«Зруйнуйте комунізм». Як уникнути помилок радянського минулого під час відбудови? Пояснює архітектор

Після перемоги на Україну чекає масштабна відбудова: окремих будинків, мікрорайонів, міст і навіть областей. Однак будувати «як колись» вже не вийде: реалії диктують нові правила, в яких доступність і безпека для містян виходять на перший план.

Яких помилок радянського містобудування мають уникати сучасні українські архітектори та які європейські рішення з’являться у них містах вже незабаром – пояснює архітектор Алекс Валентіров.

Відійти від застарілих норм

На жаль, Україна все ще має вкрай застарілі норми в будівництві й містобудуванні. Декілька років тому так звані реформатори заявляли про успіх з ухваленням нових державних будівельних норм. Та насправді ті «нові державні будівельні норми» – це лише переписані старі, ще з радянських часів. Звісно, там є нововведення. Але, як на мене, їх не більш як 5%, і вони не здатні докорінно змінити ситуацію.

Зокрема чинні нормативи унеможливлюють зведення квартальної забудови. А це найсучасніший тренд містобудування у західних цивілізованих країнах. Він стає на противагу забудові житловими масивами, як це було колись – за радянських часів. Адже в квартальних забудовах жити значно комфортніше.

Є багато інших нормативів, які я також не розумію. Скажімо, що місця для паркування автівок слід облаштовувати на певній відстані від вікон. Часом, коли читаю вимоги в законах, складається враження, ніби комунізм уже побудували.

Потрібно змінювати підхід до формування нормативів. На щастя, в Україні вже є достатня кількість спеціалістів, які розуміються на урбанізмі й знають, як буде краще для нашої країни. І все ж закони продовжують писати застарілі кадри столичних інститутів, які живуть у вигаданому всесвіті.

Будувати безпечне

Звісно, у контексті пережитків минулого не можу оминути увагою будівлі, зведені так, що просто «посипалися» від атак російської армії. До того ж вони не були обладнані безпечними сховищами, у яких могли ховатися люди. Саме такі споруди будували у минулому, і точно не будуватимуть у майбутньому.

Я вважаю, що наші девелопери чудово впораються з цим завданням. Адже в Україні запит на формат житла надходить насамперед від клієнта. І цей запит з початком повномасштабного вторгнення відчутно змінився. 

Сьогодні укриття та резервне живлення – це «мастхев», а не примха. Крім того, ми могли б перейняти досвід Ізраїлю, де в оселях облаштовують спеціальні кімнати-укриття. Думаю, забудовники й архітектори вже вивчають цей кейс.

Відійти від «кулуарщини»

Ми звикли, що рішення про найм архітекторів на масштабні обʼєкти ухвалюються кулуарно. Це відбувається і зараз, адже влада вже почала низку пілотних проєктів з відбудови та будівництва тимчасових помешкань для переселенців.

І я знаю, яких архітекторів вони обрали. Це дійсно класні спеціалісти. Але водночас жодних конкурсів не було. Ні, мене турбує не те, що в цьому списку немає мого прізвища. Я просто хочу, щоб в нашій країні була правильна процедура відбору. Якщо її не буде, то і якісного стрибка в «левелі» ухвалених рішень ми також не отримаємо.

Сучасний світ розвивається в контексті відкритих архітектурних конкурсів на всі об’єкти, які мають серйозний вплив на забудову. І рішення щодо того чи іншого архітектора не мають ухвалювати кулуарно. Усе просто: займатися обʼєктом має той, хто запропонував найкращий проєкт.

Шукати індивідуальні рішення

Україна має дуже централізовані нормативи щодо будівництва. У нас немає «містобудівної децентралізації». Скажімо, до мене звертаються замовники з громад, у яких ніколи не було дитячих садків, і я чую від них про одну й ту саму проблему.

Вимоги щодо побудови дитсадків чітко передбачають, скільки має бути квадратних метрів приміщення на одну дитину. Додайте сюди ще й розвинений медичний блок, ізолятор, місце для процедур, відновлення тощо. І не забудьте про облаштування окремих приміщень для 3-4 груп дітей різного віку. Так, аби ці групи не перетиналися між собою.

Читайте також: Панорамні вікна й сонячні батареї. Як архітектор Алекс Валентіров створив дитсадок, якому дивується світ

Усе це – повний комунізм. В одному селі на півтори тисячі мешканців мені сказали: «У нас по штату взагалі на всіх жителів – один лікар. Навіщо нам будувати зайві приміщення, витрачати на це стільки коштів?». А ще там немає достатньо діток, щоб сформувати стільки окремих вікових груп. Тобто виходить, що громада має власні кошти, хоче збудувати садок, але не може зробити це в законний спосіб.

Гадаю, має зʼявитися певна дерегуляція в цьому питанні. Одним із рішень могла б стати можливість впроваджувати власні варіанти будівельних нормативів, які будуть діяти лише на певній місцевості.

Дати слово громадськості

Ще одна проблема в будівництві частково повʼязана з попередньою – відсутність важелів впливу у громадськості. Нещодавно я мав цікавий досвід колаборації з чеськими архітекторами у межах великого об’єкта у передмісті Праги. Фахівці працювали на тому обʼєкті кілька років.

Коли ми закінчили свою частину роботи, я запитав керівника чеської архітектурної майстерні: «Які плани на майбутнє у цього проєкту?». А він каже: «Зараз все на павзі, тому що у цьому селищі провели референдум про те, чи мешканці взагалі підтримують зміни, які до їхнього способу життя привнесе це будівництво». Думки розділилися, тому поки що немає остаточного рішення.

З одного боку, є мільярдер-інвестор, який каже: «Я хочу тут побудувати щось круте. Буде гарна архітектура, все класно». А з іншого – люди, які живуть на цій місцевості. І вони можуть сказати: «Ми розуміємо, що ви хочете створити класний проєкт. Але нам добре і без нього». І жодна влада нічого з цим не зробить, якщо йдеться про демократичну країну.

Демократія – це завжди перемога процедури. Наше суспільство ще до цього не дійшло. У нас влада просто каже: «Ось є ділянка, і ми хочемо саме тут зробити шелтери для переселенців». Але ніхто не запитав людей у цьому населеному пункті, чи вони не будуть проти. Або, уявімо, ви – мешканець великого міста і купили собі будиночок у селі, аби час від часу насолоджуватися тишею. Аж раптом приходить забудовник і каже: «Ні, чуваки, ми вирішили, що тут буде щільна забудова. Ну це ж неправильно.

Україні вкрай потрібно вибудувати систему, в якій громадськість матиме важелі контролю за процесом будівництва. І ці важелі мають бути не декларативними, а реально працювати. Громадськість повинна залучатися до цього процесу: погоджуватися або виступати проти. Повинна бути організована здорова дискусія. Це нормально.

Дослухатися до фахівців

Ще одна проблема, яка тягнеться з нами роками, – невміння слухати професійну спільноту. Якось так склалося, що замовники архітектурних рішень – це здебільшого великі девелопери або держава. Вони дуже часто «продавлюють» своє бачення перед архітектором чи урбаністом.

Я б сказав, що у контексті містобудування ми взагалі не маємо культури дослухання до професіоналів. Можливо, це наша національна риса характеру. Проте замовник просто приходить і каже: «Ні, я хочу отак!». І, звісно, це часто призводить до не дуже гарних результатів.

Я чекаю, коли нарешті слово професійної спільноти  буде остаточним. Адже кожен повинен займатися своєю справою, а також нести відповідальність за імплементовані рішення.

Міста ще не стали інклюзивними

Норми щодо інклюзивності прописані в Україні досить непогано. Як на мене, за останні 5-7 років ситуація вже змінилася на краще. Але залишається головна проблема: у місті може бути два інклюзивні будинки в різних районах, а людині з інвалідністю необхідно якось переміщуватися між ними. І тротуари, на жаль, не завжди мають пониження.

Це потрібно змінювати. Наші населені пункти мають бути комфортними для всіх верств населення, зокрема й тих, хто потребує інклюзії. У нормативах все ніби прописано красиво, але слід добряче попрацювати над імплементацією цих рішень.

Попереду ще багато роботи, повʼязаної з необхідністю розʼяснень. Ми маємо пояснити всім учасникам цього процесу (забудовникам, комунальним службам тощо), навіщо змінювати старе влаштування тротуарів і переобладнувати їх із точки зору доступності.

Забудьте про застарілі рішення

Ми не можемо повторювати радянські урбаністичні  рішення. Україна має імплементувати найкращий сучасний європейський досвід і, звичайно, втілювати в життя всі сучасні містобудівні тренди, до яких Європа йшла багато років. Якщо ми зможемо це зробити, буде дуже круто.

Зараз ми маємо історичний шанс змінити ситуацію. Але я вбачаю ризики, що нам це не вдасться або вдасться не повною мірою. Знову ж, є низка проблем, які системно не вирішуються. Але в наших силах спільно працювати над тим, аби все склалося якнайкраще. 

Фото – із соцмереж Алекса Валентірова