Суспільство
Зробити з Сурового Європу: як переселенка змінила життя цілого села на Донеччині
Ще у 2014 році Світлані Агаджанян довелось переїхати з Донецька у рідне селище Сурове (зараз мікрорайон Дружківки). Але тут вона побачила, що, як і у будь-яких віддалених районах промислових міст, життя тут завмерло. Її селище стало глухим хутором, куди ніхто не хотів повертатись, а тільки навпаки. Тут не було культурного життя, розваг для дітей, спортмайданчиків і освітлення. Працювала тільки одна стара школа і дитячий садок. А багато років поспіль місцеве населення жило за принципом “моя хата скраю”, вважаючи, що змінити самостійно нічого неможливо, а місцевій владі немає до них діла.
Світлана вирішила все змінити. Жінка об’єднала навколо себе однодумців і тепер постійно шукає спроби змінити життя свого селища на краще. Що вдалось зробити нашій героїні у Суровому? Як об’єднати навколо себе людей та змінити свідомість селян? Як створити маленьку Європу на Донеччині? Читайте у нашому матеріалі.
Світлана Агаджанян
Закінчила Донецький національний університет у 2008 році, спеціальність “журналістика”. Координує проєкти ГО “Україна можливостей”, працює журналістом та піар-менеджером ГО “Точка доступу”.
“Ще після університету я працювала журналістом і спілкувалась з людьми, які творили зміни. Зараз сміюсь, що з 2007 по 20014 рік наповнювалась і надихалась новими ідеями від них. Тому й сама зараз творю зміни”, – Світлана Агаджанян.
Далі – пряма мова Світлани.
Переїхала і націлилась на зміни
Багато років тому я покинула рідне селище і поїхала в Донецьк – навчатись, працювати та влаштовувати своє життя. Але війна внесла свої корективи і довелось повернутись в Суворе. Та я не могла звикнути до того середовища, в якому опинилась. Що я побачила? Було таке відчуття, що все завмерло і нікуди не рухається. Не було навіть дитячого майданчика (а я його потребувала, бо приїхала з маленькою дитиною). Тут були повністю відсутні місця, де люди могли б проводити дозвілля, спілкуватись одне з одним. Та навіть бібліотеки не було! А доїхати до селища можна було тільки на автобусі, що проходив повз.
Читайте також: “У провінційному містечку для дітей немає розваг”. Як переселенка змінює це у Кремінній
Але найбільше гнітило мою душу – сумний і старий фасад рідної школи. Я просто не розуміла, як діти можуть хотіти ходити сюди. Зі школи і почалась моя активна діяльність. Саме тоді я зрозуміла, що потрібно шукати не комфорт, а ресурси для його створення і мотивувати цим іншим.
Крок 1. Скористатися можливістю і не проґавити свій грант
Перше з чого потрібно починати будь-які зміни — скористатись можливістю. Дуже часто люди не бачать ресурсів і шансів, які знаходяться буквально перед носом. Ми почали свою діяльність з реконструкції старої школи, а саме з фасаду. Я побачила у Фейсбуці анонс грантової програми, де необхідно було зазначити потреби школи, залучити громаду до голосування. Паралельно педагогічний колектив школи вів перемовини з міською владою про оплату з бюджету решти ремонту та оплату роботи. У нас все вийшло і вже 1 вересня діти прийшли до будівлі з оновленим фасадом.
А далі почали знаходити все нові і нові можливості. Захотіли зробити вікна, бо старі дерев’яні настільки прогнили, що в деяких класах було неможливо займатися, і дітей переводили в спортзал, де було тепліше. Одна з нових можливостей – проєкт інтеграції переселенців у громаду британської Stabilization Support в рамках “Програми радників”. Так ми і виграли 40 тис. грн на встановлення пластикових вікон. Коштів вистачило всього на 13 вікон. Тому, надихнувшись успіхом, батьки і вчителі пішли знову до місцевої влади з пропозицією підтримати проєкт і замінити 14 вікон, що залишились. Ідею схвалили.
Тому я й кажу, що потрібно шукати можливості і не боятись програвати. Ми постійно моніторимо конкурси і гранти на сайтах на кшталт Ресурсного центру “ГУРТ”. Краще писати не одну проєктну заяву, а декілька. Але для того, щоб втілювати проєкти, потрібно ще навчитись писати грантові заявки та вміти їх захищати. Для цього наша ініціативна група постійно бере участь у різноманітних тренінгах.
Крок 2. Зібрати команду однодумців, яким не все одно
Одній людині не так-то просто змінювати життя цілого села, до якого люди вже звикли. Тому потрібно мати команду однодумців – нехай це буде кілька людей, але головне, щоб вони вірили у зміни і брали на себе відповідальність. Першими мене підтримали вчителі, які переконались, що можна отримувати гранти і розвивати навчальний заклад. Зараз деякі з них допомагають писати заявки і розробляти проєкти. Та я зіштовхнулась і з тим, що багато хто не вірив у зміни. Хтось просто не хотів нічого робити, хтось був переконаний, що без зв’язків нічого не зробиш, а хтось хотів щось робити, але не знав як. Я натрапила на загальний песимізм. Тому важливо психологічно встояти і зрозуміти, що 2-3 людини – це вже команда.
Часто буває, що одні готові прийти на допомогу, а інші ні. Хтось допоможе грошима чи хоча б прийде пофарбувати паркан, а хтось стоїть в стороні і дивиться з осудом. На початку я залучала людей через знайомих – телефонувала всім, писала оголошення у Фейсбуці.
Коли ми закінчили з фасадом і вікнами для школи, то взялись за просвітницькі ініціативи – сортування сміття, створення майданчиків, висадження дерев. На створення алеї з хвойних дерев написали конкурс у посольство Британії і виграли 15 тисяч гривень. Коли садили дерева і встановлювали смітники, то люди цікавились, хто і для чого це робить. Ми пропонували їм приєднатись, але більшість відмовляли, мовляв, завтра цього тут не буде.
З часом ми зрозуміли, що потрібно залучати дітей, бо вони відкриті і готові допомогти. Пам’ятаю, як люди відмовляли у тому, щоб доглядати за саджанцями, а діти прийшли на допомогу.
Підтримка одне одного – велика цінність. Це головна складова, бо якби я була сама, то не встояла б.
Потрібно бути готовими, що люди будуть проти багатьох ініціатив. Коли ми впроваджували трекінг, то казали, що краще б підняли зарплату працівника трамвайного депо. Ми говорили з людьми і пояснювали, що це не наша компетенція.
Крок 3. Шукайте фінансування всюди
Якщо ви намагаєтесь щось змінити, то будьте готові, що грошей, які ви виграли в конкурсах, не вистачить на реалізацію всього проєкту. Щоб знайти додаткове фінансування, ми з командою почали стукати у двері до місцевих чиновників. Спочатку вони були здивовані, мовляв, як це так ви самі вирішили щось зробити. І дуже складно було налагодити комунікацію з місцевою владою, бо вони не хотіли вкладати кошти в невелике віддалене селище
Що ми робили? Просто продовжували робити свою справу і цим доводили, що творимо зміни не для себе, а для всіх жителів нашого містечка. Чиновники побачили наші результати і почали довіряти. Так, завдяки коштам з місцевого бюджету ми встановили додаткові вікна, відремонтували шкільний туалет та зробили інші проєкти в селищі. За 5 років наших ініціатив ставлення місцевої влади змінилось і зараз вони скоріше приходять на допомогу. І якщо ви берете участь у великих грантових програмах, то міжнародні партнери повинні бачити, що ви самі робите і яку допомогу надаєте.
Коли у нас закінчились гроші британського посольства, ми вирішили ходити по будинках місцевих жителів, щоб зібрати кошти на встановлення дитячого майданчика. Хтось довіряв, хтось відносився до цього з острахом. Проте, ми вели звіт по втраченій сумі і озвучували все на загальних зборах. Вдалось зібрати понад 5 тисяч гривень. Це надихає людей, адже вони усвідомлюють, що причетні до хорошої справи. Звітувати – обов’язково, адже люди повинні довіряти. Нам вдалось посадити дерева, встановити лавки та смітники і зробити дві пісочниці.
Читайте також: Як стати монстром відкритих даних: рецепт прозорої влади від Дрогобича
Ще одним джерелом фінансування є місцеві підприємці. Ми неодноразово звертались до бізнесу з проханням допомогти у тій чи іншій ініціативі. А також співпрацюємо з іншими громадськими організаціями.
Крок 4. Створити офіційну організацію
Коли я тільки починала діяльність, то шукала людей, які були готові до волонтерства. І після перших ініціатив ми почали міркувати над тим, щоб систематизувати свою роботу У 2015 році ми вже зареєстрували громадську організацію “Україна можливостей”, в рамках якої офіційно працювали та отримували гранти на соціальні проєкти.
Ми й зараз продовжуємо активну роботу – вчителі навчаються писати грантові заявки та розробляють нові ідеї, а місцеві жителі цікавляться, який проєкт наступний.
До речі, коли ми стали громадською організацією, то одним з перших грантів став конкурс для місцевих громад від фонду Кличко. Ми вирішили ризикнути і написати заявку на спортивний майданчик – за два дні зняли ролики, описали ідею та показали, що нам це потрібно. І все вийшло. Ми отримали обладнання для спортивного майданчика.
Тому, головна моя порада – постійно шукайте ідеї проєктів та партнерів для їх втілення.
Крок 5. Не зупинятись і розвивати всі сфери
Ми не зупинились на досягнутому, а почали робити й інші проєкти, в тому числі і загальноміські. Наприклад, у восьми з 13 дружківських шкіл запрацювала система очищення води. Цей задум ми представили робочій групі Програми розвитку ООН, пов’язавши безпеку з доступністю до питної води та здоров’ям юних дружківчан. Проєкт переміг на конкурсі для Донецької області, й організація надала 170 тисяч гривень на закупівлю систем очищення з резервуарами. А вже міська влада оплатила встановлення фонтанчиків для чистої води.
Читайте також: Як карпатська бабуся зробила з хати музей-готель і заманює іноземців
Наша ініціативна група намагається зайнятись і найважливішим – здоров’ям місцевих жителів. У 2018 році дізнались, що у лікарні дуже старий апарат для діагностики жіночих проблем. Тому, за підтримки ПРООН реалізували проєкт “Здорову жінку – в Дружківку”. Проєкт складався з трьох елементів – створення кабінету діагностики і лікування патологій, створення безпечної пологової зали і створення академії здоров’я.
Крок 6. Робити самому, а не чекати, поки хтось це зробить за тебе
Якщо ви хочете, щоб життя стало краще і можна було побачити зміни – не потрібно чекати, поки хтось прийде і все за вас зробить. Так, не все буде виходити одразу. Коли ми хотіли організувати акцію, щоб обговорювати важливі проблеми, то з 1700 людей прийшло тільки 5.
Люди звикли чекати кращої долі, але нічого для цього не робити. Старше покоління взагалі важко змінити, тому ми залучаємо дітей і молодь.
За 5 років роботи ми почали виходити за межі селища і зіштовхнулись з тим, що люди можуть тільки говорити “а прийдіть і зробіть для нас”. Так, ми можемо розказати про досвід, підтримати вас, але цей шлях ви повинні пройти самі. Ніхто за вас робити нічого не буде. Були і позитивні випадки, коли до нас приїжджали партнери з Мирнограда, щоб дізнатись про шлях, який ми пройшли. І вже зараз вони почали самі впроваджувати зміни та оновлювати школу.
Хочете змін – не стійте на місці, беріть участь у конкурсах та освітніх програмах. Та головне – це ставлення людей. Якщо зміняться усталені радянські погляди на життя і принципи “моя хата скраю”, то і з невеличкого селища можна зробити маленьку Європу.
Матеріал опубліковано в рамках програми Media Emergency Fund, яку реалізує Львівський медіафорум, за фінансової підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів цього матеріалу не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США.
2 квітня — Міжнародний день поширення інформації про аутизм. Це учителька, методологиня БФ «СпівДія заради Дітей» Ксенія Костюченко та її син Юрчик. Вони підготували для ШоТам відповіді на найпоширеніші міфи про розлади аутистичного спектра (РАС), з якими зіштовхуються постійно. Усі фрази, які ви побачите тут, Ксенія часто чула від інших людей. Тепер вона розповідає, що з ними не так.
1. «Ви ж його лікуєте? Треба лікувати, обовʼязково!»
Міф: Аутизм — це хвороба, яку можна вилікувати.
Насправді РАС — це нейровідмінність, а не хвороба. Це вроджена особливість розвитку мозку, яка залишається з людиною на все життя.
Ксенія
У нас немає показів для прийому жодних препаратів. Єдине, що «показано» — це створення умов для гармонійного розвитку та соціалізації, тобто інклюзія.
Юрчик
Я відвідую спеціалістів, з якими вчуся краще розмовляти та спілкуватися, спокійніше реагувати на звуки, контролювати свої рухи та бажання. Якщо чогось не вмію, то я або вже в процесі навчання, або воно в мене на черзі.
2. «У Юрчика талант до музики — напевно, через те, що в нього РАС»
Міф: Усі люди з аутизмом — генії або мають унікальні здібності.
Цей міф популярний завдяки фільмам і серіалам. Насправді лише частина людей з аутизмом має так звані «острівці геніальності», але більшість перебувають на різних рівнях інтелектуальних здібностей, як і нейротипові люди.
Юрчик
У музичній школі кажуть, що я дійсно дуже здібний. Але в нас уся сімʼя музикальна — всі грають на музичних інструментах і співають, — тому батьки вчасно це помітили та намагаються розвивати. Я граю на флейті, співаю дискантом (високим хлопчачим голосом — ред.) і можу підібрати будь-яку мелодію на фортепіано. Але значно більше люблю грати в планшет.
3. «Ви що, робили йому щеплення?»
Міф: Вакцинація спричиняє аутизм.
Цей міф спростували численні наукові дослідження. Первинну статтю, що пов’язувала аутизм з вакцинами, визнали фальсифікацією, а її автора позбавили ліцензії.
Ксенія
У нас зроблені всі щеплення за календарем, адже син не має жодних протипоказань.
4. «О, в нашому класі був хлопчик з РАС — я знаю, що це таке!»
Міф: Усі люди з РАС однакові.
Аутизм — це спектр, а не однакова характеристика для всіх. Деякі люди в спектрі можуть бути надзвичайно комунікабельними, інші — навпаки потребують більше простору. Хтось має виражену сенсорну (доторкову) чутливість, а хтось ні. Дехто може вражати феноменальною пам’яттю або глибокими знаннями в певній галузі, а інші потребують значної підтримки в повсякденному житті.
Юрчик
Я маю гіперчутливість до емоцій, зчитую навіть найнепомітніші. Якщо хтось свариться, мені стає дуже страшно й незатишно.
Ксенія
А один мій учень з РАС міг звернути увагу на чужі емоції, тільки якщо йому про них чітко сказати.
5. «Ти — героїня, якщо виховуєш дитину з аутизмом»
Міф: Щоб виховувати дитину з РАС, потрібні героїчні зусилля.
Це один з тих міфів, який звучить ніби з повагою, але насправді може бути дуже шкідливим. Батьки дітей з РАС часто живуть звичайним життям: піклуються про дітей, підтримують, водять на гуртки, сперечаються про виконання домашніх завдань, купують улюблені іграшки. Так, у їхньому житті можуть бути виклики, але, зрештою, виховання дітей — непроста справа для всіх батьків.
Ксенія
Коли суспільство автоматично записує всіх батьків дітей з РАС у «герої», це створює хибне уявлення, що такі діти — обов’язково «тягар», що з ними завжди складно. Хоча реальність різна: комусь складно, а комусь абсолютно нормально. Для нашої сімʼї, наприклад, виховання дитини з РАС — це просто наше життя, ми не вважаємо його подвигом.
Так, бувають дуже тяжкі випадки, але не лише в сімʼях, де є дитина з РАС. Тому важливо не узагальнювати.
6. «Ми не можемо ризикувати навчальними досягненнями 30 дітей в класі»
Міф: Присутність дітей з аутизмом у класі може негативно впливати на навчання нейротипових учнів.
На жаль, ця думка популярна в школах. І це не дивно, бо є упередження, що дитина з РАС обовʼязково заважатиме, і з нею неможливо буде впоратись, якщо ти не супергерой. Це хибна та шкідлива думка, яка позбавляє учнів можливості підготуватись до реального життя у світі, де різні люди взаємодіють між собою.
Ксенія
На щастя, численні дослідження спростовують цей стереотип і показують переваги інклюзивної освіти для всіх учнів. Це, зокрема, формування толерантності та поваги до різноманітності.
Це розвиває соціальні навички: співпрацю, емпатію та взаємодопомогу. І головне, в інклюзивних класах безперечно було зафіксоване покращення академічних результатів — учні мають вищий рівень успішності, бо там використовують різноманітні педагогічні методики та більше індивідуалізованого підходу.
Я постійно працювала в інклюзивних класах, бо бачу переваги й для себе — я розширюю свої педагогічні компетенції, які приносять користь усім учням.
«Укрзалізниця» додала на платформі Видубичі-Трипільські в Києві зупинки для двох потягів далекого сполучення. З 10 квітня ці потяги зупинятимуться на платформі в обох напрямках.
Про це повідомили в компанії.
На зупинці зупинятимуться такі потяги:
- №79/80 «Січеслав» Дніпро – Львів;
- №793/794 Черкаси – Київ.
Читайте також: Що робити, якщо з додатку «Укрзалізниці» після кібератаки зникли квитки
Платформа Видубичі-Трипільські розташована поруч із Південним мостом та транспортною розв’язкою, що робить її зручною для пересадки. Вона входить до транспортного вузла «Видубичі», який об’єднує:
- станцію метро «Видубичі»;
- приміську платформу «Видубичі» та кільцеву електричку;
- автостанцію «Видубичі».
Як зазначили в УЗ, ця зупинка дозволить мешканцям лівобережних районів Києва швидше та зручніше добиратися до Черкащини, Кіровоградщини та Придніпров’я.
Нагадаємо, що «Укрзалізниця» впровадила безплатні пропозиції для пасажирів.
Фото обкладинки: RailGallery
Активісти руху «Жовта стрічка» до початку другого місяця весни розповсюдили у Сімферополі, Севастополі, Бахчисараї, Ялті та Армянську символи спротиву.
Про це повідомили у «Жовтій стрічці».
«Квітень вступає у свої права, а рух спротиву продовжує невтомно доводити, що Крим — це Україна. Бо спротив триває. Бо українці борються. Бо кожного дня на Кримському півострові тривають акції спротиву, і сьогоднішній день не виключення. Бо КРИМ — ЦЕ УКРАЇНА!» — написали у русі.
Читайте також: Ukraїner та PR Army створили фільм про депортацію кримських татар (ВІДЕО)
Нагадаємо, що рух активісти «Жовтої стрічки» до 24 лютого провели акцію в окупованих містах (ФОТО).
Раніше ми писали, що у Криму на вершині Пахкал-Кая встановили українські прапори (ФОТО).
Фото: телеграм-канал «Жовтої стрічки»
