Завод «Аеромех» – єдиний виробник сепараторів, які сортують насіння для посіву за ознакою біологічної стиглості. Цей винахід українців підкорив фермерів з усього світу та дозволив кількаразово збільшити якість та врожайність зерна.
Та попри успіх на міжнародному ринку «Аеромеху» вже втретє доводиться розпочинати все з нуля. У 2014 році завод компанії в Луганську зруйнували та пограбували окупанти. Через вісім років усе повторилося в Кремінній.
Сьогодні власники підприємства відновлюють роботу в селі Єрки, що на Черкащині. Комерційна директорка заводу «Аеромех» Ірина Чорнобай розповіла #ШоТам про евакуацію обладнання, збереження сімейної справи та третю спробу почати все з самого початку.
Ірина Чорнобай
комерційна директорка заводу «Аеромех»
Ми з батьком працювали над розробкою аеродинамічного сепаратора
Завод «Аеромех» – це наш сімейний бізнес, заснований у 2001 році. Мій батько, Сухін Володимир Степанович, винайшов спосіб сепарування сипучої суміші у повітряному середовищі. А згодом запатентував цей винахід – аеродинамічний сепаратор САД.
Ще під час навчання в Луганському національному аграрному університеті я проводила різні дослідження з сортування. А тато показував мені зразки насіння зернових та розповідав, як їх можна сортувати. На основі цього я почала проводити наукові досліди щодо лабораторної схожості насіння. Вираховувала середню вагу маси тисячі насінин залежно від питомої ваги кожної фракції. Зрештою дослідження показало, що ми можемо відібрати найкраще насіння з доволі високою питомою вагою.
Після цього батько створив пілотну модель майбутнього сепаратора САД. Ми разом досліджували цю технологію й з’ясували, що цей сепаратор доволі якісно сортує будь-яке насіння без якихось додаткових приладів. Тож вже в липні 2001 року разом із татом та партнерами ми зареєстрували підприємство «Аеромех». Власне, ми з батьком – патентовласники всіх розробок нашого заводу.
Після реєстрації почали набирати команду та стрімко розвивати роботу в Луганську. Ми викупили приміщення площею 6,5 тисяч кв.м та працевлаштували 150 людей. У нас був повний цикл виробництва: кілька цехів, офіс, конструкторське бюро, відділ менеджменту та продажу тощо. Уся наша продукція виготовлялася з нуля: ми не замовляли нічого, крім двигунів та електрообладнання.
Читайте також: Трьома фурами зі сходу до Вінниці. Історія підприємства «Контакт», яке успішно релокувалося з Донеччини
Аби переконатися в ефективності нашої розробки, провели низку дослідів на підприємстві «Агро-Союз» в селі Майське Дніпропетровської області. Тоді ця компанія мала вагомий авторитет серед агробізнесу, тож успішні результати сприяли нашому просуванню.
Згодом почали демонструвати наші сепаратор САД на різних аграрних виставках. І виявилося, що винахід мав чималий попит серед фермерів! Люди активно цікавилися нашим обладнанням, щоправда, усі хотіли різних потужностей: від 1 до 100 тонн на годину.
Наш перший зразок працював лише на 10 тонн/год. Тоді ми переконалися, що варто розширювати асортимент. Ринок цього потребував – і ми задовольнили цей запит. Вже у 2008-2009 роках у нас був широкий асортимент сепараторів із потужністю від 4 до 150 тонн на годину. А це, між іншим, 10-12 моделей.
Звісно, переважна більшість клієнтів купували сепаратори саме для сортування зерна. Але, враховуючи можливості технології, наші замовники поступово почали сортувати сепаратором тирсу, вапно подрібнене скло та пластик. Тобто винахід працює з усім, що сиплеться, та всім, що потребує сортування за питомою вагою.
Постійно вдосконалюємо винахід заради клієнтів
Через чотири року після запуску заводу ми почали експортувати сепаратори за кордон. У 2005 році наша продукція вже зайшла на ринки Європейського Союзу, Канади та США.
Тоді ще не було інтернету, тож про САД дізнавалися завдяки іншим клієнтам та через аграрні виставки. Тобто найкраще працювало саме так зване «сарафанне радіо». З часом про «Аеромех» почали все більше писати в профільних друкованих виданнях, також знімали відеоролики. А коли з’явився інтернет, впізнаваність почала зростати ще активніше. У 2008 році географія продажів розширилася до 42 країн.
Але й ми весь цей час не сиділи, склавши руки, а щодня працювали над удосконаленням винаходу. Зокрема, доробили циклон і блок аспірації, фактично створивши систему, що дозволяє сепаратору працювати без пилу. Так крок за кроком ми вдосконалювали наше обладнання й додавали нові функції.
Наш винахід намагалися скопіювати, але безуспішно
Наш сепаратор, який сортує насіння для посіву, – це справді унікальна технологія. Підприємство «Аеромех» має патенти на винаходи, тому ми єдині розробники й власники цього методу сортування.
Однак з 2010 року на українському ринку почали з’являтися підробки. Люди намагалися копіювати нашу техніку. Щоправда, не зовсім вдало. Зовні – це прилад, схожий на наш САД, але всередині «винахідники» встановлювати звичайні кватиркові вентилятори. Ця система здатна хіба що здувати пил, але аж ніяк не сортувати насіння за питомою вагою.
Натомість ми використовуємо струменевий генератор, який розроблявся Володимиром Сухіним. Прилад сканує кожну зернину дев‘ятьма різними струменями і розподіляє насіння залежно від питомої ваги.
Усе обладнання залишилося в Луганську
Початок російсько-української війни став переломним для Луганська. Тоді, в 2014 році, наше підприємство дуже постраждало від обстрілів окупантів. Із кожним днем залишатися в місті ставало все небезпечніше. Тому в червні мені з трьома дітьми довелося виїхати до Києва.
Мій чоловік Олександр залишався в Луганську до вересня. Але бойові дії тиждень за тижнем руйнували все, що ми створили. Спочатку прилетіло просто в завод, а одне з влучань спричино пожежу в цехах. Пізніше мародери виламали всі двері підприємства та розграбували абсолютно все. Залишилася повноцінна розруха.
Читайте також: «Усе моє життя – це швейна справа». Як «Покровчанка» з Донеччини переїхала до Львова та одягає воїнів ЗСУ
Думаю, «Аеромеху» дісталося найбільше, оскільки наші потужності були розташовані на околиці Луганська, неподалік міста Лутугине. Саме звідти заходили російські танки та інша військова техніка. Ми не встигли вивезти жодного обладнання, забрали тільки сервер та накопичувач з документами й кресленнями. Тобто всю інтелектуальну власність.
Самостійно відновлювали роботу з нуля
Безумовно, ми сумнівалися, чи варто починати все заново саме тут, на Луганщині. Але через брак фінансів орендувати приміщення в обласному центрі іншого регіону ми не могли. Тож виїхали до Кремінної.
Протягом жовтня-листопада ми з чоловіком почали шукати приміщення для оренди. Тоді в Кремінній було багато закинутих цехів, відтак вирішили відновити виробництво на колишньому заводі «Хімавтоматика».
Попри війну та повне знищення заводу ми продовжували отримувати нові запити на сепаратори. Аграрії потребували нашого обладнання, та й ми розуміли, що від «Аеромеху» залежить врожайність і якість насіння. Тож у грудні 2014 року почали перезапуск заводу. Усе з нуля: приміщення, пошук обладнання, закупівля необхідних матеріалів тощо.
Чоловіку довелося працювати в дві зміни, він самостійно крутив болти, сам зварював і фарбував сепаратори. Нам довелося власноруч пройти всі етапи виробництва, аби згодом навчати цьому нових працівників.
Вже навесні 2015 року ми перереєстрували підприємство у Кремінній. Того самого року подалися на гранти: хотіли придбати верстат для плазмової різки та гнуття металу. Звісно, на нашому шляху було багато труднощів. Але ми бачили ціль, розуміли її важливість, а отже, не зважали на перешкоди.
За вісім років нам вдалося сформувати чудову команду з професійних фахівців цеху, зварювальників, токарів, верстатників та офісних робітників. Це люди, які приходили на наше підприємство та захоплювалися роботою. Ми не зважали на вік спеціалістів: радо приймали і студентів, і людей пенсійного віку. Кожного, хто прагнув розвиватися. До лютого 2022 року на заводі «Аеромех» працювали 70 фахівців.
Ми вийшли на стрімкий розвиток, будували нові плани та ставили перед собою амбітні мрії. За наступні п’ять років хотіли збільшити виробництво вп’ятеро, розширити команду та налагодити експорт до нових країн. Але всі наші мрії знову зруйнувала війна.
Цьогоріч ми вже знали, як евакуювати підприємство
Ми не вірили у повномасштабний наступ. Здавалося, що наші позиції добре укріплені, довкола було багато українських військових. Тому ми були переконані, що маємо потужну лінію оборону. Але ворог зайшов через Харківщину. Якщо чесно, ми навіть не припускали, що війна буде настільки страшною.
Обстріли почалися о п’ятій ранку. Усе ніби повторювалося за сценарієм 2014 року. Я зібрала дітей, спакувала речі та виїхала до Ужгорода. Олександр знову залишився вдома. Покидати домівку вдруге – ще важче, до цього неможливо підготуватися. Ми втратили наш дім у 2014 році, а цьогоріч були вимушені покинути будинок у Кремінній.
Однак попередній досвід підказав, що робити з підприємством. Ще в перший день великої війни миприїхали на завод та запропонували евакуювати і виробництво, і працівників. Зібрали всі важливі документи, однак вивезти важке обладнання вже було неможливо.
Упродовж перших тижнів в місті були сильні обстріли. Жоден перевізник не погоджувався їхати вантажівкою до Кремінної. Зрештою частину техніки вдалося евакуювати власними силами, завантаживши її в мікроавтобус. Ми вивезли речі першочергової необхідності – зварювальний апарат та деякі двигуни на основні моделі сепараторів.
Але це всього один мікроавтобус, а для евакуації всіх наших потужностей необхідно бодай десять вантажівок. Та вивозити обладнання було справді небезпечно. Кремінна опинилася під повною окупацією росіян 18 квітня. І того самого місяці наш завод повністю розбомбили й розграбували. Так нам довелося знову починати все з нуля.
Нас кликали до ЄС, але ми залишаємося вдома
Завод «Аеромех» експортує 60-70% обладнання до 60 країн світу. З початку повномасштабної війни наші дилери з різних країн Європи пропонували евакуювати виробництво до них. Але попри всі труднощі ми не захотіли виїжджати з України. Я вважаю так: виїхати ми завжди можемо, але потрібно спробувати відновитися у своїй країні. До того ж, ми звикли працювати в Україні.
Опинившись у безпеці, ми розмістили у фейсбуці оголошення про пошук приміщення для відновлення виробництва. Було багато відгуків, люди справді хотіли нам допомогти, надсилали адреси з різними варіантами. Утім ми шукали не просто порожнє приміщення, а місце з бодай якимось обладнанням для металообробки. Тому обрали локацію в селі Єрки, що на Черкащині. Тут знайшлося все те, чого ми потребували. Але, звісно, є свої нюанси.
З нами виїхали також працівники із сім’ями – це і бухгалтерія, і менеджери, і зварювальники, і верстатники. Зараз ми всі проживаємо у Єрках. Сьогодні у нас працюють приблизно 17 фахівців, але нових людей поки що не набираємо.
Вже минув місяць, відколи ми створили перший сепаратор на новому місці. Звісно, поки що не беремось за таку кількість замовлень, як колись у Кремінній. Але черга на наше обладнання розписана на два місяці вперед.
Наразі шукаємо нове, зручніше приміщення на зиму, адже працювати зі старими вікнами та дахом, що протікає, буде доволі складно. Тож хочемо знайти нову локацію неподалік Черкаської області. Поблизу є місто Ватутіне, там про нас знають та готові допомогти з переїздом.
Ми працюємо на аграрному фронті
За 20 років ми продали величезну кількість сепараторів. І, напевно, наша ключова заслуга полягає в тому, що середня врожайність по всій країні з 2001 року відчутно зросла.
Тому ми продовжуємо робити свою справу та працювати на аграрному фронті. Технологія «Аеромех» повинна жити, і ми відновлюємо її вже вдруге.
Скільки це все буде тривати – не спрогнозуємо. Але коли визволять Кремінну, ми неодмінно повернемося. Наразі ми всі не вдома, нам всім складно і морально, і фізично. Уся наша команда винаймає житло, тому умови тут не домашні. Утім зараз складно щось планувати – живемо одним днем.
Єдине, що не змінилося за цей час, – це наші цінності та переконання. Важливо завжди залишатися людьми, допомагати одне одному, особливо – в складних ситуаціях.
