притулку.

По дорозі треба забігти в аптеку та до магазина: «Щодня мені треба купити щонайменше 12 палок ковбаси. І це тільки щоб дати всім собакам ліки». Маршрутка везе її за місто. Від зупинки з повними пакетами треба пройти ще 2 кілометри. Але радісне гавкання, яким її незмінно зустрічають мешканці притулку «Лада», вартує цього шляху.

Марина повертається додому вже надвечір, гуляє з собаками та займається онлайн з учнями. Деякі з них навіть не здогадуються, що їхня вчителька врятувала з Бахмута 159 собак.

Марина Шажко

керівниця Бахмутського товариства захисту тварин та притулку «Лада»

Вони наче самі мене знаходять

Змалку я бачила, як мої мама й тато підгодовували на вулиці собак і котів, але додому мені брати нікого не дозволяли.

Перший домашній улюбленець у мене з’явився лише у 16 років, і то випадково — у розчинене вікно моєї кімнати залетів папужка. Він залишився жити з нами. Моя бабуся навчила його говорити: «Маришко, вчи урочки!».

Наступним «поповненням» у родині був котик. Він прибився до нашого під’їзду й сидів такий сумний, що я не витримала — притисла його до грудей і занесла додому. Мама була в  шоці: «Що це?»«Котик! Він буде жити з нами!». Тімошка прожив у нас 16 щасливих років.

У 2009 році, коли я вже працювала в школі вчителькою, у дворі будинку з’явилося цуценя. Геть лисеньке, шерсті нема — це була любов з першого погляду. Я почала його лікувати, приводила лікарів прямо у двір і таки вилікувала. Собачка зміцнів, відростив красиву руду шерстку. Усі сусіди його любили та підгодовували. Назвали Бобочкою.

Марина Шажко зі своєю собакою Тарою. Тара — собака з вулиці, вона мала серйозні шкірні проблеми, але Марина вилікувала її. Фото надала героїня

На 8:00 мені на роботу, а до 6 ранку я пильнувала мисливців на вулицях

У 2010 році в Бахмуті стартувала кривава кампанія з відстрілу бездомних тварин для контролю чисельності собак на вулицях міста. Ці жахливі рейди мали свій графік: відстріл проводили вночі щопонеділка й щочетверга, поки більша частина міста ще спала.

На 8:00 мені на роботу в школу, а з 4 до 6 ранку в ці дні я патрулювала свій мікрорайон — спочатку лише нашу Бобочку.

Одного разу я визирнула у вікно й побачила, що та комунальна машина вже їде нашою вулицею. Я вискочила на вулицю, в чому була. Вибігла напереріз машині, почала кричати. Разом зі мною вибігли ще жінки з сусідніх будинків. Ми відбили Бобочку, і машина поїхала ні з чим. Але я вже не могла залишати собаку на вулиці — а що, як мисливці повернуться? І я принесла нашого дворового собаку додому.

Це був переламний момент, коли я зрозуміла — не можу нічого не робити з тим, що коїться в місті стосовно безпритульних тварин. Разом з подругою Ольгою Литовченко у 2011 році ми зареєстрували громадську організацію Бахмутське товариство захисту тварин «Лада». Трохи пізніше незамінною в нашому дрім-тімі стала також Людмила Булавка.

Волонтерки проти бюрократії

До нас долучалися люди. Ми давали оголошення в пресі, розповідали про нашу позицію — місту потрібен притулок і кампанія зі стерилізації, а не відстрілу тварин. Були ті, хто нас підтримував, але були й хейтери.

Ми шукали можливостей скрізь. Знайшли грантову програму, яка могла підтримати роботу стерилізаційного майданчика, подали заявку й виграли. Звернулися до місцевої влади, і нам виділили покинуту комунальну будівлю. Ми закупили клітки, деяке обладнання й облаштували стерилізаційний майданчик, де б могли працювати лікарі.

За умовами гранту, орендна плата становила 1 гривню на рік, а з місцевого бюджету мали виділяти кошти на стерилізацію тварин. Але тоді в міськраді нам сказали, що нібито можуть виділяти гроші лише на відлов. Це вже зараз ми розуміємо, що влада скористалася нашою необізнаністю, а тоді ми просто зітхнули й почали самі збирати кошти на перші операції — у соцмережах, на базарі.

Місцева ветеринарка погодилася оперувати безпритульних тварин безкоштовно, і ми сплачували тільки вартість медикаментів.

Тим часом на базі стерилізаційного майданчика в нас організувався притулок — ми залишали там після лікування та стерилізації тих тварин, у яких було дуже мало шансів вижити на вулиці через вік чи стан здоров’я. Стерилізованих і здорових намагалися прилаштувати в родини.

Кожна з волонтерок мала власну роботу, і до тварин у притулку ми могли приходити лише в позаробочий час. Тож вирішили найняти доглядальницю, і на зарплату збирали в нашій спільноті в соцмережах та скидалися з власних невеликих зарплат: я — з учительської, Ольга — з бібліотекарської.

Волонтерки притулку для безхатніх тварин «Лада»: Ольга Литовченко, Марина Шажко та Людмила Булавка. Фото надала Марина

Мусила привезти собак під мерію

Наприкінці 2014 року нас чекало ще одне випробування — ми залишилися без світла, бо територію, де розташований притулок, відрізали від мережі. Три роки ми проводили вечірні годування, перев’язки й уколи з ліхтариками. Але в кінці 2017 терпець урвався, і я оголосила в наших соцмережах про проведення масштабного пікету під міськрадою.

Я написала, що у зв’язку з тим, що в притулку досі немає світла, всі 100 тварин звідти переїжджають жити… у мерію. «Переїзд» оголосила на 27 грудня, а вимоги — повернути світло в притулок і закласти кошти на стерилізацію безхатніх тварин у місті в бюджет на 2018 рік.

Напередодні анонсованого пікету директору приватного ліцею, де я тоді працювала, зателефонували з мерії та поскаржилися на мене. Мовляв, не тим ваша викладачка займається, зробіть щось. На що мій керівник відповів, що свою викладацьку роботу я виконую чудово, а моя громадська діяльність його не стосується.

Волонтери вивантажують клітки з собаками з притулку для пікету під міськрадою. Бахмут, 2017 рік. Фото надала Марина Шажко

27 грудня 2017 року ми рушили під міськраду разом з нашими собаками. Нас прийшли підтримати багато людей. Буквально за годину від початку збору — ще навіть офіційно не почався пікет — у притулку з’явилося світло.

Так почався новий етап нашої співпраці з місцевою владою, нарешті двосторонній: місто виділило кошти на стерилізацію безхатніх тварин.

Куди виїхати, коли в тебе 160 собак?

Я дуже добре пам’ятаю 24 лютого 2022 року. Я прокинулась о 5 ранку й почала читати новинну стрічку. На той момент у нас під опікою було 160 тварин. Евакуацію я навіть не розглядала: без них нікуди не поїду, а з ними куди? Як? Взялася робити запаси круп, кормів. Десь до початку травня в нас було відносно спокійно, і я сподівалася, що так буде й далі. Ми навіть ділилися своїми запасами з Лисичанськом, Сєвєродонецьком, де було вже гаряче.

Із середини травня 2022-го по Бахмуту почало сильно прилітати. Наш притулок опинився на лінії вогню. 1 серпня стався перший приліт на нашу територію. Того дня до нас якраз приїхали волонтери — привезли корми для тварин, і десь за годину, як тільки поїхали, бабахнуло. Пошкодило будівлю та вольєри, 2 собаки були поранені.

Це стало для мене поштовхом — треба діяти. Коли ти сам за себе — це одне, а коли від тебе залежать життя тварин, що не можуть ухвалювати рішення — це змушує діяти.

Загибель Лади стала останньою краплею

Я почала шукати, куди ми могли б виїхати, обдзвонила різні фонди з проханням допомогти нам знайти якусь територію, хоча б за гроші. Ми одразу орієнтувалися на Дніпропетровщину, бо розуміли, що далеко наші собаки просто не доїдуть — більшість з них після серйозних травм чи хвороб, багато стареньких.

Ми знайшли один варіант — стара ферма в селі Вільне Дніпропетровської області. Але її оренда коштувала 15 000 гривень на місяць. Наш притулок живе на благодійні внески, тому збирати додаткові кошти, коли в країні війна, здавалося неможливим. Вирішили шукати ще.

30 серпня вночі був другий приліт — касетна бомба. Тоді загинула одна з наших старожилок — собачка Лада, ім’я якої носить наша ГО та створений нами притулок.

Це стало останньою краплею. Я вирішила, що це знак, що нам треба терміново виїжджати з Бахмута. Вранці я подзвонила власнику ферми та сказала, що ми згодні на 15 тисяч.

Так виглядав притулок для безхатніх тварин «Лада» в Бахмуті після «прильоту» в серпні 2022 року. Фото надала Марина Шажко

Переїзд на межі нервового зриву

До перевезення треба було підготувати хоча б якусь кількість вольєрів і будок. З цим мені допоміг один волонтер, він написав у себе на телеграм-каналі пост про нас і зібрав 100 000 гривень.

Аби перевезти тварин з Бахмута на Дніпропетровщину, разом працювали два фонди: «Порятунок тварин Харків» та Breaking The Chains, а також група волонтерів з Києва. Зробити все треба було за день, бо ми помітили, що щойно до нас приїздить якесь авто, потім на територію «прилітає». Мабуть, стежили.

28 вересня ми переїжджали. Того дня в місті було незвично тихо — наче сам Бог нам допомагав. Тим не менш, щохвилини очікували на обстріл.

Вантажили собак на межі нервового зриву. Але нам вдалося — ми вивезли усіх 159 тварин з Бахмута.

28 вересня 2022 року. Волонтерки евакуюють 160 собак з Бахмута на Дніпропетровщину. Фото надала Марина Шажко

Не було навіть мисок для собак — з усім допомагають люди

Коли ми привезли собак до Вільного, не всі вольєри ще були готові. На новому місці в нас не було навіть з чого годувати тварин, бо ми нічого з собою не могли взяти — машини ледь вмістили клітки з собаками. Місцеві жителі дуже нам допомагали: приносили старий посуд, якісь простирадла. Саме завдяки підтримці місцевої громади ми вижили в перші два найтяжчі місяці після переїзду.

Я разом зі стареньким батьком винайняла квартиру в місті Новомосковськ, що недалеко від Вільного. Дуже вдячна власниці квартири, що вона дозволила, аби дві мої собаки жили зі мною. Коли я чую ці розмови, що нібито до переселенців з Донбасу якось не так десь ставляться, я усміхаюсь — у нас зовсім інший досвід.

І далі нам продовжують допомагати небайдужі люди: благодійні фонди надають корми, фонд Happy Paw допоміг перекрити дах на старій фермі й добудувати вольєри.

Плануємо збудувати й облаштувати ветеринарний кабінет, щоб мати можливість лікувати й стерилізувати тварин тут. Наша волонтерка Людмила зараз навчається в місцевому ветеринарному коледжі — нам необхідний власний лікар у команді.

Евакуаційна машина, завантажена клітками та переносками з тваринами. Не було куди навіть забрати собачі миски. Фото надала Марина Шажко

Продовжуємо рятувати тварин з-під обстрілів

Ми теж як можемо допомагаємо іншим зоозахисникам. Щомісяця до нас привозять кілька тон кормів, а ми їх розвантажуємо й потім надсилаємо Новою поштою чи з волонтерами до міст і сіл Донеччини.

А ще ми, притулок-переселенець, прийняли до себе уже понад 60 тварин із зони активних бойових дій — Часового Яру, Красногорівки, Мар’їнки, Торецька. Багато тварин з контузіями, осколковими пораненнями. Ми їх лікуємо та стараємось прилаштувати в родини. Нещодавній наш щасливий «випускник» — це Мартинчик, пес із Бахмута. Він жив у притулку 4 роки, й ось уже тут, на Дніпропетровщині, знайшов свою родину. Ті люди шукали собі маленьке цуценя, але Мартинчик їх підкорив з першої зустрічі. Тепер живе наш бахмутський пес, що переніс поранення під час обстрілу, просто в шикарних умовах, а головне — в любові.

Притулок «Лада» існував у Бахмуті, переїхав на Дніпропетровщину та продовжує працювати тут завдяки небайдужим людям — це й офіційні організації, і просто випадкові відвідувачі наших сторінок у соцмережах.

Зараз у нас у притулку 208 тварин. Втрьох нам ніяк не впоратись, тож наймаємо помічників: 4 доглядальниць і двох охоронців. Помічниці приходять на кілька годин щодня, доки ми на роботах, охоронці працюють позмінно. На зарплатню цим людям ми збираємо кошти в соцмережах.

Часто люди соромляться донатити маленькі суми, але саме невеличкі донати вирішують усе. Наприклад, у нашій спільноті на Фейсбуці 4000 підписників. Аби кожен з учасників раз на місяць переказував 20 гривень, ми б без проблем закривали всі питання з ліками, операціями, кормами та зарплатою для помічників.

Зооволонтерка Марина Шажко чухає новеньку мешканку вольєра. Власник собаки зараз на війні, тож Бетті чекає на його повернення в притулку «Лада». На фоні — вольєри, які допомогли збудувати благодійники. Фото надала Марина Шажко

Так, нам непросто. Я не раз озиралась на своє життя — а що, якби я могла повернутися назад? І в мене одна відповідь: я б точно робила те саме — рятувала тварин. Тільки тепер стукала б в усі двері кабінетів і серця людей ще наполегливіше.

Читати далі