Військовослужбовці Збройних Сил України взяли в полон понад 200 російських бійців. Серед них, за даними Служби безпеки України, підполковник Росгвардії.
Про загальну кількість захоплених окупантів повідомив міністр оборони України Олексій Резніков. За його словами, більшість росіян не очікували такої відсічі українців, а тому здаються добровільно.
“Понад 55 годин опору. Наші захисники і захисниці повністю зруйнували плани ворога. Станом на сьогоднішній ранок кількість знищених російських окупантів перевищила 3000 осіб. Понад 200 інтервентів потрапили у полон. Кількість полонених збільшується. Вони не очікували такої відсічі і здаються самі”, – зазначив Резніков.
Крім того, в пресслужбі СБУ повідомили про захоплення під Києвом підполковника Росгвардії. За словами окупанта, вранці 24 лютого їм дали наказ “допомагати ЗС РФ у захопленні території України і забезпеченні контролю над нею та подавленні спротиву громадян України”.
Росіянин запевняє, що вони “не до кінця розуміли, куди їдуть, тому що керівництво не до кінця доводило інформацію”. Крім того, полонений підполковник Росгвардії просить пробачення в українців за те, що ступив на нашу територію, та закликає російських загарбників скласти зброю і “припинити планомірне знищення мирного населення”.
В ньому надають консультації з підготовки, забезпечення та умов проходження служби в Спеціальних операціях (ССО) та допомагають обрати військову спеціальність. Крім того, в рекрутинговому центрі можна отримати юридичну підтримку під час вступу на службу.
Центр розташований на Оболонській набережній, 7 (корпус №1) та працює щодня з 09:00 до 18:00. Також можна звернутися за номером 0 800 357 174.
Нагадаємо, що в київській поліції запустили кінологічний дитячий гурток.
Також ми повідомляли, що “Азов” показав унікальні кадри порятунку цивільних з “Азовсталі” (ВІДЕО).
21 травня о 12:00 відбудеться відкриття виставки, присвяченої культурній спадщині європейських країн на Сході України. Експозиція розповідатиме про внесок бельгійців, французів, німців, британців та американців на зламі XIX – XX століть.
Виставка має на меті розповісти про історичну спадщину Маріуполя, Дружківки, Нью-Йорка та Лисичанська, збудованих промисловцями з європейських країн. Відвідувачі зможуть побачити стан архітектурних пам’яток до та після повномасштабного вторгнення Росії, а також дізнатися про їхню руйнацію.
Ця виставка також має на меті розвінчати міф про те, що розбудова одного з найбільших промислових регіонів України належить Радянському Союзу. Часто забувається значний внесок європейських інвесторів у заснування міст, розвиток промисловості та суспільного життя на Донеччині та Луганщині задовго до приходу радянської влади.
На відкритті виставки автор фільму “Євродонбас”, режисер-документаліст Корній Грицюк, проведе авторську екскурсію, розповідаючи про роботу з унікальними архівними матеріалами та процес зйомок фільму.
Виставка триватиме до 4 червня і буде доступна українською та англійською мовами. Місце проведення – Михайлівська площа, що розташована поблизу “Стіни пам’яті”. Ближче укриття можна знайти за адресою вул. Велика Житомирська 2а, що знаходиться в підземному паркінгу готелю InterContinental Kyiv.
Донедавна в Україні було понад 200 вулиць імені російського письменника Горького… Але жодної на честь його однолітки — української письменниці Людмили Старицької-Черняхівської. Чию доньку вбили совєти, а її замучили за те, що вона боролася з їхньою брехнею та будувала вільну Україну. Сьогодні в Україні 3 вулиці названі імʼям Старицької, про яку ми маємо знати більше.
ШоТам разом з проєктом «Стріткод» розповідає про людей, на честь яких названі наші вулиці.
Історія письменниці
Людмила Старицька-Черняхівська народилася 29 серпня 1868 року в Києві. Її батько — письменник Михайло Старицький, а мати Софія — рідна сестра композитора Миколи Лисенка.
У русифікованому Києві саме батьки прищепили Людмилі любов до української мови. Дівчина з дитинства складала вірші та казки, вивчала німецьку мову й історію. У школі подружилася з Лесею Українкою, яка згодом підштовхнула її перекладати тексти на українську. З 20 років перекладала твори світових авторів з німецької та російської в літературному гуртку «Плеяда».
Одружилася з лікарем-гістологом Олександром Черняхівським — родичем Михайла Грушевського. У 32 роки в них народилася донька Вероніка, яка теж стала поетесою та перекладачкою. Людмила стала співавторкою багатьох творів батька. Разом вони написали трилогію «Богдан Хмельницький».
Головна тема її творів — історична правда про Україну без перекручених московією фактів. Найяскравіші твори Людмили – «Жива могила», «Гетьман Дорошенко», «Іван Мазепа», «Розбійник Кармелюк».
1908 року Старицька стала членкинею Товариства Українських Поступовців — координаційного центру українських сил. Їздила до Сибіру, щоб організувати комітет допомоги українським полоненим і переселенцям.
У Першу світову працювала в шпиталі сестрою милосердя. Там навчала поранених української мови й історії. Таким чином Людмила готувала військо до Української революції. У 1917 році з падінням царату Старицька стала однією з засновниць Української Центральної Ради.
Розвиток культури
У ті часи Людмила зосередилась на розвитку українського кінематографа. Організувала кінематографічну секцію при УЦР, писала сценарії, займалася зйомками фільмів. Після поразки Української революції постало питання про еміграцію, – але Людмила залишилася в Києві.
Жінка продовжувала писати й організувала вдома літературний салон для письменників.
Початок репресій
1930 року її разом з чоловіком заарештували за нібито приналежність до Союзу визволення України. Судовий процес відбувався в Харкові в оперному театрі, й квитки на нього видавали, як на виставу.
Подружжя засудили до 5 років позбавлення волі, але влада продемонструвала «милосердя». Вирок замінили на умовний і вислали родину до Сталіно, де Людмила займалася перекладами.
У 1936 році подружжя повернулося до Києва, але за 2 роки на них чекав новий удар від більшовиків. Доньку Вероніку звинуватили в шпигунстві на користь Німеччини. Вона була дружиною німецькою банкіра, прожила з ним лише рік, але це стало приводом для затримання.
Вероніку розстріляли в Києві того ж року, коли винесли вирок. А до того на допитах НКВДисти над нею знущалися та катували. Людмилі про вбивство доньки не сказали, натомість збрехали, що відправили Вероніку в заслання. Людмила їздила до Сибіру та шукала свою Рону. Писала листи до сталіна, ворошилова, калініна.
У цей же час важко захворів згорьований чоловік Старицької та через рік помер. Людмила жила разом із сестрою в Києві до 1941 року, поки в її двері знову не постукали НКВДисти.
Смертельний вирок
Вчинили обшук, звинуватили в українському націоналізмі й антирадянській діяльності. Уже літніх сестер під конвоєм відправили «телячим» вагоном до Казахстану. 73-літня письменниця померла в дорозі. Конвоїри просто викинули мертву з вагона. Вона так і не дізналась, що сталося з її донькою…
А точна дата й місце смерті самої Старицької досі невідомі. У 2000 році в Україні вийшла перша збірка Людмили Старицької-Черняхівської «Вибрані твори».
Памʼять
Сьогодні в Києві, Черкасах і селі Лящівка на Черкащині є вулиці на її честь. Щоб про письменницю знали більше людей, проєкт «Стріткод» готує особливу табличку на її вулиці в Києві. Відсканувавши QR-код, ви знайдете цікаві та важливі факти про видатну українку Людмилу Старицьку.
Дізнавайтеся про Людмилу Старицьку-Черняхівську, яка вірила в Україну до останнього подиху!
Нагадаємо, що в Міністерстві оборони тестують електронну чергу в ТЦК та СП.
Також ми повідомляли, що стали відомі найпопулярніші вакансії в ЗСУ: кого шукають найбільше.