Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

10 найцікавіших фільмів цьогорічного Docudays

Опубліковано

З 31 травня по 9 червня в Києві відбудеться ХХІ Міжнародний фестиваль документального кіно Docudays UA, який презентує понад 60 фільмів з 30 країн світу. У програмі заплановано показ 19 українських картин. Тема цьогорічного фестивалю прозвучить як “10 років триденної війни, яка триває три сторіччя” і буде приурочена до питань історичної пам’яті та її крихкості.

Редакція ШоТам зібрала 10 фільмів, на які точно варто звернути увагу!

“Трішки чужа” Світлана Ліщинська

Опис:
Ця стрічка є важливою та надзвичайно актуальною історією, яка розповідає про чотири покоління українок з однієї сім’ї. Кожна з них досліджує руйнування своєї національної ідентичності через повномасштабне вторгнення Росії.

“Трішки чужа” занурює глядача у складні питання самовизначення, втрат та боротьби за збереження культурної спадщини. Це фільм про силу, стійкість та єдність українського народу в умовах сучасних викликів.

“Мирні люди” Оксана Карпович

Опис:
“Мирні люди” – картина, створена на основі перехоплених розмов російських окупантів зі своїми близькими. Це нетрадиційне роуд-муві, що проходить деокупованими українськими територіями, демонструючи руйнування, спричинені повномасштабним російським вторгненням. На цьогорічному Берлінському кінофестивалі фільм режисерки Оксани Карпович здобув спеціальну відзнаку від екуменічного журі в секції Forum і спеціальну згадку від журі Amnesty International.

В український прокат картина вийде 29 серпня.

“Дівчинка далеко від дому” Аліса Коваленко та Сімона Леренґ Вільмонт

Опис:
Стрічка розповідає історію 13-річної гімнастки з Києва, Насті. Після здобуття перемоги на українському чемпіонаті разом із гуртом близьких подруг, Настя та її бабуся змушені тікати в Німеччину через війну в Україні. У незнайомому місті Ґелзенкірхен Насті доведеться почати все спочатку й жити з невідомістю: чи побачить вона колись своїх батьків і друзів знову? Це зворушлива історія про втрати, нові початки та силу духу молодої дівчини, яка бореться за своє майбутнє в нових обставинах.

“Київські файли” Вальтер Стокман

Опис:
Стрічка розповідає про часи, коли Україні відкрили доступ до архіву КДБ СРСР, який містить безліч звітів про спостереження за громадянами.

Герої — українська дисидентка, нідерландський шпигун-аматор та французька туристка, яку 50 років тому зрадив “коханий”, — натрапляють в архіві на справи, відкриті на них самих. Це захоплива історія про розкриття секретів минулого, які змушують героїв переглянути своє життя і знайти відповіді на давні питання, що тягнулися десятиліттями.

“Тіло” Петра Селішкар

Опис:
Стрічка режисерки і письменниці Петри Селішкар розповідає про два десятиліття надзвичайного життя її близької подруги Уршки, яка бореться із рідкісною автоімунною хворобою.

Це щемкий фільм про прийняття себе та можливості людського тіла, знятий у копродукції Словенії, Хорватії та Північної Македонії. Селішкар привертає увагу до того, як боротьба зі страхом та невизначеністю може стати джерелом сили та натхнення.

“Фото на пам’ять” Ольга Черних

Опис:
“Фото на пам’ять” — це есей-оповідь, що розповідає про війну з точки зору трьох поколінь жінок: Ольги, її матері (патологині, яка працює в морзі, де, на диво, безпечно під час обстрілів), та її бабусі. У фільмі записи їхніх розмов переплітаються з фотографіями та відео з сімейного архіву, новинами та колективними образами, що відображують історію України протягом останнього століття.

Прем’єра цього фільму донеччанки Ольги Черних відбулася на Міжнародному фестивалі документального кіно в Амстердамі (IDFA).

“Коли вони були підлітками” Ю-Ень Лінь

Опис:
Картина тайванського режисера Ю-Ень Ліня — це красива поетична оповідь про 19-річного Тудоу, який живе з дядьком та братом. Він віддалений від рідних і змалку забезпечує себе, виконуючи небезпечну роботу, наприклад, перевозячи ритуальний папір чи весняні пестициди. Щоб заробити на життя, він користується “сірими зонами” та лазівками в законодавстві. Режисер змальовує життя молоді в сільській місцевості Юнлінь у Тайвані, яка мріє, прагне побудувати краще життя, ніж у своїх батьків, і готова ризикувати. я.

“Мадлен” Ракель Санцінетті 

Опис:
Щотижня іммігрантка з Бразилії, Ракель (41 рік), відвідує свою подругу Мадлен (107 років) у будинку для пенсіонерів у Монреалі і намагається вмовити її вийти на вулицю. Старша жінка відмовляється, стверджуючи, що їй більше нічого робити на вулиці.

Однак Ракель не здається і знаходить спосіб взяти Мадлен із собою в подорож до моря на автомобілі. Ця надзвичайно рухлива історія демонструє силу дружби та співчуття, а також важливість залишатися активним і насолоджуватися життям незалежно від віку чи обставин.

“Моногамія” Охад Мільштайн

Опис:
У “Моногамії” ізраїльський режисер Охад Мільштайн досліджує тему інтимності в довготривалих стосунках. Працюючи над стрічкою, режисер ставить собі задачу: повернути кохання, яке колись було між його батьками, та дослідити, чи справді кохання може витримати випробування часом.

Цей фільм відкриває перед глядачем глибокі та вразливі аспекти міжособистісних відносин, проливаючи світло на те, як змінюються почуття та сприйняття кохання протягом років. “Моногамія” ставить під сумнів загальноприйняте уявлення про стабільність відносин та нагадує нам, що кохання — це процес, що вимагає постійної роботи та розуміння.

“Чоботи в ґрунті, руки в землі” Кароліна Ускакович

Опис:
Взимку 2021 року Зоя подарувала Кароліні пакетик насіння власних помідорів. Однак наступний сезон вирощування припав на спустошливе вторгнення рф в Україну. Не зупиняючись перед складними обставинами, Зоя та Кароліна почали незвичайний проєкт — разом доглядали за своїми городами онлайн. Вони плекали свої рослини й вели важливі розмови, проливаючи світло на значимість цієї вікової практики під час війни. Цей фільм відзначає важливість співпраці та підтримки у важкі часи та нагадує нам, що навіть у найтемніші моменти можна знайти світло і надію, якщо ми разом.

Суспільство

Перо з фільмів Антоніо Лукіча продали за півмільйона гривень: кошти передали на ППО (ФОТО)

Опубліковано

На благодійному аукціоні, який організували на заході до 15-річчя компанії Uklon, продали перо рахівського крижня із фільмів українського режисера Антоніо Лукіча за 500 тисяч гривень. Усі кошти передали на збір «Підсвіти ворога».

Про це повідомили в Uklon.

Історія пера

Перо рахівського крижня використовували у двох роботах Антоніо Лукіча — дебютному фільмі «Мої думки тихі» та короткометражці «Найлегший пасажир в історії».

В останньому фільмі режисер розповів власну історію. У стрічці водій таксі подолав безліч викликів на своєму шляху, щоби вчасно доставити на знімальний майданчик «Мої думки тихі» перо рахівського крижня.

«Саме по собі перо нічого не коштує. А ось тільки в нього зʼявляється історія, його минуле — воно відразу набуває змісту та вартості, стає особливим. Колись ця пірʼїнка зіграла вирішальну деталь в моєму першому фільмі і я вирішив, що збережу його. Але тоді ще не знав для чого саме. І ось в нинішніх реаліях дізнався, коли його продали на благодійному аукціоні за півмільйона гривень, які підуть на те, аби захистити наше небо від ворожих обстрілів», — розповів Антоніо Лукіч.

Читайте також: Два паралімпійці зі Львова задонатили на військо 400 тисяч грн призових

Перо рахівського крижня в рамці з підписом Антоніо Лукіча
Кадр із короткометражного фільму Антоніо Лукіча «Найлегший пасажир в історії»

Разом із пером на заході продали диптих картин сучасного українського художника Олексія Сая за 90 тисяч гривень, а також ексклюзивне ігристе «Артемівське», виготовлене у Бахмуті, за донат у 120 тисяч гривень.

Кошти передали на спільний збір фонду Сергія Притули та Uklon «Підсвіти ворога». У межах цього проєкту бійці ППО отримають відстежувально-навідні комплекси для захисту українських міст.

Нагадаємо, що UNITED24 розігрує стяг із підписами захисниць Маріуполя та астронавта NASA.

Фото: Uklon

Читати далі

Суспільство

У Києві створять мікроклініку з протезування за підтримки Франції

Опубліковано

Нову мікроклініку з протезування створять на базі Київської обласної лікарні. У закладі забезпечать повний цикл відновлення, тому пацієнтам не потрібно буде звертатися до інших установ. Проєкт втілюватимуть за підтримки Франції.

Про це повідомив очільник Київської ОВА Микола Калашник.

Що відомо про проєкт

Мікроклініку оснастять високотехнологічним обладнанням для виготовлення індивідуальних протезів за новітніми стандартами. Пацієнти зможуть отримувати якісні протези, які адаптовані саме під їхні потреби.

Заклад забезпечать усім необхідним для повного циклу відновлення. Пацієнти проходитимуть весь процес реабілітації в одному місці, тому людям не потрібно буде звертатися до інших медичних установ.

«Мікроклініка стане справжнім осередком повернення до активного життя для жителів Київщини, які втратили кінцівки. Це не просто медичний проєкт. Це можливість для людей заново навчитися ходити, бігати, обіймати рідних. Це про їхню гідність, свободу та право на майбутнє без бар’єрів. Дякуємо Франції за підтримку!» — зазначив Микола Калашник.

Читайте також: Військовому врятували ногу від ампутації завдяки надскладній операції

Угоду про створення мережі мікроклінік у Києві, Львові та Полтаві підписали міністр охорони здоров’я України Віктор Ляшко та уповноважений президента Франції з питань допомоги та відновлення України П’єр Ельброн.

Партнером проєкту стала компанія Schiller Medical, яка профінансує створення закладів на суму 4,1 мільйона євро.

Нагадаємо, що у шпиталі в Харкові, що постраждав від «Шахеда», поновили операції.

Фото обкладинки: Freepik

Читати далі

Суспільство

«Ви ж його лікуєте?»: учителька Ксенія та її син Юрчик спростовують міфи про аутизм

Опубліковано

2 квітня — Міжнародний день поширення інформації про аутизм. Це учителька, методологиня БФ «СпівДія заради Дітей» Ксенія Костюченко та її син Юрчик. Вони підготували для ШоТам відповіді на найпоширеніші міфи про розлади аутистичного спектра (РАС), з якими зіштовхуються постійно. Усі фрази, які ви побачите тут, Ксенія часто чула від інших людей. Тепер вона розповідає, що з ними не так.

1. «Ви ж його лікуєте? Треба лікувати, обовʼязково!»

Міф: Аутизм — це хвороба, яку можна вилікувати.

Насправді РАС — це нейровідмінність, а не хвороба. Це вроджена особливість розвитку мозку, яка залишається з людиною на все життя.

Ксенія

У нас немає показів для прийому жодних препаратів. Єдине, що «показано» — це створення умов для гармонійного розвитку та соціалізації, тобто інклюзія.

Юрчик

Я відвідую спеціалістів, з якими вчуся краще розмовляти та спілкуватися, спокійніше реагувати на звуки, контролювати свої рухи та бажання. Якщо чогось не вмію, то я або вже в процесі навчання, або воно в мене на черзі.

2. «У Юрчика талант до музики — напевно, через те, що в нього РАС»

Міф: Усі люди з аутизмом — генії або мають унікальні здібності.

Цей міф популярний завдяки фільмам і серіалам. Насправді лише частина людей з аутизмом має так звані «острівці геніальності», але більшість перебувають на різних рівнях інтелектуальних здібностей, як і нейротипові люди.

Юрчик

У музичній школі кажуть, що я дійсно дуже здібний. Але в нас уся сімʼя музикальна — всі грають на музичних інструментах і співають, — тому батьки вчасно це помітили та намагаються розвивати. Я граю на флейті, співаю дискантом (високим хлопчачим голосом — ред.) і можу підібрати будь-яку мелодію на фортепіано. Але значно більше люблю грати в планшет.

3. «Ви що, робили йому щеплення?» 

Міф: Вакцинація спричиняє аутизм.

Цей міф спростували численні наукові дослідження. Первинну статтю, що пов’язувала аутизм з вакцинами, визнали фальсифікацією, а її автора позбавили ліцензії.

Ксенія

У нас зроблені всі щеплення за календарем, адже син не має жодних протипоказань. 

4. «О, в нашому класі був хлопчик з РАС — я знаю, що це таке!»

Міф: Усі люди з РАС однакові.

Аутизм — це спектр, а не однакова характеристика для всіх. Деякі люди в спектрі можуть бути надзвичайно комунікабельними, інші — навпаки потребують більше простору. Хтось має виражену сенсорну (доторкову) чутливість, а хтось ні. Дехто може вражати феноменальною пам’яттю або глибокими знаннями в певній галузі, а інші потребують значної підтримки в повсякденному житті.

Юрчик

Я маю гіперчутливість до емоцій, зчитую навіть найнепомітніші. Якщо хтось свариться, мені стає дуже страшно й незатишно. 

Ксенія

А один мій учень з РАС міг звернути увагу на чужі емоції, тільки якщо йому про них чітко сказати. 

5. «Ти — героїня, якщо виховуєш дитину з аутизмом»

Міф: Щоб виховувати дитину з РАС, потрібні героїчні зусилля.  

Це один з тих міфів, який звучить ніби з повагою, але насправді може бути дуже шкідливим. Батьки дітей з РАС часто живуть звичайним життям: піклуються про дітей, підтримують, водять на гуртки, сперечаються про виконання домашніх завдань, купують улюблені іграшки. Так, у їхньому житті можуть бути виклики, але, зрештою, виховання дітей — непроста справа для всіх батьків. 

Ксенія

Коли суспільство автоматично записує всіх батьків дітей з РАС у «герої», це створює хибне уявлення, що такі діти — обов’язково «тягар», що з ними завжди складно. Хоча реальність різна: комусь складно, а комусь абсолютно нормально. Для нашої сімʼї, наприклад, виховання дитини з РАС — це просто наше життя, ми не вважаємо його подвигом.

Так, бувають дуже тяжкі випадки, але не лише в сімʼях, де є дитина з РАС. Тому важливо не узагальнювати. 

 

6. «Ми не можемо ризикувати навчальними досягненнями 30 дітей в класі»

Міф: Присутність дітей з аутизмом у класі може негативно впливати на навчання нейротипових учнів. 

На жаль, ця думка популярна в школах. І це не дивно, бо є упередження, що дитина з РАС обовʼязково заважатиме, і з нею неможливо буде впоратись, якщо ти не супергерой. Це хибна та шкідлива думка, яка позбавляє учнів можливості підготуватись до реального життя у світі, де різні люди взаємодіють між собою. 

Ксенія

На щастя, численні дослідження спростовують цей стереотип і показують переваги інклюзивної освіти для всіх учнів. Це, зокрема, формування толерантності та поваги до різноманітності.

Це розвиває соціальні навички: співпрацю, емпатію та взаємодопомогу. І головне, в інклюзивних класах безперечно було зафіксоване покращення академічних результатів — учні мають вищий рівень успішності, бо там використовують різноманітні педагогічні методики та більше індивідуалізованого підходу.

Я постійно працювала в інклюзивних класах, бо бачу переваги й для себе — я розширюю свої педагогічні компетенції, які приносять користь усім учням. 

Читати далі

Шопочитати

Суспільство20 години тому

«Ви ж його лікуєте?»: учителька Ксенія та її син Юрчик спростовують міфи про аутизм

2 квітня — Міжнародний день поширення інформації про аутизм. Це учителька, методологиня БФ «СпівДія заради...

Технології5 днів тому

Проміняла вишивку на Counter-Strike: як 59-річна киянка стала кіберспортсменкою

Пенсіонерка Тетяна Силенко шукала якесь заняття, яке б допомогло їй оговтатись у складний період життя,...

Технології6 днів тому

Ці роботи можуть розмінувати Україну за 10 років. Як українські розробники створили «ЗМІЙ»

Розробників з Rovertech об’єднала війна, а тікток допоміг зустрітися. Усі довкола казали, що їхній задум...

Військо7 днів тому

Бар’єри лише в голові: це ветерани з ампутаціями, які знайшли себе в спорті

Троє українських захисників — Андрій, Олександр і Михайло — втратили на війні кінцівки, але не...