Блокноти, скриньки та пляшки. Як на Волині майстриня декорує речі, які розлітаються Європою

Добродії ШоТам – це наші читачі, які підтримують нас фінансово на щомісячній або одноразовій основі. Завдяки їхній підтримці ми можемо:
• безкоштовно рекламувати малий український бізнес;
• допомагати важливим громадським та волонтерським проєктам шукати однодумців;
• розповідати історії успіху простих українців.
Добродії мають можливість обирати теми матеріалів, які вони проспонсорували. А ми регулярно звітуємо перед ними про витрачені кошти. Хочеш більше позитивних змін в нашому суспільстві? Ставай добродієм ШоТам і допомагай нам підтримувати змінотворців!

В селі Заріччя, що на Волині, майстриня опанувала 14 видів технік декоративно-прикладного мистецтва. Приводом для цього стала реабілітація після операції, яку їй зробили через помилку лікаря. Жінка не впала духом навіть після розлучення з чоловіком і згадала свою дитячу мрію — бути художницею. Сьогодні вона декорує все, що потрапляє під руку, — щоденники, шкатулки, пляшки, фужери. Їх купують не лише поціновувачі ручної роботи в Україні — вироби ще й розлітаються Європою.

Валентина Борусевич

майстриня декоративно-прикладного мистецтва з села Заріччя Волинської області.
Очолює громадську організацію «Стимул осіб з інвалідністю»

Писанка стала розрадою під час хвороби

Я з самого дитинства любила малювати, мабуть, у мене до цього був талант. Але оскільки ми жили в селі далеко від міста, я не ходила до художньої школи — у батьків не було часу мене возити. Тож хоча я з дитинства мріяла стати художницею або модельєркою, пішла зовсім іншим шляхом. Я вступила до педагогічної академії на факультет психології, хотіла працювати з людьми. Однак і в цьому з’явилася перешкода — навчання довелося залишити. Через помилку лікаря мені зробили операцію, потреби у якій не було, і я отримала інвалідність. Як наслідок, ще й розлучилася з чоловіком, бо стала йому непотрібною.

Коли я проходила курси реабілітації, захотілося якось відволіктися від хвороби та особистих проблем. Й от мені спало на думку, чи не спробувати намалювати писанку, тим паче, що мій син це вміє. Хоча я не стала художницею, я дуже тішуся, що він продовжив мій шлях більш професійно. Й от я йому кажу: «Сашко, а покажи, як ту писанку малювати, я хочу спробувати». Він спочатку відповідав, що це не так вже й легко. Та одного разу таки показав. Я намалювала одну писанку до Великодня, потім другу, третю, четверту… А потім спробувала себе ще в декоративно-прикладному мистецтві. Спочатку дивилася в інтернеті майстер-класи, як хтось робить. А потім вже почала пробувати щось своє, таке, яке ніхто не робить. Мистецтво стало для мене розрадою у період моєї реабілітації, і це дійсно допомогло мені знайти сили жити далі. Ось так вже у дорослому віці й почався заново мій шлях до мистецтва.

Перші «мистецькі» кошти отримала з лотка яєць

Перед Великоднем я написала цілий лоток яєць, і мій тато вирішив винести їх на базар і продати. Люди скупили все, і мене так тішило, що мої роботи комусь подобаються. Це був мій перший заробіток як майстрині. З того кошика я отримала приблизно 150 гривень, але і це було дуже радісно. Сьогодні, звісно, я заробляю вже більше, оцінюю час, який я приділяю створенню виробу.

Загалом я вже опанувала понад 14 видів технік декоративно-прикладного мистецтва. Найважчі — вітражний розпис, розпис по склу та точковий розпис. Для того, щоб з ними працювати, потрібно мати ідеальний зір та психологічний спокій, щоб не трусилися руки. Багато вишиваю та плету бісером, працюю з джутовою філігранню — це створення легких і витончених виробів зі шпагату або товстого шнура.

Я малюю писанки в стилі артишок з річними узорами — це така досить скрупульозна робота. Для цього складаються атласні стрічки, ріжуться і клеяться. Також використовую техніку точкового розпису. Створюю ляльки-мотанки, різні скриньки з ниточок та паперової лози, декорую блокноти, пляшки й фужери — та й взагалі все, що попадається під рукою.

Старі речі не йдуть на смітник, а оживають знову

Поки мої односельці викидають використані речі на смітник, я навпаки все перетворюю на шедеври, даю їм друге життя. Наприклад, викинули якусь пляшку від коньяку, вина чи парфумів, я тихенько її забираю, фарбую і прикрашаю. З усього можна зробити красу. Тільки бачу якусь коробочку, я вже знаю, яку шкатулку зможу з неї зробити. Навіть той же дезодорант — я розріжу пляшку, обмотаю її ниточками й зроблю органайзер для канцелярії.

Навіть колись ми з сином йшли через базар, і там стояла дуже гарна оригінальна пляшка. І я так подивилась на неї, захотіла забрати. А син каже: «Мамо, не здумай! Ще скажуть, що ти пляшки збираєш». Мені так шкода стало тієї пляшки,  я вже встигла придумати, що я б могла з неї зробити. Не забрала я її тоді, а потім жалкувала. Після цього все гарненьке одразу ж тягаю додому.  

Читайте також: Робимо домашній декор зі сміття. Як працює франківський екопроєкт RE: laboratory

Декоровані вироби розлітаються Європою

Свої вироби я продаю через Facebook. Просто виготовляю щось, фотографую, публікую — і це купують. Знайомі ж частенько заходять до мене додому й обирають на місці. Наприклад, коли їм треба привітати зі святом людину, в якої й так все є. Багато є поціновувачів ручних виробів, тому попит на такий продукт досить сильний.

А ще мої роботи купують ті, хто мешкають у Європі — декоровані речі їхали в Польщу, Італію, Білорусь, Німеччину, Ірландію тощо. Люди через знайомих дізнаються про мене або бачать в інтернеті. Наприклад, один наш заробітчанин замовив декорування пляшки вина як подарунок для своєї сеньйори в Італії. Він наперед надіслав мені в доларах кошти на карту, а я вже йому поштою переслала виріб. У заклади громадського харчування цієї ж країни поїхали й орнаментовані пляшки. А для молодят в Ірландії я декорувала вінчальні фужери та свічки.

Вартість кожної роботи залежить від часу, який я на нього витрачаю, тож тут потрібно уточнювати. Наприклад, декорований бісером щоденник може коштувати приблизно 400 гривень, залежно від вартості самого базису — купленого щоденника. Іноді люди приходять зі своїм блокнотом, тоді у вартість входить лише оплата матеріалів та роботи — десь 250 гривень.

З виробами знайомлю через виставки та майстер-класи

Всі вироби я виготовляю вдома. Коли хтось заходить, в мене наче музей: і ляльки-мотанки, і шкатулки, і вітражі. Я завжди намагаюся навчатися чомусь новому. В одній кімнаті я тримаю готові вироби, а в іншій — матеріал. Там в мене фарби, стрічки, бусинки — все закидано. Мистецтвом переважно займаюся вночі, адже вдень завжди досить багато домашніх справ. А також чимало громадської роботи, адже я очолюю організацію «Стимул осіб з інвалідністю». До слова, створили ми її, щоб такі громадяни мали можливість збиратися, допомагати один одному, проводити, якісь майстер-класи чи спортивні змагання — щоб вони не сиділи на самотності зі своїми проблемами.

Також я часто беру участь у різних фестивалях творчості, куди з усієї країни з’їжджаються майстри. На таких виставках я маю змогу показати свої роботи та продавати їх. А ще проводжу різні майстер-класи, зокрема в школі-інтернаті для глухонімих діток і центрі зайнятості для людей. Останні мають змогу опанувати нову техніку, щоб знайти собі роботу. На моїх заняттях були люди, в яких одразу ж виходили ідеальні речі (можливо, вони розуміються в мистецтві). А були й ті, в кого ніяк не виходило, казали, що це не їхнє. Я розумію, що не у всіх мистецтво — це покликання душі, але якщо це розвивати, багато хто може досягнути успіху. Також я намагаюся брати участь у різних тренінгах, щоб розвивати себе в нових сферах. Шкода, звісно, що я не маю освіти художника, однак це не завадило мені зараз займатися тим, чим я вмію, і тішити українців ручною роботою.

Зараз планую більше зайнятися просуванням своїх виробів, адже бачу, що попит на них зростає, й одного Facebook вже недостатньо. Хочу пройти тренінг, який відкриє для мене можливості розвитку бізнесу через інші платформи. Також прагну досягти офіційного результату — визнання мене майстринею народної творчості. Для цього ще потрібно чимало попрацювати й ще більше розвинутися у цій сфері. Але я вірю, що й цього зможу досягнути.