Якщо не я, то хто? Як відкрити та утримувати притулок для тварин у райцентрі

Безпритульні тварини – проблема чи не кожного українського міста. І не дивно, адже, як стверджують зоозахисники, Україна входить в десятку країн з найбільшою їх кількістю. Такою невтішною статистикою поділились у благодійному фонді Four Paws Ukraine. 

Жителька Знам’янки, що на Кіровоградщині, Богдана Стоян вже кілька років намагається виправляти загрозливу статистику на своєму локальному рівні. Активістка утримує єдиний у своєму місті Центр перетримки та стерилізації. За останні п’ять років у Знам’янці помітно поменшало зграй собак, які вештаються містом. Більшість тварин вже стерилізовані та не дають потомства. 

Утримувати центр допомагають небайдужі громадяни та волонтери. Фінансування від місцевої влади Богдана ніколи не отримувала. Як їй це вдалось та що потрібно, аби повторити її досвід? Далі – поради про те, як самотужки створити притулок, щоразу знаходити фінансування та допомогу. 

Богдана Стоян

Голова громадської організації “Дай Лапу”. Відкрила Центр стерилізації та перетримки безпритульних тварин, який працює на пожертви благодійників. Зараз утримує понад 60 собак та котів.

Порада №1. Знайдіть приміщення

Спочатку ми займались стерилізацією в орендованому приміщенні, яке надавала нам одна жінка. В якийсь момент наші з нею погляди розійшлись, і я залишилась без місця для роботи з тваринами. Тоді я згадала – у сім’ї мого чоловіка є старенький дім у приватному секторі, в якому ніхто не проживає. Я пояснила ситуацію своїй свекрусі. Вона, золота людина, сказала: “Забирай. Це ж твоя робота”. 

Дім – старенький, без ремонту, без зручностей, навіть газу там немає. Щоб привести його до ладу, ми виставляли пости у соцмережі з проханням допомогти. Так зібрали трохи грошей на ремонт, хоч він у нас і мінімальний. Всередині ми виклали все плиткою, зробили міні-операційну. Туди я викликаю лікаря з ліцензією та досвідом, щоб стерилізувати тварин.

Краще, звичайно, мати професійний кабінет та міні-притулок, скажімо, на 100 тварин за містом. Бо наш дім знаходиться у приватному секторі і це викликає проблеми. Десь собаки розгавкались – вони вже заважають сусідам. 

У Кропивницькому є два подібних до нашого притулки, але вони за містом і їх трохи підтримує міська влада. Для нас такої території, на жаль, не знайшлось. 

Порада №2. Подбайте про фінансування

Як ви вже зрозуміли, у нас немає регулярного щомісячного фінансування. Складно порахувати, скільки потрібно витрачати на утримання. Це, по-перше, залежить від кількості тварин. По-друге, бувають безпритульні тварини, які потребують значних коштів на лікування – 2-3 тисячі гривень, а є й такі, яким достатньо купити недорогі ліки. В середньому, мені потрібно 10 тисяч гривень щомісяця – це їжа, медикаменти.

Фінансово мені допомагають небайдужі люди. У місті стоять спеціальні бокси, куди можна пожертвувати кошти, у Facebook та в Instagram вказана карта ГО Дай лапу. Крім цього у мене є власний відділ косметики в місцевому магазині. Звідти більша частина заробітку йде на утримання притулку. Я забираю зароблені гроші та одразу їду купувати корм або ліки. 

Читайте також: «Тварини летять до нас через паркан». Як живе найбільший в Україні притулок для тварин

Буває, що люди не мають змоги допомогти грошима, то приносять їжу – хтось принесе кілограм каші, хтось привезе мішок крупи або брикет м’яса. 

Якщо тварина захворіла, то ми відкриваємо збір у соцмережах на її лікування. Або ж я беру послуги та медикаменти в борг, який потім треба погасити. Зазвичай всі кошти на лікування покриваються. Не було ще такого, щоб у мене висіли борги протягом двох місяців. 

Порада №3. Знайдіть однодумців, але будьте готові працювати одні

Найскладніше у моїй роботі – це працювати з людьми. Я знаю, що робити з котом, з собакою, як їх приструнити. А з людьми дуже складно. 

Частіше за все піклуюсь про тварин я самостійно. Два рази на день ходжу до притулку, готую їсти, прибираю. Коли я не могла це робити, наймала дівчинку, яка працювала за зарплатню.

Волонтери до нас теж приходять, але рідко. Хоча у місті багато небайдужих людей, які періодично нам допомагають. Є, наприклад, дві школярки, які приходять допомагати мені зі стерилізацією та утриманням тварин. Але у них школа, тому вони можуть тільки у вихідні або влітку. Ще є дівчина, яка іноді забирає тварин додому на перетримку. Безпритульні тварини у нашому центрі переважно або хворі, або ж після хвороби. Якщо ми знайшли когось здорового, я прошу її забрати, щоб тварина у нас не заразилась. 

Порада №4. Знайдіть ветеринара для стерилізації

Стерилізація — це найгуманніший спосіб зробити так, щоб бездомних тварин на вулицях не ставало більше. Коли ми стерилізуємо безпритульну собаку, вона доживає свій час сама. А якщо ж вона кожні пів року приводить 5-6 цуценят, їх стає багато, вони збиваються у зграї, а це вже небезпечно.

За 5-6 років нашої роботи ми вже бачимо, що в місті немає таких зграй, як раніше. На вулицях собак стало менше, багато з них – стерильні.

Стерилізацією, звичайно, у нас займається професійний ветеринар. Я асистую – тримаю тварину, подаю щось. В операції я не лізу, але я обов’язково присутня. Це моя робота. Безкоштовна, але робота. Це особиста ініціатива, бо я бачу сенс у стерилізації. 

Але будьте готові до того, що ви ніколи не знайдете лікаря, який допомагатиме вам безкоштовно. Волонтер-ветеринар – це той, хто робить хороші знижки. Наприклад, з нас лікар не бере гроші за виклик, за якісь краплі. Десь він за огляд не візьме грошей, десь знижку зробить. Але якщо безпритульні тварини потребують операції, то це оплачується, адже це робота.

Читайте також: Без кліток та зі спа-салоном: як працює перший в Україні готель для тварин

Звичайно, домашніх улюбленців люди самостійно оплачують. А я плачу за безпритульних. Після стерилізації залишаю їх у себе в центрі на перетримку.

На тиждень ми стерилізуємо близько 15 тварин. Радує, що більшість з них –  домашні. Бо майбутнє потомство, яке потім може опинитись на вулиці, залежить насамперед від домашніх улюбленців.

Порада №6. Не віддавайте тварин всім охочим

Коли людина хоче забрати собаку або кота, ми проводимо міні-співбесіду: чи були в неї тварини, від чого померли. Буває, дзвонить жінка і каже: “Та воно захекалось і здохло”. Я питаю, чому до ветеринара не відвезли, а вона відповідає: “А воно мені треба”. Таким я відмовляю. 

У нас також є договір, щоб люди відчували за собою відповідальність. Але не завжди це спрацьовує. Бувало, ми забирали наших цуценят назад – заморених голодом або їх знову викидали на вулицю. Тому звертайте увагу на те, кому віддаєте тварину. Як мінімум, господарі повинні любити хвостатих.  

Порада №5. Будьте готові до того, що всім знайти домівку не вийде

На жаль, забирають тварин не так часто, як би нам цього хотілось. Можна зробити професійні фото, написати зворушливий пост, а тварину все одно не заберуть. А можна поспіхом сфотографувати котика у пітьмі, викласти в соцмережі, а за кілька годин знайдеться новий господар. 

Я люблю всіх тварин без розбору, але залишаю тільки тих, кому я дійсно потрібна. Вдома у мене п’ять собак і дві кішки. У мене є глухий собака, є з кривою лапою після перелому. Є домашній спанієль, якого якимсь чином викинули на вулицю. Я розумію, що він там не виживе. 

Безпосередньо в притулку зараз у нас проживає близько 50-60 тварин. Точну кількість я не рахую, бо двох тварин віддамо, а прийде ще п’ять. Це постійний процес. Позавчора, наприклад, у нас забрали трьох котів. Сьогодні ще одного. Зараз ми вже чекаємо, коли хтось подзвонить і скаже, що щось сталось або когось знайшли.

Якщо тварині можна знайти домівку, то я намагаюсь це зробити, щоб не повертати її на вулицю. Буває, що цуценят забирають одразу. Є собаки, яких ми знайшли ще цуценятами, а зараз їм по 6 років і вони досі у нас. 

А бувають просто непридатні для прилаштування безпритульні тварини – агресивні, або такі, що схильні до бродяжництва. У нас був собака, якого ми забрали, а він через добу вирив яму під парканом, втік і повернувся на своє місце.  

Порада №6. Не опускайте руки – допомога може прийти, звідки не чекали

Головне – не здаватись. Буває тяжко фінансово, але ми викручуємось. Складний випадок, наприклад, був у нас з собакою породи курцхаар на ім’я Руф. Його знайшли на об’їзній дорозі у Знам’янці. Дві передні лапи Руфа потрапили у капкан. Уявляєте, що таке курцхаар? Він важив 12 кілограмів. Повністю виснажений. Два місяці прожив у лісі. У нього було зараження однієї лапи. На іншій лапі не було частини кісток. Словом, лікування складне. 

Ми зібрали близько 40 тисяч гривень на його лікування. І це замало, тому будемо ще влаштовувати збір. Але на цю проблему відгукнулись найкращі лікарі Києва. Руф зараз у столиці, на стаціонарі. У нього будуть протези і через місяць-два він повернеться до нас. Це єдиний випадок у моїй практиці, коли справа торкнулась таких великих коштів. 

Порада №7. Будьте готові до негативу з боку людей

Завжди знайдуться ті, хто чимось незадоволений. Мені важко з людьми, бо вони вважають, що я їм винна щось. Мене звинувачують, чому я не забираю всіх, шантажують, що безпритульні тварини помруть. Багатьом не подобається те, що я роблю. Часто найостаннішими словами називають, в інтернеті обливають брудом. Кричать, що ми робимо з тварин калік, бо, мовляв, стерилізація – це вбивство. 

Читайте також: Сайт для зоознайомств. Як GladPet допоможе вам знайти друга, не виходячи з дому

Бабусі кажуть, що я грішна жінка. Але коли її цуциків ніхто не візьме, вона їх погодує пів року, побачить, скільки грошей треба на їхнє утримання, то повернеться до мене. Бо один раз віддати 300 гривень на стерилізацію, виявиться, не так і багато.

Порада №8. Достатньо просто не пройти повз

Звичайно, всім не допоможеш. Попереду зима, багато бездомних тварин її не переживуть. Це факт. Але кожен з нас може посприяти тому, аби ці хвостики не померли від холоду або голоду. Ось кілька порад: 

• Змайструйте їм будку. Якщо ви побачили, що собака живе постійно в одному місці, можна спробувати поставити будку, коробку обтягнуту клейонкою, тощо. 

• Сфотографуйте та зробіть пост в інтернеті. Це не складно, але дуже часто люди перекладають цю роботу на волонтерів. 

• Погодуйте. Їм треба трошки теплої їжі. Хороше харчування допоможе тваринам пережити зиму. Достатня кількість жиру врятує.

Я завжди кажу – не пройдіть повз, врятуйте одного кота і ви все життя будете пишатись собою. Це круті емоції. 

Я не кайфую від того, коли я забираю тварину. Щира радість у мене тоді, коли я або знаходжу їй дім, або вона одужує. Це для мене залежність: я хочу побачити цього собаку живим. Я завжди кажу своїм тваринам: ”Здохнеш, я тебе приб’ю”. Мені потрібно, щоб вони були здорові. Ми таких виходжували, у яких, здавалось, не було шансу. Коли вони одужують, ти дивишся на них і думаєш: “Я молодець”. Це як особиста перемога.