Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Зникла дитина – що робити? Гайд для батьків, які живуть в Україні чи за кордоном 

Опубліковано

Після повномасштабного вторгнення кількість зникнень дітей зросла у декілька разів. Якщо у 2021 році до Служби розшуку дітей Всеукраїнської громадської організації «Магнолія» в середньому звертались батьки 300 дітей, то у квітні 2022 року заявок було понад 1000. За даними Національної поліції України, з 24 лютого 2022 року по 20 травня 2024 року було знайдено 27 013 дітей, а досі зниклими вважають 2 018 дівчаток та хлопчиків. 

До Міжнародного дня зниклих безвісти дітей ШоТам з громадською спілкою «Українська мережа за права дитини» зібрали поради для рідних, у яких зникли діти в Україні, на окупованих територіях чи за кордоном. 

Дитина зникла в Україні – перші кроки 

Коли зникла дитина, не потрібно чекати три доби, аби оголосити її в розшук. На жаль смартгодинник чи «батьківський контроль» на телефоні не вбережуть дитину від неуважності чи інших причин, коли малеча може загубитись. Або коли дитина опиниться у зоні без зв’язку. Що й казати про ситуації з викраденням, коли гаджети можуть забрати та вимкнути.  

1 крок – дзвінок або особисте звернення батьків у найближчий відділ Національної поліції України:  

  • 102 – екстрений номер;
  • 0-800-50-02-02 – безплатна «гаряча лінія». 

Батьки, опікуни чи офіційні представники дитини мають вказати: 

  • прізвище, ім’я та по батькові зниклої дитини, дата народження; 
  • обставини та дата зникнення: де та коли її бачили в крайній раз, в чому була вдягнута, якісь прикмети, за якими її можна впізнати;  
  • поділитись фото; 
  • залишити свої контакти для зв’язку.  

Якщо дитина загубилась у торговельному центрі – потрібно одразу звернутись до охорони та через гучномовець оголосити про розшук. Можна озвучити прикмети дитини та місце, де її чекають батьки.  

2 крок – звернення до Служби розшуку дітей ВГО «Магнолія».

Усі деталі зникнення, інформацію та фото дитини можна передати: 

Ця неурядова організація вже 20 років допомагає розшукувати дітей в Україні та за кордоном. ВГО «Магнолія» – член Міжнародної Федерації Missing Children Europe, що координує роботу громадських служб пошуку дітей у 32 європейських країнах. Служба розшуку дітей «Магнолії» створюють медіаконтент (плакати, соціальні ролики) з оголошенням пошуку дитини та поширюючи їх у ЗМІ, соціальних мережах, розміщують на зовнішніх рекламних майданчиках. 

«Ми маємо великий досвід співпраці з усіма відповідальними особами та можемо передати інформацію у регіональні відділи поліції. Наприклад, коли дитина зникла в Одесі, а її знайшли у Києві. Працюємо, щоб встановлювати зв’язок між людиною, яка хоче допомогти та конкретно тією особою з поліції, яка відповідає за розшук», – розповідає Марина Липовецька, керівниця Служби розшуку дітей Всеукраїнської громадської організації «Магнолія»

Зникнення на окупованій території 

Складніше ситуація у сімей, які перебувають на тимчасово окупованих територіях, бо там не працюють українські правоохоронні органи. Проте якщо діти були депортовані чи насильно вивезені в рф, то батькам потрібно: 

Крок 1 – відкрити справу з розшуку дитини у Національній поліції України.

Підставою для відкриття справи є заява батьків чи офіційних представників дитини. Для цього потрібно подзвонити на номери вказані вище, або надіслати заяву на пошту: info@police.gov.ua. Щоб вірно оформити лист, можна почитати пам’ятку на сайті Нацполіції або зателефонувати на безоплатну «гарячу лінію» 0-800-50-02-02.

Окрім цього, батьки можуть звернутись за допомогою до місцевих органів влади, які переїхали на підконтрольну Україні територію та підрозділи ювенальної поліції.

Крок 2 – оформити онлайн-звернення на платформі «Діти війни» 

Сайт був створений для пошуку дітей, їх порятунку та визволення з місць примусового переміщення чи депортації. Для батьків та всіх небайдужих там є анкети, де можна: 

  • повідомити про зникнення, депортацію чи примусове переміщення дитини; 
  • розповісти про місце перебування дитини, яку розшукують;
  • повідомити про злочин, який було скоєно відносно дитини або про випадок примусової зміни громадянства;
  • записатись на консультацію до центру Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.  

Крок 3 – Звернутися до ВГО «Магнолія»

На жаль, українське телебачення на окупованих територіях блокують – оголошення про пошук дитини через телебачення в такому випадку не ефективні. Тому організація працює з OSINT-спеціалістами, які шукають інформацію про дітей з відкритих джерел.  

«На початку вторгнення було багато звернень з окупованих територій. Зв’язок був втрачений одразу у багатьох родинах. Бувало, що нам повідомляли через Telegram, що люди принаймні живі та переховуються в укритті поряд, – розповідає Марина Липовецька, – Зараз ситуація інша – дітей з Херсонщини та інших територій України масово вивезли до рф. Простіше розшукувати, коли ми маємо актуальне фото та повну інформацію про дитину. Але часто у соціальних служб, які подають заяву на розшук, немає фотографії. Ці установи шукають дітей-сиріт і у них може бути давня світлина, де дитині  5 років. А на час зникнення це вже підліток  16 років». 

Повертати дітей у сім’ю в Україну допомагають вже в іншій організації – громадська спілка «Українська мережа за права дитини» у патерстві з Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, Офісом Омбудсмана України. З березня 2022 року по квітень 2024 року вони повернули 103 дитину і ця робота продовжується й зараз. 

Зникнення за кордоном 

Третина усіх людей, які отримали статус тимчасового захисту у Європі – діти різного віку. І якщо вони губляться чи зникають, то алгоритм дій наступний:   

Крок 1 – Зв’язатись з національною поліцією країни, в якій перебуваєте та залишити заяву на розшук дитини

За кордоном батькам одразу потрібно звертатись до поліції. 

«Хоч дитина українська, але здійснювати розшук на території іншої країни національна поліція України не може. Вони обмежені кордонами нашої держави. Якщо дитина зникає в іншій країні, то здійснювати розшук має місцеві правоохоронні органи», – додає Марина Липовецька.

Крок 2 – Звернутись на європейську «гарячу лінію» зниклих дітей Missing Children Europe за номером 116 000 (безоплатно). 

Батьки чи офіційні представники можуть отримати там: 

  • консультацію щодо законодавства країни та рекомендації як оформити заяву на зникнення дитини; 
  • заповнити анкету на розшук дитини чи повідомити про знайдену дитину;
  • психологічну допомогу та підтримку. 

«Якщо у людей є мовний бар’єр – рекомендую писати нам у Telegram. “Магнолія” як член Missing Children Europe може передавати усю інформацію партнерам у 38 країнах Європи. Бо коли людина в Іспанії набере номер 116 000 – потрапить до неурядової організації, яка займається пошуком дітей саме в цій країні. Оператори можуть не володіти українською мовою», – пояснює Марина Липовецька.

Також додатково можна звернутись за допомогою та консультацією до: 

Як діяти, коли побачили дитину, яку розшукують?     

Саме завдяки небайдужості людей у більшості випадків вдається повернути дітей у сім’ю. Особливо активізується суспільство у випадках, коли потрібно шукати малечу. 

Є декілька загальних правил для випадків, коли побачили дитину, яку можливо розшукують рідні: 

Переконайтесь, що дитина у безпеці.
Оцініть зовнішній вигляд дитини та її одягу. Якщо відчуваєте, що потрібна допомога – можете підійти та спитати про це. Але це має бути ненав’язлива пропозиція.

«Не забирайте, будь ласка, дитину до себе додому. Це може трактуватися як  викрадення дитини. Якщо ви розумієте, що ця дитина маленька, вона не може сама себе убезпечити і навіть не може сказати хто вона – будь ласка, телефонуйте в поліцію і дочекайтеся приїзду її. Якщо з певних обставин ви не можете дочекатися приїзду поліції, ви маєте відвести її до лікарні чи хоча б, найближчої державної установи», – зазначає Марина Липовецька.

Зробіть фото та повідомте про місце знаходження дитини у Національну поліцію за номером 102 та на номер 116 000.

Більш виважено варто поставитись до комунікації з підлітком. Якщо дитина в компанії друзів, зовнішньо виглядає цілком нормально, сміється та спілкується – не варто підходити та закидувати її питаннями. Подібна поведінка може злякати, і підліток більше не з’явиться на цьому місці. Саме тому варто за можливості зробити фото дитини та дочекатись представників поліції – світлина буде доказом для правоохоронних органів, які і мають розбиратись у ситуації. 

«Старші діти можуть йти з дому за своєї ініціативи. Наприклад, через непорозуміння у родині чи проблеми з однолітками. Часто буває й таке, що вони не дуже той хочуть, щоб їх знайшли. Вони можуть представлятися навіть іншими іменами. Але як дорослі люди ми маємо зрозуміти, що життя на вулиці ніколи не буде безпечним для дитини. Тут є відповідальність соціальних служб, наприклад, з’ясувати, які обставини в родині, чому дитина тікає. Щоб запропонувати якусь альтернативу для цих дітей», – розповідає Марина Липовецька.

Допомагайте поширювати інформацію про пошук дітей 

Марина Липовецька розповідає, що бувають випадки, коли дитина необдумано йде із дому через сварку, не обов’язково з батьками. Наприклад, з коханою людиною.  І через певний час дитина хотіла б вже й сама повернутися, але боїться. 

«У дитини є страх, що її не люблять, будуть сварити батьки, що її засудять чи ще щось. В такому випадку телепрограми приходять на допомогу. Там для батьків завжди є можливість зробити звернення до самої дитини. Коли батьки публічно кажуть: “Будь ласка, ми за тебе переживаємо, ми тебе любимо, не бійся, незважаючи ні на що,  щоб з тобою не сталося, ми тобі допоможемо. ми тебе чекаємо. Ти найцінніше, що в нас є,  повернися”. Ці слова реально дуже важливо почути дитині», – розповідає Марина Липовецька.

Переглянути актуальну інформацію про дітей, які зараз знаходяться в розшуку можна   на сайті Служби розшуку дітей та у Facebook.   

Суспільство

Супергерої у кімоно: як діти з вродженими хворобами борються за те, щоб жити як всі

Опубліковано

«Кііііі-яаааа» — кричать в один голос троє хлопчиків у білих кімоно в залі для реабілітації. «Рей» — поклон, голови торкаються зелених матів. Три пари очей стежать за тренеркою — 21-річною Олею, — яка впевненим голосом повторює команди.

Та це не звичайні школярі, що після уроків пішли на гурток. Кожен з хлопчиків має вроджену хворобу й живе без батьків у медичному центрі «Дім метеликів», що допомагає діткам з інвалідністю та невиліковними діагнозами у «Місті добра». Цей гурток карате тут називають «Бойовими метеликами». 

Троє друзів двічі на тиждень перетворюються на каратистів у кімоно, відпрацьовують удари, вчаться поваги та показують суперсилу — сміливість боротися з діагнозом, навіть якщо здається, що це неможливо.

Про «Дім метеликів»

«Дім метеликів» — це неофіційна назва ліцензованого медичного центру, який об’єднав у собі госпіс для паліативних дітей (з невиліковними діагнозами) та реабілітаційне відділення. ⁣⁣Усі його послуги безкоштовні⁣ й покриваються завдяки благодійним внескам. У стінах центру лікують та доглядають діток від народження до 14 років. Крім медичної частини, тут намагаються організувати й дозвілля для пацієнтів — малювання, гімнастику та карате. 

ШоТам побував на занятті «Бойових метеликів» і розкаже про кожного каратиста та його суперсили.

Халк: відстоює свої кордони та першим опанував карате

Максиму 10 років, він має діагноз ДЦП. Батьки мали наркотичну залежність, тож хлопчик ріс майже без уваги — тільки навчився повзати, і свої перші кроки він зробив у «Домі метеликів». У центрі він уже рік, і медики бачать зміни.  

Максим уважно слухає, що каже тренерка Оля. Фото: Ольга Івасюк

На карате Максим пересувається на колінах — так йому звично. Але якщо потрібно, наприклад, дістати іграшку з вищої полиці, то він встає, хоч поки й ходить з підтримкою. А ще хлопчик добре рахує — він найперший з-поміж усіх вивчив лічбу до 10 японською, і перші точні удари вдавалися саме в нього. 

«Ці діти мають повноцінне право на освіту, на щасливе дитинство, на життя. Незважаючи на те, що в них є певні обмеження, для мене вони звичайні. Вони спокійно займаються карате», — каже Оля, яка спочатку стала в центрі нянею, а тоді й тренеркою для непосидючих хлопців.

Максим на все має свій погляд: якщо йому щось несмачно, то навіть попри те, що їжа подобається його друзям, він їсти не буде — вміє відстоювати свою кордони. 

Хлопчик захоплюється Халком — міцним супергероєм, що вміє постояти за себе. Силу свого кумира він показує на заняттях з карате: відпрацьовує удари й має дух суперництва. Та там важливий також дух дружби, тому коли Оля помічає, що Максим насміхається над кимось із друзів, який прибіг пізніше, то нагадує, що «тут ми не сміємося одне з одного». А чому? «Бо ми одна команда!» — в один голос кричать малі каратисти. 

Каратисти разом з Олею відпрацьовують удари. Фото: Ольга Івасюк

«Лікарі борються за життя дітей, лікують, продовжують їхні дні. А я даю дітям можливість навчатися, розвиватися. І це теж командна робота — психологів, реабілітологів, логопедів», — зауважує Оля. Щоб підготувати хлопців до занять, їм довелося пройти консультації та огляди лікарів, працювати з фахівцями. 

Звісно, карате не було ідеєю самих хлопців. Коли медичний директор «Дому метеликів» Денис Колюбакін дізнався про ці навички Олі, то запропонував їй взятися за гурток:

«Ми їх так хитренько заохочували — на планшеті показували фото каратистів і питали: “Що б ти на це сказав?”, а дитина: “Я хочу! Давай уже завтра буде?”. І все — кімоно купили й почали. Спочатку діти трохи остерігалися, а тепер тільки й чекають на ці заняття».

Спайдермен: має особливі ноги та називає себе директором

Між Максимом та Михайликом сидить Ваня. У нього не згинаються коліна, тож хлопчик має спеціальні бандажі від стегна до стопи. Але це не зупиняє малого каратиста — він спритно сідає, перевертається на живіт і бігає. 

Старша медсестра Христина каже, що восьмирічний Ваня називає себе директором реабілітаційного центру. Він дуже любить ходити в школу й підбирати собі стильний одяг. Хлопчик обожнює піжами-кігурумі. А ще у нього чудова пам’ять — він з легкістю запам’ятовує людей, з якими знайомиться, і вивчає англійську мову.

Ваня — прихильник Спайдермена, навіть має його костюм. А ще він вірить, що в нього теж є особливі здібності, адже він і сам особливий — таких ніг більше ні в кого немає.  

Ваня на занятті з карате в «Домі метеликів». Фото: Ольга Івасюк

Хлопчик — сирота, і якщо раніше він не запитував про своїх батьків, то коли почав минулого року ходити до школи, у нього все частіше виникають такі болючі питання. У «Домі метеликів» усі обожнюють Ваню та намагаються його забезпечити всім необхідним.

«Що треба дитині? Здоров’я та щастя. У більшості дітей, які перебувають в “Місті добра”, немає батьків, але кожен з нас старається віддати себе сповна й створити такі умови, щоб діти не відчували від цього дискомфорту», — ділиться Денис.

Друзі почали займатися карате у вересні минулого року. Оля каже, що спочатку за непосидючістю каратистів було складно помітити результат, але вже в грудні тренерка побачила зміни — хлопці опанували основні прийоми. Для привернення їхньої уваги в Олі на шиї є чорний свисток на шнурку. 

«Карате — це той вид спорту, де ти заходиш на татамі, робиш поклон — це повага, — і коли закінчуєш, теж робиш поклон. Це про мудрість і філософію. Мистецтво дуже давнє, тонке та витончене», — пояснює тренерка.

Ваня дещо нетерпляче виконує команди Олі, кілька разів повторює, що вже не хоче займатися, але все ж іде до кінця. Наприкінці тренування хлопці отримують по цукерці та збираються в тісне коло, щоб традиційно завершити заняття здмухуванням паперових метеликів. Тут теж потрібна дисципліна — вони мають дочекатися, поки Оля поставить виріб на простягнуту долоню, та всім разом здмухнути. Метелики легко кружляють і приземляються на мати. 

«Ми вирішили створити щось таке, що покращить емоційний фон дітей, їхню дрібну моторику. Щось, що допоможе витягати їх і мотивувати, зможе створити з відокремлених дітей єдиний колектив, де вони стануть друзями», — каже медичний директор «Дому метеликів».

«Бойові метелики» з паперовими метеликами наприкінці заняття з карате. Фото: Ольга Івасюк

Супермен: шибеник, який обіймає до хрускоту кісток

У Михайлика є свій ритуал на завершення заняття з карате — обійми з Олею. Він радісно підбігає до тренерки та міцно обіймає її за талію, тулиться. Хлопчик подолав довгий шлях до «Дому метеликів»: спочатку жив у київському дитбудинку, після повномасштабного вторгнення його разом з іншими дітками евакуювали в Тернопіль, а вже звідти він переїхав до Чернівців. 

Михайлик з радістю відвідує заняття. Фото: Ольга Івасюк

Семирічний Михайлик має русяве волосся й носить окуляри. Нещодавно хлопчикові зробили операцію на спині, тож зараз він проходить реабілітацію. Та попри такий невинний вигляд, він ще той шибеник.

Михайлик дуже любить читати, запам’ятовує казки та віршики. А також обожнює годинники — це його улюблена іграшка. Має цілу колекцію, адже всі йому їх дарують. Ще одна його пристрасть — різноманітне взуття. 

Весь персонал центру впізнає Михайлика за його фірмовою фразочкою «Ти моє коханнячко» та обіймами до хрускоту кісток. Особливо він любить тварин, зокрема, лежати на великій кудлатій собаці Лайлі — така у нього каністерапія. 

Влітку минулого року, коли він тільки потрапив у «Місто добра», йому було складно звикнути, але вже невдовзі хлопчик став серцем цього місця: ніжним, добрим і трішки з хитринкою. Христина пригадує, як ввечері питала Михайлика про його справи, а він — руки в боки й каже: «Я не знаю, що тобі сказати. Вони так негарно себе поводять, а я такий слухняний» — та саме він часто підбиває друзів на різні капості. У цій трійці супергероїв він схожий на Супермена: у звичайному житті — хлопчик в окулярах, але в ньому криється велика сила. 

Коли заняття закінчується, зала для реабілітації порожніє. Хлопці підіймаються з нянею у свої кімнати, але ще чути, що дорогою обговорюють тренування, щоб за кілька днів прийти на наступний урок карате, знову перевдягтися в кімоно й завдати ще одного удару по своїй хворобі. 

Читати далі

Суспільство

Український військовий провів із турнікетом на нозі 36 діб і зміг вижити (ВІДЕО)

Опубліковано

Український захисник Олександр вижив після того, як провів із турнікетом на пораненій нозі 36 діб. Сил триматися йому давали думки про родину та зустріч із синами.

Про це розповіли в інстаграмі ШоТам за матеріалами Харківського шпиталю.

Як чоловік отримав поранення

Боєць отримав поранення під Вовчанськом на Харківщині, наступивши на міну. Через постійні ворожі атаки, евакуації з передової довелося чекати понад місяць. Увесь час Олександр провів з щільно затягнутим джгутом, що і врятувало його.

«36 діб турнікета — це 900 годин. Ми не зустрічали в літературі даних про такий довготривалий турнікет. Людина вижила завдяки правильному менеджменту турнікета, взагалі за рахунок того, що його наклали і не чіпали», — зазначив заступник начальника Харківського шпиталю Вячеслав Курінний.

Читайте також: Їх познайомила війна: це історія подружжя з Інтернаціонального легіону

Лікування та реабілітація

До Харківського шпиталю Олександр потрапив у важкому стані. Він був настільки втомленим, що навіть не пам’ятав, коли востаннє їв та пив. У нього була анемія, зневоднення, велика крововтрата і почався некроз ноги. Операція була ризикованою, але медики зробили все можливе, і чоловік витримав.

«На жаль, виконана ампутація тієї ділянки кінцівки, яка була з турнікетом, але якщо б цей турнікет зняли, — він би помер»‚ сказав Вячеслав Курінний.

Медики назвали випадок бійця справжнім дивом, а його — міцним чоловіком. Бо вже на другий день після ампутації, Олександр почав ходити на милицях. На захисника чекає подальше лікування, реабілітація і протезування.

«Я вже усвідомлював що я втрачу ногу і я вже не зациклювався, я розумів, що втрачу. Ну і цим жив. Хотів жити, хотів до родини»‚ — сказав Олександр.

У військового двоє синів: старшому 12, а молодшому всього 2 роки. Заради них він зміг протриматися так довго, попри складне поранення.

Нагадаємо, що подружжя відомих сироварів із Бердянська стали на захист України (ВІДЕО).

Фото обкладинки: фейсбук-сторінка Харківського шпиталю

Читати далі

Суспільство

На Київщині запустили безплатний курс для підготовки до нацспротиву

Опубліковано

На базі Київського обласного центру зайнятості жителі області у лютому та березні зможуть пройти одноденний курс з тактичної медицини за алгоритмом MARCH.

Про це повідомили в Київській обласній військовій адміністрації.

Групи для навчання збирає Київський обласний центр зайнятості, який надасть приміщення для занять у всіх районах області.

«Заняття будуть проводити інструктори нашого центру, які мають великий бойовий досвід та є ветеранами Третьої штурмової бригади, бригади “Азов” та інших легендарних підрозділів. Матеріальну базу для навчань забезпечує наш центр. Ми відкриті до співпраці з організаціями та компаніями, бо вважаємо, що тільки навчаючи вже зібрані групи або трудові колективи, можна пришвидшити підготовку населення на рівні області та держави загалом», — зазначив директор Київського обласного центру підготовки населення до нацспротиву Володимир Авдєєнко.

У КОВА додали, що у 2024 році Київський обласний центр підготовки населення до нацспротиву провів чотири базових курси, понад 25 одноденних курсів і випустив більш ніж три тисячі курсантів.

Нагадаємо, що на Південному вокзалі в Києві встановили «Серце України» (ФОТО).

Також ми писали, що Миколай Сєрга випустив пісню «Я буду кохати тебе», кліп зняли в аеропорту «Бориспіль» (ВІДЕО).

Фото обкладинки: сайт КОВА

Читати далі

Шопочитати

Суспільство16 години тому

Супергерої у кімоно: як діти з вродженими хворобами борються за те, щоб жити як всі

«Кііііі-яаааа» — кричать в один голос троє хлопчиків у білих кімоно в залі для реабілітації....

Військо2 дні тому

Їх познайомила війна: це історія подружжя з Інтернаціонального легіону

Ян «Кенобі» — командир 1-го Інтернаціонального легіону оборони України, а Анастасія «Acid» — бойова медикиня....

Суспільство5 днів тому

«У нього така старість, якої хотілося б і мені». Це дідусь із Тернопільщини, що почав власну справу після 70

У свої 73 Ярослав Мельничук не любить сидіти на місці: він опанував смартфон, допомагає онучці...

Військо1 тиждень тому

Готові досягати вершин навіть після поранень: це українські військові, які зійшли на Кіліманджаро

Четверо українських військових з протезами нижніх кінцівок і військова, яка пережила важкі бойові поранення, здійснили...