Жіночі прикраси з бісеру на Прикарпатті внесли до нематеріальної культурної спадщини України

Ґердани – традиційні жіночі прикраси з бісеру на Прикарпатті – внесли переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.

Про це повідомили у пресслужбі Міністерства культури та інформаційної політики.

Зазначається, що виготовлення ґердана – традиційне народне ремесло, яким займалося місцеве населення Прикарпаття впродовж століть.

Мотиви і колористика ґерданів

Орнаментика ґерданів символізує незнищенну пам’ять роду, безперервний рух із вічним оновленням, сонячну енергію розвитку, несе гармонію, добро і захист.

Ґердан, жіноча стрічка-прикраса у вигляді плесканого ланцюжка чи ажурного комірця з різнокольорового бісеру (пацьорки), яку дівчата й жінки носили (носять) на шиї або на голові, ще має інші назви: «силянка», «стрончка», «лучка».

Читайте також: Українська чи англійська в кінотеатрах? Спростування найпоширеніших міфів

Характерною особливістю ґерданів Прикарпаття є поліхромність, соковитість та багатобарвність.

Кольорові акценти у своєрідній динаміці символізують:

• червоний – життєдайність Божої енергії,
• синій – велику таємницю і незбагненність неба,
• зелений – відродження життя і волю,
• жовтий – світло і Боже благословення,
• білий – чистоту помислів, свіжість колориту.

Орнаментальні мотиви і колористика ґерданів є естетичною формою молитви до вищих сил, оберегом від зла, запорукою доброї волі.

«Кожне село Гуцульщини має давні традиції виготовлення ґердана, локальні художньо-стильові особливості, кольорову гаму, різні варіанти поділу на орнаментальні площини поміж розмаїття гуцульських ґерданів», — йдеться у повідомленні.

Один зі способів виготовлення ґерданів є зовсім не складним, таким, що не потребує особливих пристроїв, він передбачає лише точний рахунок пацьорок та переплетінь ниток.

Виготовлення ґерданів

Упродовж історичного поступу мистецтво творення, виготовлення ґерданів краю зазнавало піднесень і спадів. На сучасному етапі воно переживає своєрідне відродження зі значним оновленням традиційних форм.

Фрагментарні відомості про вироби з бісеру виявлено ще в Галицько-Волинському літописі за 1223 та 1288 роки. Етнограф і письменник австрійського походження Р.Ф. Кайндль у монографії «Гуцули: їх життя, звичаї та народні перекази» повідомляв, що жінки мають «на шиї – малі бубонці (колотильці) або барвисте скляне намисто різної величини і форми (блискауки, пацьорки), які служать оздобою».

Читайте також: Майбутнє пам’яток – у приватних руках. Хто рятує культурну спадщину України? Історія ініціативи «Спадщина.UA»

Елемент був поширений на всій території Прикарпаття (Косівський, Верховинський, Надвірнянський, Коломийський, Городенківський, Долинський райони, м. Яремче Івано-Франківської обл.).

Це засвідчують колекції ґерданів, зібрані науковими співробітниками Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Й. Кобринського (м.Коломия), Івано-Франківського обласного краєзнавчого музею під час експедицій селами цього регіону.

Про культурну спадщину

Нематеріальна культурна спадщина України була створена як аналог Світової спадщини ЮНЕСКО, що приділяє основну увагу матеріальній культурі.

На державному рівні формується Національний перелік елементів нематеріальної культурної спадщини України.

Станом на березень 2023 року до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України внесено 69 елементів.

Нагадаємо, гуцульське художнє дереворізьблення визнали нематеріальною спадщиною України.

Фото: Мінкульт.