19-річна доброволиця з Одеси втратила ногу на війні, але власним прикладом доводить іншим пораненим: життя триває.
Про одеситку Руслану Данілкіну, яку називають Незламною Русею, розповідає ШОТАМ.
Медики врятували Русю за 10 секунд до смерті: міною відірвало ногу, а сьогодні вона знову ходить і дякує українцям, які зібрали гроші на протез.
Одеситка Руслана Данілкіна добровільно пішла до військкомату 24 лютого 2022 року.
«Дуже сильно хотіла, бо це моя країна, я її дуже люблю», — Руслана Данілкіна, доброволиця.
Спочатку дівчину не хотіли брати до війська: довірили роботу з документами. Але Руся прагнула бути ближче до фронту. І зрештою домоглася свого.
Дивіться відео: 102-річна бабуся плете кікімори для українських військових
Почалася служба зв’язкової в зоні бойових дій, де дівчина зрозуміла: вона там, де потрібно. Руслана рік відповідально виконувала завдання, аж до того злощасного дня.
Уламки касетних снарядів поцілили в її автівку на Херсонщині. Дівчина одразу збагнула: залишилася без ноги.
«Я пам’ятаю декілька вибухів, і там вже дзвін у вухах, писк, як вода в вухах, дуже погано чуєш. Поки прийшла в себе, дивлюся — і все…», — Руслана Данілкіна, доброволиця.
Ще 10 секунд — і вона би втратила життя. Та медики вчасно зупинили кровотечу. Дівчину прооперували й відправили одужувати до рідної Одеси.
«Вдихнула своє рідне місто. І з того моменту почала боротися за своє життя», — Руслана Данілкіна, доброволиця.
Було важко. Перші дні вона плакала без зупину: 5 операцій, болісна реабілітація. Та Руся зважилася на вольове рішення: припинити пити знеболювальне, аби відчувати ногу.
Попереду було встановлення сучасного протезу, на який їй швидко зібрали гроші українці. Тепер Руся наново вчиться ходити на своїх двох. У її очах знову жага до життя.
Читайте також: Заманити європейців в українське село складно. Але вони знають секрет! Як подружжя відроджує сирні традиції Бойківщини
Водночас вона мотивує на своїх сторінках у соцмережах поранених на війні не втрачати віри в себе.
Підписники називають її Незламною Русею, а вона їх надихає: «Радійте кожній хвилині життя!». Руслана вірить у Перемогу України і свою особисту.
Вона знову обов’язково зможе сісти на велосипед та стати на ковзани.
«Якщо в мене немає ноги, це ж не означає, що це все. Я хочу показати людям, що все можливо і не треба сидіти і ховатися. Якщо у вас щось сталося, так — це страшно, це боляче, але життя продовжується, його треба жити», — Руслана Данілкіна, доброволиця.
Нагадаємо, черниця після 5 років служби у десантурі надає психологічну допомогу ЗСУ.
