Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

“У провінційному містечку для дітей немає розваг”. Як переселенка змінює це у Кремінній

Опубліковано

“Хочу, щоб діти мали змогу розвиватись”, – каже Олександра Ізуїта та продовжує впроваджувати ініціативи в маленькому місті Кремінна. Саме сюди з Луганська її змусила переїхати війна у 2014 році. Зараз Олександра проводить всі свята в районі зі своєю арт-групою “Фабрика праздника”, дає роботу молоді, а ще будує розважальний комплекс, щоб дітям Кремінної було де проводити час. Як одна жінка створила індустрію розваг для цілого міста – читайте далі. 

Олександра Ізуїта

власниця арт-групи “Фабрика свята”

За освітою – актриса театру. У Луганську працювала арт-директором у дитячому центрі, мала команду аніматорів. Коли розпочалась війна, то переїхала до Кремінної. Тут  відкрила арт-групу “Фабрика свята” та зараз займається розвитком розважального комплексу для дітей. 

Ходила по училищах пропонувати роботу

У Луганську я мала власний бізнес – організовувала свята для дітей. Але війна внесла свої корективи, і нам довелось виїхати та починати все спочатку. Це я і зробила у Кремінній.

На той момент у місті не було жодного аніматора. Тому я вирішила організувати цю справу і створила арт-групу “Фабрика праздника”. Майже весь мій реквізит залишився в Луганську, частково його розікрали і треба було якось це все відновлювати. Тому подалась у Датську раду у справах біженців і отримала невелику суму на відновлення реквізитів на костюми. 

Спочатку я працювала сама. Але згодом вирішила залучати студентів. Тому ходила по училищах, знайомилась та пропонувала студентам стати аніматорами, бо така робота саме для них. Не може бути Ельзою чи іншим мультяшним персонажем 45-річна тітонька. Це кидається в очі не тільки дітям, а й батькам.

Так, багато студентів погодились відразу і вже три роки ми працюємо разом у Кремінній, Рубіжному та Сєвєродонецьку. 

Тепер у всьому районі є свято

Зараз наша арт-група організовує свята на виїзді – дні народження, випускні, корпоративи, міські свята. Ми їздимо майже через день дарувати людям свято.

Розважальна програма з аніматорами та музикою триває півтори години та коштує 800 гривень. Кожна наступна година – 500 гривень. Проводимо розважальні програми для дітей від 1 до 15 років, вітаємо дорослих та проводимо квести. Є паперове шоу та шоу мильних бульбашок, а також різні майстер-класи.

Загалом, маємо більше 30-ти програм. Зараз популярні програми з ляльками Лол для дівчаток, Бейблейд – для хлопчиків та майстер-класи з виготовленням лизунів. Малюки полюбляють Цуценячий патруль, Свинку Пеппу та Три коти.

Кожного року програми різні, бо діти завжди захоплюються якимись новими мультяшними персонажами. Нам потрібно багато різних програм, бо ми живемо у маленькому місті, де діти ходять один до одного на день народження. Звісно, їм не цікаво бачити одне й те саме.

Зі мною зараз виступає 8 аніматорів. Вони отримують оплату погодинно. Більш досвідчені заробляють 150 гривень за годину, а ті, хто тільки вчиться – 100 гривень. Та й робота аніматора не кожному підходить і це варто розуміти.

У місті навіть не було, де пограти дітям

Коли тільки-но приїхала у місто, мене хвилювало те, що малечі немає де проводити час: ні дитячого центру, ні кімнати, ні навіть школи раннього розвитку. А щоб хоча б пострибати на батуті, потрібно їхати за 30 кілометрів у Сєвєродонецьк. Для цього ж потрібно втратити майже цілий день і мінімум 80 гривень на одну людину за проїзд.

Тому я вирішила виправити цю ситуацію та відкрити у місті соціальне підприємництво – розважальний комплекс для дітей. У нас це буде доступно для кожного: 50 гривень за годину і 80 гривень безліміт на весь комплекс. У вихідні – 100 гривень безліміт.

“Зараз ми закупити лабіринти і батути, триває ремонт. У центрі також буде аерохокей, приставки, телевізори, настільний футбол, кімната для днів народжень. Центр відкриється вже в кінці жовтня”

У цьому комплексі буде кімната активності, де молодь зможе спілкуватись і навчатись безкоштовно. Також ми плануємо працевлаштувати переселенців, а для дітей з інтернатів та малозабезпечених сімей відвідування центру буде безкоштовним двічі на місяць.

Із розвитком центру нам значно допомогли грантові кошти від Фонду Східна Європа, який реалізував проект з підтримки соціального підприємництва у співпраці з Childfund Deutschland e.V. за кошти Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Федеративної Республіки Німеччина, також я витратила і свої заощадження. Щоб набратись хоч трошки знань з соціального підприємництва, я звернулась до цих громадських організацій, пройшла три модулі навчання та написала бізнес-проект. Так я отримала 125 000 гривен на свій Центр.

Сподіваюсь, що це буде улюбленим місцем малечі Кремінної. Комплекс вирішить проблему батьків – де провести час їхнім дітям весело, зручно та без зайвих витрат.

Молодь не вірила, що є стільки можливостей

Зараз дуже багато чого нового створюються для молоді, є безліч можливостей, але про них молодь Кремінної навіть не підозрює. 

Я пішла в коледж, збирала студентів і розповідала. що є багато різних програм. Вони навіть не вірили, що десь можна піти на безкоштовний тренінг, або навіть поїхати за кордон по обміну. Але у них горять очі, вони хочуть дізнаватись щось нове.

Далі я планую організувати для студентів місцевий хаб, де б вони могли збиратись і проводити разом своє дозвілля. 

“Мені сказали, що сортувати сміття – не гігієнічно”

Я намагаюсь проводити різноманітні ініціативи у місті, щоб показати, як можна змінювати простір, де ти живеш. Якось організовували прибирання міського парку, а також розставили сміттєві баки для сортування сміття по всіх навчальних закладів. 

Але всі зміни повинні підтримуватись владою. Нещодавно я зайшла в школи, щоб подивитись, як йде процес сортування. У одній з них баків вже не було. Директор мені на це відповів, що немає місця і прибиральниці будуть сортувати сміття самі. 

Я почала доводити, що до цього повинні привчатись діти змалку і розуміти, що це не сміття, а вторсировина. На що отримала відповідь – це не гігієнічно. 

Знаєте, з дітьми працювати набагато простіше, вони підтримують ініціативи і готові до змін. Тому, будемо робити все для них і розвивати інфраструктуру міста для дітей та молоді. 

Матеріал підготовлено в рамках проекту «Соціальне підприємництво як інноваційний механізм вирішення питань суспільного розвитку», що реалізується Фондом Східна Європа та громадською організацією ChildFund Deutschland e.V. і є частиною програми «Сприяння розвитку міжсекторного партнерства в цілях захисту інтересів дітей: долучення ВПО до активних учасників процесу». Проект виконується за підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини.

Точка зору, відображена у  цій публікації може не співпадати з точкою зору Фонду Східна Європа, ChildFund Deutschland e.V. чи Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Федеративної Республіки Німеччина.

Суспільство

Ukrainian Fashion Week у лютому проведе благодійні покази: як долучитися

Опубліковано

Український бренд одягу FROLOV 14 лютого відкриє UFW денним рок-концертом. Квитки на покази можна отримати у благодійному розіграші для проєкту «Обличчя героїв».

Про це повідомили в інстаграмі FROLOV.

У сезоні FW25-26 Ukrainian Fashion Week запустила благодійну ініціативу «Обличчя героїв». Цей проєкт спрямований на підтримку, відновлення та реабілітацію поранених з мінно-вибуховими травмами обличчя.

Щоби отримати запрошення на один із показів, необхідно:

Організатори транслюватимуть подію онлайн, етер можна буде подивитися безплатно.

Нагадаємо, що Ukrainian Fashion Week створює адаптивну моду для ветеранів та людей із травмами.

Також ми писали, що український бренд FROLOV створив костюм для Бейонсе (ФОТО).

Фото обкладинки: фейсбук-сторінка UFW

Читати далі

Суспільство

«У нього така старість, якої хотілося б і мені». Це дідусь із Тернопільщини, що почав власну справу після 70

Опубліковано

У свої 73 Ярослав Мельничук не любить сидіти на місці: він опанував смартфон, допомагає онучці закривати благодійні збори для війська, співає та читає реп. А ще почав власну справу — виготовляє дерев’яні підставки під телефон. Каже, що робить ці речі з власної потреби, — щоб було зручніше дивитися улюблені відео про риболовлю:

«Це дуже кропітка праця: я завжди кажу, що легше хату збудувати, ніж робити ці підставки. Але саме вони дають мені силу та здоров’я — тепер я цим живу».

ШоТам розповідає історію дідуся, який завдяки онучці став зіркою інтернету та створив власну прибуткову справу на пенсії.

Ярослав Мельничук

пенсіонер, виготовляє дерев’яні підставки

Завдяки онучці про мене знає весь інтернет

Усе своє життя я працював будівельником, а коли вийшов на пенсію, то дуже полюбив ходити на риболовлю та просто гуляти біля річки в рідному селі. З часом почав збирати різні гілки на березі, щось із них виготовляти та лакувати. 

А ще мені було шкода, коли щось красиве пропадає, тому вирішив створити вдома в альтанці музей, де збирав старовинні речі, які знайшов вдома чи принесли сусіди. В мене є старі годинники, машинки для стрижки, маслобійки, фото, касети та платівки. Діти часто приходять сюди й уважно все розглядають.

Ярослав Дмитрович показує дерев’яну підставку для пляшок у власному домашньому музеї. Фото надала Віталія Грицак

Кілька років тому мені подарували смартфон. Онуки навчили ним користуватися, тож часом я дивлюся якісь відео, і так натрапив на ролик з підставками під телефон. Я вирішив, що хочу робити таке ж, бо коли ми дивилися щось разом з онукою, то зазвичай спирали телефон на якусь банку. Тому для мене дерев’яна підставка — це дійсно корисна річ. 

Спершу не вдавалося створити щось красиве, але я дуже старався. Першими моїми виробами були підставки з нотами — я зробив їх для учнів моєї дочки, яка викладає в музичній школі. 

Підставка «Моя дочка музикантка» від Ярослава Дмитровича. Фото надала Віталія Грицак

Далі онучка Віта написала на своїй сторінці про мене, і музичне училище з Полтавщини замовило 30 таких підставок. Потім почали замовляти й інші підписники Віти. Я не ставив якоїсь ціни — казав, що дадуть, те й буде. Половину коштів витрачав на матеріали, а половину віддавав на армію.

Мої підставки вже бачили Америку й Австралію

Справа так захопила мене, що я почав створювати зайчиків, песиків та інших тваринок. Символом нашого села Коропець є риба короп, тому я створив і таку підставку — це улюблений мій виріб, бо риболовля є моїм захопленням. До речі, її замовляють наші односельці, які живуть за кордоном, тому мої підставки вже є у Франції, Таїланді й Америці. А один з найскладніших виробів — підставка з тризубом — полетів до Австралії. Звідти ж у мене замовили кенгуру.

Підставку з тризубом замовили односельці Ярослава Дмитровича, що живуть в Австралії. Фото надала Віталія Грицак

Я створюю кожен виріб досить довго: спершу його треба намалювати, потім вирізьбити, пошліфувати та полакувати, а далі він висихає понад добу. Це дуже кропітка праця, але саме підставки дають мені силу та здоров’я — тепер я цим живу.

У мене поки немає майстерні — я облаштував собі робоче місце в стодолі. Там поставив свій станок і зберігаю всі підставки, яких за день можу створити пʼять-шість.

Знайомі та друзі мене підтримують — кажуть, що вже чули про мене по радіо. А я собі жартую, що мене вже навіть в Америці показують. В юності я їздив по світу й зовсім не мав часу робити щось для себе, що приносить мені радість.

Мій молодший брат — різьбяр, племінник також виготовляв меблі, тому я вирішив продовжувати сімейну традицію. Рідні завжди підтримують і радіють за мене, та іноді дружина жартує, щоб я не задирав носа, бо ще хтось мене собі забере. Але то все жарти, і я дуже вдячний своїй онучці за підтримку, і що тепер про мене знає весь інтернет.

Ярослав Дмитрович залюбки робить підставки для військових та дає лоти на благодійні розіграші онучки. Фото надала Віталія Грицак

А ще мої підставки замовляють на фронт. Якось нам навіть надіслали фото, як використовують підставку для телефона в окопі. Звісно, з військових ми кошти не брали — це наша маленька подяка за захист. Щиро хотів би перемоги для України, а ще прожити ще хоча б 10 років, щоб міг зібрати своїх рідних і друзів за великим столом в нашому селі на березі Дністра. 

співачка, волонтерка й онука Ярослава Дмитровича

Перша дідова підставка зібрала 150 тисяч для війська

Мої підписники дуже полюбили діда, бо він такий, який є, нікого з себе не вдає. Та йому й не треба це робити, адже дід завжди був дуже харизматичний. Коли він почав створювати підставки, я саме організовувала благодійний збір для нашого війська — тоді ми разом зняли відео, заспівали та зачитали реп і виставили його підставку як благодійний лот. 

Він і раніше допомагав мені з лотами — то свій фірмовий маринований оселедець запропонує, то домашнє вино. А того разу підписники побачили підставку й почали запитувати, чи можна таке придбати окремо.

Віта написала про дідусеві підставки у своїх соцмережах, і так у нього з’явилися перші покупці. Фото надала Віталія Грицак

Так і стартувала рекламна кампанія з підтримки дідового бізнесу. До речі, тоді ми зібрали понад 150 тисяч гривень для бригади «Рубіж» — це був один з перших виробів, який називався просто «Під ваші тіліфони». Переможець так щиро дякував, що дідові це було набагато цінніше за гроші.

Тепер, коли я організовую благодійні збори й долучаю до цього діда, то завжди знаю, що зможу швиденько зібрати необхідну суму.

Він завжди долучається до усіх моїх зборів — чи дає підставку на розіграш, чи просто сам донатить. За минулий рік вдалося зібрати близько півтора мільйона гривень, зокрема й завдяки його допомозі.

Понад пів тисячі виробів з оригінальними назвами

Дід придумує дуже цікаві назви для своїх виробів. Наприклад, підставка з нотою називається «Моя дочка-музикантка», зайчик — «Той, хто поїв усю капусту на городі», а ще є «Гусі-гусі, га-га-га», «Пливе качка, пливе сороката, я ж тобі казала, що я не багата». Також у діда є «Білочка, що поїла всі горішки і нема, що продати» або «Зуб, дешевший, ніж у стоматолога».

Кожен виріб Ярослава Дмитровича має оригінальну назву. Фото надала Віталія Грицак

За понад рік у діда було більше 500 замовлень. Він створив певний асортимент, який він виготовляє наперед, але буває, що люди звертаються з проханнями створити щось особливе. Наприклад, одна жінка замовляла підставку у вигляді окулярів для своєї подруги, яка працює окулісткою, а ще одні покупці мали вдома кажана, тому попросили вирізьбити його. 

Дід дуже любить дарувати свої вироби — якщо хтось із чимось йому допоможе, він залюбки дарує якусь підставку.

Люди завжди дуже вдячні й надсилають свої фото з виробами. Я відразу роблю скрин та пересилаю дідові у вайбер. Наша з ним переписка — це суцільні скриншоти відгуків його клієнтів. Я зовсім не очікувала, що так буде, але дуже рада, що дід знайшов свою справу, і вона приносить йому радість.

Мрію про таку ж старість, як у діда

Спершу дід казав, що не треба встановлювати якусь конкретну ціну — оплата буде, що дадуть. Десь рік ми так і працювали. Люди платили по-різному — від 200 до 500 гривень. Але потім я побачила, що він приділяє цьому дуже багато часу та сил, втомлюється від фізичної роботи, тому тепер кажу, що в середньому підставка коштує 400-500 гривень, щоб дідова робота окупилася.

Коли ми надсилаємо людям вироби, завжди додаємо лист із побажаннями від діда та ще якийсь подарунок — це можуть бути сушені яблука від бабусі, свіжі груші з нашого саду, горіхи чи цукерки. Я ж дуже люблю підставку, яка в діда не вийшла — це мав бути козеріг, але ми назвали його чупакаброю, і вона тепер у мене на поличці.

Віталія з дідусем Ярославом Дмитровичем. Фото надала героїня

Я дуже щаслива, що маю у своєму житті такого діда. Він завжди дає мені щось домашнє, коли я кудись їду, та завжди зустрічає, коли повертаюся додому. Дід дуже мене любить і завжди підтримував мою творчість, тому я тепер навзаєм підтримую його справу. 

Дуже ним пишаюся, адже зазвичай літнім людям складно зробити якийсь новий крок. А дід не такий — він є мотивацією для нашої сім’ї: у нього зараз така старість, якої хотілося б і мені. 

Читати далі

Суспільство

В Україні запустили медіаплатформу з історіями опору на окупованих територіях

Опубліковано

В Україні запустили медіаплатформу Signal to Resist. Матеріали на сайті присвячені опору та деокупації тимчасово захоплених росією територій України. 

Про це повідомляє головний редактор платформи Дмитро Кузубов у фейсбуці.

Про проєкт

На платформі розповідають історії незламності людей, які пережили окупацію. У першу чергу журналісти досліджують поневолення Херсона, що тривало вісім з половиною місяців. Команда Signal to Resist збиратиме розповіді цивільного та воєнного спротиву окупації, аналізуватиме важливі епізоди цього періоду, контроверсійних персонажів та діяльність руху опору.

Усі матеріали дублюватимуть англійською для фіксації воєнних злочинів і серед міжнародної аудиторії. 

Читайте також: Українські ветерани здобули першу нагороду на «Іграх Нескорених»

Своєю історією для проєкту поділилася журналістка та мати трьох дітей Світлана Горєва, яка не виїжджала з Херсона під час окупації.

Головним редактором Signal to Resist став харківський журналіст Дмитро Кузубов, який працював фрилансером для «Української правди», Hromadske, Liga.net, Texty. А також співпрацював з The New York Times, CNN та Die Zeit для матеріалів про  російську агресію проти України.

Фото з фейсбук-сторінки Дмитра Кузубова

«Чому саме Херсон? Це єдиний обласний центр, який росіяни захопили після 24 лютого 2022-го, й водночас — приклад масштабного опору. Опору місцевих, який разом із вдалими діями наших військових приніс результат — довгоочікуване звільнення», — пояснив на своїй сторінці у соцмережах головний редактор Дмитро Кузубов.

Перспективи

Цього року команда медіаплатформи планує презентувати фільм про спротив херсонців окупації. Над документальною стрічкою працює естонський режисер Ільмар Рааґ та команда українських журналістів і кінематографістів з компанії DGTL RLGN.

Нагадуємо, що анімація «Я померла в Ірпені» перемогла на міжнародному фестивалі короткого метру у Франції.

Фото обкладинки: сайт Signal to Resist

Читати далі