Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Як команда Української соціальної академії розвиває екосистему соціального підприємництва

РЕКЛАМНИЙ МАТЕРІАЛ

Опубліковано

Понад чотири роки соціальному підприємництву в Україні допомагає розвиватися Українська соціальна академія — інноваційний центр, де соціальні підприємці, представники громадянського суспільства та місцевих громад можуть здобути якісну освіту, отримати консультації, менторську підтримку та безповоротні фінансові інвестиції. Саме тут допомагають та надихають втілювати ідеї соціальних змін у бізнес. Прийшовши до академії з ідеєю, змінотворці отримують чіткий план дій та всі ресурси для його втілення: від знань до фінансової підтримки.

Як в Україні почало розвиватися передове середовище соціальних стартапів

Михайло Мельник

співзасновник Української соціальної академії

«Під час навчання в Римі я керував міжнародним освітнім проєктом приватного благодійного фонду, де шукав та супроводжував молодих лідерів з посткомуністичних країн. У 2012 році повернувся до України і почав працювати в Комісії УГКЦ «Справедливість і Мир». Тут реалізував декілька цікавих проєктів та програм. Українську соціальну академію ми заснували у 2015 році. Наша мета полягала у дослідженні, навчанні та консалтингу в сфері соціального підприємництва й соціальних інновацій для розв’язання ключових суспільних проблем. Ми почали створювати лабораторії соціального впливу (social impact labs) й підтримувати стартапи, які використовують підприємницькі ідеї для розв’язання соціальних проблем», — розповідає Михайло Мельник.

Академія зосередилася на розвитку інфраструктури, аби стимулювати соціальні інновації. У 2018 вона стала членом Європейської асоціації венчурної філантропії. Це важливий крок, оскільки там завжди прагнули переймати та адаптувати в Україні кращі практики міжнародних професіоналів. Адже це дає можливість опанувати всі новітні методи розвитку венчурної філантропії – використання фінансування для досягнення соціальних змін. 

Місія Української соціальної академії полягає у стимулюванні позитивних соціальних змін в суспільстві завдяки розвитку соціального підприємництва та соціальних інновацій.

Місце, де формується спільнота соціальних підприємців 

Академія має три напрями діяльності: 

  • фінансова підтримка провідних соціальних підприємств;
  • навчання соціальних підприємців (програми допомагають розвивати навички соціального підприємництва та розв’язувати соціальні проблеми бізнес-методами);
  • виховання змінотворців завдяки організаційному розвитку неурядових та релігійних організацій. Для цього було створено такі програми, як «Менеджмент соціальних інновацій», «Пасторальний менеджмент», програму організаційного розвитку «PORADA». 

Тут розвивають лідерів, які орієнтовані на розвиток суспільства у сфері бізнесу, соціального, неприбуткового та релігійного секторів. І головне — тут формується спільнота соціальних підприємців.

«Саме соціальне підприємництво сьогодні потребує свого практичного розвитку в Україні. Розвиток релігійних організацій і громад у контексті спільного блага є неабияк важливим для України. У процесі діяльності Академії можна вже сьогодні говорити про десятки успішних проєктів. Чому успішних? Бо вони розвиваються і творять нові ініціативи, тобто стають життєдайними», — ділиться співзасновник Академії, священник УГКЦ, викладач Українського Католицького Університету та Василіянського Інституту філософсько-богословських студій ім. В. Рутського, о. Олег Лука.

Як їм це вдається?

Завдяки навчанню Академія надає необхідні навички для переходу від ідей до перспективних соціальних підприємств, забезпечує доступ до професійних спільнот та просуває найкращі команди, надаючи їм безповоротні інвестиції.

«Зрозумівши, що соціальні підприємці — ключ до покращення світу, ми вирішили, що найважливіше — це визначити найкращих і допомогти їм досягти успіху. Завданням академії є зробити кожного носієм зміни. Ми створюємо програми та проєкти, які дають змогу людям відчувати себе так, ніби вони мають суперсилу для змін», — розповідає Михайло Мельник. 

Інноваційні соціальні стартапи мають необхідний потенціал для вирішення більшості соціальних проблем в Україні. Однак часто лідерам не вистачає підтримки та зв’язків, щоб реалізуватися та почати стійку соціальну дію. Вони потребують фінансування, підтримки, допомоги з вимірювання соціального впливу та створення прозорої звітності. Ця підтримка допомагає їм розпочати діяльність та розвиватися у правильному напрямі. 

Головний акцент — на бізнес-освіті

Петро Дарморіс

член правління Академії, тренер з програм організаційного розвитку та соціального підприємництва

«Наразі у нас є декілька навчальних програм. Преакселератор соціального підприємництва – онлайн-програма з розвитку бізнес-ідей. Вона створена для тих, хто має ідею, намагався її втілити, але зіштовхнувся з певними проблемами, або не знає взагалі, з чого почати. Програма відкрита для всіх, незалежно від віку, досвіду в бізнесі та наявності ідеї для нього.

Акселератор соціального підприємництва – це програма з інтенсивного розвитку для соціальних стартапів та наявних соціальних підприємств. Тут учасники удосконалюють свої продукти та послуги, прокачують бізнес і підприємницькі компетенції, масштабуються та можуть залучити інвестиції», — зазначає Петро Дарморіс.

Також в Українській соціальній академії створили програми з організаційного розвитку: «Менеджмент соціальних інновацій», програму розвитку управлінських здібностей для священників та програму організаційного розвитку організацій громадянського суспільства «PORADA».

«Тут працюють викладачі-практики кращих бізнес-шкіл. І для нас це принципово важливо, бо розуміємо, що соціальне підприємництво — це бізнес, а тому його успіх залежатиме від ефективної бізнес-моделі, фінансового менеджменту, належного сервісу з клієнтами, постачальниками та іншими стейкхолдерами. Ми робимо акцент на бізнес-освіті. Лектори академії люблять свою роботу, свою справу, живуть нею, діляться та поширюють. Тому часто, ця діяльність є плідною, захоплює і запалює інших, має своє продовження», – ділиться Петро. 

Навчання відбувається у теоретичній і практичній формах. Тут влаштовують лекції, навчальні модулі, майстер-класи, дискусійні зустрічі, ознайомчі та практичні заняття в аудиторіях і на місцях соціальних підприємств як в Україні, так і за кордоном. Часто прислухаються до побажань учасників і створюють можливості для неформального спілкування, формуючи в такий спосіб спільноту.

Наразі понад 3000 випускників академії роблять свій внесок у боротьбу з бідністю, вдосконалення системи освіти й забезпечення справедливого доступу до неї. Вони займаються поліпшенням системи охорони здоров’я, соціальних послуг та поглибленням інтеграції суспільства.

Наразі понад 3000 випускників академії роблять свій внесок у боротьбу з бідністю, вдосконалення системи освіти й забезпечення справедливого доступу до неї. Вони займаються поліпшенням системи охорони здоров’я, соціальних послуг та поглибленням інтеграції суспільства.

План на майбутнє – розвиток екосистеми соціального підприємництва в Україні

Перед академією стоять дві чіткі цілі: створення інфраструктури для підтримки змінотворців та розвитку соціальних підприємств. Це призведе до стійкого розвитку екосистеми соціального підприємництва в Україні.

«Ми зрозуміли, що недостатньо підтримувати соціальні стартапи, надаючи їм фінансову допомогу, професійний розвиток та місце в спільноті. Щоб підтримка стала максимально ефективною, а умови масштабування соціального впливу — максимально сприятливими, нам необхідно розвивати екосистему соціального підприємництва», – каже Михайло Мельник.

Сергій Олійник

голова правління Української соціальної академії

Реалізація допоможе соціальним підприємцям підвищити ефективність бізнесу, побудувати сучасну відкриту модель та, найголовніше, стати тригером змін у суспільстві. В Академії вже зробили важливий крок – провели дослідження серед ключових стейкхолдерів у розвитку соціального підприємництва. 

Це допомогло виявити ключові проблеми та зрозуміти очікування. Наступний крок – творення майданчиків для спілкування та конструктивного діалогу заради пошуку спільної візії соціального підприємництва в Україні. Адже брак цього спілкування, як виявилось, є ключовою проблемою для гравців екосистеми.

Тут Українська соціальна академія побачила для себе завдання – стати платформою, яка об’єднуватиме усіх, хто готовий співпрацювати заради спільної мети у розвитку соціального бізнесу в Україні. І вже є певні успіхи. 

«Ми створили партнерства з місцевими освітніми провайдерами й вже маємо сформовану мережу освітніх центрів Акселераційних програм соціального підприємництва. Тому ми переконані, що найближчими роками українці побачать якісні результати: квітучі громади та велику кількість нових дієвих соціальних підприємств по всій країні», — розповідає Сергій Олійник.

Суспільство

Alyona Alyona і Jerry Heil встановили рекорд на Євробаченні 2024

Опубліковано

Вчора, 7 травня, Jerry Heil та alyona alyona з композицією “Teresa & Maria” встановили рекорд на “Євробаченні-2024”, увійшовши до фіналу. Вже 17-й раз представники від України потрапляють до фіналу пісенного конкурсу, що є рекордом в історії Євробачення.

Про це повідомляє Детектор Медіа.

Відтак Україна стала єдиною країною, яка завжди проходить у фінал конкурсу. Свою позицію Україна тримає з 2004 року.

Нагадаємо, місті Мальме, Швеція, пройшов перший півфінал Євробачення 2024, де виступили 15 країн-конкуренток. Цього року Україну представляє alyona alyona та Jerry Heil. 

alyona alyona та Jerry Heil виступили під номером 5. Номер співачкам ставила талановита українська режисерка Таня Муіньо, яка до того працювала з Кеті Пері, Дженніфер Лопес, Harry Styles, Post Malone, The Weeknd та іншими світовими зірками.

Читайте також: Цифровізація освіти: у Мінцифри розповіли про розвиток цифрових навичок

У півфіналах могли голосувати лише глядачі тих країн, які беруть участь у відповідному півфіналі. Тобто в Україні можна віддати свої голоси лише 7 травня. У першому півфіналі зможуть проголосувати глядачі з Німеччини, Швеції та Великої Британії, а у другому — з Франції, Італії та Іспанії.

Фінал пісенного конкурсу відбудеться у суботу, 9 травня.

Фото: ДМ

Читати далі

Суспільство

Активісти розпочали реставрацію історичної вивіски “Перукарня” на Подолі

Опубліковано

Благодійна організація “Має значення” розпочала відновлення історичної вивіски “Перукарня” на Подолі, на вулиці Почайнинська, 57/59. Демонтаж вивіски розпочали ще вчора, 7 травня, він виявився непростим, і потребував участі 3-х людей.

Про це активісти розповіли на своїй сторінці. 

“Пластикові літери буквально розсипалися в руках, і ми по-справжньому злякалися того, що затягнули з порятунком і як би не було занадто пізно. У майстерні нас утішив реставратор, пообіцявши задіяти італійські розчини і фарби, які продовжать життя вивіски. Щиро віримо, що її відродження вдасться і оновленою вона повернеться на своє первісне місце, де висіла з 1977 року, рекламуючи все ще діючу перукарню на Подолі” — йдеться у дописі.

Серед запланованих реставраційних робіт на цей тиждень: 

  • Очищення від залишків фарби; 
  • Шліфування;
  • Визначення історичних кольорів. 

Читайте також: Які гранти для українського бізнесу доступні в травні: пропозиції для підприємців

Активісти також нагадали про те, що досі триває збір на відновлення вивіски.

“Має значення” розпочали відновлення історичної вивіски “Перукарня” на Подолі, на вулиці Почайнинська, 57/59

Нагадаємо, у Києві відкривається виставка робіт студентів академії імені Бойчука.

Фото: “Має значення”

Читати далі

Суспільство

Вивезла 159 собак із Бахмута: історія вчительки, яка вже вдруге будує притулок для безхатніх тварин

Опубліковано

Кожен день вчительки іноземних мов Марини Шажко розпочинається о 5 ранку. Вона веде на прогулянку двох своїх собак — Тару та Муху, декілька годин працює, а потім поспішає на автобусну зупинку, адже на неї чекають ще дві сотні собак у притулку.

По дорозі треба забігти в аптеку та до магазина: «Щодня мені треба купити щонайменше 12 палок ковбаси. І це тільки щоб дати всім собакам ліки». Маршрутка везе її за місто. Від зупинки з повними пакетами треба пройти ще 2 кілометри. Але радісне гавкання, яким її незмінно зустрічають мешканці притулку «Лада», вартує цього шляху.

Марина повертається додому вже надвечір, гуляє з собаками та займається онлайн з учнями. Деякі з них навіть не здогадуються, що їхня вчителька врятувала з Бахмута 159 собак.

Марина Шажко

керівниця Бахмутського товариства захисту тварин та притулку «Лада»

Вони наче самі мене знаходять

Змалку я бачила, як мої мама й тато підгодовували на вулиці собак і котів, але додому мені брати нікого не дозволяли.

Перший домашній улюбленець у мене з’явився лише у 16 років, і то випадково — у розчинене вікно моєї кімнати залетів папужка. Він залишився жити з нами. Моя бабуся навчила його говорити: «Маришко, вчи урочки!».

Наступним «поповненням» у родині був котик. Він прибився до нашого під’їзду й сидів такий сумний, що я не витримала — притисла його до грудей і занесла додому. Мама була в  шоці: «Що це?»«Котик! Він буде жити з нами!». Тімошка прожив у нас 16 щасливих років.

У 2009 році, коли я вже працювала в школі вчителькою, у дворі будинку з’явилося цуценя. Геть лисеньке, шерсті нема — це була любов з першого погляду. Я почала його лікувати, приводила лікарів прямо у двір і таки вилікувала. Собачка зміцнів, відростив красиву руду шерстку. Усі сусіди його любили та підгодовували. Назвали Бобочкою.

Марина Шажко зі своєю собакою Тарою. Тара — собака з вулиці, вона мала серйозні шкірні проблеми, але Марина вилікувала її. Фото надала героїня

На 8:00 мені на роботу, а до 6 ранку я пильнувала мисливців на вулицях

У 2010 році в Бахмуті стартувала кривава кампанія з відстрілу бездомних тварин для контролю чисельності собак на вулицях міста. Ці жахливі рейди мали свій графік: відстріл проводили вночі щопонеділка й щочетверга, поки більша частина міста ще спала.

На 8:00 мені на роботу в школу, а з 4 до 6 ранку в ці дні я патрулювала свій мікрорайон — спочатку лише нашу Бобочку.

Одного разу я визирнула у вікно й побачила, що та комунальна машина вже їде нашою вулицею. Я вискочила на вулицю, в чому була. Вибігла напереріз машині, почала кричати. Разом зі мною вибігли ще жінки з сусідніх будинків. Ми відбили Бобочку, і машина поїхала ні з чим. Але я вже не могла залишати собаку на вулиці — а що, як мисливці повернуться? І я принесла нашого дворового собаку додому.

Це був переламний момент, коли я зрозуміла — не можу нічого не робити з тим, що коїться в місті стосовно безпритульних тварин. Разом з подругою Ольгою Литовченко у 2011 році ми зареєстрували громадську організацію Бахмутське товариство захисту тварин «Лада». Трохи пізніше незамінною в нашому дрім-тімі стала також Людмила Булавка.

Волонтерки проти бюрократії

До нас долучалися люди. Ми давали оголошення в пресі, розповідали про нашу позицію — місту потрібен притулок і кампанія зі стерилізації, а не відстрілу тварин. Були ті, хто нас підтримував, але були й хейтери.

Ми шукали можливостей скрізь. Знайшли грантову програму, яка могла підтримати роботу стерилізаційного майданчика, подали заявку й виграли. Звернулися до місцевої влади, і нам виділили покинуту комунальну будівлю. Ми закупили клітки, деяке обладнання й облаштували стерилізаційний майданчик, де б могли працювати лікарі.

За умовами гранту, орендна плата становила 1 гривню на рік, а з місцевого бюджету мали виділяти кошти на стерилізацію тварин. Але тоді в міськраді нам сказали, що нібито можуть виділяти гроші лише на відлов. Це вже зараз ми розуміємо, що влада скористалася нашою необізнаністю, а тоді ми просто зітхнули й почали самі збирати кошти на перші операції — у соцмережах, на базарі.

Місцева ветеринарка погодилася оперувати безпритульних тварин безкоштовно, і ми сплачували тільки вартість медикаментів.

Тим часом на базі стерилізаційного майданчика в нас організувався притулок — ми залишали там після лікування та стерилізації тих тварин, у яких було дуже мало шансів вижити на вулиці через вік чи стан здоров’я. Стерилізованих і здорових намагалися прилаштувати в родини.

Кожна з волонтерок мала власну роботу, і до тварин у притулку ми могли приходити лише в позаробочий час. Тож вирішили найняти доглядальницю, і на зарплату збирали в нашій спільноті в соцмережах та скидалися з власних невеликих зарплат: я — з учительської, Ольга — з бібліотекарської.

Волонтерки притулку для безхатніх тварин «Лада»: Ольга Литовченко, Марина Шажко та Людмила Булавка. Фото надала Марина

Мусила привезти собак під мерію

Наприкінці 2014 року нас чекало ще одне випробування — ми залишилися без світла, бо територію, де розташований притулок, відрізали від мережі. Три роки ми проводили вечірні годування, перев’язки й уколи з ліхтариками. Але в кінці 2017 терпець урвався, і я оголосила в наших соцмережах про проведення масштабного пікету під міськрадою.

Я написала, що у зв’язку з тим, що в притулку досі немає світла, всі 100 тварин звідти переїжджають жити… у мерію. «Переїзд» оголосила на 27 грудня, а вимоги — повернути світло в притулок і закласти кошти на стерилізацію безхатніх тварин у місті в бюджет на 2018 рік.

Напередодні анонсованого пікету директору приватного ліцею, де я тоді працювала, зателефонували з мерії та поскаржилися на мене. Мовляв, не тим ваша викладачка займається, зробіть щось. На що мій керівник відповів, що свою викладацьку роботу я виконую чудово, а моя громадська діяльність його не стосується.

Волонтери вивантажують клітки з собаками з притулку для пікету під міськрадою. Бахмут, 2017 рік. Фото надала Марина Шажко

27 грудня 2017 року ми рушили під міськраду разом з нашими собаками. Нас прийшли підтримати багато людей. Буквально за годину від початку збору — ще навіть офіційно не почався пікет — у притулку з’явилося світло.

Так почався новий етап нашої співпраці з місцевою владою, нарешті двосторонній: місто виділило кошти на стерилізацію безхатніх тварин.

Куди виїхати, коли в тебе 160 собак?

Я дуже добре пам’ятаю 24 лютого 2022 року. Я прокинулась о 5 ранку й почала читати новинну стрічку. На той момент у нас під опікою було 160 тварин. Евакуацію я навіть не розглядала: без них нікуди не поїду, а з ними куди? Як? Взялася робити запаси круп, кормів. Десь до початку травня в нас було відносно спокійно, і я сподівалася, що так буде й далі. Ми навіть ділилися своїми запасами з Лисичанськом, Сєвєродонецьком, де було вже гаряче.

Із середини травня 2022-го по Бахмуту почало сильно прилітати. Наш притулок опинився на лінії вогню. 1 серпня стався перший приліт на нашу територію. Того дня до нас якраз приїхали волонтери — привезли корми для тварин, і десь за годину, як тільки поїхали, бабахнуло. Пошкодило будівлю та вольєри, 2 собаки були поранені.

Це стало для мене поштовхом — треба діяти. Коли ти сам за себе — це одне, а коли від тебе залежать життя тварин, що не можуть ухвалювати рішення — це змушує діяти.

Загибель Лади стала останньою краплею

Я почала шукати, куди ми могли б виїхати, обдзвонила різні фонди з проханням допомогти нам знайти якусь територію, хоча б за гроші. Ми одразу орієнтувалися на Дніпропетровщину, бо розуміли, що далеко наші собаки просто не доїдуть — більшість з них після серйозних травм чи хвороб, багато стареньких.

Ми знайшли один варіант — стара ферма в селі Вільне Дніпропетровської області. Але її оренда коштувала 15 000 гривень на місяць. Наш притулок живе на благодійні внески, тому збирати додаткові кошти, коли в країні війна, здавалося неможливим. Вирішили шукати ще.

30 серпня вночі був другий приліт — касетна бомба. Тоді загинула одна з наших старожилок — собачка Лада, ім’я якої носить наша ГО та створений нами притулок.

Це стало останньою краплею. Я вирішила, що це знак, що нам треба терміново виїжджати з Бахмута. Вранці я подзвонила власнику ферми та сказала, що ми згодні на 15 тисяч.

Так виглядав притулок для безхатніх тварин «Лада» в Бахмуті після «прильоту» в серпні 2022 року. Фото надала Марина Шажко

Переїзд на межі нервового зриву

До перевезення треба було підготувати хоча б якусь кількість вольєрів і будок. З цим мені допоміг один волонтер, він написав у себе на телеграм-каналі пост про нас і зібрав 100 000 гривень.

Аби перевезти тварин з Бахмута на Дніпропетровщину, разом працювали два фонди: «Порятунок тварин Харків» та Breaking The Chains, а також група волонтерів з Києва. Зробити все треба було за день, бо ми помітили, що щойно до нас приїздить якесь авто, потім на територію «прилітає». Мабуть, стежили.

28 вересня ми переїжджали. Того дня в місті було незвично тихо — наче сам Бог нам допомагав. Тим не менш, щохвилини очікували на обстріл.

Вантажили собак на межі нервового зриву. Але нам вдалося — ми вивезли усіх 159 тварин з Бахмута.

28 вересня 2022 року. Волонтерки евакуюють 160 собак з Бахмута на Дніпропетровщину. Фото надала Марина Шажко

Не було навіть мисок для собак — з усім допомагають люди

Коли ми привезли собак до Вільного, не всі вольєри ще були готові. На новому місці в нас не було навіть з чого годувати тварин, бо ми нічого з собою не могли взяти — машини ледь вмістили клітки з собаками. Місцеві жителі дуже нам допомагали: приносили старий посуд, якісь простирадла. Саме завдяки підтримці місцевої громади ми вижили в перші два найтяжчі місяці після переїзду.

Я разом зі стареньким батьком винайняла квартиру в місті Новомосковськ, що недалеко від Вільного. Дуже вдячна власниці квартири, що вона дозволила, аби дві мої собаки жили зі мною. Коли я чую ці розмови, що нібито до переселенців з Донбасу якось не так десь ставляться, я усміхаюсь — у нас зовсім інший досвід.

І далі нам продовжують допомагати небайдужі люди: благодійні фонди надають корми, фонд Happy Paw допоміг перекрити дах на старій фермі й добудувати вольєри.

Плануємо збудувати й облаштувати ветеринарний кабінет, щоб мати можливість лікувати й стерилізувати тварин тут. Наша волонтерка Людмила зараз навчається в місцевому ветеринарному коледжі — нам необхідний власний лікар у команді.

Евакуаційна машина, завантажена клітками та переносками з тваринами. Не було куди навіть забрати собачі миски. Фото надала Марина Шажко

Продовжуємо рятувати тварин з-під обстрілів

Ми теж як можемо допомагаємо іншим зоозахисникам. Щомісяця до нас привозять кілька тон кормів, а ми їх розвантажуємо й потім надсилаємо Новою поштою чи з волонтерами до міст і сіл Донеччини.

А ще ми, притулок-переселенець, прийняли до себе уже понад 60 тварин із зони активних бойових дій — Часового Яру, Красногорівки, Мар’їнки, Торецька. Багато тварин з контузіями, осколковими пораненнями. Ми їх лікуємо та стараємось прилаштувати в родини. Нещодавній наш щасливий «випускник» — це Мартинчик, пес із Бахмута. Він жив у притулку 4 роки, й ось уже тут, на Дніпропетровщині, знайшов свою родину. Ті люди шукали собі маленьке цуценя, але Мартинчик їх підкорив з першої зустрічі. Тепер живе наш бахмутський пес, що переніс поранення під час обстрілу, просто в шикарних умовах, а головне — в любові.

Притулок «Лада» існував у Бахмуті, переїхав на Дніпропетровщину та продовжує працювати тут завдяки небайдужим людям — це й офіційні організації, і просто випадкові відвідувачі наших сторінок у соцмережах.

Зараз у нас у притулку 208 тварин. Втрьох нам ніяк не впоратись, тож наймаємо помічників: 4 доглядальниць і двох охоронців. Помічниці приходять на кілька годин щодня, доки ми на роботах, охоронці працюють позмінно. На зарплатню цим людям ми збираємо кошти в соцмережах.

Часто люди соромляться донатити маленькі суми, але саме невеличкі донати вирішують усе. Наприклад, у нашій спільноті на Фейсбуці 4000 підписників. Аби кожен з учасників раз на місяць переказував 20 гривень, ми б без проблем закривали всі питання з ліками, операціями, кормами та зарплатою для помічників.

Зооволонтерка Марина Шажко чухає новеньку мешканку вольєра. Власник собаки зараз на війні, тож Бетті чекає на його повернення в притулку «Лада». На фоні — вольєри, які допомогли збудувати благодійники. Фото надала Марина Шажко

Так, нам непросто. Я не раз озиралась на своє життя — а що, якби я могла повернутися назад? І в мене одна відповідь: я б точно робила те саме — рятувала тварин. Тільки тепер стукала б в усі двері кабінетів і серця людей ще наполегливіше.

Читати далі