Замість шрамів – круте тату. Як київська тату-майстриня допомагає жертвам насилля забути про болюче минуле

Пережите насильство та селфхарм залишають на тілі людей шрами, які щоразу нагадують про болюче минуле. Якщо від оточення їх ще якось можна приховати, то від себе – ні. Київський проєкт «Забудь про шрами минулого» від організації «Інсайт» дає можливість зробити на місці шрамів круті татуювання. Тату-майстриня Олександра Май вже чотири роки допомагає людям із ЛГБТ-спільноти та жінкам, які зазнали домашнього чи сексуального насилля, перегорнути неприємну сторінку минулого.

Олександра Май

Столична майстриня художнього татуювання, пірсингу, перманентного макіяжу (татуажу). Тату-майстриня проєкту «Забудь про шрами минулого» від громадської організації «Інсайт»

Має художню та медичну освіту. Займається художнім татуювання понад десять років.

Гарно малюєш – впораєшся і з татуюваннями

Я шукала себе у різних сферах, які зараз успішно поєдную. В юності закінчила училище на художницю-оформлювачку, потім медичне училище. Я вирішила, що, напевно, з медициною своє життя пов’язувати не хочу. Мене тягнуло у творчість. Тому ще закінчила академію мистецтв за класом станковий живопис (живопис, виконаний на верстаті).

Коли вже закінчувала академію, знайомі сказали мені: «О, ти ж малюєш! Ти, напевно, маєш класно робити татуювання». Я сприйняла цю ідею не дуже серйозно. Відповіла, що робити щось на шкірі та на папері — все ж різні речі, та й, мовляв, у мене немає машинки, щоб навіть спробувати. На що вони відповіли: «Нічого страшного. Ми хочемо тату і знайдемо тобі машинку».

Загалом я досить нейтрально ставилася до татуювань. Гарні малюнки на тілі – це красиво. Хоча, на жаль, зараз є багато майстрів, які роблять тату не дуже хорошої якості. Але це дуже суб’єктивно. Для людини, яка обирає собі певний ескіз, він буде гарний, і вона шукатиме в ньому певний сенс. Тож у цьому контексті можна сперечатися, бо це мистецька складова.

Рука не тремтить, бо вчилася на медика

Моя перша машинка була збірною – з моторчика від бритви. Багато майстрів так починали. Я швидко зрозуміла, що таким пристроєм працювати дуже довго і незручно, тому почала купувати нове обладнання. Спочатку це були китайські машинки, оскільки на щось інше мені бракувало коштів. До того ж ти ніколи не знаєш наперед, що тобі потрібно, доки не спробуєш. Вже з досвідом я переконалася, що саме мені треба. І так поступово почала купувати якісне обладнання, щось удосконалювати. Зрозуміла, що мені дійсно подобається робити татуювання.

Після перших спроб тату для знайомих і друзів я усвідомила, що потребую більше знань. Я не робила «партаків», але хотіла розвиватися й отримати вищий рівень. Тому пішла навчатися до тату-студії «Фенікс» у Харкові. Після цього переїхала працювати до Києва. Загалом займаюся татуюваннями вже понад 10 років з різною інтенсивністю, бо мала певні перерви. Були моменти, коли працювала в салоні майже без перестанку: з самого ранку й до пізнього вечора. З 2014 року активно робила патріотичні тату.

У роботі мені допомагає медична освіта. Щонайменше – не тремтить рука. Коли я закінчувала медучилище, пішла проходити переддипломну практику в психіатрію. Спочатку працювала в стаціонарному відділенні, але там було досить нудно за процедурами – лише внутрішньовенні та внутрішньом’язові. Тому попросилася перевестись у реанімацію. Там я майже самостійно проводила інсулінокоматозну терапію, була присутня при електрошоці, разом з лікарями ставила катетери. Тому кров чи якісь маніпуляції з тілом не викликають у мене якогось особливого стресу.

Відкрила для себе «Інсайт» через ігри та кіно

Про організацію «Інсайт» я знаю вже давно. Складно сказати, як саме ми познайомилися. Я періодично перетиналася з представниками «Інсайту» на їхніх заходах, як от настільні ігри та кінопокази. Потім почала брати участь у фестивалях рівності, робила кавери для музичного гурту, який там кілька разів виступав. А ще в «Інсайті» ми створили квір-театр, у якому робили перформанси, зокрема за мотивами флешмобу у Facebook «Я не боюся сказати». Це був імпровізаційний театр у форматі розповіді акторами особистих історій на публіку.

Взагалі «Інсайт» – це громадська організація, яка займається правозахисною та просвітницькою діяльністю, надає допомогу та підтримку ЛГБТКІ-людям. Вони об’єднують лесбійок, геїв, бісексуальних, трансгендерних та квір людей, які прагнуть до становлення демократичного та толерантного суспільства. Зараз ГО «Інсайт» та ГІ «Марш жінок» збирають  голоси підтримки петиції про ратифікацію Конвенції Ради Європи про запобігання насильству щодо жінок, домашньому насильству та боротьбу з цими явищами. Торік ми досить швидко назбирали необхідні 25 тисяч голосів, але петиція залишилася без розгляду. Цьогоріч у нас чергова спроба змінити законодавство.

Надихнулася досвідом майстрині з Бразилії 

Я вже доволі довго співпрацюю з «Інсайтом», але свою «татуювальну» діяльність завжди вела окремо. Та приблизно чотири роки тому надихнулася досвідом бразильської тату-художниці Флавії Карвальо, яка створила соціальний проєкт під назвою «A Pele da Flor» («Шкіра квітки»). Майстриня безкоштовно перекриває татуюваннями шрами жертв домашнього насильства. Я бачила, що в Росії схожу ініціативу запустила майстриня Євгенія Захар.

Подібних проєктів з татуюваннями в Україні я не знаходила. Натомість у нас була лише схожа ідея з татуажем. Я перебувала в спільнотах, де майстрині писали про проєкт із допомоги онкохворим людям, які в процесі хіміотерапії втратили брови чи вії. Дівчата безкоштовно роблять їм татуаж, аби люди почувалися більш впевнено. І я подумала: «Чому б і з тату не зробити щось подібне?». 

І так ми спільно з «Інсайтом» запустили у 2017 році проєкт «Забудь про шрами минулого». Він дає можливість за символічну плату приховати шрами від пережитого насильства та селфхарму (самоушкодження) під крутими татуюваннями. Кожен шрам на нашому тілі — окрема сторінка життя. Та є сторінки, про які хочеться забути. Це можна зробити, зокрема, за гарним малюнком. Проєкт спрямований на людей із ЛГБТ-спільноти, а також жінок, які зазнали домашнього чи сексуального насилля.

Шрами нагадують про травми минулого

Кожен сам вирішує, треба йому перекривати шрам чи ні. Є люди, які можуть з ними жити, і це їх не турбує. Але часто події, за яких були отримані шрами, для нас дуже болючі. Навіть якщо йдеться про селфхарм — з людиною точно відбувалося щось погане. І ці сліди на шкірі щодня нагадують про неприємні події. Вони стають маркерами, які повертають до сумного минулого. А якщо це була ще й якась дуже жорстока ситуація, це може дуже довго «тригерити» й повертати до того стану.

Ще одна причина – люди з такими слідами на тілі можуть не сприймати себе гарними та соромитися власної зовнішності. Тому часто краще закрити шрами й забути про минуле, перемкнутися на щось інше. Вважаю, що перекриття шрамів – це хороший вихід, особливо, коли люди наповнюють татуювання своїм змістом. У них вже інші емоції та переживання. Часто вони навіть забувають, що мали якісь неприємні події в житті.

Іноді доводиться відмовляти людям в тату

Приблизно 70% всіх перекриттів шрамів у межах проєкту я роблю після самоушкоджень. Люди часто завдають собі болю, а потім через тривалий час, коли їхні конфлікти всередині вже вирішені, ця згадка на тілі дуже турбує. Першою клієнткою, яка відгукнулася на проєкт, була моя знайома, яка якраз мала шрами на зап’ясті внаслідок селфхарму. Я досить швидко зробила їй перекриття, і вона залишилася задоволеною.

Охочих перекрити шрами просимо розповісти свою історію, щоб ми розуміли, що людині це дійсно потрібно. І тут треба бути трішки психологом. Бо були заявки від людей, які не зовсім розуміли проєкт. Вони просили перекрити шрами від укусу собаки чи порізу склом. Була дівчина, яка розповіла, що намагалася заступитися за якогось хлопця у бійці й отримала поранення пляшкою.

Є клієнти, які просять перекрити шрами від кесаревого розтину чи операції на маткових трубах. Це не підпадає під умови проєкту. Єдині операційні шрами, з якими ми працюємо, — це шрами після мастектомії (хірургічна операція з видалення молочної залози). У мене був трансгендерний хлопець, якому повністю видаляли груди разом із сосками. Він дуже комплексував, казав: «Навіть на пляжі не можу роздягнутися». Ми йому допомогли – зробили соски татуюванням у 3D.

Тату з чорним квадратом шрам не перекриє 

Коли надходить заявка від охочих перекрити шрами, ми зв’язуємося з ними протягом двох тижнів. З’ясовуємо, скільки років шрамам, який вигляд вони мають. Не зі всіма шрамами можна працювати (наприклад, якщо вони червоні й опуклі). В ідеалі потрібно, аби від початку загоєння минув рік чи два. Буває, радимо людині зробити шліфування або ще трохи почекати, щоб був кращий результат. Якщо шрами гладкі та світлі — з ними можна працювати. Усе це з’ясовується у процесі.

Є клієнти, яким не так важливо, щоб була закрита вся площа шраму – достатньо зверху нанести малюнок, який буде відволікати увагу. Хоча нещодавно дівчина надіслала мені фотографію селфхарму – там жорсткий шрам по всьому зап’ястю. І каже: «Я навіть не знаю, як це можна перебити. Мабуть, потрібен просто чорний квадрат». Насправді він не перекриє шрам, тому що це буде просто зафарбований шматок шкіри, на якому під певним кутом будуть помітні нерівності. Замість квадрата ми зробили «бароко лайнворк», особливістю стиля є, зокрема, наявність прямих ліній. Вийшло доволі вдало, порізів взагалі не видно.

Читайте також: Байкери-волонтери. Як львівська «МотоДопомога» підстраховує «швидку» та рятує травмованих у ДТП

Ескіз я розробляю після спілкування з клієнтом, коли дізнаюся, що йому подобається. Намагаюся враховувати всі побажання. Часто клієнти наперед скидають якісь проєкти тату, і ми вже на основі цього створюємо ескіз, який буде приємний людині й викликатиме у неї радість.

З тату клієнти забувають про побиття та зґвалтування

Історій від людей дуже багато, вони всі по-своєму болючі. Одна дівчина розповіла, що її зґвалтували у шестирічному віці. І хоча насильник потрапив до в’язниці, для неї це нічого не змінювало. Дівчина росла у тривозі та нелюбові, а в моменти сильного емоційного болю почала різати руки. Казала, що це допомогло їй на певний час. Вже кілька років вона займається захистом прав людей, які страждають від насилля, стигми та дискримінації. Дівчина давно хотіла прибрати шрами, які «викликають у людей питання». І дуже тішилася, що знайшла наш проєкт.

Ще одна клієнтка писала нам, що народилася хлопчиком, але у неї не було будь-якої ідентичності до 12 років. Лише згодом, коли в однолітків почав грубшати голос, вона почала погано почуватися, оскільки не знала, що з нею відбувається. Коли дізналася про можливість почати гормонотерапію —  розповіла про це батькам. Після цього тато її побив та зламав ніс. Це повторювалося неодноразово. Потім у житті ще було зґвалтування й опік руки під час панічної атаки. Там дуже складна історія життя, і я рада, що змогла допомогти цій людині позбутися візуальних спогадів про минуле.

Забути про минуле можна за символічну плату

У межах проєкту «Забудь про шрами минулого» я беру на місяць одну-дві людини. Загалом татуювання вже отримати приблизно 50 клієнтів. Ми домовляємося з ними про символічну плату у приблизно 300-400 гривень. Ці кошти я витрачаю на матеріали: картриджі, фарбу, рукавички, серветки тощо. За розробку ескізів грошей не беру. Заявки можна залишати у Google-формі або писати мені в Instagram чи Facebook.

Іноді буває складно психологічно приймати на себе історії людей. Але мені подобається слухати якісь позитивні висновки, коли клієнти самі міркують із собою. Якщо вони вже прийшли до мене на сеанс і не покінчили самогубством, значить, все ж впоралися з болем і знайшли позитив у житті. Поки є попит, я продовжу займатися проєктом. Це корисна і дуже важлива справа. Клієнти писали, що це було їм потрібно і, мовляв, справді дуже круто, що в Україні є такий проєкт.

Окрім того, я паралельно працюю і на загальних умовах для охочих зробити тату, пірсинг чи перманентний макіяж. У середньому дрібне татуювання коштує 1000 – 1200 грн. Вартість обговорюється індивідуально залежно від ескізу та місця, тому що на деяких частинах тіла працювати складніше, наприклад, якщо йдеться про інтимне татуювання. Працюю я в невеликій студії у Києві, яку орендую під клієнта.